Geum.ru

Хай квітами планета розцвіта театралізоване свято для учнів 5-6 класу

Вид материалаДокументы

Содержание


Друга дівчинка
Перша дівчинка
Друга дівчинка.
С.Грей, переклад з російської Г.Дудар.
Пані. Саме так. Я – чарівниця. Послухайте лишень. Чуєте ви дзюркотання струмка? ( Звучить музика А.
Йосип Дудка.
Нарцис. Авжеж, я не побачу свого обличчя, адже тут нема ніяких дзеркал. Отже я спокійно доживу до старості. Вчитель.
Л. Кірик-Радомська.
Л. Кірик-Радомська
Подобный материал:

ХАЙ КВІТАМИ ПЛАНЕТА РОЗЦВІТА

Театралізоване свято для учнів 5-6 класу

5 - 6 класів

Г.М.Дудар, старший вчитель ЗОШ І-ІІІ ст. №19,

м. Тернопіль

Приміщення, в якому проходитиме свято, прикрашене репродукціями картин К.Білокур та інших художників, дитячими малюнками, витинанками, вишивками, аплікаціями на тему "Я вражений красою. Дивний цвіт…" На столах – композиції з квітів. На імпровізованій сцені – інтер’єр кімнати маленької Іди. Звучить мелодія "Вальс квітів" П.І Чайковського. Виходить маленька Іда.

Іда. Бідні мої квітоньки зовсім зав’яли. Вчора ввечері вони були такі красиві, а тепер опустили голівки! Чому це? Що з ними сталось?

Студент. Знаєш, що? Квіти були вночі на балу, ось тому вони і опустили свої голівки.

Іда. Але ж квіти не танцюють!

Студент. Танцюють! Вночі, коли навколо темно і ми всі спимо, вони так весело танцюють, що просто дивина!

Іда. А дітям можна прийти на бал?

Студент. Чому ж ні, адже танцюють маленькі маргаритки і конвалії.

Іда. А де танцюють найгарніші квіти7

Студент. Ти ж була за містом, там, де великий палац, в якому влітку живе король, і де такий чудовий сад з квітами? Ось там і бувають справжні квіткові бали.

Іда. А король не розсердиться, коли дізнається, що квіти танцюють?

Студент. Та ж про це ніхто і не знає!

Іда. І я теж зможу їх побачити?

Студент. Звісно. А зараз мені треба йти. Тож лягай спати. На добраніч, Ідо!

Іда. На добраніч. (Іда виймає з коробки свою ляльку.) Тобі доведеться встати, Софі, і полежати цієї ночі у ящику: бідні квіти захворіли, їх потрібно вкласти у твоє ліжечко, - може, вони одужають. (Іда вклала ляльку і сама лягла на ліжечко. Звучить "Вальс квітів", на сцену виходять дівчатка у костюмах квітів і танцюють.)

Вчитель. Діти , ви. звичайно, впізнали героїню чудової казки Г.-Х. Андерсена "Квіти маленької Іди". І, звісно, ви пам’ятаєте, як танцювали на балу і блакитні фіалки, і оранжеві нагідки, і маргаритки, і конвалії… А вранці. коли Іда прокинулась, квіти були мертві. У казки сумний кінець. Адже вік у квітів недовгий. Та, незважаючи на це, вони радують нас впродовж нашого життя.

Адже, справді, квіти – це дарунок, квіти – це прикраса. Квіти мають свою історію, квіти мають свою душу. І, напевно, нема в світі людини, яка б була байдужою до цього творіння природи.

Хочу я троянди, що цвіте в саду…

Скільки я для неї дивних слів знайду!

Хочу я купави. Їй я розкажу,

Чом я над сагою цілу ніч ходжу.

А фіалці тихій в сутіні лісів

Вже давно мережку із пісень я сплів.

І волошкам синім в полі, серед трав,

Я казки чудесні і легенди склав.

Так писав видатний український поет Олександр Олесь. Оспівували квіти художники, композитори, поети, фотографи. Адже квіти – це завжди краса, не буває некрасивих квітів. Усьому світові відома українська художниця Катерина Білокур. На її полотнах можна побачити химерне розмаїття квітів, якого в природі насправді не існує. Це казкове плетиво кручених паничів, рож, маків, півоній. красоль, чорнобривців зворушує серце. Квіти Катерини Білокур Наповнені сонцем, радістю, мелодіями веселкових барв. І це зовсім не випадково. Адже натхнення давали художниці квіти рідної землі. А майже кожна квітка має свою історію. І в історії квітів – частина історії людства.

За вікном – осінь. Сумна пора… Принаймні, так писав поет. Але що це?

(Заходять дві дівчинки – продавці квітів. В руках у них кошички, а в кошиках айстри, жоржини, хризантеми, чорнобривці.)

Перша дівчинка. Пані, купіть жоржини.

Друга дівчинка. Або айстри чи хризантеми.

Перша дівчинка. А ще чорнобривці чудові.

Пані. Я куплю усі ці чудові квіти, але за однієї умови.

Дівчатка. Якої?

Пані. Ви розкажете мені про кожну з цих квіток.

Перша дівчинка. Ну, що ж, тоді я перша. Цю красиву квітку звуть жоржиною.

Але вона має ще одне ім’я – Далія. Її батьківщина Мексика. Майже 200 років тому два іспанські мандрівники привезли до Мадриду соковиті бульби і подарували їх королю. Той звелів посадити бульби в саду. Восени рослини зацвіли червоним цвітом. Квіти ці дуже сподобались королю. Королівський ботанік описав цю рослину і дав їй ім’я на честь короля Далія. А ім’я жоржина дав мені німецький вчений на честь російського мандрівника Георгі.

Друга дівчинка. А ось айстра говорить сама за себе. Адже айстра з латинської означає зірка. І справді, ці чудові квіти схожі на зорі.

Айстри осінні, печалі квіти,

Тихі, задумливі ваші кущі;

Тихо гойдаєтесь. сумно схиляєтесь

Осінню пізньою ви до землі.

Сонечко ясне вас не пригріє,

Осінь печальная ваша весна,

Дивлюсь на вас. і серденько мліє

Сумом огорнута моя душа.

Сад весь осипався, все одцвіло…

Листя зів’яле вдалину рознесло…

Лише самотні айстри осінні

Чекають даремно весну.

С.Грей, переклад з російської Г.Дудар.

Перша дівчинка. Серед осіннього розмаїття улюблена квітка нашого народу – чорнобривці. Скромні квіти , вони завжди нагадують нам про найдорожчу людину – про маму, про найріднішу землю –про батьківщину.

(Пісня "Чорнобривці", муз. В. Верменича, сл. М. Сингаївського.)

Пані. Ну, що ж я купую ці квіти. Але плата моя буде незвичайна. Що варті гроші? Я дарую вам весну!

Дівчатка. Весну? Це ж як подарувати можна весну?

Пані. Для мене все можливо. Все дуже просто – чарівниця я.

Пані. Саме так. Я – чарівниця. Послухайте лишень. Чуєте ви дзюркотання струмка?

( Звучить музика А.Вівальді "Пори року". Виходять діти у костюмах весняних квітів.)

Конвалія. Люди здавна полюбили мене. Перекази слов’ян розповідають про безнадійне кохання водяної царівни Волхови до відважного купця Садко. Дізнавшись, що Садко полюбив просту дівчину Любаву, заплакала з горя царівна. Сльози покотилися з її синіх. як море, очей. Перлинами падали вони у траву і перетворювались на ароматні сріблясті квіти, які назвали конваліями.

У народів Західної Європи конвалія – це житло й маленьких лісових чоловічків – ельфів, і намисто Білосніжки, яка, тікаючи від злої мачухи, згубила його в лісі, і воно перетворилося на срібні дзвіночки. А ще я занесена до Червоної книги.

(Заходить Лікар Айболить.)

Лікар. Сестра нарцисів, лілій ніжних

І неповторна серед них

Цвіте прекрасна білосніжна

Конвалія в лісах моїх.

Мов наречена з тонким станом,

Стоїть, всміхається мені;

І запах ніжний, незрівнянний,

П’янкий, мов чари весняні.

Так, конваліє, це саме про тебе ці рядки. Але ти настільки скромна, що не признаєшся, яка ти корисна. У часи середньовіччя ти була символом лікарського мистецтва, емблемою медицини. У народній медицині конвалію застосовували при захворюваннях серця, нервової системи, захворюваннях очей, при безсонні, головному болю, нежиті.

Конвалія. Лікарю, ти згадав про мою сестру – Лілію.

Лікар. Так, містичну і лікувальну славу мала вона у слов’ян. Відваром здолай-трави, як її ще називали, лікували зубний біль і отруєння. А ще давні слов’яни вважали її важливим оберегом під час подорожей. Квітко русалки, розкажи про себе.

Лілія. Я прийшла із глибин. Я цвіту до пори…

Як дитя я в колисці сповита.

Не зірви ти мене, не зірви –

Я навчу тебе сонце любити!

Як цінуєш красу, я тобі принесу

Срібні води і пісню, юначе,

А загубиш мене – і пригорнеться сум,

І душа твоя гірко заплаче.

Коли ж дівчина ти, я – сестра. Пощади.

Захисти у хвилину загрози!

Я дівочість твою вбережу від біди,

Я за тебе щодень у тривозі.

Я самітня така. Не гойдай сповиток…

Наді мною лиш неба хустина.

А як ніч без зірок, так вода без квіток,

І ріка – не ріка, а пустиня.

Я із казки прийшла.

Я цвіту до пори…

Як дитя. я в колисці сповита.

Не зірви ти мене, не зірви.

Я навчу тебе сонце любити.

Йосип Дудка.

Нарцис. А про мене сам перський цар Кір дав визначення:"безсмертної краси – творіння насолоди." А Магомет сказав: " У кого є дві хлібини – нехай продасть одну, щоб купити нарцис, бо хліб – пожива для тіла, а нарцис – пожива для душі. Мною захоплювалися Шекспір, Шеллі.

Заяча рута й тюльпан обнялись,

І красень закоханий, ніжний нарцис,

Розцвів над водою й на себе зорить,

Аж поки у пристрасті тій не згорить…

Лілія. Ти, Нарцисе, син річкового бога Цефіза. Тебе прирекли на те, що досягнеш глибокої старості лише в тому разі, якщо ніколи не познайомишся із собою, тобто ніколи не побачиш свого обличчя.

Нарцис. Авжеж, я не побачу свого обличчя, адже тут нема ніяких дзеркал. Отже я спокійно доживу до старості.

Вчитель. Але сталось не так, як гадалось. В Нарциса закохалась дочка цариці неба Юнони Ехо(Луна). Але Нарцис залишався байдужим до її страждань. Тоді Ехо у відчаї звернулась до богів, благаючи змилосердитись і покарати Нарциса за його незворушність. І розчулені боги почули її молитву і покарали його.

Сталось так, що Нарцис, відчуваючи спрагу, зупинився край чистого, мов дзеркало, спокійного плеса. Нагнувся над ним, щоб напитися. і ту, вперше в житті, побачив у воді своє відображення й так був зачарований, що закохався в себе. Не в змозі більше ні на хвилину відірвати від того чарівного нетривкого образу погляду, почав марніти, бліднути й хиріти від кохання. Проте милосердні боги не дали йому вмерти і перетворили його на чарівну квітку, яка чудесно пахне, а голівка її так і хилиться донизу, ніби намагаючись ще іще раз помилуватись собою… Так розповідає древня грецька легенда, сумна і прекрасна легенда про кохання. Принаймні про нарциси як про квіти кохання співається у пісні українського поета-пісняра Вадима Крищенка.

(Звучить пісня Г.Татарченка на слова В.Крищенка "Білі нарциси".)

Вчитель. Відгомонить весна і настане літо. І поповниться наш букет. вплетуться у віночок літні квіти: білі ромашки, синьоокі волошки, червоні маки, різнобарвні мальви і півонії і, звичайно, цариця квітів троянда.

Ромашка. Вони не вражають красою,

Ростуть у полях, на лугах,

З голівок їм, вмитих росою,

П’є воду комаха і птах.

Чому ж ми так ніжно торкаєм

Їх білі легкі пелюстки

І посмішка тепла блукає,

І тулимо їх до щоки.

Ромашки - це перше кохання,

Що квітне на грудях землі,

Це ніжне зітхання і часті прощання,

Юначі найперші жалі.

Так люди, здається, звичайні,

Розкриються раптом у повній красі.

Не зовнішність в них примічаєм –

Тонкі переливи душі.

Л. Кірик-Радомська.

Маргаритка. Я – Маргаритка, Ромашки сестричка. А ще мене називають Сто -кротка. Про мене існує багато легенд. Ось лише одна з них. Коли Пресвята Діва Марія ще дитиною дивилась вночі на небо, всіяне блискучими зорями, то висловила бажання: як добре було б, аби всі ці чудесні зірки стали земними квітами й вона могла гратися ними. Тоді зорі, почувши її, одразу ж відбились у блискучих краплях роси на земних рослинах, і коли вранці сонце осяяло землю, то вся вона була всіяна, немов зірочками, білими квітами. Пресвята Діва була в захопленні, прикрасилась ними й мовила, що вони довічно будуть її улюбленими квітами і хай віднині називаються квітами Марії. І відтоді ці квіти супроводжують щастя, саме тому в маргаритки й запитують про нього, лічачи та обриваючи її пелюстки.

Волошка. У полі, при дорозі, волошки зацвіли,

Їх вітер колихає під пісню ковили.

Віночки з них сплітають і так рвуть залюбки

Маленькі сині квіти, тендітні пелюстки.

Їм небо дарувало свою глибоку синь,

Їм жайворон співає про поля широчінь.

В букетах швидко в’януть волошки на столі –

Тендітні сині квіти, пелюсточки малі.

Їх росяні тумани вмивають на зорі.

Їх сонце зігріває ласкаве угорі.

Земля дає їм силу боротись за життя,

Маленькі сині квіти – беззахисне дитя.

Л. Кірик-Радомська.

(Звучить урочиста мелодія. Виходить цариця квітів Троянда.)

Троянда. .Я – Троянда, цариця квітів. Я знайшла собі прилисток у давньому Ірані, країні персів. Зі слів одного поета до Аллаха одного разу з’явились всі діти Флори з проханням призначити нового володаря замість сонливого лотоса, котрий був дивовижно гарний, але забував про свої обов’язки правителя. Тоді Аллах призначив правителькою білу непорочну троянду з гострими шипами, що оберігають її. Коли соловейко побачив цю чарівну нову царицю квітів, то був так заворожений її красою, що в захопленні притис її до грудей… Але гострі шипи вп’ялись йому в серце, і яскраво-червона кров бризнула з люблячих грудей нещасного і зросила пелюстки дивовижної квітки. Ось чому безліч зовнішніх пелюсток зберігають рожевий відтінок.

(Звучить пісня А.Горчинського на слова Л.Татаренка "Червона троянда".)

Троянда. Я бачу, тут зібрались найкращі піддані мої. Звичайно, що не всі. Адже в моєму царстві безмежний океан квіток. Вплітайтеся у барвистий сонячний вінок, складайтеся в букети. Даруйте радість людям і в будень, і у свято.

Вчитель. Всі готувалися до свята старанно і завзято. Погляньте навкруги -

які чудові квіти довкола розцвіли. Ці малюнки малювали, витинанки

витинали, стібок за стібком у вишивці клали ваші руки працьовиті. І хоча за вікном уже пізня осінь, не за горами вже й зима, у нас цвітуть квіти, тішать нас, милують око. Ми живемо на планеті Земля. На найкрасивішій у Всесвіті планеті. Там, далеко серед зір, вона видається блакитною. А як хочеться, щоб вона була різнобарвною, веселковою.

Діти. Це дуже просто! Ми прикрасимо Землю квітами!

(Виходять діти і прикрашають планету квітами, які кожен виготовив, готуючись до свята. Планета – плакат. Свято продовжують ігри, розваги .)


Література

1.М.Ф.Золотницький Квіти в легендах і переказах. - К., Фірма "Довіра", 1992.

2.Ханс Кристиан Андерсен Сказки и истории. М., "Правда",1989.

3.Л.Кірик-Радомська Неспокій. Поезії. Тернопіль, 1991.

4.Білий цвіт на калині. Пісенник. К., "Спалах" ЛТД, 1995.

5.Л.Шелудько Травнева лілія долин. Ж-л "Жінка", №92.

6.О.Олесь Все навколо зеленіє. К., "Веселка", 1990.