Конспектування що це значить?
| Вид материала | Конспект |
СодержаниеВзято з книги Дж. Траут “Сила простоти” А.А. Милн «Винни-Пух и все-все-все») Хочу розвинути в собі Хочу вдосконалити в своїй діяльності |
- Конспектування лекцій та першоджерел з психології (методичні рекомендації), 1878.44kb.
- -, 135.09kb.
- Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
- В подготовительной группе в неделю проводится 17 занятий продолжительностью 30 минут, 24.93kb.
- Незримі скрижалі кобзаря (Містика лицарства запорозького), 2836.01kb.
- Ещаются понятия, и слово может уже не значить того, чего оно значило несколько лет, 82.39kb.
- Лософии вообще говоря не должно значить, что мы нашли в философии помимо философии, 270.35kb.
- Земля І люди в повісті О. Кобилянської "Земля", 25.79kb.
- Т. С. Макаришева1, 437.42kb.
- Курсова робота з рпс, 657.1kb.
Взято з книги Дж. Траут “Сила простоти”
- Філософія вчителя: презумпція винності?
-Но если я выстрелю в шарик, он же испортится!
- А если ты не выстрелишь, тогда испорчусь я, - сказал Пух. Он очень тщательно прицелился в шарик и выстрелил.
- Ой - ой – ой! - Вскрикнул Пух.
- Разве я не попал? - спросил Кристофер Робин.
- Не то чтобы совсем не попал, - сказал Пух, - но только не попал в шарик!
( А.А. Милн «Винни-Пух и все-все-все»)
Вчителю, що працює в сучасній школі, випало жити в епоху змін (що, згідно з славнозвісним китайським висловом, є найтяжчим з усіх можливих випробувань). Одним з аспектів цього становища є необхідність бути “законослухняним” (виконувати програму, дотримуватись всіх нормативних вимог щодо викладання свого предмету, забезпечувати високий бал при складанні учнями всіляких тестів, “зрізів знань” та екзаменів) і, водночас, “актуальним” (будувати урок орієнтуючись на реалії та запити світу, який стрімко змінюється, ускладнюється і висуває вимоги, відмінні від “нормативно передбачених” інструкцією для вчителя). Як відомо, воювати на два фронти одночасно – задача, приречена на невдачу. Тому вчитель має врешті-решт обирати свої пріоритети, вибираючи між “законослухняністю” і “актуальністю”. Ризикну ствердити, що більшість піде першим шляхом, аби не накликати на себе “праведний гнів” системи. Проте, нехтуючи “актуальністю” ми, фактично, свідомо ведемо сьогоднішніх дітей до завтрашньої некомпетентності, оскільки саме реальне життя (а не штучні навчальні програми і нормативні акти) буде давати вирішальну оцінку їхній освіті. Отже, вчитель, якщо висловлюватись мовою юриспруденції, має “презумпцію винності”. У будь-якому випадку він стає “злочинцем”: або проти системи, або ж – проти дитини. Безумовно, більшість прогресивних вчителів намагатимуться знайти компромісне рішення, в якому були б враховані в оптимальному співвідношенні “законослухняність” і “актуальність”.
- Відчуття вчителем необхідності внутрішніх змін – передумова зміни уроку
“Мы повстречали врага, и он есть мы” (Пого)
«Пух чувствовал, что он должен сказать что-нибудь полезное, но не мог придумать, что именно. И он решил вместо этого сделать что-нибудь полезное»
(А.А. Милн «Винни-Пух и все-все-все»)
“Учень – творець, він отримує право на вільний пошук, котрий аж ніяк завжди має завершуватись успіхом. Він отримує право на самооцінку, найвідповідальніше, найсерйозніше, найскладніше право... Без надання учневі права вибору не можна сформувати в того притаманний йому стиль мислення, розвинути інтуїцію, що дозволяє передбачати результати дослідження... Чи вміємо ми спілкуватись з учнем-творцем? Чи вистачить у нас сил, терпіння і мудрості дочекатися моменту, коли учень сам захоче в наукових, творчих роботах виявити свій внутрішній світ? Чи стерпимо ми непослух такого учня, чи не обійме нас гординя і чи не кинемось ми знов шукати вуздечку, спосіб покарання, щоб взяти гору над норовистим? Чи дозволимо ми йому, молодому, самоствердитися? Багато залежить від того, як сам учитель визначиться зі своїм правом вибору. Передусім, це стосується способу спілкування з учнями, з учнем на уроці та поза ним. Він (учитель)” має обрати відповіді на ряд запитань, що стосуються його педагогічних принципів, його тактики викладання. Запитання елементарні: хто ставить проблему на уроці? Хто задає питання? Хто визначає, наскільки повною була відповідь? Хто перевіряє, як засвоєний матеріал? Чи має учитель під час дискусії відфільтровувати думки достойні від недостойних? Чи можна дозволити на уроці обговорювати питання, що не стосуються даної проблеми? Чи має урок бути цікавим? Що означає “цікавий урок”? Як вигнати страх зі школи? Логіка вчителя і логіка учня, в яких співвідношеннях вони мають бути на уроці? Чого має бути більше? Можливо, коли вчитель пропонує на уроці не серію чітко продуманих запитань, а послідовність вправ, розмірковуючи над якими учень, його думка, виконує всю роботу, потрібну для моменту, що передує відкриттю, його логіка і знаходиться в належному співвідношенні з логікою учня. А може, основою пошуку обрати інтуїцію, її розкріпачувати, її стимулювати, на неї спиратися? Або щось іще?” Роздуми Окунева – нашого сучасника – переконливо повертають свідомість до думки про те, що змінам в учневі мають передувати зміни в учителеві. Наголошую, не в технологіях вчителя, а в самому вчителеві, його внутрішньому світі, його філософії. Вчитель як особистість, що внутрішньо змінюється, реагуючи на запити реального життя має стати моделлю, з якої буде проектувати себе сам учень, стаючи Особистістю Внутрішніх Змін. Про це зазначає у книзі “Не лише любов” М. Максимов: “Дитина будує свою особистість самостійно, використовуючи як каркас особистість близької їй дорослої людини, а як цемент – свої вчинки. Роль школи – в тому, щоб створити таке середовище, в якому він зможе знайти відповідний каркас і яке заохочує його до Вчинків... Дитина може почати використовувати особистість дорослого лише за умови, якщо ця особистість стала їй близькою. Треба полюбити людину і зробити так, щоб вона полюбила тебе”. Інший автор, Р. Кемпбелл в книзі “Як насправді любити дітей”, даючи визначення славнозвісному поняттю “дисципліна”, зазначає: “Дисципліна – це тренування розуму і характеру дитини, щоб вона змогла стати самостійною, здатною опановувати себе, бути достойним і конструктивним членом суспільства. Дисципліна включає: достойний приклад дорослих, моделювання ситуації, словесні і письмові інструкції, прохання, навчання, забезпечення дитини можливістю самій вчитися і накопичувати різноманітний життєвий досвід...”. Про це ж пишуть в книзі для батьків Г. Таунсенд і Дж. Клауд “Діти: кордони, кордони!”: “Щоб розвинути правильний характер у дитини, слід самому мати такий характер”. Нарешті, наш співвітчизник, П.Л. Капіца в книзі “Експеримент. Теорія. Практика” в свою чергу підкреслює важливість власного прикладу як передумови самоосвіти учнів: “Хороший вчений, коли викладає, завжди вчиться сам. По-перше, він перевіряє свої знання, тому що лише ясно роз’яснивши іншому, можеш бути певним, що сам розумієш питання. По-друге, коли шукаєш форму опису того чи іншого питання, часто приходять нові ідеї. По-третє, ті, часто недоречні питання, які задають студенти після лекцій, неперевершено стимулюють думку і вимушують з абсолютно нової точки зору поглянути на те явище, до якого підходимо завжди стандартно.... Якщо ви хочете продовжувати зростати як науковці, вам треба не втрачати зв’язку з зростаючим поколінням, вчити його і вчитися у нього...”
В нашій школі ми знайшли спосіб активізувати, конкретизувати абстрактне поняття «зміни в учителеві» за рахунок впровадження так званої «Програми самовдосконалення». Передусім, впровадження її є абсолютно доброчинною справою самого учителя оскільки сам момент примусу нівечить ідею самостійності, свідомого самоспрямування на внутрішні зміни, самовдосконалення. Програму складає сам вчитель, але він може скористатись допомогою психолога, завуча, директора, своїх колег-вчителів і навіть учнів. Програма потрібна йому, а не адміністрації школи (хоча адміністрація і координує сам процес складання програм, цікавлячись чим живуть і чим прагнуть жити вчителі, які цілі перед собою ставлять). І контроль за виконанням програми – задача самого автора, а не «зовнішніх контролерів» Зразок програми я склав спочатку сам, залишив в учительській, де протягом трьох тижнів всі бажаючі могли ознайомитись з нею і потім скласти свою власну програму. В кінці навчального року ті, хто складали програму спробували проаналізувати (не для офіційного звіту, а для самих себе) чи вдалося виконати заплановане в програмі. І, що цікаво, віднайшли, що в тій чи іншій мірі мета, що була поставлена на початку року, була досягнута. Нижче я подаю зразок моєї першої програми (на 2004-2005 навчальний рік)
| Моя програма особистісного і професійного самовдосконалення на 2004-2005 н.р.
1.6. ХОЧУ РОЗВИНУТИ В СОБІ:
1.7. ХОЧУ ВДОСКОНАЛИТИ В СВОЇЙ ДІЯЛЬНОСТІ: Як учитель:
Як директор школи:
|
Аналогічні програми кожен бажаючий з учителів складав сам, а, крім того, ми розробили зразок програми самовдосконалення для учня, в якій він міг би обрати для себе як особистісні риси, над якими він бажає працювати, так і визначити рівень навчальних досягнень з кожного предмета, орієнтуючись на який він спробує підвищити свій навчальний бал. Зразки програм самовдосконалення для вчителя і для учнів я розмістив у додатках до цієї роботи
- Від нової філософії уроку – до нових педагогічних технологій (перші кроки)
- Урок очима учнів...
“Багато чого я навчився в своїх наставників, ще більше – у своїх товаришів, але найбільше – у своїх учнів”