Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Місяця жовтня в 27-ий день Страждання святого мученика Нестора
У той-таки день житіє преподобного отця нашого Нестора, літописця Руського
Подобный материал:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   46

Місяця жовтня в 27-ий день

Страждання святого мученика Нестора


Нечестивий цар Максиміян, прозваний Геркулій, приятель Диоклитіянів, прийшовши до міста Солуня і, вкинувши святого Димитрія, антипата, через його Христове ісповідування у темницю, вправлявся в іграх та гля-далищах і хвалився один борцем своїм, на ім'я Лий, що був із вандальського народу, що ніхто не зможе його здолати. Був же той Лий ніби другий Голіат, великий тілом більше всіх людей, страшний на вигляд, звіроподібний і звіроноровний, голос же його ніби голос лева рикливий, аж від самого його вигляду й голосу тремтіли всі, що дивилися на нього. Міць же його була невимовна й нездоланна сила, бо нечисті духи в ньому жили, і ніхто супроти них постати не міг. І вже без числа людей хоробрих та міцних убив, і вельми любив його цар за таку міць, бо як і сам був неситий на кров людську, то такого й любив, котрий усю свою тілесну силу повернув на пролиття людської крові. Оцьому поганому Лию учинив цар посеред міста на стовпах помоста високого й великого382, на якому мав боротьбу чинити, щоб усі бачили. Під помостом же безліч списів та іншого гострого оружжя і заліз поставлено гостряками догори, щоб Лий, коли кого поборов, то й скинув на те гостре оружжя, на якому впалий, проткнувшись, помирав. І так Лий боровся з людьми і кидав їх під помоста на списи і смерті їх віддавав. Цар же з усією множністю своїх воїнів на те дивився з радістю і гордий був зі свого борця. Дивився те видовище й солунський люд, серед якого було багато вірних, і, бачачи, як проливається кров людська від нелюдського того звіра, тяжко зітхав — багатьох-бо християн убив, їх-бо примусом нечестиві на помоста тягли і примушували, щоб боролися з Лиєм.

Був у тому місті юнак один, на ім'я Нестор, тілом сильний, лицем красний, мало зарослий волоссям на бороді, знайомий святого великомученика Димитрія, від нього й вірі святій навчився. Цей, побачивши, як неповинно вбиваються християни, розпалився ревністю і захотів братися із тим Лиєм. Пішов-бо до святого Димитрія, який сидів у темниці, повідав йому, що Лий багато християн у нинішній день убив. "Помолися ж бо про мене, угодниче Божий, щоб через твої святі молитви допоміг мені Бог, і піду боротися із тим супостатом, і переможу його, і припиню наругу християнам". Святий же Димитрій учинив на чолі та грудях його хресне знамення, благословив його й прорік, кажучи: "Лия переможеш і за Христа мучений будеш!" Узяв-бо благословення святий Нестор, пішов швидко на видовище і, скинувши одяг свій, перед усіма велеголосно зголосив: "Хочу я з Лиєм братися!" Цар же побачив таке юначе дерзновення, здивувався, пожалів красу та юність його, та й каже до нього: "Хіба не бачив ти, скількох Лий ліпших за тебе і сильніших переміг? Ти ж, малий зростом і молодий на літа, дерзаєш піти супроти такого, рівного якому не виявить підсоння!" Нестор же мовив: "Хоч малий я є і немічний, однак велика є і непереможна сила Христа мого, на Нього і сподіваюся, і в Його ім'я хочу зчепитися із тим велетнем". Цар же, почувши ім'я Христове і пізнавши, що Нестор християнин є, розгнівався й повелів відтак йому йти на по-моста, гадаючи, що те саме буде Несторові від Лия, що сталося й іншим. І зійшов святий Нестор, наготований на борительне місце. Лий же, граючи і скачучи, пішов на святого. Він же, коли побачив Лия, який наближався, огородив себе хресним знаменням і великим голосом вигукнув, кажучи: "Боже Димитровий, допоможи мені!" — і тоді зчепився із супостатом, почавши боротися. Бог же, який укріпив колись Давида на Голіата, укріпив і раба свого Нестора на поганого Лия для посоромлення нечестивого царя, а вірним своїм на веселощі, бо малий Нестор більший виявився своєю хоробрістю перед великим Лиєм, його ж, як птицю, схопив і скинув із того високого помосту на гостре списся, на яке Лий упав, ніби великий дуб, зле викинувши окаянну свою душу, і загинула пам'ять його із шумом, знищилися горда його сила й марнотне Максиміянове величання від свого борця. Весь же люд солунський, найбільше ж християни, побачивши несподівану ту й преславну перемогу, гучним закричали голосом: "Великий Бог Димитрієвий!" Цар же, вставши, із ганьбою відійшов у палати свої, сумуючи й тужачи вельми за улюбленим своїм Лиєм. Розгнівався ж вельми на святого Нестора, повелів схопити його і дізнався, що Димитрій був винуватцем Лиєвої смерті, бо він Нестора на подвига укріпив, пророкувавши йому перемогу, тож повелів обох убити. Димитрій-бо святий списами був заколений, а святого Нестора усікли в голову, і тепер обидва від подвиго-положника Христа приймають вінці перемоги в Царстві Небесному, чого й ми нехай сподобимося молитвами святих страстотерпців.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Нестора, літописця Руського383


Кожна річ, коли писанням утверджена не буде, прийде у забуття та невідання. Також і про саме начало, й першу будову світу, і про самого родоначальника нашого Адама; коли б не був Мойсей од Бога навчений та у книгах своїх не залишив нам те, усе б довгота часу покрила, як тьма, і привела б у невідання. Але Бог, творячи пам'ять чудес своїх, у який хоче час описувачів подає, щоб могли користуватися наступні роди, прочитавши накреслене ними. Відповідно до того і в останнії ції літа явив Господь у Руській нашій землі, в Печерському святому монастирі, завжди пам'ятного письменника, преподобного отця нашого Нестора, що просвітив наші очі, приводячи нас у користь та подяку Богові, коли написав нам про начало й першу будову Руського нашого світу не тільки зовнішнього, а найбільше внутрішнього й духовного; кажу про заснування і подвиги життя іночого, чинного в Русі й насадженого, як у раю, в Печерському святому монастирі, і про духовного родоначальника нашого, вже не звабленого, про преподобного Антонія та інших, що наслідували йому, і породжених духом од нього печерських святих; від них-бо і був цей достохвальний письменник, який їхні святоліпні житія не лише тростиною на хартії написав, але й рівноподвижними ділами на непорочній своїй душі; тим-то самого себе вписав у книги життя вічного, як почулося йому: "Радуйтеся, що імена ваші написані є на небесах!"

Цей ото блаженний отець наш Нестор прийшов до них, безмовного преподобного Антонія у печері і блаженного Теодосія, який будував монастир, бажаючи святого ангельського іночого образу; мав він якраз сімнадцять років од народження свого, і тоді, хоч не був ще інок, набув усілякої чернечої чесноти, чистоти тілесної і душевної, добровільної убогості, глибокої смиренності, беззаперечного послушання, міцного пощення, безперервного моління, невсипущого дбання та й інші рівноангельські труди мав усілякі, а, наслідуючи життю самих першоначальників святих печерських Антонія і Теодосія, від тієї святої двоїни прийняв люб'язно у доброцвітній своїй юності всіляку заповідь, як дитя від сочків молоко і як олень спраглий воду від двох джерел, що течуть посеред гір у печерах. Являє-бо в писанні своєму, що мав велику любов до тих преподобних основників не словом, ані язиком, але ділом та істиною384 і що вельми прославляв Бога в тілі своїм і в душі своїй385, бачачи добрі діла, які світяться, тих двох великих світил Руського неба. Після ж чесної перед Господом смерті тих преподобних отців цей блаженний отець наш Нестор не тільки ділами мирськими для світу помер, що й раніше, будучи на пробі, сотворив був, але вже й мирським образом і прийняв святий ангельський іночий образ від преподобного Стефана, ігумена печерського, потім і на дияконську ступінь од нього ж виведений був; і тоді, бачачи на собі подвійний агельський сан, чернечий і дияконський, день від дня чесноти подвоюючи, умертвляючи всі пристрасті плотські і творячи всіляку істину, щоб не бути ніколи плотським, а в усьому духовним та істинним рабом і поклонником Божим, добре знав, що сам Бог сказав: "Бог є дух і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в істині вклонятись"386. Однак являє у відомому своєму писанні, як перемагати духа лукавого (в ньому-бо істини нема), що не поклоняється Господеві, а найбільше невимовним смиренням; всюди-бо, смиряючись, називає себе недостойним, грубим, невігласом і наповненим безліччю гріхів.

Коли ж Богом зрушена братія сотворила раду: викопати мощі преподобного Теодосія і перенести їх із печери в Богом створену Печерську церкву, — тоді на це послушання перший був цей блаженний Нестор і з великою вірою та молінням у ділі, копаючи вночі, потрудився, багатоцінний цей бісер Печерського святого монастиря, чесні, кажу, мощі преподобного Теодосія викопав і перед печеру виніс; великим тоді чудесам самовидцем був, як сам про це повідає.

Прожив літ достатньо, трудячись у ділах літописання і літа вічні поминаючи, і так добре вгодив Творцю літ; по тому по літах достатніх врем'яних переставився у вічність, і покладений був у печері, де й досі чесне його тіло у чудотворнім нетлінні почиває, свідчачи, що преподобний цей письменник житій святих і літ написав собі нетлінно житло на небесах і благословенний є нетлінним вінцем літа благодаті Божої, літа Господнього догідного.

Молитвами ж преподобного цього письменника хай би й ми були вписані у книги життя Агнця Божого, Його ж літа не зменшаться, Йому ж із Богом, Отцем та животворящим Духом належить од нас усіляка слава, честь і поклоніння тепер, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день страждання святих мучеників: Капітоліни та Єротиїди, рабині її, що постраждали в царство Диоклитіянове. І святого мученика Марка, і тих, що з ним.