Кабінету Міністрів України: проаналізувати стан виконання закон

Вид материала

Закон

Содержание Трагедію визнано державою Досягнення” першої радянської п’ятирічки Вічний біль українського народу З повідомлень Секретар РПК Димченко. Підготував Григорій ДІБРОВА Педагогіка народної мудрості

Подобный материал:

• Кабінету Міністрів України закон, 497.29kb.
• Кабінету Міністрів України від 27. 07. 1995 №554 розроблений з метою виконання Плану, 75.07kb.
• Кабінету Міністрів України з питань реалізації державної кадрової політики прийняти, 38.59kb.
• Указу Президента України від 05. 05. 2011 №547/2011 «Питання забезпечення органами, 33.16kb.
• Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 року №653-р Про затвердження плану заходів, 49.57kb.
• На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 06., 871.97kb.
• Кабінету Міністрів України, доручення Президента України, розпорядження Кабінету Міністрів, 1037.98kb.
• З метою забезпечення виконання доручення Президента України Ющенка В. А. від 01. 06., 1216.05kb.
• З метою забезпечення виконання доручення Президента України Ющенка В. А. від 01. 06., 1306.13kb.
• Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України постановляє : Внести зміни, 1193.3kb.

РОМНИ – МІСТО ДЛЯ ЛЮДИНИ


Вкладка Лютий 2008 року


2008-й – рік пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні


Указ Президента України


«Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору»

Ушановуючи пам’ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років, з метою донесення правди про геноцид Українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти та у зв’язку з 75-ми роковинами цієї трагедії постановляю:

1. Оголосити 2008 рік в Україні Роком пам’яті жертв Голодомору.

2. Координаційній раді з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні спільно з Організаційним комітетом з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні забезпечити організацію та координацію заходів з проведення року пам’яті жертв Голодомору.

3. Кабінету Міністрів України:

проаналізувати стан виконання Закону України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, нормативно-правових актів щодо підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та вжити необхідних заходів щодо забезпечення їх реалізації;

вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування видатків, пов’язаних із підготовкою та проведенням Року пам’яті жертв Голодомору.

4. Міністерству закордонних справ України за участю Міжнародного координаційного комітету Світового конгресу українців для планування відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні розробити у місячний строк план тематичних заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років, забезпечити його реалізацію закордонними дипломатичними установами України із залученням української громадськості за кордоном.

Віктор ЮЩЕНКО.





Трагедію визнано державою

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Державний документ прийняли, вшановуючи пам’ять мільйонів українців та тих, хто пережив цю страшну трагедію, засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, наслідком яких стало знищення людей, руйнування соціальних основ українського народу, його традицій, духовної культури, цінуючи підтримку світової спільноти у засудженні голодомору, що відображено в актах більше п’ятдесяти країн світу.

Закон проголошує голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом українського народу. Публічне заперечення голодомору визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв, приниженням гідності українського народу і є протиправним. Органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов’язані: брати участь у формуванні та реалізації державної політики щодо відновлення та збереження національної пам’яті народу, сприяти поширенню ін­формації про голодомор в Україні серед громадян та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії в навчальних закладах, вживати заходи щодо увічнення пам’яті жертв та постраждалих від голодомору, в тому числі спорудження в населених пунктах меморіалів пам’яті та встановлення пам’ятних знаків жертвам голодомору.

Кабінету Міністрів України дано доручення вирішити в установленому порядку питання щодо спорудження в Києві меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні.

Наталія ДУЖАК,

начальник юридичного відділу міськвиконкому.


Солідарність міжнародної спільноти

Голодомор 1932-1933 років засудили парламенти Австралії, Аргентинської Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Іта­лійської Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки.

Спільну заяву з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні підписали на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Аргентинська Республіка, Азербай­джанська Республіка, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Білорусь, Республіка Бенін, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Гватемала, Республіка Грузія, Арабська Республіка Єгипет, Ісламська Республіка Іран, Республіка Казахстан, Канада, Держава Катар, Киргизька Республіка, Держава Кувейт, Республіка Македонія, Монголія, Республіка Науру, Королівство Непал, Об’єднані Арабські Емірати, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Королівство Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Судан, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Демократична Республіка Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна, Ямайка, а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і Чорногорія та 25 держав-членів Європейського Союзу.

Микола СОТ.





неприхована правда

Протягом минулого року інформаційні джерела явили стільки неприхованої правди про замучених голодом, що серце кожної людини стиснув біль і жаль. З архівів НКВС тепер знаємо, що голодомор 1932-1933 років в Україні спричинила не посуха, а ціле­спрямована політика Кремля.

Статистика свідчить, що істотної різниці у врожайності зернових тоді не було: у 1929 рік – 9 цнт/га; 1930 – 10 цнт/га; 1931 – 8 цнт/га; 1932 – 7 цнт/га. Такі факти навів М. Аксанюк у статті “З янголом на серці”, присвяченій відкриттю меморіалу пам’яті жертв геноциду на Одещині (“Україна молода” 27 листопада 2007 р.). Немало таких пам’ятників і на Сумщині. Зокрема, у Пісках Буринського району, мабуть, єдиному селі України, де збереглися документальні свідчення голоду. У скорботні дні листопада минулого року меморіал відкрили на батьківщині Віктора Ющенка у Хоружівці. У день 75-их роковин трагедії у Сумах освятили хрест, встановлений на місці майбутнього обеліску.

Збагатять знання історії нові книги, такі як “Голод в Україні. Вибрані статті”. З документами і матеріалами, що роз­кривають причини, перебіг, масштаби, наслідки катастрофи українського народу знайомить найновіше видання “Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали”. Міжнародний благодійний фонд “Україна-3000” підтримав перевидання книги Роберта Конквеста “Жнива скорботи”, яку видала Волинська мистецька агенція “Терен”. За участю фонду також видано книгу В.К. Борисенка “Свіча пам’яті: усна історія про геноцид українців у 1932-1933 роках”.

Ці видання представлені у читальному залі міської бібліотеки на книжковій виставці-роздумі “Страта голодом”.

Світлана КРУПОДЕР,

провідний бібліограф МЦБС.




“ Досягнення” першої радянської п’ятирічки

Багато сказано про голодомор в Україні 1932-1933 років. Однак примарне сяйво свічок скорботи у нинішнього покоління викликає лише мрійно-патріотичні почуття. Документалістика ж змушує здригнутися від крижаного жаху, який також можна прочитати в поглядах свідків тієї доби.

Архівні кадри, що зберігалися в сховищах КДБ, стали основою документальних фільмів, від яких кров холоне в жилах. Зокрема, нарису національної історії “Невідома Україна”. Роменські школярі мали змогу переглянути його частину, присвячену голодомору, під час зустрічі з представниками Сумського обласного комітету молодіжних організацій, що відбулася в ЗОШ № 7. Начальник відділу у справах сім’ї та молоді міськвиконкому Олена Кревсун на початку зустрічі представила заступника голови організації Олександра Бойка, який прокоментував переглянуті кадри.

Автори картини недарма розпочали розповідь про історію створення штучного голоду з колективізації та індустріалізації. Саме це стало приводом геноцидної радянської політики. Хлібороби “чекали ціни”, не здаючи хліб державі за непомірно низькими цінами. Натомість влада просто конфіскувала зерно. 95 мільйонів карбованців і понад 7 мільйонів людських жертв, коли зникло 211 сіл і містечок, – так заплатила тоді Україна за нові заводи, фабрики. Крім того, колективізація знищила село, яке було основою економічного, полі­тичного, культурного життя країни, зламала психологію українського селянства.

На жаль, відголоски цього, наголосив Олександр Бойко, помітні й нині ­­­­– наприклад, родини побоюються наро­джувати дітей, яких можуть не прогодувати.

До речі, “законом про п’ять колосків” завершилася перша п’яти­річка, коли, за висловом Сталіна, “жить стало лучше, жить стало веселее” й, за його ж словами, “выиграли войну в Украине”. Однак такої кількості жертв історія не пам’ятає у жодній справжній війні.

Один з колишніх остарбайтерів згадував, що німці не вірили, коли він розповідав про голодомор 1933-1932 років. Адже саме тоді в Німеччині цукор коштував копійки завдяки дешевим поставкам з України. Можливо, й перегляд кінофільму не допоміг молоді вповні усвідомити трагедію минулого, але, безсумнівно, “вождь народів” помилявся – Україну не здолати. І якщо документалістика викликала лише мляву цікавість, то пат­ріотичний відеоролик, продемонстрований наприкінці зустрічі, “запалив вогник”. Юнаки та дівчата стовпилися навколо гостей, щоб отримати його DVD-копію.

Артем ГОЛУБ.





Вічний біль українського народу

Справжня картина голодомору ще й понині залишається маловідомою, незнаною, багато документів до цього часу не знайдено і не вивчено. Оприлюднити їх – завдання сучасних дос­лідників, котрим болить наша велика, часом гірка й не зовсім приваблива історія.

Добірка поданих нижче матеріалів – це лише крихти таїни, котру ми повинні пізнати.


З ПОВІДОМЛЕНЬ у роменській газеті

Роменська філія Всесоюзного об’­єднання для торгівлі з іноземцями «Торгсін» має для продажу великий вибір краму імпортного та експортного. Одержано багато сезонних товарів: мануфактуру, взуття, трикотаж, готовий одяг, а також харчові продукти: борошно, крупу, жири, цукор, гастрономію. Крам відпускається в необмеженій кількості. Ціни знижено на 20-40%. Кожен громадянин може купити крам за лом побутового золота, золото старого карбування, чужоземну валюту та за переказами з-за кордону. Крамниця (м. Ромен, вул. Шевченка, ч. 1) відчинена щоденно з 9 години ранку до 6 години вечора.

(Радянське життя. – 1932. - № 137. – 14 грудня).


За те, що т. Юрченко як уповноважений РПК, перебуваючи в селі Перекопівці, протягом грудня не організував більшовицької боротьби за хліб, а підпавши під куркульський вплив, фактично поставив під загрозу зриву хлібозаготівлі, відкликати його з села та справу про перебування його членом партії передати до РайКК.

Секретар РПК Димченко.

(З постанови бюро Роменського райпарткому від 2 січня 1933 року. //

Радянське життя. – 1933. - № 3. – 7 січня).


22 грудня ми подавали вирок Обласної Виїзної Сесії над зграєю класових ворогів трудового народу, контр­революціонерів-куркулів, що в с. Оксютинцях забили активіста Хоменка та поранили голову сільради Сітака, щоб зірвати хлібозаготівлі та виконання інших завдань соцбудівництва. Лащів Степана та Петра, Рудика Івана та Кидика Петра розстріляно... Відомих всім трудящим Роменщини Сукача й Гирю, класових ворогів куркулів, що було продерлися до Попівщанської артілі ім. Петровського за комірника й рахівника й проводили там контрреволюційну шкідницьку роботу, щоб зірвати хлібозаготівлі та розвалити колгосп, як вже писалося, засуджено до розстрілу. За повідомленням Обл­прокуратури вирок виконано. Сукача й Гирю розстріляно.

(Вирок виконано. Класових ворогів розстріляно //

Радянське життя. – 1933. - № 6. – 14 січня).


Мій батько – Бутко Захар Тарасович – мешканець села Глинського, будучи завом СТВ в с.-г. артілі ім. Литвинова, знав про хижацькі дії класових ворогів та саботажників хлібозаготівель у цьому колгоспі, їх не викривав і сам саботував виконання плану хлібозаготі­вель. Зрікаючись батька, вимагаю від пролетарського суду застосування до нього як зрадника трудящих та йому подібних найсуворішу кару. Оголошую себе ударником у боротьбі за хліб, за успішне готування до весняної сівби та в здійсненні інших завдань соцбудівництва.

Комсомолець Бутко Павло Тарасович. с. Бобрик.

(Моєму батькові – саботажникові хлібозаготівель – жорстокої кари //

Радянське життя. – 1933. -

№ 6. – 14 січня).


Калинівська сільрада у виконанні плану хлібозаготівель по одноосібному сектору посідає останнє місце.

(Чорна дошка // Радянське життя. – 1933. - № 127. – 22 листопада).


Пальоний Ант., Білик Микита, Оплат Вас. (Біловодська сільрада) – злісно ухиляються від виконання хлібозобов’язань. Зернюк П.І. – член Кашпу­рівської сільради – здав тільки 2 цнт хліба замість 18 цнт. Веселий Данило, Смілик П.П., Марченко П. (Кашпурівська сільрада) – по-куркульському не виконують своїх контрактаційних договорів.

(Чорна дошка // Радянське життя. – 1932. - № 134. – 4 грудня).

Підготував Григорій ДІБРОВА,

краєзнавець, член Національної спілки журналістів України.


Прости нас, пам’яте, прости!

...Проголошуючи політику індустріалізації, сталінський режим не приховував, що гроші для закупівлі промислового устаткування планувалося «взяти» у селян, продаючи хліб за кордон. У 1929 р. на Заході почалася економічна криза і різко впали на нього ціни. Більшовицькому керівництву потрібно було збільшити експорт хліба. Це й прискорило “суцільну колективізацію”. Щодо України в резолюції було сказано: «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклади організації великомасштабного колективного сільського господарства». За вказівкою Сталіна 4 січня 1930 р. було схвалено перероблений план колективізації. За ним завершити колективізацію хліборобних регіонів передбачалося восени 1930 р. 29 грудня 1929 р. Сталін виклав у «Правді» ключову формулу-перехід «до політики ліквідації куркуля як класу». Так почалася «друга революція» в селі і масовий терор. «Колективізація» і «розкуркулювання» були тісно пов’язані. «Куркулів-глитаїв”, гнобителів трудящих в той час практично не було. Тому до цієї категорії записували «середняків» і бідняків. Критеріїв розроблено не було, зате на місця «спущено» відповідний план.

Через об’єктивні причини колгоспи не могли виконати покладених на них планових поставок зерна державі. У 1930 р. з України вивезено третину всього врожаю. У 1931 р. УРСР належало здати таку ж кількість зерна, як і в 1930 р., хоча урожай був нижчий на 20%. Для вилучення зерна у села посилали війська і міліцію. У людей забрали не тільки урожай, але й половину посівного фонду. В лютому 1932 р. конфіскували посівний фонд для допомоги по­страждалим від посухи регіонам Поволжя, Уралу і Західного Сибіру. Вдруге все зерно у селян разом із посівним фондом вилучено на підставі листа ЦК КП(б)У від 24.12.1932 р. Загальний урожай зернових в СРСР і в Україні в 1932 р. був не гірший, ніж у 1931 р., лише на 12% нижчий за 1926-1930 рр. і далекий від голодового рівня. Хоча його частину (до 40%) втрачено під час збирання. Збір зернових у 1932 р. становив в Україні 894 млн. пудів. За розрахунками агронома-економіста С. Соснового, зібраного вистачило б для харчування. Про голод не могло бути й мови. Однак Москва вимагала від України все ті ж 7,7 млн. тонн (як і у 1930 р., за доброго врожаю). Хоча під впливом наближення катастро­фи норму поставок в Україні знизили у 1932 р. з 7,7 до 6,2 млн. т, але й вона значно перевищувала можливості республіки. Вже в другій половині 1932 р. у містах України відчувалась нестача хліба, а ЦК ВКП(б) вважав темпи здачі українського хліба «ганебно відсталими». Сталіністи звинувачували «куркулів» у приховуванні зерна, а українське керівництво – в потуранні класовому ворогу».

На 6 листопада 1932 р. Роменський район виконав план хлібозаготівлі на 22,6%, заготівлі м’яса - на 14, картоплі - 11,7, яєць - 49,7, молока - 37,8%. Для контролю за виконанням планів хлібозаготівлі з Москви до Харкова прибула спеціальна хлібозаготівельна комісія на чолі з В’ячеславом Молотовим і Лазарем Кагановичем. Окремі села й цілі райони (88 з 358) як «найбільш злісні саботажники” заносилися до «чорних списків»: з них заборонялося виїжджати, до них припинили доставку товарів. Населення у цих селах, якщо у нього не залишалося запасів їжі, вимирало поголовно. Та план хлібозаготівлі так і не було виконано.

29 грудня 1932 р. об’єднаний пленум Роменського районного комітету та районної контрольної комісії КП(б)У зняли з роботи секретаря РПК т. Пижова, голову РВК т. Білого та голову РКК т. Ігнатенка «за бездіяльність у хлібозаготівлі, що дало змогу куркулям організувати саботаж». Подвірні обшуки і вилучення хліба офіційно заборонялися, але вони проводились. Свідчить Борис Андріїв, м. Ромни: «Проводилось це за такою схемою: приїздив у село уповноважений з району, з помічниками створювали так звані «буксирні бригади» з комуністів, комсомольців та безпартійних активістів. Насправді це були переважно гультяї, волоцюги, злодії, шахраї, грабіжники, …бо ці кати не залишали навіть крихти хліба для дітей”. Цей відкритий санкціонований Москвою грабіж відбувався у вересні-листопаді 1932 р. у всіх селах України, а також на українських землях Донеччини та Кубані.

Буксирні бригади, озброєні щупами, обшукували хати, стодоли, садки. Забирали не тільки зерно, але й запаси будь-якої їжі. Прихоплювали також гроші, посуд, килими та ін. Цінне майно «активісти» забирали собі. “У селі Засулля бригада В.І. Дохнича знайшла у О. Ткаченка захованого хліба в постелі в кількості 1 пуд. Один пуд із’ято». У Корецького забрали 36 яєць. У Титаренка - 10 кг жита. Допомагала викачувати харчі й міліція. Що два дні до райвиконкому надсилалася збірка про кількість відібраного. 20.11.1932р.: «Разом відібрано 652 кг. По культурах: пшениця – 134 кг, жито – 72 кг, квасоля – 9 кг, соняхи – 229 кг, дерть – 15 кг, мак – 3 кг та ін.».

Було заборонено мати не тільки млин, але навіть жорна, чи молоти зерно у ступах. Зокрема, про це повідомлялося в Постанові ч.36/79 Роменського районного виконавчого комітету від 31.12.1932 р.: на весь район було ви­значено 14 млинів, де дозволялося молоти. За невиконання постанови передбачався штраф до 2000 крб. з вилученням жорен.

У 1932 р. судові справи зарясніли кваліфікаціями: «За злісну недопоставку зерна (картоплі) тощо». Засуджували на строк від 2 до 5 років. Ось характерний випадок з Петром Яременком, жителем Рогинець Великобубнівського району. Восени він мав здати державі 3,01 цнт жита. Насправді здав тільки 3. Засудили на 3 роки з повною конфіскацією майна. Сім’я з п’яти осіб залишилася на зиму без харчів і кутка.

За невиконання хлібозаготівлі накладався штраф навіть на бідні родини. Так, за невиконання хлібозаготівлі президія Лозівської сільської ради наклала штраф на Зінченко Оришку Григорівну в сумі 3840 крб. Бригада в складі Бойка С., Cпаського Ю., Зеренько О. описала і відібрала «у цієї родини все майно. Оціненно воно аж у 401 крб.!»

Безперечно, вершиною діяльності більшовицьких правоохоронців влітку 1933 р. є судові справи, що в народі звалися «про п’ять колосків». У період з 15.07 по 20.07.1933 р. за крадіжку колосків на колгоспному полі у Роменському районі засуджено 15 чоловік. Строки - від 2 до 8 років. У кінці 1932 р., коли почалася зима, з’явилися сотні жебраків на вулицях Ромен. Кобзар Йосип Панасенко з Полтави згадував: « У 1932 році я виступав у складі капели бандуристів і перебував у місті Ромни… Я був очевидцем страхіть голоду. На дорозі до міста всюди валялися трупи померлих дітей, жінок і чоловіків та безліч таких, що конали в страшних муках».

Зимою в Ромнах теж голодували. Особливо важкими були березень-травень. До смерті стали звикати: на вулицях лежали трупи. Згадує роменець І.І. Дерев’янко: «У 1933 році люди в Ромнах часто помирали прямо на вулицях. Було моторошно дивитись, коли хтось стогнав, лежачи в сквері чи біля дороги, вже не в змозі підвестися, і ніхто йому не допомагав. Під вечір містом потихеньку проїжджали вози, на які скидали мерців, а то й напівмертвих».

Багато людей, аби не померти з голоду, виїжджали залізницею до Білорусії або Росії, де продуктів було вдосталь, і везли з собою всілякі речі, щоб поміняти на щось їстівне, зде­більшого на хліб. За Директивою ЦК ВКП(б) і СНК (23 січня 1933 р.) селянам, які не мали посвідчень про право виїзду за межі України, було заборонено продавати квитки.

У великих містах становище простого люду було менш жахливим. Однак не голодували лише ті, хто мав роботу та продуктові картки. Але на них за один раз можна було купити тільки 200-400 г хліба, а постачали його вкрай погано. Для того, щоб отоварити картки і отримати хліб (за гроші), потрібно було всю ніч простояти в черзі. Але вистачало не всім.

Багатьом вдавалося добратися навіть до Києва, де дружини офіційних осіб, що мали великі продовольчі пайки, обмінювали зайву їжу на селянські коштовності за безцінь. За хліб! Л.Ц. Струтинський згадує, що їхня родина у 1933 р. проміняла на хліб все, що було цінного: килим, срібні ложки та ін. У містах, містечках та великих селах були створені крамниці «Торгсіну» (торгівля з іноземцями). Однак відвідини таких магазинів таїли в собі небезпеку, оскільки співробітники ДПУ намагалися відібрати цінності.

Л.Ц. Струтинський згадує, що на зарплату матері могли купити щодня 3 невеличкі цукрові бурячки. Їх смажили (без жиру) на сніданок, обід і вечерю. Це була основна (а часто єдина їжа) для матері і трьох малих дітей! Коли мати на базарі купувала картопляні лушпайки, з яких робили котлети, то це було свято. Навесні діти їли різну траву: калачики, молочай тощо. На все життя їм запам’ятався смак квіток акації… «Щодня бачив, як хтось щось поцупив на базарі і тікав або вулицею, або дворами, біг у яр, щоб сховатися в кущах, бур’янах. Інколи бачив, як ловили тих, хто щось поцупив, жорстоко били і забирали вкрадене… Найчас­тіше вкрадене діставалось не тим, у кого вкрали, а тим, хто зміг догнати втікача».

Доведені до відчаю люди вбивали своїх дітей... В. Помазан, жителька с. Хоминці, вкинула в колодязь свого 3-річного сина. Жителька Анастасівки 18-річна Марфа Омельяненко на четвертий день після народження доньки замотала її в пелюшку й живою закопала в хліві… Діти в Ромнах боялися відходити далеко від дому.

За даними завідуючого історичним відділом Роменського краєзнавчого музею О.В. Іващенка населення міста зменшилося на 14 тис. чоловік (більше ніж на 40%), Глинська – на 460. Сміле втратило майже половину населення, померло не менше 5 тисяч. Ці сумні дані не враховували розкуркулених і загиблих під час депортацій.


Педагогіка народної мудрості

Людство дедалі пильніше осмислює уроки багатовікової історії, спираючись на досвід минулого, шукає відповіді на болючі питання сучасності й намагається визначити шляхи їх вирішення.

Сьогодення вимагає від педагогів удосконалення національної системи виховання. У нагоді стає освітня практика в галузі крає­знавства. Особливо важливим є впровадження такої системи для невеликих міст, де обмежена кількість дітей шкільного віку і нестача коштів не дають змоги розширити профіль гуртків позашкільних закладів, а віддаленість навчального закладу від центру міста заважає багатьом дітям відвідувати їх. Структура, вибір напрямків, форм і методів такої виховної роботи напрацьовувались у Роменській загальноосвітній школі № 9 протягом бага­тьох років.

Особливу увагу приділяємо комунікативній діяльності, адже часто носіями інформації про минуле є звичайні люди, які володіють конкретними даними про клаптик рідної землі. Знання, що їх здобуває дитина, безпосередньо спілкуючись зі старшими, збагачують і виховують її за принципами народної педагогіки. Місцевий матеріал “оживляє” історію, робить її особистісно-значимою, сприяє формуванню цілісного історичного мислення, осмисленню історії України через близьку, наочну, зрозумілу історію малої батьківщини. Здобуті знання учні можуть застосувати на уроках історії, літератури, географії, іноземної мови.

Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932-1933 років. Масштаби цього злочину проти українців – явище світової історії. В нашій країні стало можливим говорити про це у грудні 1987 року. Але тільки через дев’ять років 26 листопада 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв голодомору (четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’­ятність породжує бездуховність, котра роз’їдає тіло й душу нації, перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки від 29 травня 2007 року № 425 «Про проведення Всеукраїнського конкурсу науково-пошукових робіт школярів, студентів, вчителів та педагогічних працівників «Голодомор 1932-1933 рр. Україна пам’ятає», на виконання Указу Президента України від 28 березня 2007 року № 250/2007 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» наша школа взяла активну участь у цьому конкурсі.

Відповідно до Положення Конкурс проводився з 1 вересня по 14 листопада 2007 року в чотири етапи. У першому етапі розглянуто 1436 робіт різних вікових категорій, у другому - 624 роботи, на третій (обласний) з 21 по 30 жовтня 2007 року з районів (міст) Сумської області було надіслано 43 конкурсні роботи. Для участі у IV (заключному) етапі членами журі відібрано до Києва п’ять найкращих робіт переможців.

22 листопада 2007 року в Сумському інституті післядипломної педагогічної освіти відбувся захід, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору, де нашій вчительці Ельвірі Леонідівні Стрипко, керівнику науково-пошукового проекту «Голодомор 1932-33 років на Роменщині» вручили диплом переможця обласного етапу. А вже 23 листопада вона приймала диплом переможця четвертого етапу в Києві у присутності Президента України В.А. Ющенка.

Основний напрямок пошукової роботи навчального закладу у 2007-2008 році спрямований на вивчення та дослідження масових репресій на території нашого міста з 1932 по 1943 рік. З ініціативи та під керівництвом членів пошукового загону «Хрест Пам’яті» учнями школи оформляються свідчення очевидців, які пережили голодомор 1932-33 років на Роменщині, учасників та ветеранів війни, остарбайтерів, свідків трагедії поблизу села Піски Роменського району 10 листопада 1941 року. Завдяки спогадам свідків голодомору, які зібрали пошуковці школи на зламі тисячоліть, десятки імен убережено від безпам’ятства.

Тугою і сумом пройняті учнівські твори, написані на цю тему.

«Болем і скорботою відгукнулися в моєму маленькому серці спогади бабусі про ті страждання, які пережила, коли вона була моєю ровесницею», - пише учениця школи Яна Можневська. Зі сльозами на очах, розповідає шестикласниця Наталія Журенко про долю свого дідуся, полковника у відставці Василя Ілліча Цілуйка. Маленьким хлопчиком залишила його мама з сестричкою та братиком на Роменському базарі, щоб їх відвезли до дитячого будинку, тому що їй не було чим їх годувати. Але материнське серце не витримало розлучення з дітьми, й нещасна мати прийшла подивитися на своїх дітей скрізь паркан, а маленький братик побачив маму і почав її гукати. Вихователі відправили дітей додому.

На основі цих спогадів готуються альманахи, написані пошуково-дослідницькі проекти: “Голодомор 1932-33 рр. на Роменщині” (керівник Е.Л. Стрипко), “Період окупації 1941-1943 років на Роменщині” (В.В. Зеленська) та інші. У рамках акції «Колосок Пам’яті» учні школи здійснили екскурсії до Хреста Пам’яті у с. Коржі Роменського району, до меморіалу «Трагічні жнива» в пам’ять жертв голодоморів 1921-22, 1932-33 та 1946-47 років у селі Хоружівка Недригайлівського району. Класними керівниками навчального закладу проведені години Пам’яті та Скорботи. Бібліотекар школи А.М. Заруцька провела книжкову виставку «Голодомор у творчості поетів, письменників, публіцистів». Пошуковцями школи оформлені матеріали для Роменського краєзнавчого музею для постійно діючої експозиції «Забуттю не підлягає», присвяченої голодомору 1932-33 років. Учителі літератури Л.Г. Протасевич та М.П. Триль ознайомили учнів з творами Б. Ткаченка, В. Барки, У. Самчука, Ю. Збанацького, К. Штанька.

За підсумками 2007 року надбання школи занесено до передового педагогічного досвіду Сумщини з теми «Використання проектної діяльності у патріотичному вихованні молоді».

Час іде, багато що стирається з людської пам’яті. Змінює своє обличчя і наше місто, тому приклад поважного ставлення до власної історії, пізнання глибинної сутності сили духу наших попередників має важливе значення у патріотичному вихованні підростаючого покоління. Безліч безіменних могил бентежить наше сумління і застерігає від повторення старих уроків, адже найціннішим скарбом України є ми – народ.

Вікторія ЗЕЛЕНСЬКА,

директор школи.