Малий та середній бізнес в україні: стартові можливості, нинішні реалії, сценарії на майбутнє

Вид материала

Документы

Содержание Перший період Другий період Спочатку з’ясуємо, завдяки чому (кому) започаткувався і почав розвиватися МСБ? Відповідь проста в березні 1993 р. була прийнята перша урядова програма державної підтримки підприємництва, після чого подібні програми приймалис Як виглядала інфраструктура МСБ в Україні на протязі досліджуваного періоду? Другий сценарій Третій сценарій революційного характеру Посилання на джерела

Подобный материал:

• Уструктурі сучасної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній, 99.68kb.
• Комплексна програма підтримки малого підприємництва у Житомирській області на 2011-2012, 661.99kb.
• Людський фактор у впровадженні бюджетного планування вітчизняних підприємств, 141.25kb.
• Опитування “Стан бізнес-клімату в Україні: реалії 2011 року та перспективи 2012”, 408.83kb.
• Проблеми І перспективи малого бізнесу в Україні”, 855.27kb.
• Донецька торгово-промислова палата, 22.46kb.
• З в І т за результатами діалогу міністрів фінансів України та Словаччини: поліпшення, 146.88kb.
• Бізнес-план складають у двох формах: для зовнішнього використання щоб показати свою, 646kb.
• Спеціалізована програма мва «сучасний менеджмент в охороні здоров’Я», 43.33kb.
• Проблеми України на шляху запровадження інформаційних систем у бізнес-процесах, 21.87kb.

УДК 332.056.4

МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ:

СТАРТОВІ МОЖЛИВОСТІ, НИНІШНІ РЕАЛІЇ, СЦЕНАРІЇ НА МАЙБУТНЄ

Ю.О.Клочко, Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, Україна

coroner@i-c.com.ua

Анотація. Малий та середній бізнес (МСБ) в Україні розпочався з кооперативів 1986 року. Після старту ринкової економіки відбувалося формування сектору МСБ і кількісне зростання до 2000 р., коли ріст призупинився, не досягши рівня розвинених країн та й недавніх сусідів із соцтабору. Чому? Дослідники, урядовці аналізують стан МСБ і нагромадили колекцію причин та пояснень, але без практичного позитивного впливу. Були Держкомітети, національні і регіональні програми, низки заходів і проектів, але МСБ формувався не завдяки цим діям, а внаслідок самоорганізації в несприятливому середовищі. Аби змінити становище необхідно перейти до нової парадигми, оскільки стара не відповідає реаліям. Якщо раніше МСБ бракувало інформації, фінансів, знань, були проблеми з приміщеннями, реєстрацією, ліцензіями, оподаткуванням, то тепер головним дефіцитом є людський потенціал. За попередні майже 20 років ті, хто хотів або був змушений, самотужки “йшли в бізнес”, а тепер необхідно вирішувати проблему поповнення.


Розглянемо періодизацію формування сектору МСБ в Україні.

Перший період можна датувати межами 1985-86-го та 1991-92-го років.

Малий та середній бізнес (МСБ) в Україні в сучасному розумінні веде історію від кооперативів і науково-технічних “бригад” (творчих колективів) 1986 року. Першу хвилю волонтерів малого бізнесу склали ті, хто відчував потяг до підприємництва і вперше в сучасній радянській історії отримав легальну можливість приватної діяльності.

Другий період розпочався після відокремлення України від СРСР та старту ринкової економіки.

Друга хвиля походу народу в приватний бізнес була викликана тотальним скороченням вітчизняного виробництва в кілька разів порівняно з 1990 роком і відповідним звільненням працівників. Пік припав на період 1990-1994 рр., тому що, з одного боку, всі, хто хотів або був змушений, пішли в МБ (головним чином, в дрібну торгівлю та послуги населенню), а, з другого боку, із 1995 р. припинився спад виробництва і розпочалася фаза економічного пожвавлення.

Формування сектору МСБ і кількісне зростання відбувалося до 1997-1998 рр., після чого щорічні темпи приросту різко зменшилися. Наприклад, за 1998 рік відносно 1997 року кількість малих підприємств (МП) зросла на 27%, а чисельність працюючих в МП на 12%, тоді як за 2002 рік відносно попереднього року ці показники склали 9% і 6% відповідно.,

Третій період, який розпочався із 1999-2000 років, продовжується на сьогодні. Характерною ознакою цього періоду є консервація сектору МСБ. Він стабілізувався і за кількісними показниками, і за структурно-якісними. Під останніми розуміються: галузева структура або структура за видами діяльності; обсяг валової продукції/послуг; прибутковість чи збитковість тощо.

Використовуючи спортивну термінологію, складається враження, що бігун, який мав подолати іще добру половину дистанції, зупинився і тупцює на місці. Сектор МСБ в Україні не досяг не тільки рівня розвинених країн, але й недавніх сусідів із соцтабору. Відставання від розвинених країн за головними макропоказниками складає до десятка разів (дивись таблицю):

Макропоказники сектору МСБ	Україна	В середньому по розвинених країнах (США, Європа)
Кількість МП на 10 тисяч населення (одиниць)	62	500-600
Частка МП в обсязі виробленої продукції, послуг в цілому по економіці	7%	50-60%
Питома вага МП за кількістю працівників в цілому по економіці	19%	Приблизно 50%

Нинішній стан МСБ не задовольняє ані державні інституції, ані самих підприємців, ані громадськість і, врешті решт, стримує потенціально можливий розвиток економіки і добробуту. Такі країни як Польща, Чехія, Угорщина, країни Балтії, які майже одночасно з Україною розпочали перехід до ринкової економіки, досягли не тільки макроекономічних успіхів, але й наблизилися до рівня розвинених країн за показниками МСБ. На вирішальну фазу перехідного періоду західним сусідам знадобилося 5-7 років – Україна ж на чотирнадцятому році перебудови ще тільки претендує на статус країни з ринковою економікою.

Зрозуміло, що незадовільність стану МСБ фіксується не тільки узагальненими статистичними даними, а й результатами численних соціологічних досліджень і опитувань [1].

На жаль, малий бізнес в Україні, який на протязі багатьох років формувався як засіб виживання для самих підприємців та їх родин, так і залишився “бізнесом виживання”, не сформувавшись у повноцінний сектор економіки, як це має місце в багатьох країнах. Мається на увазі, що малий бізнес окрім функції задоволення місцевих потреб (торгівля, послуги, будівництво тощо) несе такі важливі економічні навантаження: складає вагому частину експортної діяльності країни; поряд з великими корпораціями є продуктивним агентом інноваційної діяльності; співпрацює з великими підприємствами, утворюючи взаємовигідні кооперативні структури.

Чому ж малий бізнес в Україні залишається в недорозвиненому стані? Для відповіді на це запитання треба заглибитися в аналіз тих процесів, що відбувалися на протязі вже майже 20 років.

Спочатку з’ясуємо, завдяки чому (кому) започаткувався і почав розвиватися МСБ? Відповідь проста:

завдяки власній ініціативі кількох мільйонів людей. Відомо, що в більшості країн світу держава певним чином допомагає функціонуванню сектору МСБ, стимулюючи та регулюючи його діяльність [1, с.124-133; 2].

Тому спочатку розглянемо роль держави (органів влади) в Україні в цьому процесі. На першому етапі (1986-1991рр.) держава “дозволила” існувати малим підприємствам тобто надала юридичну можливість їх легальної діяльності. Більше ніякої участі у функціонуванні МСБ в цей період держава не приймала, оскільки навіть ідеологічно не була готова до бурхливого розвитку “недержавного” підприємництва. Приватна власність та приватне підприємництво ще були атрибутами ворожого капіталістичного світу. Тільки в травні 1991 р. урядовою постановою був створений перший спеціалізований державний орган з питань малого бізнесу – Держкомітет по сприянню малим підприємствам і підприємництву. В грудні 1991 р. був започаткований національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції з метою фінансової підтримки МСБ, яка згодом надавалася, але в мізерних масштабах, не справляючи ніякого впливу на МСБ.

Таким чином, на протязі першого періоду (1986-1991 рр.) МСБ формувався і функціонував виключно завдяки власним зусиллям, досягнувши офіційно зареєстрованої кількості зайнятих майже у 1,5 мільйони. Насправді, тих, хто займався дрібним бізнесом, було значно більше, особливо, що стосується так званих індивідуалів. Це яскраво засвідчує бурхливий сплеск кількості громадян, які з 1992 р. отримали можливість реєструватися в якості підприємців-фізичних осіб: з 200 тисяч в 1992 р. до 867 тисяч в 1996 р.

На протязі другого періоду (1992-1998 рр.) до заліку номінальної участі держави у функціонуванні МСБ можна зарахувати наступне:

• приймалися Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, законодавчі акти щодо державної підтримки підприємництва;
  

• в березні 1993 р. була прийнята перша урядова програма державної підтримки підприємництва, після чого подібні програми приймалися в наступні роки;

• приймалися регіональні програми підтримки підприємництва по областях України;
  
• проводилися такі публічні заходи на підтримку підприємництва як наради, конференції, семінари тощо.
  

Згадані вище програми включали блоки: правового забезпечення підприємництва; фінансової підтримки (кредитування); розвитку інфраструктури МСБ; розвиток системи підготовки та перепідготовки кадрів: інформаційно-аналітичні та організаційні заходи тощо [3,с.71-87].

Але, як показав час, всі ці заходи не мали реального впливу на діяльність сектора МСБ: дві “дійові особи” – малий бізнес та органи центральної влади – співіснували в окремих просторах. Цей висновок базується на результатах масштабного опитування підприємців, які оцінили ефективність державних програм як “нульову” [4, с.50-51]. Аналогічні результати були отримані дослідниками в Росії [5, с.256-259].

Певний позитивний вплив підприємці фіксують з боку органів місцевої влади. Це підтверджується об’єктивними показниками, які засвідчують, що ті області України, де є дієве, а не демонстраційно-паперове, сприяння малому підприємництву, переважають “бездієві” області в 2-3 рази [4, с.51]. Серед порівняльних показників, наприклад, наступні: кількість малих підприємств в розрахунку на 10 000 населення; частка реально працюючих МП в загальній кількості зареєстрованих МП; питома вага працюючих в МП серед усіх зайнятих; прибуток в розрахунку на одне МП тощо.

Третій період існування МСБ в Україні, який розпочався після 1998 року, переконливо засвідчує, що органи центральної влади вичерпали запас ініціатив щодо сприяння розвитку МСБ. Плановані раніше заходи не досягли мети, так і залишившись намірами. В цей період не з’явилося нічого нового в арсеналі держзаходів окрім призначення регіональних уповноважених Держкомітету з регуляторної політики і агітпоїзду по Україні від цього ж комітету. Замість хоч і паперових, але всебічних заходів, що охоплювали законодавчі, організаційні, інформаційно-аналітичні, консультативні, кадрові, фінансові та інші питання діяльності МСБ, все звелося до банальної “дерегуляції”. Тобто, надзвичайно прості процедурні питання регуляції підприємництва, які в інших країнах вирішуються швидко і ефективно, у нас навіть після 13 років залишаються іще на першому плані, відтіснивши дійсно суттєві проблеми [6].

На фоні декларованої владою підтримки підприємництва фактична діяльність майже двох десятків дозвільних і контролюючих державних органів мала протилежне спрямування: від відкритого спротиву приватним підприємцям і фермерам до зволікань, здирництва, хабарництва у вирішенні законних питань діяльності МСБ. Майже щорічні, починаючи із 1992 року і до останнього часу, обстеження, які проводили численні вітчизняні та міжнародні інституції незмінно фіксували утиски з боку наступних служб: санітарно-епідеміологічної, митниці, пожежної охорони, контрольно-ревізійної, податкової адміністрації, ліцензування, міністерства внутрішніх справ, держкомісії по нагляду та охороні праці та інших [7].

Підсумовуючи аналіз ролі держави в становленні і функціонуванні сектора МСБ, слід підкреслити, що навіть номінальна присутність держорганів запізнювалася відносно поточних потреб МСБ на 5-6 років. Так, на першому етапі, коли самодіяльні піонери бізнесу починали “в пустелі”, актуальними були потреби в довідковій інформації, консультаціях, підготовці кадрів, фінансовій допомозі, доступі до приміщень тощо [4]. Але на протязі 1986-1992 років підприємці змушені були вирішувати ці проблеми самотужки, і тільки в наступні роки держава відреагувала на ці запити, коли для першої хвилі підприємців вони вже втратили актуальність. Розгортання в наступні роки в регіонах України хоч і не всеохоплюючої, але дієвої мережі інформаційно-консультативних пунктів та бізнес-центрів, в обмежених масштабах було корисним для нових хвиль підприємців-початківців, але для діючих підприємців ці започаткування вже були запізні. Справа в тому, що згадані вище структури були орієнтовані на послуги і допомогу стартуючим підприємцям з відповідним стандартним пакетом “Як розпочати власний бізнес”. Підприємці із стажем, які вже пройшли перші кроки становлення бізнесу, потребували більш просунутих послуг такого ґатунку: інформацію щодо кон’юнктури локального ринку конкретного товару або послуги, аналітичні маркетингові дослідження, спеціалізовану менеджерську підготовку, розробку стратегії подальшого розвитку бізнесу тощо. Такі послуги з’явилися в Україні знову ж таки із запізненням у 4-5 років і то не завдяки зусиллям держави, а внаслідок розвитку інфраструктури бізнесу на комерційних засадах тобто за принципом “бізнес обслуговує бізнес”.

Вище згадувалася роль органів місцевої влади, для якої розбудова малого бізнесу є головним джерелом і зайнятості населення, і виробництва та послуг, і надходжень до бюджету, і, в кінцевому рахунку, - добробуту території. Справедливість гасла “Малий бізнес – справа місцевої влади” підтверджується досвідом багатьох країн світу [3, с.113-138]. І дані статистики, і результати конкретних соціологічних обстежень засвідчують, що на протязі ось уже 18 років в Україні існує територіальна нерівномірність в розвитку малого бізнесу: по мірі просівання від центру до периферії суттєво зменшуються кількісні і якісні показники, що характеризують стан МСБ [3; 4; 8; 9]. Ця закономірність проявляється у всіх вимірах: Київ – інші міста і області; великі обласні центри (Донецьк, Дніпропетровськ) – менші обласні центри; обласний центр – інші міста області; більш населені міста – менш населені міста. І в інших країнах світу існує територіальна нерівномірність в розвитку малого бізнесу, але вона не сягає настільки великого багатократного розриву як це є в Україні. З одного боку, цей феномен пояснюється віддзеркалюванням загальноекономічної нерівномірності розвитку територій. Але, з другого боку, виявляються відхилення від загальної закономірності: відносно більш економічно відсталі місцевості переважають більш успішних сусідів за показниками розвитку малого бізнесу. Пояснення одне – рівень розвитку МСБ в місцевостях визначається ефективністю зусиль місцевої влади.

Там, де влада більш прогресивна, розуміє роль малого бізнесу і знає, що треба робити йому на допомогу, там є успішна динаміка. Але з цього витікає сумний висновок для історії розвитку малого бізнесу в Україні: за багато років так і не вдалося відпрацювати механізм розбудови малого бізнесу на місцях, тобто певні стандарти, орієнтири. Тому рівень розвитку МСБ в територіальному вимірі значною мірою залежить від суб’єктивного фактора, а саме, від дій окремих владних особистостей. Цим зокрема пояснюється тотальне відставання МСБ в Україні не тільки від розвинених країн, а й від країн Східної Європи. І знову ж таки, необхідно наголосити, що вирішальним чинником розвитку МСБ була і є ініціативна діяльність самих підприємців, яким, на жаль, доводиться виживати і діяти не за допомогою влади.

Хто ж, якщо не держава, відігравав тоді роль в становленні і розвитку малого бізнесу в Україні, окрім самих підприємців? Як це водиться в усьому світі діяльності сектора МСБ можуть сприяти дві інституції: об’єднання підприємців (або інші громадські об’єднання) та організації, що складають інфраструктуру малого бізнесу.

Історія малого бізнесу в Україні налічує багато прикладів успішної діяльності об’єднань підприємців, маючи на увазі і профспілки [3; 4]. Але тут також на відміну від світової практики, де об’єднання підприємців переймаються головним чином представницькими функціями та фаховими питаннями, існує українська специфіка. На першому плані у нас постають завдання елементарного захисту підприємців від свавілля органів влади або ж чиновників (посадових осіб). Потім уже йдуть лобіювання інтересів підприємців, інформаційно-консультаційні послуги, проведення певних публічних та фахових заходів. Безумовно, діяльність об’єднань підприємців справляє позитивний вплив на функціонування МСБ, і, розглядаючи сценарії розвитку сектора МСБ, можна стверджувати, що об’єднання підприємців мають потужний потенціал. Однак, цей потенціал може бути реалізований за певних умов: - значне збільшення кількості представницьких об’єднань підприємців, оскільки зараз їх дуже мало; - трансформація об’єднань від апаратних структур до іманентно-представницьких частинок “підприємницького організму”; - перефокусування діяльності об’єднань від місії захисту прав підприємців до місії суто фахової допомоги.

Інфраструктуру малого бізнесу складають організації, що надають різноманітні послуги та допомогу суб’єктам бізнесу. До таких послуг відносяться довідково-інформаційні, консалтингові, аудиторські, фінансування чи кредитування, лізингові, підготовки кадрів тощо [10]. Організації чи інституції, що надають такі послуги можуть мати найрізноманітніші організаційні форми, юридичний статус, підпорядкування, профіль діяльності і таке інше [3;11].

Як виглядала інфраструктура МСБ в Україні на протязі досліджуваного періоду? Під час першого етапу 1986-1991 рр. спеціалізованих організаційних утворень, що складають інфраструктуру МСБ, не було. І це є цілком зрозумілим з огляду на те, що в ці роки тільки виникала і формувалася майбутня сфера попиту на послуги тобто сам сектор МСБ. Певні послуги довідкового, юридичного характеру, кредитування тощо існували, але вони надавалися більш досвідченими підприємцями менш досвідченим або такими фахівцями як юристи, банкіри в якості “супутньої продукції”. Цікавішою була генеза інфраструктури МСБ в наступні роки. Логічно було б припустити, що організації інфраструктури мали б виникати як гриби після дощу у відповідь на масовий попит з боку більш як 100 тисяч малих підприємств із 1,5 мільйонами працюючих. Але не так сталося як гадалося! Інфраструктура підприємництва в Україні формувалася як це показано в роботі [3, с.76-87]. Але переважним чином це була загальна інфраструктура ринкової економіки: комерційні банки, біржі, торгові палати, інвестиційні фонди, консалтингові, страхові, лізингові компанії і таке інше. Всі вони були зорієнтовані на обслуговування великих платоспроможних клієнтів, а дрібненькі фірми із трьома-пяттю працівниками, що діяли головним чином в сфері торгівлі та посередництва, не мали для них ніякої ваги. З другого боку дрібні фірми просто були фінансово неспроможні оплачувати послуги зазначених організацій. Тому як цілком закономірний сприймається висновок провідного фахівця відділу Державного регулювання та аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України, зроблений у 1997 році (! на одинадцятому році існування в країні малого підприємництва): “Формування інфраструктури малого підприємництва в Україні тільки розпочалося. З метою поліпшення ситуації необхідно створити відповідну інфраструктуру, яка б була зорієнтована тільки на сектор малого підприємництва” [3, с.84]. Висновок то закономірний, але цілком незадовільний з огляду на гострі потреби малих підприємств в зазначених послугах [12]. І у вирішенні цього питання як і інших, що стосуються допомоги малому підприємництву, держава виявила свою неспроможність. Якби не допомога закордонних та міжнародних інституцій, то ми б і до цього часу не мали організацій інфраструктури, які б спеціалізувалися на послугах саме малим підприємствам. Практично вся діяльність, зорієнтована на допомогу та сприяння розвитку малого бізнесу в Україні, була ініційована і підтримувана ззовні. Реальний внесок робили такі інституції: Міжнародний науковий фонд Дж.Сороса в Україні “Відродження”; Агентство США з міжнародного розвитку (USAID); Фонд Євразія; Британська Рада і фонд Know-How; Світовий банк і Міжнародна фінансова корпорація; Європейський банк реконструкції і розвитку; Американський фонд підтримки підприємництва у нових західних незалежних країнах (Western NIS Enterprise Fond); Центр міжнародного приватного підприємництва (CIPE) Торгової палати США; Корпус миру; програми ЄС TASIC, INTAS. До цього переліку слід додати окремі ініціативи і проекти урядів Італії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Японії. Необхідно зауважити, що це не були проекти виключно для України, - аналогічна діяльність проводилася у всіх країнах з так званою перехідною економікою тобто у країнах Східної Європи і СНД.

Діяльність зазначених інституцій охоплювала:

• фінансування наукових проектів та соціологічних обстежень, результати яких поширювалися адресно відповідним інстанціям і були доступні широкому загалу;
  
• проведення семінарів, конференцій, нарад, круглих столів регіонального, національного, міжнародного рівнів;
  
• організація і фінансування ознайомчих поїздок і стажувань українських науковців, фахівців, службовців в інші країни для переймання досвіду;
  
• фінансування поточних і фундаментальних видань, створення і розповсюдження відеофільмів;
  
• залучення іноземних волонтерів, фахівців, науковців, посадовців до проектів і програм, що виконувалися в Україні;
  
• фінансування діяльності українських організацій, які приймали участь в проектах і програмах;
  
• відкриття кредитних ліній і створення фінансових установ для малих підприємств;
  
• надання консультативної допомоги (Technical Assistance);
  
• проведення навчань і бізнес-тренінгів для починаючих і діючих підприємців, фахівців, посадовців;
  
• створення тимчасових або постійних організацій на кшталт бізнес-центрів або бізнес-інкубаторів.
  

Саме останні організації залишилися у спадок Україні після завершення дії програм і проектів [3, с.85].

Наскільки існуюча інфраструктура задовольняє потреби малих підприємств? Виконане на цю тему спеціальне дослідження [13] показало незадовільний стан за такими параметрами:

• загальна кількість організацій інфраструктури набагато менша, ніж потрібно;
  
• розташування організацій нерівномірне, що призводить до територіальних “білих плям”, де малі підприємства не мають жодної організації підтримки;
  
• тільки в кількох великих містах присутній більш-менш повний спектр послуг для МП, інші міста задовольняються окремими фрагментами;
  
• за структурою і якістю послуги, що пропонуються, не задовольняють потреби МП;
  
• багато якісних послуг недоступні для МП внаслідок високих розцінок;
  
• більшість послуг орієнтована на стартуючих підприємців і початківців, а підприємці із стажем не знаходять адекватного відгуку внаслідок безнадійного відставання консультантів від “бізнес-рівня” просунутих підприємців.
  

Підсумовуючи історичний огляд, спробуємо спрогнозувати розвиток МСБ на найближчі роки. Як завжди, можливі кілька сценаріїв розвитку подій.

Почнемо із песимістичного сценарію, який виходить із припущення, що в наступні роки нічого в державі не буде кардинально змінюватися, принаймні в ставленні до малого бізнесу, тобто діяльність, а точніше бездіяльність, органів влади буде такою ж як в попередні роки. Результатом буде консервація стану як сектора МСБ, так і мізерної інфраструктури послуг.

Другий сценарій, якому можна дати назву конструктивних змін, виходить з того, що в короткий термін (до одного року) будуть вжиті ключові заходи з перебудови дій держорганів з паперово-декларативних на реально ефективні. Програма перебудови не може бути розтягнутою в часі, бо це, як засвідчує досвід організаційних перетворень, поховає задум. В чому конкретно має полягати перебудова? Керівний принцип – це розробка програми дій з підтримки розвитку малого підприємництва за критерієм досягнення кінцевих показників, що визначають стан МСБ. Всі попередні загальнодержавні і регіональні програми готувалися за принципом переліку заходів, і про виконання програм звітували “галочками” у відповідних графах. А що при цьому відбувається із самим сектором МСБ - залишалося поза кадром. Звертаючись до відомого вислову, принцип був таким: процес все, результат ніщо. Пропозиції щодо конкретних заходів до нової програми дій подані, наприклад, в роботах [1;5;11;12;14]. В разі успішного проведення конструктивних змін можна очікувати нового стрибка в кількісному зростанні сектора МСБ за 2-3 роки до рівня країн Східної Європи і забезпечення пристойних зовнішніх умов для діяльності малих підприємств.

Третій сценарій революційного характеру вимагає, насамперед, принципової ідеологічної та інтелектуальної перебудови в розумінні можливостей і інструментів сприяння малому підприємництву. На заміну парадигмі, якою керувалися і керуються до цієї пори держслужбовці, фахівці, представники об’єднань підприємців та інші особи, що залучені до справ малого бізнесу, має прийти нова парадигма. Суть її полягає в перегляді уявлень, перш за все, ролі і можливостей держави впливати на функціонування МСБ. Держава навіть за наявності значно більших фінансових ресурсів на підтримку МСБ та його інфраструктури і більш ефективних механізмів впливу принципово не в змозі змінити стан речей. Місія держави не повинна обмежуватися прямими діями – організаційними, адміністративними, фінансовими, інформаційно-консультативними тощо. За будь якого ставлення держави до МСБ – нейтрального, несприятливого чи сприятливого – цей сектор, як засвідчила історія, буде існувати як сфера масової самодіяльної зайнятості людей. Але у гіршому випадку сектор МСБ набуває деформованого вигляду, опікується виключно виживанням, ховається “у тінь” і таке інше. При цьому він не виконує своїх специфічних функцій щодо соціально-економічного розвитку країни в сучасному глобалізованому світі. Принципово більшого позитивного ефекту державні інституції можуть досягти за умови спрямування зусиль не на окремі прямі акції, а на ініціювання запуску самодіючого (тобто без втручання держави) механізму сприяння малому підприємництву. Принципові моменти такого механізму накреслені в роботі [14]. Аналогічно змінюються ролі інших учасників: посадовців органів місцевої влади і самоврядування, територіальних громад, представницьких об’єднань підприємців, організацій інфраструктури тощо. Вони не залучаються як зараз до виконання певних пунктів доведених до них програм, а самі ініціюють дії, виходячи із власних уявлень і місцевих умов. Фактично це є проявом діяльності громадянського суспільства в такій сфері як розвиток малого підприємництва.

За умови реалізації нової парадигми сектор МСБ здобуде цивілізованого вигляду, як це є в розвинених країнах.

Посилання на джерела

1. Орленко О.І., Клочко Ю.О. Аналіз бар’єрів для малого і середнього бізнесу в Україні. - К.: Звіт на замовлення проекту Н΄ЮБІЗНЕТ,1998. – 64 с.
   
2. Зарубежный опыт поддержки малого бизнеса / Под. ред. Клочко Ю.А.- К.: Исследовательский центр содействия развитию малого бизнеса “ВЕНЧУР”, 1993. - 22 с.
   
3. Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. – К.: Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні “Єднання”,1997. – 144 с.
   
4. Исследование условий формирования и развития малого бизнеса в Украине (научный отчет). – К.: Центр “Венчур”, 1995.- 61 с.
   
5. Малый бизнес в СНГ и Восточной Европе: трудности роста (середина-вторая половина 90-х гг.) /Общ.ред. А.Ю. Чепуренко. – М.: РНИСиНП, 1997. – 392 с.
   
6. Яценко Н. С Новым годом – годом дерегуляции? //Зеркало недели, №1, 5.01.98 г.
   
7. Орленко О.І., Клочко Ю.О. Бар’єри на шляху розвитку малого підприємництва в Україні//Підприємництво в Україні, №1, 1998.- С.35-53.
   
8. Варналій З.С. Мале підприємництво України (аналітична записка).- К.: Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, 1997.-38 с.
   
9. Азьмук Н.А. Управління розвитком малого підприємництва на регіональному рівні. Дис. канд. екон.наук. – К.: КНЕУ, 2003. – 212 с.
   
10. Інформаційні і консультативні послуги для малого бізнесу (довідник). – К.: Центр “Венчур”, 1994.- 30 с.
    
11. Центры малого бизнеса: принципы создания и эффективной деятельности /Материалы научно-практической конференции. – К.: Исследовательский центр содействия развитию малого бизнеса «Венчур», 1994. – 53 с.
    
12. Identifying the Support Needs of Small Enterprises in Ukraine, Belarus and Moldova to Develop Agenda for Policy at the National and Regional Levels. – TACIS ACE-95, project # 4139-R.
    
13. Profile of Small and Medium Sized Businesses, Business Associations and Local Business Environment in Central Ukraine. Project with support by the USAID. – Kyiv, 1994. - 277 p.
    
14. Клочко Ю.О., Гринь Н.В. Сприяння малому підприємництву: стратегія дій//Мале підприємництво і менеджмент в Україні: Зб.наук.пр.- К.: Інститут приватного права і підприємництва,1997. – С.22-28.
    

Annotation.The small and medium-sized business (SMB) in Ukraine has begun from cooperatives of 1986. After start of market economy there was a forming of SMB and quantitative growth till 2000, when the growth was suspended, not achieve of a level of developed countries and recent socialist neighbors. Why? The researchers and officials analyze a state of SMB and have heaped up a collection of explanations, but without practical positive effects. There were State Committees, national and regional programs, series of measures and projects etc. However SMB was forming owing to self-organizing in unfavorable environment but not thanking to state actions. If to change a status quo it is necessary to take a new paradigm, as old one does not answer realities. If earlier SMB required the information, finance, knowledge, there were problems with premises, registration, licenses, taxation, now main deficit is a human potential. Over almost 20 years those who wanted or was forced " went in business " without assistance, and now it is necessary to train a new generation.