Світова література І культура

Вид материала

Документы

Содержание

ФРеДЕРІК СТЕНДАЛЬ
З теорії літератури

Подобный материал:

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 42

ФРеДЕРІК СТЕНДАЛЬ

(справжнє ім’я – Анрі Марі Бейль)

(1783 – 1842)

Ф. Стендаль народився в Греноблі, на півдні Франції, жив у добу великих потрясінь та змін у житті Франції (Велика Французька революція; Реставрація; революція 1830 р.). На формування особистості письменника відчутний вплив справили ідеї Просвітництва, зокрема Жан Жака Руссо і Вольтера.

Закінчивши школу, Стендаль їде в Париж, в чині офіцера наполеонівської армії бере участь у військових діях у Німеччині, в Австрії, у поході на Росію. Завершилась його військова кар'єра вже після падіння Наполеона. Коли до влади повернулися Бурбони, Стендаль переїздить до Італії, де сходиться з політичним рухом карбонаріїв, знайомиться з Байроном. Після революції 1830 р. знов вступає на державну службу – французьким консулом у центральній Італії. Смерть його навесні 1842 року настала від апоплексичного удару.

Письменник виріс і сформувався як особистість в умовах революції, тому йому була огидною затхла доба Реставрації.

Особливості методу Cтендаля. Свої погляди на літературу Стендаль виклав у трактаті "Расін і Шекспір" (1823 – 1825 рр.). Історія мистецтва, на думку Стендаля, – вічна зміна класицизму і романтизму. Расін був прапором класицистів, Шекспір – романтиків. Cтендаль вважав себе романтиком, хоча його творчим методом був реалізм.

Особливості психологізму. Cтендаль – один із найкращих письменників-психологів у світовій літературі. Пророчими для його творчості стали його ж слова про те, що ХІХ століття буде відрізнятися від усіх попередніх віків точним і полум'яним зображенням людського серця. Письменник прагнув точно "прочитати" свою добу, але не стільки в її безпосередньо предметному ("зовнішньому") – об’єктивному вигляді, скільки пропущеному через свідомість, психіку, почуття, емоції, тобто через внутрішній світ сучасної йому людини.

Роман "Червоне і чорне" (1830 рік). Задум роману виник ще в 1827 році, а надрукував його письменник лише після падіння режиму Реставрації (у ході липневої революції 1830 р.).

Ідейний пафос роману. Реставрація, за Cтендалем, вбиває в людині бажання діяти, енергію або направляє їх почуття в річище неприхованого користолюбства. Письменник був упевнений, що сучасне суспільство несумісне зі щастям.

Сюжетно-композиційні особливості твору. Жанр. Фабула роману заснована на реальних подіях, пов'язаних із судовою справою Антуана Берте. У романі йдеться про трагічну долю талановитого плебея у Франції доби Реставрації. У сюжеті роману відтворені типові риси цілої доби в головних закономірностях її історичного розвитку. Хронікально-лінійна композиція роману організується біографією основного героя Жульєна Сореля.

Сюжет побудований на історії духовного життя героя, становленні його характеру, який представлений у складній та драматичній взаємодії з соціальним середовищем. Сюжет рухає не інтрига, а дія, яка перенесена в душу і розум Жульєна, котрий весь час суворо аналізує ситуацію і себе в ній, перед тим як наважитися на вчинок, який визначає подальший розвиток подій. Тому особливо важливі у творі внутрішні монологи героя. Точне і проникливе зображення людського серця визначає поетику "Червоного і чорного" як соціально-психологічного роману.

Зміст назви. Проблематика. Назва роману має символічне значення. Червоне символізує революцію, чорне – колір реакції. Але цим не вичерпується визначення символічного змісту роману. Він може бути пов'язаний і з вибором кар’єри головним героєм. Якби він жив у часи Імперії, то був би військовим (червоне). Але в добу Реставрації вигідніше бути священиком, звідси – чорне. Підзаголовок роману – "Хроніка ХІХ століття" – визначає одну з проблем роману – історично точне відтворення картини суспільного життя Франції доби Реставрації. Друга проблема – трагічна доля талановитого юнака в умовах Реставрації.

Система образів. У романі представлені основні соціальні прошарки: аристократія (маєток де Ла Моля); провінційне дворянство (будинок де Реналя); вищі і середні прошарки духовенства (єпископ Агдський, преподобні отці Безансонської семінарії, абат Шелан); буржуазія (Вально), дрібні підприємці (друг героя Фуке), селяни (родина Сорелей). Основні процеси, які відбуваються в цих прошарках: 1) деградація дворянства; 2) зростання буржуазії; 3) влада грошей.

Мер Вер'єра де Реналь готовий на будь-які витрати заради того, щоб його не зарізали слуги, якщо повториться революція. Його суперник Вально доводить, що на зміну старій аристократії приходить буржуазія, яка все більше набирає силу. Вально нажив свій капітал шахрайством і підлістю. Це дуже цинічна людина, у якої немає ні честі, ні совісті. Але саме він кінець кінцем стає першою людиною Вер'єра, одержує титул барона і права головного судді, який і засуджує Жульєна на смертнуї кару.

У світі, який оточує Жульєна, жагою збагачення охоплений не тільки Вально. Cтендаль показав, що "обуржуазюватися суспільство почало задовго до липневої революції". Маркіз де Ла Моль вдало грає на біржі, де Реналь володіє цвяховим заводом і скупає землі, навіть старий Сорель, який за гроші уступив свого сина меру Вер’єра, радіє передсмертному заповіту Жульєна. Клерикальний світ письменник малює як ідеальне релігійне виправдання соціальної несправедливості, лицемірства морального пригноблення, яке існує в суспільстві.

Образ Жульєна Сореля. Соціальна загостреність узагальнень у романі підкреслює трагедію долі головного героя. В образі Жульєна Сореля Стендаль "моделював" історичну дійсність. Син теслі, Жульєн не одержав систематичної освіти, але був кращим учнем місцевого священика, багато думав, читав. Талановитий плебей, він увібрав найважливіші риси свого народу, розбудженого до життя Великою французькою революцією: відвагу, енергію, чесність, твердість духу, непохитність у досягненні мети. Він завжди (в особняку де Реналя, в домі Вально, у паризькому палаці де Ла Моля, у залі засідань вер'єрського суду) лишається людиною свого класу. Він мріє досягти слави і місця під сонцем завдяки власному таланту, енергії (його надихає приклад Наполеона, теж вихідця з третього стану). Але Сорель живе в іншу добу. У період Реставрації зробити достойну кар'єру прямим і чесним шляхом неможливо.

Протирічне поєднання в натурі Жульєна плебейського, революційного, незалежного та шляхетного з честолюбством, яке веде його на шлях лицемірства, помсту і злочин, утворює основу складного характеру героя. Протиборство цих антагоністичних рис визначають внутрішній драматизм Жульєна.

Шлях угору, який він проходить в романі, це шлях втрати ним кращих людських якостей. Коли Жульєн досягає мети, стає віконтом де Ля Верней та зятем маркіза, з'ясовується, що гра не варта свічок. Перспектива такого щастя не може задовольнити героя. Причина тому – жива душа, яка збереглася в Сореля, попри на всі насильства над нею. Він пережив сильне потрясіння, коли стріляв у Луїзу де Реналь, яку палко кохав. Пережите, подібно катарсису давньогрецької трагедії, морально просвітлює героя, очищає його від пороків суспільства.

На гільйотину Сореля відправляють не за постріл, а за те, що він, плебей, осмілився обуритися соціальною несправедливістю і повстати проти своєї жалюгідної долі.

Жіночі образи. Луїза де Реналь утілює моральний ідеал Стендаля. Образ Матильди – честолюбний ідеал Жульєна.

Стендаль – чудовий аналітик людської душі. Толстой захоплювався талантом Стендаля–психолога і вважав себе його учнем.

З теорії літератури