Конспектування що це значить?

Вид материала

Конспект

Содержание Георг Ліхтенберг Запам’ятовування знань без достатнього їх розуміння є характерною рисою формалізму Джек Траут “Сила простоти” С.Рівкін, Ф. Сейтель “Мудра ідея” Объясни мне, почему тебе в школе достаются самые низкие оценки?- Не знаю, папа. Наверное более высокие у них идут на экспорт (ан Я б хотів, щоб домашнє завдання… Не прагни запам'ятати, прагни зрозуміти! Обираючи навчальний курс, купуючи книги и т.п., завжди керуйся правилом: "Я маю взяти не те, що стане у пригоді, а те, без чого Учися відпочивати. Найкращий відпочинок – переключення на іншу корисну справу. Не дозволяй, щоб лінощі перешкоджали твому зроста Учись зосереджуватись, опановувати себе, оптимістично дивитись на життя (всі ці якості розвиваються і загартовуються так само, я

Подобный материал:

• Конспектування лекцій та першоджерел з психології (методичні рекомендації), 1878.44kb.
• -, 135.09kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• В подготовительной группе в неделю проводится 17 занятий продолжительностью 30 минут, 24.93kb.
• Незримі скрижалі кобзаря (Містика лицарства запорозького), 2836.01kb.
• Ещаются понятия, и слово может уже не значить того, чего оно значило несколько лет, 82.39kb.
• Лософии вообще говоря не должно значить, что мы нашли в философии помимо философии, 270.35kb.
• Земля І люди в повісті О. Кобилянської "Земля", 25.79kb.
• Т. С. Макаришева1, 437.42kb.
• Курсова робота з рпс, 657.1kb.

Георг Ліхтенберг

В книзі “Здрастуйте, діти!” Шалма Амонашвілі говорить: “слід включити процес озброєння дітей навичками читання до ширшої, змістовнішої, емоційнішої, цікавої пізнавальної діяльності, формувати вміння читати не як самоціль, а як засіб розв’язання пізнавальних задач.” Мої спостереження за тим, наскільки старшокласники володіють навичками самостійної роботи з інформацією, текстом (зокрема, текстом підручника) виявили, що переважна більшість з них не в змозі виконати належним чином навіть найпростішу операцію – відокремити нові поняття від уже відомих. Тим більше їм бракує складніших вмінь – інтерпретування винайдених понять, винайдення логічних зв’язків у тексті (“причина і наслідок”, “мета і засіб”), узагальнення прочитаного (виділення головної думки, провідної ідеї), вміння знайти спосіб застосування отриманої інформації.

Пошук інформації про проблеми читання в Інтернеті допоміг ствердитися в правильності поставлених питань і обраного напрямку пошуку. Ось лише деякі вислови з приводу “читацьких негараздів”:


1) Сім’я: дослідження кінця 80-х - початку 90-х років свідчать про те, що значна частка дітей (до 33%) взагалі не любить читати... Заохочення дітей до книг і читання можливо, головним чином, в колі сім’ї... Проте, лише 22% батьків приділяють велику увагу розвиткові дитини, влаштовуючи час від часу сімейні читання

2. Інформаційні технології: згідно з останніми американськими дослідженнями, у питаннях дитячого читання “неперевершеним вихователем” є телевізор. Телебачення ...породжує поверхневе сприйняття інформації. В результаті здатність дітей до тривалої зосередженості при читання втрачається... Дослідники зазначають, що вплив телебачення відбивається і на тому, що воно привчає “ковтати” готові образи і схеми, і ті, хто багато дивиться телевізор, віддає перевагу коміксам над книгами. На думку американських спеціалістів, успіхи школярів у навчанні залежать від часу, який вони присвячують перегляду телепрограм. Знайдено, що чим менше часу вони проводять перед телевізором, тим краще вчаться
   
3. Школа: швидкість читання зазвичай перевіряється, коли дитина читає вголос... Але насправді швидке читання – те, яке стане у пригоді в подальшому, - це читання “про себе”. Проте, цього ми не вчимо, на нього не звертаємо уваги... В практиці навчання читанню в початковій школі акцент тривалий час робився на нарощуванні темпу читання, і ефективність роботи вчителя перевірялась і оцінювалась по тому, як швидко читають його учні. Питання, які пропонували дитині після читання, перевіряли, зазвичай, засвоєння поверхневого шару тексту, тобто фактуальної інформації. При перевірці вміння читати дитину націлювали не на глибоке читання тексту, а на стрімке, “пурхаюче” читання
   
4. Статистика: за даними міжнародних соціологічних досліджень, наші діти відстають від своїх зарубіжних однолітків по рівню сформованості загально навчальних вмінь (вміння набувати і ефективно використовувати знання), які напряму пов’язані з володінням прийомами розуміння тексту... лише 3 з 1000 школярів регулярно застосовують при читанні спеціальні прийоми розуміння тексту, а повноцінно розуміють самостійно прочитаний текст лише 6 з 100...
   
5. Філософія: роздумуючи над проблемою навчальних успіхів і невдач наших дітей, все частіше переконуєшся, що, перефразуючи відоме “щастя – це коли тебе розуміють”, учнівське щастя – це коли ти розумієш. Можна довго сперечатися про те, чого і як учити, але без вирішення проблеми розуміння, про яку так багато говорять останнім часом, складно просунутись в розв’язанні інших проблем навчання. З давніх-давен філософи і психологи, досліджуючи цю проблему, стверджували, що нерозуміння народжує агресію. Будь-яке нерозуміння – іншої культури, часу, народу, релігії, людини, тексту, - небезпечно...
   

Відштовхуючись від власних спостережень та прочитаного з Інтернет, я сформулював для себе проблему, яка підлягає вирішенню

1. Глобальна: як на уроці створити умови для розвитку і виховання ОСОБИСТОСТІ?
   

Ключові поняття: прагнення (внутрішня мотивація) і здатність до самоаналізу, самоорганізації, самоконтролю, самооцінювання, самокоригування, вміння вступати в діалог з іншими людьми, інтерес до пізнання (пошуку, дослідження), володіння навичками продуктивного мислення (порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування, трансформація, інтерпретування)

2. «Локальна»: як навчити учня вмінню самостійно досліджувати текст, працювати з поняттями?
   

Для вирішення проблеми був складений алгоритм. Цим алгоритмом я “озброїв” кожного з своїх учнів. Спочатку ми використовували його для опанування змісту самого алгоритму, тобто читали його так, ніби він і був тим текстом, значення якого ми досліджуємо. Перший варіант алгоритму наведений нижче:


Алгоритм дослідження тексту при опануванні нового навчального матеріалу:

1. Виділіть (випишіть) нові для Вас поняття, терміни, формули, інформацію, тощо
   
2. Користуючись підручником, словником, знайдіть інтерпретацію (значення, тлумачення) для кожного з виділених (виписаних) понять, термінів
   
3. Зверніться до вчителя (партнера по навчальній групі) з питаннями про значення тих понять, термінів, які Ви не змогли відшукати самостійно
   
4. Встановіть логічні зв’язки в тексті:
   
   • Причина і наслідок
     
   • Мета і засіб
     
5. Виділіть головну для Вас думку в тексті. Чому вона для Вас є головною?
   
6. Для вирішення якої проблеми, ситуації може бути використана дана інформація?
   

Згодом, для спрощення ми стали вживати “скорочений варіант”, побудований по ключових словах першого алгоритму. Для того, щоб впровадити алгоритм, навчити учнів умінню “вступати в діалог з текстом”, я вирішив дотримуватись наступних принципів:

Навчання діалогу з текстом...

1. Д
   Алгоритм для опанування тексту
   
   (скорочений варіант):
   
   
   1. Нове
      
   2. Логіка
      
   3. Головне
      
   4. Застосування
      
   омашнє завдання (прочитати параграф) – не ПІСЛЯ, а ДО вивчення нового матеріалу
   
2. Беремо НЕВЕЛИКИЙ текст
   
3. Читаємо ПОВІЛЬНО
   
4. Орієнтуємось на ІНДИВІДУАЛЬНИЙ результат кожного (форму представлення результату визначаємо заздалегідь)
   
5. Організуємо діалог не з учителем, а з ТЕКСТОМ і учнів МІЖ СОБОЮ
   
6. Привчаємо до САМОКОНТРОЛЮ і САМООЦІНЮВАННЯ, пам’ятаючи, що важливим є не лише результат (засвоєна інформація), а й процес (організація навчального пошуку, дослідження пізнання)
   

Досягти бажаного результату “нашвидкуруч” не вдалося. По-перше, діти звикли до того, що робота з текстом вимагає зазвичай механічного запам’ятовування, відтворення “поверхневого шару” - фактуальної інформації. Робота з “вичитування “ концептуальної та підтекстової інформації є незвичною для пересічного учня. По-друге, кожен з пунктів алгоритму вимагав багаторазового застосування на практиці для того, щоб звичка діяти визначеним чином закріпилась і стала частиною особистого досвіду учнів, цеглинкою в будові під назвою “вміння вчитися”. Хотілося зробити “все одразу і швидко”, а виходило “почергово і повільно”. Навіть найпростіший перший крок – винайдення нових понять та знаходження інтерпретації до них часом завершувався ситуацією “нічого не розумію” (тобто “все, що бачу є новим”?). Іноді ж, навпаки, в тексті, де містилися 5-7 нових понять, окремі учні знаходили лише 2-3 (“не можу побачити нове”?). Хвилювало мене ще і те, чи на завдасть шкоди дітям надмірне захоплення аналізом тексту, чи зможуть вони встигнути запам’ятати все, що передбачено “для запам’ятовування”. Відповідь прийшла з психологічної літератури: “Логічно зв’язана інформація запам’ятовується в 22 рази краще, ніж алогічна”. Тобто, зусилля, витрачені на пошук логіки, зв’язків у тексті не марні і дають результат, не гірший за традиційний.



Запам’ятовування знань без достатнього їх розуміння є характерною рисою формалізму. За такого формалізму у школярів спостерігається вербалізм, тяготіння до штампів у мові і думках. Ці учні відповідають і не вірять ні в те, що вони вчать, ні в те, про що відповідають. Потворний вплив такого засвоєння очевидний: він відбивається не лише на якості знань і мисленні дітей, а й на формуванні особистості. В таких дітей не може сформуватися вірний погляд на світ, не може бути наукових переконань, у них гальмується формування узагальнених ідеалів, самосвідомості і самоконтролю, які вимагають достатнього рівня розвитку мислення в поняттях. Крім того, у них виховується призвичаєння до бездумної діяльності, діям без мети і сенсу, звикання до хитрощів, ... вони зберігають в пам’яті непотрібний їм матеріал... Наявність у школярів такого роду знань є гіршим, ніж їхня повна відсутність (А.І. Божович, “Особистість і її формування в дитячому віці”)




Проблема понять, зміст яких не є зрозумілим, хвилює не лише педагогів, а й ідеологів сучасного бізнесу і менеджменту:


Джек Траут “Сила простоти”: “Ніколи не залишайте незрозуміле слово чи ідею без запитання. Це може коштувати дорого. Просіть виступаючих перекладати складні фразу на просту мову. Ніколи не бійтеся сказати: “Я не зрозумів”. Будьте нетерпимі до інтелектуального зухвальства. Не бійтеся справити враження нерозумного. Часом найпримітивніші питання можуть виявитись наймудрішими...”


С.Рівкін, Ф. Сейтель “Мудра ідея”: “Проблема звичного для нас способу мислення полягає в тому, що женучись за новою інформацією, ми не приділяємо уваги конче важливому етапу сприйняття. Ми чомусь прагнемо перестрибнути одразу на другий етап – до обробки отриманих даних.... Бачити світ – не те ж саме, що фотографувати його...”

7. Конспектування – що це значить?
   

Конспект – из нем. яз., где Konspekt < лат. Conspektus – «заметить, увидеть». Конспект буквально – «заметки»

(Школьный этимологический

словарь русского языка)


Одним із видів діяльності, з яким учні стикаються в школі є специфічна обробка тексту (підручника, журналу, енциклопедії, довідника) і представлення результатів цієї обробки у вигляді конспекту. “Законспектуйте, складіть конспект” – подібні завдання часто отримують діти на уроках історії, географії, хімії, фізики. Але лічені вчителі замислюються глибоко над тим, “що я власне маю на увазі, даючи це завдання?” Ризикну ствердити, що багато хто з нас – вчителів сам не володіє технікою конспектування. “Витягнувши” з Інтернет декілька статей про мистецтво конспектування, я вдався до спроб навчити цієї справи учнів. Шлях навчання мав наступний план:

1. кожному учневі видається стаття про конспектування. Задача – прочитати і скласти конспект статті про конспектування, користуючись методами конспектування, що описані в статті. Одразу ж домовились, що:
   

• результати потім будуть обговорюватись
  
• оцінки за конспекти виставлятись не будуть і, взагалі, ніхто не буде ділити роботи на “успішні” та “невдалі”
  
• я, вчитель, виконую завдання разом з учнями і віддаю свій конспект на обговорення
  

1. зроблені конспекти вивішуємо в класі для спільного огляду і обговорення. Питання для обговорення – такі:
   

• Які прийоми конспектування ми використовували?
  
• Як врахувати при складанні конспекту можливість подальших коректив, доповнень?
  
• Як зробити конспект ще зручнішим для подальшої роботи?
  
• Як ефективно використовувати конспект для повторення, закріплення матеріалу?
  

3. на наступнім уроці повторюємо те ж саме (повторюємо пункти 1 і 2), беручи іншу статтю і враховуючи висновки, зроблені під час підсумкового обговорення представлених конспектів
   

4. застосовуємо набуті знання для складання конспектів тем із підручника, тощо
   

Нижче наводжу зразок статті про конспектування, якою ми користувалися

8. Самооцінювання, самокоригування, самоконтроль – складові самоосвіти
   

• Объясни мне, почему тебе в школе достаются самые низкие оценки?
  - Не знаю, папа. Наверное более высокие у них идут на экспорт (анекдот)
  

Проблема оцінювання є складовою проблеми самонавчання. Префікс САМО- слід застосувати і до оцінювання. Бажаю процитувати двох авторів – вітчизняного (“нашого”) і американського (“їхнього”) стосовно оцінок і оцінювання:

• “Дітям не потрібні оцінки, вони і без них будуть учитися, якщо ми перетворимо навчання на процес розвитку пізнавальних прагнень, якщо вони не відчуватимуть на собі силу наших примусових заходів... “Він слабкий, він – двієчник!” – говорить учитель. Проте, чи не є це виправданням нашої слабкості? Раз його ми вважаємо слабким, то якими ми вважаємо себе?” (Шалма Амонашвілі, “Здрастуйте, діти!”)
  
• “Для того, щоб допомогти дитині позбутися невдач, що переслідують її та досягти успіху, ми маємо переконати її в необхідності самій оцінювати і аналізувати свої вчинки. Якщо вона не збагне, що причиною її негараздів є її власні дії, і надалі буде впевненою у своїй правоті, ніхто не зможе їй допомогти” (Уільям Глас сер, “Школи без безталанних”)
  

Ці ж автори у своїх книгах (У. Глассер “Школи без безталанних”, Ш. Амонашвілі “Гуманно-особистісний підхід до дітей”) перелічують вади сучасного підходу до оцінювання в школах (цікаво, що проблеми Сходу і Заходу в цих питаннях є вельми схожими). Зупинимось на ключових аргументах:

2. Оцінки часто створюють умови для розчарувань, втрати мотивації, оскільки вони можуть закріпити за учнем ярлик безталанного
   
3. Потрібно робити вибір між творчим мисленням (на шкоду оцінкам) та зубрінням “правильних відповідей” (на шкоду розвиткові мислення)
   
4. Оцінки – це капітал і його власники не гидують ошуканством (55% студентів США намагаються отримувати оцінки нечесним шляхом)
   
5. Як оцінювати творчість, особливо таку, що не користується попитом в школі? Чи, може, відсутність подібної оцінки має означати, що подібна творчість не є важливою і не потрібна?
   
6. Оцінки вчителів не дають учням розвинути власну відповідальність, навчаючись самооцінюванню. Не відбувається виховання вміння учнів бачити в оцінюванні змістовну основу (розробка критеріїв, їх усвідомлення і застосування). Відтак оцінки не виконують своєї виховної функції – заохотити учня до самоаналізу, самокоригування, самоконтролю
   
7. Оцінки використовують для “заганяння” в голови дітей далекої і не пов’язаної з їх реальним життям інформації (інакше вони не слухатимуть!)
   
8. Оцінюванню підлягають наявні знання, уміння учнів, проте, старанність та зусилля дитини, а також раціональність обраного способу дій, як правило, не беруться до уваги
   
9. На процес оцінювання не впливають мотиви, що сприяли роботі учня над матеріалом (примус, загрози тощо) і якість нашого викладання (часом низькі відмітки наших учнів є прямим наслідком нашого невисокого педагогічного рівня)
   
10. Проте, оцінка сама стає важливим мотивом навчальної діяльності учня (“вчимося заради оцінки, а не задля знань!”), набуває соціального значення (відмінники – хороші люди, двієчники – “second hand”), що спричиняє спотворення (списування і т.п.) та конфлікти (учні і батьки ображаються на вчителів за “погані” оцінки)
    
11. На рівні парціальних оцінок домінують негативні (зауваження, нарікання, догани, нотації) над позитивними (згода, схвалення, заохочення)
    

Аналогічної думки дотримуються американські психологи Г. Клауд, Дж.Таунсенд в книзі для батьків «Діти: кордони, кордони!», показуючи результат, якого неодмінно досягають ті, хто пройшов “школу традиційного оцінювання” зазначають: “коли дитина пасивна, вона не вчиться бути хазяїном своєї долі. Вона звикає знаходитись в чиїхось руках, звикає, щоб хтось усе вирішував за неї... Пасивна позиція – не доброчинність, а гріх. Пасивна людина – невільний спільник зла, оскільки не протистоїть йому”

Мораль, що витікає звідси – така: хочеш навчити дитину самостійності, включай в палітру заходів сприяння самооцінюванню, самоконтролю, самокоригуванню. Оскільки процес навчання має багато спільного з процесом управління, то ясно, що навчити дитину вчитися означає передання їй відповідних функцій (само-) управління – контролю, оцінювання, коригування. Здається, що ми боїмося, що таке “передання” стане початком “анархії”, безладу, необ’єктивності. Безперечно, подібні підозри не є безпідставними, але якщо свідомо докладати зусиль щодо навчання дітей самоуправлінню (самоконтролю, самооцінюванню, самокоригуванню), тобто, мовою менеджменту, грамотно делегувати повноваження, то при всіх можливих недоліках, користь від подібного підходу буде набагато більшою

9. Про домашнє завдання
   

В тому ж опитуванні, де я просив учнів висловити своє бачення успішного уроку (березень 2005 року, 60 дітей з 7-10 класів) було окреме запитання у формі “Я б хотів, щоб домашнє завдання...” Кожен з учасників закінчував речення так, як вважав за потрібне для себе. Ось що з цього вийшло:



Оскільки виконання домашнього завдання є видом самостійної діяльності учнів, то якраз на ньому можна успішно “обкатувати” ідеї самонавчання. Головне при цьому, не втратити з-перед очей мету – виховати ОСОБИСТІСТЬ, здатну до самостійності (самооцінювання, самокоригування, самоконтролю і, загалом, до самонавчання). Проблеми, які вдалося виявити (не без допомоги самих учнів) можна було б узагальнити наступним чином:

1. Домашні завдання часто мають непомірний обсяг, що призводить до перевантаження учнів
   
2. Сам учитель не визначає, що має бути досягнуто при виконанні домашнього завдання (які вміння мають бути розвинуті, який алгоритм і як має бути опрацьований)
   
3. Відтак, виконання домашнього завдання не здійснюється на основі відповідного алгоритму, методу самонавчання і, відповідно, не сприяє формуванню вміння учитися
   
4. Виконане домашнє завдання або взагалі не перевіряється, або ж перевіряється без зв’язку з завданнями і темою поточного уроку, через що втрачається сам його сенс
   

Здається, що ми настільки звикли до домашнього завдання, як до невід’ємної складової шкільного навчання, що через “рух за інерцією” вже не замислюємось глибоко над визначеними питаннями. Проте, роздуми про них привели особисто мене до наступних варіантів рішення:

1. Виконувати ДЗ слід не в останній день (перед уроком), а в перший (коли задано), оскільки 80% інформації забувається до наступного дня
   
2. Варто запроваджувати випереджаюче ДЗ (наприклад, прочитати текст з нового матеріалу із підручника). При цьому інформація стає не кінцевим “продуктом навчання”, а стартовим – для формування вмінь учня обробляти і застосовувати її
   
3. ДЗ виступає як доповнення до класної роботи і оцінка за урок (її можуть поставити учні самі собі за заздалегідь узгодженими критеріями) ставиться як комплексна (без ДЗ вона буде балів на 3-6 менше)
   
4. Одним із видів ДЗ може стати робота над помилками в роботі, яка зроблена в класі (тут розвиваються вміння самоаналізу, самокоригування, самооцінювання)
   
5. Створення ситуації вибору (вчитель задає 5 задач, з яких учні можуть самі вибрати для розв’язання будь-які 5)
   
6. “Необов’язкове” ДЗ: завтра – контрольна робота, всі задачі в ній – з підручника (№№ 100 - 110), але учні самі вирішують, чи будуть вони, готуючись до контрольної, розв’язувати зазначені задачі
   
7. Діти самі задають собі ДЗ
   
8. Діти самі контролюють себе (перевіряють правильність виконання ДЗ) і оцінюють себе
   

10. Про контрольні роботи


Оскільки самонавчання не може бути “латкою з нової тканини на старому одязі” або ж “молодим вином в старих бурдюках” (Євангелія від Матвія, розділ 9) і потребує від учителя переусвідомлення всього, що складає його систему, підхід, філософію, то стає ясно, що якимось чином зміна парадигм має торкнутися і питань проведення контрольних робіт. Пропоную для роздумів три ідеї щодо саме цього аспекту навчання:

1. Створення ситуації вибору. Завдання для роботи даються не по варіантах, а одним масивом, з якого кожний учасник може обрати задачі згідно зі своїми уподобаннями і можливостями (створивши при цьому власний “варіант”)
   

В книзі Максима Максимова “Не лише любов” описується життя дітей в спеціалізованій школі для дітей з вадами нервового стану, отриманими через жорстоке поводження батьків. Ось опис одного з засобів “повернення до нормального стану”: “Свобода в школі – не просто солодке слово. Це – терапевтичний засіб. Адже, якщо тебе не примушують, то навіть чистка зубів може стати Вчинком. І, навпаки, якщо з усіх боків тебе примушують, то здійснити самостійний вчинок майже неможливо”. В житті Бруно Беттельгейма, засновника школи стався свого часу випадок, через який до нього прийшло розуміння цього принципу. За часів другої світової війни він змушений був пройти через два німецькі контртабори. Будучи недосвідченим, він спочатку довго не міг призвичаїтись до лагерного “меню”. Коли ж у черговий раз він відсунув від себе миску з “баландою”, інший в’язень сказав: “Якщо хочеш вижити тут, то запам’ятай: завжди їж, коли можеш, спи, коли можеш, читай, коли можеш і чисти зуби щоранку”. Розуміння поради прийшло не зразу. Лише через певний час Бруно збагнув, що його товариш перелічив усе, що в таборі не примушували робити. Словом, щоб залишитись людиною, важливо робити щось за власним вибором, не з примусу інших. Певна річ, що контрольна робота також має працювати на “збудування” Особистості. Єдина річ, як і в будь-яких інших питаннях, ми часом вдаємося до крайнощів і тоді впадаємо “из огня да в полымя”. Приклад з економіки: нещодавно корпорація Procter & Gamble пропонувала споживачам 31 варіант шампуню «Head & Shoulders» і 52 модифікації зубної пасти «Сrest». Надзвичайне різноманіття дало протилежний ефект – ускладнило вибір покупцям і спричинило фінансові збитки компанії. За думкою президента P&G: “Розумом не осягнути, наскільки ми ускладнили життя споживачам”. Тому важливо пам'ятати принцип “Вибір – чудова річ, якщо лише він не шкодить ефективності” (С. Рівкін, Ф. Кейтель “Мудра ідея”)

2. Дозвіл на користування підручником і зошитом підчас проведення контрольної роботи
   

Вже згадуваний У. Глассер у книзі “Школи без безталанних” висловлює незвичайну думку: “Ще один фактор, що ускладнює стан справ у освіті – заборона на користування підручниками під час екзаменів. Чомусь вважають, що заучені напам’ять дані краще інформації, перевіреної за підручником? Життя вчить: на пам’ять надійся, але краще перевір. Школа ж іде всупереч життєвій логіці – перевірити не завадить, але в серйозних випробуваннях покладайся на пам’ять... Контрольні з відкритими книгами вчать дітей швидко і грамотно користуватися довідковою літературою, усвідомлювати необхідний матеріал і, відштовхуючись від фактів, розв’язувати задачі, розвивати ідеї, аналізувати проблеми” Такої ж думки дотримується наш співвітчизник, Нобелівський лауреат, П.Л. Капіца. В книзі “Експеримент. Теорія. Практика” він висловлює власне бачення щодо проведення екзаменів, на яких студенти можуть вільно користуватися джерелами інформації у вигляді конспектів, підручників тощо: “Основна задача екзамену – виявити не кількість накопичених студентом знань, а те, як він уміє застосовувати набуті знання. Тому екзамен організований незвичним чином. Його особливість у тому, що... студент має право користуватися книгами, журналами, нотатками і, навіть, консультаціями... На екзамені студентові надається право відповідати на запитання за власним вибором”. Безперечно, право на використання джерел інформації на екзамені (контрольній роботі) напряму залежить від філософії стосунків “учитель - учень” та від філософії освіти взагалі. Якщо освіта – це “накопичення знань”, де інформація (а не її використання) є остаточним “продуктом”, а учень – людина з “презумпцією винності” (схильний до ошуканства, прагне списати, лінивий і безталанний), тоді, безперечно, позиція суворої заборони на підручник під час контрольної роботи є виправданою і обґрунтованою. Але за умови проголошення сучасних освітніх змін і декларації “олюднення” шкільних стосунків, стає ясно що подібні підходи мають бути переглянуті...

3. Співбесіда з учнями
   

Після написаної контрольної є сприятлива можливість провести на наступному уроці з кожним (якщо можливо), або ж окремими учнями співбесіду за матеріалами написаного в контрольній роботі. По-перше, списування одразу “дасть про себе знати”, оскільки той, хто списав, не думав і не витрачав зусиль на розуміння, а тому не в змозі пояснити написаного. З іншого боку, можна спокійно поговорити про індивідуальні помилки кожного, надати можливість для самокоригування і само оцінювання. Така співбесіда сприяє підвищенню відповідальності учня до написання контрольної роботи, бо він знає, що “просте списування” не є рішенням його проблем. З іншого боку, вона знімає з учителя тягар відповідальності за виставлення “невгодної відмітки”, оскільки сам учень в процесі співбесіди переконується, що є гідним оцінювання і над чим слід іще попрацювати.

11. Про наукові роботи учнів
    

Не люблю вислову “обдаровані діти”, бо він, на мою думку, є принизливим для “необдарованих”, а, крім того, сприяє зарозумілості і егоїзму тих, кого віднесли до еліти “обдарованих”. Втім вірю, що як у євангельській притчі про таланти, кожній дитині Бог приділив свою “обдарованість” – “одному дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один, кожному згідно з його спроможністю” (Євангелія від Матвія, Розділ 25). Розуміння цього, крім всього висловленого, наводить мене на думку про те, що кожна дитина – творець. Відтак, їй треба створити умови для прояву своєї творчості. Результатом цього прояву може бути, наприклад, творча робота, реферат. Проте, не такий, що бездумно витягнений з Інтернету, або ж переписаний з енциклопедії, а народжений самостійною думкою учня. Цінність такої роботи полягає, передусім, в тому, щоб сам учень “відчув смак” власного дослідження, пошуку, нехай, навіть, в обсязі, який буде здаватися іншим незначним і не вартим уваги. Отже, планую в подальшому прийти до того, щоб кожен учень мав нагоду проявити себе в персональному проекті, повірити в свої сили, збудувати свою внутрішню мотивацію до самонавчання

12. Моє педагогічне кредо
    

Завершуючи розповідь про власний досвід спроб перебудувати навчальний процес на самоосвітній основі, хочу залишити своє Кредо (весна 2005 р.), яке я сформулював як побажання випускникам з нагоди закінчення школи перед виходом у доросле життя

Як досягти успіху в навчанні, аби потім стати успішним у житті? (присвячується старшокласникам, випускникам і студентам) Якщо ти переходиш до кращої школи (вступаєш до ВНЗ), визнач сам свою мету. Неприйнятні варіанти - "так хочуть батьки", "більше нікуди не беруть", "за компанію з друзями" Зрозумій, що навчання - це твій особистий вільний вибір і що воно потрібне не батькам, не вчителям, а саме тобі Пам'ятай: освіта - це не те, чого тебе вчать, а те, чого ти вчишся сам. Лише самостійне пізнання насправді цінне. Уроки, лекції, семінари та інше лише сприяють самоосвіті Якщо твої батьки (або ти сам) сплачують за твоє навчання (наприклад, в приватній школі чи на контрактному відділенні в ВНЗ), знай, що гроші лише створюють умови для твоєї освіти, але не дають самої освіти. Освіту ти набуваєш сам! Аналогічна думка: за гроші можна купити оцінки і, навіть, диплом про освіту, але не саму освіту Також знай, що освіта і документ про освіту (атестат, диплом) - не одне і те ж Освіта (рос. - "образование") - має працювати на твій "образ". Найголовніше в ній - яким ти стаєш як особистість, які внутрішні зміни відбуваються в тобі, як змінюється твоє ставлення до життя, до людей і до себе. Тому не обмежуйся "знаннями", прагни більшого - пізнання життя, людей, самого себе Доповнення: в освіті важливим є не лише результат, а й сам процес усвідомлення, пізнання, змін. Стара китайська мудрість проголошує: "Батько, що дав синові рибу, нагодував його один раз. Батько ж, який дав синові вудочку, забезпечив його харчуванням назавжди" Не прагни запам'ятати, прагни зрозуміти! Завжди шукай декілька варіантів розв'язання задачі, декілька варіантів відповіді на запитання. Ті, хто пошукують легкого життя і вважають, що перша-ліпша відповідь є єдиною і тому найкращою - обмежені і пересічні люди. Вони не зможуть стати лідерами - творцями нового, але лише виконавцями того, що їм накажуть чинити Серед своїх однокласників (однокурсників) шукай таких друзів, котрі могли б стати твоїми партнерами у навчанні. Будеш дружити з ледарями, безвідповідальними і нецілеспрямованими людьми - станеш подібним до них Будь готовим вчитися все життя. Жодна школа чи ВНЗ не здатні "по вінця" забезпечити знаннями. Сучасний світ настільки стрімко змінюється, що вижити в ньому здатні лише ті, хто не боїться змінюватись (набувати нових знань, досвіду) все життя "Мета освіти - не лише в тому, щоб давати людині знання, а й розвинути в ній самостійність мислення, потрібну для творчого сприйняття оточуючого світу", - писав П.Л. Капіца ще в 1970 році. Іншою мовою, сама по собі інформація, без переробки її власною головою, без власної думки - мало коштує Оскільки успіх, відкриття нового зазвичай знаходяться там, де стикаються різні галузі знань, цікався не лише власною наукою, фаховими предметами, але й тим, що спеціально вам не викладають. Наприклад, бізнесмену можуть стати в пригоді знання з психології (як будувати стосунки з партнерами і клієнтами) і педагогіки (як навчати персонал) Якомога раніше шукай нагоди застосувати свої знання, свій досвід. Безперечно, починаючий програміст не отримуватиме зарплату 500 у.о. за тиждень, проте, навіть за умови відсутності будь-якої зарплати, в тебе з'явиться шанс спробувати себе у справі, побачити, яких знань тобі бракує, які вміння користуються найбільшим попитом тощо. Розглядай досвід, що ти отримуєш, як еквівалент своєї зарплати і тоді настане час, коли твоя зарплата стане еквівалентом твого досвіду! Обираючи навчальний курс, купуючи книги и т.п., завжди керуйся правилом: "Я маю взяти не те, що стане у пригоді, а те, без чого не зможу обійтись" Не падай духом, коли зазнаєш поразки. Перед тим, як досягти успіху в розробці електричної лампи, Едісон провів майже 1000 невдалих дослідів. Він же сказав, що геній - це 1% натхнення і 99% потіння. В усіх негараздах, звертаючись до Бога, не кажи "За що?", а питай "Для чого?". Пам'ятай також, що найстрашніше - не те, що ми припускаємось помилок, а те, що не бажаємо вчитися на них. Сприймай кризу не як вирок, а як нагоду стати сильнішим! Скрізь, де є люди, є проблеми, що з ними пов’язані. Будь реалістом і не чекай, що тебе оточуватимуть лише „білі та пухнасті”. До того ж, збагни, що вони – не більше і не менше, як знаряддяв руках Бога для навчання тебе вмінню поєднувати вимогливість і повагу, вдаватись до компромісу та відстоювати власну позицію. Ніколи не дозволяй собі відчувати себе жертвою людей чи обставин Не сприймай тих, хто має іншу думку від твоєї, як персональних ворогів. Ти владен мати свою думку за умови, що поважаєш право інших на їхню власну. Оточуй себе людьми, які не бояться сказати тобі про свою незгоду з тобою і будь обережний з тими, хто завжди в усьому з тобою погоджується Ніколи не кажи собі, ніби все знаєш і все вмієш. Ніколи не зупиняйся в пізнанні, навіть коли випередив багатьох і досяг великих успіхів. Чим більше вчишся, тим більше усвідомлюєш, як багато ще непізнаного. До того ж, успіх тенісіста – не в тому, щоб дивитись на табло і тріумфувати від переваги у рахунку, а в тому, щоб пильнувати за рухом м’яча і реагувати на нього. Тому не відволікайся на самозвеличання, а продовжуй рух до мети! Не женися за славою, вона сама прийде до тебе, якщо будеш бачити правильно мету і прагнути її досягнення! Подібна думка: ніколи не соромся свого незнання. Часи всезнайок минули (останні патологічні прояви цього лиха ще можна спостерігати в телешоу „Перший мільон” і „Найрозумніший”). Знання про своє незнання – перша ознгака розумної людини. Відчуття незнання – найпотужніший мотив до пошуку, творчості „Не знати – не соромно, соромно – не спитати”. Навчися не боятись запитувати, якщо тобі щось незрозуміло. Запитання пробуджують свідомість, загострюють думку. Краще бути в постійному пошуку, ніж погоджуватись, не розуміючи... Запитальне ставлення до життя – позитивна риса особистості Учися відпочивати. Найкращий відпочинок – переключення на іншу корисну справу. Не дозволяй, щоб лінощі перешкоджали твому зростанню! Не будь рабом грошей, але і не зневажай їх. Учися мудро керувати своїми коштами, щоб вони працювали на тебе, а не ти – на них Не потурай шкідливим звичкам, займайся спортом (роби хоча б зарядку щоранку). Не чини будь-чого просто через те, що „так всі чинять”, думай власною головою і долай „стадний інстинкт”! Обираючи діяльність (навчання, професію), спитай себе: Яку користь вона принесе іншим людям? Яку користь, крім матеріальної, вона принесе мені? Наскільки вона відповідає принципам Божої моралі та Божому покликанню особисто для мене? Роблячи вибір, зваж, які цінності та приоритети ти кладеш у його основу, оскільки „що посіє людина, те й пожинатиме”. Будь готовий відповідати за свій вибір перед ким-завгодно, а найперше – перед Богом! Будь гідний довіри і не працюй тільки через те, що хтось тебе контролює! Навчись САМ контролювати себе. Живи ініціативно. Сам знаходь для себе справу і не чекай, доки тебе попрохають чи примусять! Навчись випереджувати прохання! Не бійся змін. Молися так: „Господи! Поможи мені змінити те, перед чим я не маю впокорятись! Дай сприйняти з покорою те, що не має бути змінено і також мудрість, аби відрізняти перше від другого!” Взаємини, ідеї і час – дорожчі за гроші. Вважай їх за свій скарб і вміло розпоряджайся ними! Вчись учитися. Принцип 20 на 80 стверджує: 20% зусиль, витрачених на раціональну організацію своєї діяльності (в тому числі навчальної), забезпечують 80% успіху Учись читати (відшукувати нове, інтерпретувати його, виокремлювати головне, знаходити застосування прочитаному) Учись говорити (ясно, коротко, аргументовано, ГРАМОТНО, тактовно) Учись робити нотатки і висловлювати свої думки письмово (Як скласти конспект? Як написати реферат? Як оформити заяву, протокол, написати автобіографію?) Учись спостерігати (можна дивитись і не бачити, слухати і не чути... Будь уважний до дрібниць, бо з них складається життя!) Учись аналізувати, визначати мету, планувати (це – якості гарного менеджера, вміння керувати і вони стануть тобі в пригоді, аби керувати собою і своїм життям) Учись оцінювати себе, свій результат, процес його досягнення (вмій визначити критерії, за яким визначається успіх, позитивні зміни і порівняти себе, свою роботу з цими критеріями) Учись мислити взагалі (порівнювати, систематизувати, класифікувати, узагальнювати, абстрагувати тощо) Учись запам’ятовувати (не визубрювати), використовуючи різні види пам’яті (слухову, зорову, асоціативну), короткочасове, але часте повторювання, і знання того, що логічно зв’язана інформація запам’ятовується в 22 рази краще, ніж алогічна Учись зосереджуватись, опановувати себе, оптимістично дивитись на життя (всі ці якості розвиваються і загартовуються так само, як м’язи спортсмена на тренуванні) Щодня вдумливо читай Біблію, роздумуй і застосовуй прочитане на практиці! Молися Богові, довіряючи Йому всі свої справи, тому що твій успіх – у Його руках!

13. Додатки (програми самовдосконалення вчителів і учнів)
    

Програма особистісного і професійного самовдосконалення вчителя на 2005 - 2006 н.р. Інформаційно - аналітична частина: ПІБ Посада Педагогічний стаж Кваліфікаційна категорія Кількість років, що відпрацьовані в школі „Початок мудрості” МЕТА- 1: Особистісні аспекти (ХТО Я Є?), що потребують першочергового вдосконалення (визначаються на основі самоаналізу за допомогою психолога, адміністрації школи) МЕТА – 2: Професійні аспекти (ЩО І ЯК Я РОБЛЮ?), що потребують першочергового вдосконалення (визначаються на основі самоаналізу за допомогою адміністрації школи, керівника МО або ТГ) Цілепокладання (моделювання кінцевого результату): Мета, над якою працює колектив школи Взаємозв’язок мети школи і моєї мети або „Яким чином моя мета сприяє досягненню мети школи?” План реалізації (зміст, терміни, оформлення результату, контроль) Індивідуальна робота Яку літературу і в які терміни я маю намір прочитати? Конспект: головне, висновки Чиї уроки (вчитель, предмет, терміни) я планую відвідати для збагачення власного досвіду стосовно обраної мети? Аналіз спостережень 5 уроків Які консультації я бажаю отримати від адміністрації школи? Інше (конкретизувати) Групова робота З якою групою (групами) вчителів я працюватиму щодо власної мети і мети школи? Методичні об’єднання, творчі групи, ШМВ Яку участь я прийму у проведенні заходів моєї групи (конкретизувати за назвою заходів і термінами проведення) Відкриті уроки Заходи предметного тижня (декади) Робота з обдарованими учнями (розв’язання олімпіадних задач) Робота з обдарованими учнями (шкільна МАН) Розробка нових навчальних посібників Методична підтримка колег, що потребують допомоги Інше (конкретизувати) Колективна робота Яку участь я планую взяти в проведенні засідань педагогічної ради? Тема педради, тема доповіді (назва заходу) Інше (конкретизувати) Звіт/ оцінка успішності Аналіз проведення запланованих в п.п. 3.1. – 3.3. заходів (факт проведення (так, ні), оцінка рівня проведення (спільно з адміністрацією), виявлені аспекти для вдосконалення, висновки) Як оцінюють досягнення мною цілей особистісного і професійного зростання я сам, мої колеги (в т.ч. адміністрація), мої учні (можливо, їхні батьки)?