Левенець І. В. Судова психіатрія: Навчальний посібник
| Вид материала | Документы |
- Програма курсу "Судова медицина" Перелік основних судово-медичних термінів Список літератури, 1182.44kb.
- Робоча навчальна програма на 2010-2011 навчальний рік Судова медицина І психіатрія, 230.34kb.
- Судова психіатрія, 12295.65kb.
- Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
- Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
- Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
- Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
- Навчальна програма дисципліни "судова психіатрія" (для спеціалістів) Київ 2009, 227.24kb.
- Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
- Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
Метасимуляція – свідоме зображення вже перенесеного психічного
захворювання, штучне продовження перенесеного психотичного стану. В судово-психіатричній практиці зустрічається рідше, ніж агравація. Метасимуляція найбільш розповсюджена серед осіб, які перенесли реактивні або алкогольні психози, істеричну депресію. Найчастіше відтворюються зорові та слухові галюцинації, пседодементна поведінка, скарги і прояви задухи, спазмів, порушень функцій за типом паралічу кінцівок. Гротескові мімічні та моторні прояви припиняються коли відсутній сторонній нагляд за особою, котра симулює. Суттєвою ознакою при диференціальній діагностиці цих станів є відсутність при метасимуляції характерної динаміки психопатологічних явищ, характерних для психозів, які бувають насправді. Симулянти зображують окремі епізоди психічної хвороби, а не її перебіг і динаміку клінічних проявів. На початку симуляції поведінка симулянтів буває мінливою, тому що вони стикаються з утрудненням, змінюють залежно від цього свою поведінку, а також вдавані симптоми; надалі вона стає більш постійною та завченою. В окремих випадках при виборі порівняно простих форм, симуляція може тривати дуже довго, хоча тривалість, зрештою, може бути різною.
Розпізнання симуляції. Багато способів, які рекомендуються спеціалістами для розпізнання симуляції, спрямовані на те, щоби добитися зізнання в симулятивній поведінці та відмови від неї. Однак зізнання у симуляції ще не є її доказом, коли це не підтверджується об’єктивними даними. Так, наприклад, депресивні хворі з ідеями самозвинувачення нерідко заявляють, що вони здорові, а свою неправильну поведінку пояснюють симуляцією.
Існує кілька експериментально-психологічних методів для розпізнання вдаваної поведінки, прикидань, які базуються на вивченні штучних помилок, що роблять симулянти в ході експериментального дослідження. Так, змушуючи симулянта діяти в незвичних і змінюваних умовах психологічного експерименту, можна за швидкістю його орієнтування, швидкістю й особливостям формування систем помилок говорити не тільки про наявність симуляції, а й про її характер (виникла симуляція у дефектної чи повноцінної особи).
Велике значення при розпізнанні симуляції мають фізичні симптоми, які су-проводжують деякі психічні захворювання, тому що ці симптоми не піддаються симуляції (наприклад, симптом Арджайл-Робертсона при прогресивному паралічі, ціаноз, схуднення і розлади евакуаторних функцій при депресіях). Велику роль мають лабораторні дослідження, а допоміжне значення – також інструментальні дослідження, наприклад, електроенцефалографічні. Виявлення патологічної біоелектричної активності або її відсутності особливо важливе при симуляції епілепсії.
Певну роль відіграють в поведінці симулюючих невідповідність і непослідовність, які нерідко виявляються. Так, наприклад, зображуючи мутизм, такі особи розмовляють з іншими підекспертними, прикидаючись недоумкуватими, виявляють зацікавленість і докладне знайомство з матеріалами справи і точно враховують ситуацію.
Все ж саме клінічному методу, що включає не тільки вивчення психічного стану, а й співставляє його з даними анамнезу, як свідчить експертна практика, належить провідна роль у виявленні фактів симуляції психічних захворювань. Особливо велике значення належить аналізу структури окремих психопатологічних синдромів з урахуванням їх нозологічної приналежності, стереотипу і послідовності їх розвитку в перебіганні хвороби. При цьому для симуляції характерні нетиповість, поліморфізм симптоматики, ізольованість окремих виявлених симптомів, їх несумісність, відсутність цілісної картини якого-небудь психічного захворювання та характерної динаміки розвитку хвороби.
Дисимуляція психічного захворювання – це форма прикидань, що проти-лежна симуляції. Дисимуляція є навмисним приховуванням існуючих у дійсності ознак психічної хвороби. При повній дисимуляції хворі навмисне заперечують у себе наявність психічних розладів як на час обстеження, так і в минулому. При частковій дисимуляції приховують лише окремі прояви психічної хвороби, а про інші хворі можуть відверто розповідати. Частіше до цього вдаються, коли наявні психічні розлади заперечують під час обстеження, а відносять їх у минуле.
Дисимуляція найчастіше спостерігається при маячних психічних розладах. У цих випадках хворі іноді дуже вправно приховують свої параноїдні переживання для того, щоби виписатися з психіатричної лікарні, здійснити власні наміри, продиктовані маячними ідеями. Вдаючись до дисимуляції, депресивні хворі, зокрема, намагаються здійснити свої приховані суїцидальні наміри.
Дисимуляція свідчить про факт часткової збереженості критичного ставлення у хворого до своїх психічних переживань, але разом з тим і про недостатнє врахування ним усіх особливостей реальної ситуації, недостатність можливостей прогнозування наслідків свого психічного стану і вчинків.
У деяких випадках психічно хворі намагаються приховати свою хворобу і справити враження практично здорових, щоб не бути обмеженими або позбавленими своїх громадянських прав. До дисимуляції вдаються з метою уникнути госпіталізації до психіатричного закладу або для виписки з лікування при застосуванні заходів примусової госпіталізації.
Судово-психіатричну оцінку осіб, підозрюваних у симуляції, враховуючи серйозність наслідків встановлення факту такої навмисної поведінки, проводять при судово-психіатричній експертизі в стаціонарі, де існують всі умови для поглибленого клінічного, експериментально-психологічного, лабораторного і інструментального комплексного дослідження та аналізу.
Судово-психіатрична експертна оцінка здорових осіб, котрі виявляють симулятивну поведінку, не є утрудненою: вони осудні.
У випадках симуляції на патологічному ґрунті при клінічному дослідженні необхідно з’ясувати характер цього патологічного підґрунтя, визначити глибину, вираженість і прогредієнтність патологічного процесу, характер дефекту. Якщо досліджуваний є осудним, то в акті судово-психіатричної експертизи необхідно
вказувати на наявність симуляції чи агравації. В результаті такого обстеження робляться висновки не лише про діагноз психічного захворювання, а й про можливість особи розуміти характер своїх дій, керувати ними, усвідомлювати наслідки.
Питання для самоконтролю
1. Шизофренічні розлади (шизофренія).
2. Епілептичні розлади (епілепсія).
3. Психічні розлади при маніакально-депресивному психозі.
4. Психічні розлади внаслідок травм головного мозку.
5. Енцефалітичні розлади (енцефаліти).
6. Сифіліс центральної нервової системи.
7. Судинні захворювання головного мозку.
8. Психотичні розлади пізнього віку.
9. Алкоголізм, наркоманії, токсикоманії.
10. Симптоматичні психотичні розлади. ВІЛ-інфекція та розлади психіки.
11. Психопатії – розлади особистості і поведінки в дорослих.
12. Реактивні стани.
13. Виключні (виняткові) стани, короткочасні розлади психіки.
14. Олігофренії.
15. Судово-психіатрична експертиза неповнолітніх.
16. Симуляція психічних розладів.
КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ
Тест № 10.
Знайдіть клінічні варіанти безперервно-перебіжної шизофренії серед означених нижче:
A) злоякісна шизофренія;
Б) нападоподібно-прогредієнтна;
B) рекурентна;
Г) шизофренія з млявим перебігом;
Д) помірно-прогредієнтна (параноїдальна) шизофренія.
Тест № 11.
Коли судово-психіатричний експертний висновок про неосудність у нелікованих
випадках нейросифілісу не викликає утруднень, навіть на початковій стадії розвитку
такої клінічної форми, як…?
А) сифілітична неврастенія;
Б) менінгеальна форма; В) гумозна форма; Г) епілептиформний синдром; Д) прогресивний параліч.
Тест № 12.
До якого типу розладів відноситься зловживання із залежністю фенобарбіталом, барбанілом, етамінал-натрієм?
A) наркоманій; Б) токсикоманій;
B) полінаркоманій;
Г) ускладненої наркоманії.
Тест № 13.
До якого виду симуляції відноситься такий її різновид, коли симульовані симптоми є утвореннями, що не характерні для клінічної картини наявного психічного захворювання?
A) наступна симуляція; Б) істинна симуляція;
B) агравація;
Г) симуляція на патологічному ґрунті; Д) сюрсимуляція.
КОРОТКИЙ СЛОВНИК ПСИХІАТРИЧНИХ ТЕРМІНІВ
Абазія (гр.) – неможливість ні стояти, ні ходити при відсутності паралічу; при цьому в кінцівках зберігається повністю сила рухів.
Абсанс (фр.) – короткочасний розлад свідомості (на 1–2 секунди) в епілептиків; супроводжується блідістю обличчя та наступною амнезією.
Абсенція (лат). – стан несвідомості.
Абстиненція (лат.) – стримування (від алкоголю, морфію, тютюну тощо).
Абулія (гр.) – патологічна слабкість волі, безвольність, значне падіння ініціативи.
Автоматизм психічний (гр.) – психічна діяльність без участі ясної свідомості.
Автосадизм – самокатування.
Автоскопічні галюцинації – галюцинації двійника: хворий бачить і відчуває біля себе самого себе.
Автосугестія (гр.-лат.) – самонавіювання.
Автотопагнозія (гр.) – розлад орієнтації у власному тілі: хворий не може показати, де у нього рука, вухо тощо.
Автохтонні ідеї (гр.) – хворі відчувають власні думки як якісь чужі, кимсь навіяні.
Агнозія (гр.) – розлад пізнавання.
Агорафобія (гр.) – побоювання площ, відкритих місць.
Агравація (лат.) – перебільшення пацієнтом своєї хвороби.
Аграматизм (гр.) – неправильна побудова мови.
Аграфія (гр.) – втрата здатності писати слова і літери.
Агресія (лат.) – напад.
Агрипнія (лат.) – безсоння.
Адинамія (гр.) – нерухливість.
Ажитація (фр.) – збудження.
Айхмофобія (гр.) – боязнь гострих предметів.
Акінезія (гр.) – порушення активної дії мускулів.
Акоазми (гр.) – елементарні слухові галюцинації (шуми, свисти, гуркіт, шипіння у вухах тощо).
Акомодація (лат.) – пристосування ока до різної віддалі.
Акрофобія (гр.) – боязнь високих місць.
Акроціаноз (гр.) – синюшність кінцівок.
Акустична агнозія – словесна (“душевна”) глухота.
Алалія (гр.) – німота без ураження слуху.
Алексія (гр.)– втрата здатності читати.
Алогія (гр.) – безрозсудність.
Альголагнія (гр.) – термін, що об’єднує поняття садизму і мазохізму.
Альцгаймера хвороба – старечий психоз із переважним порушенням мови.
Амавроз (гр.) – сліпота без видимого зовнішнього пошкодження ока.
Амбівалентність (лат.) – одночасне існування протилежних оцінок одного і того ж явища, факту.
Амбітендентність (лат.) – одночасне існування взаємно протилежних тенденцій (при шизофренії).
Аменція (лат.), аментивний стан – плутаність свідомості з галюцинаціями, моторним збудженням.
Амімія (гр.) – випадіння виразних рухів у ділянці лицевої мускулатури.
Амнезія (гр.) – повне випадіння з пам’яті окремих періодів минулого чи певних груп уявлень.
Амнезія антероградна – втрата пам’яті на події, що відбулися після початку хвороби.
Амнезія кататимічна – втрата пам’яті, яка виникла внаслідок сильних душевних переживань.
Амнезія ретроградна – втрата пам’яті на події, що відбулися до початку хвороби.
Амнестичний Корсаковський синдром – втрата пам’яті на поточні події, конфабуляції, неправдиві пригадування.
Аналізатори (гр.) – органи, які здійснюють аналіз роздратувань із внутрішнього та зовнішнього середовища; до них належать усі органи чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик).
Анальгезія (гр.) – нечутливість до болю.
Ананкаст (гр.) – хворий, в якого виникають настирливі думки.
Ананкастичний синдром – синдром настирливих станів.
Анартрія (гр.) – відсутність артикуляції, тобто утворення складів і слів.
Анашизм – вид наркоманії, звикання до анаші.
Андроманія (гр.) – підвищене прагнення до статевого задоволення.
Андрофобія (гр.) – огида до заміжжя.
Анекфорії (гр.) – розлади пам’яті; стан, коли людина пригадує факт (подію) лише тоді, якщо їй про це нагадати.
Анерастія (гр.) – відсутність статевої насолоди.
Анестезія (гр.) – відсутність чутливості.
Анестезія психічна – понижена чи втрачена здатність реагувати на зовнішні враження.
Анізокорія (гр.) – нерівномірність зіниць.
Анізорефлексія (гр.-лат.) – різниця рефлексів на правому та лівому боках.
Анозогнозія (гр.) – відсутність усвідомлення своєї хвороби.
Анорексія (лат.) – знижений потяг до їжі.
Аносмія (гр.) – втрата нюху.
Антропоглоси (гр.) – відчуття людських голосів в органах.
Антропофобія (гр.) – боязнь людей.
Аористія (гр.) – нерішучість, вагання в думках.
Апантропія (гр.) – огида до суспільства.
Апатія (гр.) – байдужість, холодність, відсутність чуття.
Аперантолог (гр.) – невгамовний балакун.
Аперсонізація (лат.) – перенесення зовнішніх явищ і переживань інших людей на самого себе.
Апозитія (гр.) – огида до їжі.
Апоплексія (гр.) – крововилив у головний мозок, апоплексичний удар.
Апраксія (гр.) – неможливість для хворого зробити яку-небудь запропоновану дію.
Апситирія (лат.) – крайній ступінь мутизму, абсолютна німота.
Арахноїдит (лат.) – запалення павутинної оболонки мозку.
Аргайл-Робертсона симптом – відсутність реакції зіниць на світло при збереженні реакції на акомодацію і конвергенцію.
Арефлексія (гр.) – відсутність сухожильних і шкірних рефлексів.
Аритмоманія (гр.) – настирливе прагнення рахувати.
Астенія (гр.) – зниження тонусу, в’ялість, слабість.
Астереогноз (гр.) – порушення здатності пізнавати предмети шляхом обмацування.
Атаксія (гр.) – розлад координації рухів, безладність рухів.
Атаксія інтрапсихічна – важкий розлад мови (мислення), відсутність внутрішньої координації психічних процесів (при шизофренії).
Атараксія (гр.) – вчення про душевний спокій.
Атетоз (гр.) – мимовільне скорочення м’язів (пальців рук, ніг).
Атрофія (гр.) – зменшення величини тканини чи органу, найчастіше внаслідок порушення живлення.
Ауктор делікті (лат.) – винуватець злочину.
Аура (гр.) – різноманітні симптоми на початку припадку епілепсії.
Аутизм (гр.) – заглиблення в себе, відгородження від зовнішнього світу (при шизофренії).
Аутизм Каннера – ранній дитячий артизм; виникає з першого року життя. Діти “живуть у шкаралупі”, відгороджені від оточення, “мають вираз мовчазних мудреців”. Його причиною, на думку Каннера, є недостатнє задоволення емоційних потреб дитини, порушення зв’язку мати – дитина.
Аутистичне мислення – мислення, відірване від дійсності; хворий не зважає на докази оточуючих.
Афазія (гр.) – втрата мови.
Афазія моторна – неможливість говорити, хоча чиюсь мову хворий розуміє.
Афазія сенсорна – нерозуміння мови.
Афазія амнестична – забуття назви предметів при розумінні їх вживання.
Афект (лат.) – бурхливо виражена емоція зі звуженням або затьмаренням свідомості.
Афект-епілепсія – судорожні припадки, зумовлені хвилюванням, афектами.
Афобія (гр.) – безстрашність.
Афонія (гр.) – беззвучність голосу.
Афродизія (гр.) – хвороблива похіть.
Базофобія (гр.) – боязнь ходити, стояти на ногах.
Балістофобія (гр.) – боязнь вогнепальної зброї.
Безплідне (хворобливе) мудрування – порушення мислення, коли хворий зайнятий розв’язуванням непотрібних питань.
Бігамія (лат.-гр.) – двоєженство.
Брадикінезія (гр.) – загальна сповільненість рухів.
Брадилалія (гр.) – повільна мова, наприклад, при паркінсонізмі.
Брадіифазія (гр.) – сповільненість мови.
Брадифренія (гр.) – загальна сповільненість психічних процесів (думок).
Булімія (гр.) – підвищений потяг до їжі, обжерливість.
Вегетативний синдром – сукупність вегетативних розладів (порушення обміну речовини, потової секреції, судинні явища тощо).
Вербальний (лат.) – словесний.
Вербігерація (лат.) – одноманітне, безглузде ритмічне повторення слів чи уривків фраз (при шизофренії).
Вісцеральні галюцинації – відчуття хворим присутності в своєму тілі, найчастіше в животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухомих або рухливих.
Винофобія (лат.-гр.) – огида до вина.
Вихор ідей, фуга іде арум (лат.) – прискорення думок (при маніакальному синдромі).
Воскова гнучкість – див. каталепсія.
Галопуючий перебіг (хвороби) – бурхливий, катастрофічно швидкий перебіг хвороби.
Галюцинація (лат.) – сприймання зорового, слухового, нюхового й інших образів без відповідних подразнень органів чуття.
Галюцинації гіпнагогічні – галюцинації, що спостерігаються в дрімотному стані, при переході зі стану неспання в сон.
Галюцинації істинні – галюцинації сприймання, які мають характер реальності.
Галюциноз – стійкі, масові слухові галюцинації, інколи з маяченням (при алкогольному психозі).
Ганзеровський синдром – псевдодементність; форма реактивного стану, коли хворий дає безглузді відповіді на прості запитання.
Гастримаргія (гр.) – ненажерливість.
Гафальгезія (гр.) – відчуття сильного болю з тремтінням, судорогами від дотику предметів до шкіри (при істерії).
Гашишизм – вид наркоманії; куріння чи внутрішнє вживання гашишу.
Гебефренія (гр.) – стан, який характеризується пустотливістю, гримасуванням
хворих (при шизофренії).
Гедипатія (гр.) – стан нечутливості, приємного забуття.
Гедонізм (гр.) – тенденція до задоволення; вчення грецького філософа Арістіппа, згідно з яким задоволення і насолода є найбільшим благом.
Гематомієлія (гр.) – крововилив у речовину спинного мозку.
Гематофобія (лат.-гр.) -– боязнь крові.
Гемерозіс (лат.-гр.) – угамування, облагородження культурою; угамування пристрастей.
Гемеропатія (гр.) – хвороба, що проявляється чи посилюється лише вдень.
Геміанестезія (лат.-гр.) – відсутність чутливості в одній половині тіла.
Гемікранія (гр.) – біль в одній половині голови (мігрень).
Геміпарез (гр.) – неповний параліч однієї половини тіла.
Геміплегія (гр.) – параліч однієї половини тіла (при атеросклерозі, сифілісі мозку, прогресивному паралічі, травмах черепа, епілепсії, істерії).
Геромаразм (гр.) – стареча дряхлість.
Геронтофілія (гр.) – статевий потяг до осіб похилого віку.
Гідрофобія (гр.) – боязнь води.
Гідроцефалія (гр.) – водянка голови.
Гімнофобія (гр.) – боязнь роздягання.
Гінекоманія (гр.) – пристрасть до жінок.
Гінекофаг (гр.) – ворог, ненависник жінок.