Державний вищий навчальний заклад
| Вид материала | Документы |
- Державний вищий навчальний заклад, 466.69kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1960.81kb.
- Молоді та спорту України, 63.5kb.
- Державний вищий навчальний заклад Київський національний економічний університет імені, 355.61kb.
- Доктор юридичних наук, доцент, 3894.02kb.
- Державний вищий навчальний заклад запорізький національний університет, 520.84kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1353.58kb.
- Стеценко Богдан Станіславович. Акціонерні товариства на ринку капіталів України: дис, 207.8kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 1931.11kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 3279.57kb.
R 1 = [C 1 + (Z 3 - C 3) ] * M (1.2.7.), де R 1 - оцінка даної ділянки лісу, C 1 - затрати лісового господарства на 1 м3 стиглого лісу, Z 3 - замикаючі (регулюючі) затрати на заготівлю 1 м деревини, C 3 - індивідуальні затрати на заготівлю 1 м3 деревини на оцінюваній ділянці, М - ліквідний запас деревини на 1 га. Ще один методичний підхід, який, на думку О.І.Фурдичко, може бути використаний при оцінці деревних запасів, можна відобразити наступною формулою [181,с.70]: R д = ( Р 3 - КР і ) * Q ф (1.2.8.), де R д - оцінка наявного запасу деревини, Р 3, - замикаючі затрати на 1 м~ знеособленої деревини, Р і - індивідуальні затрати на 1 м3 знеособленої деревини, К - коефіцієнт який враховує якість запасу деревини насадження, яке оцінюється, Q ф - фактичний запас деревини на 1 га, м³ Аналіз наведених методичних підходів до оцінки деревних запасів необхідно доповнити дослідженням зміни теорії і практики застосування лісових такс як важливої складової розвитку теоретико-методологічних засад економічної оцінки природних ресурсів. Ціна лісу на корені, так звана лісова такса, або коренева плата, ще в дореволюційній Росії складалась із диференціальної і абсолютної ренти та затрат на утримання, охорону і відновлення лісових ресурсів [17,с.48]. Практично величина лісової такси визначалась при продажі лісу на торгах. Створені на цій основі лісові такси діяли до 1930 року, а в 1930 році вони були відмінені для основних лісозаготівельників і збереглись тільки при відпуску лісу населенню і само заготівельникам. При відновленні лісових такс в 1949 р. в їх основу було покладено принцип відшкодування затрат лісового господарства, і середня величина лісових такс визначалася за формулою: Т = С к / М + ( Д макс - Д ), (1.2.9.) де Т - повна такса, Ск - коренева вартість лісу або сума затрат на лісове господарство з необхідними нагромадженнями, М - обсяг деревини в розрахунковій лісосіці, Дмакс - максимальна сума транспортних витрат для граничної відстані вивезення деревини, Д - сума транспортних витрат для вивезення деревини з даної дільниці. В 1950 р. лісові такси були знижені на 53% і значно підвищені в 1967 році. Як видно із таблиці 1.3., після зниження лісових такс в 1950 р. доходи лісового господарства значно перевищували витрати, і це дозволяло беззбитково здійснювати заходи щодо освоєння та відновлення лісових ресурсів. Становище істотно змінилось в 1965 році, коли доходи від відпуску лісу на 1 м3 заготовленої деревини склали 0,68 крб., в т.ч. попенна плата склала 0,57 крб/м3, а витрати лісового господарства на 1 м заготовленої деревини досягли 1,17 крб. У зв'язку з цим з 1 січня 1967 р. лісові такси підвищили до 1,2 крб за 1 м3 деревини. Таблиця 1.3. Доходи і витрати на лісове господарство (млн.крб.)
Наведені факти свідчать, що не завжди забезпечується виконання такої функції лісової такси, як відшкодування витрат лісового господарства. Саме тому П.В.Васілєв [18] вважає, що лісові такси на деревину, яка відпускається заготівельникам, повинні бути ціною на продукцію лісового господарства. Дискусії щодо інших функцій лісової такси (вилучення диференці-альної ренти, економічної оцінки лісу, стимулювання раціонального викорис-тання деревини) єдиної системи поглядів не виробили [95,с.130-131]. Так, на відміну від методики, закладеної у формулі (1.2.10), М.М.Бойко та В.П.Мікловда [13,с.130] пропонують визначати лісову таксу наступним чином: Т = В п (1 + Р / 100) + Д р , (1.2.10.) де Т - лісова такса, В п - затрати лісогосподарського виробництва, Р -процент нагромадження по лісогосподарському виробництву, Д р -диференціальна рента. Найбільш визнаною методикою оцінки лісових ресурсів вважається та, якою офіційно користуються при здійсненні робіт з лісовпорядкування. Згідно цієї методики, запаси деревини оцінюються за формулою: О з.д. = (З 3 * К - З і ) * М, (1.2.11) де З 3 - замикаючі витрати на одержання 1 м3 знеособленої деревини, З і – індивідуальні затрати на виробництво 1 м3 деревини, К - коефіцієнт обліку народногосподарської цінності деревини, М - запас деревини на ділянці (в об'єкті оцінки).  Оцінка запасу деревини на ділянці за цією формулою здійснюється по переважаючій породі, а для пристигаючих, спілих і перестійних деревостанів - за складовими порід з наступним додаванням сум. Запаси деревини в підприємствах-лісокористувачах оцінюються за переважаючими породами з наступним сумуванням. Економічна оцінка 1 га лісових земель розраховується за формулою: О з = (З 3 * К - З і ) * М п * а, (1.2.12), де М п - запас на 1 га еталонного дерево стану у віці рубки, а - коефіцієнт, враховуючий знецінення ефектів у часі. Він розраховується за формулою: 1  а= (1 + Р / 1, (1.2.13), де Т вік рубки, при р - 0,02. Оцінку ресурсів деревини за її середнім щорічним приростом з врахуванням породного і вікового складу, сортності, сортиментної структури і класів товарності здійснюють Н.Г.Ігнатенко та В.П.Руденко [59]. Результатний підхід до економічної оцінки природних ресурсів вони застосовували і для розрахунку природно-ресурсного потенціалу України в розрізі областей та мінеральних, водних, земельних, лісових, фауністичних, рекреаційних видів ресурсів.Кількісна характеристика потенціалу лісових ресурсів, наведена в таблиці 1.4., підтверджує високу економічну цінність лісів Карпат порівняно із іншими регіонами. Таблиця 1.4. Потенціал лісових ресурсів *
*Джерело: [59, с.88] Загальним недоліком досліджених нами методик оцінки лісових ресурсів є те, що вони не враховують функцію капіталу природних ресурсів. У зв'язку з цим пропонуємо оцінювати лісові ресурси з використанням рентного підходу до економічної оцінки природних ресурсів, який, на нашу думку, найбільш адекватно відображає народногосподарський ефект від використання лісу. Тоді економічна оцінка 1 га лісових земель визначатиметься формулою: (З3 * К – З і ) * М р + П л Е 3 = --------------------------------, (1.2.14) r де Е 3 - економічна оцінка 1 га лісових земель, 33 - замикаючі затрати на одержання 1 м знеособленої деревини, Зі - індивідуальні затрати на виробництво 1 м деревини, М р - запас на 1 га еталонного дерево стану у віці рубки, П л - прибуток по замикаючих витратах, віднесений на лісовий ресурс, r - норма банківського процента, К - коефіцієнт цінності деревини. Завершуючи аналіз стану проблем економічної оцінки лісових ресурсів вважа-ємо за необхідне відмітити те, що хоча теоретико-методологічні дослідження з цих питань останнє десятиріччя активізувались, існуюча практика застосування вартіс-них показників в оцінці лісу рухається по нисхідній. Так, якщо в проектах лісовпорядкування 1988 року ще були розділи і таблиці економічної оцінки лісів, то в останніх розроблених проектах лісовпорядкування області і районів вони вже відсутні. В окремих галузях, наприклад в сільськогосподарському виробництві, оцінку величини виробничого потенціалу підприємства можна визначити як суму фактичних значень складових, зокрема, всіх елементів потенціалу за допомогою одного показника – еквівалента. Економісти-аграрники [85,с.12] з врахуванням ресурсного підходу, запропонували аграрний потенціал вимірювати вартістю відтворених ресурсів, при цьому виробничі фонди враховуються за їхніми відтвореними оцінками, а трудові й природні – за оцінками, відповідно до яких одиниця невідтвореного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів (1988 р.). В основу теоретично-методологічного підходу при визначенні потенціалу вони поклали теорію сукупності функціональних ресурсів, які у процесі виробництва взаємозамінюються: трудові і земельні ресурси – засобами виробництва. Функціональне призначення цього підходу - встановити оцінку взаємозамінюваності трудових і земельних ресурсів виробничими фондами (1988 р.). За теоретичну і методичну базу порівняння ресурсів на основі їх грошової оцінки приймається здатність виробничих фондів і родючості землі вивільняти живу працю у процесі виробництва. Таким чином, прирівнювання двох складових аграрного ресурсного потенціалу (вартості основних виробничих і оборотних фондів та економічної оцінки землі у грошовому вираженні) до оцінки праці (фондового еквіваленту працюючих) дає можливість практично привести до єдиної розмірності суму цих оцінок і розрахувати сукупний показник аграрного ресурсного потенціалу. В аналізованому підході визначення економічно виправданої величини заміни одного сільськогосподарського працівника (грошова оцінка фондового аналогу трудівника) іншими засобами виробництва застосовано два способи порівняння живої та уречевленої праці: встановлення межі, за якою економічно недоцільним є вивільнення живої праці і заміна її минулою, та використання офіційної статистичної інформації про реальні затрати на вивільнення робочої сили. При першому способі враховувалося співвідношення середньої місячної заробітної плати сільськогосподарського працівника у державному секторі та коефіцієнта ефективності капіталовкладень у нову техніку. На основі виведеного нормативного строку окупності нової техніки розраховано (у грошовому вираженні) економічно виправдану величину заміни одного працівника засобами виробництва. При другому способі за основу взято грошову величину реальних затрат на вивільнення робочої сили при впровадженні у виробництво нової техніки за даними статистичних органів. Як зазначають автори, розраховані показники за допомогою обох способів, тобто грошова оцінка аналога трудівника, за величиною були ідентичними. Грошова оцінка земельних ресурсів розраховувалась шляхом визначення балів родючості і за окупністю затрат. Однак, аналізована методика оцінки виробничого потенціалу була орієнтована на центрально-кероване господарство і функціонування його господарського механізму. Дана методика не передбачала можливих варіантів співвідношення складових виробничого ресурсного потенціалу, їх взаємодії і взаємозалежності у процесі виробництва в умовах сучасних трансформаційних перетворень, утвердження різноукладності господарювання в аграрному секторі, зміни форм власності і форм господарювання. Враховуючи вищевикладене, науковець М.А.Лендєл [79,с.29] доповнив згадану методику рядом нових положень, обґрунтувавши взаємодію та взаємозалежність складових аграрного виробничого потенціалу шляхом застосування розрахунково-конструктивного методу. Такі доповнення, на нашу думку, дають можливість враховувати справжню потребу ресурсів в їх оптимальному співвідношенні для виробництва запланованої одиниці кінцевої продукції, виходячи з конкретних умов господарства. Розрахунково-конструктивний метод передбачає розробку і впровадження у кожному сільськогосподарському підприємстві науково обґрунтованих нормативів витрат на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції. Нормативний метод, спираючись на цілісну систему норм і нормативів, є основою вдосконалення внутрігосподарського планування виробництва та посилення режиму економії. В цілому нормативи виробничих витрат відображають біологічні, технологічні та організаційно-економічні умови виробництва на певному об’єкті. Разом з технолог-гічною збалансованістю виробничих ресурсів нормативи є основою для розрахунків при визначенні виробничого аграрного потенціалу розрахунково-конструктивним методом. Практикою доведено, що використання науково обґрунтованих нормативів забезпечує виробництво сільськогосподарських продуктів з оцінюючими витратами праці та коштів. Використання наукових нормативів виробничих затрат активно впливає на процес виробництва, допомагає здійснювати контроль за дотриманням технолог-гічної дисципліни, обумовлює необхідність застосування прогресивних норм витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Порівняння їх з наявним аграрним ресурсним потенціалом забезпечує поглиблений економічний аналіз господарської діяльності у первинних підрозділах і сільськогосподарських підприємствах в цілому. Загалом використання розрахунково-конструктивного методу при визначенні сукупних ресурсів робить можливим побудову моделі підприємства в цілому і моделей окремих підрозділів шляхом застосування системи структурних модулів виробничого потенціалу. Отже, наукові дослідження засвідчують, що виробничий потенціал підприєм-ства доцільно характеризувати не одним, а сукупністю показників, що дозволить застосовувати як натуральну, так і вартісну їх оцінку. При цьому показники рівня використання і розвитку елементів потенціалу відкривають можливість здійснювати порівняльну оцінку ефективності використання різних складових і різноманітних елементів виробничого потенціалу як одного підприємства, потенціалу різних галузей і напрямів економічної діяльності, так і різних виробничих систем, областей, регіонів та держави в цілому.
ринкової трансформації економіки Забезпечення підвищення ефективності використання виробничого потенці-алу як вирішального фактора функціонування будь якого підприємства, а також економічного та соціального розвитку регіону потребує розробки адекватних сучасним умовам організаційно - економічних механізмів управління, подаль-шого вдосконалення форм і методів управління виробничим потенціалом. Резуль-тативність і ефективність управління сучасним підприємством та його виробничим потенціалом значною мірою залежить від того, яких принципів дотримуються керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Принципи управління слід розглядати як загальні, обов'язкові для всіх правила управлінської діяльності, відповідно до яких створюється, функціонує розвивається система менеджменту організації. Тут і надалі менеджмент і управління розгляда-ються як синоніми, хоча окремі автори дотримуються іншої точки зору [191,с.66-67], підкреслюючи різницю між управлінням у неживій природі державним, громадським управлінням і управлінням господарської діяльності. Принципи управління є узагальненням практичного досвіду господарювання, ґрунтуються на певних законах суспільного розвитку і на думку більшості дослідників є основою науки управління. Разом з тим, значна частина спеціалістів вважає, що управління скоріш за все є мистецтвом, якому можна навчитися тільки через досвід і яким досконало володіють тільки люди, що мають до цього талант. Розглядаючи управління як науку, слід відзначити, що першу наукову цеглинку у фундації управлінської науки поклав Ф.Тейлор своєю працею «Принципи наукового управління» (1911 р.), в якій виділив чотири принципи управління працею робітників:
Конкретними досягненнями Ф.Тейлора у менеджменті є: системний підхід до управління кадрами й технологічними процесами, ствердження необхідності кооперації між працею і капіталом, рівноправності праці й менеджменту за розмежуванням їхніх функцій; функціональна організація управління підприємством; аналітичний метод нормування праці; встановлення високої заробітної плати; системне використання стимулювання для зацікавлення робітників у зростанні продуктивності праці та обсягу виробництва (класична теорія мотивації) [45,с. 552]. Принципи управління Ф.Тейлора, які традиційно вважаються початком визнання управління наукою і самостійною галуззю дослідження, доповнювали і розвивали представники різних шкіл управління. Вырезано. Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта Машинобудівний комплекс області до економічної кризи був орієнтований на виробництво переважно комплектуючих, а не готової продукції. З розпадом Радянського Союзу потреба в комплектуючих різко знизилась і продукція заводів залишилась без споживачів. Невдалі експерименти керівництва області в кінці 1980-х та початку 1990-х рр. із акціонуванням підприємств "Закарпатлісу" та не виважена державна політика щодо лібералізації цін і зовнішньоторговельної діяльності призвели до занепаду меблевої і деревообробної галузі області на початку 1990-х рр. Обсяги цієї традиційно пріоритетної для області галузі скоротились у 1995 р. порівняно з 1990 р. на 73 %. У промисловості будівельних матеріалів області спад вироб-ництва відбувся внаслідок кризового скорочення інвестиційного попиту на 50 %. Якщо за роки спаду виробництва в Україні частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих галузей (чорної металургії, кольорової, паливної промис-ловості, електроенергетики) у промисловому виробництві зросла у фактичних цінах до 53,4 % у 1999 р. при 21,2 % у 1990 р., то у Закарпатській області за цей період тенденція до зростання частки електроенергетики та галузі будівельних матеріалів, доповнюється тенденцією до збільшення частки галузей, орієнтованих на використання сировинних ресурсів області, насамперед, деревообробки. За даними статистики, частка електроенергетики зросла з 1 % до 5,6 %, галузі будівельних матеріалів - з 3,7 % до 8,3 %, а сировинно-орієнтованої деревообробки - з 13,3 % до 26,9 %. Суттєво менші темпи спаду галузі електро-енергетики і зростання її частки в загальних обсягах промислового виробництва області були обумовлені стійким попитом при відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Зростання питомої частки деревообробної галузі було наслідком того, що після занепаду інших галузей та колишніх лісокомбінатів, меблевих та лісохі-мічних підприємств області, втрати зовнішніх і внутрішніх ринків збуту меблів і лісохімпродукції основна частина лісфонду була задіяна в лісопилянні для виробництва високоліквідної продукції - пиломатеріалів. Крім того, виробництво пиломатеріалів не потребувало формування приросту нового виробничого потенціалу. В аналізовані роки одержала дозвіл на лісозаготівлі значна кількість малопотужних неспеціалізованих підприємницьких структур (рис.2.1.), нездат-них і незацікавлених забезпечити довгострокові капіталовкладення у розвиток виробничого потенціалу лісопромислового комплексу області. Ефективність діяльності підприємницьких структур залишалась високопри-бутковою тільки за рахунок недотримання вимог правил лісокористування, безкоштовного використання виробничої інфраструктури колишніх лісоком-бінатів та привласнення значних розмірів диференціальної лісової ренти (біля 45 грн./куб.м), яку держава як власник лісів через недосконалість чинного законо-давства вилучала лише частково. Спад виробництва призвів не тільки до накопичення структурних деформацій та посилення витратного характеру еконо-міки, але й значно змінив структуру і розміри виробничого потенціалу та основної її матеріальної складової - виробничих засобів. На першому етапі економічної кризи промислово-виробничі основні засоби зменшились з 1754,1 млн.грн. до 352,7 млн.грн, тобто майже у 5 разів (табл.2.2).  Рис.2.1 Динаміка кількості лісозаготівельників головного користування лісу Закарпатської області За аналізований період середньорічна кількість персоналу, вагомої складової промислово-виробничого потенціалу, скоротилась з 152,8 до 95,2 тис. осіб. Спад обсягів виробництва на першому етапі економічної кризи позначився на структурі промислово-виробничих основних засобів через збільшення частки споруд і будівель, передавальних пристроїв та зменшення машин і устаткування. Найбільший розвиток ця тенденція у структурі основних засобів отримала у машинобудівній та легкій промисловості. Зокрема, питома вага споруд і будівель, у структурі основних фондів легкої промисловості області збільшилась з 46,2 % до 61,4 %, а частка машин і устаткування зменшилась з 48,1 до 33,6 %. Таблиця 2.2. Показники стану основних елементів структури виробничого потенціалу промисловості Закарпатської області на першому та другому етапах реформування економіки
* - млн. крб. ** - крб. Останні роки в промисловості області спостерігалась тенденція до збільшення питомої ваги транспортних засобів, машин та обладнання (табл. 2.3). Таблиця 2.3. Структура промислово-виробничих основних засобів за основними видами промислової діяльності (%)
Структуроформуючий вплив спаду виробництва позначився також на роз-витку структури виробничого потенціалу аграрного сектора області. Враховуючи, що сільське господарство Закарпатської області займає друге місце за показником виробництва валової доданої вартості за видами економічної діяльності (17,5 % до підсумку), вважаємо за доцільне проаналізувати виробни-чий потенціал галузі. Так, згідно аналізу, за роки реформування аграрної сфери парк тракторів, зернозбиральних комбайнів і вантажних автомобілів у сільськогоспо-дарських підприємствах області значно скоротився (табл.2.4.). Таблиця 2.4. Наявність тракторів та зернозбиральних комбайнів і енергетичних потужностей у сільськогосподарських підприємствах Закарпатської області * (на кінець року, одиниць)
*Джерело: [150,с.336-339] Найбільшого скорочення зазнав тракторний парк. Кількість тракторів на першому та другому етапах спаду виробництва зменшилась із 5,9 до 2,6 одиниць, тобто у 2,3 рази. Зменшення кількості сільськогосподарської техніки у сільгосп-підприємствах за останні роки відбулося в результаті передачі її в рахунок майнових паїв, а також списання через фізичне зношення та фінансові обмеженості підприємств у придбанні нової техніки. Аналіз розвитку за 2000-2006 рр. такого елементу виробничого потенціалу, як основні засоби сільського господарства області виявляє тенденцію до змен-шення їх обсягу основним видом діяльності, в тому числі транспортних засобів та продуктивної худоби і збільшення обсягу машин та обладнання (табл.2.5). Таблиця 2.5. Основні засоби у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві Закарпатської області (на кінець року, млн.грн.)
Важливою складовою аналізу структури виробничого потенціалу області є вивчення тенденції формування і розвитку такого його елементу, як земельні ресурси. До земельних ресурсів належать усі види земель, які використовуються в сільському господарстві, промисловості та інших галузях народного господарства. Як засіб виробництва в сільському господарстві, земля має певні особливості. Вона є продуктом природи і лише в процесі виробничої діяльності стає засобом виробництва. Родючість землі робить її специфічним засобом виробництва і визначає її як всезагальну умову сільськогосподарського виробництва, тобто як засіб праці. Крім названих особливостей, земельні ресурси Закарпаття характеризуються тим, що у розрахунку на одного мешканця припадає по 0,36 га сільськогосподарських угідь та 0,16 га ріллі, що відповідно у 2,3 та 4,2 рази менше, ніж в середньому по Україні. Ступінь освоєності продуктивних сільськогосподарських земель у Закар-патській області також має певні особливості. По-перше, коефіцієнт сільськогоспо-дарської освоєності земельної території становить 37,0 % (по Україні 71,2 %), що є наслідком віднесення 2/3 території області до гірської місцевості. По-друге, землекористування в області здійснюється в умовах вертикальної зональності. Зміни в трансформації земельних ресурсів відображено в дод.А. За роки аграрної реформи, починаючи з 1991 р., від суспільних землекорис-тувачів вилучено 302,6 тис. га сільськогосподарських угідь, а площі приватних господарств зросли до 348,1 тис.га, або збільшилися у 6,0 рази. Станом на 1.01.2006 р. на кожне з 295,8 тис. особистих селянських господарств припадає 1,2 га сільськогосподарських угідь. Характерно, що названі господарства мають у своєму користуванні 155,5 тис.га ріллі, 75,5 - сіножатей та 96,7 тис. га пасовищ. Загальна площа сільгоспугідь зменшилася з 475,9 до 454,3 тис. га, тобто на 4,5 %, а площа ріллі навіть збільшилась на 2,3 %. Сільськогосподарські підпри-ємства значно знизили площі сіножатей і пасовищ. Це спричинило значне зменшення поголів’я худоби у названих господарствах. За аналізований період поголів'я великої рогатої худоби у господарствах всіх категорій скоротилось з 352,5 тис. голів до 201,7 тис. голів, овець та кіз - з 269,4 до 119,1, а свиней - на 94,4 тис. голів (Дод.Б). Дослідження стану управління виробничим потенціалом області за останні п'ять років показує, що процес зменшення кількості поголів'я продук-тивної худоби продовжується і після подолання спаду виробництва. При цьому найвищі темпи скорочення поголів'я худоби спостерігаються у сільсько-господарських підприємствах, в яких за останні п'ять років поголів'я великої рогатої худоби зменшилось більше, ніж в одинадцять разів. Зокрема, облаштування громадських пасовищ та сіножатей для селянської худоби сприяло зростанню у 2006 р. поголів’я великої рогатої худоби в особистих господарствах населення до 162,6 тис.голів, або на 33,9 тис.голів більше проти 1991 р. Вырезано. Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта Проведений аналіз підтверджує прямий зв’язок між підвищенням оплати праці і нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції. Так, за аналізований період середньомісячна оплата праці штатного працівника у сільськогосподарських підприємствах України зросла у п'ять разів, а приріст валової продукції (в розрахунку на одного зайнятого в сільськогосподарському виробництві) досяг 13756 грн., тобто збільшився на 53,7 %. В аграрних підприємствах Чернівецької області, в яких у 2006 р. середньомісячна оплата в розрахунку на одного штатного працівника становила 404 грн., або на 149 грн. менше, ніж в аграрній сфері України, виробництво валової продукції на одної зайнятого зросло лише на 18,3 %. Важливим фактором впливу на стан використання всіх елементів вироб-ничого потенціалу є зміна форм власності і господарювання. Трансформація відносин власності шляхом приватизації державних підприємств є головною складовою перетворення соціалістичної планової економіки в соціально орієн-товану ринкову економіку. Роздержавлення і приватизація покликані привести до співіснування і конкуренції різних форм власності в Україні, оновлення виробництва, забезпечення його конкурентоспроможності, зростання життєвого рівня населення. Вирішення цих завдань потребує реструктуризації підприємств на базі впровадження нових технологій і сучасних методів управління, підвищення продуктивності праці і якості продукції, інформатизації та екологізації вироб-ництва, тобто підвищення ефективності використання виробничого потенціалу. Основні підсумки трансформації економіки свідчать, що особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині більше 80 % від загального обсягу промислової продукції країни виробляється недержавними підприємствами, а в області - біля 97 %. Особисті селянські господарства виробляють 93 % валової продукції сільського господарства, в тому числі 89 % продукції рослинництва і 98 % продукції тваринництва. В торгівлі, будівництві області державна частка товарообороту і підрядних робіт за 1995-2004 рр. зменшилась відповідно на 9,5 % та 12,6 %. Державні інвестиції в основний капітал за цей період зменшились з 45,6 % до 38 %. Внаслідок приватизації, що почалася у 1992 році, в області відбувся перерозподіл власності і сформувалася багатоукладна економіка. Це значно вплинуло на структуру основних засобів за формами власності. У 2006 р. більше 2/3 вартості основних засобів зосередилися у недержавному секторі економіки. Аналіз використання недержавного основного капіталу показує, що недержавна власність за рівнем використання основних засобів є неоднорідна. Використання переважної частини основних засобів на підприємствах колективної власності менш ефективне, ніж на приватних. На найнижчому рівні ефективності перебуває використання основних засобів підприємств комунальної власності. Середньомісячна заробітна плата працівників на підприємствах - суб'єктах підприємницької діяльності області у 2006 р. становила 720,06 грн., що більше попереднього року на 31,0 % або 170,22 грн., але не досягла середнього значення по країні (997,23 грн.). Нижчою середньообласного рівня вона була на підприємствах приватної форми власності - 693,95 грн. Серед областей Західного регіону за рівнем середньомісячної зарплати область посідає третє місце після Львівської (923,0 грн.) та Івано-Франківської (923,0 грн.) областей [164,с.394]. В економіці області зберігається диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності. Нижчою від обласного показника середньомісячна заробітна плата у суб'єктів сфери сільського господарства, мисливства та лісового господарства; торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям. Найвищим у 2006 р. був рівень заробітної плати у підприємств сфери фінансової діяльності, який у порівнянні з минулим роком зріс на 83,6 п.п. і склав 1110,48 грн. Розраховані й узагальнені найважливіші показники рівня розвитку виробничого потенціалу суб’єктів господарювання подано в таблиці 2.23. Наведена таблиця 2.23. характеризує рівень розвитку виробничого потенціалу України, в тому числі областей Українських Карпат та Закарпатської області, за аналізований період (2000-2005 рр.), для якого притаманні наступні тенденції:
Таблиця 2.23. Найважливіші характеристики рівня розвитку виробничого потенціалу областей Українських Карпат
Отже, виробничий потенціал всіх аналізованих рівнів за досліджуваний період також мав тенденцію до розширеного відтворення, хоча за кількісними характеристиками найманих працівників в цілому відбулося зменшення, а за якісними – збільшення, що проявилося у зростанні виробничого ресурсного потенціалу (ВРП), основних засобів в економіці, обсягів реалізації продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та послуг. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||