Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних І соціальних наук зовнішня політика україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1259.1kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1080.17kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1563.62kb.
- Національний університет “Львівська політехніка” Інститут гуманітарних І соціальних, 1460.3kb.
- Міністерство Освіти І Науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 2021.84kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет “львівська, 104.86kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «львівська, 323.92kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 208.38kb.
- Міністерство освіти І науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 593.71kb.
- Національний університет «львівська політехніка» алзаб аєд хамдан, 385.08kb.
Тема 13. Проблеми взаємодії України та ЄС
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Розгляд першого питання необхідно розпочати з висвітлення теоретичних аспектів міждержавної інтеграції. Доцільно виділити основні підходи до трактування поняття “інтеграція”, виявити її причини та цілі. Особливу увагу слід зосередити на моделях інтеграції та її формах, які виділяються у практичній діяльності та у науково-теоретичних розробках дослідників. На підставі цього слід проаналізувати процес формування та розвитку Європейського Союзу (ЄС) як міждержавного інтеграційного об’єднання, яке здійснює найбільший вплив на українську державу [1-4; 6-7; 9-10]. Починаючи розгляд другого питання необхідно з’ясувати зовнішньополітичні цілі та орієнтири Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (GASP) ЄС в Україні – йдеться, передусім, про забезпечення міжнародної безпеки у сферах боротьби з тероризмом, нелегальною міграцією, екологічними проблемами, розширення торгівлі, розвитку науки тощо. Слід розглянути центри прийняття рішень у рамках GASP (керівництво держав-членів, президент Ради ЄС, Європейська комісія та Європейський парламент, Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політика та безпеки) та їх позиції щодо України. У цьому питанні варто проаналізувати засоби впливу ЄС на нашу державу – узгодження політики держав-членів, застосування економічних санкцій і програм допомоги та розвитку, заохочення перспективи вступу до ЄС тощо, а також основні загрози застосування силового тиску в майбутньому [2-3; 5; 7; 9-10]. У третьому питанні варто зосередитись на розгляді зовнішньополітичних цілей України, та проаналізувати причини домінування серед них бажання інтеграції до ЄС. Слід визначити правові й соціальні підстави та механізми її втілення – узгодження законодавства, розвиток транскордонної співпраці та програми сусідства, перспективи створення зони вільної торгівлі, політичні і економічні труднощі інтеграції тощо. Зокрема слід проаналізувати: 1) об’єктивні та суб’єктивні причини вибору курсу на інтеграцію України до ЄС; 2) зародження двосторонніх відносин; 3) правову базу двосторонніх стосунків ЄС та України; 4) європейський курс Президента Л. Д. Кучми; 5) “романтизм” європейського курсу Президента В. А. Ющенка; 6) подальші перспективи двосторонньої співпраці [3; 5; 8; 11-12; 13]. Тема 14. Відносини Україна–НАТО в контекстіукраїнської та європейської безпеки
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ У першому питанні необхідно розглянути Північноатлантичний Альянс (NATO) як військово-політичну та безпекову організацію, що покликана забезпечувати безпекові та інші потреби через механізми співробітництва держав Заходу. Слід прослідкувати еволюцію Альянсу протягом 1949-2009 рр. Також у цьому питанні доцільно з’ясувати особливості взаємовідносин Росії та NATO зокрема щодо того , як Росія вирішує власні проблеми через взаємодію з НАТО [1, с. 82-124; 3; 5-7; 8; 10]. У другому питанні необхідно проаналізувати, які проблеми у сфері безпеки стоять перед Україною у наш час, та з’ясувати як вирішенню цих питань має змогу допомогти НАТО. У цьому питанні слід розкрити вимоги, що висувають до України при інтеграції в НАТО, зокрема у політичній, правовій, економічній, військовій сферах. У питанні слід розкрити еволюцію стосунків України з НАТО, а саме: 1) початок співпраці у 1994 р.; 2) постановку питання про приєднання України до НАТО у 2000-х рр.; 3) правову базу двосторонніх відносин; 4) проблеми та перспективи подальшої співпраці [1, с. 152-165, 175-180, 199-206; 2; 4-6; 8; 11; 13]. У третьому питанні необхідно розглянути чинники, які перешкоджають зближенню України з НАТО: 1) антинатівські настрої більшості суспільства та політичних сил, які їх відображають; 2) настрої головного зовнішньополітичного агента впливу – Росії, її позицію щодо НАТО; 3) перспективи трансформації самого Альянсу; 4) погляди проросійських економічних кіл та істеблішменту в країнах-членах НАТО. У цьому питанні також необхідно проаналізувати напрями та результати співпраці держав-членів НАТО з Україною у різних сферах діяльності (політичній, економічній, гуманітарній, військовій тощо) [1, с. 165-168, 177-180, 211-212; 9-11; 13]. Тема 15. Співробітництво України з країнами–близькими сусідами
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Питання відносин України та Польщі передбачає розгляд співробітництва у політичній сфері (дипломатичні відносини, міжурядові контакти, взаємодія з ЄС та НАТО), аналіз торгово-економічних стосунків, транскордонного співробітництва, візового режиму та проблем довкола малого прикордонного руху. Також необхідно розглянути етнополітичний, соціально-гуманітарний та культурний виміри двосторонніх відносин [2; 4; 5; 8; 12]. У другому питанні потрібно проаналізувати особливості українсько-румунських відносин. Для цього слід описати рівень співробітництва у вимірі кількох ключових площин, а саме: політична співпраця; економічні зв’язки; гуманітарно-культурна взаємодія; транскордонне співробітництво; участь у регіональних і міжнародних організаціях тощо. Окрім цього необхідно висвітлити конфліктні фактори двосторонніх відносин: питання захисту національних меншин, спірних територій, повернення інвестицій та ін. [4; 7; 10; 11; 12]. При розгляді українсько-угорських відносин слід приділити увагу двосторонньому співробітництву у тих сферах, що складають першочерговий інтерес для обох держав: етнополітика (захист інтересів українців в Угорщині та угорців в Україні), економіка, енергетика (приміром, можливість залучення Угорщини до модернізації української газотранспортної системи), розвиток транспортної інфраструктури як на спільному кордоні, так і в рамках розбудови П’ятого європейського транспортного коридору, співпраця в питаннях екологічної безпеки, захисту довкілля Карпат [1; 3;4; 9; 10; 12]. У четвертому питанні необхідно простежити передумови становлення відносин між Україною і Словацькою республікою. Треба розглянути українсько-словацьку співпрацю у політичній сфері (міждержавні договори, взаємодія державних органів), розкрити специфіку транскордонного і міжрегіонального співробітництва. Особливої уваги заслуговує енергетичний вимір відносин України та Словаччини. Варто розглянути перспективи експорту української електроенергії в Словаччину, спільної модернізації електромереж, реалізації спільних проектів у сфері транзиту енергоносіїв [4; 6; 12]. Тема 16. Україна у двосторонньому співробітництві із сусідами «другого порядку»
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ При розгляді українсько-чеських відносин необхідно висвітлити процеси становлення дипломатичних відносин між державами, проаналізувати перебіг розгортання співробітництва двох країн у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах, у системі загально-європейських міждержавних відносин та в міжнародних організаціях (передусім слід охарактеризувати українсько-чеські взаємини в умовах членства Чехії в НАТО і Європейському Союзі). У першому питанні варто розглянути проблемні питання у двосторонніх відносинах, а саме: дискримінаційні умови в’їзду та праці громадян України на території Чехії, взаємний захист інвестицій, енергетична безпека (транзит енергоресурсів) тощо [1; 3; 5; 6; 10, c. 368-369; 12]. Болгарія належить до важливих партнерів України серед держав Південно-Східної Європи та Чорноморського регіону. Саме тому у другому питанні слід проаналізувати значимість Болгарії для України у політичному, економічному, безпековому плані, особливо з позицій набуття цією балканською країною членства в НАТО та ЄС. Окрім цього варто охарактеризувати стан торговельно-економічних відносин двох держав, перспективи створення спільних підприємств, рівень інвестиційно-інноваційної складової взаємної співпраці (наприклад, пошук можливостей залучення України до реалізації інфраструктурних та енергетичних регіональних проектів на території Болгарії та входження останньої в інвестиційні проекти в Україні). У другому питанні треба також розглянути стан культурних, наукових та освітніх контактів між двома країнами [2; 5; 7; 9; 10, c. 370-371; 12]. У третьому питанні потрібно розкрити стан і перспективи відносин України з Естонією, Латвією та Литвою. Насамперед, слід розкрити політичне та економічне значення для України держав Балтії, враховуючи їхнє геополітичне положення, а також членство у НАТО та ЄС. Важливо описати співпрацю між країнами у енергетичній, транспортній, промисловій, науково-технічній, туристичній та культурній сферах. Варто відзначити напрями поглиблення контактів між державними та неурядовими структурами України та країн Балтії. Окремо можна розглянути значення для України досвіду балтійських держав у проведенні реформ у різних сферах та ефективного просування на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції [2; 4;5; 8; 10, c. 157-178, 372-373; 11; 12]. Тема 17. Україна у загальноєвропейських системах співробітництва
ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ У першому питанні увагу слід зосередити на процесі створення та на діяльності Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), які відіграє важливу роль у запобіганні конфронтації, у розв’язанні конфліктів у Європі, формуванні системи безпеки у регіоні. Водночас слід з’ясувати місце України у цій організації, учасницею якої вона стала 30 січня 1992 року. У цьому питанні слід проаналізувати основні напрями співробітництва України та ОБСЄ, зокрема щодо таких питань як сприяння міжнародним спостерігачам під час парламентських та президентських виборів, оперативне інформування ОБСЄ про внутрішню ситуацію в Україні, захист прав і свобод людини, розвиток економічних, соціальних і демократичних суспільних перетворень, перебіг правової реформи, забезпечення розширення представництва України у місіях та інших структурах ОБСЄ. Ще одним інститутом у системі регіональної безпеки є Рада Європи (РЄ), яка створена з метою захисту прав людини та зміцнення демократичних державних інститутів, вироблення заходів щодо вирішення загальних проблем суспільного життя. У даному питанні слід проаналізувати процедуру вступу України до Ради Європи (9 листопада 1995 року), діяльність представників нашої держави у роботі основних та спеціальних комітетів РЄ. Окрім цього слід розглянути співпрацю у тристоронньому форматі «ОБСЄ–Рада Європи–Україна» як пріоритетний напрям співробітництва [1–3; 5, с. 98–106; 7; 8, с. 69–71, 74–77; 14, с. 223–231]. Друге питання присвячене діяльності Вишеградської групи (ВГ), яка утворена у лютому 1991 року Польщею, тодішньою Чехословаччиною та Угорщиною з метою реформування постсоціалістичної інфраструктури, співробітництва у військовій та економічній сферах, вироблення спільних зовнішньополітичних критеріїв у ставленні до Євроатлантичних структур. У даному питанні слід проаналізувати розвиток транскордонного та міжрегіонального співробітництва між Україною та Вишеградською четвіркою, визначити уроки, які може отримати наша держава від об’єднання цих країн, зокрема щодо членства в НАТО та ЄС, співпраці у транспортно-енергетичній, військовій сферах тощо [4; 9; 14, с. 231–234]. Угода про розвиток вільної торгівлі в Центральній Європі (ЦЕФТА, CEFTA) була укладена 21 грудня 1992 року урядами Польщі, Угорщини, Чехословаччини та передбачала утворення зони вільної торгівлі між країнами-учасницями з поступовим скасуванням митних бар’єрів. На даний момент до неї приєдналися й Словенія, Румунія, Болгарія та країни Балтії. У третьому питанні слід проаналізувати вимоги щодо членства у ЦЕФТА, можливості її розширення шляхом прийому нових членів, зокрема й України. Для цього слід враховувати такі фактори як збільшення товарообігу України з країнами ЦЕФТА, укладення двосторонніх угод між Україною та країнами Центральноєвропейського регіону про торгівельно-економічне співробітництво, взаємне сприяння та захист інвестицій тощо [8; 14, с. 234–236]. Четверте питання присвячене взаємодії України з країнами-учасницями Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), що була утворена у 1989 році за участю Італії, Австрії, Угорщини, Югославії. Метою такого об′єднання став розвиток багатостороннього співробітництва у політичній, соціально-економічній сфері, зміцнення стабільності й безпеки у регіоні. У цьому питанні слід проаналізувати становлення України як члена ЦЄІ у 1996 році, її участь у програмах, проектах та робочих групах даної організації [11; 13; 14, с. 236–238]. У п’ятому питанні увагу слід звернути на діяльність України у рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), що була створена у 1992 році, з метою налагодження співробітництва країн, що прилягають до Чорноморського басейну, у галузі транспорту, охорони здоров′я, інформації, туризму, економіки, торгівлі, сільського господарства, екології тощо. У даному питанні слід проаналізувати участь України у різних проектах організації, зокрема тих, що стосуються науково-технічного та виробничого співробітництва, об′єднання національних енергосистем у єдине «Чорноморське кільце», розвитку та інтеграції регіональних транспортних коридорів, захисту навколишнього середовища регіону Чорного моря тощо [6; 10; 12; 14, с. 238–240]. |