Внутрішні війська мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание Інформаційне забезпечення діяльності внутрішніх військ Перспективи та можливість підготовки військового резерву людських ресурсів у внутрішніх військах мвс україни Аналіз останніх досягнень і публікацій. Метою статті Виклад основного матеріалу. Поділ ВРЛР за призначенням На першому етапі На другому етапі На третьому етапі В исновок.

Подобный материал:

• Внутрішні війська мвс україни, 1472.85kb.
• Внутрішні війська мвс україни, 1659.03kb.
• Затверджено, 877.19kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни н А К А З, 776.01kb.
• Українське військо періоду козаччини, 115.61kb.
• Типове положення про кафедру київського національного університету внутрішніх справ, 426.94kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.

Висновки


Таким чином, при побудові або реконструкції системи охорони об’єкта на секторах охорони необхідно враховувати відстань випередження. Це дозволить забезпечувати тактичні переваги тривожної групи варти у процесі перехоплення нею нападників. Одержані результати можна застосовувати при створенні чи реконструкції систем охорони стаціонарних об’єктів, організації охорони при розташуванні військ на місці та охорони польових об’єктів.

Водночас слід зауважити, що викладений у статті спосіб не може бути застосований у разі наявності на внутрішній території об’єкта, що охороняється, інженерних загороджень, штучних та природних перешкод. Встановлення інженерних загороджень та штучних перешкод з метою затримання просування можливих нападників може бути необхідним у разі близького розташування периметра до споруд з життєво важливими центрами. У цьому випадку через різні швидкості висування нападників та тривожної групи варти вже неможливо порівнювати довжину маршрутів, натомість необхідно враховувати часові показники їх руху. Крім того, неоднорідність території із наявними загородженнями, складність способів їх подолання зумовлюють необхідність застосування методів теорії ймовірностей при обчисленнях часових показників висування обох сторін. Така ж ситуація виникає і у разі досить великих за протяжністю маршрутах висування обох сторін (на великих об’єктах, у польових умовах тощо). У цьому випадку збільшення дистанції руху спричиняє зростання розбіжностей у значеннях часу її проходження, що також викликає необхідність використання ймовірнісних методів.

Тому подальші дослідження у цьому напрямку треба спрямувати на розроблення способів, які б дозволяли враховувати наявність перешкод чи пересіченої місцевості при формалізації процесів перехоплення групи нападників на охоронюваному об’єкті або території.


Список використаних джерел


1. Наливалкин Д., Мордань А. АЭС: перспективы повышения надежности охраны // На боевом посту. –1986. – № 65. – С. 63–67.

2. Число В., Миронов Д. Объекты ядерной энергетики в оценке противника // На боевом посту. – 1988. – № 72. – С. 57–61.

3. Павлов Д. В. Визначення функцій системи охорони в системі захисту об’єктів від загроз воєнного характеру // Честь і закон. – 2004. – № 1. – С. 23–27.

4. Павлов Д. В., Ролін І. Ф. Основи методики оцінки ефективності контрштурмового компонента системи охорони АЕС // Честь і закон. – 2005. – № 4. – С. 22–27.

5. Павлов Д. В. Аналіз можливостей існуючої системи охорони АЕС щодо захисту станції в умовах здійснення нападу з використанням штурмової тактики // Честь і закон. – 2007. – № 3. – С. 55–58.

6. Кечев М. О. Разработка рекомендаций по применению отдельной механизированной бригады во внутреннем вооруженном конфликте: Автореф. дис. канд. військ. наук: 20.01.01 / Нац. техн. ун-т (ХПІ). – Х., 2002. – 26 с.

7. Стародубцев С. О. Методика оцінки ефективності бойового застосування підрозділів оперативного призначення внутрішніх військ МВС України: Дис...канд. військ. наук: 20.01.01. – Х.: Військ. ін-т ВВ МВС України, 2005. – 179 с.


С


таття надійшла до редакції 18.02.2008 р.


П
УДК 355.4


К. О. Протасенко


ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК

ТА АНАЛІЗ ЙОГО ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ


Проаналізовано існуючі визначення поняття “інформаційне забезпечення”. Запропоновано визначення інформаційного забезпечення внутрішніх військ та його склад. Окреслені основні проблемні питання стосовно інформаційного забезпечення внутрішніх військ.
остановка проблеми. Діяльність внутрішніх військ (ВВ) щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави в сучасних умовах потребує швидкого та дієвого реагування на зміну обстановки. Раціональне використання сил та засобів військ для адекватного реагування на швидкоплинні зміни обстановки, ефективність виконання покладених завдань значною мірою залежать від чіткого управління, прийняття виважених управлінських рішень та організації їх виконання. У свою чергу інформаційне забезпечення ВВ, що здійснюється для досягнення необхідного рівня управління військами, підпорядковано меті підвищення ефективності їх функціонування.

В сучасному світі, насиченому інформаційними потоками, виграє той, хто їх формує і вміє регулювати відповідно до своїх інтересів. Таким чином, ефективне всебічне інформаційне забезпечення набуває дедалі більшої ваги.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні питання стосовно ролі інформації, розвитку інформатизації, забезпечення інформаційної безпеки, удосконалення інформаційного забезпечення певною мірою висвітлені у працях вітчизняних та зарубіжних учених. Безпосередньо інформаційне забезпечення розглядали В. Авер’янов, В. Плішкін, Н. Корчакова та деякі інші науковці.

Віддаючи належне розробкам вітчизняних і зарубіжних учених та спеціалістам у сфері формування інформаційного забезпечення, слід зазначити, що в питаннях стосовно розвитку інформаційного забезпечення внутрішніх військ залишається чимало невирішених проблем, які потребують детального аналізу.

Метою статті є визначення поняття “інформаційне забезпечення внутрішніх військ” та його складників, окреслення основних проблемних питань.

В
© К. О. Протасенко

иклад основного матеріалу. Ще у давнину полководці, мислителі відзначали важливість інформаційного забезпечення – використання інформації для досягнення перемоги. У творах та діяльності західних полководців і воєнних начальників (зокрема, Наполеона, Клаузевіца, Жофа), російських (наприклад, Суворова, Кутузова, Мілютіна, Міхневича) та інших є чимало повчального щодо використання інформації для досягнення поставленої мети [1].

Інформаційний супровід воєнних кампаній проводився і країнами Антанти, які поставили нові технології на “офіційний” ґрунт. Спеціалізовані пропагандистські підрозділи були створені у Великій Британії та США. Діяли вони таємно, залучаючи до співпраці рекламні компанії, і в основному виготовляли листівки та поширювали потрібну інформацію у пресі. Такі функції виконувало, зокрема, британське бюро пропаганди Чарльза Мастермана в роки Першої світової війни [2].

Особливого значення інформаційне забезпечення набуває у ХХ ст., коли газети, радіо, а потім і телебачення стають справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація – дійсно масовою. У 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх “традиційних інтересів” – країни Латинської Америки, Великобританія – на свої колонії, Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру, – на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, судетів – у Чехії. У 30-ті роки, на думку американського соціолога Сіпмана, “жодна з політичних криз не обходилася без акомпанементу радіо. Громадянська війна в Іспанії, боротьба Китаю з Японією, мюнхенська криза – усе це було відображено в нових, скрипучих симфоніях на коротких хвилях” [3].

На сьогодні інформаційний супровід бойових дій відпрацьовано до автоматизму, що добре ілюструють воєнні кампанії у Перській затоці та колишній Югославії, кампанії Росії у Чечні, нинішня боротьба з тероризмом в Афганістані та ін.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується постійно зростаючою роллю інформаційної сфери, що являє собою сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб’єктів, що здійснюють збирання, формування, поширення і використання інформації, а також системи регулювання суспільних відносин, які при цьому виникають [4].

Від повноти, своєчасності та достовірності інформації, яка використовується при прийнятті управлінських рішень, значною мірою залежить ефективність управління.

Що ж таке інформаційне забезпечення?

У словнику [5] поняття “забезпечення” визначається як:

– дія за значенням постачати щось у достатній кількості, задовольняти у якихось потребах, створювати надійні умови для здійснення чого-небудь, гарантувати щось, а також зберігання, виконання чогось, що гарантує здійснення того чи іншого процесу;

– матеріальні засоби до існування;

– сукупність математичних, програмних, мікропрограмних, апаратурних засобів, спрямованих на автоматичну обробку даних за допомогою цифрових обчислювальних машин і пристроїв.

Коли говорять про якесь часткове забезпечення управління, вказуючи на його конкретний якісний аспект (наприклад інформаційний), то мають на увазі передусім комплекс засобів, умов і дій, що гарантують нормальне проходження управлінських процесів.

У згаданому словнику знаходимо таке визначення інформаційного забезпечення: “забезпечення необхідною інформацією, організація банків даних” [5].

У вузькому розумінні інформаційне забезпечення – інформування громадськості щодо політики, яка проводиться, та підтримка розвитку інформаційної інфраструктури, метою якої є формування інформаційних каналів та передача інформації. При цьому не враховується те, що із науково-технічним прогресом постійно зростає і важливість питань інформаційної безпеки громадянина, суспільства, держави, яка характеризується ступенем захищеності інформаційних ресурсів, і як наслідок – стійкістю головних сфер життєдіяльності у відношенні до небезпечних інформаційних впливів.

Інформаційне забезпечення у більш широкому розумінні – це вплив на свідомість, формування певних світоглядів, забезпечення громадської підтримки чи непідтримки певних процесів [6]. У такому визначенні немає технологічної складової. Без інформаційних технологій неможливо налагодити ефективну взаємодію, а також належним чином підвищити ефективність та якість вироблення і прийняття рішення, вчасно виявити управлінську помилку.

І навпаки, деякі дослідники приділяють більше уваги технічним питанням, що пов’язуються насамперед з повільним упровадженням в управлінську практику інформаційних технологій та недостатнім використанням усіх можливостей сучасної обчислювальної техніки, засобів зв’язку тощо [7].

Для визначення інформаційного забезпечення саме внутрішніх військ згадаємо, що вони входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і виконують специфічні завдання згідно із законом [8].

У науковій літературі доволі повне визначення інформаційного забезпечення в управлінні органами внутрішніх справ полягає в тому, що це поняття відображає комплекс взаємопов’язаних методів, заходів і засобів (науково-методичного, соціально-політичного, техніко-економічного й організаційно-правового характеру), які реалізують створення і функціонування технології процесів збирання, передавання, оброблення, зберігання та видачі (відображення), а також використання інформації з метою здійснення ефективної діяльності органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю [9].

Поняття “інформаційне забезпечення” більше відповідає значенню забезпечення відповідних організаційно-функціональних характеристик системи управління за рахунок, по-перше, сукупності інформації, що отримується підрозділами, які спеціально займаються збиранням даних; по-друге, – діяльності, що пов’язана із засобами збирання, реєстрації, передавання, зберігання, оброблення та подання інформації.

Обидва значення поняття інформаційного забезпечення нерозривні. Отже, можна визнати, що інформаційне забезпечення системи управління – це поєднання всієї використовуваної у ній інформації, специфічних засобів і методів її оброблення, а також діяльності фахівців з її ефективного вдосконалення та використання.

Інформаційне забезпечення охоплює систему руху і перетворення інформації, включаючи класифікаційні переліки всіх даних, методи їх кодування, зберігання та передачі. Розроблення інформаційного забезпечення спрямоване на використання технічних засобів управління для постачання необхідної інформації відповідним органам управління з метою організації, по-перше, безперервного процесу збирання, опрацювання, зберігання і пошуку інформації, а також передачі її на різні рівні управління; по-друге, – високої надійності та вірогідності інформації відповідно до встановлених вимог щодо збирання й опрацювання на кожному рівні управління [10].

Крім поняття “інформаційне забезпечення” використовують також поняття “інформаційно-аналітичне забезпечення”, яке відбиває типи й інтенсивність інформаційних потоків, ступінь та форму врахування громадської думки, рівень роботи довідково-інформаційних підрозділів, наявність або відсутність автоматизованих систем пошуку інформації [11].

Узагальнюючи, інформаційне забезпечення внутрішніх військ можна визначити як комплекс взаємопов’язаних методів, заходів і засобів (науково-методичного, соціально-політичного, техніко-економічного й організаційно-правового характеру), які реалізують створення і функціонування технології процесів збирання, передавання, оброблення, зберігання та видачі (відображення), а також використання інформації з метою здійснення ефективної діяльності, та включає:

– діяльність щодо забезпечення фактичними даними управлінських структур внутрішніх військ;

– сукупність методів і засобів, які забезпечують інформаційні процеси у військах;

– комунікації з громадськістю, діяльність засобів масової інформації стосовно внутрішніх військ, які не тільки подають великий масив інформації, але й формують на її основі громадську думку, що впливає на управлінські рішення;

– використання інформаційних технологій та захист інформації для забезпечення діяльності ВВ.

Щодо складу інформаційного забезпечення у дослідників ще немає єдиної думки. Зокрема, представники теорії інформації розуміють інформаційне забезпечення як сукупність методів і засобів, що забезпечують функціонування інформаційних процесів. Розробники у галузі проектування та експлуатації сучасних обчислювальних систем поняття інформаційного забезпечення інтерпретують як сукупність єдиної системи класифікації й кодування техніко-економічної інформації, уніфікованих систем документації і масивів інформації, що визначеним способом організовані й описані за допомогою технічних засобів, які використовуються для обслуговування користувачів різної відомчої належності. Інколи інформаційне забезпечення зводиться лише до запровадження комп’ютерних технологій, тобто комп’ютеризації – насичення структур комп’ютерною технікою та типовими комп’ютерними продуктами, а також створення локальних комп’ютерних мереж [12].

Інформаційне забезпечення внутрішніх військ складається із таких основних елементів, як:

забезпечення органів управління та військ інформацією, що потрібна для виконання службово-бойових завдань;

інформування про діяльність ВВ;

міжнародне співробітництво в межах їх компетенції;

організація взаємодії;

морально-психологічне виховання особового складу;

організаційні структури, що забезпечують збирання, оброблення, збереження, поширення, пошук і передавання інформації, та система зв’язку військ;

забезпечення інформаційної безпеки діяльності внутрішніх військ.

Кожний елемент є необхідним складником інформаційного забезпечення. Неповне здійснення інформаційного забезпечення, зведення його тільки до певних елементів та ігнорування інших значно обмежує ефективність.

Проблеми інформаційного забезпечення значною мірою залежать від таких його важливих складників, як: технічна база; якісні і кількісні характеристики інформаційних ресурсів, які залучаються до опрацювання; стан інформаційних технологій уречевлення цих ресурсів для потреб управлінської діяльності; стан методичного забезпечення аналітичного опрацювання джерел, інтелектуальний потенціал фахівців [13].

Актуальність постановки і вирішення питань стосовно інформаційного забезпечення внутрішніх військ обумовлюється постійно зростаючим розривом між існуючими можливостями військ та необхідністю підвищення ефективності їх діяльності в сучасних умовах, якнайшвидшим пристосуванням до змін у середовищі безпеки, збалансуванням з можливими ресурсами держави, а також спроможністю виконання нових завдань, що випливають із політики безпеки і оборони.

Серед об’єктивних факторів, які зумовлюють цей розрив, такі: постійне зростання значення інформаційних ресурсів для всіх сторін життєдіяльності військ; фрагментарна побудова інформаційних мереж та комунікаційних зв’язків, що не дозволяє налагодити ефективний обіг інформації; помітне відставання України від провідних держав світу в галузі створення і запровадження сучасних інформаційних технологій, вимушене широке використання закордонних програмно-технічних засобів обміну інформацією; уразливість інформаційної інфраструктури для зовнішнього несанкціонованого втручання, відсутність комплексних теоретичних досліджень з формування її технологічної основи; відсутність єдиної системи поглядів на реалізацію інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки держави, через що інформаційна політика залишається безадресною, тому реалізується безсистемно та непослідовно, що негативно позначається на процесах інформаційного забезпечення; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або випереджаючої інформації; недостатній рівень моніторингу за інформацією про внутрішні війська, що не дозволяє своєчасно виявити факт інформаційного впливу, нейтралізувати його та швидко відновити втрачені функції системи; невирішеність питання забезпечення високоосвіченими кадрами; постійна організаційно-технологічна трансформація інформаційного простору, що безпосередньо обмежує можливості інформаційного забезпечення тощо.

Потенційний резерв для вирішення завдань з подолання зазначеної невідповідності міститься у подальшому розвитку теорії, удосконаленні та впровадженні у практику діяльності ВВ сучасних науково-обґрунтованих методів та напрямів організації інформаційного забезпечення.

Формулювання завдань, їх розподіл відповідно до можливостей та характеру, визначення необхідного рівня забезпечення, координація зусиль та безперервне управління, комплексність та послідовність, застосування поточного оцінювання та перспективного планування – пріоритети системи інформаційного забезпечення внутрішніх військ.


Висновки


Незважаючи на важливість інформаційного забезпечення, до цього часу немає нормативного визначення цього поняття, а також його місця у структурі системи забезпечення діяльності ВВ.

Інформаційне забезпечення внутрішніх військ – комплексне поняття, що складається з певної кількості основних елементів, кожен з яких є необхідним складником інформаційного забезпечення і значно впливає на його ефективність.

Аналіз стану та проблем інформаційного забезпечення ВВ свідчить про нагальну потребу обґрунтування актуальних напрямів підвищення їх ефективності з метою якнайшвидшого пристосування військ до змін у середовищі безпеки, а також удосконалення діяльності ВВ, набуття ними здатності до виконання нових завдань, що випливають з політики безпеки і оборони України.


Список використаних джерел


1. Гуріна Н. Інформаційне протиборство – один з головних напрямків політики сучасних міжнародних відносин // Схід. – 2004. – № 1. – С. 54–57.

2. univ.kiev.ua/PUBLICAT/SOC/POLCOM/content.php

3. Аргументы и факты. – 1984. – № 40. – С. 7.

4. Богданович В. Ю. Інформаційна безпека України та шляхи її забезпечення. Ч. 1: Основні засади забезпечення інформаційної безпеки України: Навч. посіб. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 100 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови // yk.net

6. Корчакова Н. Стихійно-послідовний інформаційний процес сьогодні. Яким він має бути завтра? (проблеми інформаційного забезпечення) // Український регіональний вісник. – 2002. – № 42. – С. 14.

7. Мацюк В. Я. Використання інформаційного ресурсу підрозділами податкової міліції для прийняття управлінського рішення: Дис...канд. юр. наук / НАДПСУ. – К.: Ірпінь, 2004. – 205 с.

8. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26.03.1992 р. № 2235-ХІІ // Відомості Верхов. Ради. – 1992. – № 29. – Ст. 397.

9. Полежаев А. П., Савелий М. Ф., Швец Н. Я. Технические средства и системы управления в органах внутренних дел. – М., 1986. – С.13.

10. Авер’янов В. Б. Державне управління в Україні: Навч. посіб. – К.: Автори, 1999. – 435 с.

11. Державне управління: теорія і практика: Наук. видання. Кол. авт.: В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, Ю. П. Битяк та iн.; За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

12. Куліш А. Напрямки вдосконалення інформаційного забезпечення діяльності органів прокуратури України // Форум права. – 2006. – № 3. – С. 72–76.

13. Замаруєва І., Лєнков С., Рось А. Державне та військове управління як об’єкт інформаційної боротьби // Наука і оборона. – 2007. – № 3. – С. 28–34.


Стаття надійшла до редакції 14.03.2008 р.


П
УДК 355.211.3


О. В. Кривенко, П. А. Фанагей


ПЕРСПЕКТИВИ ТА МОЖЛИВІСТЬ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВОГО РЕЗЕРВУ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ МВС УКРАЇНИ


Надано аналіз нормативно-правової бази, що визначає правові аспекти проходження служби у військовому резерві, наведено набутий досвід Збройних Сил України з цього питання. Обґрунтовано етапи та основні напрямки переведення внутрішніх військ на нову структуру військових резервів.
остановка проблеми. За роки незалежності відбулося становлення Воєнної організації України, військові формування можуть виконувати основні функції та службово-бойові завдання за призначенням. Результати проведеного аналізу дають підстави стверджувати, що необхідне збалансування структури, чисельності і ресурсної потреби силових структур з воєнними загрозами, можливостями економіки і пріоритетами розвитку держави.

Заходи щодо забезпечення діяльності Збройних Сил, інших військових формувань необхідно спрямувати на створення реальних умов їх ефективного функціонування, використання наявних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних та інших ресурсів відповідно до законодавства.

Військовий резерв людських ресурсів (ВРЛР) є важливим елементом воєнного потенціалу держави. Він безпосередньо впливає на військове будівництво, зумовлює кількісний і якісний склад військ (сил) у мирний час та можливість поповнення Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період.

Аналіз останніх досягнень і публікацій. Існуюча система підготовки ВРЛР не відповідає вимогам сьогодення, і використовувати її надалі є недоцільним з низки причин, зокрема таких:

– вона створювалася та формувалася в іншій внутрішній і зовнішній обстановці, яка радикально змінилася протягом останнього десятиріччя, і чинники, які впливали на неї, зазнали суттєвих змін;

– продовжується плановий перехід до комплектування військ (сил) військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом;

– значно зменшилася чисельність особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань, скоротилися терміни військової служби;

–
© О. В. Кривенко, П. А. Фанагей

 рівень підготовки військовозобов’язаних не задовольняє вимогам до них щодо ефективного використання сучасного озброєння та військової техніки.

Для вирішення питання стосовно підготовки ВРЛР та приведення його у відповідність до вимог сьогодення Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу” [1] передбачено разом з виконанням громадянами військового обов’язку в запасі проходження служби у військовому резерві. Резервісти згідно із Законом – це військовозобов’язані, які у добровільному порядку проходять службу у військовому резерві ЗС України та інших військових формувань.

Метою статті є обґрунтування етапів та основних напрямків переведення внутрішніх військ на нову структуру військових резервів людських ресурсів на основі аналізу підготовки ВРЛР у Збройних Силах України.

Виклад основного матеріалу. Структура ВРЛР затверджена Постановою Кабінету Міністрів України “Про структуру військового резерву людських ресурсів” [2] (див. рис. 1).

Отже, у нашій державі на законодавчому рівні з 2006 р. закріплено проходження служби у військовому резерві, а у Збройних Силах України запроваджено принципово новий вид виконання військового обов’язку – добровільна служба у військовому резерві.

У 2007 р. на базі з’єднань, військових частин Збройних Сил України проведено експеримент з підготовки 1 200 резервістів. Тим резервістам, які виконали програму підготовки, не вчинили правопорушень, пов’язаних із проходженням служби у військовому резерві, виплачено одноразове грошове заохочення залежно від військового звання: вищому офіцерському складу – 2 000 грн; старшому офіцерському складу – 1 800 грн; молодшому офіцерському складу – 1 600 грн; сержантському і старшин-ському складу, зокрема прапорщикам, старшим прапорщикам, старшим мічманам, мічманам, – 1 400 грн; молодшим сержантам, старшим сержантам – 1 200 грн; сержантам, старшинам, старшинам 2 статті, старшинам 1 статті, головним старшинам, головним корабельним старшинам, р
Поділ ВРЛР за призначенням



ядовому складу – 1 000 грн.

За кожний день перебування на зборах з урахуванням часу, проведеного у дорозі, виплачено добові від граничних норм добових: вищому офіцерському складу – 50 %; старшому офіцерському складу – 40 %; молодшому офіцерському складу – 35 %; сержантському і старшинському складу, зокрема прапорщикам, старшим прапорщикам, старшим мічманам, мічманам, – 35 %; молодшим сержантам, сержантам, старшим – 30 %; сержантам, старшинам, старшинам 2 статті, старшинам 1 статті, головним старшинам, головним корабельним старшинам, рядовому складу – 20 % [3].

Експеримент став першим етапом запровадження широкомасштабної служби в резерві і на практиці показав нові шляхи, розкрив проблемні питання з організації безпосередньої підготовки резервістів у майбутньому.

Метою підготовки резервістів у внутрішніх військах є забезпечення мобілізаційного розгортання, формування резервів, поповнення безповоротних бойових втрат в особовому складі і підтримання боєздатності з’єднань, військових частин під час виконання ними службово-бойових завдань за призначенням.

З урахуванням досвіду ЗС України [5] у підготовці ВРЛР у внутрішніх військах розпочато роботу щодо запровадження служби в резерві внутрішніх військ та її нормативно-правового регулювання.

На сьогодні підготовлено низку змін до Указу Президента України “Про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України” [4] та опрацьовуються питання стосовно розробки і введення в дію відповідних документів (положень, інструкцій, навчальних програм тощо) [6].

Етапи переведення внутрішніх військ на нову структуру ВРЛР тісно пов’язані з програмою їх реформування та розвитку.

На першому етапі (2008–2009 рр.) комплектування внутрішніх військ буде продовжено за рахунок військовозобов’язаних першого вікового розряду із зараховуванням до нього тих, хто не більше ніж рік тому пройшов військову службу за призовом чи контрактом або отримав військову спеціальність у вищому навчальному закладі під час перебування на навчальних зборах. Для цього буде проведено таке:

– обґрунтування показників і критеріїв підготовки резервістів, опрацювання найбільш раціональних методів їх підготовки;

– розробка та введення в дію нормативно-правових актів щодо проходження служби в резерві;

– низка заходів на рівні держави, які забезпечують у подальшому соціальну привабливість служби в резерві;

– перегляд вимог та принципів підготовки резервістів з огляду на досвід ЗС України;

– обґрунтування економічних витрат для забезпечення функціонування перспективної системи підготовки військового резерву людських ресурсів;

– налагодження взаємодії з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування з організації набору резервістів;

– запровадження експерименту з підготовки резервістів у з’єднаннях та військових частинах внутрішніх військ у 2008 р. (рис. 2);

– запровадження системи управління процесом підготовки ВРЛР у військах (див. рис. 3).

На другому етапі (2010–2011 рр.) буде:

– створено інфраструктуру оповіщення, збору та відправки резервістів до з’єднань і військових частин;

– визначено військово-облікові спеціальності, за якими потрібно проводити підготовку резервістів, та загальну потребу за цими спеціальностями;

– удосконалено навчально-матеріальну базу для підготовки резервістів;

– проаналізовано та узагальнено результати запроваджених заходів у підготовці ВРЛР.

На третьому етапі (2012–2014 рр.) буде продовжено вдосконалювання і нарощування нормативно-правової, організаційно-технічної, фінансово-економічної і соціально-політичної бази підготовки, а також якісний відбір кандидатів у резервісти.

Підготовка ВРЛР у внутрішніх військах буде здійснюватися за принципами і вимогами, які визначать найзагальніші положення, правила та рекомендації. Орієнтовну кількість резервістів, яких необхідно підготувати для внутрішніх військ на період до 2014 р., подано на рис. 4.




Основними принципами підготовки ВРЛР є:

– відповідність, надійність та якісна підготовка ВРЛР для задоволення потреб внутрішніх військ як у мирний, так і воєнний час;

– використання ВРЛР відповідно до функціонального розподілу внутрішніх військ, термінів готовності, бойового призначення та місця дислокації з’єднань, військових частин.

В


исновок. З огляду на результати проведеної роботи щодо запровадження служби в резерві та набутий досвід з планування, організації і проведення навчальних зборів підготовка резервістів має стати невід’ємним складником бойової підготовки з’єднань і військових частин військ та забезпечити формування військовонавчених ресурсів для потреб внутрішніх військ МВС України на особливий період.