Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність

Правильне застосування законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність є важливим засобом запобігання злочинності як в цілому, так і серед неповнолітніх. Як вже згадувалось раніше, ККУ виділяє у самостійний склад злочину втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми (ст. 304 ККУ).

За змістом закону під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов’язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю.

Суспільна небезпечність передбачених ст. 304 ККУ дій полягає в згубному впливі на неповнолітніх, можливості заподіяння шкоди їх моральному благополуччю.

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, виступає нормальний моральний розвиток неповнолітніх. Якщо він не ставиться в небезпеку заподіяння шкоди і при цьому відсутня суб’єктивна спрямованість дій винної особи на цю соціальну цінність, вчинене не підпадає під ст. 304 ККУ (наприклад, при використанні немовляти під час заняття жебрацтвом). Для кваліфікації дій дорослої особи за цією статтею не має значення поведінка неповнолітнього до втягнення його в злочинну або іншу антигромадську діяльність.

Також слід відмітити, що диспозиція ст. 304 ККУ, передбачає кримінальну відповідальності за втягнення у злочинну чи іншу антигромадську діяльність лише неповнолітніх осіб. Кримінальний кодекс не містить визначення поняття “неповнолітній”. Диспозицію ст. 304 ККУ трактували розширено, ототожнюючи поняття “неповнолітній” та “особа, яка не досягла віку 18 років”, але з прийняттям нових Сімейного та Цивільного кодексів України термін “неповнолітній” набув чіткого визначення. Так, відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України та ст. 32 Цивільного кодексу України неповнолітніми є особи віком від 14 до 18 років. Зважаючи на системність як основну ознаку права, в кримінальному праві слід використовувати це поняття у такому ж значенні. Таким чином, втягнення малолітньої дитини (особи до 14 років) у злочинну чи іншу антигромадську діяльність не може бути підставою для переслідування за ст. 304 ККУ. Слід відмітити, що встановлення вікових меж особи, моральний розвиток якої виступає безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 304 ККУ, в даному випадку звужує рамки кримінально-правового захисту малолітніх осіб, хоча суспільна небезпека втягнення у злочинну чи іншу антигромадську діяльність малолітніх осіб не менша, а подекуди й більша за втягнення п’ятнадцяти-сімнадцятирічних. Вищезазначене, на наш погляд, обумовлює те, що злочини, пов’язані із втягненням неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність, відмічаються високим рівнем латентності.

Об’єктивна сторона злочину виявляється у вчиненні хоча б однієї з дій, описаних у ст. 304 ККУ – втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми. Злочин, передбачений ст. 304 ККУ, вважається закінченим з моменту вчинення дорослою особою злочинних дій відносно неповнолітнього, незалежно від того, погодився неповнолітній вчинити злочин чи ні, настали для нього шкідливі наслідки чи ні. Виключенням є дії дорослого, спрямовані на втягнення неповнолітніх у пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми, де необхідною умовою настання кримінальної відповідальності є систематичність таких дій. Наслідки зазначених дій у диспозиції ст. 304 ККУ не передбачені і це вказує на те, що цей злочин має формальний склад.

Вживані в диспозиції ст. 304 ККУ слова “втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” характеризують можливу різноманітність злочинів, а не їх множинність у кожному конкретному випадку. При цьому потерпілим від цього злочину може бути і один неповнолітній. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність виявляється в діях дорослої особи, пов’язаних із безпосереднім психічним (погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування, переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів; давання порад про місце й способи вчинення злочину або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо) чи фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) впливом на неповнолітнього, вчинених з метою викликати в нього прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 р. № 2 “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” зроблено наголос на необхідності встановлення по справах про втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність у чому саме полягало втягнення, його форми та способи. Також відповідно до ст. 64 КПК спосіб вчинення злочину входить у предмет доказування і є обов’язковим по кожній справі.

Обрання дорослою особою способу втягнення, місця та часу вчинення цього злочину може залежати від конкретно обраного неповнолітнього, від особливостей його характеру, взаємовідносин з ним. Визначальним при цьому є тривалість знайомства, наявність родинних зв’язків, наявність або відсутність у неповнолітнього антигромадських установок. Крім того, спосіб втягнення неповнолітніх залежить і від особистих якостей самого дорослого, а також злочину, у вчинення якого втягується неповнолітній. Таким чином спосіб втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність завжди детермінується всією сукупністю обставин, що характеризують злочин, особу злочинця, особу потерпілого (неповнолітнього). Слід також відмітити, що від способу втягнення, який обрав дорослий, залежить й кваліфікація його дій. Серед різноманітних способів втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність найбільш небезпечним є примушування до вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. У випадках, коли таке примушування супроводжувалося мордуванням (ст. 126 ККУ), катуванням (ст. 127 ККУ), заподіянням середньої тяжкості (ч. 2 ст. 122 ККУ) чи тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121 ККУ), погрозою вбивством (ст. 129 ККУ), умисним знищенням або пошкодженням майна тощо (ст. 194 ККУ), відповідальність повинна наставати за сукупністю вчинених дорослою особою злочинів.

За відсутності ознак втягнення дорослі особи, які вчинили злочини в групі з неповнолітніми, несуть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах.

Дії дорослих осіб, спрямовані на втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність, зовні нагадують підбурювання неповнолітніх до вчинення злочину. Відповідно до ч. 4 ст. 27 підбурювачем визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Діяльність підбурювача характеризується тим, що він викликає у іншої особи рішимість або змінює вже виниклий намір вчинити злочин. Результатом підбурювання є виконання підбурюваним того злочину, до вчинення якого його схилив підбурювач. Не буде підбурювання тоді, коли підбурюваний відмовився від вчинення злочину, хоч би він і дав спочатку згоду на це. В цьому випадку дії підбурювача повинні кваліфікуватись як готування до злочину (так зване невдале підбурювання). Підбурювання передбачає активну діяльність. Однак підбурювач не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, що відрізняє його від виконавця.

Враховуючи вище наведене зазначимо, що:

дії, які складають втягнення у злочинну діяльність, за змістом і впливом ширше, ніж підбурювання;
злочинним закон визнає не тільки втягнення неповнолітнього у скоєння злочину, але й залучення його до здійснення антигромадських дій передбачених ст. 304 ККУ, які самі по собі не є злочинами;
закон підкреслює специфічну, підвищену небезпеку втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність у порівнянні з підбуренням у відношенні дорослих людей.

Також слід відмітити, що підбурювання неповнолітнього до вчинення злочину у своєму логічному розвитку проходить три етапи:

вплив на психіку неповнолітнього з метою збудити в нього рішучість вчинити злочин;
виникнення такої рішучості у підлітка;
вчинення ним злочину.

Однак у силу особливостей конструкції складу злочину, передбаченого ст. 304 ККУ, “втягнення” буде вважатися закінченим уже на першому етапі, а саме з моменту вчинення винним дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші правопорушення, передбачені кримінальним законодавством.

Що ж стосується втягнення неповнолітніх у антигромадську діяльність, види якої визначені ст. 304 ККУ, то слід зазначити, що під кримінально караним втягненням у пияцтво слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження у нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, так само як і ступінь його сп’яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп’яніння тягне адміністративну відповідальність за ст.180 КУпАП. Злочин має місце при неодноразовому споюванні одного і того ж неповнолітнього. Одночасна випивка з кількома підлітками неодноразовості дій не утворює, залишаючись у рамках разового випадку. Різночасне споювання різних неповнолітніх також не можна кваліфікувати за ст. 304 ККУ. Однак цей злочин має місце в тих випадках, коли учасником організованих дорослою особою групових випивок є один і той же неповнолітній.

Втягнення у заняття жебрацтвом (ст.304 КК) – це умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами. Схиляння може проявлятися в підбурюванні або примушуванні неповнолітнього до самостійного заняття такою антигромадською діяльністю або в залученні його до участі у такій діяльності разом з дорослим.

Під втягненням у заняття азартними іграми (ст.304 ККУ) розуміється умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, при якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку тощо).

У абз.4 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 р. № 2 “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” вказується на те, що вживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше трьох разів протягом нетривалого часу, але якого саме, постанова не вказує.

Суб’єктивна сторона втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність характеризується прямим умислом, оскільки необережна вина виключена при скоєнні злочинів з формальним складом. Винний усвідомлює, що своїми діями втягує неповнолітнього у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, і бажає так чинити. Кримінальна відповідальність за зазначені дії настає як у разі, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, так і тоді, коли вона за обставинами справи повинна була або могла про це знати.

При вивченні суб’єктивної сторони втягнення неповнолітніх важливе значення для кваліфікації дій дорослого має мотив. Без встановлення мотиву злочину достатньо важко, а іноді і неможливо встановити причини злочину й вжити заходів щодо їх усунення, правильно кваліфікувати дії дорослої особи та обґрунтовано призначити йому покарання. Мотив злочину — це внутрішнє спонукання до злочинного діяння. Аналіз мотиву злочину дає можливість глибше розкрити причини скоєння злочину і характеризувати особистість правопорушника. З мотивом злочину нерозривно пов’язана мета. Якщо мотив розкриває соціальний зміст дій винної особи, то мета визначає направленість його дій. Основним мотивом втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність є отримання певної вигоди, задоволення якоїсь потреби, а мета завжди злочинно корисна – скоїти крадіжку, розбійний напад, присвоїти гроші, отримані підлітком у результаті жебрацтва, проституції тощо.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 304 ККУ, є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18 років. Спеціальним суб’єктом цього злочину – є батьки, педагоги, опікуни.

При вирішенні питання про кваліфікацію дій дорослої особи слід враховувати наступне:

якщо дорослий втягує неповнолітнього, який внаслідок свого віку (ст.22 ККУ) чи неосудності (ст.19 ККУ) не є його суб’єктами, треба мати на увазі, що таке спільне вчинення злочину не утворює співучасті. У зазначених випадках відповідно до ч.2 ст.27 ККУ доросла особа розглядається як виконавець злочину, і її дії кваліфікуються за статтями ККУ, якими передбачено відповідальність за цей злочин і за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність;
якщо в аналогічній ситуації опиняється неповнолітній, котрий досяг віку, з якого відповідно до ст.22 ККУ може наставати кримінальна відповідальність, то дії дорослого учасника злочину мають кваліфікуватися за статтями ККУ, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за вчинений разом із ним злочин;
якщо дорослий, який, не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, то його дії кваліфікуються за відповідною статтею ККУ, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею цього ж Кодексу, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин;
якщо неповнолітній добровільно відмовився від вчинення злочину або не закінчив його (вчинив готування чи замах), то дорослий несе відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за співучасть у незакінченому злочині.
якщо неповнолітній взагалі не робив спроби вчинити злочин і не готувався до цього, то дорослий за наявності до того підстав притягається до відповідальності за втягнення його у злочинну діяльність і за готування до злочину, у вчинення якого намагався втягнути неповнолітнього;
якщо у злочинну діяльність неповнолітнього, зловживаючи опікунськими правами з корисливою метою, втягнули опікуни чи піклувальники, то дії цих осіб додатково кваліфікуються за ст.167 ККУ;
якщо батьки, опікуни, піклувальники, інші особи, які були зобов’язані за рішенням суду сплачувати кошти на утримання неповнолітніх дітей, але злісно ухилялися від цього або не виконували обов’язків по догляду за дітьми і втягували останніх у вчинення злочинів чи іншу антигромадську діяльність, то вони за наявності до того підстав мають нести відповідальність за сукупністю злочинів – за відповідною статтею ККУ, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у таку діяльність, та за ст.164 чи ст.166 ККУ;
якщо втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, вчинене службовою особою, яка при цьому зловживала владою чи службовим становищем або перевищила владу чи службові повноваження, то такі дії за наявності до того підстав кваліфікується за статтею ККУ, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, і за відповідною частиною ст. 364 чи ст. 365 ККУ. При цьому вчинення неповнолітнім злочину, заняття іншою антигромадською діяльністю, його захворювання на алкоголізм чи наркоманію мають розглядатись як настання тяжких наслідків (ч.2 ст.364, ч.3 ст.365 ККУ);
якщо дорослий для втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність використовував примушування, яке супроводжувалося мордуванням (ст. 126 ККУ), катуванням (ст. 127 ККУ), заподіянням середньої тяжкості (ч. 2 ст. 122 ККУ) чи тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121 ККУ), погрозою вбивством (ст. 129 ККУ), умисним знищенням або пошкодженням майна тощо (ст. 194 ККУ), відповідальність повинна наставати за сукупністю вчинених дорослою особою злочинів.

Відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність поряд зі ст. 304 ККУ встановлюється й іншими статтями цього Кодексу (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно.

Залучення неповнолітнього у незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ч. 3 ст. 309 КК України), а також залучення неповнолітнього чи малолітнього до вчинення таких дій з метою збуту чи до незаконного збуту цих речовин (частини 2, 3 ст. 307 КК України) може здійснюватись у різних формах, наприклад шляхом обіцяння матеріальної чи іншої вигоди, використання їх матеріальної чи службової залежності, обману тощо. Відповідальність дорослого за ч. 3 ст. 307 КК України настає в тому разі, коли він усвідомлював, що особа, яка залучається ним до вчинення суспільно небезпечних дій, є малолітньою, чи коли він за обставинами справи міг і повинен був про це знати.

Схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів (ч. 2 ст. 315 КК України) або одурманюючих засобів, які не є наркотичними, психотропними засобами чи їх аналогами (ст. 324 КК України), полягає у вчиненні умисних ненасильницьких дій (умовляння, залякування, пропонування, давання порад тощо), спрямованих на збудження у неповнолітнього бажання вжити ці засоби (речовини) хоча б один раз.

Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК України) – це будь-які умисні дії (умовляння, пропозиції, поради, переконування, примушування, застосування насильства, погрози, шантажу тощо), спрямовані на збудження у такої особи бажання вживати допінг чи спробувати це зробити хоча б один раз. Такі дії можуть полягати у наданні тренерами, керівниками спортивних, культуристських чи інших товариств, клубів, груп, секцій вказівок про застосування допінгу, у погрожуванні відрахуванням у разі відмови тощо.

Під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 3 ст. 300 КК України), а також творів, зображень або кіно- та відео- продукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301 КК України) розуміються будь-які умисні дії, поєднані із застосуванням фізичного (побої, тілесні ушкодження, катування тощо) чи психічного впливу (погрози застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб неповнолітня особа виступила автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор тощо.

Залучення неповнолітнього до створення або утримання місць розпусти з метою наживи або без такої та до звідництва для розпусти (ч. 3 ст. 302 ККУ) полягає у вчиненні будь-яких дій, спрямованих на те, щоб неповнолітній взяв безпосередню участь у відкритті місць розпусти під виглядом масажних кабінетів, лазень, нічних та стриптиз-барів, у доборі персоналу чи учасників розпусних дій, у придбанні або найманні приміщень для їх утримання, у забезпеченні їх функціонування, у сприянні сексуальним стосункам між незнайомими людьми тощо, а так само у самих розпусних діях.

У разі залучення до створення чи утримання місць розпусти чи до звідництва для розпусти неповнолітніх, які не досягли шістнадцятирічного віку, або вчинення щодо них у наступному розпусних дій має місце сукупність злочинів, відповідальність за які передбачена ч.3 ст.302 і відповідною частиною ст.156 ККУ.

Примушування чи втягнення неповнолітнього у заняття проституцією, тобто у надання сексуальних послуг за плату (ч. 3 ст. 303 ККУ), здійснюється шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу (наприклад, у формі погрози повідомити батькам, сусідам, товаришам неповнолітнього відомості, що його компрометують) або обману (наприклад, у формі обіцянки надати роботу масажистки, артистки, офіціантки, одружитися, сприяти участі у конкурсі без наміру виконати обіцяне). Якщо при цьому винними особами вчинюються й інші злочини, їхні дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 303 ККУ та статтями, якими передбачено відповідальність за ці злочини (наприклад, статтями 121, 123, 152, 153 ККУ).

Правильне розуміння розглянутих питань, точна кваліфікація дій дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, є необхідною умовою дотримання законності у діяльності органів внутрішніх справ у сфері попередження втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність та її ефективності.

Blog

Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність

Содержание

Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність