Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
У той-таки день страждання святого апостола Ананії
У той-таки день пам'ять преподобного Романа, творця кондаків
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   46

У той-таки день страждання святого апостола Ананії27


Святий апостол Ананія — один із сімдесятьох, був єпископом у Дамаску-місті. Він апостола Павла хрестив28. Господь-бо явився йому в видінні, повеліваючи, хай іде на вулицю, що зветься Права, і там хай розшукає в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, що молитву діє. Ананія відмовлявся, знаючи, скільки зла Савло сотворив святим у Єрусалимі і з яким наміром у Дамаск прийшов — ув'язнити всіх, що закликають ім'я Господнє. Господь же переконував його, кажучи: "Іди, мов посудина вибрана є мені той!" І тоді Ананія, за повелінням Господнім, устав і пішов до Савла і, поклавши на нього руки, рече: "Савле, брате, Господь, що явився тобі у дорозі, послав мене, аби прозрів ти і наповнився Духа Святого". І тоді Савло прозрів і хрестив його Ананія.

По кількох днях, коли юдеї радилися, щоб убити Павла через таку переміну його, що з гонителя учинився проповідником імені Ісусового, тоді Ананія з іншими учнями сховали його, спустивши зі стіни у кошику; сам же, входячи у сонмища юдейські, дерзновенно проповідував ім'я Господнє не тільки юдеям, але й язичникам, благовістячи Євангеліє царства. Пішов-бо із Дамаска до Єлевтерополя і там людям путь спасіння показав і, недужих зціляючи, багатьох до Христової віри привів.

У ті дні був у Єлевтерополі ігемон Лукіян, який поклонявся творінням, а не Творцю, його диявол підняв на християн і спонукав його послати по всій своїй області таке писання:

"Коли когось знайдуть, що іменує Христа і поклоняється Розп'ятому, того лютим мукам віддати повеліваємо, а хто, відкинувшись Христа, принесе жертви безсмертним богам, той від нас сподобиться дарів і честі".

Як вийшло таке злохитренне писання, знайдений був святий Ананія у тій країні, котрий, проходячи, просвічував проповіддю святого Євангелія і лікував у людей усілякі хвороби, був-бо Господь із ним, творячи значну потугу руками його. Спіймали ж святого Ананію ідолопоклонники, привели перед ігемона Лукіяна, і від нього святий був понуджений у різний спосіб, щоб приніс жертви ідолам. І не послухався його, а відказав, мовлячи: "Не поклонюся фальшивим богам, але одному лише істинному Господу Богові моєму Ісусу Христу поклонюся, Його ж бо очі мої бачили, і вуста бесідували з Ним не тільки коли як людина на землі був, але й після вознесіння Його на небеса. Коли був я в Дамаску, явився мені Сам і послав зцілити Савла, його ж бо дивною своєю премудрістю та силою навернув до пізнання істини — і всіх нас од бісівської руки збавить і приведе до Отця свого. Цьому ото кланяюсь, а не бісам, які хочуть погубити увесь рід людський".

Ігемон же почав погрожувати йому муками, коли повеленого не сотворить, але він, як стовп непорушний, стояв в ісповіданні Христовому. Звів-бо в небо руки свої і рече: "Господи Ісусе Христе, Сине благословенного Отця, послухай молитви моєї і учини мене достойним частки блаженних апостолів у майбутньому віці; як спас Ти Савла істинною порадою, спаси й мене від руки нечестивого цього, що супротивиться істині, — хай не учиниться воля його на мені, щоб не вловив мене сітями підступу свого і не позбавив мене Царства Небесного, уготованого всім тим, що люблять істини Твої і хоронять заповіді Твої!"

Ігемон же, не терплячи чути численних слів його, повелів, простерши на землі, бити його. Коли слуги били його сильно, оповісник кричав: "Послухай князя, не протився повелінню його, принеси жертви богам, яким цілий світ поклоняється!" Коли ж перестали бити, сказав ігемон до святого: "Тепер ти пощади душу свою і, послухавши мене, відкинься Розп'ятого, щоб не наніс тобі лютіших мук я". На те відповів Ананія: "Що сказав тобі я спершу, те ж і тепер казати не перестаю, що Бога мого не відкинуся і не приступлю до бездушного каміння й дерева, яких ви за богів пошановуєте".

Князь же, бачачи його несхитного, повелів кігтями залізними обідрати ребра його і свічками запаленими підпалити рани. Святий же терпів, очі зводячи до неба, і старанно молився. Після тих мук каже мучитель: "Доки в непокорі перебуватимеш, доки не помилуєш самого себе і не поклонишся великим богам? Чи ж догідно тобі страждати марно задля якогось Христа, якого жидове розіп'яли, аніж цілим та здоровим бути? Не відпущу тебе живого, коли й далі такий непокірний будеш". Відповідає святий: "Роби, що хочеш, вороже Божий, друже дияволів, чув-бо від мене багато разів, що не поклонюся богам твоїм, хіба єдиному Богові, що є Отець единородного його Сина і начало Святого Духа, котрий сотворив небо й землю і все, що в них; в Нього ж увірував, це Той дав силу весь день стояти мені міцно перед тобою і доблесно муки такі терпіти, пощо більше труду собі завдаєш, адже про мене чував ти, що волі твоїй не покорюся. Чини, не гаючись, що намислив учинити!"

Мучитель же ярості сповнився, звелів людям узяти святого Ананію і, вивівши з міста, камінням побити його. І взяли його беззаконні люди, повели на місце забиття і там поставили його просто та й побивали камінням як другого Стефана. Він же велеголосно рече: "Господи Ісусе Христе, віддаю Тобі до рук душу свою!" І так помер, витерпівши мучення, відійшов до небесних поселень.

Трапилося тоді прийти туди кільком вірним чоловікам із Дамаску, вони взяли святе тіло Христового апостола, чесно у Дамаск віднесли і на батьківщині його поховали.

У той-таки день пам'ять преподобного Романа, творця кондаків


Святий Роман із Сирії родом, у Ємесинському місті вихований. З молодості Богові пригоджати почав, живучи в дівстві та цнотливості. Спершу у церкві Виритській пономарем був, тоді в Константинаград прийшов у літа царя Анастасія і пробував у церкві Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, що в Кирах, в чеснотливому житті вправлявся у пості та молитвах, трудячи тіло своє численними подвигами та всеношним стоянням. Ходив-бо із вечора у Влахерну і продовж цілої ночі стояв на молитві і знову у Кири повертався. Тоді і в Софійській церкві поставлений був на пономарське служіння. Не знаючи ж писання книжного, премудрий був добрими справами, ними ж перевищував премудрих книжників, і більший у нього був розум, що шукав Бога, аніж у тих, котрі шукають премудрості віку цього. Був-бо ніби один із тих, про яких вістить апостол: "Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити премудрих"29. Любив-бо його патріарх Євтимій через його чеснотливе життя і, бачачи труди його в церкві, що з усім щиросердям припадає до послушання свого, через те дав йому рівний поділ із кліриками. Нарікали клірики на патріарха, кажучи: "Невігласа справжнього рівним нам учинив ти!" Ненавиділи отож Романа й капості йому чинили.

Якось у навечір'я празника Різдва Христового прийшов цар у церкву, і Романа, який розставляв світильники у храмі, взяли клірики й потягли на амвон, кажучи: "Ти рівної частки із нами є сподоблений, отож, зійшовши на амвон, рівно заспівай, як і ми, богохвальну пісню!" Це чинили на оганьблення його, заздрістю охоплені, знаючи, що не відає писання і не зможе того вчинити. Роман же, таке ганення від кліриків прийнявши при царі й усьому народі, що був у церкві, засоромився вельми і заплакав. Після відпусту вийшли всі із церкви, він же повергся перед образом Пресвятої Богородиці, гірко ридаючи й молячись. Довго плакав та молився, тоді встав і пішов у дім свій і не прийняв їжі від печалі, а заснув трохи. І тут явилася йому уві сні Пресвята Владичиця Богородиця, яка всім скорботним є втіха, тримаючи в руці малий книжний збиток, і рече тихим голосом Романові: "Розтули вуста!" Коли ж він розтулив вуста свої, вклала збиток Владичиця30, кажучи: "З'їж оце!" Роман же з'їв і проковтнув хартію, тоді пробудивсь і нікого не побачив: невидима-бо стала та, що йому явилася. Наповнилося ж його серце невимовної насолоди та втіхи духовної і, розмірковуючи про бачене, відчув у розумі своєму розуміння книжне, розкрила-бо йому Діва Богородиця, як колись Син її, розум апостолів, щоб розуміли Писання31, і наповнилося його серце премудрості великої і почав зі сльозами віддавати подяку навчительці своїй, що в малому часі врозумила його більше, аніж хтось через довгі літа учився розуміти.

Настав-бо час усеношного співання, рушив у церкву, радіючи й веселячись од благодаті, даної йому від благодатної Дівиці. Коли ж настав час співання кондака, вийшов святий Роман на амвон — був-бо звичай на амвоні кондака співати одному клірикові — і заспівав солодким голосом власного кондака, якого він в умі своєму склав, мовлячи:

Діва сьогодні пребагатого родить, І земля вертеп неприступному приносить, — та інше.

Усі, це бачачи та чуючи, здивувалися і з насолодою спів той вислухали, вбираючи силу співаних слів. Після відспівання запитав патріарх, звідкіля у нього ця премудрість? Він же не змовчав про Богородичну силу, а оповів її благодать, прославляючи небесну навчительку, що врозумила його. Посоромилися клірики, що скривдили його, і, покаявшись, припали до ніг Романових, просячи прощення. Патріарх же поставив його тоді дияконом, і текла від уст його, ніби ріка, премудрість, а ті, що йому докучали щодо простоти й невігластва, потім од нього навчалися. Сотворив-бо множність кондаків празникам Господнім, та Богородичним, та нарочитим святим, що було кондаків його тисячі й більше. І від усіх пошанований і люблений був вельми. Прожив час життя свого боговогодно й праведно і преставився у вічні поселення, і тепер із ликами ангельськими пісню трисвяту співає Богові навіки. Амінь.

У той день преподобного мученика Михаила, ігумена обителі Зовійської, в царство Константина та Ірини від агарян схопленого і за Христа убитого, і з ним преподобномучеників тридцять і шести, що від меча померли.

І святого мученика Домнина, що постраждав у Солуні від Максиміяна, йому відсічено було за Христа ноги, сім днів валявся перед містом, не ївши, і так, дякуючи Богові, помер.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Сави Вишерського, що був від Тверської землі, з міста Кашина, доброродний. Від юності ж Христа полюбив, був іноком і за чеснотливе життя своє хвалений був від родичів та вельмож тієї землі. Він же, уникаючи слави людської, вийшов, як Авраам, із землі своєї і від роду свого і прийшов у Великий Новгород, як один із жебраків та чужинців, щоб ніхто його не впізнав. Тоді, Богом настановлений, прийшов над Вишеру-ріку і там колибу збудував, молячись перед образом Пресвятої Богородиці. Трапилося ж деяким людям із міста бачити, як стояв на молитві і від комарів не видно було лиця його, і почудувались на його терпіння, і почали хвалити його, як істинного чоловіка Божого. Святий же побачив, що пізнаний став, пішов звідти й поселився біля ріки, що звалася Сосниця, і там подвиги чинив. Дізнався про нього преосвященний архієпископ Іван, прийшов до нього й бесідував із ним. І відтоді потрібне йому присилав, іменуючи його великим. По тому повернувся блаженний Сава від Сосниці знову до ріки Вишери, де провадив суворе життя преподобний. Зібралася до нього братія, і обитель влаштувалася із церквою Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. Прожив же блаженний літа достатні й Богу добре вгодив, і братію немало повчив щодо користі душевної, та й душу свою мирно Господу віддав.