Законодавство та практика
| Вид материала | Закон |
- Законодавство та практика, 2792.78kb.
- Законодавство україни про видавничу справу, 150.62kb.
- О. В. Михайлов господарське законодавство (право) Курс лекцій, 7599.32kb.
- Законодавство України щодо попередження насильства в сім’ї, 403.55kb.
- Кримінально-виконавче законодавство україни, 1221.59kb.
- За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 286.68kb.
- Практика Верховного Суда РФ. Причинение смерти по неосторожности. Практика Верховного, 783.64kb.
- Практика на 4 курсе «Производственная практика», 369.11kb.
- Рандеву. Работа со спонсором в команде, 245.69kb.
- 1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство, 10842.99kb.
Стаття 2. Відкритість судових рішень
1. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом.
2. Судові рішення можуть опубліковуватися в друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі з дотриманням вимог цього Закону.
3. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом.
4. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися з судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків, у порядку, передбаченому цим Законом.
Стаття 3. Єдиний державний реєстр судових рішень
1. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
2. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
3. До Реєстру включаються усі судові рішення судів загальної юрисдикції.
4. Порядок ведення Реєстру затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 4. Доступ до Реєстру
1. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Кримінально-процесуальний Кодекс України
Стаття 20. Гласність судового розгляду
Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.
Цивільний процесуальний Кодекс України
Стаття 6. Гласність та відкритість судового розгляду
1. Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито.
3. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.
7. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.
8. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої.
Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це
осіб, які беруть участь у справі.
Кодекс адміністративного судочинства України
Стаття 12. Гласність і відкритість адміністративного процесу
1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.
2. Кожен має право знайомитися в установленому законодавством порядку із судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, які набрали законної сили. Це право може бути обмежено відповідно до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом.
3. Розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито. Суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного
життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом.
4. Розгляд справи в закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил адміністративного судочинства. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі
необхідності - експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.
5. Якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим доступом є суспільно значимою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судовому
засіданні.
6. Під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
7. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, встановленому цим Кодексом.
8. Особи, присутні в залі судового засідання, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі, крім тих, які є суб'єктами владних повноважень.
9. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення.
Право користуватися фото-, звуко-, відео записуючою технікою.
Закон України «Про судоустрій України»
Стаття 9. Гласність судового процесу
2. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом.
Історія 1. Суддя забороняє журналістами бути присутніми на відкритому судовому процесі: як громадяни – будь-ласка, як кореспонденти – ні.
21 вересня 2004 р. голова Херсонської облдержадміністрації (тоді це був Сергій Васильович Довгань) під час бесіди зі студентами Херсонського державного університету рекламував кандидата у Президенти України від влади, а його опонента звинувачував в усіх економічних проблемах України. Представникам виконавчої влади передвиборна агітація суворо забороняється Законом України “Про вибори Президента України”. Студентка Люба Єремічева наважилася оскаржити дії головного чиновника області у суді – вона заявила, що голова держадміністрації порушив її право на вільне формування волі (ст. 6 Закона України “Про вибори Президента України”). 30 вересня 2004 року під час судового засідання по розгляду скарги Люби Єремічевої суддя місцевого суду Суворовського району м. Херсона Наталя Вікторівна Грідіна відмовила в клопотанні Люби Єремічевої про допуск преси – без жодних пояснень про причини. Ухвала про відмову занесена в протокол.
Суддя Наталя Грідіна не заборонила журналістам бути присутніми на судовому процесі в якості фізичних осіб, але заборонила користуватися диктофонами під час судового засідання.
З точки зору Цивільно-процесуального Кодексу (ЦПК) України, який регламентує як повноваження судді при розгляді справ так і саму процедуру розгляду цей крок Наталі Грідіної був дивним. Адже ЦПК не містить жодної норми, яка б допускала додаткові обмеження щодо присутності саме журналістів у відкритому судовому процесі або обмеження їхнього права використовувати технічні засоби для фіксування інформації. Тому вважаючи, що суддя перевищила свої повноваження 4 журналіста газет “Вгору”, “Гривна” і “Точка зору” та 3 редактора газет “Вгору”, “Гривна” і “Вільний вибір” звернулись із скаргами на її дії до територіального управління державної судової адміністрації України в Херсонській області, голові Ради суддів при Херсонському апеляційному суді, голові Верховного Суду України, до регіональної кваліфікаційної комісії, до прокуратури Суворовського району м. Херсона. В них, зокрема, було зазначено, що суддя створила перешкоди законній професіональній діяльності журналістів та порушили вимоги ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо свободи одержувати і передавати інформацію, частину 2 статті 34 Конституції України – право на вільне збирання інформації, статей 29, 43, 45 Закону України „Про інформацію” – право на збір інформації в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів. Прокуратуру представники медіа просили перевірити чи немає у діях судді складу злочинів передбачених ст.ст. 171 та 365 Кримінального Кодексу України, які передбачають відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та перевищення влади або службових повноважень відповідно.
Через місяць журналісти отримали відповіді на скарги до вищеназваних установ. В. о. прокурора Суворовського району м. Херсона В. Петько відповів “винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи в зв’язку з відсутністю складу злочину в діях судді”. Верховний Суд України, регіональна кваліфікаційна комісія передали скарги до Ради суддів Херсонської області, яка відповіла “...що в діях судді Грідіної Н. В. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, а тому немає підстав притягання судді до дисциплінарної і до кримінальної відповідальності”. Підстава для такого висновку місцевої ради суддів була не менш дивною ніж дії судді: права журналістів щодо використання технічних засобів було обмежено на підставі того, що у суду є обов’язок фіксувати хід розгляду справ! З приводу демонстрації херсонським журналістам такого контролю судової системи України за діями херсонської судді на ім’я голови ВСУ від ХМАЖ «Південь» було направлено звернення. В ньому від вищого посадовця судової ланки влади вимагалося звернути таки увагу на проблему порушення прав журналістів і принципу гласності судового процесу, поставити її на обговорення Пленуму ВСУ аби дати відповідні роз’яснення з цього приводу суддям місцевих та апеляційних судів.
Історія 2. Херсонським журналістам вдалося подолати суддівську практику перешкоджання користуватися технічними засобами під час судового процесу.
Передісторія: У херсонській газеті „Честное слово” була надрукована серія викривальних статей про відому фірму “К”, якій, на думку автора, місцева влада допомагала чинити беззаконня й розоряти конкурентів. У липні 2004 р. фірма “К” подала на газету „Честное слово” позов до суду й оцінила моральну шкоду в 1700 грн. Після чергової викривальної статті позов було збільшено до 10 000 грн. Але позов до “Честного слова” суд тоді так і не розглянув – позивач на засідання суду не з’являвся і нічого більше не вимагав.
А 6.12.2004 р., газета опублікувала журналістське розслідування про розорення успішного заводу з виробництва соків. Автор звинуватив у змові проти підприємства з метою заволодіти його майном представників прокуратури, міліції та суду.
Наступного ж дня «старий» позов фірми “К” до газети „Честное слово” збільшився із 10 000 гривень до 100 000 гривень. Суд призначили на 13 грудня 2004 р. На той самий день у тому самому суді був призначений розгляд позову фірми “К” ще до однієї херсонської газети “ВІК”, яка надрукувала статтю, де автор прямо вказував, що директор фірми “К” для розорення чужих бізнесів використовує зв’язки у судах, прокуратурі та міліції.
Інтереси обох газет готувався захищати адвокат Ярослав Ващук. Але напередодні суду 10 грудня адвоката міліціонери закрили в ізоляторі тимчасового утримання – “за підозрою у скоєні злочину”. А 13 грудня суддя місцевого суду Суворовського району м. Херсона присудив газеті “Честное слово” відшкодувати фірмі “К” 100 000 гривень моральної шкоди, а з газети “ВІК” стягнути 20 000 гривень. Обидва рішення було винесено у відсутність представників від газет і адвоката.
3 січня 2005 р. редактор газети „Честное слово” та захисник адвоката звернулися до ХМАЖ «Південь». 6 січня 2005 р. було проведено засідання медіа-клубу, де перед журналістами виступили головний редактор газети “Честное слово”, захисник Ярослава Ващука Олег Іванюта, батько адвоката Віктор Іванович Ващук. Були запрошені представники правоохоронних і судових органів: прокурор Херсонської області Андрій Кузьменко, прокурор Дніпровського району м. Херсона Юрій Балабанов, начальник УМВС України в Херсонській області Сергій Семків, слідчий Дніпровського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області Василь Паламарчук, голова Апеляційного суду Херсонської області Анатолій Іванищук, суддя місцевого суду Дніпровського району міста Херсона Павло Вадзінський. Але ніхто із правоохоронців і суддів не прийшов на засідання. Як пояснив захисник адвоката, кримінальну справу проти Ярослава Ващука сфабрикували, не маючи жодних фактів для неї.
Перед судовим засіданням 11 січня 2005 р. юристом проекту Олександром Бурмагіним було роз’яснено журналістам їхні права під час відкритого судового засідання. Також юрист підготував підбірку витягів із законодавства України, що закріплюють гласність і відкритість судового процесу та професійні права журналістів на користування технічними засобами яку роздав журналістам. Але 11 січня охорона не пропустила тележурналістку Наталю Мельникову із відеокамерою до залу суду, посилаючись на розпорядження судді. Суддя негативно реагувала і на зйомки фотокамерами.
Ініціативна група проекту й свідомі своїх законних прав журналісти перед наступним судовим засіданням провели нараду й вирішили, що не будуть більше покірно вимикати диктофони, відеокамери, ховати до кофрів фотоапарати на вимогу судді (як завжди робили досі, наприклад, у випадку із справою Люби Єремічевої). Наступного дня журналісти пояснили охоронцям-міліціонерам, що ті виконують протизаконну вказівку, за яку нестимуть відповідальність, і таким чином прорвалися крізь міліцейський заслон. У залі суду журналісти одностайно відмовилися підкоритися вимогам судді, яка намагалася заборонити вести аудіо і відео запис, фотографувати – вони наполягали на дотриманні законодавства. Суддя Вікторія Ратушна не змогла пояснити журналістам, на підставі якого закону вона чинить перепони їхній професійній діяльності. Координатор проекту Світлана Смаль від імені присутніх журналістів надала судді підготовлені юристом витяги із законів, попросила ознайомитися з ними і не чинити перепон журналістам у виконанні їхніх професійних обов’язків.
13 січня 2005 р. на черговому засіданні вже ніхто не перешкоджав журналістам фіксувати судовий процес технічними засобами. Так херсонським журналістам вдалося подолати суддівську практику обмеження прав журналістів єдиною підставою яких було «тому що, я так сказав…» Зробивши це один раз вони і надалі кожен раз у аналогічних ситуаціях відстоюють своє право на вільне одержання інформації.
Закон України „Про державну службу”
Стаття 1. Державна служба і державні службовці
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Стаття 2. Посада і посадова особа
Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»
Стаття 1. Служба в органах місцевого самоврядування
Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на
постійній основі діяльність громадян України, які займають посади
в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію
територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та
окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Стаття 2. Посадова особа місцевого самоврядування
Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Стаття 3. Посади в органах місцевого самоврядування
Посадами в органах місцевого самоврядування є:
виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;
виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;
посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Постанова Пленуму ВСУ Про судову практику у справах про хабарництво
Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).
Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Кодекс адміністративного судочинства України
Стаття 3 (в контексті оскарження відмови у задоволенні інформаційних запитів)
7) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
| ОФІЦІЙНІ
НЕОФІЦІЙНІ
| Підстави звільнення від відповідальності Стаття 42. ЗУ „Про друковані засоби масової інформації (пресу) ” Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: 1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); 2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію"; 3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян; 4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; 5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом. Стаття 302. Право на інформацію Цивільного Кодексу України 2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело. |