Хай квітами планета розцвіта театралізоване свято для учнів 5-6 класу
Вид материала | Документы |
- Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
- Згідно з інформацією заступника директора школи з виховної роботи Про стан виховної, 73.09kb.
- Зним інструментарієм опитано 433 респонденти), учнів 10 11 класів (404 респонденти), 131.85kb.
- Навчальна програма для учнів 10-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 542.91kb.
- Навчальна програма для учнів 10-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 555.5kb.
- Навчальна програма для учнів 10-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 1137.01kb.
- Навчальна програма для учнів 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 332.13kb.
- Навчальна програма для учнів 10-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 556.96kb.
- Форум шанувальників математики «математика цариця всіх наук» Позакласний захід для, 90.99kb.
- Навчальна програма для учнів 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів, 269.48kb.
ХАЙ КВІТАМИ ПЛАНЕТА РОЗЦВІТА
Театралізоване свято для учнів 5-6 класу
5 - 6 класів
Г.М.Дудар, старший вчитель ЗОШ І-ІІІ ст. №19,
м. Тернопіль
Приміщення, в якому проходитиме свято, прикрашене репродукціями картин К.Білокур та інших художників, дитячими малюнками, витинанками, вишивками, аплікаціями на тему "Я вражений красою. Дивний цвіт…" На столах – композиції з квітів. На імпровізованій сцені – інтер’єр кімнати маленької Іди. Звучить мелодія "Вальс квітів" П.І Чайковського. Виходить маленька Іда.
Іда. Бідні мої квітоньки зовсім зав’яли. Вчора ввечері вони були такі красиві, а тепер опустили голівки! Чому це? Що з ними сталось?
Студент. Знаєш, що? Квіти були вночі на балу, ось тому вони і опустили свої голівки.
Іда. Але ж квіти не танцюють!
Студент. Танцюють! Вночі, коли навколо темно і ми всі спимо, вони так весело танцюють, що просто дивина!
Іда. А дітям можна прийти на бал?
Студент. Чому ж ні, адже танцюють маленькі маргаритки і конвалії.
Іда. А де танцюють найгарніші квіти7
Студент. Ти ж була за містом, там, де великий палац, в якому влітку живе король, і де такий чудовий сад з квітами? Ось там і бувають справжні квіткові бали.
Іда. А король не розсердиться, коли дізнається, що квіти танцюють?
Студент. Та ж про це ніхто і не знає!
Іда. І я теж зможу їх побачити?
Студент. Звісно. А зараз мені треба йти. Тож лягай спати. На добраніч, Ідо!
Іда. На добраніч. (Іда виймає з коробки свою ляльку.) Тобі доведеться встати, Софі, і полежати цієї ночі у ящику: бідні квіти захворіли, їх потрібно вкласти у твоє ліжечко, - може, вони одужають. (Іда вклала ляльку і сама лягла на ліжечко. Звучить "Вальс квітів", на сцену виходять дівчатка у костюмах квітів і танцюють.)
Вчитель. Діти , ви. звичайно, впізнали героїню чудової казки Г.-Х. Андерсена "Квіти маленької Іди". І, звісно, ви пам’ятаєте, як танцювали на балу і блакитні фіалки, і оранжеві нагідки, і маргаритки, і конвалії… А вранці. коли Іда прокинулась, квіти були мертві. У казки сумний кінець. Адже вік у квітів недовгий. Та, незважаючи на це, вони радують нас впродовж нашого життя.
Адже, справді, квіти – це дарунок, квіти – це прикраса. Квіти мають свою історію, квіти мають свою душу. І, напевно, нема в світі людини, яка б була байдужою до цього творіння природи.
Хочу я троянди, що цвіте в саду…
Скільки я для неї дивних слів знайду!
Хочу я купави. Їй я розкажу,
Чом я над сагою цілу ніч ходжу.
А фіалці тихій в сутіні лісів
Вже давно мережку із пісень я сплів.
І волошкам синім в полі, серед трав,
Я казки чудесні і легенди склав.
Так писав видатний український поет Олександр Олесь. Оспівували квіти художники, композитори, поети, фотографи. Адже квіти – це завжди краса, не буває некрасивих квітів. Усьому світові відома українська художниця Катерина Білокур. На її полотнах можна побачити химерне розмаїття квітів, якого в природі насправді не існує. Це казкове плетиво кручених паничів, рож, маків, півоній. красоль, чорнобривців зворушує серце. Квіти Катерини Білокур Наповнені сонцем, радістю, мелодіями веселкових барв. І це зовсім не випадково. Адже натхнення давали художниці квіти рідної землі. А майже кожна квітка має свою історію. І в історії квітів – частина історії людства.
За вікном – осінь. Сумна пора… Принаймні, так писав поет. Але що це?
(Заходять дві дівчинки – продавці квітів. В руках у них кошички, а в кошиках айстри, жоржини, хризантеми, чорнобривці.)
Перша дівчинка. Пані, купіть жоржини.
Друга дівчинка. Або айстри чи хризантеми.
Перша дівчинка. А ще чорнобривці чудові.
Пані. Я куплю усі ці чудові квіти, але за однієї умови.
Дівчатка. Якої?
Пані. Ви розкажете мені про кожну з цих квіток.
Перша дівчинка. Ну, що ж, тоді я перша. Цю красиву квітку звуть жоржиною.
Але вона має ще одне ім’я – Далія. Її батьківщина Мексика. Майже 200 років тому два іспанські мандрівники привезли до Мадриду соковиті бульби і подарували їх королю. Той звелів посадити бульби в саду. Восени рослини зацвіли червоним цвітом. Квіти ці дуже сподобались королю. Королівський ботанік описав цю рослину і дав їй ім’я на честь короля Далія. А ім’я жоржина дав мені німецький вчений на честь російського мандрівника Георгі.
Друга дівчинка. А ось айстра говорить сама за себе. Адже айстра з латинської означає зірка. І справді, ці чудові квіти схожі на зорі.
Айстри осінні, печалі квіти,
Тихі, задумливі ваші кущі;
Тихо гойдаєтесь. сумно схиляєтесь
Осінню пізньою ви до землі.
Сонечко ясне вас не пригріє,
Осінь печальная ваша весна,
Дивлюсь на вас. і серденько мліє
Сумом огорнута моя душа.
Сад весь осипався, все одцвіло…
Листя зів’яле вдалину рознесло…
Лише самотні айстри осінні
Чекають даремно весну.
С.Грей, переклад з російської Г.Дудар.
Перша дівчинка. Серед осіннього розмаїття улюблена квітка нашого народу – чорнобривці. Скромні квіти , вони завжди нагадують нам про найдорожчу людину – про маму, про найріднішу землю –про батьківщину.
(Пісня "Чорнобривці", муз. В. Верменича, сл. М. Сингаївського.)
Пані. Ну, що ж я купую ці квіти. Але плата моя буде незвичайна. Що варті гроші? Я дарую вам весну!
Дівчатка. Весну? Це ж як подарувати можна весну?
Пані. Для мене все можливо. Все дуже просто – чарівниця я.
Пані. Саме так. Я – чарівниця. Послухайте лишень. Чуєте ви дзюркотання струмка?
( Звучить музика А.Вівальді "Пори року". Виходять діти у костюмах весняних квітів.)
Конвалія. Люди здавна полюбили мене. Перекази слов’ян розповідають про безнадійне кохання водяної царівни Волхови до відважного купця Садко. Дізнавшись, що Садко полюбив просту дівчину Любаву, заплакала з горя царівна. Сльози покотилися з її синіх. як море, очей. Перлинами падали вони у траву і перетворювались на ароматні сріблясті квіти, які назвали конваліями.
У народів Західної Європи конвалія – це житло й маленьких лісових чоловічків – ельфів, і намисто Білосніжки, яка, тікаючи від злої мачухи, згубила його в лісі, і воно перетворилося на срібні дзвіночки. А ще я занесена до Червоної книги.
(Заходить Лікар Айболить.)
Лікар. Сестра нарцисів, лілій ніжних
І неповторна серед них
Цвіте прекрасна білосніжна
Конвалія в лісах моїх.
Мов наречена з тонким станом,
Стоїть, всміхається мені;
І запах ніжний, незрівнянний,
П’янкий, мов чари весняні.
Так, конваліє, це саме про тебе ці рядки. Але ти настільки скромна, що не признаєшся, яка ти корисна. У часи середньовіччя ти була символом лікарського мистецтва, емблемою медицини. У народній медицині конвалію застосовували при захворюваннях серця, нервової системи, захворюваннях очей, при безсонні, головному болю, нежиті.
Конвалія. Лікарю, ти згадав про мою сестру – Лілію.
Лікар. Так, містичну і лікувальну славу мала вона у слов’ян. Відваром здолай-трави, як її ще називали, лікували зубний біль і отруєння. А ще давні слов’яни вважали її важливим оберегом під час подорожей. Квітко русалки, розкажи про себе.
Лілія. Я прийшла із глибин. Я цвіту до пори…
Як дитя я в колисці сповита.
Не зірви ти мене, не зірви –
Я навчу тебе сонце любити!
Як цінуєш красу, я тобі принесу
Срібні води і пісню, юначе,
А загубиш мене – і пригорнеться сум,
І душа твоя гірко заплаче.
Коли ж дівчина ти, я – сестра. Пощади.
Захисти у хвилину загрози!
Я дівочість твою вбережу від біди,
Я за тебе щодень у тривозі.
Я самітня така. Не гойдай сповиток…
Наді мною лиш неба хустина.
А як ніч без зірок, так вода без квіток,
І ріка – не ріка, а пустиня.
Я із казки прийшла.
Я цвіту до пори…
Як дитя. я в колисці сповита.
Не зірви ти мене, не зірви.
Я навчу тебе сонце любити.
Йосип Дудка.
Нарцис. А про мене сам перський цар Кір дав визначення:"безсмертної краси – творіння насолоди." А Магомет сказав: " У кого є дві хлібини – нехай продасть одну, щоб купити нарцис, бо хліб – пожива для тіла, а нарцис – пожива для душі. Мною захоплювалися Шекспір, Шеллі.
Заяча рута й тюльпан обнялись,
І красень закоханий, ніжний нарцис,
Розцвів над водою й на себе зорить,
Аж поки у пристрасті тій не згорить…
Лілія. Ти, Нарцисе, син річкового бога Цефіза. Тебе прирекли на те, що досягнеш глибокої старості лише в тому разі, якщо ніколи не познайомишся із собою, тобто ніколи не побачиш свого обличчя.
Нарцис. Авжеж, я не побачу свого обличчя, адже тут нема ніяких дзеркал. Отже я спокійно доживу до старості.
Вчитель. Але сталось не так, як гадалось. В Нарциса закохалась дочка цариці неба Юнони Ехо(Луна). Але Нарцис залишався байдужим до її страждань. Тоді Ехо у відчаї звернулась до богів, благаючи змилосердитись і покарати Нарциса за його незворушність. І розчулені боги почули її молитву і покарали його.
Сталось так, що Нарцис, відчуваючи спрагу, зупинився край чистого, мов дзеркало, спокійного плеса. Нагнувся над ним, щоб напитися. і ту, вперше в житті, побачив у воді своє відображення й так був зачарований, що закохався в себе. Не в змозі більше ні на хвилину відірвати від того чарівного нетривкого образу погляду, почав марніти, бліднути й хиріти від кохання. Проте милосердні боги не дали йому вмерти і перетворили його на чарівну квітку, яка чудесно пахне, а голівка її так і хилиться донизу, ніби намагаючись ще іще раз помилуватись собою… Так розповідає древня грецька легенда, сумна і прекрасна легенда про кохання. Принаймні про нарциси як про квіти кохання співається у пісні українського поета-пісняра Вадима Крищенка.
(Звучить пісня Г.Татарченка на слова В.Крищенка "Білі нарциси".)
Вчитель. Відгомонить весна і настане літо. І поповниться наш букет. вплетуться у віночок літні квіти: білі ромашки, синьоокі волошки, червоні маки, різнобарвні мальви і півонії і, звичайно, цариця квітів троянда.
Ромашка. Вони не вражають красою,
Ростуть у полях, на лугах,
З голівок їм, вмитих росою,
П’є воду комаха і птах.
Чому ж ми так ніжно торкаєм
Їх білі легкі пелюстки
І посмішка тепла блукає,
І тулимо їх до щоки.
Ромашки - це перше кохання,
Що квітне на грудях землі,
Це ніжне зітхання і часті прощання,
Юначі найперші жалі.
Так люди, здається, звичайні,
Розкриються раптом у повній красі.
Не зовнішність в них примічаєм –
Тонкі переливи душі.
Л. Кірик-Радомська.
Маргаритка. Я – Маргаритка, Ромашки сестричка. А ще мене називають Сто -кротка. Про мене існує багато легенд. Ось лише одна з них. Коли Пресвята Діва Марія ще дитиною дивилась вночі на небо, всіяне блискучими зорями, то висловила бажання: як добре було б, аби всі ці чудесні зірки стали земними квітами й вона могла гратися ними. Тоді зорі, почувши її, одразу ж відбились у блискучих краплях роси на земних рослинах, і коли вранці сонце осяяло землю, то вся вона була всіяна, немов зірочками, білими квітами. Пресвята Діва була в захопленні, прикрасилась ними й мовила, що вони довічно будуть її улюбленими квітами і хай віднині називаються квітами Марії. І відтоді ці квіти супроводжують щастя, саме тому в маргаритки й запитують про нього, лічачи та обриваючи її пелюстки.
Волошка. У полі, при дорозі, волошки зацвіли,
Їх вітер колихає під пісню ковили.
Віночки з них сплітають і так рвуть залюбки
Маленькі сині квіти, тендітні пелюстки.
Їм небо дарувало свою глибоку синь,
Їм жайворон співає про поля широчінь.
В букетах швидко в’януть волошки на столі –
Тендітні сині квіти, пелюсточки малі.
Їх росяні тумани вмивають на зорі.
Їх сонце зігріває ласкаве угорі.
Земля дає їм силу боротись за життя,
Маленькі сині квіти – беззахисне дитя.
Л. Кірик-Радомська.
(Звучить урочиста мелодія. Виходить цариця квітів Троянда.)
Троянда. .Я – Троянда, цариця квітів. Я знайшла собі прилисток у давньому Ірані, країні персів. Зі слів одного поета до Аллаха одного разу з’явились всі діти Флори з проханням призначити нового володаря замість сонливого лотоса, котрий був дивовижно гарний, але забував про свої обов’язки правителя. Тоді Аллах призначив правителькою білу непорочну троянду з гострими шипами, що оберігають її. Коли соловейко побачив цю чарівну нову царицю квітів, то був так заворожений її красою, що в захопленні притис її до грудей… Але гострі шипи вп’ялись йому в серце, і яскраво-червона кров бризнула з люблячих грудей нещасного і зросила пелюстки дивовижної квітки. Ось чому безліч зовнішніх пелюсток зберігають рожевий відтінок.
(Звучить пісня А.Горчинського на слова Л.Татаренка "Червона троянда".)
Троянда. Я бачу, тут зібрались найкращі піддані мої. Звичайно, що не всі. Адже в моєму царстві безмежний океан квіток. Вплітайтеся у барвистий сонячний вінок, складайтеся в букети. Даруйте радість людям і в будень, і у свято.
Вчитель. Всі готувалися до свята старанно і завзято. Погляньте навкруги -
які чудові квіти довкола розцвіли. Ці малюнки малювали, витинанки
витинали, стібок за стібком у вишивці клали ваші руки працьовиті. І хоча за вікном уже пізня осінь, не за горами вже й зима, у нас цвітуть квіти, тішать нас, милують око. Ми живемо на планеті Земля. На найкрасивішій у Всесвіті планеті. Там, далеко серед зір, вона видається блакитною. А як хочеться, щоб вона була різнобарвною, веселковою.
Діти. Це дуже просто! Ми прикрасимо Землю квітами!
(Виходять діти і прикрашають планету квітами, які кожен виготовив, готуючись до свята. Планета – плакат. Свято продовжують ігри, розваги .)
Література
1.М.Ф.Золотницький Квіти в легендах і переказах. - К., Фірма "Довіра", 1992.
2.Ханс Кристиан Андерсен Сказки и истории. М., "Правда",1989.
3.Л.Кірик-Радомська Неспокій. Поезії. Тернопіль, 1991.
4.Білий цвіт на калині. Пісенник. К., "Спалах" ЛТД, 1995.
5.Л.Шелудько Травнева лілія долин. Ж-л "Жінка", №92.
6.О.Олесь Все навколо зеленіє. К., "Веселка", 1990.