Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу”
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій, 1679.78kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 14.27kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 182.18kb.
- Міністерство освіти І науки України Академія наук вищої школи України класичний приватний, 46.15kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
- Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 366.73kb.
- Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж одеської, 869.19kb.
УДК 338.430
Л.С.Мартюшева – завідувач кафедри фінансів Харківського
національного економічного університету, кандидат економічних
наук, доцент (м. Харків)
В.О.Калишенко – викладач кафедри фінансів Харківського
національного економічного університету (м. Харків)
Оцінка рівня розвитку інноваційного
потенціалу підприємств
Ефективне використання та розвиток інноваційного потенціалу підприємств як виробничого спрямування так і підприємств сфери послуг (зокрема підприємств сфери готельного та курортного сервісу) є центральною проблемою економічного зростання та забезпечення їх гідного місця у сучасному конкурентному середовищі.
Під розвитком інноваційного потенціалу підприємства (далі ІПП) авторами розуміється процес переходу його складових у більш досконалий стан, що в результаті призводить до покращання стану інноваційного потенціалу в цілому.
Будь-які управлінські дії, що спрямовуються на розвиток об’єкту, мають бути результативними, тому дуже важливо при розробці програм розвитку ІПП мати науково-обгрунтований механізм оцінки його поточного стану. При цьому під «станом» слід розуміти певний «зріз», зупинку в розвитку деякого об’єкту [1, с.12]. ІПП це складна система, до якої входить ряд елементів, кожен з яких має свою економічну природу та траєкторію розвитку. Оскільки будь-яка система здатна переходити із одного стану в інший (S1→S2→……→Sn), можна припустити, що кожен можливий стан має характеризуватись певним узагальненим параметром, яких дозволить їх порівняти. Покращення такого параметру в динаміці свідчить про позитивність результатів впроваджених заходів і навпаки.
В економічній літературі залишається дискусійним питання про правомірність застосування узагальнюючих оцінок. Не заперечуючи важливості та значимості часткових показників, кожний з яких відбиває й конкретизує окрему сторону досягнення конкретних результатів, при визначенні ефективності розвитку інноваційного потенціалу необхідність та доцільність використання узагальнюючих показників визначається наступним. Проведені дослідження вказують на те, що рівень і характер динаміки часткових показників, що характеризують стан окремих складових інноваційного потенціалу, об’єктивно можуть мати різну швидкість змін та різний вектор спрямованості. Це унеможливлює одержання однозначної відповіді на два важливі запитання: 1) у якому періоді інноваційний потенціал окремого підприємства був кращим; 2) яке підприємство має кращий стан інноваційного потенціалу у певному періоді в порівнянні з іншими підприємствами.
Побудова узагальнюючої оцінки складного об'єкта або процесу можлива на основі методу таксономії, який дозволяє згорнути багатомірний статистичний матеріал, що характеризує явище в часі або в просторі, у єдину кількісну характеристику. У загальному вигляді таксономія вирішує проблему впорядкування багатомірних об'єктів або процесів стосовно деякого заданого нормативного вектора-еталона.
Використання цього методу для оцінювання процесу розвитку ІПП дозволяє забезпечувати однозначність та порівняння результатів розвитку ІПП кожного підприємства в цілому, не ігноруючи при цьому особливості динаміки розвитку його складових, виявити «вузькі місця» розвитку в розрізі окремих складових, які характеризуються системою часткових показників.
У ролі індикатора для оцінювання результативності впровадження заходів по розвитку ІПП пропонується використовувати таксономічний показник рівня розвитку З.Хельвіга. Програму розвитку ІПП слід визнавати ефективною в тому випадку, коли таксономічний коефіцієнт визначений після впровадження розроблених заходів перевищить цей же показник, розрахований до початку впровадження системи заходів.
Застосовувати таксономічний коефіцієнту розвитку доцільно також для проведення моніторингу як окремих складових ІПП так і його загального стану. Для цього необхідно здійснювати аналіз його динаміки. Теоретико-методичні основи розрахунку показника розвитку детально викладені в роботі В. Плюта [2]. Значення узагальнюючої оцінки рівня розвитку певної складової ІПП може коливатися в межах
і інтерпретуються в такий спосіб: стан окремої складової у даному періоді тим більше розвинений, чим ближче значення узагальнюючих оцінок до одиниці. Слід відмітити, що таксономічний показник розвитку може бути застосований і для загальної оцінки стану ІПП. Для цього лише необхідно сформувати набір показників оцінки його загального стану.Література.
- Лепейко Т.І. Методологія управління інвестиційними ресурсами фінансового ринку: Монографія. – Харків: Харківський державний. економічний ун–т, 2001. – 304 с.
- Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в экономических исследованиях: Методы таксономии и факторного анализа / Пер. с пол. В.В. Иванова; Науч. ред. В.М. Жуковской. – М.: Статистика, 1980. – 151 с.
УДК 65.012.32:334.48
А.И. Дихтярь, старший преподаватель
Таврический национальный университет
им. В.И. Вернадского, г. Симферополь
ФОРМИРОВАНИЕ ИННОВАЦИОННОЙ СТРАТЕГИИ РАЗВИТИЯ ИНФОРМАЦИОННО-ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО КАПИТАЛА
В современных условиях глобального информационного общества происходит тотальный ребрендинг стратегий развития как всего общества в целом, так и экономики, организации и управления в частности. Информация и технологии, наравне с энергией, превратились в средства повышения качества и орудий труда, и рабочей силы, став важным фактором и экономическим сырьем для роста производительности общества.
Новые реалии и вызовы требуют формирования как нового мышления и понимания хозяйственности, так и нового поколения владельцев, хозяев и управляющих. Возрастающее влияние человеческого фактора, переосмысление основ бизнеса и субъективных и ситуативных решений в экономике требует мощного интеллекта, способного креативно мыслить, оперативно воспринять и проанализировать огромный поток информации, предвидеть последствия принятых решений и уметь использовать новые возможности, обрести новые связи и изобрести новые комбинации, разработать и внедрить инновацию.
Антропогенные нагрузки на биосферу возросли настолько, что восстановление естественной среды обитания человечества требует существенных затрат для создания искусственной среды с целью увеличения комфортности проживания и потребления, которая ранее только расширялась из материалов той же биосферной среды.
Инновационное мышление и быстрое реагирование – определяющая способность лидеров, позволяющая отвечать на вызовы и испытания внешней среды. Именно формированию способности творчески видеть множественность возможных ситуаций, чувствовать комбинаторику обстоятельств и факторов для результативного решения проблемы должна отвечать парадигма развития и накопления информационно-интеллектуального потенциала нации. Под этим углом зрения необходимо пересмотреть представления об управлении, концепции и инструментарий, поведенческие особенности человеческих ресурсов. Особенно это затрагивает концепцию непрерывного обучения в течение всей жизни, эффективного сочетания командного видения и методов управления, мотивации и стимулов роста, бюджетирование и проактивные методы контроля.
Реализация указанной стратегии должна обеспечить повышение общественной компетенции и профессионализма, соответствующее современным условиям и глобальным перспективам развития.
Современная экономика знаний функционирует на глобальных пространствах знаний, информации, коммуникаций и менеджмента, нацеленных и концентрирующихся на инновациях в процессах, продуктах и технологиях. Способность каждого государства работать в условиях новой экономики является условием обеспечения благосостояния его народа, как и уровня политической и культурной автономии. Международный опыт (Финляндия, Ирландия) свидетельствует, что стратегия ориентации на формирование будущего с сохранением своей национальной идентичности, подкрепленная инвестициями в образование и научно-исследовательский сектор, а также способностью интеллектуальной элиты соответствовать вызовам времени потенциально успешна.
Развитие демократии, духа творчества, заинтересованности в процессе труда и достижении перспективных целей являются основой для формирования инновационной среды как стержневого элемента построения информационного общества и государственного благосостояния, первым пробным камнем построения которого для Украины является евроинтеграция. Однако при всем возможном многообразии подходов и путей реализации существует несколько общих элементов, без которых шанс появления инновационной среды и уровня развития, достойного новой экономике и условиям процветания человеческого потенциала, невозможен: объединительная авангардная роль университетов и научных исследований в них; борьба против бюрократии как врага инновации; необходимость гибких рынков капитала с разными формами рискованного (венчурного) капитала; высокое качество образовательной системы как основного средства обеспечения основного источника новой экономики – человеческий талант; распространение и использование новой информации и информационных технологий как обеспечение фундамента преобразований; телекоммуникации как средство и инструмент улучшения и удешевления доступа к информации; развитая сеть – самая эффективная форма организации как для бизнеса, так и для общественного обслуживания; глобализация как потребность и вызов одновременно; свободный поток информации как необходимость и для экономического роста, и для культурного творчества.
К.М.Леміш– аспірант, старший викладач кафедри економіки
та менеджменту Азовського регіонального інституту
управління Запорізького національного технічного
університету (м.Бердянськ)
Т.В.Черемісіна - студент Азовського регіонального інституту
управління Запорізького національного технічного
університету (м.Бердянськ)
МАРКЕТИНГОВА ВЗАЄМОДІЯ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ АУТСОРСИНГУ
Розвиток ринкових відносин і посилювання конкурентної боротьби вимагають від сучасних підприємств перегляду багатьох аспектів своєї діяльності на шляху підвищення гнучкості і адаптивної до умов ринку. У зв'язку з цим актуальною задачею стає створення і розвиток нових форм і організаційних структур, здатних ефективно функціонувати в умовах зовнішнього середовища, що змінюється. Одним з напрямів підвищення ефективності виробництва і збуту є використання стратегії аутсорсингу, відповідно до якої утворюється нове партнерство, здатне на основі сумісних зусиль підприємств забезпечити їм конкурентні переваги.
З погляду термінології, сьогодні існує декілька визначень аутсорсинга. У загальному вигляді значення їх зводиться до того, що «аутсорсинг» — це передача компанією однієї або декількох бізнес-функцій стороннім організаціям.
В даний час все більша кількість партнерств переходять на аутсорсингові відносини, а в найближчому майбутньому 85% організацій в світі вдаватимуться до аутсорсингу.
Аналіз світових тенденцій розвитку аутсорсинга показує, що найчастіше учасниками і замовниками аутсорсингових відносин є державні установи, підприємства медичної промисловості, фінансові компанії і розробники програмного забезпечення.
Маркетингова взаємодія підприємств на основі аутсорсингу дозволяє підвищити ефективність виконання певних функцій підприємств у області інформаційних технологій, постачання і поставок, обслуговування, фінансів, забезпечення персоналом і навіть виробництва. Практика аутсорсинга в області маркетингу допомагає компаніям розв'язати проблеми функціонування і розвитку в ринковій економіці шляхом скорочення витрат, прискорення адаптації до умов зовнішнього середовища, поліпшення якості продукції і послуг, зменшення ризиків.
Аутсорсинг - це стратегія управління компанією, а не просто вид партнерської взаємодії, він припускає певну реструктуризацію внутрішньокорпоративних процесів і зовнішніх відносин компанії.
Існує декілька способів та концепцій переходу до аутсорсингу. Однак, принципи теорії гармонізації представляються найбільш доцільними для організації ефективної взаємодії підприємств в області маркетингу.
Виходячи з даної теорії необхідно враховувати гармонію виробництва, ринку і навколишнього середовища; гармонію стабільності і змін; гармонію між керуючими і керованими ланками; гармонію якості і цінності (вартості) елементів і процесів (потоків); гармонію основних і забезпечуючих функцій і структури; гармонію людських відносин; гармонію інтересів і стимулів.
За допомогою маркетингу взаємодії фірма розвиває свою позицію в мережевій структурі – формує, підтримує обмінні взаємостосунки з партнерами. Такі взаємостосунки забезпечують фірмі доступ до ресурсів постачальника і можуть розглядатися як нематеріальні активи компанії. При цьому основна задача маркетингу взаємодії полягає у виборі характеру партнерських взаємостосунків, їх встановленні і розвитку.
Література.
1. Аутсорсинг: создание высокоэффективных и конкурентоспособных организаций: Учеб. пособие /Под ред. проф. Б.А. Аникина.– М: ИНФРА-М, 2003. – 187 с.
2. Курьянович В. Реструктуризация фирмы и переход на аутсорсинг //Sales bussiness/Продажи. – 2005. – №4.– www.salespro.ru.
3. Лески Ц. Аутсорсинг как долговременная стратегия. //Научные и технические библиотеки. – 2004. –№5. – С.114-118.
Л.О. Рожкова, ст.викладач Східноукраїнського національного
університету імені Володимира Даля (м. Луганськ)
АНАЛІЗ СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Готельне господарство є однією з галузей сфери послуг, що тісно пов’язана з розвитком туризму. У 2005 році туристичну діяльність в області здійснювали 80 ліцензіатів (5 туроператорів, 1 туроператор внутрішнього туризму, 74 турагента), 23 фахівця туристичного супроводу (екскурсоводи). Кількість суб’єктів збільшилася на 20 у порівнянні з 2004 роком.
За минулий рік ними здійснений обсяг реалізації туристичних послуг на суму 20458,6 тис.грн., що на 60% більше, ніж за 2004 рік, з них іноземним туристам – 22,4 тис.грн., туристам, які виїжджали за межі України – 11286,6 тис.грн. До бюджету від туристичної діяльності надійшло 640,9 тис.грн., що на 25% більше, ніж за 2004 рік.
Необхідними умовами розвитку туризму в області являється ефективне функціонування готельної індустрії.
У 2005р. в області функціонувало 56 підприємств готельного типу, з них 39 готелів, 6 гуртожитків для приїжджих та 11 оздоровчих баз.
Починаючи з 2000р. в області склалась тенденція до скорочення готельного фонду, що було пов’язано з припиненням діяльності у зв’язку зі збитковістю, неможливістю подальшого утримання та передачею в оренду іншим підприємствам, зміною форми власності, тобто продажем фізичним особам у приватну власність.
Порівняно з 2004р. в 2005 році кількість підприємств готельного типу зросла на 18 (47,4%), в тому числі готелів на 6 (18,2%), гуртожитків для приїжджих на 2 (50,0%), оздоровчих баз на 10 (в 10 разів).
В області найбільш поширені два типа підприємств: готелі – 69,7% та бази відпочинку – 19,6%.
Найбільша кількість підприємств готельного бізнесу зосереджена в обласному центрі –19 підприємств, або 33,9% загальної кількості, по 5 підприємств розташовано в Лисичанську та Сєверодонецьку, 3 підприємства в Стаханові.
Переважна більшість готелів області будувалась за старими проектами, які не відповідають сучасним міжнародним стандартам, не мають необхідного рівня комфортності і не задовольняють потреби громадян, особливо іноземців. Із 1866 номерів тільки 285 (15,3%) люкси і напівлюкси. В основному переважають двомісні номери – 698 (37,4%). Протягом 2005р. у готелях та інших місцях для короткотермінового проживання було обслуговано 75,4 тис. приїжджих..
Загальна сума доходів готелів та інших місць для короткотермінового проживання у 2005р. склала 16,7 млн.грн. Більш ніж половина всіх доходів припадала на доходи від основної діяльності – плату за проживання (63,8%), 12,8% всіх доходів припадало на доходи від надання додаткових послуг, 23,4% - на доходи від іншої діяльності.
В порівнянні з 2004р. доходи від обслуговування громадян збільшилися на 3821,8 тис.грн. (56,2%). Доходи від обслуговування іноземних громадян підприємствами готельного господарства області склали 873,2 тис.грн. – 8,2% від загального обсягу доходів.
Проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що не дивлячись на розвиток туризму в області, в готельному господарстві значних позитивних зрушень не відбулось. Незважаючи на збільшення доходів підприємств готельного господарства, попит на готельні послуги в області залишається низьким, основна частина підприємств збиткові, продуктивність праці на одного працюючого низька, зменшилась кількість приїжджих. На роботу готелів та інших місць для короткотермінового проживання негативно вплинуло те, що в обласному центрі вже широко поширився бізнес, який має безпосереднє відношення до готельної сфери. Це добова оренда квартир. Цей вид послуг складає сьогодні серйозну конкуренцію готельному господарству.
Література.
- Статистичний щорічних Луганської області за 2005. рік. – Луганськ, 2006. – 534с.
- Готельне господарство: основні показники, оцінка якості послуг. – К.: “Логос”, 1999. – 75с.
УДК 338.48
А.Н. Бабко, ассистент
Таврический национальный университет
им. В.И. Вернадского, г. Симферополь
Глобальные системы бронирования в туризме:
проблемы и перспективы развития в Украине
Туристическая отрасль, в своей работе и организации, схожа на любую другую экономическую сферу деятельности. Однако, можно выделить одну особенность – связующим центром, удерживающим разных производителей в рамках туристической отрасли, является информация. Информационные потоки обеспечивают связи между производителями туристических услуг, связи между производителями и потребителями этих услуг, причем они идут не только в виде потоков данных, но выступают также в форме услуг и платежей.
Про рост применения информационных технологий говорит тот факт, что туризм входит в пятерку, а по некоторым данным уже в тройку отраслей с наибольшей долей реализации товаров и услуг через Интернет [1, c. 149].
Существует множество инструментов и систем, способных помочь туристическим компаниям рекламировать свои услуги в сети Интернет, привлекать и информировать потенциальных клиентов о будущих и текущих туристических продуктах [2–9]. Помимо традиционных способов оплаты, предлагаются и новые, позволяющие используя современные платежные системы, значительно ускорить процесс приобретения турпродуктов.
Одним таким неотъемлемым компонентом в работе зарубежных туристических компаний, является бронирование туруслуг с использованием глобальных систем бронирования (GDS).
Эти системы аккумулируют огромную базу данных и позволяют резервировать авиабилеты, гостиничные номера, автомобили, билеты на круизы.
Впервые они были разработаны несколькими авиакомпаниями, дабы сократить расходы на связь и уменьшить нагрузку на персонал служб резервирования.
Глобальных систем четыре – Amadeus, Galileo, Sabre и Worldspan.
Amadeus охватывает Европу, Galileo имеет распространение в США и в некоторых европейских странах. Меньший охват у Sabre и Worldspan [10, c.110–111].
Процесс интернет-бронирования в общем виде представлен на рисунке 1 [10, c. 112].
