Geum.ru

Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


1. Встановлення події злочину.
2. Наявність вини, мотив і характер умислу дорослого.
3. Поінформованість дорослого про вік неповнолітнього.
4. З’ясування стану здоров’я й загального розвитку, умов життя й виховання неповнолітнього.
5. Кримінологічна характеристика втягувача.
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Особливості порушення кримінальних справ щодо втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність та проведення попереднього розслідування за цими справами



Вивчення матеріалів кримінальних справ про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність доводить, що суттєві недоліки та помилки, допущені на стадії попереднього розслідування справ про втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність, призводить до того, що значна кількість дорослих, які вчинили злочини в зазначеній сфері, залишаються не встановленими або не несуть кримінальної відповідальності за вчинені ними злочини, оскільки суд виносить їм виправдувальний вирок, спираючись на відсутність достатніх доказів вини цих осіб.

Найбільш поширеними серед таких недоліків є недотримання вимог закону щодо необхідності встановлення ролі дорослих осіб у кожному випадку вчинення ними злочинів спільно з неповнолітніми, форм та способів втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність, а також недоліки пов’язані з підготовкою необхідної доказової бази. Для того щоб усунути можливість виникнення зазначених недоліків під час виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, та їх притягнення до кримінальної відповідальності працівники КМСД повинні знати особливості порушення цієї категорії кримінальних справ, проведення попереднього слідства за цими справами, документування фактів втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність тощо.


Особливості порушення кримінальної справи про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність


Вичерпний перелік підстав для порушення кримінальної справи міститься у ст. 94 КПК. Із процесуальних позицій підставами для порушення кримінальної справи вважаються встановлені законом юридичні факти, на базі яких орган дізнання, слідчий, прокурор і суд можуть ухвалити рішення про порушення кримінальної справи. Застосовуючи норми ст. 94 КПК безпосередньо до втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, зазначимо, що підставами для порушення кримінальної справи у цьому випадку є:

1) заяви або повідомлення посадових осіб підприємств, установ, організацій, представників громадськості, загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ, інших навчальних закладів, а також спеціальних навчально-виховних установ (шкіл та училищ соціальної реабілітації), виховально-трудових колоній, служб у справах дітей, приймальників-розподільників для дітей органів внутрішніх справ, притулків для дітей та інших про дорослих осіб, які вчинили або вчиняють дії, спрямовані на втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність;

2) затримка дорослого й неповнолітнього на місці вчинення злочину;

3) явка з повинною одного з них (із зазначенням з ким вчинено злочин і за чиєю ініціативою);

4) повідомлення, опубліковані в пресі, передані по місцевому радіо або телебаченню, з яких виходить, що дорослим вчиненні злочинні дії відносно неповнолітніх або неповнолітнього (наприклад, повідомлення преси про дискваліфікацію неповнолітнього спортсмена через вживання допінгу, отриманого від тренера);

5) безпосереднє виявлення злочину органами міліції, де спосіб, метод вчинення злочину свідчить про наявність дорослого втягувача.

Кожна з підстав, зазначених ст. 94 КПК, має самостійне значення для порушення кримінальної справи по факту втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.

Таким чином, підставами для порушення кримінальної справи щодо втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність є наявність фактичних даних, конкретних та об’єктивних, які вказують на ознаки втягнення дорослою особою неповнолітнього у злочинну діяльність в загалі, у вчинення конкретного злочину, а також у пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми, проституцією, схиляння неповнолітніх до вживання наркотичних речовин, допінгу тощо.

Підстава для порушення кримінальної справи повинна мати два обов’язкових елементи:
  • ознаки кримінально-караного, тобто протиправного і караного діяння у діях дорослої особи, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність;
  • суспільна небезпека вказаних дій, наявність даних про те, що доросла особа дійсно вчинила протиправні дії відносно неповнолітнього.

Якщо ж в даних, які надійшли до органу дізнання, слідчого, прокурора і суду, не містяться вказані відомості про протиправну і суспільно-небезпечну поведінку дорослої особи, підстав для порушення кримінальної справи немає.

На стадії порушення кримінальної справи не вимагається того, щоб були встановлені всі обставини втягнення: способи, характер умислу дорослої особи, мотив тощо. На цій стадії вирішується лише одне питання – чи можна почати провадження по зазначеній справі, чи достатньо даних, що вказують на втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, що, в свою чергу, можливе лише за умов якісної та своєчасної перевірки первинних матеріалів, яка проводиться лише в рамках встановлення ознак складу злочину, підтверджуючих сам факт злочинного діяння.

У ст. 97 КПК зазначається, що по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Також у ч.4 ст. 97 КПК йдеться мова про те, що при необхідності перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

У ч. 5 ст. 97 КПК вказується на те, що заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором та поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Постанова судді про надання такого дозволу виноситься і на неї може бути принесена апеляція з додержанням порядку і у випадках, передбачених статтями 177, 178 і 190 КПК.

При відсутності підстав для порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють зацікавлених осіб і підприємства, установи, організації (ч. 1 ст. 99).

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КПК, якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі в справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Згідно ст. 98 КПК при наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування. Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Після порушення справи: 1) прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання; 2) слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання; 3) суд справу про злочин, зазначений у ч.1ст. 27 КПК, а саме: передбачений ст. 125, ч.1 ст. 126 ККУ, а також ст. 356 ККУ, призначає до розгляду.

Ст. 104 КПК визначає порядок провадження дізнання у кримінальних справах. Відповідно до положень цієї статті орган дізнання за наявності ознак злочину, що не є тяжким, порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючись строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК (у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила, а якщо таку особу не встановлено, то дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених ст. 209 КПК) складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження. У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених ч. 2 ст. 108 КПК (у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи). Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Від правильного й своєчасного вирішення питання про порушення кримінальної справи залежить своєчасність розкриття злочину й притягнення винних до встановленої законом відповідальності. Своєчасне порушення кримінальної справи по заявах і повідомленням про злочини, вчинені відносно неповнолітніх, сприяє не тільки швидкому збору достовірних фактичних даних, доказів, але й забезпечує захист неповнолітніх від злочинного впливу дорослих осіб.

Результати наукових досліджень, присвячених вивченню питань втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, свідчать про те, що втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність характеризується високим рівнем латентності. Наслідком цього є те, що дорослі втягувачі виявляються здебільшого вже під час розслідування злочинів, вчинених неповнолітніми, або під час встановлення обставин вчинення неповнолітніми таких антигромадських дій, як пияцтва, наркоманії, заняття проституцією, азартними іграми, жебрацтвом тощо. Саме тому, у кожному випадку вчинення неповнолітнім злочину чи іншого антигромадського діяння доцільно відпрацьовувати версії щодо наявності дорослих осіб, які втягнули його у вчинення цих діянь.

В першу чергу, це стосується випадків вчинення неповнолітніми злочинів, коли:
  • під час скоєння злочину були вчинені дії, що потребують значних фізичних зусиль, які не міг би учинити неповнолітній самотужки (переміщення на інше місце важкого сейфу, значна вага та об’єм викраденого неповнолітнім майна тощо);
  • у неповнолітнього, який підозрюється у вчиненні злочину, відсутня кваліфікація та навички, необхідні для вчинення певних дій (використання автотранспорту без вміння ним керувати, відключення складних і замаскованих систем сигналізації без наявності необхідних знань та навичок тощо);
  • у неповнолітнього знаходиться дуже мала частина викраденого майна, або грошей у порівнянні із загальною кількістю викраденого;
  • є факти, що свідчать про надзвичайно кваліфіковану підготовку неповнолітнього до вчинення злочину або високий рівень його професіоналізму. До таких фактів можна віднести використання послуг наводчика для вибору об’єкту посягання, збирання інформації про спосіб життя і доходи потерпілого, чітке планування злочину, використання складних технічних пристроїв під час вчинення злочину.

Версію про втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність слід також відпрацьовувати і при вчиненні злочину неповнолітнім у групі з дорослими. Сам факт участі неповнолітнього у вчиненні злочину спільно з дорослими особами ще не свідчить про його втягнення у злочинну діяльність. Факт втягнення необхідно доказати. Для цього необхідно визначити роль дорослої особи у вчиненні злочину, встановити чи існує причинний зв’язок між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії.

У разі підтвердження версії про втягнення дорослою особою неповнолітнього у злочинну діяльність необхідно встановити у чому саме полягало втягнення, його форми та способи.

Для виявлення і своєчасного притягнення до відповідальності дорослих осіб, які втягують неповнолітніх в антигромадську діяльність (пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми, проституцією тощо) доцільно у кожному випадку затримання неповнолітнього за вчинення цих дій відпрацьовувати версію про наявність дорослого втягувача. Для цього необхідно, в першу чергу, встановити обставини вчинення неповнолітніми таких антигромадських дій. Так, наприклад, при затриманні неповнолітнього у нетверезому стані доцільно встановити де, коли, з ким неповнолітній вживав алкогольні напої, де і на які кошти вони були придбані, причини їх вживання, а також забезпечити вжиття передбачених законом заходів впливу до неповнолітніх, його батьків, осіб, які приймали участь у розпиванні спиртних напоїв, працівників магазинів, кафе та інших закладів, які порушують правила торгівлі спиртними напоями. Крім того, доцільно систематично аналізувати данні стосовно осіб, які розпивали спиртні напої разом з неповнолітніми, для виявлення повторних випадків вчинення ними цих правопорушень. Аналогічним чином здійснюється збір відповідних даних при доставлені неповнолітніх до міліції або до лікувальних закладів у безпорадному стані викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих речовин.

Відпрацювання версії передбачає пошук і виявлення доказів, що підтверджують або, навпаки, спростовують втягнення одного або декількох неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність.

Відповідно до ст. 65 КПК доказами в кримінальній справі є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. Відповідно до ст. 433 КПК для встановлення обставин, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та оперативно-розшукові дії. У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

Докази, виявлені в ході перевірки версії про втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність, повинні бути перевірені. Згідно ст. 67 КПК суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.

Перевірку всіх висунутих версій слід вести паралельно, незалежно від того, наскільки ймовірною представляється та чи інша з них. Не можна поділяти версії на основні та другорядні.

Перевірка версій вважається завершеною лише у тому випадку, коли зібрана вичерпна сукупність доказів, яка встановлює всі обставини, передбачені законом, і виключає інші пояснення розслідуваного діяння.


Особливості розслідування справ про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність


Розслідування кримінальних справ щодо втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність може бути ефективним лише у тому випадку, коли воно відповідним чином організоване, а всі дії органів розслідування приведені до певної системи. Розслідування злочинів є, за своїм змістом, роботою щодо перевірки висунутих версій і встановлення істини по справі.

Враховуючи те, що планування розслідування багатьох видів злочинів, у тому числі й розслідування злочинів неповнолітніх, висвітлені в літературі достатньо широко, нами будуть розглянуті питання, які характеризують особливості попереднього розслідування справ про втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність.

Початковий етап розслідування зазначеної категорії справ охоплює період після порушення кримінальної справи до пред’явлення обвинувачення конкретній особі. Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи на цьому етапі спрямовані на вирішення наступних завдань:
  • орієнтування особи, яка проводить розслідування, в обставинах тієї події, яку їй доводиться розслідувати;
  • вивчення фактів, які підлягають дослідженню по справі; отримання вихідних даних для розгорнутого планування розслідування;
  • швидкий збір та закріплення всіх можливих доказів, які з часом можуть бути втрачені;
  • встановлення, розшук та затримання злочинців по гарячих слідах.

На практиці здебільшого виникають ситуації, коли на момент порушення кримінальної справи особа дорослого та особа неповнолітнього учасників злочину встановлені. При чому у переважній більшості випадків вони затримуються на місці вчинення злочину. Але затримання на місці вчинення злочину дорослого і неповнолітнього свідчить лише про їх причетність до вчинення конкретного злочину (крадіжки, грабежу, розбою тощо), але факт втягнення неповнолітнього у вчинення злочину ще необхідно доказати. Версія про факт втягнення неповнолітнього з’являється при плануванні первинних слідчих дій. Основною особливістю розслідування втягнення неповнолітніх у вчинення конкретного злочину є здійснення одночасно розслідування: а) того злочину, у вчинення якого був втягнутий неповнолітній, б) втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.

Обставини, що підлягають доказуванню по кожній кримінальній справі, передбачені ст. 64 КПК. Крім того, ст. 433 КПК визначає обставини, які мають бути встановлені за справами про злочини неповнолітніх. Від їх встановлення залежить правове положення самого неповнолітнього й міра відповідальності дорослого.

З урахуванням особливостей розслідування кримінальних справ про втягнення неповнолітніх у злочинну й іншу антигромадську діяльність всі обставини, що підлягають доказуванню по даній групі кримінальних справ, зводяться до наступного:

1) встановлення події злочину (час, місце й спосіб втягнення);

2) наявність вини, мотив і характер умислу дорослого;

3) поінформованість дорослого про вік неповнолітнього;

4) з’ясування умов життя й виховання неповнолітнього, його характеристика;

5) з’ясування стану здоров'я й загального розвитку підлітка;

6) кримінологічна характеристика втягувача.

Кожна із зазначених обставин розглядається в межах доказування по досліджуваній групі злочинів.

1. Встановлення події злочину. Необхідність встановлення події злочину передбачена п. 1 ст. 64 КПК. Неправомірні дії дорослої особи, спрямовані на втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, можуть стати відомі безпосередньо при порушенні кримінальної справи, на перших етапах попереднього розслідування. Однак у більшості випадків про втягнення стає відомо при зборі доказів, під час розслідування злочину, вчиненого неповнолітнім спільно з дорослим або ряду таких злочинів. Якщо дорослий втягнув неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, схилив його до споживання наркотиків, втягнув у споживання лікарських або інших речовин без призначення лікаря, встановлюються наступні обставини, що відносяться до події злочину:

а)Час, місце вчинення даних злочинів, коли й де дорослий познайомився з неповнолітнім, наявність родинних зв’язків, протягом якого часу дорослий здійснював вплив на неповнолітнього щодо втягнення його у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, характер їх взаємовідносин. Повинна бути з'ясована частота й характер зустрічей дорослого й неповнолітнього, місця цих зустрічей, характер їх розмов, наявність випадків пригощання неповнолітнього спиртними напоями.

Зміст бесід дорослого з неповнолітнім перед вчиненням злочину має значення для визначення глибини шкідливого впливу, здійсненого дорослою особою на психіку неповнолітнього. Так, розповіді про минулу злочинну діяльність, про “принадності злочинного світу”, способи вчинення злочинів та приховування їх слідів — все це сприяє формуванню у неповнолітнього бажання випробувати самому на практиці те, про що розповідав йому дорослий.

б) Чи мали місце підготовчі дії з боку дорослого. Важливе значення для розслідування даної групи справ має виявлення наявності й характеру підготовчих дій дорослого, спрямованих на втягнення неповнолітнього.

Форма підготовчих дій може бути найрізноманітнішою: переконання вчинити злочин, обіцянка певної матеріальної винагороди, особливо при залученні до вчинення майнових злочинів або в заняття проституцією, ознайомлення неповнолітнього з різними способами вчинення злочинів, придбання разом з ним або виготовлення знарядь і засобів для вчинення злочинів, навчання підлітка способам приховування слідів злочину тощо. Зазначеними підготовчими діями дорослий збуджує у неповнолітнього інтерес і бажання вчинити одне або кілька злочинів.

У підготовчих діях намір дорослого щодо втягнення неповнолітнього знаходить своє реальне втілення. Ось чому виявлення наявності підготовчих дій й їхня сутність в обов'язковому порядку повинне провадитися в процесі попереднього розслідування зазначеної категорії кримінальних справ .

в) Спосіб втягнення. Спосіб вчинення злочину входити в предмет доказування і є обов'язковим по кожній справі (ст. 64 КПК). У ньому відображаються всі фактичні й соціальні ознаки (суспільна небезпека) злочину, а також особистість злочинця. Під способом вчинення злочину розуміється певний порядок, метод, послідовність рухів і прийомів, застосованих особою. Спосіб вчинення злочину виступає в ролі постійної ознаки, що має місце завжди, у всіх випадках, при здійсненні будь-якого злочину. При цьому необхідно виходити з того, що точно встановлений спосіб вчинення злочину є підґрунтям для висунення версій розслідування кримінальної справи, правильного вибору напрямку й методів розслідування.

Спосіб вчинення злочину повинен бути проаналізований разом з мотивом і метою вчинення злочину. Спосіб втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність в одних випадках залежить від об'єктивних факторів, в інших - від суб'єктивних. При цьому варто виходити з того, що об'єктивне й суб'єктивне, як елементи структури в конкретному провадженні, завжди виступають у єдності й взаємозумовленості й тому вони не можуть бути протипоставлені.

Вибір дорослим способу втягнення, місця й часу впливу на підлітка залежить від конкретного підлітка, від особливостей його характеру, взаємин з ним. Визначальною тут є тривалість знайомства, наявність родинних зв'язків. Але у всіх випадках вибір способу втягнення припускає усвідомлення дорослим того факту, що обраний ним спосіб є найбільш ефективним для досягнення поставленої мети.

При з’ясуванні способу втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність нерідко зустрічається одночасне використання дорослим кількох способів втягнення, наприклад, споювання + пропозиція + обіцянка матеріальних благ. З’ясовуючи ці обставини, доводячи спосіб втягнення, варто мати на увазі, що використання дорослим кількох способів свідчить не тільки про особливу небезпеку цієї особи, але й про те, що неповнолітньому в цих випадках заподіюється значна психічна й фізична шкода, що нерідко після цього підліток сам стає на шлях вчинення злочинів.

2. Наявність вини, мотив і характер умислу дорослого. Винність обвинувачуваного й мотиви вчиненого злочину входять у предмет доказування по кожній кримінальній справі (ст. 64 КПК). Під виною розуміється умисел або необережність як форма психологічного відношення до вчиненого злочину. Визначити форму вини в багатьох випадках дозволяє вивчення способу вчинення злочину як ознаки суб’єктивної сторони. При цьому слід не забувати про те, що до кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх можуть притягуватись лише особи, які досягли 18-річного віку, дії яких були вчинені з прямим умислом. Заздалегідь обміркований умисел, як правило, обумовлений не конкретною життєвою ситуацією, а сталою антисоціальною установкою особистості. Він характеризується тим, що виникає у дорослого задовго до вчинення злочину і характеризується здійсненням дорослою особою певних підготовчих дій (пошук неповнолітнього, вибір способів його втягнення, планування дій тощо). Потім йде етап реалізації запланованих дій. Втягувач не просто діє цілеспрямовано, він контролює свої дії таким чином, щоб втягнення неповнолітнього відбулося. Заздалегідь обміркований умисел більш небезпечний своїми наслідками, чим той, що виник раптово на місці вчинення злочину, оскільки неповнолітній у цьому випадку перебуває під злочинним впливом більш тривалий час і цей сприяє закріпленню у нього антигромадської установки, що негативно позначається на його моральне психологічному розвитку.

Умисел, що виник раптово, представляє собою таке психічне відношення суб'єкта до навколишнього оточення, таку його оцінку, коли під безпосередньо провокуючим його впливом у особи раптово виникає рішучість вчинити злочин і ця рішучість негайно реалізується. У цьому випадку умисел на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність виникає одночасно з умислом вчинити конкретний злочин.

У взаємозв'язку з мотивом і умислом перебуває мета. Під метою розуміється той результат, якого прагне досягти суб'єкт. Мотив і ціль взаємозалежні, вони визначають один одного і нерідко збігаються за своїм змістом. Якщо мотив відповідає на запитання, навіщо людина робить ті або інші дії, то мета визначає напрям її діяльності. Мета не виникає без мотиву, але, з іншого боку, мотив, як і весь вольовий процес, одержує свій зміст завдяки меті, внаслідок цієї конкретної діяльності, у якій мета знаходить своє втілення. Так, дача тренером спортсменові-підліткові напередодні або в ході спортивних змагань допінгу відбувається з метою не тільки одержання спортсменом високих показників, але й не на останньому місці перебуває особиста зацікавленість самого тренера. Саме ця зацікавленість повинна знайти відбиття в ході попереднього розслідування.

Як вже підкреслювалося, мотиви, як правило, є корисливими. Дорослий ставить перед собою корисливу мету не тільки тоді, коли утягує неповнолітнього у вчинення корисливого злочину, але й тоді, коли втягує його у вчинення, наприклад, хуліганських дій, убивства, спрямованих проти конкретних осіб, коли дорослий використовує неповнолітнього, іноді групу неповнолітніх для помсти за заподіяну йому образу. Цю групу мотивів В. Н. Кудрявцев назвав мотивами “міжособистісного спілкування”. До них він відніс особисту ворожість, образу, помсту, ревнощі й інші спонукання, пов'язані з конфліктом між злочинцем і потерпілим.

3. Поінформованість дорослого про вік неповнолітнього. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 433 КПК у процесі попереднього розслідування необхідно встановлювати точний вік неповнолітнього (число, місяць і рік народження). Відповідно до абз.2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 №2 “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність настає тоді, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, а також, коли вона за обставинами справи повинна була або могла про це знати.

Встановлення в процесі попереднього розслідування віку неповнолітнього, втягнутого у злочинну або іншу антигромадську діяльність, має в першу чергу значення для визначення вини дорослого.

4. З’ясування стану здоров’я й загального розвитку, умов життя й виховання неповнолітнього. Встановлення стану здоров’я, загального розвитку, умов життя й виховання неповнолітнього є обов'язковими по всіх справах про злочини неповнолітніх, оскільки дорослі нерідко використають у своїх корисливих цілях неповнолітніх з явними ознаками розумової відсталості, які найчастіше не розуміють значення ні своїх дій, ні дій дорослого відносно них.

При наявності ознак розумової відсталості дітей і підлітків, які були втягнуті у злочинну або іншу антигромадську діяльність, необхідним є проведення експертизи за участю фахівців в області дитячої й юнацької психології (психолога, педагога), а при відсутності таких фахівців необхідні питання можуть бути поставлені перед експертом-психіатром. При призначенні експертизи одним з основних питань, що необхідно вирішити, є питання: чи усвідомлював неповнолітній значення своїх дій і дій дорослого відносно нього.

Умови життя й виховання неповнолітнього також підлягають встановленню. Відомо, що соціально неблагополучна родина виступає як джерело формування антигромадських поглядів не тільки для своїх дітей, а й інших, з якими останні контактують. По кожній справі про втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність повинні бути встановлені факти, що відносяться до зовнішнього оточення неповнолітнього.

Важливою у цьому аспекті є інформація, отримана від батьків неповнолітнього, про їх взаємостосунки з неповнолітнім, про проблеми з виховання дитини, що мали місце, про стан вирішення цих проблем, про відношення батьків до поведінки неповнолітнього, його знайомства з дорослими особами або особами, старшим його за віком, з раніше судимими особами. Ця інформація має значення для того, щоб вирішити питання про кримінальну відповідальність неповнолітнього, а також для того щоб надати своєчасну допомогу неповнолітньому, не допустити вчинення ним повторних злочинів.

При наявності у неповнолітнього одного з батьків необхідно з’ясувати, де знаходиться інший, як довго підліток проживає з одним із батьків, яка причина розпаду родини, чи зустрічається підліток зі своїм батьком або матір’ю, що проживає окремо від родини, яку роль він відіграє у вихованні дитини, чи приймає взагалі участь у вихованні дитини або обмежується лише сплатою аліментів на його утримання. Дуже важливо з’ясувати, чи схильні батьки до вживання спиртних напоїв, хто зловживає ними, чи є в родині алкоголіки, особи, які раніше вчиняли злочини, які перебували в місцях позбавлення, а також встановити, які злочини ними були вчинені. У випадках, коли неповнолітній виховувався в бабусі або в дідуся - де перебувають батьки неповнолітнього, яка їх участь у його вихованні, у наданні матеріальної допомоги батькам.

При цьому співробітники КМСД спільно з представниками служби у справах дітей повинні обстежити житлові умови неповнолітнього, якого було втягнуто у злочинну та іншу антигромадську діяльність зі складанням відповідного акту. Акт повинен долучатися до матеріалів кримінальної справи.

Якщо неповнолітній був втягнутий у вчинення майнових злочинів, в акті обстеження житлових умов повинно бути зазначено: розмір заробітної плати батьків, сукупний дохід на кожного члена родини, розмір аліментів, які одержує підліток від іншого батька, наявність інших членів родини, їх зайнятість суспільно корисною діяльністю (працюють, навчаться тощо).

Зазначені моменти, що характеризують умови життя й виховання неповнолітнього, важливі для встановлення причин втягнення у злочинну чи іншу антигромадську діяльність й умов, які цьому сприяли.

До обставин, що підлягають обов’язковому встановленню по справах щодо злочинів неповнолітніх п. 3 ст. 433 КПК відносить також одержання даних, що характеризують неповнолітнього. Для одержання відповідних даних необхідно вчасно направити запити за місцем роботи, навчання, проживання неповнолітнього. Також корисною є інформація про перебування неповнолітнього на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ та у службах у справах дітей, про профілактичні заходи, які вживались до нього або членів його сім’ї співробітниками КМСД та працівниками служб у справах дітей, про правопорушення, які вчиняв раніше неповнолітній.

Джерелами інформації, що характеризують неповнолітнього, є допити батьків, опікунів, піклувальників, старших братів і сестер, родичів, учителів, однокласників або колег з місця роботи неповнолітнього, а також інших осіб, життя й робота яких пов'язана з цим неповнолітнім.

При цьому необхідно враховувати, що дорослі втягувачі в основному впливають на мало дисциплінованих неповнолітніх, які не встигають у навчанні, які не змогли встановити правильні взаємостосунки з однокласниками й вчителями, які не займаються суспільно-корисною діяльністю (не працюють і не навчаються), які раніше вчиняли аморальні проступки, правопорушення, схильні до вживання спиртних напоїв, не мають батьків або одного з батьків. Легше всього під вплив дорослих втягувачів потрапляють неповнолітні, які раніше перебували в школах та училищах соціальної реабілітації, куди вони направлялися за вчинення злочинів до досягнення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, скоювали правопорушення.

У випадках, коли неповнолітній, якого було втягнуто у вчинення злочину чи в антигромадську діяльність не навчається і не працює, слід встановити, з якого часу й з якої причини неповнолітній, покинув навчання, був відрахований або виключений з навчального закладу, з якої причини, самовільно покинув роботу чи був незаконно звільнений без відома служб у справах дітей.

Якщо неповнолітній схильний до вживання спиртних напоїв або до споживання наркотичних або інших речовин, що викликають одурманення, необхідно запросити дані з медичних установ, з районної лікарні, наркологічного диспансеру про перебування неповнолітнього на обліку з цих підстав, про заходи, які вживались до нього та їх результати. Також доцільно встановити, чи направлявся неповнолітній на примусове лікування, коли повернувся, як поводився після курсу лікування тощо.

Таким чином, для вивчення особи неповнолітнього, втягнутого у злочинну або іншу антигромадську діяльність, необхідно зібрати дані з різних джерел. Будучи зібраними, взаємно скоректованими, доповненими й перевіреними, ці дані дадуть можливість скласти узагальнену характеристику неповнолітнього і найбільш повно оцінити його особистість.

5. Кримінологічна характеристика втягувача. Враховуючи результати наукових досліджень, проведених вченими у цій сфері, доцільно відмітити, що особа втягувача зазичай досліджується за схемою, яка передбачає вивчення соціально-демографічних і правових характеристик особи (стать, вік, освіта, місце роботи або навчання, соціальний та сімейний стан, відомості про раніш вчинені злочини та правопорушення, судимості); морально-психологічних характеристик (відношення до соціально-корисної діяльності, до оточуючих, членів сім’ї, сусідів тощо); способів втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську, стосунків втягувача з неповнолітнім. Саме за цими параметрами простежується суттєвий зв’язок між особистісними якостями втягувача і вчиненими ним злочинами відносно неповнолітніх.

До матеріалів справи повинні бути долучені характеристики з місця роботи, навчання, а також з місця проживання дорослої особи. Якщо особа була раніше засудженою, то до справи необхідно додати копії вироків суду, та інші документи, які характеризують особу дорослого втягувача і мають важливе значення для проведення попереднього розслідування справи про втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність (копії рішень суду про направлення на примусове лікування, про позбавлення батьківських прав тощо).

Якщо на момент вчинення злочину доросла особа не працювала та не навчалась, то у характеристиці, наданої за місцем проживання, повинно бути вказано з якого часу особа і за яких причин не займається соціально-корисною діяльністю (не працює і не навчається), чи застосовувались дільничним інспектором міліції до цієї особи заходи впливу, джерела її існування.

Якщо особа перебувала під адміністративним наглядом, то необхідно до справи долучити інформацію про те, з якого часу і за яких підстав особа перебувала під наглядом, чи були факти порушення встановлених обмежень (коли і за яких обставин, які заходи були вжиті).

Наявність зазначеної інформації в матеріалах справи дозволить більш комплексно та об’єктивно охарактеризувати особу, яка втягнула неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність, і правильно вирішити питання про обрання міри покарання для цієї особи.