Geum.ru

70-ту річницю початку подій у Бабиному Ярі, яка є символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів на українській землі, жертвами котрих стали мільйони людей

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

27 вересня 2011 року


Біль Бабиного Яру (до 70-річчя трагедії)


Українська та світова спільнота у вересні 2011 року вшановуватиме 70-ту річницю початку подій у Бабиному Ярі, яка є символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів на українській землі, жертвами котрих стали мільйони людей. Бабин Яр став могилою десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян. Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, було знищено більше 30 тисячі євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було знищено близько 100 тис. осіб.


Після нападу на СРСР нацисти розпочали знищення євреїв України, Росії, Білорусії, Литви, Латвії, Естонії. Якщо в окупованих країнах Європи фашисти влаштовували єврейські квартали – гетто для поступового винищування їх жителів, то на радянській території євреїв знищували, в основному, шляхом масових розстрілів. Так, у липні 1941 р., передбачаючи швидку перемогу над СРСР, у нацистів з’явився сумнозвісний евфемізм – «остаточне вирішення єврейського питання», тобто поголовне винищення єврейського народу.

Вперше радикальний метод «вирішення єврейського питання» був випробуваний у Києві. Для німецьких окупантів «проблема київських євреїв» відразу стала актуальною, адже четверту частину міста складали євреї. За переписом 1939 р. у Києві проживало 846,7 тисяч жителів, у тому числі українців – 53,2%, євреїв – 25,5%, росіян – 16,5%.

19 вересня 1941 р. у Київ увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала Вальтер фон Рейхенау. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглядалися заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Акція по знищенню єврейського населення була організована блискавично і фундаментально.

Було визначене місце розстрілу – Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів, довжиною понад 2,5 км, глибиною від 10 до 50 метрів, де можна було б розмістити тисячі трупів. До Бабиного Яру існували зручні підходи, поряд залізнична станція Лук’янівка-товарна, що давало можливість створити враження у приречених, що їх чекає переїзд на нове місце проживання. Був розроблений маршрут, визначено місце збору осіб єврейської національності, надруковано у друкарні 6-ї німецької армії і розклеєно по всьому місті більш як 2 тисячі листівок російською, українською і німецькою мовами з наказом про збір всього єврейського населення 29 вересня 1941 р. на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської. Для проведення операції були виділені виконавці розстрілів, які були забезпечені необхідною зброєю та боєприпасами.

Окупаційна влада свідомо поширювала дезінформацію про переселення євреїв. Офіційним приводом такої акції стали вибухи і пожежі в центрі міста, від яких постраждало 940 будинків, у тому числі і весь Хрещатик. В «Оперативному повідомлені по СРСР» № 97 від 28 вересня 1941 р., адресованому начальнику служби безпеки Рейху зазначалося: «Имеются пожары в центре города. Разрушены очень ценные здания… Взрывы продолжаются. Возникают пожары… Доказано, что ведущая роль в этом принадлежит евреям. Здесь проживает приблизительно 150 000 евреев… предприняты меры для установления численности еврейского населения в целом. Подготовлен план ликвидации по крайней мере 50 000 евреев».

Не було б вибухів і пожеж, привід для винищування київських євреїв знайшовся б інший, їхня доля вирішувалась самою програмою нацистського «ендльозунга» (остаточного вирішення єврейського питання).

Для збереження таємності айнзацкоманда і зондеркоманда отримували накази про операції по винищуванню «ворогів Рейху» усно. Для проведення операції було виділена айнзацкоманда 4-а під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля.

Вранці 29 вересня 1941 р. тисячі євреїв почали збиратися у вказаному наказом місці. До настання темряви німці встигли розстріляти тільки дві третини (біля 22-х тисяч осіб) з тих, хто прийшов. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вул.Лагерній, а наступного дня, 30 вересня розстріляли. Потім німецькі сапери підірвали схили яру, щоб засипати тіла і змусили військовополонених вирівняти дно яру. Речі розстріляних зібрали та відвезли на склад, що знаходився на вул. Некрасівській, 4 у приміщення школи № 3831.

Керівництво айнзацкоманди доповіло у Берлін, що 29 і 30 вересня 1941 р. розстріляли 33 771 мирних жителів Києва, переважно євреїв. Тоді ж, починаючи з 28 вересня 1941 р., розстріляли і біля трьох тисяч військовополонених і цивільних осіб єврейської національності.

Вони, як свідчив колишній в’язень Л.Островський, знаходилися у спеціальному відділенні табору для військовополонених на вул. Керосинній: «В лагере, по ул. Керосинной, я пробыл около 8 дней, сначала находился вместе с военнопленными разных национальностей – украинцы, русские и другие – всего около 8000 человек, а через два дня переведен в отделение этого же лагеря, в котором находилось около 3000 военнопленных и гражданских лиц – только еврейского населения…. С 28 сентября 1941 г. и до момента ухода из лагеря, всех находившихся в нем евреев в возрасте до 16 лет и свыше 35 лет ежедневно грузили на автомашины и вывозили из лагеря. Вскоре эти же машины возвращались обратно в лагерь без людей, а только с одеждой, которую складывали в отдельные помещения. Поэтому находившимся в лагере стало известно, что всех вывозимых на автомашинах везут не на работу, как это сначала пытались объяснить немцы, а на расстрел. Позднее эти предположения подтвердились вновь поступавшими в лагерь лицами, которые заявляли, что всех евреев вывозили из лагеря в «Бабий яр» и там расстреливали».

Табір на вул. Керосинній діяв до весни 1942 р. Тут знаходилися військовополонені, сюди збирали виловлених не тільки в Києві, але й інших місцях євреїв.

У довідці від 19 січня 1943 р., складеній заступником Народного комісара державної безпеки СРСР А.Кобуловим для голови Надзвичайної Державної Комісії з встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників М.Шверника, вказувалося: «Особую жестокость оккупанты проявили в отношении евреев, уничтожив за время оккупации Киева все еврейское население города».

Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, що не з’явилися на збірний пункт. Багато хто з них перебували у змішаних шлюбах і їх рятували неєврейські родичі. Хтось намагався сховатися за допомогою сусідів, знайомих, діставали документи на інше ім’я. Дехто з єврейських дітей перебували під вигаданими прізвищами в дитячих будинках.

Здійснивши свою криваву справу, німецька влада з перших днів продемонструвала методи управління окупованою територією. Привид Бабиного Яру вставав за плечима кожного киянина, незалежно від національності. За словами професора Київського Лісогосподарського інституту І. Житова: «За расправой с евреями, примерно месяца через два-три последовала такая же расправа с цыганами. То есть два народа были «освобождены» ото всего, в том числе и от жизни. Среди населения г. Киева, достаточно уяснившего себе соседство освободителей, после этих событий сложилась поговорка: «немцам гут, евреям капут, цыганам тоже, украинцам позже».

У місті був встановлений надзвичайний стан, строго регламентувалося життя людей. Не дозволялося без спеціальних перепусток виходити за межі міста, заборонено надавати притулок людям, які не живуть у даній місцевості, слухати радіо, тримати голубів. Щоб залякати населення, розклеювали в місті різні накази, об’яви, за невиконання яких погрожували розстрілом. Друкувалися оголошення, що обіцяли винагороду за виявлення «саботажників». У газеті «Українське слово» від 4 грудня 1941 р. було опубліковано оголошення такого змісту: «За повідомлення, що спричинять за собою арешт комуністів, партизанів і інших саботажників, відтепер буде виплачуватися премія до 1000 карбованців. За бажанням, премія в цілому чи частково, може бути замінена товарами, необхідними для життєвих потреб». Агентура виявляла людей, не просто незадоволених режимом окупації, але і здатних до активної протидії. Існувала група, яка займалася розшуком і арештом євреїв.

Також було розстріляно пацієнтів психоневрологічної лікарні ім.І.Павлова. Так, 14 жовтня 1941 р. – 308 пацієнтів-євреїв, 7 січня, 27 березня і 17 жовтня 1942 р. – усіх інших. Їхні тіла теж поховані у Бабиному яру. Зі свідчень головного лікаря М.Танцюри: «В средних числах октября 1941 г. в больницу прибыли гестаповцы с приказом эвакуировать всех психбольных евреев в Винницу, где якобы должно было открыться отделение больницы для евреев… Немцы заходили в отделение, выталкивали психически больных, предварительно раздев с них верхнюю одежду, толкали их на крыльцо. С крыльца они падали, их поднимали и выталкивали в шеренгу. …Больные проходили через строй в лес, где были вырыты ямы, в них стреляли и они падали в эти ямы. Таким образом, немцами было уничтожено 308 человек психически больных евреев… но на этом не кончилось». Решту хворих, за словами М.Танцюри, вбили за допомогою т.зв. «душогубки»: «Машина подъехала к отделению, в нее вталкивали психически больных, машина закрывалась, включался какой-то мотор и больные погибали… За весь период оккупации немецкими войсками г.Киева ими было расстреляно и умерщвлено более 800 человек душевнобольных».

На необхідності посилення каральних заходів щодо місцевого населення, і у тому числі євреїв, наголошувалося влітку 1942 р. на нараді керівного складу німецьких каральних органів в Україні. «Совещание проводил лично Гиммлер, - показував на допиті німецький генерал-лейтенант П.Шеєр, он сделал полуторачасовой доклад, в котором дал установку на массовое уничтожение советских граждан. …Гиммлер дал нам указание, что для достижения этой цели необходимо: как можно больше арестовывать и уничтожать мирных советских граждан под видом борьбы с антигерманским движением. …В частности он говорил, что в свое время им был дан приказ об уничтожении всего еврейского населения на оккупированной советской территории, однако, по мнению Гимлера – этот его приказ выполнен не был. В связи с этим он приказал немедленно по прибытии на места приступить к осуществлению этого приказа. Всех евреев уничтожить немедленно, так как он не может дальше терпеть такого положения, чтобы евреи находились там же, где находяться немцы». Після наради у Гімлера влітку 1942 р. П.Шеер скликав нараду керівного складу охоронної поліції і жандармерії Києва й області, на якій зажадав посилення каральних заходів щодо місцевого населення.

Масові страти продовжувалися аж до самого звільнення Києва. 10 січня 1942 року були розстріляні матроси Дніпровського загону Пінської військової флотилії. За спогадами очевидців, у сильний мороз їх, напівроздягнених, вели вулицями міста на місце страти. «Помню так же случай, – свідчила М. Луценко, – расстрела гестаповцами 40 человек моряков в противотанковом рву за русским кладбищем. Зимой 1942 г. при сильном морозе они шли в тельняшках и трусах, босые, под усиленной охраной. Все они были расстреляны».

В 1941-1943 рр. в Бабиному Яру було розстріляно 621 члена ОУН, серед них українська поетеса Олена Теліга та її чоловік, у якого була можливість врятуватися, але він залишився з дружиною і колегами по редакції «Українського слова». Крім того, Бабин Яр став місцем розстрілу п’яти циганських таборів.

Поблизу Бабиного Яру було відкрито Сирецький концентраційний табір, в якому утримувалися підпільники, військовополонені та інші. Відступаючи з Києва і намагаючись приховати сліди злочинів, нацисти в серпні-вересні 1943 р. частково знищили табір, відкопали і спалили у відкритих «печах» десятки тисяч трупів, кістки перемелювалися на привезених з Німеччини машинах, попіл був розсипаний околицями Бабиного Яру. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання зайнятих на роботах біля печей 329 ув’язнених-смертників, з яких врятувалися 18 чоловік, інші 311 були розстріляні. В’язні, що врятувалися, виступили свідками спроби нацистів приховати факт масового розстрілу…


Початком великої трагедії Рівненського краю став день 6 листопада 1941 року, коли на околиці Рівного, в урочищі Сосонки, було знищено 17 тис. 500 наших громадян, єдиною виною яких була єврейська національність. Враховуючи, що це приблизно половина тогочасного населення міста, масштаби трагедії можна порівняти з Бабиним Яром. За першим масовим розстрілом населення відбулися інші: на подвір’ї міської тюрми, біля кар’єрів Видумки, на вулиці Білій. У 1942 році окупанти «урізноманітнили» форми геноциду, застосовуючи машини-душогубки з отруйним газом. Загалом, за різними джерелами, упродовж 1941-1943 років окупанти стратили у Рівному від 100 до 140 тис. людей, яких звозили з усіх околиць. Це євреї, інтелігенція, військовослужбовці.


У 1953 р в Ізраїлі встановлено звання «Праведник народів Світу» (засновник – Національний Інститут пам’яті Яд Вашем), а у жовтні 1988 р. в Україні створено Фонд «Пам’ять Бабиного Яру». За цей час Фондом зібрано близько 25 тис. прізвищ загиблих, видано низку книжок та альбомів, експонуються виставки. У свою чергу Фонд затвердив почесні звання «Праведники України» і «Праведники Бабиного Яру» для тих громадян, які, ризикуючи життям, рятували євреїв від розстрілів. Враховуючи, що діти Праведників наражались на таку ж небезпеку бути знищеними, як і єврейські діти, Єврейською радою України засновано звання «Діти Праведників». До цієї категорії входять діти, які народились не пізніше 1943 року. Вони нагороджуються відповідними дипломами: «Син Праведників» та «Донька Праведників».

Тільки в Києві врятовано майже 1000 євреїв. Серед рятівників – представники 13 національностей: українці, росіяни, поляки, татари, вірмени, німці, французи, молдовани, кримські татари, італійці. На підставі Закону Держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» отримали близько 24 тис. чоловік, вихідці з 45 країн світу. Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради рятування інших, з Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та України – 2363 особи.

Всього по Україні на обліку перебуває більше 4000 Праведників України і 560 Праведників Бабиного Яру. На жаль, більшість з них пішла з життя, але такі звання присвоюються і посмертно. Україна – єдина країна в світі, де існують свої власні звання.

На даний час на Рівненщині мешкає 38 Праведників народів світу та Праведників України. Асоціацію «Праведники народів Світу» Рівненської області очолює референт Фонду «Пам’ять жертв фашизму» в Україні Лідія Кушко. Завдяки її ініціативі на Рівненщині знайдено понад 100 Праведників України та Праведників народів світу. Їхні імена викарбувані на Стіні честі в Єрусалимі.


Українська держава та громадськість приділяє велику увагу вивченню історії Голокосту та інших геноцидів, формуванню в українському суспільстві атмосфери толерантності, міжнаціональної та міжрелігійної злагоди та порозуміння. Україна стала першою державою на пострадянському просторі, яка включила теми «Голокост» та «Бабин Яр» як обов’язкові для вивчення в навчально-виховному процесі.

Відповідно до Постанови Верховної Ради від 05.07.2011 № 3560-VІ «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру», у зв’язку з 70-річчям початку масового знищення наших співвітчизників в урочищі «Бабин Яр» трагедія Бабиного Яру вшановується на державному рівні, а також щорічно 27 січня відзначатиметься День пам’яті жертв Голокосту.

8 вересня 2011 року в Києві відбулося офіційне відкриття виставки «Голокост від куль: масові розстріли євреїв в Україні 1941-1944 рр.», що відбулося у рамках вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. Виставка вже демонструвалася в Парижі, Нью-Йорку і інших містах, і вперше представлена в Україні. Експозиція включає інформацію про історичні факти, відео-інтерв’ю, документи часів війни, фотографії знайдених масових поховань і предмети, що підтверджують ті події: кулі, гільзи і так далі. Організаторами виставки є Фонд Віктора Пінчука у партнерстві з Меморіалом Шоа, організацією Яхад-Ін Унум, а також посольствами Ізраїлю, Франції, Німеччини і США. За словами організаторів, з метою максимального інформування і залучення до діалогу українських школярів і студентів, під час виставки реалізовується освітня програма, створена Інститутом візуальної історії і освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії і Українським центром вивчення історії Голокосту.

Також планом заходів до 70-х роковин трагедії у Бабиному Яру, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23.06.2010 № 491, зокрема, передбачено проведення 3 жовтня церемонії покладання квітів до пам’ятних знаків у Бабиному Яру, а також закладення пам’ятного знаку про спорудження меморіального музею за участю Президента України, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради, представників державних установ, громадських організацій, запрошених іноземних гостей.

Заплановано також встановлення пам’ятного знаку у сквері на перехресті вулиць Мельникова та Дорогожицької у Києві, звідки починалася «Дорога смерті» та створення Алеї Праведників у парковій зоні від метро Дорогожичі у м.Київ. Передбачено проведення траурної ходи «Дорогою смерті» на вшанування пам’яті людей, розстріляних у Бабиному Яру, та поминальних молебнів у церквах і храмах Києва.

На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року № 5184/2/1-11 щодо реалізації Плану заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру на Рівненщині затверджено План обласних заходів з нагоди вшанування 70-х роковин трагедії Бабиного Яру від 11 серпня 2011 року № 7400/0/01-48/11.

У рамках виконання вищезазначеного Плану обласних заходів, зокрема, передбачено:

- проведення 29 вересня ц.р. всеукраїнської хвилини мовчання;

- упорядкування пам’ятних знаків та місць розстрілу громадян єврейської національності на території Рівненської області;

- забезпечення покладання квітів до пам’ятних знаків та місць розстрілу громадян єврейської національності на території Рівненської області;

- проведення тематичних лекцій, круглих столів, науково-практичних конференцій, семінарських занять, виховних годин, уроків, тематичних книжково-ілюстративних виставок, інформаційних годин, годин пам’яті, лекцій та інших культурологічних заходів.


Трагедія Бабиного Яру є спільною для всіх, хто живе в Україні. Вона немає національних ознак чи терміну давності, і наш обов’язок – не лише з гідністю вшанувати пам’ять загиблих, але й не дати забути молодому поколінню, скільки крові було пролито на цій землі. Адже, лише пам’ятаючи історію, можна зрозуміти ціну справжнім цінностям – життю і свободі людини.