Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 040 103 геологія, спеціалізації геологія, геохімія шифр І назва спеціальності

Вид материала

Содержание

Змістовний модуль 2
Лабораторна робота 5.
Основна література
Співвідношення між генезисом мінералів і його основними атрибутами
Типоморфiзм мiнералiв
Типоморфний мiнерал
Типоморфологічний аналiз
Принцип спадковостi типоморфних ознак
Лабораторна робота 6. Типоморфні ознаки мінералів. 3 год.
Основна література
Проблемні теми для обговорення
Контрольні питання до змістовного модуля 1
Контрольні питання до змістовного модуля 2
Проблемні питання до заліку

Подобный материал:

1 2 3 4

Змістовний модуль 2

Тема 2. Геологічні процеси мінералоутворення

Тема висвітлює геологічні процеси мінералоутворення, в яких реалізуються явища онтогенезу мінералів.

Лекція 9. Геологічні процеси мінералоутворення. Загальна характеристика. Парагенезис мінералів. 2 год.

Геологічні процеси, унаслідок прояву яких формуються мінеральні комплекси, розділяються за джерелом енергії й особливостями утворення мінералів на три великі групи: ендогенну, екзогенну й метаморфогенну.

До ендогенної групи (гіпогенної або глибинної) відносять процеси, що пов'язані з внутрішньою енергією Землі, головним чином з енергією радіоактивного розпаду. Вони переважно відбуваються в надрах Землі, їх першоджерелом є різні за складом і умовами формування магми. У цій групі виділяють магматичний, пегматитовий і післямагматичний (пневматолітово-гідротермальний і метасоматичний) процеси.

До екзогенної групи (зовнішньої або поверхневої) належать процеси, що пов'язані з дією різних поверхневих агентів і перш за все з дією атмосфери, гідросфери й біосфери на літосферу під впливом енергії Сонця. Серед цієї групи розрізняють гіпергенний (вивітрювання) й осадовий процеси.

До метаморфогенної групи відносяться процеси, пов'язані з перетвореннями мінералів гірських порід і руд, що виникли внаслідок ендогенних і екзогенних процесів при зміні фізико-хімічних умов. У цій групі виділяються два процеси: власне метаморфічний, викликаний ендогенними факторами й ударно-метаморфічний (або імпактний), зумовлений дією ударних хвиль, що виникали під час падіння на земну поверхню крупних метеоритних тіл. Далі висвітлюється дискусійне, але актуальне питання – парагенезис мінералів.

Лекція 10. Магматичний процес. 2 год.

Магматичне мiнералоутворення є одним з найважливiших i складних серед геологiчних процесiв. Воно вiдбувається шляхом кристалiзацiї мiнералiв з магми в процесi її еволюцiї. Магма (вiд гр. "magma" – тiсто, густа мазь) – це глибинний вогняно-рiдкий переважно силiкатний або суттєво силiкатний розплав багатьох хiмiчних компонентiв, в якому мiстяться газоподiбнi й леткі речовини (флюїди). Рiдко трапляються карбонатнi, сульфiднi та iншi розплави. Магми зароджуються в надрах Землi. Бiльшiсть її осередкiв мають мантiйне походження, виникають вони також i в окремих дiлянках земної кори.

Магматичний процес роздiляється на глибинний (iнтрузивний), продуктами якого є iнтрузивнi гiрськi породи (вони звичайно добре розкристалiзованi й мають зернисту будову), i поверхневий (ефузивний) пiдводний або наземний, який дає початок ефузивним (вулканiчним) гiрським породам (вони звичайно погано розкристалiзованi й нерiдко мiстять скло). Магматичний процес є родоначальним для цiлого ряду ендогенних пiслямагматичних процесiв.

Магма – першоджерело речовини для мiнералiв рiзних типiв вивержених гiрських порiд i руд родовищ корисних копалин як власне магматичного, так i пiслямагматичного генезису. Уявлення про магму й магматичний процес базуються на даних вивчення вулканiчної дiяльностi, експериментальних дослiджень із синтезу мiнералiв i моделювання процесiв рудо- та породоутворення, дослiджень розплавних включень.

Лекція 11 Пегматитовий процес. 2 год.

Пегматити – це дуже своєрідні і в багатьох відношеннях унікальні утворення переважно жильної форми, склад яких близький до складу магматичних комплексів або анатектичних виплавок у метаморфічних товщах. Для них є типовим широкий розвиток мінералів, багатих леткими компонентами – мінералізаторами (H₂O, F, Cl, B та ін.) і лугами, а також літофільними рідкісними елементами; неоднорідна, часто зональна внутрішня будова з розвитком специфічних крупнозернистих (нерідко гігантозернистих) структур і текстур, які не зустрічаються в інших геологічних утвореннях. Пегматити, за словами Ф.Хесса, є без сумніву "…найвигадливішою, найсуперечнішою й разом з тим найцікавішою групою з усіх відомих порід".

За складом пегматити поділяються на кислі (гранітні), основні й лужні. Вони утворюються у зв'язку з інтрузіями відповідних типів магм. Найпоширенішими й важливими в практичному відношенні є гранітні пегматити, лужні нефелін-сієнітові й сієнітові, магми яких особливо багаті леткими компонентами й рідкісними елементами. Найкраще вивченими є гранітні пегматити.

З пегматитами пов'язана дуже різноманітна й важлива в практичному відношенні мінералізація. Пегматити є основним джерелом комплексної рідкіснометальної сировини (Li, Rb, Cs, Ta, Nb, Be, Sn, Y, U, TR), у них зосереджені єдині родовища високоякісних кристалів мусковіту. З них добувають велику кількість польового шпату й кварцу, кристали оптичного флюориту, п'єзокварцу, п'єзооптичного турмаліну, ювелірні кристали коштовного й виробного каміння (топазу, аквамарину, турмаліну та ін.).

Незважаючи на достатню вивченість пегматитів, основні погляди на їх генезис різні. Вони розходяться по таких п'яти головних параметрах: 1) роль особливого пегматитоутворювального магматичного розплаву; 2) роль метасоматозу; 3) джерело метасоматичних розчинів; 4) ступінь замкнутості системи; 5) ступінь розчинності летких сполук, у тому числі парів води, у магматичному розплаві. У природі, очевидно, існують пегматити різних типів. В одних чітко фіксуються процеси кристалізаційної диференціації магматичного матеріалу, в інших провідними є процеси заміщення, у третіх маємо прояви мінералоутворення першого й другого типів. Поряд з цим існує ще одна найпізніша метаморфогенна гіпотеза про походження пегматитів, висунута Г.Рамбергом в 1956 р. Її розвивали в колишньому СРСР Д.О.Великославінський, В.О.Глебовицький, Ю.М.Соколов та ін. За їх уявленнями пегматити формуються на регресивному етапі регіонального метаморфізму. В.І.Синяков зазначає, що найбільш поширеними є три моделі генезису пегматитових родовищ: 1) магматична; 2) гідротермально-метасоматична; 3) метаморфічна; деякі дослідники дотримуються так званої комбінованої магматично-гідротермальної моделі. З останнім важко погодитися, бо в більшості випадках, як це буде показано нижче, пегматитовий процес включає як магматичну, так і гідротермально-метасоматичну стадії мінералоутворення.

Лабораторна робота 5. Камерні пегматити як модель магматичного, пневматолітового і гідротермального мінералоутворення. 2 год.

На прикладі кам`яного матеріалу з камерних пегматитів Волині висвітлити, які асоціації мінералів виникли внаслідок прояву зазначених процесів і як це відображено в індивідуальних особливостях мінералів. Усне опитування.

Основна література [1]

Додаткова література [4]

Лекція 12 і лекція 13.

Післямагматичний процес. Гідротермальне, пневматолітове і метасоматичне мінералоутворення.

Тут вони логічно об`єднуються, оскільки охоплюють тісно взаємопов`язані процеси мінералоутворення.

Пневматолітово-гідротермальне й метасоматичне мінералоутворення відноситься переважно до післямагматичного процесу і є в основному прямим продовженням магматичного процесу. З ним пов'язано формування різноманітних за складом мінеральних родовищ (рудних тіл) і метасоматитів. Мінералоутворення відбувається за рахунок гарячих газових розчинів (переважно парів води) – пневматолітовий процес (від гр. "пнеума" – газ, пар) і рідких водних – гідротермальний процес, а також унаслідок взаємодії цих розчинів з раніше існуючими мінералами або породами – метасоматичний процес. Джерелом цих розчинів є магматичний осередок, від якого залежно від умов можуть відділятися газова й рідка фази, нерідко не відокремлені. Післямагматичні розчини виносять з магматичного осередку цілий ряд летких сполук і сполук металів, які рухаються звичайно вверх, у бік найменшого тиску. Розчини рухаються по тріщинах, тектонічно ослаблених зонах, контактах порід або проникають у результаті дифузії.

В умовах великих тисків при температурі близько 400 °С пари води, як основна складова частина розчинів, згущуються в гідротермальні (гарячі водні розчини), отже, пневматолітовий процес звичайно передує гідротермальному. Вони тісно взаємозв'язані між собою й можуть давати однакові мінерали. Крім цього, пневматолітові утворення зустрічаються набагато рідше гідротермальних і дуже рідко формують самостійні (ексгаляційні) мінеральні родовища. Тому у вченні про родовища корисних копалин пневматолітові утворення розглядаються разом з високотемпературними гідротермальними як скарнові чи грейзенові. Деякі вчені взагалі заперечують можливість пневматолізу на великих глибинах.

Післямагматичне мінералоутворення здебільшого відбувається на глибинах від помірних (1–3 км) до великих (порядку 3–5 км і більше). З ним пов'язано формування найбільшої кількості мінеральних родовищ. Зокрема, у гідротермальних утвореннях зосереджено руди кольорових (міді, цинку, свинцю, стибію, ртуті та ін.), благородних (золота, срібла), радіоактивних і деяких рідкісних металів, а також неметалічна сировина (флюорит, барит та ін.). У метасоматитах типу скарнів містяться руди заліза, вольфраму, поліметалів, флогопіту тощо. З грейзенами пов'язані родовища олова, вольфраму молібдену, берилію, літію та інших корисних копалин; альбітити є джерелом різноманітних рідкісних металів – ніобію, танталу, цирконію й гафнію, рідкісних земель тощо.

Лекція 14. Гіпергенне мінералоутворення (вивітрювання). 2 год.

Процеси мінералоутворення в корах вивітрювання гірських порід звичайно поділяються на чотири етапи: 1) незначний хімічний розклад мінералів у лужному середовищі, переважання механічного вивітрювання; 2) утворення в лужних умовах гідрослюд та інших гідросилікатів; 3) хімічні реакції в лужних і кислих середовищах з утворенням мінералів глин (каолініту, монтморилоніту та ін.); 4) повний гідроліз силікатів

Існують дві гіпотези щодо формування кір вивітрювання гірських порід: 1) так звана "синтетична", згідно з якою кора вивітрювання є результатом синтезу вільних солей гідроксидів алюмінію, силіцію й заліза (у ній значна роль належить колоїдно-хімічним процесам); 2) стадійна з формуванням кір вивітрювання гідрослюдистого, каолінового й латеритного профілів.

Розрізняють декілька типів кір вивітрювання, що розвиваються по силікатних породах. Найпоширенішим є латеритне й каолінітове вивітрювання. Найрізноманітнішою є кора вивітрювання латеритного типу, яка розвивається по породах кислого, лужного й ультраосновного складу в лужному середовищі. Латеритне вивітрювання проходить в умовах гарячого та вологого клімату і, що особливо характерно, при чергуванні засушливих і дощових сезонів. Саме ці умови є найсприятливіші для потужного хімічного розкладу первинних магматичних порід. Хімізм процесу латеритизації полягає у виносі кремнекислоти й лужних елементів з утворенням гідратів оксидів алюмінію й заліза. При латеритному вивітрюванні формуються різні руди корисних копалин залишкового генетичного типу, серед яких головними є алюмінієві (бокситові) й силікатно-нікелеві руди. Каолінітове вивітрювання розвивається по кислих породах (гранітах і гнейсах) в умовах помірного клімату і в слабокислому або нейтральному середовищі. З ним пов'язано утворення залишкових каолінових покладів.

Мінеральний склад кір вивітрювання силікатних порід і пов'язаних з ним родовищ досить різноманітний. У них переважають силікати й алюмосилікати алюмінію, заліза, магнію й нікелю шаруватої структури; оксиди й гідроксиди силіцію, алюмінію, заліза й мангану; карбонати кальцію й магнію. У продуктах вивітрювання виділяються дві головні генетичні групи мінералів: новоутворені гіпергенні й реліктові стійкі мінерали первинних порід.

Лекція 15 Осадовий процес. 2 год.

Осадове мінералоутворення посідає провідне місце серед групи екзогенних процесів. З ним пов'язано формування потужних товщ різноманітних гірських порід (вапняків, доломітів, гіпсо-ангідритів, пісковиків, алевролітів, аргілітів та ін.) та низки мінеральних родовищ (кам'яної та калійно-магнезіальної солей, боратів, руд заліза, мангану, алюмінію, міді, урану, рідкісних елементів та ін.), що мають важливе не тільки геологічне, але й господарське значення. Осадовими переважно називають мінеральні утворення, що виникають головним чином на дні різних водоймищ.

У загальному вигляді процес осадового мінералоутворення проходить у такій послідовності: утворення вихідних продуктів унаслідок руйнування первинних (материнських) гірських порід і руд та іншим способом (наприклад, викиди вулканів), перенос осадового матеріалу з частковим осадженням його на шляхах переносу, осадження осадової речовини у водних басейнах, утворення й перетворення осадків та перехід їх в осадові породи та руди.

Утворення осадків, з яких виникають осадові породи та руди, проходить на поверхні землі й у водних басейнах унаслідок різних геологічних процесів. За своєю суттю це процеси фізико-механічні, фізико-хімічні, хімічні й біохімічні. Вони регулюються динамікою й фізико-хімічними умовами середовища осадконакопичення (склад і концентрація розчинів, кислотність і лужність, окисно-відновний потенціал і т. п.).

Осадовий процес є в основному вторинним відносно процесів вивітрювання й утворення кір вивітрювання. Адже значна частина продуктів вивітрювання гірських порід і руд служить основним джерелом для осадового мінералоутворення. Нерозчинні й важкорозчинні частинки мінералів переносяться механічним шляхом у суспензованому стані та волочінням по дну, після чого відкладаються у вигляді механічних осадків. Продукти вивітрювання, що перейшли в розчини, істинні й колоїдні, переносяться в розчинній формі й відкладаються у вигляді хімічних осадків у водних басейнах.

Осадове мінералоутворення є багатостадійним процесом. М.В.Логвиненко (1984) у формуванні осадових порід виділяє: 1) гіпергенез; 2) седиментогенез; 3) діагенез; 4) катагенез; 5) метагенез. У перші три стадії формуються осадові породи. М.М.Страхов називає їх стадіями літогенезу. Деякі вчені в поняття літогенезу включають усі стадії утворення осадових порід. О.М.Пустельников характеризує перші дві стадії (гіпергенез і седиментогенез) як седиментогенез, а наступні три стадії – діагенез, катагенез і метагенез – об’єднує в групу післяседиментаційних перетворень осадових порід. Дві останні стадії часто називають епігенетичними процесами.

Лекція 16. Метаморфічний процес. 2 год.

Під метаморфізмом розуміють процес глибинного перетворення гірських порід, який проходить без суттєвого розплавлення чи розчинення (тобто зі збереженням твердого стану) внаслідок зміни фізико-хімічних умов. Назва "метаморфізм" походить від грецького слова "метаморфоз", що означає перетворення. Термін "метаморфізм" гірських порід запровадив у геологічну науку англійський вчений Ч.Лайєль.

Метаморфічним перетворенням піддаються ендогенні й екзогенні утворення (первинні магматичні й осадові породи та пов'язані з ними руди корисних копалин). Відповідно утворюються метаморфічні орто- і парапороди, а також власне метаморфічні й метаморфізовані руди. Мінерали первинних утворень при термодинамічних умовах, відмінних від умов їх утворення, стають нестійкими й вступають у реакції, у результаті яких виникають нові парагенезиси мінералів, стійкі в даних умовах. Мінеральні перетворення, як правило, супроводжуються перекристалізацією й структурними змінами. Для деяких порід можлива тільки одна перекристалізація, наприклад, перетворення вапняку в мармур, кварцового пісковику у кварцит.

У метаморфічному процесі виділяється два етапи: 1) прогресивний метаморфізм (тобто викликаний підвищенням температури й тиску); 2) регресивний метаморфізм (відбувається при пониженні температури й тиску), названий діафторезом. Метаморфічні породи фіксують, як правило, максимальний ступінь прогресивного метаморфізму, а діафторез у помітних масштабах проходить тільки при надходженні нових порцій води ззовні (переважно вздовж ослаблених зон і розломів); його прояви мають локальний розвиток.

Головними факторами, які визначають особливості метаморфічного мінералоутворення, є температура й тиск, склад вихідних порід і порового флюїду в них. Підвищення температури приводить до розкладу багатих водою мінералів і більшої частини карбонатів, тобто до дегідратації й декарбонатизації осадових порід, з утворенням маловодних і відносно малої густини мінералів. Вплив підвищення тиску на дегідратизацію й декарбонатизацію є складнішим, але у всіх випадках зростання тиску приводить до утворення мінералів і порід з більшою густиною. Підвищення температури й тиску прискорює всі метаморфічні реакції, яким сприяє також поровий флюїд (вода й вуглекислота з підпорядкованим вмістом Н₂, вуглеводнів, Cl, F, B, S та інших компонентів), джерелом яких є вихідні породи, частково магми й підкорові глибини. В.С.Соболєв зі співавторами зазначає, що "весь фактичний матеріал, нагромаджений в петрології метаморфічних порід, дозволяє стверджувати, що процес метаморфізму завжди проходить у присутності водних розчинів, які мають за своєю густиною рідиноподібний характер". Поряд з водними розчинами важливу роль при метаморфічних перетвореннях відіграє СО₂, який при цьому завжди знаходиться в "надлишку".

Теоретично й експериментально встановлено, що температура типового метаморфічного мінералоутворення коливається від 300–400 до 1000 °С, рідко до 1200°С. Верхньою межею метаморфізму є початок плавлення найбільш поширених порід, нижньою – межа стійкості каолініту. Тиск пов'язаний з глибиною і залежить від ваги порід вищележачих товщ та тектонічних факторів, переважно він коливається від 100 до 1600 МПа. У метаморфічному мінералоутворенні важливе значення має орієнтований тиск як фактор мінеральної рівноваги.

Серед головних факторів важливу роль відіграють вихідні породи, первинна природа яких є визначальною, і вона встановлюється за такими ознаками: 1) реліктами первинних текстур і структур; 2) реліктами типово осадових або магматичних мінералів і псевдоморфозами по них метаморфічних мінералів; 3) особливостями найбільш стійких в умовах метаморфізму акцесорних мінералів (особливо циркону); 4) особливостями хімічного складу мінералів (головних компонентів і рідкісних елементів), а також ізотопного складу кисню, сірки, кремнію, вуглецю та інших елементів.

Вихідні породи є, перш за все, основним джерелом мінеральної речовини, у тому числі й рудної, при метаморфічних процесах, які супроводжуються не тільки перекристалізацією, але й мобілізацією, і перерозподілом речовини – метаморфічною диференціацією за Ф.Л.Стіллевелем. Під метаморфічною диференціацією розуміють різні процеси, у результаті яких із початково однорідної породи розвиваються різноманітні мінеральні асоціації звичайно з більш крупним розміром зерен. Прикладом її можуть служити порфіробласти різних мінералів (наприклад, гранату, кордієриту, андалузиту та ін.), плямисті скупчення мінералів, конкреційні й лінзові утворення.

Ріст мінералів при перекристалізації може здійснюватися трьома шляхами: 1) мінерал росте у відкритій тріщині – реакційний ріст; 2) один мінерал росте на місці другого, що раніше займав його місце, при заміщенні іона на іон, або збереженні об'єму, хімічне заміщення, у вузькому розумінні цього слова; 3) один мінерал при своєму рості розштовхує інші, звільняючи собі місце, – конкреційний ріст.

Очевидно, що виникнення нових мінералів при перекристалізації в метаморфічному процесі проходить досить складно, а всі три шляхи росту мінералів (секреційний, розчинення й конкреційний) здійснюються нерідко одночасно.

Серед метаморфічного мінералоутворення залежно від факторів, умов та геологічної позиції можна виділити такі типи: 1) контактово-метаморфічне; 2) регіонально-метаморфічне; 3) мантійно-метаморфічне; 4) ударно(імпактно)-метаморфічне. Зруденіння пов'язано переважно з регіонально-метаморфічними процесами й рідко з ударним метаморфізмом. У межах земної кори найпоширенішими є регіонально-метаморфічні утворення, представлені великим розмаїттям гірських порід і руд. Локальний розвиток мають контактово-метаморфічні породи та ударно-метаморфічні утворення.

Мінеральний склад метаморфічних порід надзвичайно різноманітний. Усі мінерали, що входять до складу цих порід, розділяються на три групи: 1) мінерали, що утворюються тільки в результаті перекристалізації старих мінералів без зміни їх складу; 2) новоутворені мінерали; 3) реліктові мінерали.

Лекція 17. Вчення про типоморфізм мінералів.

Учення про типоморфiзм мiнералiв нині перетворилося в самостiйний роздiл мiнералогiї, спрямований головним чином на дослiдження кiлькiсних параметрiв зв'язку мiж мiнералами й умовами їх утворення. Це пов'язано, насамперед, з можливостями глибшого вивчення мiнералiв сучасними новiтнiми методами фiзики твердого тiла, хiмiї й термодинамiки, успiхами в галузi синтезу мiнералiв i широкими можливостями методики й технiки модельного експерименту в мiнералогiї.

Співвідношення між генезисом мінералів і його основними атрибутами

Нині ще не вироблено єдиних мiркувань щодо основних об'єктiв i понять, якi вiдносяться до вчення про типоморфiзм мiнералiв. Вiдповiдно до наших теоретичних розробок в учення про типоморфiзм мiнералiв включено такі основні поняття.

Типоморфiзм мiнералiв  їх здатнiсть фiксувати умови середовища мiнералоутворення (перетворення), якi вiдображенi в утвореннi окремих мiнералiв, їх асоцiацiй i (або) в iндивiдуальних особливостях мiнералiв.

Типоморфний мiнерал  мiнерал, характерний для пов'язаних генетичною спільністю природних утворень.

Типоморфнi особливостi (або асоцiацiї) мiнералiв  ознаки (або асоцiацiї) мiнералiв, що виникають у певних умовах кристалiзацiї або перетворення й дозволяють судити про цi умови.

Типоморфологічний аналiз  методи виявлення, оцінки типоморфних мінералів (асоціацій), їх ознак і отримання даних про фізико-хімічні умови утворення (перетворення) мінеральних об'єктів.

Принцип спадковостi типоморфних ознак  успадкування типоморфних ознак мiнералами, що утворюються в процесi розвитку спорiдненого середовища мiнералоутворення.

Два останнi поняття використовуються для отримання узагальненого уявлення про генезис мiнеральних видiв i комплексiв (гiрських порiд, руд та iнших утворень), а також даних про еволюцiю i зв'язок мiнеральних комплексiв у часi й просторi. Суть типоморфологічного аналiзу полягає в розробцi на основi елементарної типоморної iнформацiї (виявленої теоретичними розрахунками, експериментальним моделюванням або порiвнянням дослiджуваних мiнералiв з такими ж з iнших геологiчних утворень вiдомого генезису) гiпотези про утворення мiнерального комплексу, який вивчають. Хiд дослiджень у типоморфологічному аналiзi складається з трьох послiдовних сходинок, а саме: генезису мiнерального iндивiду (1), мiнерального виду (2), мiнерального комплексу (3). Кожна сходинка вiдрiзняється ємністю iнформацiї, яка зростає вiд першої до третьої.

Найважливiше значення з усiх понять мають типоморфнi особливостi мiнералiв, а також типоморфнi мiнерали й мiнеральнi асоцiацiї. Вони можуть використовуватися для встановлення не тiльки генетичної природи мiнералiв i мiнеральних комплексiв, але й для вирішення проблем пошукової й технологiчної мінералогії. Серед типоморфних особливостей мiнералiв видiляються чотири групи: 1) типоморфiзм конституції мiнералiв, який включає типоморфiзм складу й типоморфiзм структури; 2) типоморфiзм включень мiнералiв; 3) типоморфiзм морфологiї мiнералiв; 4) типоморфiзм фiзичних властивостей мiнералiв.

Лабораторна робота 6. Типоморфні ознаки мінералів. 3 год.

Розширити та поглибити знання, які стосуються генетично інформативних ознак мінералів, які вдображені в адекватних особливостях конституції, морфології, анатомії або фізичних властивостей мінералів. Усне опитування.

Основна література [1]

Додаткова література [7,8]

Види навчання, що не потрапили до навчально-тематичного плану (див. вище):

Консультації (5 год) – вони стосуються дискусійних питань генетичної мінералогії: критеріїв виділення генерацій мінералів, походження пегматитів, перекристалізації мінералів тощо.
Інші види навчання (9 год) – екскурсії в мінералогічні музеї Києва.

ПРОБЛЕМНІ ТЕМИ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

Сучасна структура генетичної мінералогії.
Основні закони генетичної мінералогії

Література [1, 3, 5, 6, 9 тощо]

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ЗМІСТОВНОГО МОДУЛЯ 1

Які були історичні передумови зародження генетичної мінералогії?
Що таке природна історія мінералів?
Що таке онтогенія і філогенія мінералів?
Відмінність гомогенного і гетерогенного зародження мінералів?
Найголовніші особливості росту мінералів.
Як і чому змінюються мінерали?
Відмінності та ознаки мінералів, що виникли за різними фізико-хімічними механізмами?

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ЗМІСТОВНОГО МОДУЛЯ 2

Як диференціюються геологічні процеси мінералоутворення за джерелами енергії?
Що собою являє природна магма?
У яких РТ-параметрах здійснюються магматичний, пегматитовий, післямагматичний, гіпергенний, осадовий та метаморфічний процеси мінералоутворення?
Сучасна концепція типоморфізму міералів.
Як за допомогою типоморфологічного аналізу відтворюються умови утворення мінералів і мінеральних комплексів?

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ

Генезис мінералів. Сучасне визначення.
Стисла історія генетичної мінералогії.
В.І.Вернадський – фундатор сучасної генетичної мінералогії.
Структура генетичної мінералогії.
Онтогенія мінералів.
Зародження і ріст мінералів.
Зародження і генезис мінералів.
Зміна та руйнація мінералів.
Фізико-хімічна зміна мінералів.
Способи утворення мінералів.
Загальна характеристика геологічних процесів мінералоутворення.
Парагенезис мінералів.
Магматичний процес.
Пегматитовий процес.
Пневматолітовий процес.
Гідротермальний процес.
Метасоматичний процес.
Гіпергенний процес.
Осадовий процес.
Метаморфічний процес.
Типоморфні мінерали, асоціації та ознаки мінералів.
Приклади використання вчення про типоморфізм мінералів для відтворення умов утворення мінералів.

Основна література

Павлишин В.І., Матковський О.І., Довгий С.О. Генезис мінералів. Підручник. Перше видання: К.: ВПЦ “Київський універстите”, 2003. – 672 с.; Друге видання: К.: КНТ, 2007. – 556 с.

Додаткова література

Франк-Каменецкий В.А. Природа структурных примесей в минералах. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1964. – 239 с.
Григорьев Д.П., Жабин А.Г. Онтогения минералов. Индивиды. – М.: Наука, 1975. – 339 с.
Лазаренко Е.К., Павлишин В.И., Латыш В.Т., Сорокин Ю.Г. Минералогия и генезис камерных пегматитов Волыни. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1973. – 360 с.
Попов В.А. Практическая кристалломорфология. – Свердловск: УНЦ АН СССР, 1984. – 190 с.
Шубников А.В., Парвов В.Ф. Зарождение и рост кристаллов. – М.: Наука, 1969. – 68 с.
Павлишин В.И. Типоморфизм кварца, слюд и полевых шпатов в энд огенных образованиях. – К,: Наук. думка, 1983. – 232 с.
Типоморфизм минералов: Справочник. Под ред. Л.В.Чернышевой. – М.: Недра, 1989.,  560 с.
Юшкин Н.П. Теория и методы минералогии. – Л.: Наука, 1977. – 291 с.

 Спеціально для курсу «Генетична мінералогія» нами видано підручник «Генезис мінералів» (див. Список літератури), в якому у розширеному варіанті висвітлено всі питання, які стосуються зазначеного курсу. Тому, як обов`язкове джерело знань, цей підручник треба використовувати для засвоєння кожної лекції.

Blog

Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 040 103 геологія, спеціалізації геологія, геохімія шифр І назва спеціальності

Содержание

Змістовний модуль 2