Верховною Радою України за роки незалежності прийнято понад 50 закон

Вид материала

Закон

Содержание Він є базою для створення законодавчих та нормативних документів у сфері цивільного захисту. Ієрархія законодавчих та нормативно-правових актів в україні Конституція (основний закон) україни Розпорядження голови облдержадміністрації Суду україни про відповідність конституції Накази управлінь районних органів міністерств відомств

Подобный материал:

• Верховною Радою України прийнято закон, 107.81kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 58.94kb.
• Верховною Радою України 21. 04. 2011 за №3262 прийнято закон, 143.15kb.
• Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
• Закону України «Про акціонерні товариства», 335.02kb.
• Верховна Рада Української рср ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності, 200.24kb.
• Верховної Ради України, Чечетову М. В. Шановний Михайло Васильович! Верховною Радою, 22.69kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 19.38kb.
• Верховною Радою України 17. 02. 2011 прийнято закон, 48.57kb.
• Верховною Радою України 17. 02. 2011 прийнято закон, 50.64kb.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ


Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою. Правова держава – це така держава, в якій все життя нації побудовано на правовій основі, а органи влади і органи місцевого самоврядування діють виключно в правовому полі.

В ст. 3 Конституцій України зазначено, що „людина, її життя, здоров’я і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Для втілення в життя цієї Конституційної норми Верховною Радою України за роки незалежності прийнято понад 50 Законів України. Для створення механізмів реалізації цих Законів Кабінетом Міністрів України прийнято понад 120 постанов, якими затверджені положення, програми у сфері цивільного захисту.

Якщо порівняти кількість законодавчих та нормативних актів у сфері цивільного захисту, що нині діють в нашій державі, із законодавством в інших сферах життя, то можна зробити висновок, що законодавча та виконавча влада сфері цивільного захисту приділяє виняткову увагу.

Правове забезпечення цивільного захисту нині в нашій державі вважається задовільним, воно перебуває в постійному розвитку і вдосконаленні, але ще далеке до вимог сучасності і світових стандартів.

Законодавство у сфері цивільного захисту за роки незалежності України створювалось непросто.

У 1993 році Верховною Радою був прийнятий Закон України „Про Цивільну оборону України”. Це був перший базовий закон, на якому повинна була ґрунтуватися вся правова база у сфері цивільної оборони.

Цим законом Цивільна оборона України визначалась як державна система органів управління. сил і засобів, що створювалась для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій воєнного та мирного часу, за винятком надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру.

У 1999 та 2001 роках в Закон України „Про Цивільну оборону України” вносились зміни та доповнення. На жаль, ці зміни та доповнення внесли деяку невизначеність в назвах органів управління об’єктового рівня та завданнях цивільної оборони. Положення про Цивільну оборону, затверджене постановою КМУ від 10.05.1994 № 299, майже через кожний рік доповнювалось але несуттєво і не могло задовольнити юридичного обґрунтування щодо створення ЦО на об’єктах господарювання.

Важливе значення для сил ЦО мав Закон України „Про війська Цивільної оборони України”, прийнятий у 1999 р.

Крім вказаних Законів та положень про ЦО законодавство у сфері цивільної оборони не розвивалось до 2002 року.

У 2002 і 2003 роках КМУ прийняв постанови щодо порядку забезпечення населення і особового складу невоєнізованих формувань засобами радіаційного та хімічного захисту, віднесення міст до відповідних груп, а об’єктів економіки до категорій з ЦО. На цьому фактично і закінчувалась правова база у сфері Цивільної оборони.

3 серпня 1998 року постановою № 1198 КМУ затвердив положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру. Відповідно до цього положення в структуру ЄДС НС входили органи виконавчої влади і самоврядування, комісії постійні та спеціальні (координуючі органи) всіх рівнів, війська ЦО, спеціальні та спеціалізовані формування. Не входили в цю систему тільки невоєнізовані формування.

ЄДС НС повинна була запобігати надзвичайним ситуаціям та реагувати на них тільки в мирний час.

Ця система на відміну від Цивільної оборони отримала широке правове забезпечення.

У 1999 році Верховна Рада прийняла Закон України „Про аварійно-рятувальні служби”, у 2000 році:

• „Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру”;
  
• „Про зону надзвичайної екологічної ситуації”;
  
• „Про правовий режим надзвичайного стану”;
  
• „Про захист населення від інфекційних хвороб”;
  

у 2001 році:

• „Про об’єкти підвищеної небезпеки”, та ще десяток цільових Законів.
  

Кабінет Міністрів України прийняв більше 50 постанов, які створювали механізми реалізації цих Законів.

Майже щорічно, починаючи з 2000 року, видавались Укази Президента щодо удосконалення структури ЄДС та посилення її діяльності щодо запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру.

За нормативними документами ЄДС НС повинна була повністю сформувались до кінця 2005 року.

На державному, регіональному та місцевому рівнях ЄДС НС в основному була забезпечена правовою базою. На об’єктовому рівні правова база почала створюватись тільки з 2002 року.

Таким чином, в нашій державі з 1998 року „де-юре”, існували дві системи: система цивільної оборони та Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Безпосереднє керівництво обома системами відповідно до чинного законодавства здійснювало МНС.

В структурі обох систем та завданнях, що покладались на ці системи, різниці було мало.

Виникало питання: навіщо створювати дві системи для захисту населення від надзвичайних ситуацій, якщо цю проблему може вирішувати одна система.

З введенням в дію Закону України „Про правові засади цивільного захисту” це питання вирішилось. Цей Закон об’єднав систему цивільної оборони і Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру в єдину державну систему цивільного захисту (ЄС ЦЗ). Тепер цей Закон, як зауважив міністр України Рева Г.В., для МНС є конституцією, тобто основним Законом.

Він є базою для створення законодавчих та нормативних документів у сфері цивільного захисту. Після створення таких правових актів в Україні повинна запрацювати система, яка буде здатна вирішувати завдання щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.

В Законі вперше наведений термін „цивільного захисту”. Слід зазначити, що цей термін широко вживався в чинному законодавстві, але визначення йому не було. Причому цей термін заміняв термін „цивільна оборона”. За смисловим поняттям слово „захист” має більш широке значення, ніж слово „оборона”. Слово „оборона” вживається як протидія тільки при активному нападі, а слово „захист” значно розширює смислове значення і вживається для визначення всіх гуманітарних заходів, спрямованих на захист життя людей, власності і довкілля від усіх надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.

Крім того вживання цього терміну в правовій базі обґрунтовано в Універсальній Декларації з цивільного захисту, яку прийнято на 10-ій Міжнародній конференції з цивільного захисту, що відбулася в Аммані 3-5 квітня 1994 р., та резолюції ООН 2034. Вказані міжнародні акти пропонують урядам всіх країн замінити термін „цивільна оборона” на „цивільний захист” і створити відповідні системи, які були б здатними вирішувати завдання цивільного захисту.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про правові засади цивільного захисту” 24.06.2004 р. № 1859-IV цивільний захист – це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно – гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період (воєнний час).

Заходи цивільного захисту викладені в другому розділі Закону. Основними з них є:

• оповіщення та інформування;
  
• спостереження і лабораторний контроль;
  
• укриття в захисних спорудах;
  
• евакуація населення;
  
• інженерний захист територій;
  
• медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах НС;
  
• психологічний захист;
  
• біологічний захист;
  
• екологічний захист;
  
• радіаційний і хімічний захист;
  
• захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.
  

Кожний із цих заходів виділений окремою статтею, де визначені основні способи та напрямки реалізації заходів. Це має важливе значення для втілення в життя зазначених заходів, постільки шляхи їх реалізації є нормами Закону.

В цьому Законі вперше наведені такі заходи як екологічний захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.

Несприятливі побутові або нестандартні ситуації – це ситуації, що виникають у побуті, невиробничій сфері, які не набули масштабу надзвичайної ситуації, але являють собою загрозу життю та здоров’ю людей чи заподіяння матеріальних збитків.

Органи управління і сили цивільного захисту і раніше вирішували завдання щодо захисту населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та здійснювали природоохоронні заходи. Але тепер ці заходи будуть проводитися у правовому полі.

В ст. 5 Закону визначені завдання цивільного захисту. Основними з них є:

1. Збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації.

Це завдання виконується відповідно до нормативних актів:

• Плану реагування на НС державного рівня, затвердженого постановою КМУ від 16.11.2001 р.№ 1567;
  
• Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою КМУ від 26.12.2003 р. № 2030;
  
• Регламенту взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади в межах урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС, затвердженого директивою Начальника ЦО України – Прем’єр-міністра України від 20.10.1999 р. № 28-дск;
  
• Наказу МНС України від 18.12.2000 № 335 „Про регламент взаємодії при виникненні НС техногенного та природного характеру, їх ліквідації та мінімізації наслідків”;
  
• Наказу МНС України від 15.10.2003 № 392 „Про вдосконалення системи оперативного інформування в структурі МНС України”.
  

2. Прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій.

Прогнозування та оцінка наслідків НС проводиться відповідно до методик, які затверджуються центральними органами виконавчої влади. Легітимними методиками є:

• Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті, затверджена наказом від 27.03.2001 р. № 73/82/64/122 МНС, Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінекології та природних ресурсів;
  
• Методика визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, затверджена наказом Мінпраці і соціальної політики України від 04.12.2002 р. № 637. Узгоджена з: МНС, МВС, Мінекології і природних ресурсів, МОЗ, держкомітетом з будівництва і архітектури;
  
• Методика спостереження щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки, затверджена наказом МНС від 06.08.2002 р. № 186.
  

Щодо прогнозування радіоактивного забруднення місцевості, наслідків пожеж, вибухів, епідемій, епізоотій, епіфітотій та інших надзвичайних ситуацій методик, затверджених центральними органами влади, немає. Але вони повинні бути.

3. Здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту.

Це завдання повинно виконуватись відповідно до ст. 29, 30 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”, де визначені урядовий, територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту, їх повноваження та відповідальність, а також Законів України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки”, 11.09.2003 р. № 1155-IV та „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні порушення щодо встановлення відповідальності у сфері цивільної оборони та захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій”, 03.04.2003 р. № 666-IV.

4. Розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту.

Ієрархія законодавчих та інших нормативно-правових актів в Україні наведена на схемі 1 (додається). Згідно Конституції України право законодавчої ініціативи має КМУ, а безпосереднім розробником проектів законів у сфері цивільного захист є МНС. Територіальні органи управління МНС можуть вносити свої пропозиції до проектів законів.

Механізми виконання законів (підзаконні акти) створюють: КМУ, МНС та інші центральні органи виконавчої влади, держадміністрації, органи самоврядування всіх рівнів та суб’єкти господарювання.

Проекти розпоряджень держадміністрацій та органів самоврядування всіх рівнів у сфері цивільного захисту готують територіальні і місцеві органи управління МНС.

Звідси висновок: своєчасність та якість виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту в першу чергу залежить від компетентності органів управління МНС.

Порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки викладений в Положенні, затвердженому наказом МНС від 29.09.2003 р. № 355 і зареєстрованому в Мінюсті 30.09.2003 р. № 874/8195;

5. Розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту.

Це завдання є приоритетним, про що особливо наголошується в Указі Президента України „Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру”, 09.02.2001 р. № 80/2001.

Запобіжні заходи направлені на зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій та шкоди від них.

Правове забезпечення запобіжних заходів найбільш широке та обґрунтоване.

Найважливішими серед такого забезпечення є:

Закони України:

• „Про захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру”, 08.06.2000 р. № 1809-III, 03.02.2004 р. № 1419;
  
• „Про об’єкти підвищеної небезпеки”, 18.01.2001 р. №2245-III, 15.05.2003 р. № 762-IV;
  
• „Про пожежну безпеку”, 17.12.1993 р. № 3745-XII;
  
• „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, 24.02.1994 № 4004-XII;
  
• „Про захист населення від інфекційних хвороб”, 06.04.2000 р. № 1645-III;
  
• „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, 14.01.1998 р. № 15/98-ВР, 26.04.2001 р. № 2397-III;
  

Постанови КМУ:

• від 11.07.2002 р. № 956 „Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки”;
  
• від 27.07.1995 р. № 554 „Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку”;
  
• від 06.05.2000 р. № 765 та від 25.07.2003 р. № 1160 „Про перелік особливо небезпечних підприємств, припинення діяльності яких потребує здійснення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, довкіллю”;
  
• від 16.11.2002 р. № 1788 „Про затвердження порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру”;
  
• від 04.08.2004 р. № 1214 „Про перелік об’єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов’язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами”;
  
• від 22.08.2000 р. № 1313 „Про затвердження Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру на 2000-2005 роки”;
  
• від 12.03.2003 р. № 327 „Про затвердження Порядку державної перевірки систем фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання та планів взаємодії у разі вчинення актів ядерного тероризму”;
  
• від 26.11.2003 р. № 1846 „Про затвердження Державної програми приведення небезпечних об’єктів ВО ПХЗ в екологічно безпечний стан і забезпечення захисту населення від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання”;
  
• від 29.08.2002 р. № 1288 „Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів”;
  
• від 27.06.2000 р. № 1023, 05.09.2000 р. № 1386, 28.12.2001 р. № 1791 „Про затвердження Положення про Державний департамент страхового фонду документації”;
  
• від 13.03.2002 р. № 319 „Про затвердження Положення про порядок формування, ведення та використання галузевого страхового фонду документації”;
  
• від 13.03.2002 р. № 320 „Про затвердження Положення про порядок формування, ведення та використання обласного (регіонального) страхового фонду документації”;
  
• від 26.05.2004 р. № 672 „Про затвердження Порядку інспектування, одягу, аналізу, обстеження та знезараження підкарантинних матеріалів та об’єктів”;
  

Накази МНС:

• від 18.12.2000 р. „Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно-небезпечних об’єктів”;
  
• від 17.11.2003 р. 440 „Про затвердження Порядку обслуговування об’єктів та окремих територій державними аварійно-рятувальними службами”;
  
• від 06.11.2003 р. № 425 „Про затвердження Положення про моніторинг потенційно-небезпечних об’єктів”;
  
• від 02.04.2004 р. № 155 „Про затвердження методичних рекомендацій щодо організації роботи головних управлінь МНС в областях із запобігання виникнення НС на об’єктах і територіях з ризиком їх виникнення”;
  
• від 15.01.2003 р. № 15 „Про затвердження галузевого стандарту ГСТУ 75.2-24361240-002-2002 „Аварійно-рятувальні служби. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій. Загальні вимоги”.
  
• Наказ Комітету по нагляду за охороною праці України від 17.06.1999 р. № 112 „Про затвердження Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС)”.
  

6. Створення, зберігання і раціональне використання фінансових і матеріальних резервів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них.

Відповідно до ст. 89 Закону України „Про правові засади цивільного захисту” матеріальні резерви створюються заздалегідь центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування.

Правове забезпечення щодо резервів:

• Закони України:
  
• „Про державний матеріальний резерв” 24.01.1997 р. № 51/97-ВР, 18.11.1997 р. № 642/97-ВР, 16.07.1999 р. № 988-XVI, 11.05.2000 р. № 1709-III, 12.05.2004 р. № 1713-IV;
  
• „Про бюджетний кодекс України”, 21.06.2001 р. № 2542-III;
  
• Указ Президента України від 09.02.2001 р. № 80/2001 „Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру”.
  

Постанови КМУ:

• від 29.03.2001 р. № 308 із змінами та доповненнями 25.10.2002 р. № 1591 „Про затвердження Порядку створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації НС техногенного і природного характеру та їх наслідків”;
  
• від 29.03.2002 р. № 415 „Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету”;
  
• від 12.04.2002 р. № 532 „Про затвердження Порядку відшкодування підприємствам, закладам, організаціям затрат, пов’язаних з відповідальним збереженням матеріальних цінностей державного резерву”;
  
• від 08.10.1997 р. „Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву”.
  

7. Розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям.

Це завдання виділене окремо, але воно є складовою частиною завдання щодо розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту. Тому при розробленні та виконанні науково-технічних програм необхідно керуватися нормативно-правовою базою, вказаною в п.5.

8. Оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям і подолання їх наслідків.

Таке оповіщення та інформування проводиться відповідно до:

• ст. 7 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”;
  
• постанови КМУ від 15.02.1999 р. № 192 „Про затвердження Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях”.
  

9. Організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим.

Основними способами захисту є:

• укриття в захисних спорудах;
  
• евакуація населення;
  
• використання засобів індивідуального захисту при радіоактивному та хімічному зараженні;
  
• медичний та біологічний захист.
  

Для реалізації укриття населення в захисних спорудах слід користуватись нормативно-правовими актами:

• ст. 9 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”;
  
• Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження захисних споруд цивільної оборони”, 03.02.2004 р. № 1416-IV;
  
• Постановою КМУ від 08.04.1999 р. № 567 „Про затвердження Інструкції про порядок списання непридатних захисних споруд ЦО”;
  
• Наказом Держбуду України від 13.10.2000 р. № 229 „Приймання в експлуатацію завершених будівництвом захисних споруд ЦО та їх утримання ДБН А.3.1-9-2000”.
  

При плануванні та проведенні евакуації необхідно користуватися:

• ст. 10 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”;
  
• постановою КМУ від 26.10.2001 р. № 1432 „Про затвердження Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру”;
  
• наказом МНС від 07.09.2004 р. № 44 „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо планування і порядку проведення евакуації населення”.
  

Щодо захисту населення при радіоактивному та хімічному зараженні необхідно користуватися:

• ст. 16 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”;
  
• Законами України:
  
• „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, 08.02.1995 р. № 39/95-ВР;
  
• „Про поводження з радіоактивними відходами”, 30.06.1995 р. № 255/95-ВР;
  
• „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, 14.01.1998 р. № 15/98-ВР, 26.04.2001 р. № 2397-III;
  
• „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, 28.02.1991 р. № 796-XII;
  
• „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, 27.02.1991 р. № 791а-XII;
  
• „Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання”, 01.12.2000 р.
  
• „Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансову забезпеченість”;
  
• постановою КМУ від 19.08.2002 р. № 1200 „Про затвердження Порядку забезпечення населення і особового складу невоєнізованих формувань засобами радіаційного і хімічного захисту”.
  
• Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97), затвердженими Постановою голови державного санітарного лікаря – першого заступника МОЗ України № 62 від 01.12.1997 р.
  

Медичний та біологічний захист визначений:

• ст. 12, 14 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”;
  
• ст. 8 Закону України „Про аварійно-рятувальні служби” 14.02.1999 р. № 1281-XIV, 21.12.2000 р. № 2171-III;
  
• Законом України „Про захист населення від інфекційних хвороб” 06.04.2000 р. № 1645-III;
  
• Постановою КМУ від 14.04.1997 р. № 343 „Про затвердження Положення про Державну службу медицини катастроф”.
  

Інженерний захист території визначений ст. 11 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”, а також:

Законами України:

• „Про основи містобудування”, 16.11.1992 р.;
  
• „Про планування та забудову територій”, 13.06.2000 р.
  
• постановою КМУ від 08.11.1996 р. № 1369 „Про інженерний захист територій, об’єктів і споруд від зсувів”.
  

Екологічний захист визначений ст. 15 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”, а також Законами України:

• „Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2005 р.”, 14.11.2000 р.;
  
• „Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами”, 14.09.2002 р. № 1947-III;
  
• „Про відходи”, 14.04.1998 р. __________, 07.03.2002 р. № 3073-III, 22.05.2003 р. № 889-IV;
  
• „Про охорону навколишнього природного середовища”, 21.01.1999 р. ________, 22.05.2003 р. № 824-IV;
  
• „Про охорону атмосферного повітря”, 16.10.1992 р.;
  
• „Про карантин рослин”, 30.06.1993 р.
  

Постановами КМУ:

• від 09.07.1997 р. № 732 „Про порядок фінансування природоохоронних заходів з державного та місцевого бюджетів”;
  
• від 13.01.1992 р. № 18 „Про порядок визначення плати та стягнення її за забруднення навколишнього середовища”;
  
• від 27.07.1995 р. № 554 „Про перелік видів діяльності і об’єктів підвищеної екологічної небезпеки”;
  
• від 08.04.1999 р. № 559 „Про такси для обчислення розмірів шкоди, заподіяної зеленим насадженням населених пунктів”.
  

Психологічний захист визначений ст. 13 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”.

10. Проведення невідкладених робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення.

Заходи щодо невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій визначенні V розділом, а організація життєзабезпечення постраждалого населення – IX розділом „Плану реагування на надзвичайні ситуації державного рівня”, затвердженого постановою КМУ від 16.11.2001 р. № 1567. Крім того, заходи щодо життєзабезпечення визначені п. 6 розділу I Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою КМУ від 10.05.1994 р. № 299 та п. 15 розділу IV „Програми запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру на 2000-2005 роки”, затвердженої постановою КМУ від 22.08.2000 р. № 1313, а також постановою КМУ від 05.10.1992 р. № 562 „Про затвердження Порядку відшкодування шкоди особам, які постраждали від НС”.

11. Забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків.

Це завдання повинно виконуватись у відповідності з Законом України „Про аварійно-рятувальні служби” та Указом Президента України від 19.12.2003 р. № 1467/2003 „Про Державну програму перетворення військ ЦО України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року”.

12. Надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.

Таке завдання в законодавчому акті визначене вперше, а підзаконних актів щодо створення механізмів його реалізації ще не створено.

13. Навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань.

Організація навчання населення проводиться у відповідності з розділом VI Закону України „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, 08.06.2000 р. № 1809-III, а також:

• Положення про порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою КМУ від 26.07.2001 р. № 874;
  
• Наказу МНС від 23.04.2001 р. № 97 „Про затвердження Порядку здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненні НС техногенного та природного характеру”,
  
• Наказу МНС від 23.04.2002 р. № 107 „Про затвердження Типового положення про територіальні курси ЦО”;
  
• Наказу МНС від 23.04.1998 р. № 317 „Про затвердження Рекомендацій щодо організації і проведення комплексних навчань з ЦО на об’єктах господарської діяльності”.
  

14. Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Це завдання виконується у відповідності з розділом XI Закону України „Про правові засади цивільного захисту”.

У відповідності до завдань цивільного захисту створюється і єдина державна система цивільного захисту населення і територій (ЄС ЦЗ).

Структура ЄС ЦЗ визначена розділами III, IV і V Закону України „Про правові засади цивільного захисту” (Схема 2, додається).

Крім того, повинно бути положення про ЄС ЦЗ, яке затвердить КМУ.

Структуру ЄС ЦЗ становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створені ними функціональні та територіальні підсистеми ЄС ЦЗ.

У відповідності з положеннями будуть діяти територіальні і функціональні підсистеми ЄС ЦЗ.

Положення про територіальні підсистеми ЄС ЦЗ затверджує МНС за узгодженням з облдержадміністраціями, а положення про функціональні підсистеми – міністерства, відомства за узгодженням з МНС.

Загальне керівництво ЄС ЦЗ здійснює КМУ, повноваження якого визначені в Законі України „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру”, 08.06.2000 р. № 1809-III.

Безпосереднє керівництво діяльністю ЄС ЦЗ покладається на МНС, повноваження якого визначені в ст. 28 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”. В цьому ж Законі визначені повноваження структурних підрозділів МНС: урядового органу держнагляду у сфері ЦЗ; органу оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ; органу мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій.

Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту визначені в Законі України „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру”.

Координуючі органи у сфері цивільного захисту:

• Державна комісія ТЕБ та НС діє у відповідності з Положенням, затвердженим постановою КМУ від 16.02.1998 р. № 174;
  
• Спеціальна Урядова комісія з ліквідації НС та спеціальні комісії регіонального, місцевого, об’єктового рівнів діють у відповідності з Загальними положеннями, затвердженими постановою КМУ від 14.06.2002 р. № 843.
  

Законом України „Про правові засади цивільного захисту”, запроваджується служба цивільного захисту. Це – державна служба особливого характеру, пов’язана із забезпеченням пожежної безпеки, запобігання і реагуванням на інші НС, ліквідацією їх наслідків, захистом населення і територій від їх негативного впливу.

Порядок комплектування органів і підрозділів цивільного захисту, проходження служби особами рядового і начальницького складу визначається вказаним Законом та Положенням про проходження служби цивільного захисту, яке затверджується КМУ.

На особовий склад органів і підрозділів цивільного захисту поширюється Дисциплінарний статут, який затверджується законом. Громадяни України, які вперше призначаються на посади рядового і начальницького складу цивільного захисту, складають Присягу, зміст якої викладений у ст. 47 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”. Соціальний і правовий захист рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту визначений розділом VIII цього Закону.

Таким чином, у сфері цивільного захисту створена правова основа, на якій буде удосконалюватись законодавство та інші нормативно-правові акти. Корінних змін законодавство у цій сфері не потребує. Варто внести зміни та доповнення в нині діючі закони, прийняти деякі цільові закони та скасувати Закони України „Про Цивільну оборону України”, „Про війська Цивільної оборони” і Положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру, затверджене постановою КМУ від 08.08.1998 р. № 1198.

Це необхідно тому, що нині створився правовий нонсенс (нісенітниця), який полягає в тому, що „де-юре” одночасно існують три системи: система Цивільної оборони України, Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і єдина система цивільного захисту (ЄС ЦЗ), а „де-факто” існувала, і буде існувати відповідно до Закону України „Про правові засади цивільного захисту” одна система – єдина система цивільного захисту населення і територій.

В законах та інших нормативно-правових актах визначені теорія і практика цивільного захисту.

Для використання законодавство у сфері цивільного захисту потрібне його глибоке вивчення. Це законодавство особливе тим, що в ньому крім гуманітарної складової застосовані основи наук хімії, фізики, гідрометеорології, медицини, психології, а також промислового та сільськогосподарського виробництва.

Тлумачити окремі статті законів можуть тільки досвідчені фахівці у сфері цивільного захисту, які мають основи знань гуманітарних та природознавчих наук.

У Присязі громадян України, які вперше призначаються на посади рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, є такі слова: „неухильно дотримуватись Конституції та законів України”.

Ці слова стосуються всіх без винятку керівників та фахівців у сфері цивільного захисту.


ІЄРАРХІЯ ЗАКОНОДАВЧИХ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В УКРАЇНІ

за зверненням

КОНСТИТУЦІЯ (ОСНОВНИЙ ЗАКОН) УКРАЇНИ

ЗАКОНИ УКРАЇНИ. ПОСТАНОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

УКАЗИ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

ПОСТАНОВИ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ, ДИРЕКТИВИ КМУ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ ГОЛОВИ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ ГОЛІВ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЙ СІЛЬСЬКИХ РАЙОНІВ

НАКАЗИ СГД

РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО

СУДУ УКРАЇНИ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ КОНСТИТУЦІЇ

НАКАЗИ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЦО ВВ (міністерств, відомств)

НАКАЗИ ГОЛОВНИХ УПРАВЛІНЬ (управлінь) РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІВ ЦО ВВ

НАКАЗИ УПРАВЛІНЬ РАЙОННИХ ОРГАНІВ МІНІСТЕРСТВ ВІДОМСТВ

РІШЕННЯ ОБЛРАДИ

РІШЕННЯ РАЙРАДИ СІЛЬСЬКИХ РАЙОНІВ

РІШЕННЯ МІСЬКРАДИ

РІШЕННЯ РАЙРАДИ МІСЬКИХ РАЙОНІВ
тлумачення


Офіційні друковані видання законодавчих Реєстрацію нормативних актів здійснюють:

нормативних актів міністерств, до наказів та - Мінюст України (акти міністерств, відомств);

відомств включно: - обласні управління юстиції (акти обласних

- „Офіційний вісник України”; держадміністрацій, їх управлінь і відділів);

- „Відомості Верховної Ради України”; - районні управління юстиції (акти районних

- „Урядовий кур’єр” держадміністрацій, їх управлінь, відділів)