Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Місяця жовтня в 31-ий день Святих апостолів з [числа] сімдєсяти: Стахія, Амплія, Урвана, Наркиса, Апеллія та Аристовула
У той-таки день святого мученика Єпимаха
У той-таки день житіє преподобних отців наших Спиридона та Никодима, проскурників Печерських
Подобный материал:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46

Місяця жовтня в 31-ий день

Святих апостолів з [числа] сімдєсяти: Стахія, Амплія, Урвана, Наркиса, Апеллія та Аристовула


Святого Стахія було поставлено від апостола Андрія єпископом у Візантії, збудував купно зі святим Андрієм церкву в Аргирополі і, багато вірних зібравши, повчав їх спасительному життю, і трудився в тому подвизі на людське спасіння шістнадцять років та й з миром заснув. Амплій же та Урван також єпископами були, від того-таки апостола поставлені: Амплій у Діосполі, Урван у Македонії; проповідуючи Христа й ідолів знищуючи, підняли на себе юдеїв та еллінів, і від них побиті були, вінця мученичого собі сплітаючи. Наркис же в Атенах, Апелій в Іраклії, Аристовул у Британії424 Христове проповідували Євангеліє, після багатьох трудів та подвигів блаясенні свої душі в руки Господу віддали.

У той-таки день святого мученика Єпимаха


Святий мученик Єпимах родом був із Єгипту, мав батьків християн, від юності ж полюбив Бога і для Нього одного захотів пожити. Пішов-бо у пустелю, наслідуючи святому Івану Хрестителю, і довгий час в горі Пилусійській пробув. Не маючи ж якогось наставника від святих отців у суворім пустельницькім житті, наставлявся від Духа Божого, і любов, яка є до Бога, учителем йому була, повчаючи його в усьому чеснотливому житті — хто-бо так, як любов Божа, може навчити людину добротворенню?425 Вона навчила святих апостолів покинути все й піти вслід обіднілого Господа; вона навчила преподобних отців "тинятися в овечих та козячих шкурах, відкинутих, засумованих, скривджених"426; вона навчила святих мучеників та мучениць за Христа щиро страждати. Казав дехто: "Тебе, Женише мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю". Вона і святого Єпимаха навчила зносити пустельні подвиги й труди, терпіти від ворогів усілякі напасті, свято в Бозі жити й бути готовим за Нього на смерть. Жив же святий Єпимах у пустельнім усамітненні літа достатні й почув, що в Олександрії християни мучені є від нечестивих, і багато хто, боячись лютих мук, одні втікають у гори і в пустелях ховаються, інші-бо від віри відпадають. Розпалився тож ревністю за Бога, покинув пустелю і рушив до Олександрії, бажаючи постати до крові за свідчення Ісуса Христа. Побачив у місті беззаконня і свари нечестивих ідолопоклонників і що бісівське злочестя вельми примножилося, Христова ж частина умалена, обезчещена сквернами і святиня Господня. Ввійшов до храму ідольського дерзновенно перед усіми в час бісівського празника і жертви їхні перекинув, а ідолів скинув на землю та й побив. Через це схоплений був і до ігемона Апеліяна приведений427. Побачивши ігемона, який сидів на судищі й християн мучив, мужнім серцем кинувся на нього, бажаючи його вбити, і вбив би, коли б наближені його не утримали, — так по-ревнував за Господа Бога свого. Ігемон же здивувався такому дерзновенню простого і в рубища одягненого чоловіка і повелів його вкинути в темницю, доки не намислить, якими б його погубити муками.

Було в темниці безліч вірних, яких тримали за Христове ісповідання, їх-бо всіх Єпимах вустами, Святого Духа наповненими, до подвигу укріпляв. І настільки вірних слова його укріпили до страждання, що жоден із них не устрашився ані відпав од віри, але всі із дбанням за істинного Бога кров свою пролили і після різних мук душі свої поклали. Нарешті святий Єпимах виведений був на люті муки, як такий, що не лише у Христа вірує і празнику їхньому сум'яття учинив, але й на самого ігемона дерзнув, бажаючи вбити його. Спершу-бо підвішений був і кігтями залізними шарпаний, тоді каменем його били, ламаючи кістки його. Він же у муках казав: "Коли Господь мій Ісус Христос заради мене розіп'ятий і списом пробитий був, і оцтом напоєний, чи не маю і я бути причасником його страждань? Більших мук хочу за ці, які на мене накладаєте, бийте мене, плюйте на мене, вінця тернового накладіте мені на голову, дайте мені тростину в руки й жовчю напійте, всю плоть мою єдиною раною учиніте, на хресті розіпніте мене і списом проколіте — що перетерпів Господь мій, те і я хочу терпіти". Шарпали [тіло] святому й били; стояв охрест численний люд і на мучення його дивився.

Була серед людей одна жінка, що поблизу стояла, одне око мала сліпе, з більмом. Вона побачила таке страждання святого Єпимаха, плакала й незмигно на нього дивилась. Від лютого шарпання та биття відлітала плоть і бризкала кров далеко. Впала крапля крові його на око сліпої тієї жінки, і тоді прозріло око428 і стало світле й доброглядне, як і друге. Жінка ж, діставши зцілення від краплі крові, що на око впала, закричала: "Великий Бог, якого цей стралсдалець ісповідує!"429 По тому відсікли йому голову, і так віддав душу свою святу у руки Господа Бога, за якого і постраждав.

У той-таки день житіє преподобних отців наших Спиридона та Никодима, проскурників Печерських430


Усяка благословенна душа проста є431, не має в собі лукавства й улесливості, як посудина й житло самого Бога, оскільки Бог Дух є простий. Про те й апостол говорить: "Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих"432. З таких вибраних був преподобний отець наш Спиридон, про якого тут належить нам [сказати] слово. Цей-бо блаженний родом був не з міста, а від одного села, не навчений вправності книжної і невіглас був у слові, але не розумом духовним і не ділами боговгодними, бо страх Божий, котрий є начало премудрості, мав у своєму серці. Прийшов до Печерського монастиря і прийняв суворе іноче життя. Не відаючи ж Писання, почав учитися книгам, хоча літами й немолодий був. І вивчив увесь Псалтир із вуст, і так трудився міцно для спасіння душі своєї, ненастанно співаючи Псалтир, що й весь кожного дня закінчував. Пимен-Постник, що був тоді ігуменом, побачив, що він чоловік смиренний і трудолюбний, завжди старанний у молитві та в пості і в усьому непорочний, доручив йому доброприємне послушання: хай пече хліб, який приносять до божественної літургії на таїнство Тіла Христового, що зветься проскури. Блаженний-бо Спиридон щиро до пекарні пішов, не змінивши свого подвига й труду духовного, і доручену собі роботу чинив із усяким благоговінням та страхом Божим. Витвори рук його були приготовлені чисто й непорочно на ясертви, які приносяться від ієрея; плід же вуст приношення його — жертва хвалена, скерована до Бога. Бо чи дрова рубав, чи тісто місив, безнастанно в устах своїх псалми Давидові мав, щоб щодня, за звичаєм своїм, закінчувати весь Псалтир — так воно й було.



Якось блаженний робив звичну свою роботу: запалив піч, щоб випекти проскури, і тут від вибухлого полум'я запалилася покрівля хоромини. Тоді блаженний узяв мантію свою й затулив нею челюсті печі, а в своєї волосяниці зав'язавши рукава, до колодязя з нею побіг і наповнив її водою. І, швидко повертаючись із водою, гукав братію, щоб допомогли йому загасити. Братія ж, прийшовши, побачила дивну річ: не згоріла мантія, якою затулив блаженний челюсті печі, і не витекла із волосяниці вода. Нею-бо погасили запалену хоромину і вельми прославили Бога.

Був цьому блаясенному Спиридонові співдільник, брат на ім'я Никодим, що в усьому однодумний із ним був і одного норову в молитвах та ручній праці.

Ці обидва добре й боговгідно послужили в печенні проскур тридцять літ, чисто й непорочно здійснюючи своє діло. По тому в доброму ісповіданні переставилися і насичуються славою Божою, якого бачать не у вигляді принесеного для того хліба, а лицем до лиця. їхніми ж святими молитвами нехай і ми наситимося достойно хліба життєвого — благодаті й слави Христа Ісуса, Йому ж із Богом-Отцем і зі Святим Духом належить честь, слава й поклоніння тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

кінець другої книги