Сучасна фінансова криза в Україні та шляхи її локалізації
| Вид материала | Документы |
- Сучасна політична криза: причини І шляхи подолання Опитування експертів, 204.76kb.
- 1. розділ 1 правовий нігілізм, його джерела, форми вираження та шляхи подолання в україні, 349.24kb.
- Програма для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр» після окр «бакалавр», 135.57kb.
- Програма для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр» після окр «спеціаліст», 150.92kb.
- Аналітична довідка щодо ситуації у економічній та соціально-трудовій сферах, 183.5kb.
- С. А. Буковинський // Фінанси України. 2010. N11. С. 10-30. Спосіб доступу: електрон, 154.28kb.
- LP33 міжнародна система національних рахунків: шляхи розвитку в україні, 192.51kb.
- Вплив глобальної економічної кризи на патентну активність, 145.54kb.
- Цільова комплексна програма „Фізичне виховання здоров’я нації про шляхи розвитку фізичної, 124.82kb.
- Формат опису модуля назва модуля: Економічний аналіз, фінанси І кредит Код модуля:, 19.03kb.
Міністерство освіти і науки України
Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини
ВНЗ «ВМУРоЛ «Україна»»
Кафедра фінансів
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «ФІНАНСИ»
на тему:
Сучасна фінансова криза в Україні
та шляхи її локалізації
Студента
Щербини Аліни Миколаївни
курс ІV група «Фінанси»
спеціальність «Фінанси та кредит»
форма навчання заочна
Науковий керівник
Баштанка, 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи кризи...............................................................5
1.1. Поняття кризи та її види................................................................................5
1.2. Теорія кризи....................................................................................................14
РОЗДІЛ 2. Аналіз фінансової кризи в Україні..............................................18
2.1. Фінансова криза та її вплив на безпеку держави........................................18
2.2. Аналіз кризових явищ в Україні...................................................................21
2.3. Вплив фінансової кризи на розвиток економіки України..........................29
РОЗДІЛ 3. Шляхи локалізації фінансової кризи в Україні........................32
3.1. Перспективи виходу з фінансової кризи......................................................32
3.2. Посткризові очікування.................................................................................41
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Протягом 2007-2009 рр. більша частина провідних країн світу перебуває в стані фінансово-економічної кризи. Україна в даному випадку не є винятком. Про те, що Україна перебуває в стані фінансової кризи свідчать основні її макроекономічні показники, такі як: ВВП, рівень інфляції, торгівельне сальдо, рівень безробітних, стан гривні, політична роздробленість уряду і соціальна нерівність населення. Проте найбільшої уваги зосереджено саме на зменшенні виробництва, адже цей фактор є ключовим при вирішенні проблем, отриманих внаслідок кризи.
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що виявлення впливу фінансової кризи на економіку країни допоможе не лише підготуватись до її наслідків, а й передбачити їх і змогти вплинути на них -рядом ефективних методів. Тому доцільно аналізувати сучасний стан економіки.
Прогнозуванням впливу фінансової кризи на Україну, її наслідки та вплив на неї є однією із основних і важливих завдань діяльності вчених-економістів сучасності. Тому цій темі присвячено ряд праць, зокрема Я.Д.Демедюк „Фінансова криза в Україні: наслідки і шляхи подолання”, де продемонстровано кризу саме з фінансової сторони, до чого вона призвела і як планується її подолати. О.В.Орлова „Основні причини виникнення світової фінансової кризи: її вплив на економіку України та шляхи подолання”, де проведено паралель між кризою в світі і кризою в Україні, і щоб розв’язати одну з них, неможливо не звернути увагу на іншу. А.В.Череп „Дії уряду щодо забезпечення виходу України зі світової фінансової кризи” вкотре показує, що криза - явище не миттєве, і діяльність уряду мала це передбачити. Тепер же йому залишилось найти вихід із даної ситуації.
В економічній літературі описуються різні підходи до вибору стратегії подолання кризових явищ в Україні, але питання щодо її вдосконалення на сьогодні залишається недостатньо дослідженими.
Мета і завдання дослідження. Основною метою мого дослідження є комплексне теоретичне і практичне дослідження фінансової кризи та шляхи її локалізації.
Відповідно до цієї мети були поставлені такі завдання дослідження:
- уточнити сутність понять «криза», «кризові явища», «економічна криза», «фінансова криза»;
- проаналізувати фінансову кризу та її вплив на розвиток економіки в сучасних умовах;
- обгрунтувати методичні підходи щодо вирішення питання подолання фінансової кризи.
Об’єктом дослідження є показники економічного розвитку України.
Предметом дослідження є фінансова криза в Україні.
Методи дослідження. Методологічними засадами курсової роботи є положення фінансової теорії, наукові праці вчених, які стосуються проблем фінансової кризи, а також законодавчі і нормативні акти України, а також використано метод спостереження та метод порівняльного аналізу.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти України; матеріали Державного комітету статистики України; наукові публікації з розглянутої тематики; офіційні статистичні матеріали, незалежні та власні експертні дослідження.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що в курсовій роботі сформульовані і науково-обгрунтовані теоретичні та практичні рекомендації, які можуть бути основою щодо подолання фінансової кризи в Україні.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи кризи
1.1. Поняття кризи та її види
Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, це рівновага і стабільність.
Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи.
Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.
Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з негодами - епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи мимоволі асоціюються з кризою.
У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту".
Криза при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.
Криза - це переломний етап функціонування будь-якої системи, коли вона піддається впливу ззовні або зсередини, що потребує від неї якісно нового реагування. Основна особливість кризи полягає в тому, що вона загрожує руйнацією системи (частково або повністю). Найбільше кризових явищ і ситуацій спостерігається на мікрорівні. За статистичними даними щорічно 10-20 % малих підприємств потрапляють у кризові ситуації, близько 10 % цих підприємств припиняють діяльність.
Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикальним чином її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей.
Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі, що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі.
Причини криз можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інші катаклізми природної властивості. А можуть носити і техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.
Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі - з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.
Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати.
У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, але й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи може бути навіть ще більш глибокої і тривалої. Взагалі наслідки кризи найтіснішим чином пов'язані з двома факторами: його причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.
Наслідки кризи можуть привести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. І після кризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологію і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.
У науковій літературі види криз визначаються з різних позицій, враховуються різні критерії. Будь-яка криза, що може відбутися на підприємстві або у країні, має певні особливості. Але всі кризи мають спільні ознаки, які можна класифікувати для вибору засобів боротьби з ними.
Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання.
Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, у разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих суперечностей системи мають місце, локальні кризи, серед яких у діяльності підприємства можливо виділити:
- криза збуту;
- криза діяльності;
- фінансова криза;
- криза менеджменту;
- криза організації;
- криза платоспроможності.
Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.
За проблематикою зазвичай виділяють тільки два рівні економіки – мікро і макро, забуваючи про її два інших рівнях, мезо і світовому рівні.
Мікрорівень економіки – це рівень окремого підприємства (або організації) як в сфері матеріального виробництва, так і сфері інтелектуально-інформаційної діяльності (останню часто називають невиробничою сферою).
Мезорівень економіки – це рівень міжгалузевих господарських зв'язків підприємств і організацій різних сфер і видів діяльності. Ці зв'язки нерідко називають горизонтальними зв'язками, оскільки вони здійснюються між підприємствами і організаціями, що знаходяться на одному і тому ж рівні щодо один одного. Зв'язки між структурами різних рівнів звані вертикальними зв'язками, зв'язують між собою різні рівні економіки.
Макрорівень економіки – це рівень народного господарства в цілому, виступаючого не у вигляді механічної суми підприємств і організацій, а як єдиний структурований цілий.
Світовий рівень економіки – це рівень світового господарства в цілому, що включає світовий ринок і національні господарства країн світу, більшою чи меншою мірою інтегрованих в світовий ринок. В даний час економіки окремих країн світу істотно залежать від дії світового господарства в цілому. Відповідно розібратися в окремій економічній ситуації країни, у тому числі і України, неможливо при ігноруванні дії на неї світового господарства.
Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікро- кризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. Але це виникає тоді, коли немає управління кризовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи і зниження її гостроти чи навпаки, коли здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи, можливо і таке.
У економічному розвитку випадково або закономірно на всіх чотирьох рівнях економіки періодично виникають різного роду кризові явища, діагностика, профілактика і подолання яких є предмет антикризового управління. Самі по собі ці кризові явища, спільно з оточуючими їх умовами, є об'єктом антикризового управління.
За структурою відносин у соціально-економічній системі і диференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.
Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.
У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи грошового вираження економічних процесів.
Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень працівників і роботодавців, профспілок і підприємців працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, незадоволення умовами праці, відносини до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.
Особливе становище в групі соціальних криз займає політична криза. Це - криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.
Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм.
В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що народжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація.
Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масовий характер, у виникненні почуття непевності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.
Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу - загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками.
З безпосередніх причин виникнення кризи розділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз відносяться землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи народжують кризи.
Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах їхнього прояву.
У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою - екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, - виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, зневага вимогами законів природної рівноваги.
Кризи також можуть бути передбачуваними {закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язані з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.
Несподівані кризи часто бувають чи результатом грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічній залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.
Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у тому випадку, якщо відома і вивчена природа кризи і її характер). Він може виникати періодично і має відомі фази свого настання і протікання.
Існують також кризи явні і латентні (сховані). Перші протікають, помітно і легко виявляються. Другі є схованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.
Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють у собі безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок.
Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. Їх можна передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз, затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто є наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.
Взагалі соціально-економічна система є саморегульованою системою. Це значить, що в її існуванні діють механізми відновлення необхідної і відносної рівноваги. Адже управління й існує, тому що є, з одного боку, частиною цих механізмів, а з іншого, для того щоб, спираючись на ці механізми, забезпечувати менш хворобливий і більш послідовний з погляду інтересів людини розвиток соціально-економічної системи. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо будуть відомі тенденції поведінки і розвитку соціально-економічної системи, її характеристики й ознаки стану, настання визначених фаз цього стану й етапом об'єктивного розвитку.
Подолання криз - керований процес. Про це свідчать багато криз, що відбувалися на історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи.
У розпізнаванні кризи велике значення має оцінка взаємозв'язку проблем. Існування і характер такого взаємозв'язку може багато чого сказати і про небезпеку кризи і її характер. В управлінні соціально-економічною системою повинен функціонувати так званий моніторинг антикризового розвитку. Це контроль процесів розвитку і відстеження їхніх тенденцій за критеріями антикризового управління.
Але для такого передбачення необхідний чіткий набір ознак і показників кризового розвитку, методологія їхнього розрахунку і використання в аналізі. Передбачення криз можливе тільки на основі спеціального аналізу ситуацій і тенденцій. Взагалі в розпізнаванні криз беруть участь усі показники оцінювання стану соціально-економічної системи.
Існуюча в даний час система показників не була орієнтована на розпізнавання криз. Вона працювала на управління ситуаціями послідовного і "неухильного" розвитку, так, принаймні, вважалося в минулому в нашій країні. Тому необхідна розробка нових, очевидно, синтетичних показників для того, щоб більш точно і вчасно визначати імовірність і момент настання кризових ситуацій.
Велике значення має не тільки система показників, що відбивають основні ознаки кризи, але і методологія їхнього конструювання і практичного використання. У сучасному механізмі управління це є його найбільш слабкою ланкою. Мова йде, у кінцевому рахунку, про методологію розпізнавання кризи у всіх аспектах цього процесу: ціль, показники, їхнє використання в аналізі ситуацій, практична цінність передбачення криз.
Розпізнавання кризових ситуацій і передбачення криз сьогодні в зв'язку з великою складністю управління і всезростаючих масштабів виробничої діяльності повинно бути поставлене на професійну основу.
Подолання криз залежить від методик аналізу кризових ситуацій і наявності фахівців в галузі антикризового управління. Професіоналізм управління не обмежується навичками нормального, успішного управління. Він повинен виявлятися й в умовах підвищеного ризику, екстремальних ситуацій, кризи.
1.2. Теорія кризи
Поза довільними, більш чи менш повними характеристиками й поясненнями кризи існують її теоретичні обгрунтування. Теорія кризи, запропонована відомим економістом і політиком М. Л. Хазіним, засновується на двох основних положеннях. Перше, ретельно розроблено політекономією ХІХ століття, полягає в тому, що невід’ємною проблемою ринкової економіки є прискорене прирощення капіталу. Але зростання попиту при капіталізмі неминуче відстає від зростання капіталу, і якщо не прийняти спеціальних заходів, обезцінює останній як безпосередньо, у вигляді товарів, так і опосередковано, через зниження його ефективності. Зменшення об’єму приросту попиту по відношенню до приросту капіталу веде до зменшення об’єму прибутку на кожну одиницю нового капіталу.
Вирішення цієї проблеми для капіталу принципово важливе й здійснювалось за всю історію ринкової економіки трьома основними способами. Перший виник в період класичного капіталізму, в якому регулярно відбувалися кризи перевиробництва, котрі забезпечували перерозподіл активів і «спалювання» надлишкового капіталу. Але по мірі розвитку світової економіки кризи ставали все сильнішими, і потрібно було шукати щось нове.
Другим способом став вивіз капіталу на ще неосвоєні території. Відповідна політика одержала в кінці ХІХ ст. назву імперіалізму. Цей спосіб неминуче викликав гостру конкуренцію не лише за ринки збуту товарів, але й за ринки вивозу капіталу, і завершився спочатку Першою, а потім і Другою світовими війнами. Після появи світової системи соціалізму капіталістичній економіці стала потрібною більш узгоджена політика. У результаті в 1944 р. вивіз капіталу був інституціналізований в рамках Бреттон-Вудських угод, котрі утворили як інститути, що регулюють цей процес (СОТ, МВФ, Світовий банк), так і систему регулювання світових фінансів (на основі американського долара, прив’язаного до золота й контрольованого Федеральною резервною системою (ФРС) США).
Другим базовим елементом теорії кризи є світовий розподіл праці, що відіграє принципову роль у рамках тієї моделі науково-технічного прогресу (НТП), котра сформувалася в кінці XVIII ст. і сьогодні розповсюдилась на весь світ. Принциповою особливістю цієї моделі є постійне поглиблення процесів розподілу праці, а вони, в свою чергу, вимагають збільшення об’ємів ринку збуту. Як наслідок, рух кожної країни по шляху науково-технічного розвитку вимагав розширення ринків збуту своєї продукції. Відповідно кількість технологічно незалежних держав у світі постійно скорочувалася, і вже в середині ХХ століття їх реально було дві - СРСР і США. Але поскільки процеси розвитку науки і техніки продовжувалися, ці два лідери в останній чверті минулого століття зштовхнулися з проблемами фінансування наступного етапу науково-технічного прогресу.
У процесі боротьби за лідерство почалася серйозна загальносистемна криза. В 1971 р. США оголосили дефолт по долару, відв’язавши його від золотого стандарту, а в 1973 році почалася нафтова (енергетична) криза. У СРСР проходили аналогічні процеси, які одержали назву «застою», причому вихід з положення обидва конкуренти повинні були шукати в рамках вирішення завдання підвищення ефективності капіталу, який забезпечував би наступний виток НТП. У СРСР це завдання так і не було вирішене, що й привело до відомих результатів і одноосібного лідерства Сполучених Штатів.
Вирішення проблеми було знайдено в кінці 70-х рр. і полягало воно в парадоксальному висновку: не зменшувати грошові вливання за рахунок емісійних доларів, а, навпаки, збільшувати. Тільки спрямовувати не на підтримку капіталу, а на пряме стимулювання кінечного попиту. Іншими словами: якщо неможливо розширити ринки збуту, то потрібно збільшити ефективність споживання кожного учасника доступних ринків.
Вирішення проблеми було знайдено в кінці 70-х рр. і полягало воно в парадоксальному висновку: не зменшувати грошові вливання за рахунок емісійних доларів, а, навпаки, збільшувати. Тільки спрямовувати не на підтримку капіталу, а на пряме стимулювання кінечного попиту. Іншими словами: якщо неможливо розширити ринки збуту, то потрібно збільшити ефективність споживання кожного учасника доступних ринків.
Вирішення проблеми було знайдено в кінці 70-х рр. і полягало воно в парадоксальному висновку: не зменшувати грошові вливання за рахунок емісійних доларів, а, навпаки, збільшувати. Тільки спрямовувати не на підтримку капіталу, а на пряме стимулювання кінечного попиту. Іншими словами: якщо неможливо розширити ринки збуту, то потрібно збільшити ефективність споживання кожного учасника доступних ринків.
Наслідками фінансової економіки стало існування впродовж кількох десятиліть економіки (особливо американської) в умовах постійного завищеного попиту, який створив під себе відповідну систему запитуваних споживачем благ - як матеріальних, так і послуг. Тим самим відбувся «перекіс»: істотна частина економіки існує лише завдяки позаекономічному емісійному стимулюванню попиту. Згадаймо, що за останні передкризові роки у нас виникли десятки нових банків, котрі існували за рахунок кредитів, яких не брали хиба що діти та пенсіонери. Завдяки чому утворилася ланцюгова реакція по ствердженню віртуальної економіки, віртуальних грошей, віртуального життя. Але так ніколи не буває. Економіка з такими параметрами довго існувати не може, оскільки вона вимагає постійних додаткових ресурсів на «покриття» розриву. Ми бачили й бачимо, які величезні кошти постійно вливаються в американську та європейські фінансові системи. В Україні не такі розмахи, проте й вона не може без «фінансового покриття». Оскільки своїх грошей немає і не буде, то це «вливання» здійснюється за рахунок боргів і боргових зобов’язань. Цифри приводити немає потреби, вони в кожного на «слуху».
За останні десятиліття масштаб «фінансових пузирів» у фінансовій економіці досяг таких розмірів, що економіка вже не може їх витримати. Це знайшло прояв, наприклад, у тому, що, зокрема, ринкова ставка кредиту припинила за останній період реагувати на зміну облікової ставки. Але найголовнішим стало те, що різко почала зростати інфляція, в тому числі - в споживчому секторі. І вона буде продовжуватися до тих пір, поки темпи емісії перевищують темпи росту економіки, тобто до того часу, поки не буде знівельована «надлишкова» частина економіки. При цьому зупинити емісію, котра і є причиною інфляції, також неможливо, оскільки це рівнозначно миттєвій загибелі відповідної частини економіки. Але вона повинна бути живою, повинна функціонувати, оскільки потрібна всім. У такому випадку криза стає загрозою для всіх, і ніхто в ній не зацікавлений.