Тоня Білоус 21. 05. 2011

Вид материала

Документы

Содержание Я – квітка степова Я не люблю, коли скінчається кохання. Не зна печаль своєї гіркоти На шибах завитки змерзлілих шифрувань. Обручки одиноко котять автобаном

Подобный материал:

• Удк 330 Шпак Н. О., к е. н., доцент, Білоус Н. Б., аспірант, 136.58kb.
• Законність у діяльності податкової І митної служби, 1624.58kb.
• Реферат на тему, 121.89kb.
• Робоча програма з курсу "Філософія". Фізичний факультет (курс 4, семестр 1) на 2007, 217.18kb.
• Реферат з української літератури, 76.53kb.
• Західно-європейський інститут, 80.72kb.
• Білоуса Андрія Борисовича, 52.36kb.
• Київський національний економічний університет факультет маркетингу Кафедра політології, 353.07kb.
• Жемчужины Адриатики 13 дней (поезд-автобус) Стоимость: 595, 42.06kb.
• Республика Беларусь, г. Минск, ул. К. Маркса, 40-32, 49.41kb.

«Гречка»

В квітні 2001 року Тоня отримала звістку, що знову вагітна. Вона була на сьомому небі від радості. Ультра-звукове обстеження показало, що буде дівчинка.

В серпні вагітна Тоня разом з сином вилітає в Україну, де вона приймає участь у третьому Всесвітньому форумі українців, і де, накінець, відбулось її «живе» знайомство з редактором журналу «Перехід-IV» Ігорем Каганцем та його соратниками. На форумі Тоня виступила з вільною промовою про мовні технології і пообіцяла очолити разробку україномовного синтезатора.

І ось тут починаються в житті Тоні події, які дали назву цій повісті, і про які вона довгий час або згадувала з тваринним жахом, або прагла зовсім забути.

В ніч на другий день форуму приснився Тоні дивний сон, що вона, вагітна, має бурхливий сексуальний контакт з редактором журналу паном Каганцем. Сон настільки був натуралістичним, що вона проснулась наляканою, а так як була забобонною, то запідозрила щось нечисте в ділі, до якого приєдналась. Вона навіть не з'явилась на другий день форуму.

Слід зауважити, що самобутнє тлумачення переходівцями християнства її все-таки насторожувало. Яка реінкарнація? Який Христос арієць-українець? Але вікрито критикувати ці моменти вона ввагалась, адже не вистачало знань Святого Письма. І по певерненні з форуму українців Тоня заглибилась у вивчення Біблії, не полишаючи своєї он-лайн участі в політологічній дискусії.

Вона захопилась віртуальними дискусіями і спілкуванням з новими інтернет-знайомими до такої міри, що можна було б сміливо діагностувати у неї інтернет-залежність: реальний світ навколо Тоні перестав існувати.

Звичайно, вона клопоталась по дому, виховувала сина, спілкувалась з чоловіком, але думки її постійно були в напрузі і крутились навколо «Переходу-IV». Чоловік частенько зауважував на її відсутній погляд і втрату інтересу до спілкування з ним.

Дві статті на політологічній секції форуму прикували особливо її увагу, а саме: «Еліта» і «Українське євангеліє». В них настільки гостро і сміливо аналізувалась українська ситуація, критикувалась псевдоеліта, що Тоня закохалась в її автора.

Це часто з Тоньою траплялось, коли вона зустрічала неординарно мислячого і сильного духом українця. Вона вже була закохана і в Ігоря Каганця і в декількох інших цікаво мислячих форумців, а можливо і у всіх разом. Але випадок з коханням до учасника під псевдонімом «Степовик» був особливим.

Такої бескомпромісності до ворогів України, такої рішучості побудувати струнку дисципліновану організацію, такого сміливого аналізу української дійсності, впевненості цю ситуацію виправити і прочитуваної між стрічками шляхетності, Тоня ще ні в кого не зустрічала.

Під час читання його «Еліти» все її тіло пройнялось дрожем, а серце закалатало від пекельного усвідомлення , що перед нею той мужчина, якого вона все своє блудливе життя виглядала, і який невиправно запізнився.

Відхилившись трохи від сюжету, хочеться згадати один випадок з Тоніного столичного життя. Якось вона взялась підробити друкаркою для однієї на перший погляд набожної жіночки Людмили, яка попросила Тоню віддрукувати досить примітивні вірші про Бога, і яка за це надала їй тимчасове місце проживання в медгуртожитку.

Все було б нічого, якби ця жіночка одного дня не поділилась з Тоньою своєю таємницею, що ці вірші їй диктує ночами сам Архангел Гавриїл.

Антоніна спочатку не дуже сполошилась, адже у віршах славився Бог, а лишня копійка не завадить, але коли сусід по житлоблоку Сергій, який виявився практикуючим православним, застеріг Тоню від можливої шкоди від співпраці з духовно заблудлою Людмилою і познайомив її з поняттям «духовної прєлєсті», то вона зібравши свій невеличкий багаж утекла з гуртожитку подалі від гріха.

І ось коли Тоня прочитала «Українське євангеліє» і «Еліту» Степовика, то наступною за емоціями була думка застерегти автора вільного трактування Доброї Звістки від прєлєсті. Що вона в своєму трепетному відгуці на його статті і зробила. І автор не забарився їй відповісти. Але чомусь не на форумі, а в листі на персональну ел-адресу Тоні.

Почалась переписка. Тоня одразу почала «клеїтись» до Степовика, навіть присвятила йому вірша. Не перестаючи дискутувати на форумі, вони зайнялись бурхливим листуванням. Тоніна воля здала позиції: вона наче осліпла й оглухла до багатовікових попереджень церкви про прєлєсть. Вона стала одержимою блудною пристрастю до Олега і його теорії і почала повільно скочуватись в прірву, де царює темрява і її служки.

Степовик в наказовому тоні одразу запитав Русу, чи пам’ятає вона своє ім’я з минулого життя. Сповістив, що вони зустрічались в минулих втіленнях, і щоб Тоня навіть не намагалася йому брехати. Що знає її, як дуже пристрасну жінку, бо Тоня - його любов вічна, і тільки йому по силам. Що вона душа чиста, і що кожного разу, коли він втілюється на землі, то в певний момент він її зустрічає, і Тоня його згадує, і вони кохаються, але побратись вони не можуть, бо завжди в момент зустрічі перебувають у шлюбі з іншими. А тому Тоня любить і його і свого чоловіка одночасно, що у неї настільки сильна плоть, що одного мужчини їй замало, через це вона влюблива натура і міняти партнерів їй навіть корисно. А кохатися, за висновком Степовика, виявляється, ніколи не є гріхом: в шлюбі, чи поза шлюбом, - любов завжди Богу вгодне дійство, а тому святе.

Про себе Степовик розповів, що пам’ятає, як з військом при князеві Святославові гнали хазарів, що наштовхнуло Тоню на думку, що і вона теж приймала участь в цих боях, зважаючи на її гіперактивність і войовничий характер. І дійсно, вона прочитала, що у війську Святослава були жінки-воїни.

Також Степовик повідав, що у нього особлива місія на землі -створити дієву організацію, яка, прийшовши до влади, покінчить з корупцією, наркоманією і безладдям, і, як говорилось в кінці його програмної статті, «через них всі і спасуться».

Що начебто, коли Тоня з’явилась на форумі, то у нього на долоні вкоротилась «лінія життя», що було пророчою ознакою того, що з'явилась його жінка.

Олег ні разу не заявив прямо, що має постійний контакт з паранормальними силами , але неодноразово натякав, що «Еліта» написана не ним, а через нього, а також його попереджено, щоб він Тоні остерігався, бо вона може принести йому зло.

На додаток Степовик повідомив, що саме Тоня повинна написати якусь статтю, котра допоможе об’єднатись розпорошеним і за його словами боягузливим українським мужчинам.

За Антонінині спроби писати запальні відгуки на форумах і вірші, він називав її «пісатєльніцей» і порівнював з Оксаною Забужко, до якої у Тоні була певна симпатія за її самобутню українську мову і літературний прорив і сміливість у висвітленні заборонних плотських проблем.

Неодноразово Олег заявляв, що за ним слідкує СБУ і розвідка, що йому періодично ламають вірусами комп’ютери, але він нікого не боїться, бо у нього забрали страх, знову натякаючи на потойбічні сили, і що він загине через п’ятнадцять років.

Після такої паранормальної інформації Тоню паралізував страх, і цей чоловік повністю заволодів її волею. Вона перетворилась в покірного зомбі. А так як була схильною до фантазій і віри в різні забобони і екстрасенсорні здібності, які гуляли опорожненими головами комуністичного й посткомуністичного поколінь, прийняла напочатку всю цю містичну історію про себе і Степовика за чисту монету.

Не спинила цю парочку від воркотіння і пізня вагітність Тоні. Для православного така поведінка вказала б на всі ознаки одержимості нечистими духами, але Тоня мала заплатити високу ціну, для того щоб до неї повернувся здоровий глузд.

А поки що Тоня упивалась палкими промовами Степовика про Христа-Спасителя, в яких він безкомпромісно таврував диявола, і навіть припускала, що він її втілений Ангел-Охоронець.

Коли на перший лист Степовика Тоня відповіла, що ніякого іншого імені окрім свого не пам’ятає, він їй об’явив, що відтепер називатиме її «світлою панночкою», як називав її раніше під час всіх їх сумісних попередніх втілень.

Мешкав Олег Ємець в той час в місті Пітсбург в США і займався дослідницькою роботою в університеті. Його звання доктора філософії зіграло особливо на Тоніному самолюбстві: яка честь бути коханою жінкою такому українському мужчині та ще й у віках. Контактували вони ночами через месенджер, коли Тонін нічого не подозрюючий чоловік солодко спав.

Підходив час пологів. Радіти б. А Тоня мучилась від сумнівів, що носить під серцем дитя від чоловіка-фламандця, а кохає іншого - українця-патріота.

Одного разу відпочиваючи вдень, Тоня проснулась від різких оргазмічних поштовхів в результаті сновидіння, в якому редактор журналу Ігор Каганець продемонстрував щось непристойне на екрані комп'ютера, що викликало сильне плотське збудження. Прокинувшись від переляку, Тоня судомно вхопилась в Біблію, що була під рукою, міцно притиснула її до грудей, і раптом почула голос, який промовив, що Ігор Каганець та Олег Ємець одна і та ж особа. Також голос заговорив загадковим віршем, і Тоня поспішила його записати:

Мила, хто ти?

Ти…ти…ти…

Мавка лісова,

Квітка степова,

Зозулька в гаю,

Долю нам кую:

…ю, …ю, …ю.


На комп’ютер в цю мить надійшли ел-поштівки з закликом вступити в спільноту диявола, і Тоня злякалась ще більше, вирішивши зателефонувати до пана Каганця і з ним полаятись.

Вона була впевненою, що він чимось маніпулює на духовному рівні, що їй сниться секс з ним. (Пізніше Тоня почне підозрювати, що в минулому втіленні вона була його жінкою.) На що Ігор пошуткував, що в такій ситуації немає нічого поганого, і що Тоні нічого боятися, просто на основі нових отриманих нею знань з нею відбувається хвороблива трансформація в нову людину.

Він повідомив, що виявляється, різні чудеса відбуваються не лише з Тоньою, але й з усіма переходівцями. Після цього вона дещо заспокоїлась, але описала цей випадок Олегу Ємцю, на що той презирливо зауважив, що Ігор - екстрасєкс, і коли Тоня благополучно розродиться, то він їй розтлумачить, хто є насправді Ігор, а хто Олег, після чого у Тоні закралась підозра, що обоє цих чоловіків хочуть зоподіяти якусь шкоду її ненародженій доньці.

Навколоплідні води відійшли під час чергового нічного ел-спілкування Тоні із Степовиком. Він по-рідному її заспокоїв, повідомивши, що пологи почались в сприятливий день, і щоб вона йшла будити чоловіка.

Тоді в лікарні під час наростання пологових потуг Тоню оглядав акушер, котрий видався їй дуже підозріливим типом: перевіряючи ступінь розкриття матки, він робив це досить грубо й безжалісно, при цьому навалюючись на неї всім своїм тілом, його погляд був жорстоким, а коли Тоня кричала від болю, він садистично усміхався. «Маніяк якийсь», - пожалілась Тоня чоловікові. Пізніше після опису цього випадку, психіатри поставлят Тоні діагноз постнатального психозу.

Її донечка з’явилась на світ без вад, їжачком стирчало чорне волоссячко, тато виглядав помолоділим на десять років. Ще б пак, перша дитина і до того ж дівчинка, про яку він мріяв. А Тоня замість того, щоб радіти, безперервно плакала за Степовиком, що дитина не від нього. Не витримавши настирливої опіки в пологовому будинку і нестримного бажання відновити спілкування з Олегом, вона утекла додому на пару днів раніше.

Перший післяпологовий місяць був важким: дівчинка по ночам кричала, накопичувалась втома від хронічного недосипання. Це посилювалось продовжуваною нічною перепискою з Олегом, який помітно похолоднішав у своїх листах. І одного разу Тоня зірвалась і йому нагрубіянила, що всі чогось від неї хочуть: і боротьби, і любові, і терпіння - а з дитиною ніхто не допомагає.

У відповідь прийшов лист в жорсткій формі, що так як Тоня почала занадто багато місця займати в його думках і почуттях, Степовик прийняв рішення обмежити їх спілкування виключно перепискою на організаційно- політичні теми. Більше ні слова про кохання, бо ці ніжності його убивають, і відтепер їх стосунки переходять в суто платонічне русло. Та й взагалі йому зараз не до Тоні, бо він тренується, щоб узяти участь в місцевому кубкові по дзюдо, в якому він пізніше виграв.

Для Тоні це було несподіваним ударом, адже розмовляти з коханим про любов було природнім для жінки, а відмова його від майбутнього тілесного контакту з нею, в якому Олег брався задовольнити Тоніну неприборкувану похіть, виглядала занадто жорстокою.

Якось раніше вона описала в своєму поетичному триптиху «Любов в волошковому полі» своє кохання до Степовика, реакція на який була теж неочікувано категоричною, тоді він пригрозився «спалити» «волошкове поле», коли любов переважить над прагненням боротьби, чим Тоню дуже настрашив.

Від подібних заяв віяло глибокою темрявою і холодом. Але Тоня на той час не спромоглася узріти в почуттях Степовика подвійне дно і як метелик продовжувала летіти на оманливе полум'я.

Олег став лаконічним і беземоційним, більше того він почав над Антоніною глузувати, а вона колінкувала перед ним, молячи його «повернутись». Від переживань у неї пропадає молоко. Її переслідують докори совісті у зраді чоловікові, а містична доля бути у віках незмінною таємною коханкою, а не дружиною, яка народжуватиме від коханого мужчини дітей, виглядала несправедливою і непривабливою. І Тоня розриває стосунки зі Степовиком.

Але слід згадати і ще один випадок з того періоду, який пізніше зіграє недругорядну роль в Тоніному майбутньому божевіллі. Коли вона повернулась з пологового будинку, то виявила в «смітнику» сімейного комп’ютера фото дівчат підліткового віку в відвертих позах, що дало їй привід запідозрити чоловіка в педофілії, в тому числі й до власної доньки, і почати за ним слідкувати.

Зважившись через деякий час все ж таки його розпитати, як ці парнографічні знімки потрапили на їх комп'ютер саме у її відсутність на час пологів, він виправдався, що вони завантажились на комп’ютер з інтернету разом з нелегальною програмою. На цьому інцидент закінчився.

Тоня завагітніла знову. Але почуваючи себе пригніченою і нещасною після розриву зі Степовиком і фанатично відповідальною за роботу в журналі «Перехід-IV» напередодні гарячої боротьби за народження нової раси і нового порядку, яка прогнозувалась в роботах ідеологів Каганця і Ємця, Тоня зважується на аборт.

Більше того, перед початком вакуумної процедури убивства плоду, вона охрещує свою ненароджену дитину і читає «Отче наш». Так переходівка Тоня започаткувала «народження» нової раси...

Літом наступного року з огляду на відчутне покращення фінансових справ, Тоніна сім'я, накінець, переїжджає в знамените середньовічне місто Брюгге. Будинок вибирав чоловік: в стилі ардеко, чотириповерховий, він напочатку Тоні здався раєм в порівнянні з неблагоустроєнною неказистою фермою, з якої вони з’їхали.

Був при будинкові й садок з виходом на канал, по якому вряди-годи пропливали туристичні човни, і просторе місце для Тоніного ірландського сетера. Бруківка відгукувалась цоканням копит запряжених в брички коней, туристи з усіх кінців світу клацали фотокамерами, вітрини шоколадних лавок притягували погляд до викладених гірками пралінів, в парках щасливо крякали різнопері качки, витягували шиї білі лебеді.

Більшу частину вільного від домашніх турбот і заміни доньчиних підгузників Тоня продовжувала проводити біля комп’ютера: агітувала на найрізноманітніших форумах на користь нової ідеології Переходу-IV, перекладала статті з бельгійських газет. Поступово пристрасть до Степовика забулась.

Вирушили в черговий раз на машині в Україну, а на зворотньому шляху заїхали в столицю, і Тоня, накінець, представила свою «половину» герою своїх постійних дискусій Ігорю Каганцю.

Його жінка, як і Тоня, виявилась вчителькою англійської мови, через що могла без перекладача спілкуватись з Тоніним чоловіком. Ігор же раз у раз підловлював момент залишитись з Антоніною наодинці, щоб краще розтовкмачити нову ідеологію.

Він настояв на сумісному перегляді славнозвісного блокбастеру «Матриця», де, згідно його думки, прозорливо зображена сучасна ситуація в світі, який охоплений павутиною дияволізму, а його молоді герої є прообразами заново вочоловічених арійців, котрі втілившись черговий раз в Україні, здолавши страх, спасуть світ, в сутичці з трьохликим дияволом.

Що виявляється, і Ігор і Тоня своєю правильною орієнтацією в сучасній ситуації, відданістю ідеям Великого Переходу і готовністю за неї боротись, є беззаперечно представниками нової раси, які «згадали» свою арійську місію «локомотива» людства, і що Тоні треба невідкладно зайнятись організацією клубу «Переходу-IV» в Бельгії.

І тут закрутилось. Тоня запалала вогнем бурхливої діяльності. А місце в її серці на цей раз зайняв «супер-герой» Ігор Каганець.

Єдине проти чого вона повстала, було його гіпотезою, яку він представив в черговій статті, що ми живемо в історичний момент, коли між українцями в поміч новим арійцям вже вочоловічились, якщо не апостоли Христа, то ангели вже точно, на що вона зауважила, что їх групу за такі припущення можуть прийняти за скандальну секту «Біле Братство» на чолі з Дівою-Марією-Христос. На що Ігор весело відповів, що лишня реклама їм не завадить.

Після повернення з України Тоня з чоловіком почувались на подив дуже втомленими. Якась повна втрата сил. Антоніна без інтузіазму виходила на форум. Почалося безсоння.

І тут неочікувано прийшов лист від Степовика, в якому той рішуче запропонував Тоні полишити групу Ігоря Каганця, так як вони лише язиками ляскають, а дійової партії ніякої не створюють, і перейти в групу, очолювану ним самим.

Що для Тоні вже є завдання - перевірити на чесність самого редактора «Переходу-IV» і ще пару політиків, які повинні приїхати на зустріч з діаспорою в Бельгію, серед них значився і Андрій Шкіль.

Згідно підозрам Степовика виходило, що політичний проект Спільної Дії начебто організований самими спецслужбами, щоб переплутати карти націонал-патріотам. А Тоні відводилась відповідальна роль «кротихи», а фактично сексотки.

Тоня так засмутилась, що побратими Ігор та Олег не довіряють один одному, і організація черговий раз розламується на частини через взаємні підозри, що декілька днів відчайно проплакала, чим обезсилила себе ще більше. Але виконувати роль «развідниці» відмовилась, адже більше всього ненавиділа сліжку і настукування.

Наростала незгода по питанню Тоніною політичної активності з чоловіком. Він саркастично сприймав віднесення групи переходівців до арійців і нової еліти, називав їх неофашистами, фетішистами і неофітами, критикував їх захоплення рунами і свастикою, як божими знаками, котрі володіють містичною силою, не сприймав ідеї реінкарнації як складової християнства. Все частіше його лице перекошувалось від гніву, а дискусії переходили в розлючені протистояння, де вони вже один одного не чули.

Варто сказати, що у Тоніного чоловіка як і у її діда і батька час від часу траплялись напади безпричинного гніву, які в П'єра переходили в істеричну агресію. Така подібність інколи вражала Тоню: те, що вона ненавиділа в батькові, те, що травмувало її дитячу сонячну душу, а саме його запальний характер і домінантність по відношенню до жінки, вона отримала в своєму чоловікові. І якби не її здібність швидко забувати образи й прощати чужі огріхи, то вона б з ним розвелась, чим йому погрожувала в сутичках, і що його до певної міри приструнювало.

Коли Олег Ємець запропонував Тоні попрацювати «кротихою», а Ігор Каганець в свою чергу виснував, що Степовик перебуває в полоні злого духу, Тоня безутішно впала перед іконами і стала просити у Бога, щоб Він їй відкрив, хто ці люди насправді, що вона не може біля них знайти спокою.

Що це за патріоти, і чи патріоти вони взагалі, якщо не можуть домовитись між собою в той час, коли народ чекає дій від принципових і жертовних лідерів? З ким вона злигалась? Чи від Бога ці люди, чи від сатани? Чому далі слів справа не рухається? В кого тоді вірити? Хто виведе Україну з кризи? Адже ці хлопці були Антоніниною останньою надією зустріти порядних і сильних духом людей і реалізувати свою активну громадянську позицію. Іншим політичним популістам і ляпунам вона більше не вірила.


Психоз

В насталу ніч Тоні в якусь мить здалось, що вона опинилась в якомусь іншому вимірі чуттєвого сприйняття оточуючої дійсності, їй стало надзвичайно легко і приємно. Вона відчула біля себе присутність когось, хто випромінював до неї енергію любові. А так як вона вже неодноразово перебувала в подібному «енергетичному полі» під час спілкування он-лайн з Олегом Ємцем і була по вінця напакована містичною інформацію від Ігоря Каганця, то запитала у цієї «енергії», чи вона не є кимось з них, але відповіді не отримала. А натомість їй з'явились образи цих хлопців , які біжать по зеленому лугу, і що Тоня з'єднує їхні руки, а сама віддаляється.

Чи це був сон чи видіння, зараз важко сказати, але вона опритомніла від сильного оргазму, який затряс її тілом як в лихоманці. Їй здалось, що вона проходить через якийсь вузький тунель і тягне за собой Віктора Ющенка, Юлію Тимошенко, інших політиків і всіх переходівців.

До слова мовити, нехай пробачить цнотливий читач авторці за подання нею таких сороміцьких подробиць, які йому трапляєтся зустрічати на сторінках всієї оповіді, але вони важливі для подальшого аналізу й розуміння Тоніного психічного колапсу. Адже за висновками психіатрів саме через наявність в мозгу психопата підвищеного рівня нейротрансміттора допаміна, який відповідає за активність, вмотивованість і почуття задоволення, психотичні розлади у хворого нерідко супроводжуються неабиякими сексуальними переживаннями, як і трапилось у випадку з Антоніною.

Ця абсурдна сцена в тунелі була схожою на «реалізацію» гіпотези з теорії Великого Переходу, яка стверджує, що людина при особистій трансформації на новий рівень мислення наче проходить через так називану точку біфуркації, де помирає стара особистість, і народжується нова, де накопичена нова інформація з кількості перетворюється в нову якість.

І тут Тоня почула сторонню думку, щось на кшталт телепатіі, адже думка мов би походила не від неї, а від когось іншого, далі це явище авторка буде називати Голосом. Що куди ж вона, Тоня, всіх потягнула на новий рівень свідомості, якщо у них всіх «рильце в пушку». Так як ця думка з огляду на сучасну ситуацію в Україні з політичними лідерами і лідерками виглядала правдоподібною, то Тоні уявилось, що з нею розмовляє якщо не сам Бог, то один із Його ангелів точно.

В цю мить донька, ліжечко якої стояло поряд з ліжком батьків, заплакала, і Тоня, підхопившись з постелі, раптово вдихнула сильний запах сперми, що йшов від памперса малої. «Він, її чоловік, зґвалтував їх крихітку! Він все-таки педофіл!» – заволала свідомість. «Він - чорт», - відізвався Голос.

Зараз же перед очима Тоні згадались моменти, коли чоловік принюхувався до памперсів (таким чином він просто перевіряв, чи вони сухі), як донька плакала в присутності чоловіка , коли він брався вкласти її спати, як вдень у вихідні, відправляючись на денний сон-сієсту, він брав її з собою в спальню на верхньому поверсі, як одного разу Тоня почула якийсь дивний звук схожий на посмоктування, який їй уявився тепер посмоктуванням донькою батькового пеніса.

Одночасно Голос продовжував сповіщати їй неймовірне, що Тоня –черговий раз втілена Діва Марія, а її чоловік, який насправді не її чоловік, - втілений сатана, а донька їх, отже, - наполовину сатана, а наполовину ангел.

Що Юрій Збітнєв, фінансовий керівник проекту «Перехід-IV», і його редактор Ігор Каганець, - це втілені Бог-Отець і Святий Дух. Що людство напередодні кінця світу, і створення проекту Великого Переходу - це спроба, в першу чергу, спасти Тоню-«Діву Марію», тому що вона, як жінка триіпостасного Бога, під час творення світу здійснила помилку при народженні Десниці, і він відпав від правди і звабив людство.

А щоб спасти людей і виправити допущену помилку, Тоня-«Діва Марія» добровільно з умовою повної втрати пам'яті, хто вона є насправді, вочоловічилась в Єву і подорожуючи з тіла в тіло в послідовній верениці життів пройшла через випробування і спокуси. Вона повинна була самостійно здолати всі перешкоди, довівши, що Божественний людський дух неможливо зламати, і перемогти сатану.

При цьому Тоня в деяких попередніх життях поперемінно ставала то великою грішницею, то святою, в тому числі Дівою Марією, від Якої народився Ісус Христос – Спаситель світу.

А в цьому житті Тоня зазнала найбільшого випробування, потравивши в пастку: через свою довірливість вона купилась на притворний романтизм та інтелігентність свого чоловіка, не підозрюючи, що він насправді закумуфльований диявол, і вийшла за нього заміж. Більше того, вона повінчалась з ним в Православній Церкві, чим перекреслила своє спасіння, адже повела під вінець самого сатану.

Маразм міцнів. Наступного дня пробуючи зібратись з думками, Тоня перелистувала один із журналів «Переходу- IV», розглядаючи цифровий образ Ісуса Христа з плащаниці, і ця фотографія стала раптово збільшуватись, а Тоні поперемінно почали з'являтись три лиця Спасителя від Його трьох втілень, як описував це Ігор Каганець в статті «Четверте пришестя Христа».

Пізніше Тоня зрозуміє помилку розуму, вона не достатньо запам'ятала, що згідно Каганця цих втілень було чотири, у неї випав образ Адама.

Ці фотографії плавно переходили з образу в образ: Гануман, Рама і Христос. Ці обличчя були різними, але схожими як брати. Також Голос сповістив Тоні, що її справжнє лице теж інше, і при цьому з'явилось дуже гарне лице жінки, схожої, як сестра на брата, на цифрове обличчя Месії.

Потім Тоня втупилась в фотографію фінансового директора проекту Юрія Збітнєва, «Бога-Отця», який з журналу в журнал «благословляв» на внутрішній обкладинці його зміст, і він почав рухатись і заговорив, що Тоня повинна своєму синові-підліткові повідати, що він малолітній в четвертому, власне п'ятому воскресінні Ісус Христос, і йому належить битися з Антихристом, котрим є артист, зігравший роль Гаррі Поттера в одноіменному фільмі, що Антоніна сину і сповістила.

Її нічого не подозрюючий хлопчак наступного дня в школі розповсюдив записку, що він Ісус Христос і всіх однокласників почав «шикувати». Одна із записок потрапила в руки вчительки, котра пожалілась Тоніному чоловікові на дивну поведінку сина.

При цьому Тоня почала рвати світлини своїх батьків, тому що Голос повідомив, що вони теж від сатани, бо бились між собою на очах у Тоні-дитини, травмуючи її психіку. І взагалі, всі, хто хоча б один раз в житті її образив, або вчинив гріховно, були служками темної сили і скеровувались методом телепатії її чоловіком-«сатаною», щоб її зломати. Пізніше Тоня всих цих людей прокляне по телефону на Київському залізничному вокзалі. Але не будемо забігати наперед.

Чоловік Тоні сполошився і почав ставити їй запитання, що з нею останнім часом відбувається, але Голос наказував їй мовчати, при цьому зауваживши, що чоловік з нею «грає в жмурки»: насправді він контролює кожний її крок, адже читає її думки. І Тоня повинна діяти рішуче, не піддаючись на його провокації, вона має звернутись в поліцію і повідомити про зґвалтування П'єром власної доньки.

Тоня взяла підгузники, які ховала декілька днів за пральною машиною, і пішла у поліцейський відділок. З собою як духовний оберіг, вона прихопила переходівський блокнот зі свастям, який начебто повинен був її охороняти від слуг сатани.

На її емоційну заяву про поґвалтування рідним батьком доньки в поліції відреагували, на її подив, байдуже. Їй порекомендували записатися на зустріч з іспектором по справам сім'ї, а далі буде видно. Зустрічі прийшлось чекати два дні.

Дитячий інспектор теж, здавалось, відреагував індиферентно, він монотонно й ліниво пояснив, що обстеження поґвалтованих дітей проводить незалежний анонімний центр, в якому Тоні призначили зустріч вже через неділю.

Тоня обурилась і з'явилась в центр без запрошення, де вчинила врачисі-експерту ґвалт, що в центрі немає ніяких відвідувачів, а вони відклали експертизу поґвалтованої дитини на неділю, на що їй лікарка беземоційно зауважила, що, ймовірно, Тоню в дитинстві зґвалтував її батько, що вона така нетерпляча. Дочку так і не оглянули, а викликали поліцію, яка Тоню випровадила з установи.

Відчаявшись знайти правду, Тоня натрапляє на католицький монастир кармелітів, де розповідає сумішшю нідерландської з англійською одному з монахів свою історію. Він береться їй допомогти. На його дзвінок один з дитячих педіатрів Брюгге відгукується обстежити Тоніну доньку. Тоня вирушає до дитячого лікаря разом зі священослужителем.

І тут відбувається трагічне співпадання: під час обстеження заднього проходу дівчинки з підозрою на ймовірну педофілію-педерастію батька лікар виявляє багаточисельні тріщинки з кров'ю, (пізніше виясниться, що вони утворились як результат проходження твердого калу), які педіатр фіксує на фотоплівку, при цьому стверджуючи, що факт поґвалтування доньки - на лице і Тонін чоловік - збоченець.

Тоня від горя починає божеволіти: перестає їсти і спати, здригається на кожний стук в двері. На форумі Переходу вона пише під впливом галюцінацій плутане повідомлення, что Степовик слугує дияволу, і оголошує йому війну, як вона виразилась на польський манер «войну».

Якось ранком їй Голос сповістив , що чоловік-сатана має намір Тоню разом з донькою застрелити з рушниці, бо П'єр мав мисливську зброю, і Тоня квапливо одягнувши дітей у все світле тікає в монастир кармелітів в пошуках захисту.

Там вона збивливо повідомляє монаху, що чує Голос, який їй говорить, що її чоловік - сатана і хоче їх з дітьми знищити, а вона – втілена Діва Марія, а сам монах – втілений апостол-євангеліст Іван. Донька ж її, і тут вона обмовилась, назвавши доньку замість сина, - Ісус Христос.

У відчаї вона хоче кинутись з дочкою під авто, щоб через смерть спасти душі, залишивши сина під опіку монахів.

Наляканий такою плутаною мовою священник розуміє, что Тоня збожеволіла і викликає поліцію. Дітей у неї відбирають, а її відвозять спочатку у поліцейський відділок, де їй Голос сповіщає, що через такі митарства Тоня-«богоматір» має вивчити і викрити злочинну антихристову систему Бельгії, а потім після її співбесіди з психіатрами, де вона розповідає щиро й детально всю історію про інтернет-знайомство із Степовиком і її реінкарнацію як «Діви Марії», Тоню поміщають в закриту палату психлікарні.

В палаті вона ходить по колу навколо ліжка в напрямку обертання свастики, яка зображена на її блакноті, страждає від зорових галюцінацій, в яких бачить своїх дітей разом з Ігорем Каганцем і руїни кінця світу, чує якісь різкі звуки, сприймаючи їх за тортури. В додаток до цього вона об'являє голодівку і наказує, щоб її називали Марією.

Тоні вколюють антипсихотик Ріспердал Consta (risperidone), який з-поміж іншого понижує в мозку рівень нейромедіатора допаміна, зменшуючи цим емоційне перезбудження.

Вже через дві години після ін'єкції вона приходить до тями і просить дозволу зателефонувати до чоловіка. Вона пробує перед ним виправдатись і згоджується з його припущенням, що вона потрапила під вплив секти, через що її розум затьмарився. Вона переконує чоловіка в своїй до нього і дітей любові і просить її простити.

Чоловік не відкладає свій приїзд і найближчими днями навідує Тоню з дітлахами, освідчуючись з ніжністю і співчуттям у коханні. Він висновує, що у неї за короткий період життя і особливо останнім часом трапилось дуже багато трагічних співпадань, і від перевтоми відбувся психо-емоційний криз.

Особливо П'єра обурила помилка педіатра, котрий скороспішно без додаткових заключних результатів виснував, що він зґвалтував доньку, через що був вимушений відсидіти в тюремній камері двоє суток, поки не була проведена генетична експертиза, яка підтвердила його невинність.

Тоню колокуют, іншими словами, назначають примусове лікування терміном на 40 днів. Завищена доза антипсихотика Ріспердала її пригнічує, її трусить і лихоманить, від голоду вона втрачає свідомість, але нормальне мислення повертається.

За її проханням дозу Ріспердалу зменшують і укол замінюють пігулками, але полегшення не відбувається, вона відчуває себе зомбі і вирішує припинити ковтати ці ліки, імітуючи їх прийом. Вона ховає таблетки під язик, а потім випльовує їх в унітаз, при цьому підозрюючи, що на ній випробовують заборонені психотропні препарати.

Природньо, що після дескридитації психіатрії за роки комуністичного тоталітарного режиму як засобу приборкування десидентів довір'я до психіатрів у Тоні не було.

До таблеток підключають психотерапію, проводячи з Тоньою багаточисельні співбесіди, під час яких вона без утаємничування розповідає психологу і соціальному робітнику про свої духовні спотикання і підозри. Їй ставлять діагноз «первинний гострий психоз с параноєю», підкреслюючи, що це найперше всього постнатальний психоз.

На її підозри, чи не є це захворювання шизофренією, лікар зауважує, що в шизофреників дещо інша симптоматика, але в деталі не вдається.

Окрім усної психотерапії у відділенні широко використовується поведінкова терапія: спорт, малювання, вирізання, рукоділля, досить примітивна релаксація, приготування їжі.

Одним з завдань по малюванню було розфарбовування різними кольорами в порядку уподобання квадратів, що мало допомогти лікарям визначити Тонін психо-емоційний стан. В той момент, як і на протязі всього її життя, самим улюбленими кольорами були всі відтінки червоного, синього і фіолетового, а самими несимпатичними - віддтінки зеленого і коричневого.

В середині терміну колокації Антоніну переводять у відкрите відділення і незабаром зовсім виписують. Лікар говорить, що їй можна забути дорогу в психлікарню.

Але після психозу Тоня продовжує перебувати в стані сумнівів і пригнічення. Їй бачиться, що через участь в підозрілих дискусіях про християнство Бог її покарав душевною хворобою, а сама хвороба була за своєю суттю результатом оволодіння нею злими духами, відповідно Степовик, який назвався «коханим у віках» володіє гіпнозом на відстані і паранормальними здібностями від нечистого.

Вимучує її і те, що налякала сина повідомленням , що він Ісус Христос і фактично зрадила чоловікові, котрий її продовжує любити і не відмовився від неї в період такого страшного нападу божевілля.

В голові у Тоні панує повне інформаційне безладдя. За яку мотузочку не потягне, а двері не відчиняються. Вона вирішує заглибитись в будизм, щоб зрозуміти феномен реінкарнації, перечитує уважно Біблію і Новий Заповіт.

Хоч від цього у неї трохи просвітлюється в голові, але вона страждає від сорому за свою наївність, через яку черговий раз купилась на привабливі лозунги цієї дивакуватої групи, які не відрізняють фантазії від реальності.

Її ще зовсім недавно квітуче здоров'я виявилось підірваним: з'явилась невпевненість у майбутньому, страх висоти, з оптиміста вона перетворилась на песиміста.

Десь на другий місяць після психозу чоловік, син і донька одночасно захворюють грипом: дочка разривається плачем від болі у вушках, син бухикає, а Тоня не спить, доглядаючи за всіма. В одну з таких ночей в Тоні щось різко обривається, все тіло пронизує незрозуміла біль, яку важко локалізувати: її починає лихоманити, з'являється непояснювана тривога й напруга , яка не дозволяє відпружитись.

Пізніше Тоня зможе знайти порівняння, щоб описати цей стан вимучливого напруження,– це, якщо уявити, що людина вимушена непомірно довго утримувати на висоті непосильної ваги штангу.

Тоня жаліється чоловікові на свій стан, в якому їй починає здаватись, що вона божеволіє. Це продовжується близько десяти днів, на протязі яких вона кидається в крайнощі: починє обливатись льодяною водою, через силу займається бігом.

Але стан не покращується, а погіршується. Знову з'являється думка, що Тоня в віросповіданні припустилась великих помилок, згрішила проти самого Святого Духа, проти Якого, згідно Нового Заповіту, гріх не прощається. Ці години гризот сумління можна порівняти з перебуванням в пеклі, з якого вже немає порятунку.

Чергового вечора Тоня у відчаї покидає дітей на самих себе і поспішає за порадою до католицького священника, який її заспокоює, запевнивши, що так як вона не заперечує спасительної місії Ісуса Христа і того, що Він є Син Божий, а заплуталась у розумінні понять Євангелія, то вона не грішить проти Святого Духа, а повинна поспішати до психіатра.

Вислухавши її скарги, лікар виписує їй антипсихотик Ріспердал (risperdone) в таблетках і транквілізатор Лісанкцію (prozepam). На другий день прийому заспокійливого напруження проходить, і у Тоні поднімається настрій. А ще через неділю лікар дозволяє їй спинити прийом транквілізатора, так як її загальний стан більш-менш нормалізувався і тривога зменшилась.

В той час Тоня ще не розбиралась в принципах дії антипсихотиків і транквілізаторів, що вони не лікують, а лише знімають симптоми захворювання: транквілізатор зменшує напругу і піднімає настрій, а антипсихотик хоч і зменшує галюцінаторні симптоми психозу, але знижує в мізку вмість нейромідіатора серотоніна, який регулює людський настрій, провокуючи цим болючу депресію, від якої до самовбивства - один крок. Ще й до цього при тривалому прийомі цих медикаментів до них розвивається залежність як до наркотиків.

Вже через місяць Тоня повертається до активності і вирушає в Україну попрацювати в студії звукозапису з українським диктором, адже пообіцяла інвестувати в створення україномовного синтезатора.

При цьому вона переконує себе повернутись в групу Переходу в ім'я патріотичної боротьби за Україну і знову зустрічається з редактором журналу Ігорем Каганцем, висловивши йому свої зауваги щодо його вчення і щиро розповідає йому про містичну історію з Олегом Ємцем, а також про галюцінації. На що Ігор припускає, що Степовик перебуває під впливом темних сил.

Але в столиці до Тоні знову повертається хвилювання і напруга з тремтінням у всьому тілі, і вона вимушено повертається в Бельгію, де знову звертається до психіатра.

Через інтернет в пошуках відповіді, що за пігулки вона приймає, вона натрапляє на інформацію і тести про депресію і впізнає в описуваних симптомах свою хворобу. Лікар підтверджує діагноз тривожної депресії і виписує їй антидепресант Сероксат (paroxetine) в доповнення до антипсихотика Ріспердалу та транквілізатора Лісанкції.

Проходить місяць страждань: Тоню дратує телевізор і звучання нідерландської мови, вона з неприязню реагує на вертикальну забудову свого чотирьохповерхового вузького будинку (на кожному поверсі по кімнаті), усвідомлює, що хотіла б жити в звичайній квартирі по горизонталі, як це було в Україні, панічно боїться виходити з дому, страждає від активності дітей, їй хочеться сидіти в нерухомому положенні і слухати лише своє тіло.

До нового лікаря Тоня з'являється вже зовсім зхудлою, безжиттєвою, і їй діагнозується депресія у вже запущеній стадії, дози антидепресанта і транквілізатора підвищуються до максимально допустимих. Через припасовування доз медикаментів стан Тоні поступово стабілізується.

Весь цей час вона не перестає вивчати види депресій і психозу і методів їх лікування, усвідомивши, яким поверхневим виглядає уявлення обивателя про ці серйозні хвороби сучасного, повного стресів віку, коли в мізках порушуються фізіологічні процеси, при яких ніякі напоумляння до хворого взяти себе в руки і здолати лінь або зрадницьку журбу не допомагають.

В цей час Тоня наштовхується на сайт інтернет-психоамбулаторії психіатра Георгія Горбатова для російськомовних пацієнтів, розкиданих по світу, вихідця з України, який проживає і працює в Німеччині. Вона соромиться свого психозу і того, як вона віртуально закохалась в одного з провідників секти і розповідає йому лише про симптоми депресії, а галюцінаторні симптоми приховує.

Лікар Горбатов береться вилікувати Тоню і перш за все допомагає їй зійти з транквілізатора, який плутав картину захворювання, і до якого вже розвинулась залежність з ефектом «ломки» - синдрому відміни цього препарату. Вже через декілька місяців Тоня, поступово зменшуючи дозу антидепресанта, зводить прийом ліків нанівець, і депресія відступає.

Прийшла зима 2004 року, і до Тоні знову написали лідери секти «Переходу-IV» і переконали в чистих і патріотичних намірах свого руху. І Тоня повертається: вона ще не в стані критично віднестись до світоглядних промахів їх віровчення, вона хоче активних дій в ім'я розбудови Батьківщини.

У вільний час вона пише казку-легенду «Чорна стрічка» і вірші. Один з них вона присвячує своїй улюбленій українській співачці з трагічною долею Квітці Цісик:


Я – квітка степова,

Я – всих і нічия.

Я сонцева коханка,

Я вітра забаганка.

Полин – купіль моя,

Пірнай – і я твоя.


Я – квітка лугова,

Гойдаюсь в травах я.

Я у вінку співанка,

Пелюсткова веснянка.

Вуста з нектаром я,

Відпий – і я твоя.


Я – квітка польова,

У житі бавлюсь я,

Я – жайворонка любка,

Грайливая голубка.

Купальська врода я,

Милуйся! Я – твоя.


Я квітка у гаю,

Царюю як в раю:

В промінні ніжусь я,

Під трелі солов'я.

Жаги оздоба я,

Вдягни – і я твоя.


Я – квітка лісова,

Купаюсь в росах я,

Я громова любаска,

Дощу – жадана ласка,

Духмяний килим я,

Ступи – і я твоя.


Одне лиш прошу, пам’ятай:

Не рви мене і не ламай.

Землі, життя – оквіта я.

Я – всих, твоя і нічия.


Але від читання переходівської літератури і неправильного тлумачення Біблії, а потім і ініціативи зі створення принципової партії «Арійська солідарність», до чого її підштовхує редактор Ігор, вона швидко перевтомлюється, і в неї знову з'являються симптоми психозу й параної: вона вирішує розучитись з чоловіком, який знову увижається їй «сатаною», і тікає з сином в Україну.

Там психотичний рицедив досягає своєї критичної відмітки. В своєму рідному місті Умані, Тоня разом з сином і старим батьком купує білу фарбу і розмальовує рунами, про які навчав пан Каганець, пам'ятник кату України Леніну, бігає по церквах, а діло було якраз на Великдень, в тому числі відвідує і Володимирівський собор в Києві і вигукує, що всі крадії, включаючи священників, бо церкви блистять позолотою, а прості віруючі страждають від безробіття і безгрошів'я.

Збуджено сповіщає Ігорю Каганцю про поґвалтування її доньки чоловіком, який є насправді втіленим «сатаною», який управляє світом, телефонує до всіх своїх родичів і знайомих і проклинає їх, звинувативши рідного батька і брата в дияволізмі.

Ігор обережно заспокоює Тоню, при цьому продовжуючи напаковувати її ідеями переселення душ і трансформації її в нову людину, а після дзвінка чоловіка, що у Тоні новий психотичний приступ, випроваджує її з сином на автобус до Бельгії.

По приїзді Тоня досить агресивно веде себе з чоловіком, а редакторові журналу і деяким його соратникам пише відчайні листи, що не розуміє, що з нею трапилось, звідки в ній така лють до всіх, коли за природою вона дуже миролюбива людина.

Ігор Каганець висновує, що Тоня від своєї активної діяльності просто перевтомилась і потребує відпочинку, при цьому натякнувши, що у неї шизофренія.

Чоловік не полишає спроб умовити Антоніну звернутись в стаціонар психлікарні, але Тоня погрожує йому, що утече з дітьми в притулок.

Вона дуже агресивно виганяє домашнього лікаря і державного психіатра, котрі рекомендують звернутись їй за медичною поміччю. Але всі вмовляння даремні. І тоді чоловік, побоюючись за неї і дітей, викликає поліцію і Тоню знову поміщають на примусове лікування.

Через декілька годин після ін'єкції нейролептика мислення Тоні упорядковується, і вона силкується осмислити свої нелогічні дії. Паралельно вона читає художні книги, серед них роман і повісті українського письменника Валерія Шевчука, який на сторінках своїх творів піддає сумнівам і висміює відмову монахів від плотського життя в ім'я служіння Богу, пише оповідання і вірші, займається навчальним програмуванням.

Ось один з її віршів цього періоду, в якому вона передбачила неминуче розлучення з своїм чоловіком:


Я не люблю, коли скінчається кохання.

Закоханість воно було, а чи й любов.

Ривка обірваність сердець єднання

Звільняє щемко від п’янких колись оков.


Не зна печаль своєї гіркоти,

Не відає своєї туги.

І скочують обручки на асфальт,

Обравши автобаном різні смуги.


І обернулись враз колючками троянди.

Дорогу всипали вразливі пелюстки,

Але не ту, що пролягає з Храму,

А ту, що повертає до Зими.


Зимів’я, заметіль, тремтіння холоду драглисте,

На шибах завитки змерзлілих шифрувань.

В недовідомість погук відчайдушний,

Гарячий чай судомистих ковтань.


І що тепер? І що кому до цього?

Невже не спита вдосталь терпкість полину?

Обручки одиноко котять автобаном

І блиском золота торують далину.


Цього разу Тоні вже виставляють діагноз хронічної «параноїдної шизофренії». Але вона все-таки суб'єктивно схиляється до думки, що в цій справі без нечистого не обійшлось, і виною такої прискіпливої уваги до неї темних сил є сумнівне спілкування з лідерами секти «Перехід-IV».

Вколювання нейролептика Ріспердалу провокує новий виток депресії, і Тоня знову звертається по допомогу на сайт психіатра Горбатова, де кожного дня розміщую опис свого стану. Лікар радить їй змінити психіатра і перестати приймати антипсихотик, який призводить до депресивної тривожності, а лікуватись антидепресантом.

Тоня пробує викласти точку зору лікаря Горбатова стаціонарному психітру, який по-своєму пояснює її хворобу і вбачає її уздоровлення не в заміні ліків, а в обмеженні спілкування з рідним чоловіком, який на його думку є домінантною особою холеричного типу з поведінковими схильностями до агресії, якого Тоня підсвідомо боїться, - і взагалі до чоловіка їй краще не повертатись.

Примусове лікування закінчилось, Тоня спинилась приймати антипсихотик, трохи поприймала антидепресант і через декілька місяців депресія відступила.

Тоді до Тоні і навідується думка, що непогано було б на прикладі книги Барбари О'Браєн «Оператори і речі» про параноїдну шизофренію, написати і їй твір про її хворобу, що може виявитись корисним для різних верств населення, адже так мало матеріалу на цю тему, так багато табу на психічні захворювання.

В книзі цієї письменниці висловлюється гіпотеза, що зорові галюцінації, голоси і інші симптоми параноїдної шизофренії - це спроба вищого розуму або інших надлюдських сил, які в книзі представлені в образі «операторів», заладнати пробоїни в механізмі мислення душевнохворих-«речей», при яких мозок «бунтує» і втрачає свою структурність і впорядкованість.

Прочитавши цю книгу, Тоня припускає, що і у неї всі галюцінації паранормального походження. Взявшись за творчість, Тоня стає гіперактивною і не помічає, як поволі входить в стан, при якому приходить до минулих психотичних висновків, що зараз кінець світу, що вона таки «Діва Марія», й її чоловік – «сатана», а Ісус Христос - її Ангел- Охоронець і більше того її наречений. Що Ігор Каганець і Олег Ємець вочоловічились на землю, щоб її влюбити в себе і визволити від шлюбу з самим «сатаною»-П'єром.

Слід додати, що в Україні в одній із церков Московського патріархату Тоня придбала брошуру, в якій віщувалось про близький кінець світу, про що говорять факти тотального оцифровування світу ідентифікаційними номерами і кодування продуктів харчування. І що спасуться лише ті, які не приймуть ідентифікаційні картки, відмовляться від паспортів і будуть харчуватись продуктами з власного господарства.

Тоня пише пару листівок на цю тему і розсилає їх в інтернет-видання, а на форумі лікаря Горбатова разміщує повідомлення про настання Царства Божого, так як «Діва Марія» вже вочоловічилась і не за горами прихід Христа-Судді.

В центральну виборчу комісію України, вона повідомляє, що відзиває свої голоси виборця, які вона віддала в Брюселі за Юлію Тимошенко і Віктора Ющенка і вибирає для себя і України президентом самого Спасителя.

Сповіщає вона це і лідерам «Переходу-IV» і пропонує їм знову співробітничати, але так, як її навчив Голос, закликаючи створити партію «І словом і ділом».

Також Тоня заявляє чоловікові, що припинила приймати нейролептик Ріспердал, бо не уважає себе хворою, і об'являє йому, що він таки «сатана». На заперечення чоловіка, що треба звернутись до лікаря, вона наносить йому удари кулаками по обличчю на очах у сина і доньки, і він йде геть, щоб викликати домашнього лікаря і поліцію, представників якої Тоня також лупцює, як слуг Антихриста, який вже вочоловічився і керує через прем'єр-міністра Верхофста в Бельгії, де прийняті закони з легалізації гомосексуалістів і їм дозволено усиновлювати дітей.

Поліцейські викликають підкріплення, Тоню сковують наручниками, зв'язують ремінням і відвозять в психлікарню. Приймається черговий, уже третій раз, рішення про її примусове лікування. Як і в минулі рази вона об'являє в знак протесту суху голодівку і витримує 25 днів. З нею пробують проводити бесіди, але вона настійливо мовчить, вірячи, що Бог її підтримує в боротьбі зі служками Антихриста.

Картина повторюється: їй вколюють нейролептик і галюцінації зникають, але повертається депресія, і в Тоні виникають сумніви в існуванні Бога. Вона вперше задумується про самогубство і спосіб, як його вчинити.

Зараз важко сказати, що спинило Тоню від цього кроку, бо її віра в всемилостивого Бога настільки похитнулась, а муки в хворобі були настільки незносними, що смерть бачилась як єдине спасіння і від домінантного чоловіка, і від обману переходівців з їх «чистими руками», і від розлуки з Україною і тягот чужини.

Так, любов до Бога похитнулась, але залишилась і кровоточила любов до дітей. Думка, що у них буде мати-самовбивця відвела її руки від самогубства , і вона розпочала самолікування.

Щоб не розвинулась до транквілізатора залежність, вона чергує його з пивом і червоним вином. Щоб не стати алкоголіком, вона визначає собі невелику дозу спиртного, яка дозволяє їй розслабитись, щоб виконувати побутові обов'язки: відвезти доньку в школу й приготувати їсти, а особливо щоб елементарно помитись.

Після відміни нейролептика депресія відступає. На питання, що у Тоні за хвороба, лікар відповідає, що у неї не шизофренія і не параноя, обмежуючись визначенням «хронічний психоз».


2006 рік. Літом вони їдуть на Батьківщину. Тоня почуває себе здоровою, повною сил і планів, вона умовляє чоловіка переїхати в майбутньому в Україну, де вони купують пару будинків в селі, які планують відремонтувати й перепланувати, створивши там учбовий центр іноземних мов і комп'ютерних технологій для сільських дітлахів. Тоня більше не спілкується з сектою, уникає будь-яких розмов на подібні теми.

Але ідея написання книги про хворобу і шкоду єретичних теорій не полишає її. І в черговий раз вона береться за цю справу: спливають неприємні спогади про Степовика і аналіз помилок, починається пошук відповідей.

ЇЇ активність помітно підвищується, роздуми викликають безсоння, і знову з'являються психотичні симптоми. Приходять «зовнішні» думки, вона починає розмовляти з Голосом, котрий їй наполегливо доводить, що вона «Діва Марія», а її чоловік «сатана», а так як повсюди введені ідентифікаційні коди, то в принципі Антихрист вже керує світом, і вона повинна довести справу до кінця, - вона повинна перемогти чоловіка-«сатану» і спасти своїх дітей.

Вона складає повідомлення про близький прихід кінця світу і розсилає це як електронною, так і звичайною поштою по інтернет-виданням і офіційним церквам.

Вона пише одному із ієрархів, як потім виявиться псевдоієрарху, Мойсею неканонічної автокефальної православної церкви, щоб він доніс цю інформацію до Президента Ющенка, щоб уряд негайно розпочав евакуацію морським, повітряним і наземним транспортом людей з усього світу в Україну, як єдине місце спасіння, яке не підкориться владі Антихриста.

Ознаками кінця світу вона називає прийняття шлюбів між гомосексуалістами, реєстрацію в Нідерландах партії педофілів, узаконювання аутоназії, отримання в Бельгії священниками всіх конфесій державних виплат, прийняття законів про шлюби з тваринами чи речами.

Ночами Тоня перестає спати, а коли засипає, то її тіло вибухає багаточисельними оргазмами, що, як вже згадувалось, вважається одним із симптомів психозу через підвищення в мізку рівня допаміну.

Голос, з яким вона розмовляє, представляється вже самим Ісусом Христом, її справжнім у віках чоловіком, який закликає Тоню-«Діву Марію» слухатись Його порад, і який допоможе їй остаточно перемогти її псевдочоловіка-«сатану» і цим виправити її помилку при народжені впалого ангела Люцепера - її «сина».

Всі наступні події наблизили цю трагічну історію до кульмінаційної розв'язки. Колись під впливом Степовика Тоня віддала свого сина на дзюдо. В цей день вона разом з донькою повезла його на тренування. Коли вона зайняла своє місце на лавці глядачів, то спостерегла незвичайне видовище: тренер і діти-спортсмени почали хитатись і бігати як п'яні, падаючи хаотично на підлогу.

Постать її сина і доньки обвивала сонячна облямівка, на що Голос їй повідомив, що вона бачить те, що інші люди не бачать. Що заняття дзюдо - неправедні, так як навчають використовувати в техніках бою східне мислення відмови від власного «я» і злиття з божественною енергією, що є горделивим нахабством поєднатись з самим Богом. Що окантування-аура навколо Тоніних дітей засвідчує, що вони народились від «Діви-Марії», але вони ще неповністю очистились від впливу П'єра-«сатани».

Коли після тренування Тоня, проходячи, поглянула на вітрину фотоател'є, то замість лиць на знімках побачила перекривлені потворні обличчя людей і тварин, на що Голос зауважив, що вона бачить справжні обличчя грішників.

Голос продовжував настоювати на тому, що Тоніна донька, народжена від неї-«Діви Марії» і батька П'єра-«сатани», «напівсатана»-«напівангел», і щоб її спасти, Тоні треба убити в ній її диявольську половину через удушіння проводом, на якому Тоня колись хотіла сама повіситись.

Тоня з чоловіком вже вклались спати, коли Голос наказав їй піднятись, розбудити сина, піти в кімнату доньки, відрізати шнур від лампи, і швидко й рішуче діяти, прикінчивши «сатану» в дівчинці.

В декілька секунд Тоня перехоплює шнуром горло доньки, вирвавши її сонною з ліжечка і починає несамовито її душити. Син відчайно скрикує й заходиться плачем, яким будить П'єра. Той негайно прибігає і силкується розвести Тоніні руки, які мертвою хваткою стискали кільце навколо горла дівчинки.

В якусь мить П'єр заволав до сина за ножицями, якими йому і вдалося перерізати провід і звільнити горло доньки. Дівчинка декілька разів схлипнула і вибухнула душероздирливим криком. Син підхопив її на руки і сховався з нею в гаражі.

«Бачиш, вона - жива, як я тобі і обіцяв», - промовив Голос, - «тепер вона і твій син, котрий очистився сльозами, - ангели».

Тоня сиділа втомлено на підлозі в нічній сорочці і раділа, що спасла дітей, і що серія її вимучливих багатовікових реінкарнацій дійшла до переможного кінця над сатаною. Людство може видихнути з полегкістю і очікувати на прихід Ісуса Христа, котрий прикінчить Антихриста.