Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
Стаття 366. Оскарження ухвали суду
1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає.
2. Ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути оскаржена в порядку, встановленому цим Кодексом.
1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд рішення, ухвали, заочного рішення чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами апеляційному оскарженню не підлягає. Натомість, ухвала про відмову перегляду справи може бути оскаржена до вищестоящого суду.
2. Коментована норма є досить дискусійною. На нашу думку, ухвала суду про скасування рішення за нововиявленими обставинами повинна визнаватися об‘єктом оскарження. В іншому випадку, контроль за діями судді, який скасовує рішення, відсутній, а механізму виправлення помилок не має.
На практиці мають місце випадки, коли судді помилково приймають нові обставини як нововиявлені, задовільняють заяви про перегляд рішення, що надходять від осіб, які не брали участі у справі, скасовують рішення безпідставно.
Розділ VI
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ
СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ
ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ)
Стаття 367. Негайне виконання судових рішень
1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про:
1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;
2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;
4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
2. Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.
1. Питання про негайне виконання рішення судом вирішується при ухваленні рішення. Якщо ж суд, який ухвалив рішення, не допустив негайного виконання рішення, то за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи він може ухвалити додаткове рішення. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Додаткове рішення ухвалюється судом після розгляду питання в судовому засіданні. Суд зобов’язаний повідомити про час і місце проведення такого засідання осіб, які беруть участь у справі, проте їх присутність не є обов’язковою.
2. Перелік випадків обов’язкового негайного виконання рішень, зазначених у коментованій статті, є вичерпним та поширюваному тлумаченню не підлягає. До них належать:
1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;
2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;
4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;
5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;
6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
3. При ухваленні рішення про негайне виконання суд повинен одночасно видати виконавчий лист, який згідно зі ст. 18 Закону “Про виконавче провадження” є виконавчим документом.
Стаття 368. Звернення судових рішень до виконання
1. Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.
2. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.
3. Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби.
4. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.
1. Усі питання, що виникають в процесі виконання рішення, що набрало законної сили або виконується негайно, вирішуються судом першої інстанції.
2. Відповідно до принципу диспозитивності виконавчий документ видається на прохання стягувача. Не суперечить закону видача виконавчого документа представнику, в тому числі адвокату. Заява про видачу виконавчого листа полдається в письмовій формі. В заяві зазначається найменування суду, до якого подається заява, найменування особи, яка подає заяву, рішення, на виконання якого заявник просить видати виконавчий лист, прохання особи, дата та підпис. Заява подається в одному примірнику. Судового збору за видачу виконавчого документа не передбачено.
3. За загальним правилом, суд видає лише один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за спільною заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом. Зміст виконавчого листа повинен відповідати резолютивній частині рішення суду.
4. Виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби. Це суд робить з власної ініціативи в інтересах держави.
5. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову. Таким документом є постанова відповідної державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження (якщо ухвала виконана) або постанова про відкриття виконавчого провадження (якщо ухвала не виконана).
Стаття 369. Оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому
та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню
1. Виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України “Про виконавче провадження”.
2. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.
3. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист.
4. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. (Стаття 369 в редакції Закону № 3538-IV від 15.03.2006р.)
1. У виконавчому листі повинні бути зазначені:
а) назва документа, дата видачі та найменування суду, що видав документ;
б) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;
в) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб – платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
г) резолютивна частина рішення;
д) дата набрання чинності рішенням;
е) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою осадовою особою і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
2. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника:
- виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі;
- визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню;
- стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.
Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист. Фактично ці заходи мають забезпечувальний характер, тому ухвала суду виконується негайно.
3. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.
Стаття 370. Видача дубліката виконавчого листа
або судового наказу
1. Замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.
2. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката.
3. За видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу стягувачу справляється плата в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.
1. Дублікатом називається документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акта. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка “Дублікат”.
Дублікат видається судом, який ухвалив рішення, після розгляду заяви про видачу дубліката в судовому засіданні. Заява про видачу дубліката подається стягувачем, якщо втрачено оригінал стягувачем. Якщо оригінал виконавчого документу втрачено державним виконавцем, то з поданням до суду звертається державний виконавець.
Сторони та заінтересовані особи викликаються в судове засідання, але їх неявка не перешкоджає вирішенню питання та постановленню відповідної ухвали.
2. При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили. У випадку часткового виконання змінювати у дублікаті загальну суму не можна. Це враховується в ході подальшого виконавчого провадження.
На ухвалу щодо видачі дубліката виконавчого листа може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду.
3. За видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу стягувачу справляється плата у розмірі 3 гривень (Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 р. № 151 “Про встановлення розмірів плати за роздрукування технічного запису судового засідання в адміністративних та цивільних справах і видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу”).
Стаття 371. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення
виконавчого документа до виконання
1. Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
2. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
1. Поновлення пропущеного строку слід відрізняти від переривання строку давності для пред’явлення виконавчого листа до виконання (ст. 22 Закону “Про виконавче провадження”). Заява про поновлення строку подається одночасно з пред’явленням виконавчого документа до суду, який видав виконавчий документ або до суду за місцем виконання.
Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні, про час і місце якого мають бути повідомленні сторони. Проте їхня неявка не перешкоджає для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. У разі, якщо суд визнає причину пропуску строку поважною, він продовжує строк пред’явлення виконавчого документу до виконання, про що постановляє ухвалу.
2. Відповідно до ст. 23 Закону “Про виконавче провадження” суд може поновити лише строк для пред’явлення до виконання виконавчого документа, виданого судом. Щодо інших виконавчих документів пропущені строки поновленню не підлягають.
Результати вирішення судом питання про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання фіксуються у відповідній ухвалі суду, яка може бути самостійним об’єктом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Стаття 372. Мирова угода в процесі виконання
1. Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.
2. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.
3. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.
1. Відповідно до принципу диспозитивності сторони можуть і у виконавчому провадженні укласти мирову угоду, стягувач має право відмовитися від примусового виконання рішення. Ці дії мають бути відображені у відповідних письмових документах і визнані судом, оскільки вирішення питання про затвердження мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення належить до компетенції суду.
Письмова заява про укладення мирової угоди або відмову стягувача від примусового виконання рішення подається державному виконавцеві, який передає її до суду для визнання не пізніше триденного строку.
2. Суд зобов’язаний роз’яснити сторонам наслідки затвердження відмови від примусового виконання рішення чи мирової угоди, бо згідно з п.п. 1, 2 ст. 37 Закону “Про виконавче провадження” прийняття судом відмови стягувача від стягнення та затвердження ним мирової угоди між стягувачем та боржником є підставами для закриття виконавчого провадження.
У разі закриття виконавчого провадження припиняється дія арешту майна боржника, скасовуються інші вчинені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії у зв’язку із закриттям виконавчого провадження. Закрите виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, коли постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження визнається судом незаконною.
Визнаючи мирову угоду чи відмову стягувача від примусового виконання, суд зобов’язаний перевірити чи це не суперечить закону і не порушує права чи свободи інших осіб.
Для того щоб суд визнав мирову угоду, він має переконатися в її здійсненності. Так, визнаючи мирову угоду про поділ житлового будинку, слід перевірити чи є технічна можливість поділу відповідно до умов мирової угоди.
За результатами розгляду мирової угоди або відмови стягувача від примусового виконання суд постановляє відповідну ухвалу, де вказуються умови мирової угоди, що визнається.
У випадку невизнання відмови від стягнення або мирової угоди суд повинен мотивувати свої висновки про це в ухвалі.
Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи
встановлення способу і порядку виконання
1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
1. Відстрочка – відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом.
Розстрочка – спосіб виконання зобов’язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.
Порядок виконання рішення – це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов’язки суб’єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.
2. Зміст поняття “спосіб виконання рішення” можна встановити з аналізу ст. 16 ЦК. А саме, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
а) припинення дії, яка порушує право;
б) відновлення становища, яке існувало до порушення;
в) примусове виконання обов’язку в натурі;
г) зміна правовідношення;
д) припинення правовідношення;
е) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
є) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з‘ясовувати обставини, що свідчать про неможливість виконання рішення. Так, у вересні 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - Виконком) про надання житла. Обґрунтовуючи позов, К. послався на те, що з березня 1974 р. працював в органах прокуратури. Відповідно до ст. 49 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII "Про прокуратуру" прокурори, призначені на роботу в іншу місцевість, протягом шести місяців забезпечуються виконавчими комітетами місцевих рад благоустроєним жилим приміщенням у позачерговому порядку, однак на порушення цієї норми він до цього часу житло не отримав. 28 грудня 2001 р. його звільнили з органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років. Позивач просив зобов'язати відповідача надати йому житло, у разі неможливості надати житло - стягнути на його користь з управління Державного казначейства Закарпатської області 103 тис. 103 грн.
Ужгородський міський суд Закарпатської області рішенням від 15 лютого 2002 р. позов задовольнив, зобов'язавши Виконком надати К. благоустроєне жиле приміщення. 10 липня 2002 р. до Ужгородського міського суду надійшла заява начальника відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції про роз'яснення резолютивної частини зазначеного судового рішення та порядок його виконання.
Цей же суд ухвалою від 5 вересня 2002 р., залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 2 січня 2003 р., у задоволенні заяви відмовив.
28 листопада 2002 р. державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції звернувся до Ужгородського міського суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Ужгородський міський суд ухвалою від 14 січня 2003 р. змінив спосіб і порядок виконання свого ж рішення від 15 лютого 2002 р.: зобов'язано Виконком сплатити К. 86 тис. 300 грн. для придбання чотирикімнатної благоустроєної квартири на сім'ю із шести осіб.
Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 18 березня 2003 р. резолютивну частину зазначеної ухвали змінив та виклав у новій редакції. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 15 лютого 2002 р.: зобов'язано Виконком сплатити К. 79 тис. 341 грн. для придбання чотирикімнатної благоустроєної квартири на сім'ю із шести осіб.
У касаційній скарзі Виконком просив ухвали Ужгородського міського суду від 14 січня 2003 р. та Апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2003 р. скасувати, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи заяву про зміну способу і порядку виконання рішення, суд виходив з того, що Виконком не виконує рішення у зв'язку з відсутністю новозбудованих квартир, тому його зобов'язано сплатити К. 79 тис. 341 грн. - вартість квартири.
Однак із таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до пунктів 6, 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави, соціальний захист та соціальне забезпечення. Крім того, ч. 2 ст. 85 цього Кодексу заборонено здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів. Суд, поклавши на Виконком обов'язок сплатити К. 79 тис. 341 грн., зазначені вимоги закону не врахував.
Відповідно до ч. 1 ст. 351 ЦПК зміна способу і порядку виконання рішення допускається у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Оскільки Виконком не повідомляв державного виконавця про неможливість виконання судового рішення, міський суд усупереч вимогам ст. 40 ЦПК, не перевіривши доводи Виконком із цього питання, передчасно дійшов висновку про відсутність благоустроєних жилих приміщень у м. Ужгороді. Крім того, стягуючи безпосередньо на користь К. гроші для придбання квартири, суд не врахував, що відповідно до чинного законодавства особі, яка потребує житла, надається житлова площа у встановленому законом порядку, а не виплачуються кошти для придбання квартири у власність.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Виконком задовольнила, ухвали Ужгородського міського суду від 14 січня 2003 р. та Апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.113
2. Відстрочка та розстрочка виконання застосовується на захист інтересів боржника. Зміна способу та порядку виконання можуть бути також і в інтересах стягувача, якщо мова йде про випадки, коли реалізація рішення знаходиться під загрозою або виявляється неможливою.
Вирішення питання про відстрочку, розстрочку, зміну способу та порядку виконання може ініціювати як державний виконавець, так і сторона. Для цього вони звертаються із заявою до суду, який видав виконавчий документ. Суд має розглянути таку заяву в судовому засіданні у десятиденний строк.
Слід звернути увагу на те, що процесуальною особливістю вирішення цього питання є виклик сторін в судове засідання. Це дає підстави стверджувати про можливість застосування ст. 169 ЦПК у разі неявки осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу виконання рішення можна оскаржити в апеляційному порядку.
Стаття 374. Вирішення питання про тимчасове влаштування
дитини до дитячого або лікувального закладу
1. Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця.
2. Суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та за обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.
1. Вирішення судом питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу може мати місце у випадку відібрання дитини та передачі її стягувачеві. У разі потреби державний виконавець може звернутися з поданням про це до суду. Інші особи інціювати розгляд такого питання судом не мають права.
2. Суд вирішує питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу у десятиденний строк у судовому засіданні з викликом сторін, але їх неявка не перешкоджає розгляду цього питання. Обов’язковою у цьому випадку є участь органів опіки та піклування, що зобов’язані дати висновок на підставі матеріалів справи. У разі неявки представника органу опіки та піклування, розгляд справи належить відкласти.
3. Процесуальним наслідком розгляду і вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу є постановлення судом ухвали, яка може бути об’єктом оскарження в суді апеляційної інстанції.
Стаття 375. Вирішення питання про оголошення розшуку
боржника або дитини
1. Розшук боржника або дитини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.
2. Суд має право витребувати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку.
3. Суд розглядає подання державного виконавця протягом десяти днів.
1. Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону №Про виконавче провадження” у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. Таке звернення державного виконавця є обов’язковим.
За іншими виконавчими документами державний виконавець може (але не зобов’язаний) звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 42 Закону “Про виконавче провадження”).
Розшук оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.
Для вирішення цього питання суд вправі витребувати від державного виконавця всі необхідні документи. При цьому береться до уваги сума стягнення та заходи, що вживалися для встановлення місце перебування боржника чи дитини заінтересованими особами або державним виконавцем.
Суд розглядає подання державного виконавця у десятиденний строк і за результатами його розгляду постановляє ухвалу, яка направляється органам, що будуть здійснювати розшук.
Відповідно до ст. 293 ЦПК ухвала суду про оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку.