Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних І соціальних наук зовнішня політика україни

Вид материалаДокументы

Содержание


Тема 9. Роль зовнішньополітичного потенціалу України у формуванні та реалізації її національних інтересів
Методичні рекомендації
Методичні рекомендації
Методичні рекомендації
Методичні рекомендації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Тема 9. Роль зовнішньополітичного потенціалу України у

формуванні та реалізації її національних інтересів

  1. Формування та реалізація національного інтересу держав. Типи національних інтересів держави.
  2. Вплив (сила) Української держави як засіб формування її національних інтересів. Роль факторів сили у зовнішній політиці України.
  3. Ядерний статус України та його вплив на зовнішню політику держави.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Бадрак В. Ядерний хід. “За” і “Проти” / Сергій Згурець, Валентин Бадрак // Дзеркало тижня. – 2003. – 22 листопада. – №45 (470).
  2. Бєлов О. Ф. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України / Бєлов О. Ф., Горбулін В. П., Лисицин Е. М. // Стратегічна панорама. – 1999. – №3. – Режим доступу до рес.: .gov.ua/ukr/publishing/panorama%203~4_99/2.htm;
  3. Горбулін В. Європейська безпека: можливий шлях послабити виклики і загрози / Володимир Горбулін, Олександр Литвиненко // Дзеркало тижня. – 2009. – 7 листопада. – №43 (771).
  4. Горбулин В. Без права на покаяние. – Х.: Фолио, 2009. – 379 c.
  5. Дударьов В. Взаємообумовленість зовнішньої і внутрішньої політики // Дослідження світової політики. – 2001. – Вип. 18. – С. 14–24.
  6. Илларионов А. Критерии экономической безопасности / Андрей Илларионов // Институт Свободы Московский Либертариум. – Режим доступу до рес.: tarium.ru/86483;
  7. Камінський Є. В ім′я національних інтересів. Чинники ефективності нашої зовнішньої політики // Політика і час (ПіЧ). – 2001. – №9. – С. 52–60.
  8. Колодій А. Політологія. Кн. перша. Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика / Колодій А., Климанська Л., Космина Я. [та ін.]. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-центр, 2003. – 664 с.
  9. Ліпкан В. А. Національна безпека і національні інтереси України: Лекція / Ліпкан Володимир. – К., 2006. – Режим доступу до ресурсу: ecurity.com.ua/press/lektions/lektion1.doc;
  10. Мальський М. З. Теорія міжнародних відносини / М. З. Мальський, М. М. Мацях. – 3-тє вид., пероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 461 с.
  11. Цыганков П. А. Международные отношения: Учебное пособие / Цыганков П. А. – М.: «Новая школа», 1996. – 320 с.
  12. Шипілова Л.М. Порівняльний аналіз ключових понять і категорій основ національної безпеки України: Автореф. дис... канд. політ. наук: 21.01.01 / Л. М. Шипілова; РНБОУ, Ін-т пробл. нац. безп. — К., 2007. — 20 с.
  13. Ярошко О. Філософсько-методологічні засади дослідження категорій “національного інтересу” та “зовнішньополітичної цілі” (на прикладі зовнішньої політики України) / О. Ярошко // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2008. – Вип. 20. – С. 158-162.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У першому питанні варто підкреслити, що зовнішня політика кожної держави зводиться до реалізації її національних інтересів. Відповідно слід окреслити як процес формування національних інтересів держави та їх реалізації; обгрунтувати типологію національних інтересів. На цій підставі у цьому питанні слід окреслити основні національні інтереси України [3; 8, с. 537-543, 560-568, 595-596, 621-622, 647-656; 9; 10, с. 157-144, 237-271; 11, с. 192-197; 13].

Друге питання доцільно розпочати з визначення та характеристики факторів сили української держави, визначити їх ієрархію за впливом на формування зовнішньої політики України, з’ясувати внутрішні суперечності між окремими факторами сили української держави, розглянути роль об’єктивних та суб’єктивних показників впливу (сили) України у формуванні її національних інтересів [2; 4, с. 78-228; 5-7].

У третьому питанні слід розглянути можливий вплив ядерного статусу України як одного з чинників сили на зовнішню політику української держави. Необхідно проаналізувати ядерний потенціал України у 1991-1994 р., проблеми його використання. Слід з’ясувати причини та передумови тиску провідних держав на Україну з вимогою відмовитись від нього. Особливу увагу необхідно звернути на безпекові, економічні та екологічні проблеми, які викликала відмова України від “ядерного щита” держави [1; 3; 4, с. 17, 24-34, 40-47; 11, с. 176-177].

Тема 10. Становлення сучасної України

як суб’єкта міжнародних відносин
  1. Політико–правові підстави міжнародної правосуб’єктності України.
  2. Міжнародне визнання України.
  3. Юридичні основи формування зовнішньополітичної діяльності сучасної Української держави (Декларація про державний суверенітет України, Конституція України, Закон України «Основні напрями зовнішньої політики України», «Про основи національної безпеки України»).


ЛІТЕРАТУРА
  1. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
  2. Декларація “Про державний суверенітет України”: Ухвалена Верховною Радою Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №31. – Ст. 429.
  3. Закон України “Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
  4. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” // Відомості Верховної Ради України. – 1991 – №10. – Ст. 137.
  5. Закон України “Про міжнародні договори України” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
  6. Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін / Зленко А. М. – Х.: Фоліо, 2003. – 559 с.
  7. Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання. – Т.1 (+CD). – К.: Видавничій Дім “Ін Юре”, 2001. – 455 c.
  8. Конституція (Основний Закон) України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  9. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями зовнішньої політики України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 37. – Ст. 379.
  10. Симоненко Р. Міжнародне утвердження України / Симоненко Р. // Політика і час (ПіЧ). – 1995. – №8. – С. 65–67, №12. – С. 57–68.
  11. Сорока М. М. Світ відкриває Україну: Про зовнішню політику Української держави у 90–х рр. ХХ ст.: статті, документи, коментарі / Сорока М. М. – К.: Київська Правда, 2001. – 782 с.
  12. Україна на міжнародній арені: Зб. документів і матеріалів (1991-1995 рр.). У 2-х кн. / [Упоряд. В. В. Будяков та ін.; Ред. кол. Г. Й. Удовенко та ін.; МЗС України]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – 736 с.; Кн. 2. – 496 с.
  13. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У першому питанні слід відзначити, що правовим підґрунтям набуття суверенною Українською державою легітимного статусу учасника міжнародних відносин стали основоположні акти сучасної української державності – Декларація «Про державний суверенітет» та Акт проголошення незалежності, які були підтверджені всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. Деклароване в цих документах прагнення України стати повноправним суб’єктом міжнародних відносин було підтверджене визнанням Україною базових засад і принципів міжнародних відносин, що втілені у двосторонніх та багатосторонніх угодах, підписаних СРСР та УРСР до 1 грудня 1991 р. [1-2; 4; 5-7; 9].

Друге питання слід присвятити висвітленню процесу дипломатичного визнання суверенної Української держави протягом 1991-1995 рр., зокрема, визнання «великими» державами, республіками колишнього СРСР та державами-сусідами України. У цьому питанні також необхідно розкрити хронологію дипломатичного визнання України та особливості цього процесу [6-7; 10-13].

Особливу увагу у третьому питанні варто присвятити розгляду базових правових актів Української держави, які регулюють сферу її зовнішньополітичної діяльності, з’ясувати принципи міжнародних відносин та зовнішньої політики, яких дотримується Україна, і розкрити роль українського народу та повноваження найвищих органів державної влади (Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ, Конституційного суду України) у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин [1-3; 8-9; 13].


Тема 11. Діяльність України в рамках ООН
  1. УРСР як член-засновник ООН.
  2. Взаємодія України з структурними підрозділами ООН.
  3. Миротворча діяльність України.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Бруз В. С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів / В. С. Бруз. – К.: Либідь, 1995. – 111 с.
  2. Донский Ю. Кому завтра представляти Україну в блакитних шоломах? / Ю. Донский // Військо України. – 2001. – № 6. – С. 12–15.
  3. Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Ж. Б. Дюрозель / [Пер. з фран.] – К.: Основи, 1995. – 903 с.
  4. Дяченко О. Рукостискання культур: [Про діяльність ЮНЕСКО] / О. Дяченко // Політика і час. – 1996. – № 8. – С. 11-16.
  5. Зленко А.М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін / А. Зленко. – Харків: Фоліо, 2003. – 559 с.
  6. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій / А. Камінський. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.
  7. Конференция Объединенных Наций в Сан-Франциско (25 апреля –26 июня 1945 г.). – М.: Политиздат, 1980. – 710 с.
  8. Международные организации системы ООН: Справочник / Сост. А. А. Титаренко. – М.: Междунар.отношения, 1990. – 192 с.
  9. Міжнародні відносини і євроатлантичне майбутнє України. Підручник / [Балабін В. В., Плахотнік О. В., Безносюк О. О. та ін.] / За заг. ред. Балабіна В. В. – К.: ТОВ «Інфодрук», 2008. – 358 с.
  10. Міжурядові регіональні організації: Навч. посіб. / [За ред. Б.І. Гуменюка]. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. – 198 с.
  11. Нариси з історії дипломатії України / [Під ред. В.А.Смолія]. – К.: Альтернативи, 2001. – 736 с.
  12. Україна у сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: [Кол. моногр.] / [За ред. Ф. М. Рудича]. – К.: МАУП, 2002. – 488 с.
  13. Хроніка українських миротворчих місій // Кореспондент. – 2003. – № 22. – С. 22–25.
  14. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Із здобуттям незалежності для зміцнення авторитету, поширення міжнародних зв’язків Україною зроблено чимало позитивних кроків на міжнародній арені. У даній контрольній роботі слід розглянути таку складову зовнішньої політики України як діяльність у міжнародних структурах у сфері захисту прав людини, роззброєння, збереження миру тощо. У першому питанні слід прослідкувати процес становлення Української держави як члена універсальної Організації Об’єднаних Націй (ООН). Йдеться про нагромадження досвіду міжнародного спілкування, накопичення якого згодом відіграло позитивну роль у розбудові та становленні зовнішньої політики суверенної України. Особливу увагу слід звернути на передумови створення ООН, прослідкувати процес залучення до міжнародної організації УРСР та БРСР поряд із членством СРСР в цілому, проаналізувати діяльність делегації УРСР в Установчій конференції ООН у Сан–Франциско (США) 25 квітня 1945 року [3; 5, с. 136–181; 6, с. 53–63; 7; 9, с. 48–50; 11, с. 326–379; 14, с. 295–298].

Друге питання присвячене діяльності України у роботі ООН вже з перших років її існування. Слід прослідкувати процес набуття членства та діяльність України у структурних підрозділах та спеціалізованих установах ООН. Важливе місце займає аналіз участі України у діяльності Комісії з прав людини (1946), де членами українських делегацій підготовлено проекти таких міжнародних актів як Загальна декларація прав людини (1948), Конвенція про запобігання злочинам геноциду і покарання за нього (1948), Женевські конвенції про захист жертв війни (1954), Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956), Декларація прав людини (1959) тощо [4; 6, с. 64–83; 8; 9, с. 50–55; 10; 11, с. 550–559; 12, с. 311–321; 14, с. 298–208].

У статуті ООН зазначається, що її основної метою є врятування людства від лиха війни. Враховуючи інтереси національної безпеки, Україна бере активну участь у створенні нової системи європейської безпеки, одним з векторів якої є міжнародні заходи (операції) з підтримки миру. У третьому питанні слід дати трактування поняттю «миротворчі операції», виділити їх основні види, проаналізувати процес посилення присутності України у миротворчих операціях ООН, що засвідчує її бажання та ефективні дії у розв’язанні міжнародних конфліктів, екологічних катастроф, глобальних проблем, які загрожують існуванню людства [1; 2; 13; 14, с. 308–311].


Тема 12. Зовнішньополітична взаємодія України з

провідними країнами Західної Європи
  1. Співробітництво України з Великою Британією.
  2. Розбудова відносин з ФРН.
  3. Українсько–французькі відносини.
  4. Українсько–італійські відносини.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Макогон Ю.В. Зовнішньоекономічні зв'язки України і залучення інвестицій / Макогон Ю.В. // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 3 (8). – С. 208-218.
  2. Мітрофанова О. Перипетії французько-українського діалогу та перспективи євроінтеграції / Оксана Мітрофанова // Дзеркало тижня. – 2008. – № 47 (726).
  3. Мних А. Цивільні права на засадах… взаємності [Електронний ресурс] / Андрій Мних // Віче. – 2007. - № 3/4. – С. 65-67. – Режим доступу до джерела: .info/journal/481/
  4. Опанасенко О. Українсько-німецькі наукові зв’язки в період 1994-2004 рр. / О. Опанасенко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса. – 2008. – № 37. – С. 244-253.
  5. Романюк А. Імміграція до країн Західної Європи. Політичні наслідки / Анатолій Романюк // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2008. – № 23. – С. 111-122.
  6. Савін С.Л. Потенціал українсько-британського партнерства та можливості його реалізації у процесі європейської та євроатлантичної інтеграції [Електронний ресурс] / Савін С.Л. // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 1 (6). – Режим доступу до джерела: gov.ua/book/StrPryor/6/25.pdf
  7. Савін С. Формування нової зовнішньої політики Великобританії: наслідки для розвитку українсько-британського партнерства [Електронний ресурс] / С. Савін // Аналітичні записки. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2008. – Режим доступу до джерела: gov.ua/Monitor/Januery/03.htm
  8. Сардачук П.Д. Україна в двосторонніх міжнародних відносинах (кінець 20 – початок 21 століть): Навч.-довід. посібник / П.Д. Сардачук, О.П. Сагайдак. – Київ: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – 328 с.
  9. Україна у міжнародних відносинах 20 століття: Навч. посібн. / [за ред. проф. Малика Я.Й.]. – Львів: Світ, 2004. – 468 c.
  10. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 712 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У першому питанні слід описати сучасний стан дипломатичних зв’язків та міжурядової співпраці України та Великобританії. Потрібно розглянути взаємини між країнами у контексті сучасних європейських та євроатлантичних інтеграційних процесів, формування системи безпеки в Європі тощо. Окремої уваги заслуговують торгівельно-економічні, науково-технічні та соціально-гуманітарні аспекти двосторонніх відносин [1; 5; 6; 7; 8; 9; 10].

Вивчаючи відносини України з Німеччиною, необхідно описати співробітництво та конкуренцію у торговельно-економічній сфері, проблему транзиту енергоресурсів, двосторонні контакти у сфері науки, освіти, культури. Потрібно висвітлити питання візового режиму, управління міграційними потоками та боротьбі з нелегальною міграцією, співпраці між державними органами, урядовими та неурядовими організаціями у сфері реформування політичних інститутів України [1; 4; 5; 8; 9; 10].

У третьому питанні потрібно розкрити становлення та розвиток дипломатичних взаємин Києва та Парижу від часів здобуття Україною незалежності до сьогодення. Слід проаналізувати стан двосторонніх економічних зв’язків (об’єм торгівлі, інвестицій, співпраця та суперництво на світовому ринку), взаємодії у питаннях енергопостачання, енергозбереження і захисту екології, клімату, імміграції, культурних обмінів тощо [1; 3; 5; 8; 9; 10].

У четвертому питанні слід описати інституціонально-правові механізми україно-італійських відносин (міждержавні угоди, зустрічі на вищому рівні, взаємодія державних структур). Необхідно висвітлити сучасний стан співпраці в галузі економіки, фінансів, промисловості, сільського господарства, науки, техніки та екології. Доцільно зупинитися на питанні захисту прав громадян України, які проживають і працюють в Італії, розглянути стан та перспективи поглиблення співпраці правоохоронних органів двох країн у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, особливо щодо обміну досвідом у протидії корупції [1; 5; 8; 9; 10].

Copyright © 2023. All rights Reserved.