Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних І соціальних наук зовнішня політика україни

Вид материалаДокументы

Содержание


Тема 7. Зовнішня політика УРСР
Методичні рекомендації
Тема 8. Українська діаспора як фактор міжнародних відносин
Методичні рекомендації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Тема 7. Зовнішня політика УРСР

  1. Обмеження суверенітету України як наслідок утворення СРСР.
  2. Міністерство закордонних справ УРСР: становлення (1944) та розвиток.
  3. Дипломатія періоду Другої світової війни.
  4. Діяльність УРСР в рамках ООН.



ЛІТЕРАТУРА
  1. Гриневич Р. А. Утворення народного комісаріату закордонних справ УРСР: проекти і реалії (1944-1945 рр.) / Гриневич Р. А. // Український історичний журнал. – 1995. – №3. – С. 36-47.
  2. Гетьманчук М. П. Ризький договір і четвертий розподіл Польщі в 1939 році / Гетьманчук М. П. // Вісник НУ “ЛП”: Держава і армія. – Львів. – 2002. – №451. – С. 42-51.
  3. Дещинський Л. Є. Статус України в міжнародних відносинах у період Другої світової війни / Дещинський Л. Є., Постоловський Р. М. // Вісник НУ “ЛП”: Держава і армія. – Львів. – 2005. – №541. – С. 5-14.
  4. Дещинський Л. Є. Міжнародні відносини України: історія і сучасність: Навчальний посібник / Дещинський Л. Є., Панюк А. В. – Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2001. – 424 с.
  5. Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Дюрозель Ж.Б. ; Пер. з фран. – К.: Основи, 1994. – 168 с.
  6. Історія України: нове бачення: У 2-х т. / Під ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 1996. – Т. 2. – 494 с.
  7. Макарчук В. С. Міжнародно-правове визначення державного кордону між Україною і Польщею (1939-1945 рр.) / Макарчук В. С. – К.: Атіка, 2004. – 348 с.
  8. Марущак М. Й. Історія дипломатії ХХ ст.: Курс лекцій / Марущак М. Й. – Львів, 2003. – 304 с.
  9. Манжола В. А. Міжнародні відносини і зовнішня політика з 1945 по 1979-і роки / Манжола В. А. [та ін.]. – К., 1999. – 558 с.
  10. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 624 с.
  11. Нариси з історії дипломатії України / Під ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 2001. – 736 с.
  12. Ольшанський Т. А. Формування українсько-польського кордону / Тадеуш Анджей Ольшанський // Незалежний часопис Ї. – 1998. – №12. – Реж. дост. до рес.: iv.ua/n12texts/olszanski.htm;
  13. Овсій І. О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навчальний посібник / Овсій І. О. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.



МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При розгляді першого питання слід з’ясувати особливості втілення прагнень Раднаркому СРСР у 1917 р. побудувати централізовану федерацію, суб’єкти якої не володітимуть правом на здійснення самостійної зовнішньої політики. Факт появи та боротьби за існування незалежної української держави у 1917-1919 рр., згодом емігрантських урядів, змусив СРСР наділити новоутверену УРСР (у 1917 р.) таким правом. У першому питанні необхідно відзначити суперечливість позицій СРСР щодо зовнішньо-політичного становища УРСР, обмеження її зовнішньополітичних дій виключно стосунками із сусідами держави і країнами, які попередньо визнали УНР [2-3; 4, с. 177-200; 6, с. 173-176; 11, с. 438-455; 12; 13, с. 189-199].

У другому питанні необхідно розкрити низку чинників (йдеться про роль України у перемозі СРСР та Об’єднаних Націй у Другій світовій війні; розгортання націоналістичного руху на українських землях і дії української політичної еміграції, а також прагнення радянського керівництва розширити кількість республік-членів Союзу), які змусили керівництво СРСР підвищити статус УРСР, зокрема йдеться про надання їй права на здійснення зовнішньополітичної діяльності. У даному питанні доцільно розкрити процес формування МЗС УРСР та його повноваження, специфіку формування зовнішньополітичного курсу Радянської України і засоби загальносоюзного політичного контролю за ним [1; 4; 5, c. 447-458; 6, с. 314-328; 8-9; 11, с. 527-545; 13, с. 189-199, 204-218].

Третє питання присвячене дослідженню зовнішньополітичної діяльності УРСР під час Другої світової війни та її участі у повоєнному врегулюванні – підписанні мирних угод з союзниками Третього Рейху (Японія, держави Європи), і в першу чергу – з прикордонними з УРСР державами. Слід розглянути процеси остаточного вирішення прикордонних питань з Польщею через укладення угод про кордон та насильницьке переміщення українського та польського населення (зокрема, зовнішньополітичне значення операції “Вісла”) [4; 5; 8-10; 13].

У четвертому питанні увагу необхідно зосередити на головному напрямі закордонної політики УРСР – діяльності в рамках Організації Обєднаних Націй. Передусім йдеться про участь у створенні ООН і розробці правової бази цієї міжнародної організації. У контрольній роботі слід з’ясувати підстави зростання ролі УРСР, зокрема в ООН, для обслуговування зовнішньополітичних інтересів СРСР, які не можна було “висловити прямо” та для успішної реалізації зовнішньополітичних акцій проти української еміграції. Особливу увагу слід звернути на діяльність у спеціалізованих органах ООН (ЮНЕСКО, комісіях (економічній для Європи, з прав людини, з питань народонаселення, Міжнародного Суду, ВООЗ, МОП, МАГАТЕ, Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої метеорологічної асоціації та ін.) [5, с. 367-377, 447-458; 6, с. 340-350; 8-9; 10; 11, с. 550-612].

Тема 8. Українська діаспора як фактор міжнародних відносин

  1. Дипломатична діяльність емігрантських урядів ЗУНР (1919–1924), УНР (1920–24.08.1992), Гетьмана Павла Скоропадського (1918–1945).
  2. Дипломатична діяльність УВО та ОУН.
  3. Міжнародні акції Української діаспори.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Андрусяк Т. Уряд Української Народної Республіки в екзилі / Андрусяк Т. – Режим доступу до рес.: vlada.kiev.ua/mova/20/Dovidn/Urjad_ UNR_ekzyli.htm
  2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух: історія та ідеї / Баган О. – Дрогобич: Відродження, 1994. – 192 с.
  3. Дипломатична діяльність УГВР: – Режим доступу до ресурсу: s.bit.te.ua/studio/upa/ugvr5uk.htm;
  4. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956 / Кентій А. – К., 2005. – 332с.
  5. Ковальчук В. Українське питання у відносинах між ОУН і державними діячами Італії у 1930-х рр. / Володимир Ковальчук // Мандрівець. – 2008. – №5. – С. 27-33.
  6. Кремень В. Г. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) / Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. – К.: ARC-UКRAINE, 1996. – 793 с.
  7. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття / Нагаєвський І. – К.: Український письменник, 1993. – 413 с.
  8. Нариси з історії дипломатії України / Під ред. В. А. Смолія. – К.: Альтернативи, 2001. – 736 с.
  9. Овсій І. О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посіб / Овсій І. О. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.
  10. Перва Т. Зовнішньополітичні пріоритети України у політичних концепціях ОУН / Тетяна Перва // Вісн. Наук. інформаційно-аналітичного центру НАТО Прикарпатського НУ ім. В. Стефаника. – 2009. – Вип. 3. – С. 147-153.
  11. Пехів В. Б. Далекосхідний вимір зовнішньої політики ОУН напередодні Другої світової війни / Володимир Пехів // Мандрівець. – 2008. – №6. – C. 38-40.
  12. Репринцев В. Україна в польських зовнішньополітичних доктринах / Репринцев В. // Українська державність у XX столітті (історико-політологічний аналіз). – К.: Політична думка, 1996. – Режим доступу до рес.: rg.ua/ukrxx/r08.htm
  13. Рудницький С. Л. Чому ми хочемо самостійної України? / Рудницький С. Л.; Упор., передмова О. І. Шаблія. – Львів: Світ, 1994. – 416 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У першому питанні необхідно висвітлити відмінність зовнішньополітичних позицій Директорії та Уряду Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича, на Паризькій мирній конференції, які стали причиною утворення екзильного уряду ЗУНР у Відні та Берліні. Варто прослідкувати його діяльність, зокрема дипломатичну, підтримку ідеї незалежної ЗУНР, згодом автономної Галичини у складі Польщі. Окрім цього, доцільно проаналізувати Діяльність Головного Отамана УНР С. Петлюри і уряду УНР на Паризькій та Ризькій мирних конференціях, конкуренцію із УРСР за іноземне визнання і боротьбу за збереження посольств, а також подальшу зовнішньополітичну діяльність Державного центру УНР в екзилі. У цьому питанні також слід проаналізувати зовнішньополітичні погляди і дипломатичні акції Гетьмана Павла Скоропадського та гетьманського руху на еміграції щодо вибору зовнішньополітичних позицій [1; 6, с. 247-253, 294-300, 306-312, 314-321, 360-468; 7; 8, с. 426-438, 456-460; 9, с. 199-204; 12; 13, с. 373-378, 394-409].

У другому питанні необхідно висвітлити зовнішньополітичні пріоритети та зміст міжнародної активності УВО та ОУН. Для цього слід розкрити їх співпрацю з такими державами, як Литва, окреслити проблеми стосунків з Німеччиною (спершу – Веймарською республікою, згодом – Третім Рейхом) та Японією, Італією і Чехословаччиною, показати дипломатичні акції в Лізі Націй, зокрема, присвячені висвітленню проблем пацифікацій на західно-українських землях, Голодомору та радянського терору. Слід особливо вказати на розбіжності в зовнішньополітичних пріоритетах ОУН в Україні і за кордоном, ОУН(б) і ОУН(м), їх еволюцію [2, с. 37-38, 43, 60-61, 69-70, 74, 76-78, 79, 82, 89, 108-111, 118, 122-125, 127, 128-130, 132-134, 135-139, 142, 143-146, 148—149, 151, 156-157, 160, 163, 167; 3; 4-5; 10-12].

Значну підтримку Визвольні змагання отримали від української діаспори за кордоном. У третьому питанні треба доцільно розглянути вплив української діаспори на уряди країн проживання (США, Канада, країни Європи і Латинської Америки) та міжнародні організації (Ліга Націй), з метою привернення уваги до стану справ на українських етнічних землях, до проблеми української державності. Зокрема, необхідно розглянути поширення самостійницьких ідей у колах діаспори США, Канади і Латинської Америки та ставлення її представників до Визвольних змагань 1917-1921 рр. та української державності. Слід особливо відзначити особливості підтримки українською діаспорою емігрантських урядів та установ у міжвоєнний, воєнний та повоєнний періоди, їх ставлення до утисків окупаційними режимами населення українських земель. Варто з’ясувати позицію представників діаспори щодо міжнародного висвітлення Голодомору, неоднозначне ставлення до дисидентського руху – спершу його негативну оцінку, а згодом – всебічну підтримку та сприяння ідеї суверенізації УРСР. Особливу увагу слід зосередити на проблемах, які виникають у відносинах діаспори та української держави, з’ясувати шляхи їх вирішення [6; 8; 9].

Copyright © 2023. All rights Reserved.