Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
Розділ VIII
ПРО ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ
ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ
Глава 1
ВИЗНАННЯ ТА ЗВЕРНЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ
ІНОЗЕМНОГО СУДУ, ЩО ПІДЛЯГАЄ ПРИМУСОВОМУ
ВИКОНАННЮ
Стаття 390. Умови визнання та виконання рішення іноземного
суду, що підлягає примусовому виконанню
1. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
1. Визнання і виконання рішень іноземних судів поряд із коментованою нормою регламентується також Законом України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” від 29 листопада 2001 року, Законом України “Про виконавче провадження” (ст.84) та дво- і багатосторонніми міжнародними договорами, а також іншими нормативними актами. Значний вплив на правильне сприйняття положень щодо виконання рішень іноземних судів має Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №12 “Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України”125.
2. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Прикладом такого міжнародного договору є Мінська конвенція держав-членів СНД, укладена 22 січня 1993 року, якою встановлено єдиний порядок визнання і виконання рішень її учасницями і яка стала нормативною базою для його відтворення у двосторонніх договорах між Україною і Республікою Грузія, Республікою Молдова, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Монголією, Китайською Народною Республікою. Відповідно до ст.390 ЦПК України рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тому коли держава не є учасницею конвенції, міжнародного договору чи угоди, за якими Україна взяла на себе обов’язок про визнання і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд повинен постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України, незалежно від того, хто є особа, на користь якої постановлено рішення. Виняток з такого правила будуть становити лише випадки, коли за принципом взаємності є домовленість ad hoc (з лат. - особливо для цього, лише для цього випадку126) з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Під визнанням рішення іноземного суду слід розуміти поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України. А під виконанням - застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні.
Стаття 391. Строки пред'явлення рішення іноземного суду
до примусового виконання
1. Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
1. Коментована стаття встановлює строки пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання.
Дана стаття містить ряд положень, що потребують конкретизації. Суди України розглядають питання щодо визнання рішень іноземних судів, а тому вони й надають цим рішенням законної сили на території України; державна виконавча служба займається виконанням рішення, але лише після його визнання. При цьому строк розгляду питання про визнання рішення може бути тривалим, виконання рішення могло відбуватися з певними ускладненнями спочатку в іншій країні і лише потім потрапити до України, тому такий час має вважатись об’єктивною підставою для поновлення строку виконання рішення. У такій ситуації має окремо регламентуватися строк звернення до суду за визнанням рішення, а також маж конкретизуватися поняття “законна сила рішення”, оскільки державний виконавець може рахувати строк набрання рішенням законної сили з того моменту, коли уповноважений суд України визнає його і останнє рішення не буде оскарженим127.
Таким чином, видається дана стаття мала б говорити про строк звернення до суду за визнанням рішення, а не про строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання. Рішення іноземного суду має спочатку бути визнане в Україні і вже після отримання дозволу на примусове виконання такого рішення воно може бути пред’явлене до примусового виконання.
Стаття 392. Суди, що розглядають справи про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
2. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
1. Коментована стаття встановлює підсудність справ про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. По даній категорії справ передбачається територіальна підсудність за місцезнаходженням віжповідача - за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Ст.4 Закону України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” дещо по-іншому визначає підсудність даної категорії справ - питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається апеляційним судом АРК., апеляційними обласними, Київським та Севастопольським міськими судами за місцем постійного або перебування (місцезнаходження) боржника. Таким чином, Закон передбачає родову підсудність по даній категорії справ, що в свою чергу, суперечить ст.392 та 107 ЦПК України. На нашу думку, ЦПК 2004 року взагалі відмовився від родової підсудності в цивільному процесі.
2. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника. Дане положення фактично дублює ч.10 ст.110 ЦПК України.
Стаття 393. Порядок подання клопотання про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
1. Коментована стаття визначає процедуру звернення із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Таке клопотання повинно подаватися до суду відповідно до визначеної ЦПК підсудності безпосередньо стягувачем. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інший порядок такого звернення, то клопотання може подаватися і в іншому порядку, ним визначеному. Так, відповідно до ст.53 Мінської конвенції держав-членів СНД клопотання про дозвіл на примусове виконання рішення може бути подане безпосередньо до відповідного суду тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. Воно може бути подано до суду, що виніс рішення у справі по першій інстанції. Вказаний суд надсилає клопотання суду, компетентному постановити рішення за ним. Такий самий порядок подання клопотань про визнання і виконання рішень суду передбачено міжнародними договорами України з Молдовою та Польщею. За договорами України з Грузією, Литвою, Естонією, Латвією клопотання про дозвіл на виконання рішення надсилається до суду, що постановив його по першій інстанції, який у свою чергу надсилає його до суду, компетентного постановити рішення за клопотанням128.
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
Наприклад, відповідно до договорів між Україною і Китайською Народною Республікою, між Україною та Монголією клопотання про визнання і виконання судового рішення подається до суду, який його прийняв, і пересилається останнім до суду іншої договірної сторони через їх центральні установи (Верховні суди).
Таким чином, якщо міжнародним договором передбачено, що відповідний іноземний суд повинен пересилати клопотання компетентному суду України через центральні органи, то таким органом є Міністерство юстиції, якщо це прямо зазначено в міжнародному договорі, а за відсутності в ньому прямого застереження - Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції129.
Стаття 394. Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:
1) ім'я (найменування) стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
2) ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
3) мотиви подання клопотання.
2. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;
4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
4. Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, стягувачеві (або його представникові).
1. Коментована стаття передбачає вимоги щодо форми та змісту клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Таке клопотання викладається у письмовій формі. Окрім передбачених ЦПК України реквізитів, а це - ім'я (найменування) стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження; ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні; мотиви подання клопотання, - воно, очевидно повинно містити і найменування суду, до якого подається таке клопотання.
2. Міжнародними договорами, на основі яких буде допускатися визнання і виконання рішень іноземних судів, визначається перелік документів, що повинні додаватися до клопотання. В такому випадку вони стають невід’ємною частиною самого клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
3. Якщо ж міжнародними договорами не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або якщо такого договору немає (у випадку, коли визнання і виконання здійснюється за принципом взаємності), то ч.3 ст.394 ЦПК України та ст.6 Закону України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” передбачено, що такими документами є:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;
4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
4. Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, не залишає таке клопотання без руху з наданням строку для усунення недоліків (за аналогією з позовною заявою), а відразу залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, стягувачеві (або його представникові).
Стаття 395. Розгляд клопотання про надання дозволу
на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
2. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.
3. За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.
4. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
5. Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.
6. Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення ухвали.
7. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.
8. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
1. Коментована стаття передбачає дії суду після отримання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
2. Після спливу вищезазначеного строку, суд, незалежно від того, чи подав боржник заперечення, чи ні, визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що постановляє ухвалу і повідомляє стягувача та боржника письмово не пізніше, ніж за десять днів до його розгляду.
3. За наявності поважних причин і за наявності клопотання про це від стяувача або боржника, суд вправі перенести час розгляду клопотання.
4. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово, причому лише у відкритому судовому засіданні.
5. Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.
Така норма введена, очевидно, з метою недопущення тяганини та надмірного затягування розгляду клопотання.
6. Клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.130
За результатами розгляду клопотання суд постановляє ухвалу, якою може:
1) або надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду;
2) або відмовити у задоволенні клопотання з цього питання.
Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення ухвали.
7. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.
8. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
В питаннях щодо валюти, в якій повинно провадитись виконання грошових зобов’язань за рішенням іноземного суду, належить виходити з відповідних положень міжнародних договорів (ст.55 Мінської конвенції держав-членів СНД), положень ст.99 Конституції про те, що грошовою одиницею в Україні є гривня; положень Декрету КМУ від 19.02.1993 року “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; Закону України від 23.09.1994 року “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”; постанов Правління НБУ з питань використання іноземної валюти як засобу платежу на території України131.
Стаття 396. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) в інших випадках, встановлених законами України.
1. Коментована стаття визначає підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. За загальним правилом, випадки, коли таке клопотання не задовольняється, повинні бути передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, на підставі якого здійснюється визнання і виконання рішення іноземного суду.
2. Частина друга врегульовує ситуації, коли підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду у міжнародному договорі не визначені. Тоді у задоволенні клопотання може бути відмовлено з підстав, передбачених ч.2 ст.396 ЦПК України.
Стаття 397. Оскарження ухвали суду
1. Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені цим Кодексом.
1. Коментована стаття передбачає можливість оскарження в порядку та строки, передбачені ЦПК, ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. В даному випадку, вважаємо, треба керуватися загальними правилами і строками апеляційного оскарження, незважаючи на те, що ч.1 ст.293 ЦПК України серед ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, не передбачає ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Адже ухвала суду в таких справах - це єдиний вид судових рішень, якими може завершуватися розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду і інакшого способу її оскарження не передбачено.
Стаття 398. Звернення до примусового виконання рішення іноземного суду
1. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом.
1. Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду набирає законної сили відповідно до ст.223 ЦПК України. Після набрання ухвалою законної сили на підставі рішення іноземного суду, суд видає виконавчий лист. Далі виконання рішення здійснюється в загальному порядку відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.