Одеська національна юридична академія на правах рукопису жеков володимир іванович

Вид материала

Закон

Содержание РОЗДІЛ 3. НЕДІЙСНІСТЬ ПРАВОЧИНУ ЯК ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ 3.1. Поняття недійсного правочину

Подобный материал:

• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису, 2495.25kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису сорокун, 1112.4kb.

РОЗДІЛ 3. НЕДІЙСНІСТЬ ПРАВОЧИНУ ЯК ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ 3.1. Поняття недійсного правочину Дослідження окремих видів недійсних правочинів не може бути проведено без вирішення питання про правову природу недійсного правочину, оскільки її неоднакове розуміння зумовлює появу різних класифікаційних і понятійно-термінологічних підходів до вирішення даної проблеми. Аналіз літератури, присвяченої інституту правочину, дозволяє говорити про те, що, незважаючи на поширеність і значимість правочинів як юридичних фактів, до теперішнього моменту в цивільному праві відсутнє одноманітне наукове визначення поняття правочину. Також не доводиться говорити і про одноманітне розуміння природи недійсного правочину [81]31). Поняття недійсного правочину пропонувалося лише в окремих джерелах [190]32). Здебільшого недійсний правочин розглядається як юридичний факт [149]33). Як юридичний факт недійсний правочин належить до дій. Подальший аналіз правочину крізь призму традиційної для вітчизняної теорії права класифікації юридичних фактів допускає їх віднесення до групи правомірних дій або неправомірних дій. У даному випадку дійсні правочини як правомірні дії і недійсні правочини як неправомірні виявляються спочатку віднесеними в різні категорії юридичних фактів, незважаючи на використання терміна “правочин” стосовно цих обох категорій. Дана обставина викликає питання про те, чи є недійсний правочин правочином, або, іншими словами, чи є поняття “дійсний правочин” і “недійсний правочин” видовими по відношенню до родового поняття “правочин”. Існуванню такої проблеми багато в чому сприяє легальне визначення правочину, що залишало і залишатиме відкритим питання про те, чи є необхідною ознакою правочину правомірність. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html В іншому випадку Вищий арбітражний суд України зазначив, що задовольняючи позовні вимоги та визнаючи спірний договір неукладеним, місцевий суд виходив з того, що договір № 22/2 від 27.10.1994 р. не містить істотних умов, які притаманні договорам про надання послуг, а саме домовленості сторін щодо визначення вартості послуг, що надаються відповідачем, та порядку здійснення останнім розрахунків за надані послуги. При розгляді апеляційної скарги суд другої інстанції не погодився з мотивами задоволення позову, з яких виходив суд першої інстанції, та дійшов правильного висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду та припинення провадження у справі, посилаючись на те, що вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Вона не може бути предметом спору, самостійно розглядатись в окремій справі і є лише встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне [227]34). Відповідна позиція була відображена в роз’ясненнях Вищого господарського (арбітражного) суду України, де зазначалося, що недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов (ст. 153 ЦК УРСР 1963 р.). Якщо в процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу слід припинити провадження у справі [219]35). Із цього приводу мали місце відповідні рішення, які доведені до відома нижчих судів. Наприклад, як зазначав Вищий господарський суд України, відсутність у договорі оренди усіх істотних умов є підставою для визнання такого договору неукладеним та припинення провадження у справі про визнання його недійсним [222]36). У літературі зазначалося, що ЦК УРСР 1963 р. від початку не передбачав можливості визнання правочинів неукладеними, а навпаки, включав норми, що були спрямовані на усунення суперечностей між сторонами, якщо форма договору не була дотримана, або в тексті договору були відсутні суттєві умови, а контрагенти залишаються в становищі, значно гіршому, ніж у разі визнання правочину недійсним. Однак, на нашу думку, наведені аргументи також не є переконливими. По-перше, ідеться про перелік статей (норм), що передбачають наслідки недотримання форми договору, і не враховано, що закон вже визначив наслідки її недотримання, тому за цією підставою визнати договір неукладеним неможливо. По-друге, порівняння “переваг” визнання недійсним та визнання неукладеним проведено в публікації з точки зору наслідків, які не збігаються, відповідно і зустрічаються дві категорії справ: про визнання недійсними і процеси, в яких правочин визнавався неукладеним. Щодо правових наслідків, які встановлені вищевказаним роз’ясненням Вищого господарського суду України, то припинення провадження по справі за мотивами відсутності спору, є логічним продовженням ситуації, коли одна сторона, помилково вважаючи, що між сторонами було укладено договір, здійснювала дії, що мають юридичні наслідки (наприклад, поставила товар), однак відмовляти їй у позові (наприклад, особа подала позов про стягнення грошей за договором поставки) через “недоведеність” факту укладання договору було б не зовсім коректним. У такому випадку повернення грошей стане неможливим і норми про повернення безпідставно отриманого майна не можуть бути застосовані. На відміну від неукладеного правочину недійсний правочин – це акт, який здійснився, однак у силу наявних у нього недоліків не має правової сили. Неукладений правочин ніколи не існував та існувати не міг, тому правової сили не мав. Слід зазначити, що з неукладеного правочину не виникають договірні зобов'язання і він не породжує жодних цивільних правовідносин. У свою чергу, недійсний правочин не породжує тих правових наслідків, які притаманні правочинам даного виду, але разом з тим, він породжує правові наслідки, які випливають з його недійсності, зокрема його наслідками є те, що сторони зобов'язанні повернути все те, що одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість одержаного. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Щодо можливості подання позову про визнання вчиненого правочину неукладеним, то така можливість, на нашу думку, існує, оскільки одним із засобів захисту цивільних прав і інтересів прав є визнання права, відповідно має існувати і його протилежність – позов про встановлення відсутності між сторонами договору і з фактом такого визнання пов’язана ліквідація наслідків виконання сторонами такого “правочину”: сторона, яка хоча б частково виконала прийняті на себе “зобов’язання”, має право подати позов у порядку глави 83 ЦК України.