Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних І соціальних наук зовнішня політика україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1259.1kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1080.17kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1563.62kb.
- Національний університет “Львівська політехніка” Інститут гуманітарних І соціальних, 1460.3kb.
- Міністерство Освіти І Науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 2021.84kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет “львівська, 104.86kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «львівська, 323.92kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 208.38kb.
- Міністерство освіти І науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 593.71kb.
- Національний університет «львівська політехніка» алзаб аєд хамдан, 385.08kb.
Тема 18. Україна – країни Північної Америки:становлення та перспективи поглиблення стратегічного партнерства
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ При розгляді першого питання слід розкрити еволюцію стосунків України зі США, зокрема необхідно висвітлити інтереси США в Україні: йдеться про: потребу у “стримуванні” Росії, недопущенні “вакууму безпеки” в Євразії та нерозповсюдженні зброї масового знищення, просуванні економічних інтересів та культури США у всьому світі. При цьому варто зосередити увагу на розкритті таких напрямків двостороннього співробітництва: освоєння космічного простору, розвиток вітчизняного оборонно-промислового комплексу в умовах ринкової економіки та розкриву коопераційних зв’язків в межах СРСР, розвиток ядерної енергетики, забезпечення гарантій безпеки України в рамках Будапештського меморандуму 1994 р. та Хартії “Про особливе партнерство” 2008 р. [2; 6-7; 10; 11, с. 159-176, 204-206, 279, 284-289; 12-13]. Розгляд другого питання потребує звернення уваги на історію двосторонніх відносин України та Канади у 1991-2009 рр. У цьому питанні доцільно зосередитись на розгляді конкретних напрямів співпраці двох країн. Зокрема слід розкрити зміст 1) канадських програм з розвитку української економіки, 2) сприяння подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи та допомоги у ліквідації ядерної зброї, 3) можливих перспектив участі Канади в розвитку вітчизняної ядерної енергетики, 4) співпраці у військовій сфері, зокрема у реструктуризації вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Необхідно відзначити особливу роль української діаспори у становленні двосторонніх відносин, між країнами зокрема її вплив на визнання Канадою незалежності України, розвиток програм співпраці та допомоги Україні [3-5; 11, с. 176-180, 216-218]. Третє питання потребує розкриття цілей та особливостей інтеграційного об’єднання держав Північної Америки – Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), яке включає США, Канаду та Мексику, та має на меті зняття митних бар’єрів у торгівлі між державами-учасницями угоди. Досліджуючи взаємодію цих держав у рамках НАФТА, слід брати до уваги, що реструктуризація економік держав-учасниць неоднозначно впливає на становище українських емігрантів – жителів цих країн. Водночас, ця угода також впливає на стосунки цих держав з “третіми країнами”. Зокрема, вона ускладнює просування українських товарів та послуг в державах-учасницях НАФТА через зростання конкуренції на їх внутрішніх ринках та необхідність узгодження економічних угод із принципами НАФТА та усіма державами-учасницями зони вільної торгівлі [1; 8-9]. Тема 19. Відносини з Росією як основний напрям зовнішньої політики України
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Україна та Росія є незалежними суб’єктами міжнародних відносин, провідними державами європейського простору. Саме тому взаєморозуміння та партнерські відносини між ними є запорукою стабільності не тільки в регіоні, а й на континенті в цілому. У першому питанні слід прослідкувати проблеми становлення та розвитку відносин з Росією як стратегічним партнером нашої держави, з яким вона розвиває та поглиблює співпрацю у всіх площинах міжнародного життя. У даному питанні слід розглянути основні нормативні документи, на яких грунтується спілкування між державами, особливо на Договорі між Україною та Російською Федерацією «Про дружбу, співробітництво і партнерство» від 31 травня 1997 р., Угоді між Російською Федерацією та Росією «Про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України» від 28 травня 1997 р. [2; 5; 6; 9, с. 36–43; 12, с. 49–52; 13, с. 408–424]. У другому питанні слід з’ясувати російські загрози Україні з урахування того, що українсько–російські відносини впливають на безпеку в регіоні, так і на політичний клімат у Європі загалом. У цьому випадку варто розглянути, які зусилля застосовують обидві держави для вирішення таких базових проблем їх взаємостосунків як: розвиток політичного та економічного співробітництва, питання демаркації українсько-російського кордону, проблеми пострадянської спадщини, захист прав людини, стосунки у гуманітарній галузі (зокрема у інформаційній сфері, «мовне питання», захист прав співвітчизників) тощо. Для цього необхідно враховувати найрізноманітніші фактори, а особливо геополітичні та історичні реалії, «великодержавницькі» амбіції частини російського суспільства та істеблішменту, що часто проявляються у ігноруванні РФ норм та принципів міжнародного права, недопущенні самостійної зовнішньої та внутрішньої політики країн пострадянського простору, втручанні у внутрішні справи Української держави. Особливу увагу у другому питанні слід присвятити проблемі перебування на території України іноземних військ, а саме Чорноморського флоту Російської Федерації [1; 3; 7; 10; 13, с. 424–441; 14]. Третє питання присвячене основним напрямам співробітництва між Україною та Російською Федерацією. Йдеться передусім про торгівельно-економічну співпрацю з Росією, яка є основним торгівельним партнером України. Важливе значення має й активізація співпраці в аерокосмічній галузі, нафтопереробній і хімічній промисловості та енергетиці, машино- та суднобудуванні, металургії тощо. Особливу увагу слід звернути на енергетичну галузь, зокрема на використання Росією монополії на транзит енергоносіїв в Україну і, як наслідок, цінового тиску на пострадянські країни в цілому та Україну зокрема. У цьому питанні слід розглянути реалії та перспективи співпраці в атомній енергетиці, беручи до уваги значну залежність нашої держави від ядерно-енергетичних матеріалів, оснащення, приладів, які постачаються з Росії. Важливе місце серед напрямів співпраці займає й співробітництво у військово-промисловій сфері, особливо в ракетно-космічній та авіабудівній галузях, у сфері озброєння та військової техніки [4; 8; 11; 13, с. 442–457]. Тема 20. Зовнішня політика України на пострадянському просторі
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Пріоритетним напрямом зовнішньої політики України є розвиток двосторонніх відносин з країнами-сусідами в рамках Співдружності Незалежних Держав. Перше питання присвячене розгляду взаємостосунків з Білоруссю, на які впливають спорідненість культур, спільний кордон, тісні економічні зв’язки тощо. У даному питанні слід прослідкувати розвиток торгівельно-економічного співробітництва, співпраці в галузі зв’язку та транспортного сполучення, військово-технічного співробітництва, охорони навколишнього середовища, врегулювання безвізового в’їзду громадян і перетину кордону. Для повноти розгляду до уваги слід взяти Договір «Про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь» (17 липня 1995 р.) [1; 5; 6, с. 44–46; 8; 12, с. 52–53; 13, с. 481–491]. У другому питанні слід прослідкувати розвиток та проблемні сфери взаємодій у українсько–молдавських стосунках. Передусім даний розгляд слід розпочати з аналізу Базового договору «Про добросусідство, дружбу та співробітництво», що підписаний 23 жовтня 1992 р., прослідкувати причини його пізньої ратифікації парламентом України (у 1996 р.). Особливу увагу слід надати таким напрямам співпраці двох країн європейського спрямування як запровадження спільного прикордонного та митного контролю, демаркації українсько-молдовського державного кордону, активізація торгівельно–економічного та науково–технічного співробітництва тощо. Важливо розглянути роль та результати діяльності України як гаранта та посередника у миротворчому процесі у Придністров’ї, прослідкувати причини невдач у врегулюванні придністровської проблеми [1; 3–4; 6, с. 46–48; 10–11; 12, с. 53–54, 141–156; 13, с. 492–504]. Третє питання присвячене проблемам взаємодії України з державами Кавказького регіону. Зокрема йдеться про співпрацю з Азербайджанською Республікою, яка як нафтовидобувна країна зі значним економічним потенціалом є важливим економічним партнером для України, особливо щодо питань забезпечення альтернативних джерел енергоносіїв, спільної розробки нафтових та газових родовищ. У даному питанні слід розглянути процес становлення стратегічного партнерства між Україною та Грузією, між якими ще у 1993 р. укладено Договір «Про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу». Особливу увагу слід присвятити двостороннім взаємодіям у сферах торгівельно-економічних відносин, машинобудування, агропромислового комплексу, хімічної промисловості, науки, високих технологій, культури та освіти, військовій галузі тощо. Ще однією державою в рамках Кавказького регіону, з якою Україна підтримує тісні зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини, є Вірменія. Слід розглянути роль України у стабілізації вірмено-азербайджанських відносин, налагодженні спільних економічних проектів, зокрема щодо транзиту енергоносіїв, ефективного функціонування транскавказької транспортної магістралі тощо [1; 6, с. 48–52; 7; 13, с. 505–518]. У четвертому питанні слід розглянути зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні пріоритети України у середньоазійському регіоні. Зокрема йдеться про відносини з Республікою Казахстан, особливо у галузі важкої, нафтогазової промисловості, машинобудування, енергетики, у сфері науки та технологій. Зв’язки України з Туркменістаном є особливо важливими, особливо з точки зору пошуку альтернативних джерел видобутку та постачання газу. Українсько–узбецькі відносини також мають статус пріоритетних для нашої країни у середньоазійському регіоні. Ще у 1992 р. укладено Договір «Про основи міждержавних відносин, дружбу та співробітництво» між Україною та Республікою Узбекистан, де закладені основи співробітництво у галузі авіації, військово-технічних розробок, розвитку режиму вільної торгівлі, постачання продуктів харчування тощо [1; 6, с. 53–59; 9; 13, с. 518–536]. Тема 21. Місце України в інтеграційних структурах пострадянського простору
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Дана контрольна робота присвячена інтеграційним структурам, що утворилися на пострадянському просторі, зокрема Співдружності Незалежних Держав (СНД). Перше питання присвячене формуванню та розвитку СНД. У даному питанні слід прослідкувати процес утворення цього об’єднання, його структуру, здобутки та втрати у розвитку. Особливу увагу доцільно надати з’ясуванню застережень, які висловила наша держава щодо протидії перетворенню СНД у наддержавну структуру, та загалом проаналізувати причини стриманої позиції України щодо набуття членства в СНД (неприєднання до Статуту СНД та інших угод, спротив утворенню спільної військової організації, об’єднанню прикордонних військ тощо [1; 2, с. 563–572; 3; 4, с. 82–86; 7, с. 624–635; 9; 10; 12, с. 554–578]. У другому питанні слід проаналізувати перспективи розвитку інтеграційних угрупувань, які утворилися в рамках СНД. Важливо прослідкувати їх реальну спроможність на пострадянському просторі, виявити недоліки у їх діяльності, зазначити здобутки. Передусім йдеться про Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), що відображає інтеграційні наміри Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії і Таджикистану щодо: створення режиму вільної торгівлі, митного союзу, а з часом формування єдиного економічного простору. Друге питання присвячене також взаємодії України з державами, що входять до Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ, Ташкентський договір), до Шанхайської організації співробітництва (ШОС), «Кавказької четвірки», Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) у контексті врегулювання регіональних конфліктів, протидії міжнародному тероризму, взаємодії у сферах охорони здоров’я, освіти, культури, захисту навколишнього середовища та запобігання природним і техногенним катастрофам. є одним з пріоритетних напрямів діяльності України на регіональному рівні. Для розгляду специфіки економічної співпраці пострадянських країн слід брати до уваги процес утворення та функціонування Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) між Росією, Білоруссю, Україною та Казахстаном [4, с. 71–74; 5; 9; 12, с. 588–600]. Третє питання присвячене діяльності та розвитку ГУАМ (об’єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови, а раніше й Узбекистану, який вийшов з організації в березні 2006 р.). У цьому питанні слід прослідкувати процес налагодження економічних та політичних відносин особливого партнерства між країнами, встановлення співробітництва на регіональному рівні та у вирішенні міжнародних проблем. Водночас слід розглянути основні проблемні моменти функціонування утворення, беручи до уваги складність у визначені пріоритетних завдань цього утворення [6; 8; 12, с. 578–588]. Тема 22. Україна та міжнародні фінансові структури
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Наприкінці 90-х років ХХ століття до процесів глобалізації долучилися майже всі регіони земної кулі. Йдеться про посилення тенденцій економічної, технологічної, інформаційної та соціальної взаємозалежності різних країн, в тосу числі й про інтеграцію України у світову економіку з урахуванням забезпечення економічної безпеки країни, про повноправну її участь у міжнародних економічних організаціях, про сприяння українському експорту, про пошук нових та розширення вже наявних ринків, сприяння залученню іноземного капіталу тощо. У першому питанні слід прослідкувати процес розробки концепцій та програм розвитку економічних взаємодій з різними регіонами світу і регіональними міжнародними форумами та організаціями. Зокрема йдеться про програми співпраці України та Європейського Союзу, Плани дій Україна–НАТО, програми співробітництва з окремими країнами регіону, ЦЄІ, ЦЕФТА, структурами СНД, ОЧЕС, СОТ тощо [1; 10; 11; 12, с. 287–288]. Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) мав визначальне значення для всієї економічної політики України. У другому питанні слід розглянути становлення, структуру та цілі функціонування ГАТТ/СОТ, проаналізувати систему правових норм міжнародного життя, які встановлює та контролює їх дотримання ця організація. Увагу слід присвятити процесові вступу України до СОТ, прослідкувати особливості визнання Україною міжнародних правил, яких повинні дотримуватися країни-члени у здійсненні торгівельних відносин, зокрема щодо лібералізації зовнішньої торгівлі, забезпечення прозорості торгівельних процедур, скасування тарифних обмежень та зниження митних зборів тощо. У цьому питанні слід проаналізувати позитивні та негативні наслідки участі України в СОТ [1–3; 5, с. 74–75; 6, с. 58–64; 7–9; 12, с. 288–293]. Третє питання присвячене співпраці України з міжнародними фінансовими структурами, зокрема з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), Світовим Банком (Міжнародний Банк реконструкції і розвитку), Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР). Україна стала членом МВФ у 1993 році, і сьогодні ця організація, метою створення якої було сприяти розвиткові міжнародного співробітництва, врегульовувати валютні курси і контролювати їх дотримання, надає нашій державі значну фінансову допомогу, особливо у час подолання фінансової кризи. Світовий банк також фінансує низку програм у нашій державі, зокрема кошти надаються на розвиток інститутів державного управління, фінансування реконструкції гідроелектростанцій, на проекти у галузі енергетики, газопостачання, сільського господарства, охорони здоров′я, освіти, зв′язку, водопостачання та водоочищення тощо. ЄБРР також допомагає Україні у фінансування довгострокових державних програм, а саме: у кредитуванні енергетики, будівництва залізниць, сільського та житлово-комунального господарства, розвитку середнього і малого бізнесу. Важливе значення мають зобов’язання ЄБРР щодо Чорнобильського фонду «Укриття», фінансові ресурси якого є необхідними для завершення проекту будівництва нового саркофага [4, с. 69–74; 5; 6, с. 56–58; 7; 12, с. 293–295]. Тема 23. Становлення і розвиток відносин України з країнами Близького та Середнього Сходу
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Розгляд першого питання слід розпочати із аналізу історії, сучасного стану та перспектив українсько-ізраїльських стосунків, зокрема пов’язані із скасуванням візового режиму між двома державами та діяльністю діаспор (української в Державі Ізраїль та єврейської в Україні). Також необхідно розглянути специфіку взаємодії України з Палестинською автономією та Ліваном, врахувавши вплив складнощів арабо-ізраїльських відносин на двосторонню співпрацю і спроби української миротворчості (перебування військового контингенту під егідою ООН в Лівані та намагання посередництва між ПА та Ізраїлем). Висвітлюючи стосунки України з монархіями Перської затоки (Об’єднані Арабські Емірати, Королівство Саудівська Аравія, Королівство Кувейт та ін.) слід проаналізувати становлення та розвиток двосторонніх стосунків, відзначивши роль цих країн у забезпеченні українського доступу до ринків регіону, зокрема, збройних, експорту продукції військового та цивільного машинобудування, металургії, розвитку туризму, а також для отримання вітчизняною економікою доступу до накопичених арабськими монархіями інвестиційних коштів та ресурсів нафти і газу. Відносини з арабськими країнами Африки (Єгипет, Алжир, Лівія, Туніс) слід розглянути під кутом економічних інтересів України в регіоні пов’язаних із експортом продуції металургії та машинобудування, руд, різноманітних будівельних та освітніх послуг і, водночас, видобутком та імпортом в Україну нафти та нафтопродуктів. Особливу увагу слід приділити неоднозначним українсько-іракським стосункам – їх минулому, сучасному та можливим перспективам [1-6; 8-9; 11, с. 128-150, 158-167, 169; 12-13]. У другому питанні слід прослідкувати становлення та розвиток зовнішньополітичних відносин України з Ісламською Республікою Іран. Варто зосередити увагу на договірно–правовій базі взаємин обох держав, зокрема у політичній, торгівельно–економічній та гуманітарній сферах. У цьому питанні необхідно також з′ясувати як впливають основні міжнародні актори (США, РФ, ЄС) на становлення відносин співробітництва між двома державами (особливо у енергетичній галузі, у сфері продажу зброї та військової техніки, аерокосмічній та судно- і літакобудівній галузях). Підсумовуючи, слід вказати, чому саме іранський напрям співпраці в Україні називають «новим азимутом» української зовніщшньої політики, беручи до уваги широкі можливості та перспективи подальної співпраці двох держав [10; 11, с. 167-169; 12, с. 190–195; 13]. Турецька Республіка є особливим партнером України у збереженні регіональної стабільності. У третьому питанні слід проаналізувати становлення та розвиток відносин між двома державами та основні сфери їх співпраці. На цій основі необхідно з′ясувати, які фактори сприяють перетворенню Туреччини у одного з основних конкурентів України на ринках регіону. У цьому питанні слід розкрити особливу роль Туреччини у підтримці кримських татар (фінансова допомога, підтримка критотатарських організацій, науково–теоретичні розробки з політико–правової та соціально–економічної ситуації на Кримському півострові). Водночас доцільно з′ясувати, як вплине на подальші стосунки України з Туреччиною посилення співпраці останньої з Російською Федерацією (зокрема у енергетичній сфері). Також слід взяти до уваги особливості співпраці Туреччини та ЄС, особливо щодо перспектив вступу України до цієї організації [2; 7; 10; 11, с. 153-158; 12, с. 195–197, 13]. Тема 24. Україна та країни Азійсько-Тихоокеанського регіону
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ У першому питанні контрольної роботи слід прослідкувати процес налагодження та розвитку зовнішньополітичних стосунків України з Китайською Народною Республікою. Слід наголосити, що відносини між двома державами мають перспективний характер, особливо у торгівельно–економічній сфері, де укладені угоди про взаємний захист інвестицій, уникнення подвійного оподаткування тощо. Загалом йдеться про важливість двосторонніх стосунків з Китаєм, особливо щодо зміцнення міжнародного авторитету України, реалізації її національних інтересів в Азійсько-Тихоокеонському регіоні [1; 4; 8, с. 690–713; 11; 13, с. 180–184]. Друге питання присвячене активній співпраці України з Японією. При розкритті цього питання слід зосередити увагу на процесах формування та розвитку двосторонніх відносин, на взаємодіях у фінансовій, енергетичній галузі, у сфері зв’язку, в хімічному, автомобільному бізнесі. Важливим напрямами двосторонніх взаємодій є проблеми нерозповсюдження ядерної зброї, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, адже японський народ добре розуміє проблеми нашої держави та активно надає фінансово-технічну та гуманітарну допомогу [3, с. 590–596; 4; 7; 9; 11; 13, с. 185–187]. Республіка Корея є однією з індустріально розвинутих країн світу, що розглядає Україну як перспективного партнера простору СНД. У третьому питанні слід з’ясувати основні напрями інвестиційної діяльності Республіки Корея в Україні, увагу слід звернути на розвиток стосунків у науково-технічних галузях, зокрема йдеться про авіацію, теплотехніку, матеріалознавство, ядерну енергетику та ядерну безпеку, оптику тощо [2; 4; 6; 11; 13, с. 187–190]. У четвертому питанні слід розглянути процес становлення і розвитку українсько-індійських відносин впродовж 1991-2009 років. З′ясовуючи дане питання, слід відзначити, що розвиток відносин із найчисленнішою демократією планети є важливим для утвердження України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Увагу слід зосередити на аналізі специфіки двосторонньої економічної співпраці, особливо у автомобільній та металургійній галузях, яка реалізується через проникнення в Україну індійського капіталу або капіталу інвесторів індійського походження. Водночас необхідно окресилити проблемні місця у двосторонніх взаємодіях [4; 5; 10; 11, с. 74–79]. |