Державний вищий навчальний заклад
| Вид материала | Документы |
Содержание2.3. Вплив форм власності і господарювання на використання Висновки до 2 розділу Шляхи вдосконалення використання виробничого потенціалу регіону в умовах |
- Державний вищий навчальний заклад, 466.69kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1960.81kb.
- Молоді та спорту України, 63.5kb.
- Державний вищий навчальний заклад Київський національний економічний університет імені, 355.61kb.
- Доктор юридичних наук, доцент, 3894.02kb.
- Державний вищий навчальний заклад запорізький національний університет, 520.84kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1353.58kb.
- Стеценко Богдан Станіславович. Акціонерні товариства на ринку капіталів України: дис, 207.8kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 1931.11kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 3279.57kb.
2.3. Вплив форм власності і господарювання на використання виробничого потенціалу Трансформація відносин власності шляхом приватизації державних підприємств є головною складовою перетворення планової економіки в соціально орієнтовану ринкову економіку. Роздержавлення і приватизація покликані забезпе-чити співіснування і конкуренцію різних форм власності в Україні, оновлення виробництва, зростання його конкурентоспроможності та підвищення ефективності використання виробничого потенціалу. Вирішення цих завдань потребує реструкту-ризації підприємств на базі впровадження нових технологій і сучасних методів управління, підвищення продуктивності праці і якості продукції, інформатизації та екологізації виробництва. Стратегічні цілі приватизації мають загальні риси, які полягають у тому, щоб підприємство переходило у власність того суб’єкта, який забезпечує кращі умови викупу та подальшого функціонування приватизованого підприємства. Разом з тим, кожна країна має національні особливості способу приватизації [20, 84, 124, 140]. В Україні вибір моделі приватизації визначався, насамперед, політичними цілями [109,c.31]. Приватизація була зорієнтована на позбавлення держави монополії у виробничому секторі і передачу частини економічної влади недержавному капіталу в найкоротші строки. Така ціль не давала можливості здійснення приватизації шляхом реалізації майна на фондовому ринку і ринку нерухомості із-за відсутності в Україні як відповідної ринкової інфраструктури, так і приватного капіталу. Критеріями успіху приватизації стали не економічні та соціальні наслідки, а темпи і масштаби приватизації. Це негативно позначилося на ефективності використання виробничого потенціалу і зумовило наступні особливості української моделі приватизації. По-перше, населення прийняло участь у приватизації за приватизаційні майно-ві та компенсіційні сертифікати. По-друге, працівникам підприємств надавались пільги у придбанні акцій своїх підприємств. По-третє, можливість викупу малих підприємств їх працівниками за номінальними цінами або ж через оренду з викупом. На першому етапі (1993–1995 рр.) привласнення державного майна переважала змішана грошово-сертифікатна форма. В Україні за цей період шляхом оренди з викупом було приватизовано близько 10,5 з 14,0 тис. підприємств. Другий етап приватизації (1996–1999 рр.) відбувався через систему сертифі-катних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати. За цей період було продано понад 13 тис. пакетів акцій 6912 підприємств. Крім того, було запропоновано для продажу за компенсаційні сертифікати ще 7,0 тис. пакетів акцій загальною вартістю 1,6 млрд. грн. Такий механізм приватизації державних промислових підприємств не сприяв появі ефективного власника. Внаслідок цього в 90-х роках минулого століття використання виробничого потенціалу як країни в цілому, так і Закарпаття зокрема, значно погіршилось. Вырезано. Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта На початку приватизації високими темпами змінювались не тільки форми власності, але і організаційно-правові форми господарювання. Кожній галузі економіки області були притаманні певні особливості способів приватизації. Зокрема, в промисловості основним способом приватизації був продаж акцій відкритих акціонерних товариств, а в торгівлі та побутовому обслуговуванні населення - викуп об’єктів товариствами покупців. Найрідше в процесі приватизації застосовувався спосіб викупу об’єктів за альтернативним планом. Щодо аналізу особливостей впливу зміни форм власності і господарювання в аграрному секторі на використання виробничого потенціалу, то слід відзначити, що в перші роки формування цей вплив мав в основному негативні наслідки. Так, на першому етапі аграрної реформ (1990 – 1993 рр.), який поклав початок демонополізації власності на землю, на діяльність сільгоспвиробників найбільш істотно вплинула передача громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства. Якщо в 1991 р. сільськогосподарські підприємства області мали 352,7 тис. га сільгоспугідь та 152,1 тис. га ріллі, то в 1993 р. відповідно тільки 268,7 та 125,3 тис. гектарів. Високими темпами зменшення площ сільгоспугідь сільгоспвиробників відбувалось, насамперед, в гірських районах. Зокрема, в Міжгірському та Воловецькому районах в 1995 р. площі сільгоспугідь сільгосппідприємств скоротились відповідно в 1,7 та 2,1 рази. Дослідження впливу трансформації відносин власності і форм господарювання в аграрному секторі на використання виробничого потенціалу здійснювалось нами як в розрізі видів діяльності, етапів реформування, так і розрізі природно-економічних зон області. Характерно, що у низинному Виноградівському районі площі сільгоспугідь сільськогосподарських підприємств за аналізований період зменшились тільки в 1,2 рази, а у передгірському Хустському - в 1,6 рази. При цьому вилучення у сільгосппідприємств значних площ сільгоспугідь не завжди призводило до адекватного спаду виробництва продукції, а в окремих господарствах гірських районів спостерігалось навіть зростання валової продукції сільсько-господарського виробництва. Це пояснюється в певній мірі і тим, що при підготовці документів на роздержавлення керівники колгоспів робили все, щоб позбутися насамперед найгірших площ сільгоспугідь. Наші дослідження засвідчують, що на другому етапі трансформації власності аграрного сектору спостерігався перехід сільського господарства області із стану системної кризи в депресивний стан. Основна ланка сільськогосподарського вироб-ництва - колективні сільгосппідприємства - виявляють нездатність в нових ринкових умовах використовувати виробничий потенціал так ефективно, як раніше, в умовах неринкової економіки. Незважаючи на здійснене паювання, селянин за інерцією продовжує діяти по-старому. З його точки зору найважливішою зміною цього етапу трансформації власності став факт пом’якшення контролю з боку держави за збереженням і використанням суспільної власності. Для селянина цей чинник виявився важливішим, ніж проголошення його формальним власником частини суспільної власності. Тому цілком закономірно, що під впливом діяння індивідуальних економічних інстинктів колективні сільські господарства набувають тенденції до швидкого розпаду. В процесі трансформації відносин власності та зміни форм господарювання найбільш інтенсивно розпад колективних сільських господарств відбувається в гірських районах, де і зменшення площ сільгоспугідь, і спад виробництва, і зниження рентабельності за темпами перевищує перебіг цих процесів в госпо-дарствах низинних та передгірних районів. Дещо повільніше зменшення обсягів виробництва в порівнянні з гірськими районами відбувається в передгірському Хустському районі і найповільніше спад виробництва на другому етапі трансформації відносин власності проходить в господарствах низинного Виноградівського району. Глибина кризових явищ найбільш дала себе взнаки у тваринництві сільгосп-підприємств низинної і передгірської природно-економічних зон області та у рослинництві сільськогосподарських підприємств гірської зони. Помітна тенденція до зниження здатності протистояти кризовим явищам і ефективно використовувати виробничий потенціал в напрямі від економічно сильних низинних сільгосп-підприємств до слабших гірських. Уже в кінці другого етапу трансформації відносин власності в аграрному секторі суспільний сектор сільськогосподарського виробництва гірських районів області практично припинив існування. Ця тенденція в діяльності сільгосппідприємств до зниження здатності протистояти кризовим явищам, на наш погляд, є наслідком їх функціонування в різних природно-економічних зонах, різної в кількості і якості такої складової їх виробничого потенціалу, як земельні ресурси, що припадають на одне господарство, та наслідком різниці у масштабах виробництва, його спеціалізації і, зокрема, різниці в структурі виробничого потенціалу. На третьому етапі трансформації відносин власності аграрного сектору в результаті реструктуризації КСП відбулися істотні зміни в організаційно-правовій структурі сільськогосподарського виробництва області. Вперше за 10 років кризи з’явились ознаки призупинення спаду в суспільному секторі сільськогосподарського виробництва. В 2000 р. вперше сільгосппідприємства області виготовили продукції рослинництва більше попереднього року, а в 2001 р. припинили спад обсягів виробництва валової продукції. Аналіз фінансових результатів приватизованих суб’єктів підприємницької діяльності, як виробничого потенціалу, свідчить, що на початку третього етапу приватизації прибутково спрацювали тільки суб’єкти приватної власності, тобто приватизація почала давати позитивні результати, які все помітніше почали проявлятися з 2000-го р. на завершальному четвертому етапі приватизації. Комплексне дослідження впливу зміни форм власності і господарювання на використання земельних, лісових та мінеральних ресурсів області показало, що істотний вплив на ефективність їх використання має діючий механізм вилучення диференціальної ренти. Адже нині значна частина ренти не потрапляє в бюджет держави через недосконалість чинного законодавства щодо економічних засад природокористування. Наведений аналіз впливу різних форм власності і форм господарювання на використання виробничого потенціалу засвідчив, що приватизація як фактор підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання на початкових етапах її здійснення не дала очікуваних результатів. Основними причинами цього стали недосконалість моделі приватизації та незадовільна її реалізація, відсутність ефективних власників, здатних фінансово і організаційно реструктуризувати приватизовані підприємства, невідпрацьованість механізму реальної післяпривати-заційної підтримки. І тільки на завершальному етапі приватизації почали проявлятися економічні та соціальні переваги застосування нових форм власності і господарювання. Висновки до 2 розділу 1. Дослідження стану використання виробничого потенціалу Закарпатської області в умовах переходу до ринкової економіки свідчить, що зовнішні і внутрішні фактори формування і розвитку виробничого потенціалу на початку 90-х років двадцятого століття як в Україні, так і в області різко змінились у зв'язку з демонтажем адміністративно-командної системи, реформуванням відносин влас-ності і докорінної перебудови економічних функцій держави. Дослідження причин спаду обсягів виробництва в Закарпатській області виявило наявність загальних закономірностей цього процесу, притаманних як всій економіці країни, так і особливостям специфіки регіону, в тому числі і його виробничого потенціалу. До особливостей розвитку структури виробничого потенціалу відноситься тенден-ція до збільшення частки галузей, орієнтованих на використання сировинних ресурсів області, насамперед лісу. Важливим підсумком подальшого реформування економіки стало, насамперед, подолання тривалого руйнівного спаду виробництва і вихід на траєкторію економічного зростання. 2. Вдосконалення управління виробничим потенціалом потребує аналізу і оцінки сучасного стану його використання, впливу різних форм власності і господарювання на формування та розвиток основних елементів виробничого потенціалу. Дослідження засвідчують, що в останні сім років (2006 в % до 2000 р.) вартість основних засобів області за видами економічної діяльності зросла на 88,3 %, в тому числі у будівництві - у 4,2 рази, у переробній промисловості – на 50,6 %, в лісовому господарстві – на 59,5 %, а в сільському господарстві зменшилася на 7,7 %. В той же час, вартість основних засобів сільського господарства майже не оновлюється і не зростає. За аналізований період показники валового випуску та валової доданої вартості (у фактичних цінах) в цілому підвищилися відповідно з 0,48 та 0,23 до 0,80 та 0,36 грн. в розрахунку на кожну гривню вартості використаних основних засобів. При цьому темпи зростання віддачі основних засобів найвищі в переробній промисловості та галузях оптової і роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуги з ремонту, в яких віддача підвищилася відповідно у 3,3 та 3,2 рази. 3. Особливої актуальності в сучасних умовах набирає проблема споживання паливно-енергетичних ресурсів. В цілому, за всіма видами економічної діяльності споживання паливно-енергетичних ресурсів у 2006 р. в порівнянні з 2000 р. збільшилося на 12,1 %, або на 43,0 тис.т. Дослідження стану використання енергоресурсів також показало, що електрозабезпечення області має дві істотні особливості. По-перше, в регіоні уже багато років залишається високим рівень технологічних втрат електроенергії (36,4 % при 21,7 % по Україні). По-друге, область має біля третини гідроресурсів малих річок України, на базі яких може і повинна розвиватися гідроенергетика Закарпаття. Це дозволить вплинути на головну ваду діючої моделі оптового ринку електроенергії - відсутність конкуренції. 4. Стан використання трудових ресурсів області показав, що їх ціна залишається надто низькою. Крім того, розмір середньомісячної зарплати в області відстає від середньоукраїнського рівня на 16 – 18 % і за цим показником вона займає 16 місце серед регіонів України. Аналіз ефективності використання трудових ресурсів як по обсягу валової доданої вартості на одну особу, так і по валовій продукції сільського господарства на одну особу засвідчує, що Закарпатська область відстає від середньоукраїнського рівня з цих показників. Дослідження ефективності використання в області трудових ресурсів за видами економічної діяльності та в розрізі природно-економічних зон засвідчує про наявність ще більшої диференціації. 5. Важливим фактором впливу на стан використання всіх елементів виробничного потенціалу є зміна форм власності і господарювання. В дисертаційній роботі проаналізовано особливості формування виробничого потенціалу на різних етапах приватизації державного майна в умовах становлення і функціонування різних форм власності за видами економічної діяльності. В регіоні недержавними підприємствами виробляється близько 97 % промислової продукції. Приватизація істотно змінила структуру виробничого потенціалу за формами власності. Зокрема, нині більше 2/3 вартості основних засобів зосереджено у недержавному секторі економіки. Використання переважної частини основних засобів на підприємствах колективної власності менш ефективне, ніж на приватних. На найнижчому рівні ефективності перебуває використання основних засобів підприємств комунальної власності. Тому це потрібно враховувати при розробленні програм і заходів щодо оновлення виробничого потенціалу, оптимізації його структури та визначення джерел фінансування. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ 3.1. Напрями відтворення складових виробничого потенціалу в контексті стійкого розвитку області У своїх дослідженнях щодо напрямів відтворення складових виробничого потенціалу ми керувались розробленою класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД, друга редакція), яка приведена у відповідність до нової редакції міжнародної статистичної класифікації видів діяльності NACE (Rev. 1.1.2002 р.) [68, с.1]. До другої редакції КВЕД включено європейську регламентну частину класифікації видів діяльності – терміни та визначення, які використовуються в контексті класифікації, правила визначення та зміни основного виду економічної діяльності тощо. Регламентна частина класифікації забезпечує застосування єдиної термінології, типів статистичних одиниць, правил та порядку визначення основного виду діяльності, що є передумовою зіставності та узгодженості національної статистики зі статистикою країн світового співтовариства та сприяє процесу інтеграції України до Європейського Союзу. В економічній енциклопедії виокремлюється виробничий потенціал економіки та виробничий потенціал суспільства. У першому випадку це реальний обсяг продукції, яка може бути вироблена за повного використання ресурсів. При трактуванні виробничого потенціалу економіки наголошують на використанні трудових ресурсів. Під повним використанням трудових ресурсів розуміють відсутність лише циклічного типу безробіття. Структурне і фрикційне безробіття вважають явищами закономірними в процесі розвитку економіки, тому використовують нерідко ще й поняття „рівень безробіття” за повної зайнятості, яке і мають на увазі при визначенні виробничого потенціалу економіки, тобто наявність безробітних, зумовлених не циклічним спадом виробництва, а іншими факторами, не є підставою для виникнення питання про неповне використання трудових ресурсів [43, с.196]. Виробничий потенціал суспільства - сукупність виробничих ресурсів з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Виробничий потенціал суспільства характеризує максимально можливий обсяг виробництва товарів і послуг при повному та ефективному використанні наявних у країні трудових ресурсів, основних виробничих фондів та природних ресурсів. Він є основною складовою економічного потенціалу суспільства і належить до сфери матеріального виробництва. Основними елементами виробничого потенціалу суспільства є наступні [43, с.196]:
З наведеного трактування економічної енциклопедії щодо поняття „виробничий потенціал суспільства” видно, що в ньому багато дискусійних положень. По-перше, тут не враховані нововведення класифікації видів економічної діяльності і відповідно терміни та визначення національного класифікатора України. По-друге, це ж стосується такого поняття як „основні виробничі фонди”, на зміну яких у національному класифікаторі та в останніх статистичних щорічниках введено поняття „основні засоби в економіці” та „основні засоби за видами економічної діяльності”. Динаміка та тенденції відтворення основних засобів подається і за регіонами. По-третє, ми незгідні з твердженням економічної енциклопедії, що „від кількості та якості сукупної робочої сили, зайнятої у сфері матеріального виробництва і т.д. залежить продуктивна сила всього виробничого потенціалу суспільства”. Адже, приклад промислово розвинутих країн засвідчує, що найбільша частка робочої сили зайнята не у сфері матеріального виробництва, а у сфері надання послуг, а тому у таких країнах значно вища продуктивність праці у сфері матеріального виробництва та всезростаюча роль сфери послуг у створенні валового внутрішнього продукту (ВВП) цих країн. По-четверте, вважаємо, що синтетичним показником розвитку і використання виробничого потенціалу суспільства є не тільки обсяг виробництва в матеріальній сфері, а також і обсяг надання послуг. Вырезано. Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта показника сталого розвитку. Основні положення методики З.В.Герасимчука з певними доповненнями й уточненнями нами використані у дисертаційному дослідженні для оцінки передумов переходу регіону на модель сталого розвитку. При цьому обов’язковою вимогою, на нашу думку, має стати врахування індексів цін у показниках вартісних оцінок чинників складових виробничого потенціалу, які охоплюються аналізом. Кількість чинників при цьому досить значна і для кожного з них визначаються коефіцієнти їх вагомості у формуванні інтегрального показника розвитку регіонів за більш великими групами чинників. А саме – за чинниками економічного, екологічного та соціального розвитку конкретного регіону і визначаються оцінки, тобто кількісні значення цих чинників. Наступним кроком має бути „згортання” цих оцінок в інтегральну, комплексну оцінку сталого розвитку регіону. На основі викладених методологічних підходів проаналізовано нинішній стан регіону та його готовність до переходу на модель сталого розвитку. |