Внутрішні війська мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание Список використаних джерел Тактичний прийом протидії Аналіз останніх досліджень і публікацій Метою статті Виклад основного матеріалу Спосіб визначення необхідної відстані випередження для секторів охорони важливих об’єктів Аналіз останніх досліджень і публікацій Метою статті Виклад основного матеріалу. А) із спорудами, до яких вони прагнутимуть дістатися, буде перпендикуляр, проведений до лінії контурів цих споруд (на схемі вздо А – точка перетинання периметра нападниками; f

Подобный материал:

• Внутрішні війська мвс україни, 1472.85kb.
• Внутрішні війська мвс україни, 1659.03kb.
• Затверджено, 877.19kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни н А К А З, 776.01kb.
• Українське військо періоду козаччини, 115.61kb.
• Типове положення про кафедру київського національного університету внутрішніх справ, 426.94kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.

Висновки


Таким чином, у процесі розгляду нового закону про перетворення внутрішніх військ та виконання Концепції розвитку внутрішніх військ МВС України на період до 2015 року необхідно провести дослідження щодо обґрунтування статусу та чисельності військових частин оперативного призначення у складі внутрішніх військ або нового формування, що буде створено на базі ВВ. З’єднання та військові частини оперативного призначення мають бути мобільним резервом військ. Їх склад, озброєння та рівень підготовки повинні забезпечувати створення в короткі строки необхідного угруповання МВС України на випадок ускладнення обстановки у будь-якому регіоні держави, що буде здатне самостійно вирішити весь комплекс правоохоронних завдань у зонах внутрішніх збройних конфліктів, у районах надзвичайного стану у разі його введення.


Список використаних джерел


1. Концепція будівництва внутрішніх військ МВС України на період до 2005 року.

2. Концепція розвитку внутрішніх військ МВС України на період до 2015 року (Затв. наказом МВС України № 1167 від 29.11.2006 р.).

3. Гріценко А. Загрози для України мають переважно внутрішній характер // Наша газета. – 2002. – 12 лип.

4. Про оборону України : Закон України від 06.12.1991 р. № 1932-ХІІ // Відомості Верхов. Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106.


Стаття надійшла до редакції 11.02.2008 р.

П
УДК 355.42


Т. А. Сутюшев, О. Л. Тис


ТАКТИЧНИЙ ПРИЙОМ ПРОТИДІЇ

ПОШУКОВИМ ГРУПАМ – “ПЕРЕПУСК ЧЕРЕЗ СЕБЕ”


Наведено результати польових досліджень щодо використання тактичного прийому протидії пошуковим групам “перепуск через себе” стосовно умов гірсько-пустельної місцевості.
остановка проблеми. У [1] було зазначено, що в ході виконання підрозділом спеціального призначення (ПСП) пошуку за напрямом естафетним способом, який вирізняється високим темпом, слід прогнозувати тактичні прийоми противника, які він використовуватиме у випадку його здогону. Тактика дій противника при здогоні його пошуковою групою буде визначатися цільовою установкою поточного етапу його дій, будь-то висування до об’єкта впливу або відхід від нього після впливу тощо. У випадку першого варіанта противник намагатиметься виключати як своє виявлення, так і вогневий контакт з пошуковою групою, який пов’язаний з можливими втратами особового складу і виключає гарантоване виконання основного завдання. У разі другого варіанта вогневий контакт при деяких обставинах (випадок виявлення) стає неминучим. Тактика дій пошукових груп у цих випадках має ґрунтуватися на прогнозі тактичних способів та прийомів, які можна очікувати з боку противника у разі реальної загрози його здогону. На сьогодні це становить певну тактичну проблему.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На жаль, у директивних документах (наприклад, у бойових статутах внутрішніх військ) та сучасній відомій літературі щодо службово-бойової діяльності ВВ МВС України, наприклад [1], не наведено рекомендацій пошуковим групам з конкретних випадків тактичної протидії зазначеному прийому, а також і самі прийоми, які може застосовувати противник при його пошуку. У кількох закритих та відкритих виданнях розглядається такий тактичний прийом, який може проводити противник, як “розпуск групи” (або “розсіювання групи”), наприклад [2]. Однак цей прийом має два суттєвих недоліки: можливість надмірних втрат часу та втрати управління групою.

Метою статті є надання результатів польових досліджень щодо використання тактичного прийому протидії пошуковим групам “перепуск через себе” в умовах гірсько-пустельної місцевості.

Виклад основного матеріалу. Проведена одним із авторів у 90-х роках серія польових досліджень із залученням підрозділів спеціального призначення військових частин Збройних Сил України та Національної гвардії України виявила кілька нетрадиційних тактичних прийомів, які того часу вважалися доцільними для застосування проти пошукових команд. За кінцевим результатом польових експериментів у деяких випадках ефективним виявив себе прийом, який дістав назву “перепуск через себе”. Підрозділи спеціального призначення, які імітували дії умовного противника, за задумом автора, відпрацьовували цей прийом у різних бойових порядках залежно від тактики дій пошукових команд. Накопичений матеріал уже на подальших дослідницьких льотно-тактичних навчаннях за участю автора дозволив провести випробування цього прийому льотним складом проти пошукових команд умовного противника після вимушеної посадки на його території.

Наведений прийом повинен конкретизуватися за шикуванням (бойовим порядком, системою вогню, позицією) залежно від таких умов: тактики пошуку протидіючої сторони, рельєфу, метеоумов, чисельності особового складу, який проводить прийом, і його озброєння, рівня тактико-спеціальної підготовки особового складу.

Щодо умов місцевості, то менш за все було накопичено досвіду застосування зазначеного прийому на рельєфі гірсько-пустельної місцевості. Для того щоб визначити підхід до вирішення цього питання, слід було виявити типи рельєфу гірсько-пустельної місцевості, які найбільш придатні для застосування цього прийому.

Доцільно розглянути конкретизацію наведеного прийому, насамперед під кутом зору порядку шикування, тобто, як уже зазначалося вище, за бойовим порядком, системою вогню та позиціями, що займаються.

Н
© Т. А. Сутюшев, О. Л. Тис
а думку авторів, а також фахівців з гірсько-тактичної підготовки, найбільш придатним для можливості варіювання бойового порядку є рельєф з ухилом не більше 15 – 20º з помірним трав’яним або сніговим покривом, з горбкуватістю, що забезпечує таку далекість виявлення противника, яка надає необхідний для уточнення рішення командиру час не менше 3–4 хв.

Щодо можливих варіацій системи вогню, то найбільш придатним є рельєф з ухилом не більше 30º з низьким, не вище 20 – 25 см, рослинним або сніговим покривом і горбкуватістю місцевості, яка забезпечує можливості застосування кинджального вогню, ведення стримувального вогню на середніх далекостях, а також можливість ефективного вогневого прикриття відходу групи на межових відстанях після невдалого виконання прийому.

Щодо можливих варіантів використання природних властивостей місцевості, які необхідні для швидкого, до 4–5 хв, обладнання позиції пункту (майданчика) для застосування прийому, то пріоритетними будуть: забезпечення зорового та ліктьового зв’язку на вибраних вогневих позиціях; можливість максимального використання засобів індивідуального маскування; проведення нескладного тактичного маневру у випадку вогневого зіткнення сторін, що стає можливим за наявності необхідних складок місцевості.

О
днак головним критерієм гарантованого застосування тактичного прийому на відкритій гірсько-пустельній місцевості залишається забезпечення контрасту особового складу як об’єкта пошуку (спостереження) на рівні, який не перевищує К = 0,05 – 0,08, при спостереженні у видимому діапазоні.

За планом польових досліджень, проведених у жовтні 2006 р. на полігоні “Перевальне” під керівництвом управління Кримського ТрК із залученням гірсько-стрілецьких і розвідувальних підрозділів спеціального призначення, було досліджено практичність використання зазначеного тактичного прийому методом натурного експерименту в умовах гірсько-пустельної місцевості.

У зв’язку з тим, що стислі часові рамки польових досліджень у межах одного дня дозволяли провести лише один експеримент з визначення ефективності цього прийому, було прийнято рішення вибрати на смузі естафетного пошуку район, який би більшою мірою відповідав переліченим вимогам, і в той же час, щоб перед входом у цей район у особового складу пошукової команди за умовами проходження всіх попередніх ділянок був забезпечений достатньо низький рівень спеціальних можливостей. Такий майданчик було знайдено під час рекогносцирування на вході у район досліджень, який позначений на плані польових досліджень як район № 1 (рис. 1).

Старшому групі імітації дій умовного противника було дано вказівку на виконання прийому в межах вибраного майданчика.

Г


Рис. 2. Вплив фонового контрасту на період зорової адаптації пошукової групи щодо виявлення “противника”

рупою імітації дій противника було вибрано бойовий порядок “ромб” з незначним винесенням правого флангу. Зайнята групою імітації дій противника позиція забезпечувала взаємний вогневий та “ліктьовий” зв’язок окремих пар, але не всієї групи у цілому. Місце розташування групи було вибрано достатньо вдало завдяки забезпеченню, насамперед, значного фонового контрасту між темним рельєфом (скельні “баранячі лоби”) та досить світлим небом, якщо спостерігати це місце з напряму руху групи імітації дій першої пошукової естафети. Перехід на спостереження саме цього місця з причини вказаного фонового контрасту потребував часу, необхідного для зорової адаптації в межах однієї хвилини (рис. 2).

Цей невеликий час надавав додаткові шанси старшому групи імітації дій противника для уточнення прийнятого рішення та його реалізації на випадок виявлення групи. Крім того, вибране місце розташування групи забезпечувало достатні переваги для ведення кругової оборони при вибраному бойовому порядку “ромб” на випадок виявлення групи з боку “противника”.

Група імітації дій противника на першому етапі польових досліджень була виявлена пошуковою групою о 06.59 у межах вказаного майданчика. Тактична схема розташування сторін на момент виявлення зображена на рис. 3. Пошукова група вела пошук у бойовому порядку “в лінію пошукових колон”.

Першим помітив “противника” на лівому фланзі “ромба” напрямний другої пошукової колони групи (за посадою інструктор-снайпер). Передача умовного сигналу про виявлення противника старшому пошукової групи зайняла приблизно 3 с. Команди управління старшим пошукової групи після отримання інформації були віддані наприкінці доволі значної паузи (до 10 с). На жаль, ці команди не передбачали дій по оточенню або відсіканню шляхів відходу групи “противника” вниз по східному скату в масив чагарника (магнітний азимут на чагарник від точки стояння складав приблизно 80º, відстань до нього – приблизно 400 – 450 м), хоча розташування всіх трьох пошукових колон давало можливість для швидкого перешикування бойового порядку, як мінімум за двома варіантами. Водночас слід зауважити, що виконане після команди досить ефективне перешикування бойового порядку стало можливим завдяки первинному бойовому порядку “в лінію пошукових колон”.

Виявлення об’єкта пошуку – групи імітації дій противника у ході дій у районі № 1 було обмежено виявленням лише одного бійця, контраст якого на фоні скельної породи був приблизно на рівні 0,2 – 0,3, і він з таким показником контрасту у будь-якому випадку був би виявлений, тому що знаходився у полі бачення пошукової групи.


Процес виявлення “противника” з боку пошукової групи при проходженні позиції, зайнятої ним, можна було б ускладнити або зовсім виключити відвертанням уваги особового складу пошукової групи від вибраного “противником” майданчика, наприклад, спрацюванням низки сигнальних мін, встановлених на дальньому від майданчика фланзі, або послідовним запалюванням серії маленьких вогнищ на визначеній відстані від смуги пошуку за наявності відповідних часу і сил, чи щось інше.

Окремо слід зазначити, що вдале використання цього прийому віддає вагому перевагу також у випадку прийняття рішення на ураження вогнем пошукової групи з тилу після її пропускання через себе. Варіант ураження вогнем пошукової групи з центру її бойового порядку можна теж розглядати як перспективний. Усе це, однак, потребує додаткових окремих досліджень з кінцевим забезпеченням достатньої повторюваності результатів польового експерименту.

В


арто також зауважити, що виконання особовим складом тестових тактичних завдань у ході цього польового експерименту виявило недостатньо високий рівень тактичної підготовки, насамперед у командного складу.


Висновки


У цілому проведений за створених умов експеримент дає підставу говорити про достатню ефективність прийому “перепуск через себе” у гірсько-пустельній місцевості при дотримуванні описаних умов, які, однак, виключають насамперед своєчасний процес виявлення противника.

Протидію проти цього прийому (контрприйом) доцільно розробляти і відпрацьовувати у процесі подальших польових експериментів на підставі дослідження варіантів перебудови бойового порядку пошуку.

Список використаних джерел


1. Довбня В. В., Сутюшев Т. А. Бойовий порядок пошукової групи – “в лінію пошукових колон” // Честь і закон. – 2007. – № 4. – С. 9–14.

2. Тактика действий мятежников в Афганистане: Учеб. пособие. – Ташкент: Штаб Краснознаменного Туркестанского округа, 1986. – 36 с.


Стаття надійшла до редакції 15.01.2008 р.

П
Таємно

Прим. 1

УДК 355.45


Д. В. Павлов


СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ВІДСТАНІ ВИПЕРЕДЖЕННЯ ДЛЯ СЕКТОРІВ ОХОРОНИ ВАЖЛИВИХ ОБ’ЄКТІВ


Надано варіант формалізації процесу перехоплення нападників тривожною групою варти на внутрішній території охоронюваного об’єкта та розроблено підхід до визначення необхідної відстані випередження нападників на окремих секторах охорони.
остановка проблеми. З часу свого створення системи охорони важливих об’єктів на Україні функціонують і сьогодні без істотних змін. Однак кардинальні зміни суспільно-політичної обстановки, які відбулися протягом останніх 15-ти років, призвели до появи нових загроз. У зв’язку з цим питання стосовно перегляду принципів охорони та оборони важливих об’єктів, у тому числі й підходів до побудови систем охорони, є наразі актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз періодичних та Internet видань свідчить, що сьогодні питання щодо побудови сучасних захисних систем, і зокрема охоронних, особливо з використанням сучасних технологій, обговорюються доволі активно. Водночас матеріал з цього питання, як правило, оглядовий, у ньому бракує інформації наукового характеру. Насамперед це стосується галузі військової охорони особливо важливих об’єктів. У спеціалізованих виданнях опубліковано статті, присвячені будові систем охорони важливих об’єктів, наприклад [1, 2], але здебільшого така інформація має емпіричний характер.

У
© Д. В. Павлов
працях [3, 4] на прикладі атомної електростанції автором було проаналізовано форму та можливість реалізації такої загрози для важливого об’єкта, як напад організованої озброєної групи з використанням штурмової тактики, а також проведено аналіз основних факторів, що впливають на можливості системи охорони щодо захисту об’єкта при такому нападі. У наведених працях на основі зазначеного аналізу до системи охорони висунуто низку вимог, виконання яких, на думку автора, надасть об’єктивні підстави вважати, що при здійсненні подібного нападу ймовірність проникнення нападників до життєво важливих центрів об’єкта буде мінімальною. Аналіз можливостей діючих наразі систем охорони АЕС засвідчує невідповідність їх характеристик висунутим у [4] вимогам щодо можливості захисту об’єкта при відкритому нападі організованої озброєної групи. Схожість будови систем охорони важливих об’єктів дозволяє робити припущення про можливість перенесення зроблених висновків і на системи охорони інших важливих об’єктів.

Серед проаналізованих у [4, 5] вимог однією з важливіших є вимога випередження нападників тривожною групою варти. Формалізація процесу перехоплення нападників тривожною групою варти і подальше розроблення на її базі рекомендацій щодо оптимізації параметрів системи охорони важливого об’єкта є актуальним науковим завданням. Використання в цьому випадку відомих моделей перехоплення, наприклад [6, 7], обмежене особливостями території охоронюваних об’єктів та особливостями дій сил охорони.

Метою статті є формалізація процесу перехоплення нападників тривожною групою варти на внутрішній території охоронюваного об’єкта та розроблення підходу до визначення необхідної відстані випередження нападників.

Виклад основного матеріалу. Як вихідні положення для дослідження процесу перехоплення нападників тривожною групою варти приймемо такі:

– першочерговою метою сил охорони у разі здійснення нападу організованою озброєною групою є недопущення проникнення нападників до життєво важливих центрів об’єкта, розташованих на внутрішній території, до прибуття сил резерву чи інших сил допомоги ззовні;

– об’єкт охороняється способом оперативного чергування або змішаним, периметр об’єкта обладнано засобами виявлення, які дають начальнику варти можливість встановити момент та орієнтовне місце порушення периметра нападниками;

– при отриманні сигналу про порушення периметра начальник варти спрямовує тривожну групу для перехоплення нападників на позиціях, обладнаних на внутрішній території між периметром та життєво важливими центрами об’єкта;

– припускається, що за найгірших умов обстановки (погана видимість, відсутність або несправність засобів відеоспостереження тощо) начальник варти не має можливості відстежувати напрямок руху нападників до прибуття тривожної групи на позиції варти;

– приймається сформульоване у [4] припущення, що сили охорони будуть здатні зупинити висування нападників до життєво важливих центрів об’єкта, якщо тривожна група варти встигне розгорнутися на обладнаних позиціях перед фронтом нападників до моменту проходження ними умовного рубежу випередження;

– характер місцевості, по якій пересуваються тривожна група варти та нападники, приблизно однаковий, що дає можливість зіставляти швидкості та часові характеристики пересування обох сторін.

З
ауважимо, що під введеним у [4] поняттям “рубіж випередження” розуміється найменша відстань наближення нападників до позицій варти, при якій є можливість ведення ефективного вогню по них з позицій варти з урахуванням часу, необхідного на організацію управління вогнем при достатньому для забезпечення безпеки бійців тривожної групи віддаленні. На кожному об’єкті значення згаданої відстані перебуватиме у залежності від таких факторів, як: характер місцевості, характеристики озброєння варти та озброєння можливих нападників, ступінь захищеності бойових позицій варти тощо. Крім того, на значення відстані рубежу випередження будуть накладатись обмеження, обумовлені розмірами внутрішньої території об’єкта. Наприклад, за умови озброєння варти автоматами АК-74 необхідно, щоб відстань рубежу випередження була у межах 400 м (що відповідає можливості ведення найбільш дійсного вогню конкретним зразком зброї). Проте, якщо просторові характеристики території не дозволяють розраховувати на таку відстань (при близькому розташуванні периметра до життєво важливих центрів об’єкта тощо), то треба передбачити, наприклад, хоча б 75 м (така відстань забезпечує захищеність бійців варти у разі використання нападниками ручних наступальних гранат).

У спробах моделювати можливу ситуацію, яка виникне після перетинання нападниками периметра, необхідно передбачати логіку дій противника. Очевидно, що після проникнення на територію об’єкта нападники будуть прагнути якомога швидше дістатися приміщень, де розташовані життєво важливі центри об’єкта, при цьому намагаючись уникнути зіткнення з тривожною групою варти, що висувається після виявлення нападу. Логічно, що у такому випадку нападники повинні вибрати найкоротший шлях. Розглянемо схему (рис. 1).

Найкоротшим шляхом, що з’єднує точку перетинання периметра нападниками (точка А) із спорудами, до яких вони прагнутимуть дістатися, буде перпендикуляр, проведений до лінії контурів цих споруд (на схемі вздовж відрізку АВ_к). Очевидно, що у цьому випадку перпендикуляр буде найкоротшим шляхом, але поки не відомо, що він буде вигіднішим з позиції нападників. Щоб з’ясувати це, розглянемо випадок, коли нападники виберуть інший напрямок руху (див. рис. 1). Нехай нападники після перетинання периметра у точці А рухаються під кутом α до перпендикуляра (тобто у напрямку АВ_н). Згідно з наведеними вище положеннями начальник варти не може відстежувати напрямок руху нападників і має тільки інформацію щодо координат точки А. У такому випадку вважаючи, що нападники рухаються найкоротшим шляхом (тобто у напрямку АВ'_н), начальник варти спрямовує тривожну групу у точку В_к, куди вона прибуває не пізніше встановленого для цього сектора охорони нормативного часу прибуття. Під нормативним розуміється час, за який нападники, рухаючись по перпендикуляру, підійдуть до рубежу випередження (точка АВ'_н). Прибувши у точку В_к, начальник варти з’ясовує дійсне місце знаходження та напрямок руху нападників і спрямовує тривожну групу на їх перехоплення уздовж лінії позицій варти, тобто у напрямку В_кВ¹_к. На момент прибуття тривожної групи варти у точку В_к нападники, пройшовши відстань а, опиняться у точці В_н і, продовжуючи рух, вийдуть на рубіж випередження у точку В¹_н, подолавши ще відстань с. Проте тривожна група варти, також пройшовши відстань с, опиниться у точці В¹_к. У цьому випадку умова випередження тривожною групою варти нападників буде виконуватися тільки при В_кВ¹_к ≥ В_кС (тобто якщо тривожна група варти прибуде у точку С раніше нападників або одночасно з їх прибуттям у точку В¹_н). Однак після розгляду трикутника АВ'_нВ¹_н стає зрозуміло, що при 0 < α < π/2 зазначена вище нерівність виконуватися не буде. Це означає, що тривожна група варти відставатиме у висуванні на відстань d (відрізок В¹_кС).

Отже, відмова нападників від висування до технологічних споруд найкоротшим шляхом (тобто перпендикулярно до них) насправді може дати їм переваги у випередженні тривожної групи варти. Очевидним шляхом запобігання такій ситуації є збільшення відстані випередження.

Завдання з визначення величини, на яку необхідно збільшити відстань випередження, потребує таких дій:

1) встановлення значення кута α, при якому значення d буде максимальним (тобто визначення найбільш критичного напрямку руху нападників);

2) встановлення значення довжини відрізку, на який необхідно збільшити відстань випередження з метою компенсації відставання тривожної групи варти при найбільш критичному напрямку руху нападників.

Перше потребує встановлення залежності значень довжини відрізку В¹_кС від змін значень ά. Далі необхідно визначити, при якому значенні α функція набуває екстремуму. Після розгляду прямокутного трикутника АВ'_нВ¹_н маємо такий результат: d(α)=а(tgα –1/cosα +1).

Аналіз цієї функції свідчить про те, що на інтервалі 0 < ά < π/2 для неї екстремум не визначений, але вона є зростаючою на цьому інтервалі, і .

Звідси можна зробити такий висновок: відстань, на яку буде відставати у висуванні тривожна група варти, збільшується зі збільшенням кута α, а максимальне значення відстані відставання у висуванні відповідатиме найбільшому за значенням куту α напрямку висування нападників. З першого погляду, зважаючи на те, що нападники можуть вибрати будь-який напрямок висування, можливість збільшення відстані випередження здається сумнівною (при великих значеннях α може виникнути необхідність збільшувати відстані випередження на порядки). З іншого боку, при розрахунках відстані випередження треба враховувати не всі можливі, а лише доцільні (вигідні), з позиції нападників, напрямки руху. Розглянемо схему (див. рис. 2).

Для нападників маршрути 1, 2 і 3 є доцільними, тому що дозволяють, як було зазначено вище, отримати переваги у висуванні перед тривожною групою варти. Маршрут 4, який хоча й має більший кут α, проте не є доцільним, тому що рухаючись ним, нападники не потрапляють до приміщень, що охороняються, а проходять територію об’єкта “наскрізь”. Якщо ж вони, прагнучи дійти до приміщень, усе ж таки звернуть з прямої (як показано на схемі) і спрямують свій рух у точку В, то вони втрачатимуть переваги у висуванні через збільшення довжини траєкторії (іншими словами, маршрут 3 дозволяє дістатися точки В з меншою абсолютною довжиною траєкторії, ніж маршрут 4).

Таким чином, при розрахунках необхідного збільшення відстані випередження треба враховувати максимальний доцільний кут α. Його значення при цьому для кожного окремого об’єкта та сектора охорони залежатиме від фронтальних проекцій споруд, що охороняються, та відстаней між периметром та спорудами.

Н
Е

аступний крок потребує визначення порядку обчислення абсолютного значення збільшення відстані випередження при відомій відстані між периметром і спорудами та розмірах фронтальних проекцій споруд. Розглянемо схему (рис. 3).

Нехай точка А – точка перетинання периметра нападниками; f – відстань від периметра до споруд; k – відстань від споруд до рубежу позицій варти; s₂ – відстань випередження; Δs₂ – відстань, на яку необхідно збільшити відстань випередження; s₁ – найбільша відстань, яку можуть подолати нападники до прибуття та розгортання тривожної групи варти у даному секторі охорони при виконанні умови випередження; g – розмір фронтальної проекції споруд, що охороняються; d – відстань, яку подолають тривожна група варти та нападники до зближення на відстань, що дорівнює відстані випередження. Кут α на наведеній схемі буде найбільшим доцільним кутом руху нападників, і має виконуватись умова АD – СE = s₁ (тому що на момент прибуття тривожної групи варти у точку Н нападники вже пройдуть у напрямку АВ відстань, що дорівнює s₁).

Завдання щодо знаходження необхідного збільшення відстані випередження зводиться до шукання значення Δs₂ при відомих f, s₂ , k, g. Після розгляду трикутника АВС маємо такий результат: , де q = f – (k + s₂); d = gq / f.