Тоня Білоус 21. 05. 2011

Вид материала

Документы

Содержание Вдарити лихом об землю Бува. Чому жива? Спід західної психіатрії Світло в кінці тунелю

Подобный материал:

• Удк 330 Шпак Н. О., к е. н., доцент, Білоус Н. Б., аспірант, 136.58kb.
• Законність у діяльності податкової І митної служби, 1624.58kb.
• Реферат на тему, 121.89kb.
• Робоча програма з курсу "Філософія". Фізичний факультет (курс 4, семестр 1) на 2007, 217.18kb.
• Реферат з української літератури, 76.53kb.
• Західно-європейський інститут, 80.72kb.
• Білоуса Андрія Борисовича, 52.36kb.
• Київський національний економічний університет факультет маркетингу Кафедра політології, 353.07kb.
• Жемчужины Адриатики 13 дней (поезд-автобус) Стоимость: 595, 42.06kb.
• Республика Беларусь, г. Минск, ул. К. Маркса, 40-32, 49.41kb.

Вдарити лихом об землю

П'єр викликав поліцію і швидку допомогу. Поліцейський, який зайшов в кімнату, де Тоня продовжувала сидіти і тупо роздивлялась на підлогу, виглядав наляканим і запропонував пройти за ним в авто; так, в самій сорочці її і відвезли у відділок. В камері вона об'явила суху голодівку.

Вже наступного дня Тоню викликали на допит з понятими і перекладачем-росіянкою, на якому вона під жваве гигикання присутніх заявила, що у неї один адвокат - Христос, і ніякої дочки у неї немає.

В камеру до неї для размови навідувався тюремний психіатр, він передав привіт від всіх бувших Тоніних психіатрів, але вона вперто мовчала. Голову обсіли сумніви, про її вчинки: чи від Бога вони чи таки від сатани?

Через декілька днів у неї трапилась істерика: вона почала облаювати всіх «антихристами з шістками» і вимагала всіх об'явити свої ідентифікаційні номери. Вона зірвала з себе тюремне плаття і голою почала грюкати у двері. Щоб її утихомирити, в камеру увірвався гурт поліцейських, котрих вона зустріла кулаками і лайкою.

Коли Антоніну вдалось утихомирити, її одягли, закували в наручники, і прив'язали ремінням до носилок. Спроби її розговорити закінчились нічим, Тоня вперто тримала рот на клямці.

Незабаром приїхала швидка і її доправили в лікарню. Тоня була поміщена в закриту камеру, де її зафіксували на спеціальному ліжку у формі «розп'яття»: руки розвели в сторони і одягнули дуже тісні наручники, ноги закріпили наножниками, а талію скували поясом. Рухатись стало неможливо.

В такому положенні Тоня пролежала декілька днів: вона відмовилась їсти і розмовляти, під себе мочилась. Час від часу до неї навідувались медсестри або лікарі і просили її відкрити очі і попити воду. Але вона ігнорувала їх прохання. Їй пробували поміряти температуру і пульс, але вона щипалась.

Вона очікувала Спасителя.


Я вже не знаю, хто я є.

А чи бува таке?

Бува.

Чому жива?


Я вже не знаю, чи я є.

А чи бува таке?

Бува.

А чи жива?


Розіпнута хрестом

На троні божевілля

Путана. Бо путами

За кисті рук та стіп обплутана.

Гой, в тягло, як бурлака, впряджена.


Пересохлими вустами хапаюсь за

«Э-эй, ухнем,

Эй, дубинушка, сама пойдет,

Подернем-подернем.»


Звиваюсь в путах путаною

До корчів безбілля затерплих суставів.


День ночі молить,

Світло темноти,

Цілить електричний спрут

Не для життя,

Але в життя.


Я поруч з Ним, Царем Юдейським,

Цариця божевільних.

На мить відпила ковток

Від Мук Його святих,

Його відчайного «Ой, неню, чом мене полишив?


Ріже електричний струм

Зінниці набухлі безсонням.

За ніччю день.

Перемогла.

Прийміть з покутою

Із божевілля в божевілля.

Я повертаюсь.

Але вже вільна.

Бо-же-віль-на.


Коли Тоніне тіло оніміло повністю, і вона зрозуміла, що кінцем світу і «не пахне», а Спаситель «забарився», вона почала плакати, і їй послабили ремені.

Майже одразу їй вкололи нейролептик і заспокійливе, і вона попросила її звільнити, що медсестри одразу й виконали. Тоня почала їсти.

Призначена слідча комісія присудила Тоні примусове лікування з умовами: вона повинна була знаходитись в закритому відділенні до рішення суду, дозволялось виходити на прогулянки в закритий двір. Почався процес про замах на життя доньки.

Коли Антоніна прийшла до тями і усвідомила, які страждання вона завдала донечці, сину і чоловікові, яке страшне у неї захворювання, вона відчаялась і зрозуміла, що їй загрожує ув'язнення.

Вимучували болючі докори сумління: чого вона полізла в брудну політику, чому боротьбу за розмиті ідеали поставила вище сім'ї, чому так близько до серця сприймала негаразди серед націоналістів, чому дозволила себе використати як рупор псевдохристиянства. У вухах до безкінця звучав плач сина і крики доньки: «За що мама мені зробила так боляче?»

Донечка пробула в лікарні разом з сином дві доби, негативних тілесних наслідків окрім синців від шнура не виявили. Вона все виглядала маму, щоб дізнатись, що вона зробила поганого, що матінка так на неї розсердилась. Син припинив на довгі два роки з матір'ю спілкування. З дітьми працювали дитячі психологи, П'єр теж став їх пацієнтом.

На суді після консультацій з психіатрами, дійшли висновку, що злочин Тоня здійснила в стані психічної хвороби, і що у неї хронічний психоз, при якому потрібна медикаментозна допомога, а не тюремне ув'язнення.

Чоловік теж став на захист дружини, що вона дуже хороша і турботлива мати, що відповідально підходила до виховання дітей. На суді всі йому співчували, а він жалівся, що не розуміє, за що Тоня його так ненавидить, що в хворобі асоціює з сатаною. Чому вона його обманювала і припиняла приймати нейролептик Ріспердал?

Тоніні аргументи, що цей антипсихотик провокував у нею болючу депресію, через яку вона трохи не вскочила в петлю, не приймались чоловіком до уваги. Ради безпеки дітей і себе вона не мала право його не приймати. «Краще б ти вчинила самогубство, аніж задушила доньку», - був його висновок в розмові з жінкою.

Антоніну очікував довгий шлях повернення до себе: шлях вимучливого аналізу, шлях пошуку жертв і винуватців. Почався тривалий процес підбору доз препаратів, при якому медикаментозна депресія змінювалась ейфорією, сонливість - тривогою.

За цей час Тоні призначили безкоштовного адвоката і присудили три роки інтернування - примусового лікування з поступовим послабленням закритого режиму. З дочкою і сином вона не бачилась, чоловік з'являвся все рідше, залишивши її без фінансової підтримки і змінивши місце помешкання, де Тоню вже не зареєстрував. Її місцем прописки на чотири рокі стала адреса психіатричної лікарні.

В квітні 2007 Тоню переводять у відкрите відділення, а незабаром дозволяють виходити за межі території лікарні та відвідувати місто. На декілька років розтягується програма по її поверненню в здорове суспільство, її ресоціологізації.

Тоні дозволяють працювати, в тому числі з дітьми. Спочатку вона влаштовується пакувальницею на фабрику печива, потім прибиральницею, а після легалізації її диплома філолога англійської мови, вона декілька разів працює вчителькою.

З усіма завданнями справляється, але розуміє, що викладання без постійного контракту, а лише на підмінах, коли треба кожного разу вивчати нові підручники і запам'ятовувати нові лиця учнів, її виснажує.

За цей час Тонін чоловік вирішує з нею розлучитись. Доньку, яка стала татовою донечкою, він привозить нерегулярно, не перестаючи під час цих зустрічей звинувачувати Антоніну у всіх гріхах.

Відбувається ряд судових засідань, де Тоні забороняють під час побачень розмовляти з донькою українською мовою і назначають на час відвідин наглядача.

Пізніше П'єр через суд добивається для Тоні заборони навідуватись в місто Брюгге, де він з дітьми живе, мотивуючи їх безпекою.

Влітку Тоні дозволили поїхати в Україну провідати батька. В рідному домі вона почуває себе зле. Батько бачить, що вона живе на пігулках, і що їй примусово вколюють антипсихотики, які мають багато побічних ефектів, в тому числі провокують тривожну депресію і погіршують зір.

Йому складно звикнутись з думкою, що з сильної активної жінки, якою була його донька, вона перетворилась в інваліда. Але він докладає багато зусиль, щоб по-більше дізнатися і зрозуміти цю хворобу і вірить, що медицина не стоїть на місці, і Тоню в кінці кінців вилікують.

Вперше Антоніна не пішла гуляти в улюблений парк «Софієвку», не хотілось блукати вулицями рідного міста, не хотілось спілкуватись з близькими і друзями, ледь відшукала в собі сили поприбирати в квартирі і зварити декілька разів татові суп.

Повернувшись з України, де рідні стіни цього разу не допомогли, Тоня занурилась в глибоку тривожну депресію. Знову завмирала годинами в незмінному положенні і слухала біль тіла.

Але що від Тоні не віднімеш, так це її впертість. Бачачи непрофесіоналізм свого примусового психіатра у випадку з її хворобою, вона знову занурюється в інтернет і дізнається про антидепресант Тразодон, який зменшує тривожність й напругу. Приходить з цією інформацією до лікаря і той, на її подив, згоджується виписати їй цей препарат.

Так був покладений кінець Тоніним стражданням від нейролептика. Разом з ін'єкцією Риспердалу, вона тепер приймала антидепресант Єффексор (venlafaxine) і протитривожний антидепресант Тразодон (trazodone).

Такий «компот» ліків допоміг налагодити баланс, при якому нейтралізувався депресивно-тривожний ефект нейролептика. Тоня стала себе почувати як до хвороби.

Але чоловік не перестає дошкуляти Тоні: він назначає їй аліменти в розмірі третини від її інвалідності і позбавляє Тоню материнських прав на доньку. Не сприймаючи всерйоз умовляння Антоніни зберегти сім'ю в ім'я дітей, він з головою поринає в інтернет-мережу шлюбних агенцій в пошуках нової жінки.

Через два роки відсторонення до Тоні повертається син. Він відповідає на черговий лист матері, яка не припиняє йому писати на протязі всього його мовчання, і це додає Тоні сил. Він проникається хворобою матері, виправдовує її і стає на її бік. Як новий етап в реабілітації, Тоні дозволяють разом з сином полетіти в Україну відвідати батька-дідуся.

Тоня успішно здає безліч екзаменів на офіційного нідерландсько-українського перекладача і одночасно стає студенткою найсучасніших курсів офіс-менеджерів, які за рік закінчує.

Надходить і її довгоочікувана черга на соціальне житло, і вона отримує, накінець, вистражданий дозвіл залишити стіни божевільні. Син одразу перебирається до матері. Попереду довгий шлях судових дебатів за повернення материнських прав на доньку. Життя продовжується...


Спід західної психіатрії

Кількість психіатричних лікарень та психотерапевтичних центрів на розміром в одну Черкаську область Бельгію вражає. Тоні довелось побувати в двох із них. Їх пацієнтами в обсновному є молоді люди: наркомани та хронічні алкоголіки, меншу частину представляють хворі з поведінковими розладами та депресією. Лікування проходить в комфортних та демократичних умовах.

Кожен ранок відділення розпочинається п'ятихвилинкою, під час якої пацієнти записуються на прийом до психолога, психіатра, соціального асистента і на поведінкову терапію, яка включає різні види розважальної діяльності, якою заповнюються денні часи.

До терапії відноситься і чергування по відділенню: хтось відповідає за приготування супу, хтось за миття посуду, сортування сміття чи замовлення продуктів харчування на кухні.

День закінчується вечірньою п'ятихвилинкою, на якій підводяться підсумки, вислуховуються зауваги хворих, планується вечірня діяльність.

До поведінкової терапії відносяться танці в бувшій католицькій капличці, прослуховування поп-музики та гра на інтрументах, спортивні ігри в бадбінтон, футбол, волейбол, приготування їжі, малювання, вирізання цікавих статей або заголовків для стінної газети, аутогенна релаксація, поїздки на море, прогулянки в ліс та парки, виїзди на велосипедах, плавання в басейні.

Вся ця терапія виглядала для Тоні примітивною імітаціє, точніше спрощенним життям для недоумків, якими більшість пацієнтів не були, і яка насправді не лікувала духовно хворих, а їх десоціологізувала, відсторонювала від реалій та складнощів буття, потакала їх слабкостям і робила з них лінивих, безініціативних хроніків, які вже не хотіли повертатись до суспільства, а ставали його баластом.

Вона не могла без внутрішнього реготу і водночас гіркоти спостерігати за глистячими звиваннями у танцях психотерапевта Йоріса і його підопічних. Пізніше вона поставить рішучу крапку в участі в такій блюзнірскій терапії, зауваживши психологу, що в церкві моляться, а не танцюють.

В основному, між пацієнтами переважають стосунки співчуття і взаєморозуміння, але бувають і кризи, коли для утихомирювання «бунтуючих» хворих по тривозі викликається середній персонал з усіх поверхів. Також для приборкування або як штраф за вживання алкоголю чи наркотиків на території лікарні пацієнтів можуть помістити в закритий відсік.

У відділеннях є всі засоби комфорту: душі, туалети, дошка для прасування з праскою, електрокофеварка і чайник, посуд, холодильник і пральна машина, телевізор і музичний центр. Пацієнти живуть в одномісних або двухмісних палатах.

Відділень в психологічному центрі багато: закрите відділення для гострих психозів, перехідне закрите відділення, де уточнюється діагноз і люди виходят з загострень, і спеціалізованні відділення для лікування депресій, алкоголізму, наркоманії і змішаных діагнозів, також є корпус-гуртожиток, де мешкають пацієнти, які в результаті хронічного протікання психічних недугів, десоціологізувались і більше не в змозі жити самостійно.

В методах лікування найголовніший нахил робиться на медикаментозне втручання, тут таблетки - панацея від усіх психічних захворювань.

Наковтався пігулок, отримав в сідницю ін'єкцію - і сидиш завмерло годинами з відсутнім поглядом, або смалиш одну цигарку за іншою під невмовкаючий бухкаючий ритм програвача.

Робота психолога і медсестер зводиться до вислуховування скарг хворих, що є сучасним поширеним психотерапевтичним підходом - головне дати клієнту виговоритись.

Вперше Тоня познайомилась з категорією денних пацієнтів, які отримуючи грошові виплати по інвалідності, свідомо відвідують денну терапію, щоб бути серед собі подібних і хоч чимось займатись, бо живі контакти з близькими чи друзями ними втрачені.

Розмова з психологом для Тоні була обов'язковою, вона мала йому примусово розповідати про своє життя, думки, почуття і плани. Цим вона демонструвала співробітництво з медперсоналом і свою упорядковану логіку мислення.

Психологічно їй було нестерпно відчиняти двері в своє внутрішнє життя перед чужими людьми, які насправді були не в змозі вивести Тоню з її світоглядних блукань, бо займали нейтральну, а то й атеїстичну позицію щодо сповідування своїми пацієнтами різних релігій чи віровчень.

Негласно релігія була табу в стінах психлікарень, а розмови на релігійні теми не вітались, лікування ж духовних захворювань церковними таїнствами розглядалось як різновид шаманства, яке з розвитком сучасної медикаментозної психіатрії обіцяє відмерти.


Демони

Чотири роки вимучливого аналізу, що сталось. Чотири роки гризот сумління та пошуку винних. Чотири роки поступового духовного прозріння.

Найточніший діагноз Тоніному психічному захворюванню поставив психіатр Георгій Горбатов. Він виключив наявність у неї параноїдної шизофренії F20.0 і схилився до думки, що Антоніна наімовірніше страждає шизоафективним розладом змішаного типу F25.2.

І Тоня з цим би згодилась, якби не одне «ні». Шизоафективний розлад з його психотичним станом розглядається психіатрами як ендогенне захворювання, яке має непсихоненне (непсихологічне) походження і пов'язане з рядом генетичних, обмінних та інших порушень.

І дійсно, у Тоні були наявні типові симптоми психозу, які ще й до всього набули хронічної форми: марення, галюцінації, поведінкове порушення, розлад емоційної сфери у вигляді манії та депресії.

Але вся історія, описана в цій повісті безсумнівно свідчить про зворотнє, що її психоз був психогенного (психологічного) походження, адже розлад в логіці мислення, поведінки й емоцій був спровокований перенавантаженням інформаційними потоками єретичного змісту та труднощами еміграції, з обробкою чого мозок Тоні не дав собі раду.

Тому Антоніна розглядає своє захворювання в рамках християнської духовної традиції, як одержимість її демонами, які являють собою нематеріальні сутності, рухомі мотивацією безумовного зла, які вдерлися в її повсякденне життя через накопичення нею гріхів, по мірі чого Тоня була позбавлена захисної для неї Божественної сили – благодаті Божої, і демони змогли відкрито силоміццю впливати не тільки на її душу (думки і почуття), але і тіло (захворювання тривожною депресією та психозом з порушенням рівня нейромедіаторів— речовин, які виконують багаточисельні суттєві функції в мозку).

На підтвердження цього висновку хочеться процитувати слова св. Івана Касіана Римлянина, який стверджує, що «злий дух може входити в спілкування з людським духом і приховано впливати на нього, навіюючи, що йому забажається.» При цьму «дух нечистий закриває розумові сили душі.»

Ієромонах Анатолій (Берестов), що має ступінь доктора медицинських наук, пропонує концепцію, синтезуючу підхід святих отців до біснування та психоаналітичне вчення про підсвідомість. В своїй книзі «Число звіра» він пише: «Підсвідомість, неконтрольована активною свідомістю, - вхідні ворота в нашу душу для бісів. Думки, бажання і образи, які надходять до нас зсередини, з нашої підсвідомості, являються як би нашими, природніми для нас. Ці думки і бажання можуть бути навіювані нам бісами телепатично. Диявол, улізши невидимо в душу людини «розсуває» ворота, збільшуючи свій працдарм. І так, поступово, якщо чоловік не веде активної боротьби, він стає виконавцем чужої-демонічної волі»(стр. 47-48).

Але слід зазначити, що ймовірно, на нинішньому этапі історії, спроби синтезу традиційного духовного підходу і понятійного апарату сучасної психіатрії/психологіі виявляються бесплідними, адже в більшій своїй масі сучасні психіатри скептично відносяться до стверджень церкви про участь бісів в більшості духовних захворювань, які іменуються святими подвижниками як «прєлєсть».


Світло в кінці тунелю

Тоня, як це видно з оповіді, вже з дитинства була відвладна блуду плоті, а на духовному рівні непомітно для себе страждала як і її батько месіанською гординею спасти Україну, а потім і весь світ.

Одержимість цими гріхами витончила у неї захисну оболонку Божої благодаті, яка стояла на заваді проникненню демонів в її душу, і вони порушили недосконале, але більш-менш усталене сприйняття навколишнього світу.

Адже все, що відбувається в житті кожної людини, вона сприймає не інакше як через смислонадаючу сітку світоглядних категорій, а якщо це так, то існує можливість перекодування одних і тих же явищ в різні системи світосприйняття.

Родина Тоні від діда-баби народилась і виховалась в комуністичній безбожній системі координат з подвійним дном, на плакатах якої «людина» звучало гордо, і де КПРС була розумом, честю і совістю тієї епохи, а на ділі країною керував терор, безініціативність і страх, де залишки недобитого християнства були змішані з язичницькими забобонами. З такою «родимою плямою» Тоня увійшла в період післяперебудовчого хаосу.

Взагалі треба сказати, що безладне змішання різних, але одночасно існуючих типів світосприйняття характерне для людства після відпадіння Адама від Бога.

Щоб пояснити буття і своє місце в ньому, людина за ці сотні тисяч років наплодила безліч помилкових і недосконалих світоглядних теорій, філософій та релігій, які то перемішувались, то відокремлювались, то народжували нових еклектичних виродців.

Але більше двох тисяч років тому в світ вочоловічився сам Бог, який навчив хворе й розложене гріхом людство новому досконалому світоглядові, який веде від смерті до вічного життя.

Богом перед людиною було поставлене наріжне завдання: добровільно, власною волею, але при співдії благодаті Святого Духа видалити негативні якості своєї викривленої гріхом душі і через віру в Пресвяту Трійцю, молитву і добрі діла досягти Царства Божого.

Якщо спробувати пояснити, чим є світобачення мовою комп'ютера, порівнявши останній з мозком людини, то світосприйняття можна назвати операційною системою, яка керує усіма мисельними процесами.

«Встановивши» операційну систему-світогляд, вона оперує явищами і поняттями, їх аналізує, завантажує в коротку чи довготривалу пам'ять – формує свідомість. Вона ж отримує і аналізує імпульси, які поступають з підсвідомості.

Через викладену аналогію між мисельними процесами в мозку і операційною системою комп'ютера можна краще зрозуміти, що сталось з Тоньою. Вийшло так, що вона, володіючи досить еклектичною системною сумішшю, замішаною на поняттях комунізму, язичницьких забобонів, ліберальної ідеології, ідей демократії, тверджень про існування екстрасенсорики та при відсутності закінченого православного світосприйняння, наївно захопилась привабливим через благородність й месійність його лозунгів, але не менш еклектичним за своєю природою вченням Ігоря Каганця і Олега Ємця і заплуталась у ньому.

У неї вийшла з ладу операційна система. Розбалансована свідомість прорвала свою захисну оболонку, і в неї з підсвідомості через розриви вдерлися демонічні сутності у вигляді Голосу, які ледь не зруйнували «харддиск» мозку.

Щоб виправити ситуацію і привести в баланс свою психо-емоційну систему, Тоня за час перебування в божевільні познайомилась з вченнями Святих Отців, прослухала майже всі духовні аудіо-лекції професора Московської духовної академії Алєксєя Іл'їча Осіпова, вивчила інтернет-відповіді-питання священників, проглянула передачі православного каналу «Союз», прочитала «Житія святих» і повернулась до життя практикуючої православної віруючої з усіма його атрибутами: богослужіннями, церковними таїнствами, стала співчою у хорі.

Так поступово через молитву і читання Святого Письма, через виховання в собі терпимості, смирення, віри, любові й надії вона вилікувала свою пошкоджену демонами «операційну систему» душі, точніше замінила її повністю на нову – канонічне православ'я. При цьому довготривале перебування в божевільні, пустопорожня терапія, тотальне недовір'я і контроль її дій з боку медперсоналу і особливо болюча ізоляція від дітей не змогли стати перешкодою на шляху поступового Божого врозумління, «Бо Божеє Царство всередині вас!» Луки 17, 21