Ніжин було окуповано німецькими військами 13 вересня 1941 року

Вид материала

Подобный материал:

Ніжин було окуповано німецькими військами 13 вересня 1941 року. Чернігівщина увійшла в зону військового управління і в разі успішного просування німецьких військ на схід, мала перейти під цивільне управління рейхкомісаріату Україна. Але наступ було зупинено, тому до визволення в вересні 1943 року Ніжин залишався під військовим управлінням Вермахту у складі так званого тилового району груп армій. На цій території було переважно збережено довоєнний адміністративно-територіальний поділ на області, райони та сільради, але органи влади повністю змінено [64;35].

Осередками окупаційної влади на Чернігівщині стали області або головні польові комендатури. На рівні районів та міст створюються польові та місцеві комендатури. Коменданти призначалися безпосередньо армійським командуванням. Крім того для управління населенням окупанти формують місцеві органи самоуправління – міські та районові управи.

Тимчасова ніжинська міська управа була створена 15 вересня 1941 року за наказом фельдкомендатури № 197, як регіональний адміністративний окупаційний орган управління міста Ніжина. Вона була створена для того, щоб втілювати в життя накази німецького командування щодо запровадження й укріплення окупаційного режиму в місті: постачання німецьких військ, знищення представників «неповноцінних рас» та осіб ворожих окупаційному режиму, вербовки населення на роботу у Німеччині, пропаганду нацистської ідеології [64;35].

Серед інших до компетенції голови міської управи було віднесено розгляд дрібних правопорушень скоєних місцевим населенням та призначення за них покарань.

Аналіз зазначених правопорушень, їх розслідування та призначення за них покарань нашого дослідження.

Основні документи, що стосуються теми зосереджені у Ніжинській філії Чернігівського державного архіву – фонді р. 4360 Ніжинська міська управа, яка міститься 52 справи про адміністративні правопорушення. Конкретно на прикладах цих справ ми пропонуємо визначити типи адміністративних порушень того часу, розглянути, дослідити і структуризувати їх.

Загалом при розгляді конкретних справ ми помітили, що коло питань, яке вирішувалося за адміністративним правом окупаційного режиму значно ширше ніж в теперішній час і включало в себе вирішення питань кримінального права та трудових порушень. Також помітним є те, що суду і судового слідства такого яким воно існує і діє сьогодні не існувало, а вироки і покарання призначалися за спрощеною схемою, а ті хто потрапляли під підозру і проти кого порушувалася справа в усіх випадках вважалися винними. Зрештою нам не зустрілося жодної справи в якій би підозрюваного виправдали. Та все це ми пропонуємо розглянути на конкретних прикладах.

Дослідивши фонди Ніжинського архіву на тему адміністративних правопорушень в 1942-1943 роках ми виділили шість умовних (схожих по типу) видів правопорушень, зокрема такі:

адміністративні правопорушення, що характеризуються нанесенням тілесних ушкоджень;
адміністративні правопорушення, що стосуються порушень дисциплінарних норм;
адміністративні правопорушення по невиконанню службових обов'язків та створенню не зареєстрованих домашніх промислів (які приносять додатковий заробіток);
адміністративні правопорушення, що стосуються розкрадання державного майна (крадіжка парканів і використання їх як палива).
порушення санітарних норм;
порушення пов'язані з правовими нормами проживання в населеному пункті (проживання без прописки).

Щоб краще і детальніше зрозуміти кожен з видів адміністративних правопорушень пропонуємо розглянути їх на прикладах.

Першим типом правопорушень, які ми будемо розглядати є правопорушення, що характеризуються нанесенням тілесних ушкоджень. Так ми можемо побачити, що порушення, які понесли за собою нанесення тілесних ушкоджень в своїй основі мають різні причини.

Дуже часто в основі конфлікту лежав якийсь борг. Зокрема за матеріалами справи встановлено, що Лисенко Платон Григорович разом з своєю дружиною Лисенко Анастасією Григорівною побили громадянку Усікову Марію Максимівну. Як виявило слідство потерпіла продала Лисенку фотографії на суму чотириста карбованців, триста карбованців він віддав, а сто карбованців залишився винним. У справі зазначалося, що Усікова не раз вимагала повернути їй гроші, але Лисенко відмовлявся це зробити. Тоді Марія Максимівна переступила етичні норми і почала вимагати повернення боргу "неприпустимими методами" – хапала громадянина Лисенка за руки, при цьому дряпаючи, відповідно свідченням його дружини, у відповідь на що він (громадянин Лисенко) декілька разів штовхнув громадянку Усікову. А коли вона встала і підбігла знову – почав її бити. За актом медобстеження нанесені побої Марії Максимівні відносяться до розряду тяжких. Ці події відбулися на очах у свідків, які потім давали свідчення, які і підтвердили вину Лисенка [13;1, 5, 6, 8, 10, 15].

Схожа справа у Ткаченко Петра Васильовича, який побив Богдан Палажку за те, що громадянка Богдан вимагала повернення боргу. Як і у випадку з Лисенко П.Г. та Лисенко А.Г. події відбулися на очах у свідка, який говорив, що громадянка Богдан вела себе спокійно і першою бійки ніякими діями не провокувала. По нанесеним побоям був відповідно складений протокол мед експерта. Згідно цього документу пошкодження були віднесені до розряду легких. Слід відмітити такий цікавий факт, що ні в одній, ні в іншій справі як громадянин Лисенко, так і громадянин Ткаченко своєї вини не визнавали і себе винними не вважали [2;1, 3, 4, 7].

Траплялися бійки і в сімейному колі на побутовому рівні. Була заведена справа на Житкова Миколу Михайловича, який наніс побої молодшому брату. Як показали матеріали справи Микола Михайлович, який мешкав разом з рідним братом Житковим Пантелієм Михайловичем, наніс останньому ножові поранення, які спочатку медексперт зарахував до розряду тяжких, хоч як виявиться в процесі справи будуть фігурувати як легкі, оскільки загояться вже через кілька днів. Бійка між братами була спровокована діями їх дружин, які посварилися – очевидно дві господині не поділили спільної оселі [4;1, 5, 13].

Серед адміністративних правопорушень, що характеризуються нанесенням тілесних ушкоджень є й такі, які були скоєні неповнолітніми особами, та ще й не зумисне, як було виявлено слідством. Справа Цокоти Олександра Васильовича була порушена за те, що йшовши по вулиці він викинув пляшку через паркан. В результаті, пляшка, яку викинув Цокота, влучила в голову громадянці Нестеренко Олександрі Степанівні, яка прала в себе дворі. Наслідком удару стали нанесені тілесні ушкодження (травма голови). Олександра Степанівна була оглянута лікарем, який пошкодження кваліфікував до розряду легких [5; 1, 3].

Як можна помітити у всіх трьох справах як порушники виступають чоловіки та не слід робити висновки, що хуліганські дії вчиняли лише вони. Як показала практика жінки були також схильні до бійок і лайок.

Як зазначається у справі Братусь (Ковтун) Катерина Василівна спочатку вилаяла, а потім і побила Крупенко Ульяну Василівну. Можна сказати, що на бійку вплинули певні сімейні обставини. Матеріалами справи встановлено, що приводом сварки послужило наступне – громадянка Крупенко на базарі продавала рушник, який, як виявилося, виніс із дому чоловік громадянки Ковтун коли її покинув і перейшов жити до Крупенко. На вимогу повернути рушник громадянка Крупенко відповіла відмовою, через що й почалася бійка. Побої, які були нанесені потерпілій в результаті бійки, відносяться до розряду легких [3;1, 3, 7, 8].

Можна виділити декілька справ, які як причину мають порушення дисципліни в громадських місцях.

Таке порушення вчинили Малюга Людмила Семенівна та Прощенко Валентина Іванівна. Матеріалами справи встановлено, що громадянка Малюга Л. С. та Прощенко В.І. були покарані за те, що порушували правила поведінки у громадських місцях – в нашому випадку це норми поведінки в театрі (внутрішній розпорядок), а саме: лузали в театрі соняшникове насіння. Крім того вони не відреагували на вимоги чергового поліцейського припинити лузати насіння, що лише погіршило їх ситуацію, оскільки такими своїми діями вони виявили не покору владі. Ці обставини будуть фігурувати в справі як обтяжуючі [15; 1,3 ,4].

Також траплялись випадки порушення дисципліни в громадський бібліотеці. Як зазначено у справі, Федорова Миколу Павловича було покарано за те, що він порушив внутрішній розпорядок та тишу в бібліотеці, до того ж ще й наніс образу її співробітнику – ударив його своїм абонементом по обличчю [1;1, 3].

Можна прослідкувати, що працівникам у різних сферах діяльності (поліція, адміністрація, управляючі) часто проявляли ворожість, грубе ставлення і образи, які були не заслуженими. Так у справі Колесник В.Д. йдеться, що при виконанні своїх обов’язків було ображено секретаря Ніжинського фінансового відділу Жадана А.П. громадянкою Колесник Варварою Дмитрівною, яка проживала без прописки та ще й спільно з братом мала кустарне виробництво взуття (хоч як показало слідство належало лише брату Колесник Костянтину) [20;1, 3, 5].

Іноді порушення дисципліни траплялися через зловживання алкоголем. Ми маємо справу Пархоменко Івана Яковлевича, який працює на цегельному заводі старшим охоронцем і під час виконання службових обов'язків будучи в нетверезому стані почав бешкетувати. Які саме дії розцінювались як бешкетування та, які з них вчинив Іван Яковлевич нам невідомо, оскільки відомостей про це в справі не має. Дане правопорушення було скоєне також Прокопенко Олексієм Григоровичем, який працював разом з Пархоменком і займав таку ж посаду. За скоєне порушення обох громадян було покарано на 30 днів примусових робіт без можливості заміни покарання на штраф [23;1, 2].

Дана справа свідчить про те, що порушення, які були здійснені під час виконання службових обов'язків пов'язаних з охороною майна, та до того ж в не тверезому стані, караються дещо суворіше ніж решта порушень.

Були й такі громадяни, які при затриманні чинили опір, при цьому ображали працівників правопорядку (поліцію). За таких умов була порушена справа проти громадянки Соболєвой Олени Петрівни, яка не маючи при собі документів вчинила опір поліції та ще й при цьому образила поліцейського "брудною лайкою при виконанні службових обов'язків". Соболєва своєї вини не визнає, говорячи, що документів в неї дійсно не було, оскільки вона забула їх вдома, але поліцейського не обзивала. Як би там не було за скоєне правопорушення Олена Петрівна сплатила 200 крб. штрафу (при несплаті штрафу їй загрожувало 10 днів примусової праці) [22;1, 4, 5].

Не по одиночними були сварки в сімейному колі: одні з них закінчувалися бійками, інші менш трагічно – бешкетуваннями і порушенням спокою оточуючих, але в обох випадках порушникам доводилося нести відповідальність.

Це стосується справи Коротченко Тимофія та Кленатовської Ніни, які проживали разом в одній квартирі і часто між собою сварилися та бешкетували. Ініціатором сварок і бешкетувань виявилася жінка, оскільки вона першою завжди починала ображати Коротченко Т. висміюючи його фізичні недоліки, а останній ображавсяся і починав оборонятися "недопустимими методами" – в свою чергу ображав Кленотовську. Чергова сварка між ними виникла, як показало слідство, 28 лютого 1943 року, а бійка сталася 7 березня. В результаті Кленотовська розбила Коротченку губу. Він все ж втримався і не відповів їй побоями, хоч як говорить справа хотів це зробити. Дана сварка сталася тому, що Кленотовська почала обзивати Коротченка калікою і інвалідом, він же в свою чергу, почав висміювати вади її ходи. Результатом сварки стало покарання обох штрафами – Коротченко Тимофій сплатив 50 крб., Кленотовська Ніна – 100 крб. Крім того слід додати, що спочатку гр. Кленотовській було призначено відбуття 10 днів примусових робіт, але вирок було змінено оскільки вона має вади зі здоров'ям (страждає склерозом) [32;1-7].

Наступна справа заведена на громадянку Дронь Марію Карпівну, яка "брудною лайкою" образила представника управління міста під час виконання ним службових обов'язків. Матеріали справи говорять, що Дронь вилаяла не лише представників управління, але й всю німецьку верхівку, яка керувала містом. Дане порушення сталося за умов коли йшло розквартирування німецьких військ у житлах місцевого населення. Завітавши в квартиру Дронь, яка була чотирикімнатною і мешкала в ній сама жінка, господарка не бажала впускати чиновників і почала сваритися. Марія Карпівна говорить, що ніякої сварки не було, хоч до неї дійсно приходили невідомі їй чоловік і жінка, але вона з ними не розмовляла. В ході слідства було з'ясовано, що громадянка Дронь має проблеми зі здоров'ям – по її словам в неї часто болить голова і в ті моменти сама не знає, що робить. Після обстеження лікарем (підтвердив слова хворої) він дозволив виконувати їй легкі роботи. Таким чином Марію Карпівну було покарано на 14 днів примусових робіт, які вона відбула [52;1, 3, 4, 6, 9, 10].

Чи не найпоширенішим адміністративним порушенням (судячи з кількості випадків) було не виконання службових обов’язків. Можна прослідкувати низку випадків коли певні особи просто не виходили на роботу. Зокрема так вчинили громадянин Гаєв , Щотка, громадянка Подрязська, Шляшина і громадянин Кривошей, які працювали двірниками і з невідомих причин взимку не виконали "очисних робіт від снігу (не з'явилися на роботі)" [6;1-5].

Траплялися випадки невиконання рішень польової комендатури. За це були порушені справи проти Шекери Максима Андрійовича та громадянина Бобікова (ім'я та по батькові не вказані), які відмовилися виконати доставку підвод у призначене місце.

В зимовий період, коли як побачимо далі, катастрофічно не вистачало палива Косуха Олексій Павлович не виконав наказу (розпорядження) старости громадянського господарства №70 і не виїхав на лісозаготівлю. За цей вчинок і була порушена карна справа [18; 1,].

Справа громадянина Моцайтіса Олександра була відкрита за дещо схоже порушення – він двічі не виконав розпорядження управління, не з'явився на нараду з старостами громадянських господарств по важливому питанні заготівлі палива, за що й був покараний [7;1].

Як зазначено у справі, Лагірського Єфима карають за те, що він не виконував розпоряджень транспортної групи і вже протягом декількох днів не виїжджав на роботу з конем без причин [10;1].

Помітно, що найбільше порушень даного типу сталося при здачі громадянами молока на молокозавод. Кількість справ, що були заведені по даному виду правопорушень найбільша і дорівнює тринадцяти. Дані справи є набагато меншими за об'ємом і мають здебільшого лише один акт, про призначення покарання. Порушенням в даних справах виступає здача молока на молокозавод пониженої жирності.

Зазначене порушення скоїли такі громадяни: Пархоменко Іван Петрович [41;1], Крессан Яков Спиридович [42;1], Борис Палагея Степанівна [43;1], Гомеляко Михайло Аксентійович [44;1], Костенко Григорій Леонтійович [45;1], Дубиленко Михайло Семенович [46;1], Журавель Юхим Максимович [49;1, 3]. До речі чомусь лише в справі Юхима Максимовича наявна справка від ветеринара, який провів огляд худоби і склав відповідний акт. Пониженої жирності молоко здавали також – Вершняк Петро Іванович [36;1], Простанитнов Данило Іванович [38;1], Рогова Анна Іванівна [37;1], Сидоренко Григорій Васильович [39;1], Хандога Лука Васильович [40;1], Корнан Тихон Філіпович [35;1].

По даних правопорушеннях можна констатувати, що ніякого слідчого процесу не було, а в основі заведення справи на кожного з вищевказаних громадян лежать так звані докази, якими в нашому випадку виступають відношення шефа молокозавода. Зокрема згідно цих відношень і були розглянуті порушення та винесені вироки.

Щодо покарань, які були винесені по даному виду правопорушень то вони відмінні між собою. Це штрафи сума яких коливається від 200 карбованців (в декількох випадках) до 800-1000 крб. або від 10 до 20 днів примусових робіт. Слід відзначити, що більшість покарань, крім кількох, були відшкодовані саме у формі штрафів, а не відробітку. Крім того більшість штрафів, як показала статистика, була призначена на суму 1000 карбованців, рідше 800 чи 200-400 крб. (всього 5 справ з 13).

Невиконання службових обов'язків в нашому випадку є найбільшим за кількістю типом правопорушень і підтвердженням цього є ціла низка справ даного виду.

Досить поширеним порушенням було не виконання розпоряджень по доставці різних матеріалів у призначене місце.

Як зазначається у справі громадянина Костенецького, він не виконав розпорядження управління і своєчасно не привіз глини. Не дивлячись на те, що Костенецький займав досить високу посаду – Директор Клінкерного Заводу, тим не менш був покараний на суму розміром в 200 крб. (при несплаті штрафу мав відбути 10 днів примусових робіт) [28;1].

У справі громадянина Марченко Василя Олександровича, який був завідуючим транспортної групи, його покарали на 100 крб. (при несплаті 5 днів примусової роботи) за те, що Василь Олександрович не виконував розпоряджень управління і своєчасно не представив списки організацій за якими закріплені коні [25;1].

За порушення вивозу дров і не надсилання для цього підвод винних в цьому громадян чекало покарання в формі штрафу розміром 200 крб., а у випадку несплати 10 днів примусової роботи. За матеріалами справи встановлено, що таким вироком було покарано старосту громадянського господарства № 69 – громадянина Бойка [24;1].

Траплялися випадки коли деякі громадяни відмовлялися виконувати розпорядження голови міста. За це була порушена справа Іванова Миколи Івановича, який є директором міської електростанції. Крім того Іванов не з'явився в управління коли його викликали. За таку провину Микола Іванович був покараний штрафом розміром 500 крб. (або 20 днів примусових робіт при несплаті) [27;1].

Але ні штрафу, ні покарання порушник не відшкодовував, оскільки, як виявила міська поліція, даний громадянин в м. Ніжині вже не проживав і невідомо куди він виїхав.

Деякі громадяни, з не вказаних у справі причин, відмовлялися виконувати свої прямі професійні обов'язки.

Так була порушена справа проти завгоспа школи - Конецького К., якого було покарано на 7 днів примусової праці за те, що він не прибрав тротуари біля школи не дивлячись на попередження. Покарання не має альтернативи у формі штрафу. Це можливо пов'язане з тим, що раніше було зроблене попередження, а можливо й тому, що дана школа є не загальноосвітньою, а професійною – школа механізації [31;1].

Проти громадянок Гудько Євдокії Мартинівни та Кобзаренко Ольги були порушені справи про адміністративне покарання у формі примусової праці за те, що вони будучи за професією перукарями не виконали своїх обов'язків і не з'явилися в міську баню для участі у санобробці населення. Обидві громадянки відбули покарання на тій же основі – перукарями в міській бані протягом 6 днів [53;1, 2].

Також простежується ряд випадків коли працівники залишали своє робоче місце самовільно, без попередження керівництва. За таке порушення було єдине покарання – примусові роботи.

Зокрема проти Майбороди Лідії Степанівни порушили справу тому, що вона, працюючи при відділі міського господарства, самовільно залишила роботу. За це Лідію Степанівну покарали на 14 днів примусової роботи. Відповідно до даного правопорушення на громадянку Майбороду був складений рапорт про скоєне порушення [34;1].

Інший випадок стосується справи Колесника Івана Івановича, який працював в громадському господарстві № 68. Одного разу працюючи з кіньми даного господарства Колесник самовільно кинув роботу. Аналогічний випадок і в Сутули Никона Несторовича. Вони працювали разом і мали прибирати від нечистот та сміття двори міського театру, але як вже зрозуміло не зробили цього, за що і були покарані на 12 днів примусових робіт [48;1, 2].

Наступна група адміністративних порушень – крадіжка деревяних матеріалів (заборів), які належали державним господарствам або місту, і використання їх як палива. Це за даними слідчих, які зустрічаються в декількох справах, є найпоширенішим видом порушення в той час. Можна прослідкувати, що такою справою займалися як жінки, які не мали засобів для існування, так і чоловіки.

За вищезгадане порушення була відкрита справа громадянки Третьякової Валентини Іванівни, яка пояснює, що на цей крок пішла тому, що має двох малолітніх дітей (двох і дев'яти років), а засобів для існування не має, живе сама без чоловіка [18;1, 2, 9 ].

За матеріалами справи встановлено, що Демочка Федір Андрійович украв плетень, яка належала питомнику головного лісництва, хоч добре знав що це державне майно. Коли був спійманий охоронцем "на гарячому" намагався уникнути покарання і списував все на те, що домовився за «могорич» зі сторожем [17; 1, 7].

Деякі особи діяли спільно - зокрема це громадянки Василенко Марія Петрівна та Снодар Марія Динисівна, які зняли забор біля будинку який належить житловому відділу [11; 1, 2].

Були й такі громадянки для яких розкрадання паркану було вже не одиничним випадком і мало систематичний характер. Так була порушена справа проти громадянки Харицької Марії Трохимівни, яка займалася систематичним розкраданням парканів і в цьому визнає свою вину [14;1, 3].

Отже, як бачимо, розкраданням парканів займалися в основному жінки, які ніде не працювали і не мали засобів для існування, але були й такі, які змушені на цей крок щоб врятувати сім'ю, як громадянка Третьякова, хоч це й не знімає з неї відповідальності.

А такий громадянин як Волков Іван Корнієвич не обмежився лише парканом, який він розібрав біля бази №2 міськкооперативу, але й вкрав бутилі, які належали базі (5 діжок і одна скляна бутиль). Порушника було затримано на наступний же день. Так швидко Івана Корнієвича вдалося знайти тому, що він був помічений при скоєнні правопорушення. Сам Волков вини своєї не визнає і говорить, що повертався ввечері додому (в 6 годин) і побачив як хтось ламає забор, крикнув їм, але вони втекли. І Волков, щоб ніхто не вкрав наламане, забрав дошки додому, а завтра, за його словами, збирався повідомити про те, що сталося до міськкооперативу. Але вже в 10 годин ранку до нього прийшли з обшуком і виявили зниклі речі. За скоєне правопорушення Іван Корнійович відбув 15 днів примусової праці на користь міськкооперативу [51;1, 2, 5, 10].

До нас потрапив також один випадок який не пов'язаний з крадіжкою парканів, але це також крадіжка державного майна, тільки в цьому випадку листового цинкового заліза, яку здійснив Шекера Олексій Яковлевич. В нього вдома було виявлено велику кількість цинкового заліза, яке було вкрадене з колишнього 19 будівельного полку. Співучасником по справі проходив Макаров Олександр Михайлович, який разом з Шекерою мали спільне кустарне підприємство. Порушники себе винними не визнають і стверджують, що залізо купили у невідомих їм людей, а якби знали, що воно крадене нізащо цього б не зробили. Винних було покарано відбуттям 10 днів примусової праці, але Шекері вирок змінили на 500 крб. штрафу, оскільки в нього вдома хвора мати і брат і за ними потрібно доглядати [50;1, 3, 4, 6, 12-13].

Не дивлячись на те, що вданий період основна увага зосереджувалась на ведення війни і здавалося б, що контроль за дотриманням правил проживання в місті повинен послабитися, однак, як показала практика, проживати без прописки і в цей час в місті неможливо, оскільки рано чи пізно дане правопорушення буде виявлене. По порушеннях паспортного режиму ми маємо всього дві справи.

Перше правопорушення було вчинене Саакаяном Савеном Мануковичем, який мешкав по вулиці Гімназійській 14 з січня місяця 1943 року не маючи прописки. За дане порушення було покарання 12 днів примусової роботи. Згідно протоколу Саакаян визнає свою вину і розкаюється за скоєне правопорушення. Але відбути термін покарання йому не довелось, оскільки він вибув до Києва, де знаходиться у в'язниці (нажаль у справі не має даних за який злочин) [26;1, 4].

Інший випадок стосується справи Злобінцевої Марії Несторівни, яка мешкає в м. Носівці, хутор Ставок, але систематично проживає в м. Ніжині не маючи на це дозволу. За скоєне нею правопорушення було призначено покарання у формі штрафу розміром у 500 крб. (а при несплаті мало бути замінене на 15 днів примусової роботи) [33;1].

Таким чином розглянувши даний тип правопорушень можна зробити висновок, що покарання за його скоєння не відрізняється від покарань за інші види порушень. Але, нажаль, більш детально дослідити даний тип ми не маємо змоги, оскільки кількість порушених справ по даному виду обмежена (нам зустрілися лише дві).

Наступним видом правопорушень є порушення санітарних норм. Загалом ми маємо 4 справи по даному типу, але і їх цілком вистачає, щоб мати уявлення по даному виду правопорушень, визначити, які дії чи вчинки розцінювалися як порушення санітарних норм та вели до порушення карної справи та призначення відповідних покарань.

Одна зі справ відкрита проти Бородавко Анастасії Захарівни, яка мешкає в селі Мала Кошелівка. Громадянка Бородавко порушила санітарні норми, а саме заборону в'їзду хворими кіньми на базар. Метою її візиту на базар була торгівля – продати 10 в'язок дров. Результатом такої торгівлі став штраф на суму 500 крб. (а при несплаті мала відбути 20 днів примусових робіт) [47;1].

Наступні три справи по порушенню санітарних норм порушені над тими громадянами, які тримали в будинках домашніх тварин, але не собак чи котів, а кіз і корів, що не лише порушувало санітарні норми, але й призводило до руйнування самих жител.

Громадянка Кабальна Н.І. тримала в хаті козу з козенятами. Такими своїми діями вона порушила правила щодо зберігання житлової площі (оскільки в наслідок утримання худоби вона руйнується) та норм санітарії. Справу було порушено на основі акту, який склав управляючий будинком. У даному випадку громадянка Кабальна сплатила штраф у розмірі 100 крб. (при несплаті останнього мала відбути 10 днів примусових робіт) [29;1].

Справа, яка стосується Лисенка Ф.І. буде продубльована, оскільки, як ми побачимо далі, він порушив дані норми двічі, за що й був покараний декілька раз.

Так Лисенко Федір Іванович, як і попередня громадянка, порушив санітарні норми та правила зберігання житлової площі. Проживаючи в будинку, що належить житловому відділу, громадянин Лисенко самовільно тримав в одній із кімнат свою власну корову. За це він був оштрафований на 300 крб., а при несплаті штрафу відбуття 15 днів примусової праці. Справу було порушено на основі заяви до старости міста Ніжина від управляючого будинками (гр. Деркача). Крім того Деркачем був складений відповідний акт на Лисенка Ф.І. [21;1, 2, 3].

Повторно справу проти Лисенко Федора Івановича було порушено через місяць, оскільки він продовжував тримати в будинку корову мало не до середини весни не зважаючи при цьому на попереднє оштрафування. Повторне покарання було винесене у формі відбуття примусових робіт терміном на 14 днів [30;1].

Таким чином дослідивши правопорушення даного виду, ми побачили, що покарання за їх скоєння призначалися я к формі штрафу (від 100 до 500 крб.), якщо вони були скоєні вперше, і виключно у формі примусових робіт, у випадку коли порушення скоювалося повторно (як у справі з громадянином Лисенком Ф.І.)

Отже загалом можна зробити висновок, що адміністративні правопорушення носили широкий характер - це і крадіжки, і порушення дисципліни, бійки, невиконання службових обов’язків, порушення санітарних норм, проживання без прописки, які здійснювалися з різних причин – інколи випадково, інколи бо не було іншого виходу, інколи надіючись, що все менеться, але можна сказати точно, всі вони були розглянуті слідчими органами і в залежності від вини та обставин були призначені покарання.

Важливим елементом адміністративного права є розслідування правопорушень. В нашому випадку про це буде особливо цікаво дізнатись оскільки право в той час діяло в умовах окупаційного стану.

Архівні справи про адміністративні правопорушення дозволяють нам відтворити хід слідства та процес розгляду правопорушень.

Зокрема справи про адміністративні правопорушення, що характеризуються нанесенням тілесних ушкоджень завжди порушувалися на основі заяви, яку подавала потерпіла сторона, в якій просилося розібратися в тій чи іншій ситуації, що склалася.

У всіх справах, крім тих що стосуються не виконання службових обов’язків, завжди присутній цілий ряд протоколів – вони складалися зі слів свідків, обвинувачених, потерпілих. В них йшов процес розкриття скоєного порушення, детальний опис подій, що сталися. В кінці кожного такого протоколу було зазначено з чиїх слів вони були складені. Це свого роду був допит. Розслідування також було ґрунтоване на розгляді даних протоколів.

Якщо говорити про адміністративні порушення, що потягли за собою нанесення тілесних ушкоджень то обов’язково в кожній справі був акт мед експерта, який оцінював характер і тяжкість побоїв. Прикладом може бути справа Житкова Миколи Михайловича [4;7].

У більшості випадків у справах присутні свідчення свідків, які оформлялися слідчим у вигляді протоколу. В деяких справах присутні акти на обшук житлових приміщень, але таких випадків дуже мало, очевидно вони були мало поширеними.

Можна констатувати, що суду як такого (мається на увазі як сьогодні) не було. Вироки призначалися старостою м. Ніжина на основі матеріалів справи. А покарання призначалися відповідно до постанови польової комендатури про переведення штрафів від 23. І. 1942 року.

Оскільки більшість справ мають схожу структуру (крім невиконання службових обов'язків) ми пропонуємо в загальних межах визначити хід слідчого процесу.

Порушення справи могло відбутися з декількох причин. На основі розглянутих справ ми виділили такі:

на основі звернення (заяви) потерпілої сторони до поліції;
на основі усного розпорядження чи відношення директора підприємства чи установи з відповідними вимогами ;
на основі відношення слідчого міської поліції;
за рішенням юрб'юро;
на основі доповідної записки.

У кожній конкретній справі вони фігурують як доказ.

Наступним етапом було розслідування правопорушення: йшов допит порушника і на основі його слів слідчий складав протокол. Якщо при скоєнні порушення були присутніми свідки з їх слів також складався протокол. При скоєнні правопорушення, яке мало наслідком тілесні ушкодження обов'язково додавався акт мед експерта. Також у деяких справах були присутні акти обшуку, але вони зустрічаються дуже рідко. На основі зібраних матеріалів власне і йшов розгляд справи слідчим, після чого він складав висновок до справи по скоєному порушенню.

Слід зауважити, що в ряді справ протоколи та висновки були відсутніми, а вирок призначався на основі виключно так званого "доказу".

На заключному етапі всі зібрані матеріали направлялися на розгляд до старости, який і виносив вирок відповідно до встановленої постанови військової комендатури про переведення штрафів.

Винесений вирок не обговорювався та не змінювався. Виключенням був випадок Житкова М.М. коли справу було закрито за мировою сторін, а покарання відмінили.

Щоб детальніше розібратися в тому як проходив слідчий процес пропонуємо розглянути приклади.

Наприклад у справі Житкова Миколи Михайловича, який наніс ножові поранення рідному брату Житкову Пантелію Михайловичу присутня заява від останнього з проханням розібратись у ситуації що склалася [4;12].

У справі присутнє "ходательство" дружини обвинуваченого з проханням змінити покарання у зв’язку з рядом причин: по-перше рани нанесені Житковим були оцінені медекспертом невірно і загоїлись через три дні; по-друге чоловік є єдиним годувальником в сім'ї, оскільки жінка не працездатна і має трьох дітей.

На аркуші 7 ми бачимо акт медичного обстеження Пантелія Михайловича, який впливає на винесення рішення про покарання.

В даній справі присутній лише один протокол – протокол допиту Житкова М.М. в якому він розповідає як все сталося та за яких причин.

Справа Цокоти О.В. також порушена на основі заяви від потерпілої . Як і в попередній справі присутній акт мед експерта та протокол допиту Цокоти О.В.

Таку ж структуру мають і решта справ про адміністративні порушення, що призвели до нанесення тілесних ушкоджень.

Кардинально відрізняються слідство адміністративних порушень за не виконання службових обов’язків. В жодній із справ даної категорії немає ні заяви, ні протоколу допиту в якому б вирішувалося чому той чи інший громадянин не вийшов на роботу. Наприклад Моцайтіса Олександра було покарано на основі словесного розпорядження через робітників управління [7;1].

Шекару Максима Андрійовича покарано на основі розписки про вручення розпорядження [8;1].

Дещо схоже розслідування правопорушень по розкраданню (розкрадання заборів на паливо).

Наприклад справа Демочки Ф.А. порушена на основі заяви Пожарського В.Д. (голова лісництва з якого Демочка вкрав паркан), який просить покарати винного. Висунуте звинувачення підкріплене тим, що Федір Андрійович був спійманий сторожем на місці злочину. В справі присутні протоколи допиту Демочки та Бабенка (сторож), які розповідають як все відбувалося. Версії подій відрізняються, оскільки Демочка, бажаючи уникнути покарання, намагався все списати на домовленість із сторожем (ніби охоронець дозволив за "могорич" наламати паркану) [17;6, 7].

В справі присутні рапорти слідчого (Соломки В.В.) в яких розповідається про результати, які були встановлені слідством. І на основі розгляду всіх матеріалів справи призначається покарання.

У справі Третьякової Валентини Іванівни крім вище зазначених документів був присутній акт обшуку. Зокрема з нього ми бачимо, що обшук проводився при свідках. На основі цього акта і була порушена справа. В справі присутні протокол громадянки (свідка), яка виявила біля розібратого забора сліди і по ним було вичислено хто його вкрав, а також протокол допиту самої Третьякової В.І. [19;6-8].

Ще одна категорія порушень – це адміністративні правопорушення дисциплінарних норм. Розгляд справи вівся на основі рапорту Соломко В.В. (начальник участку, більше начальників участків в справах не зустрічалося) до начальника Ніжинської міської поліції. Це прослідковується у справах Чабан Віри Петрівни, Пращенко Валентини Іванівни, Малюги Людмили Степанівни.

У справі порушеній проти Федорова Миколи Павловича про призначення покарання просить завідуючий читальнею – Наркевич (ім'я та по батькові відсутні) за його хуліганські дії в бібліотеці [1;4].

Власне на основі даного прохання і було порушено справу.

Справа Колесник Варвари Дмитрівни розглядалась на основі доповідної записки від секретаря Ніжинського фінансового відділу Жадана А.П., який був вигнаний і обізваний "брутальною лайкою" під час виконання службових обов'язків, а саме – проводив огляд будинку. Він просить притягти Колесник до відповідальності, що і буде зроблено [20;5].

Справи, які були порушені проти громадян, які проживали без прописки також базувалися на обстеженні будинків. Безпосередньо при таких обстеженнях і були виявлені порушники, які притягувалися до відповідальності.

Порушення санітарних норм також були виявлені під час огляду квартир завідуючим будинками і вже на основі складеного ним акту винних громадян карали [29;3]. Відрізняється від них випадок, коли громадянку Бородавко Анастасію Захарівну затримала охорона базару, яка виявила порушення заборони в'їзду на базар хворими кіньми [47;1].

Таким чином можна зробити висновок, що основою у розгляді певної справи був цілий ряд документів і протоколів допиту (свідків, постраждалого, винного у правопорушенні), акт мед експерта (у справах про тілесні ушкодження), заяви від потерпілих, інколи навіть акти обшуку. Рішення про покарання приймав голова (староста) м. Ніжина на основі матеріалів справи.

У період окупації покарання за адміністративні правопорушення призначалися у постанові про адміністративні порушення старостою м. Ніжина. В такій постанові вказувався порядковий номер справи порушника, ім'я прізвище по батькові того хто його скоїв, місце проживання, сума штрафу, а якщо така відсутня строк примусової роботи. Коротко вказується за що карається особа, яка скоїла правопорушення.

У всіх випадках підставою покарання служило розпорядження польової комендатури про переведення штрафів від 23/1-1942 року.

Як доказ у всіх справах використовується висновок встановлений зав. юрбюро та матеріали справи. Інколи доказом виступало розпорядження або прохання покарати порушників від потерпілих або керівників певних організацій.

Загалом помітно, що основна маса покарань призначалася у формі примусової роботи, але в практичній більшості випадків була альтернатива у формі штрафу. Сума штрафу могла коливатися від 50 крб. до 1000 крб. так само і строк робіт коливався від декількох днів, до декількох місяців в окремих випадках. На встановлення форми та строку покарання впливала низка чинників: це і вік того хто вчинив порушення, якщо це порушення, що призвели до тілесних ушкоджень то покарання залежало від ступеня їх тяжкості, і від поведінки правопорушника та ще цілого ряду об'єктивних пом’якшуючих чинників. Тяжчим було покарання для тих, хто вчинив правопорушення повторно за тією ж категорією порушень. Та щоб краще ознайомитися з характеристикою покарань та чинниками, які вплинули на строк покарання (чи суму штрафу) пропонуємо ознайомитись з реальними прикладами.

Найтяжче адміністративне правопорушення було скоєне Житковим Миколою Михайловичем,який розрубав при сварці голову своєму меншому брату Пантелію. При призначенні покарання було взято до уваги, що справа була закрита за "мировою" сторін, та й крім того поранення нанесені Житкову Пантелію були віднесені суд мед експертом до тяжких, що виявилося помилкою мед експерта, оскільки рани загояться вже на 3 день [4;7].

В справі присутнє "ходательство" від дружини Миколи Михайловича в якому вона просить змінити покарання, оскільки Микола Михайлович є єдиним годувальником у своїй сім'ї (троє малолітніх дітей віком від трьох місяців до п’яти років). Крім того вона аргументує ще й тим, що рішення приймалося на основі висновку мед експерта, яка помилилася з формою тяжкості рани і покарання мало бути легшим. Загалом справу було закрито за мировою сторін без відбуття примусових робіт (хоч вироком планувалося 2 місяці) [4;2, 4].

Другим по тяжкості покарання йде адміністративне порушення вчинене Лисенком Платоном Григоровичем. Його було покарано строком на один місяць примусової роботи, тому що він наніс громадянці Усіковий Марії Максимівні побої, які відносяться до розряду тяжких. Також карається і його дружина як співучасниця порушення. Лисенко Анастасію Григорівну покарали штрафом на суму 300 карбованців, а в разі не виплати на 15 днів примусової роботи. Штраф накладений і на постраждалу, яка "неприпустимими методами" вимагала повернення боргу [13;1, 5, 8].

У справі про адміністративні покарання Братусь Катерини Василівни її карають строком у 15 днів примусових робіт за те, що Братусь нанесла побої громадянці Крупенко та образи в прилюдному місці. За даними мед експерта побої відносяться до легких [3;1].

Ткаченко Петро Васильович наніс побої громадянці Богдан Палагеї, які за висновком мед експерта віднесені до категорії легких. За це його було покарано на два тижні примусової роботи хоч за пропозицією завюрбюро йому хотіли дати один місяць примусових робіт [2;1].

Найлегше покарання у даній групі правопорушень було призначено Цокоті Олександру Васильовичу - штраф на суму 100 карбованців, а в разі не виплати на п’ять днів примусових робіт за те, що Цокота кинув пляшку через забор і розбив нею голову громадянці Нестеренко, яка тоді прала в себе в дворі. На пом’якшений вирок вплив мав той факт, що Цокота неповнолітній (13 років) але вже самостійно працює і заробляє. Крім того за його словами це зроблено було ненавмисно [5;3, 6].

Таким чином можна зробити висновок, що за побої, які віднесені до категорії тяжких покарання завжди призначається у формі примусових робіт і строком не менш одного місяця. При побоях, які віднесенні до розряду легких порушника карають строком на 14-15 днів. Значно легшими виявилися покарання неповнолітніх.

Відмінними від попередніх були правопорушення пов’язані з невиконанням службових обов’язків. Як і в правопорушеннях, що призвели до тілесних ушкоджень покарання в більшості випадків призначалося на відбуття примусових робіт. Але відмінним було те, що строк відбуття покарання значно менший.

Так, наприклад, Косуху О.П. було покарано на сім днів примусової праці за те, що він не виїхав на лісозаготівлю. Це максимальний термін покарання який зустрівся у даному виді правопорушень [18;1].

Мінімальний термін покарання складав один день примусової роботи. Зокрема таке покарання було призначено Шекарі М.А. за те, що він не виконав розпоряджень по доставці підвод по нарядам польової комендатури [8;1].

Цікавим виявився той факт, що за подібне порушення громадянина Бобікова було покарано на три дні примусової праці. У зв’язку з чим так сталося не відомо [9;1].

Громадянина Моцайтіса Олександра було оштрафовано на сто карбованців, а вразі невиплати до п’ять днів примусової роботи, за те, що він не з'явився на нараду з старостами господарства по важливому питанню. Можна припустити, що громадянин Моцайтіс також був одним із старост через що йому зробили пом’якшення – дали можливість заплатити штраф, а не як інших працівників одразу покарали примусовою роботою [7;1].

Таким чином можна зробити висновок, що даного виду є невеликими за своїм об'ємом і не мають (основна маса) протоколів, рішень і висновків поліції чи інших органів, а мають в основі лише акт до старости м. Ніжина в якому дається провина відповідного порушника, покарання, яке йому призначене та коротка відомість на основі чого порушили справу.

Покарання за дані порушення виносились як у формі штрафу так і на відбуття примусових робіт. Сума штрафів коливається від 100-200 крб. до 700-1000 крб. (для тих хто порушував плани заготівель). Термін робіт міг коливатися від 10 днів до 20 (за порушення норм заготівлі).

Покарання за адміністративні порушення, що стосуються порушень дисципліни також каралися в основній більшості примусовою працею, але в даній категорії порушень покарання також залежало від дій порушника.

Так громадянок Пращенко Валентину Іванівну та Чабан Віру Петрівну було покарано штрафами на суму 100 карбованців з кожної за те, що вони порушили внутрішній розпорядок в театрі та лузали сонях і на вимогу чергового поліцейського припинити це відмовилися. А от громадянку Малюгу Людмилу Степанівну, яка того ж дня у театрі з вище зазначеними громадянками скоїла аналогічне правопорушення покарали на шість днів примусових робіт. Єдиним аргументом на таке покарання ми вважаємо було те, що Малюга не мала при собі документів, а передала їх подрузі у сусідньому ряді і цими своїми діями вчинила супротив владі [16; 1, 2].

Не штрафом, а примусовою роботою був покараний Федоров М.П., який порушив дисципліну в читальні та ще й вдарив своїм абонементом працівника бібліотеки по обличчю. Він твердить, що такого не було (не бив абонементом, а просто його порвав). Все ж Микола Павлович був покараний на сім днів примусової роботи [1;1].

Максимальний термін покарання у даній категорії правопорушень було призначено Колесник Варварі Дмитрівні строком на два тижні примусових робіт за те, що вище зазначена громадянка заважала виконанню службових обов’язків секретарю фінансового відділу Жадану А.П. та ще й безпідставно образила його [20;1].

Отже, як ми бачимо в даній категорії правопорушень штрафів застосовано досить багато, крім випадків, які мали більш серйозні наслідки, тоді як міра покарання використовувалися примусові роботи. Якщо покарання було у відробітковій формі, то це період від 10 до 20 днів в залежності від обставин кожного взятого окремо порушення. Сума штрафу могла коливатися від 50-100крб. до 300-400 крб.

Щодо адміністративних покарань, що стосуються розкрадання державного майна (заборів на дрова) то як і в правопорушеннях, що призвели до тілесних ушкоджень були обставини які пом’якшували або робили тяжчими покарання.

Зокрема громадянку Третьякову Валентину Іванівну було покарано штрафом у розмірі 25 карбованців, а вразі не виплати на один день примусової роботи за руйнування паркану. Це покарання порівняно м'яке і зумовлене це тим, що Валентина Іванівна живе без чоловіка, має двох малолітніх дітей і не має засобів для існування. Раніше до відповідальності не притягувалась [19;1].

А от громадянку Харицьку Марію Трохимівну покарали значно суворіше – на двадцять днів примусової роботи, тому, що Марія Трохимівна вела систематичне руйнування паркану і була спіймана на цьому не в перше. Це ще раз доводить той факт, що повторне скоєння правопорушення карається більш жорстко [14;1].

Демочку Ф.А. було покарано на десять днів примусової роботи, тому, що обвинувачений самовільно розібрав паркан (плетень) біля питомника головного лісництва і забрав його собі, тобто скоїв крадіжку державного майна. Свою вину він не визнав і намагався все списати на «могорич» за який нібито домовився з сторожем, який і спіймав його на місці злочину [17;1, 7].

Василенко Марія Петрівна та Снодар Марія Динисівна караються на сто карбованців штрафу з кожної, а вразі не виплати на 5 днів примусових робіт. Ці громадянки ніде не працюють і не мають засобів для існування тому почали займатися руйнуванням паркану [11;1, 2].

Таким чином покарання за розкрадання державного майна були приблизно такими, як і за порушення дисципліни. У відробітковій формі це період від 5 до 20 днів примусової праці, залежності від обставин кожного взятого окремо порушення. Сума штрафу могла коливатися від 25 до 200 крб.

За порушення санітарних норм основним покаранням є штраф від 100 крб. до 500 крб. або від 10 до 20 днів примусових робіт. Суворіше покарання в даному випадку для тих хто порушив якусь заборону, як сталося з Бородавко Анастасією Захарівною [47;1], або ж для тих хто вчинив правопорушення повторно, наприклад Лисенко Федір Іванович [30;1]

Таким чином в різних категоріях правопорушень були різні покарання – від штрафу до примусових робіт, застосування яких до різних громадян (в залежності від обставин) було неоднаковим, але можна з впевненістю сказати одне, використання трудового відробітку в даний період є однією з найпоширеніших форм поккарання і подекуди використовується навіть частіше ніж штрафи.

Отже на основі аналізу справ нами було визначено такі типи правопорушень, які підлягали розгляду міського голови: адміністративні правопорушення, що характеризуються нанесенням тілесних ушкоджень;

адміністративні правопорушення, що стосуються порушень дисциплінарних норм; адміністративні правопорушення по невиконанню службових обов'язків; адміністративні правопорушення, що стосуються розкрадання державного майна ; порушення санітарних норм; порушення пов'язані з правовими нормами проживання в населеному пункті (проживання без прописки).

Загалом можна констатувати, що всі справи, крім тих, які стосувалися порушення службових обов'язків були достатньо унормованими за кількістю матеріалів по справі, оскільки мали і постанову про скоєне порушення, і ряд необхідних для розгляду справи матеріалів: протоколи, висновки, акти мед експерта тощо. На основі безпосередньо цих документів і відбувалося розслідування.

Щодо адміністративного процесу, то він проходив у три етапи: порушення кримінальної справи (на основі звернення (заяви) потерпілої сторони до поліції; на основі усного розпорядження чи відношення директора підприємства чи установи з відповідними вимогами ; на основі відношення слідчого міської поліції; за рішенням юрб'юро; на основі доповідної записки.); розслідування справи органами правопорядку (розгляд умов скоєння порушення, допит винних, постраждалих, свідків та складення з їх слів протоколів по справі, винесення висновків слідчим); направлення справи до міського голови, який відповідно матеріалів справи призначає покарання на основі відповідної постанови польової комендатури про переведення штрафів.

Blog

Ніжин було окуповано німецькими військами 13 вересня 1941 року