Geum.ru

„Бібліотека І молодь: нові часи, нові вимоги”

Вид материалаКнига

Содержание


Сучасний літературний процес в світлі популяризації української книги
Книжкова виставка
Літературний салон
Новітні інформаційні технології
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Р. Твердоступ, завідуюча відділом популяризації книги та організації змістовного дозвілля молоді ОЮБ ім. О. М. Бойченка


СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС В СВІТЛІ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ


XX століття - особливий етап розвитку літератури, епоха докорінних змін у художній свідомості людства. На рубежі ХХ-ХХ1 століть разом з традиційними напрямами в літературі та мистецтві виникає розмаїття різних течій, спостерігається активний сплеск естетичних пошуків, художніх відкриттів.

Завдання бібліотечних працівників - допомагати молодій людині сприймати та осмислювати літературний процес в цілому, донести до її свідомості вічні цінності, які не мають кордонів і витримують випробування часом, розкрити місце української літератури в контексті світової, прослідкувати досягнення літератури і сформувати повагу до найпопулярнішого виду мистецтва.

Тезово окреслюю основні тенденції сучасного українського літературного процесу (90-х років XX ст. - поч. XXI ст.).

1. Після століть цензурного контролю наше мистецтво вперше такий тривалий час розвивається в умовах практично повної свободи творчого самовияву. Усунуто всі політичні чи будь-які інші обмеження. Не лише в столицях (Київ, Львів, Харків), а майже в кожному місті сучасні автори на власний розсуд і смак видають твори різноманітних жанрів. З'явились десятки нових різноспрямованих (в ідеологічно-естетичному плані) літературно - мистецьких та науково-гуманітарних часописів "Хроніка 2000", "Розбудова держави", "Світовид", "Смолоскип України”, "Знак", "Неопалима купина", "Основа" (Київ), "Перевал" (Івано-Франківськ), "Авжеж" (Житомир), "Кур'єр Кривбасу" (Кривий Ріг), "Український засів" (Харків), "Холодний яр", "Апостроф" (Черкаси), "Вежа", "Степ" (Кіровоград) та ін. Повернулися в Україну авторитетні діаспорні видання (такі як журнал "Сучасність", газета "Українське слово"), докорінно оновилися (часто змінивши й назву) давніші радянські видання "Вітчизна", "Дніпро", "Київ", "Всесвіт", "Літературна Україна", "Дзвін" (колишній "Жовтень"), "Березіль" (колишній "Прапор"), "Слово і час" (колишнє "Радянське літературознавство"), "Дивослово" (колишня "Українська мова і література в школі").

Щоправда, ці зміни створили, закономірно, і нові проблеми: позбувшись зовнішніх обмежень, чимало авторів, виявили, на жаль, відсутність внутрішнього морально-естетичного самоконтролю, значна частина друкованої мистецької продукції художньо слабка, банальна, сіра, часом аморальна. Мистецькі дискусії, які з поновленням природнього руху літпроцесу, свободи слова пожвавилися й помножилися, нерідко вирізняються войовничою нетерпимістю до думки опонента, примітивністю, ненауковістю аргументації. Незабаром увесь цей хаос значно унормує й підпорядкує новий, капіталістичний тип контролю над літпроцесом - контроль читацького смаку (що виражатиметься у попиті на ту чи іншу друковану продукцію). Тому особливого значення набуває сьогодні професійна робота бібліотекарів, покликаних збагачувати користувачів вишуканішим, досконалішим смаком.

2. Через видання або перевидання після багаторічних пауз та включення до шкільних і вузівських курсів читачам повертається творчість письменників, раніше заборонених: В. Винниченка, О.  Олеся, Г. Чупринки, М. Вороного, С. Черкасенка, Б.-І. Антоновича, М. Хвильового, М. Куліша, Б. Антоненка-Давидовича, М. Семенка, Є. Маланюка, Т. Осьмачки, Н. Лівицької-Холодної, О. Ольжича, І. Багряного, О. Теліги, В. Барки, І. Світличного, В. Симоненка, В. Голобородька, І. Калинця, В. Стуса, М. Руденка, В. Захарченка, Т. Мельничука, О. Бердника та ін.

3. Після понад півстолітнього штучного розмежування відбулося злиття письменства українського та діаспорного. Відтепер у єдиному літературному контексті співіснує і розглядається творчість митців вітчизняних та українського зарубіжжя.

4. У сучасному літературному процесі активно працюють, співіснують представники різних мистецьких течій, шкіл, навіть напрямків. Вирізняються три основні стильові спрямування (маючи дуже мінливі і нечіткі межі):

а) традиційне народницько-реалістичне зі значним домінуванням неоромантизму (А. Дімаров, В. Захарченко, Р. Іваничук, Р. Лубківський, Ю. Мушкетик, Б. Олійник, П. Осадчук, Д. Павличко, С. Пушик, М. Сом);

б) модерністське (Емма Андрієвська, Р. Бабовал, В. Барка, Б. Бойчук, М. Вінграновський, В. Голобородько, М. Григорів, І. Драч, В. Дрозд, О. Забужко, О. Ірванець, І. Калинець, В. Кордун, Л. Костенко, П. Мовчан, В. Неборак, Ліда Палій, Ю. Позаяк, Марія Ревакович, В. Рубан, Б. Рубчак);

в) постмодерністське з елементами неоавангардизму (І. Андрусяк, Ю. Андрухович, М. Бабак, В. Дрозд, П. Загребельний, А. Охрімович, С. Процюк, В. Стах, О. Ульяненко, І. Ципердюк, В. Шевчук).

5. За останні роки українська література майже повністю переборола тематичну неповноту та тематично образну заданість. Так, з прози зник "виробничий роман". Натомність активно розробляються раніше заборонені, замовчувані теми й мотиви. Після багатьох літ заборон знову проступає в літературі відкрите, повнокровне художнє осмислення правди життя. Закономірно, що посилену увагу митців привертає насамперед проблематика нашої історії, давньої й недавньої: від коренів праслов'янських (І. БІлик, В. Гладкий), часів руських (П. Загребельний, Р. Іванченко). Цікаво, що з українського минулого більшість авторів обирає події ХVII століття – часи козаччини, це данина досить міцній традиції нашого письменства, започаткованій ще Кулішевою "Чорною радою". Серед творів останнього часу в цьому зв'язку заслуговує на увагу роман Ю. Мушкетика "На брата брат" - твір, у якому історія асоціюється з днем нинішнім; романи "Наливайко" М. Вінграновського, "Фортеця на Бористоні" В. Чемериса.

ХУІІІ ст. з'явилося у невеликому романі Я. Павлюка "Нічний імператор", який відтворює феноменальну історію Олексія Розумовського та його роду.

А ось століття XX з його бурхливим для української історії першим 50—річчям привертає увагу прозаїків не так і часто. Ю. Хорунжий "Вірую!", написаний у формі монологу Михайла Грушевського, монологу, що вбирає в себе трагедійну фабулу боротьби за державність, калейдоскоп подій і облич. Колективізація та голодомор висвітлені в повісті "Мор" Б. Хандроса, романі "Свято останнього млива" Ф. Рогового.

Ще одна драматична сторінка в українській історії XX ст. - 1940-і роки в Західній Україні. Про них уже чимало написали дослідники та публіцисти, а з-поміж художніх свідчень, які розкривають складність політичних подій виділимо "Єрусалим на горах" - яскравий твір Романа Федоріва. Голод 1947р. (роман "Прибутні люди" В. Захарченка), колгоспівське життя українських селян - (збірка віршів М. Томенка "Із трудової книжки моєї матері"). Розкриваються і проблеми сьогодення, морально-духовна збіднілість нашого суспільства (поетичний цикл "Коротко як діагноз" Л. Костенко, роман В. Кашки "Житло", повісті П. Загребельного "Гола душа" та Ю. Андруховича „Рекреації”.

Крім історичної, опановується нова для нашого мистецтва еротична тематика (романи Є. Гуцала "Блуд" та Оксани Забужко "Польові дослідження з українського сексу"), з'являються романи-антиутопії ("Московіяда" Ю. Андруховича, "Рівне /Ровно (Стіна)" О. Ірванця). Сьогочасна поезія просякнута переважно мотивами болючих світоглядних пошуків, драматизмом світовідчуття, хоча є й злободенний публіцистичний струмінь (збірки "Князь роси" Т. Мельничука, "Вертеп" В. Базилевського, "Вечірка у старій винарні" І. Жиленко, "Вогонь з попелу", "Сизифів меч" І. Драча, "Апокриф" М. Фішбейна, "Діти Трепети" В. Герасим'юка, "Апологетика на світанку" С. Процюка, "Проща" О. Озірного, "Сторож покинутого раю" Теодозії Зарівної, "Укол годинниковою стрілкою" В. Слапчука). Поряд з історичною й сільською темами розробляються міська (повість "Гроно червоних ягід" Т. Литовченка), армійська (роман Р. Кухарука "Любити хлопчика"), інші теми. Особливо бурхливо розвивається в 90-х роках мемуаристика ("Прожити і розповісти" А. Дімарова, "Зустрічі і прощання" Г. Костюка, "Розмови в дорозі до себе" І. Кошелівця, "Ноmо feriens" Ірини Жиленко, "Благослови, душе моя, Господа", "Дороги вольні і невольні" Р. Іваничука, „Життя і правда” А. Медведя).

Останнім часом також з'являється, крім "високої", елітарної та традиційно-народницької, і масова молодіжна розважальна література, приміром повісті "Сексодром", "КГБ проти ніндзя", "Чорна акула в червоній воді" С. Стеценка, "Шлюбні ігрища жаб" А. Кокотюхи. Щоправда, вправних українських романів для домогосподарок, захопливих і повчальних повістей для юнацтва, художньо досконалих детективів і фантастики поки що бракує. Тоді як у розвинутих країнах таке письменство займає до 95-ти відсотків книжкового ринку.

7. Упродовж 90-х, як і в двадцяті роки, молодше покоління письменників переважно групувалося у творчі гурти - "Бу-Ба-Бу", "ЛуГоСад", "Пропала грамота", "Нова дегенерація", творча асоціація "500", "Нечувані", "Західний вітер", "Червона фіра” (зараз цей процес поступово пригасає).

8. Нової якості набуло українське літературознавство. Воно практично повністю відкинуло соцреалістичну систему координат, натомість починає розглядати літературний процес від давнини до сучасності з позицій естетико-гуманістичних, об'єктивно-історичних. Зростанню фахового рівня сучасних досліджень неабияк сприяє включення у науковий обіг (на жаль, досі не повне) заборонених радянським режимом класичних літературознавчих праць, зокрема таких, як "Історія української літератури" М. Грушевського (К., 1993), "Історія українського письменства" (К., 1995) та "Літературно-критичні статті" (К., 1993) С. Єфремова, "Український мандрівний філософ Григорій Сковорода" Д. Багалія (К., 1992),"Історія української літератури" Д. Чижевського (Тернопіль, 1994), "Вибрані праці" Ю. Бойка (К., 1992), "Третя сторожа" Ю. Шереха (К., 1993), "З психології творчості Шевченка" С. Балея (Черкаси, 2001).

Чималі успіхи має наша наука в аналізі доробку митців, вилучених з літературного процесу; значно менше їй вдається поки що зруйнування соцреалістичних стереотипів у трактуванні творів, канонізованих у радянські часи (від Котляревського і Шевченка до Головка і Корнійчука). Серед помітніших надбань сьогочасного вітчизняного літературознавства можна назвати такі праці: "У світі вічних критеріїв" Г. Клочека (К., 1989), "Із забуття - в безсмертя" М. Жулинського (К., 1990), "Шевченко як міфотворець" Г. Грабовича (К., 1991), "Українська радянська поезія 20-х. Мікропортрети в художніх стилях і напрямках" М. Неврлого (К., 1991), "Історія української літератури XX століття" за редакцією В. Дончика (К., 1993-1995), "Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХст." за редакцією В. Яременка та Є. Федоренка (К., 1994 - 1995), "Поетичний світ Максима Рильського. 1941-1964" Л. Новиченка (К., 1994), "Суворий аналітик доби Валер'ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст." В. Мельника (К., 1994), "Світло українського бароко" А. Макарова (К., 1994), "Світ українського бароко" Л. Ушкалова (Х., 1994), "Сто рівноцінних правд. Парадокси драматургії В. Винниченка" Лариси Мороз (К., 1994), "Українська імпресіоністична проза" Віри Агєєвої (К., 1994), "Танцююча зірка Тодося Осьмачки" (К., 1996) та "Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків" (К., 2000) Ніли Боровської, "Проявлення слова: Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація" Тамари Гундорової (Л., 1997), "Дискурс модернізму в українській літературі" Соломії Павличко (К., 1997), "Канон та іконостас" М. Павлишина (К., 1997), "Мистецтво слова. Вступ до літературознавства" А. Ткаченка (К., 1998).

Певно, ніхто з нас не заперечуватиме, як важливо нині, в добу панування прагматизму, цинізму, бездуховності, підвищувати рівень освіченості, загальної культури українського суспільства, утвердити культ високої духовності і моральності, особливо молодого покоління.

Звернення нас, бібліотекарів, до сучасної прози в деякій мірі дає можливість осмислити орієнтири літературного процесу і донести до користувача. Сучасна проза багато в чому нова проза - нова і з огляду на життєвий матеріал, охоплений нею, і з так званих стильових експериментів, і в сенсі нестандартної постановки нестандартних проблем.

У сучасній українській літературі, як говорилось раніше, утверджується постмодернізм. Він виявляється і в доробку деяких старших письменників, приміром В. Дрозда ("Вовкулака", "Музей живого письменника", "Убивство за сто тисяч американських доларів"), П. Загребельного ("Безслідний Лукас", "Тисячолітній Миколай", "Гола душа"), В. Шевчука ("Місяцева зозулька з ластів'ячого гнізда", "Чортиця", "У пащі дракона", "Горбунка Зоя", "Розсічене коло", "Закон зла", "Двері навстіж").

У творчості ж молодих літераторів постмодерн стає чи не найвизначальнішим стилем. Важлива деталь - більшість із них починали наприкінці 80-х як авангардисти, тепер же поступово еволюціонують у бік постмодерну. Характерні зразки цього стилю у нашому письменстві 90-х: романи Ю. Андруховича "Московіяда" та "Перверзія", О. Ульяненка "Зимова повість", "Сталінка", "Око", повісті С. Процюка "Vае victis", "Імені твого ради", "Шибениця для ніжности", “Love story”, його ж поетична збірка "Апологетика на світанку", повісті М. Ломонос "Одкровення Вельзевула козачій дочці, Христом миропомазаній" та Я. Ороса "Змагання катів", поетичні збірки А. Охрімовича "Замкнутий простір", І. Андрюсяка "Отруєння голосом", Ю. Бедрика "Жертовник" та "Метафізика восени", І.Ципердюка "Переслідування квітня". Постмодерністська атмосфера визначає антології молодої української поезії та прози "Молоде вино" і "Тексти" видавництва "Смолоскип". Ці приклади можна значно продовжити, тим паче вони майже щодня поповнюються.

З появою таких творів виникла проблема, яка широко обговорюється. "Чи варто популяризувати постмодернізм, адже твори цього напрямку занадто важкі для сприйняття, у них немає світлих образів, піднесених ідей?" Звісно, можна відмовитися від таких творів. Пропонувати тільки класичні романи. Але ж у такий спосіб не можна вилучити себе із свого часу. Твори постмодернізму треба популяризувати хоча б задля того, щоб усвідомити, хто ж ми, люди на межі двох тисячоліть, і який він, наш світ, складний, суперечливий і незрозумілий, в якому інколи так холодно й безпритульно?

Справді, постмодернізм - це насамперед особливе світосприйняття, духовний стан, що характеризує кризову епоху. Для цього стану характерне відчуття розчарованості, розгубленості, відчаю, вичерпності буття. Постмодернізм не лишає жодних надій, він засвідчує кризові моменти у розвитку суспільства й людини, які, за образним виразом У.Еко, „перебувають на самому краю прірви". Далі вже йти нікуди.

Але постмодернізм - це не просто кризове світосприйняття, а ще й усвідомлення кризи і самоусвідомлення себе у цьому неспокійному, несталому світі, де руйнуються самі засади буття. І саме це - усвідомлення й самоусвідомлення - визначає актуальність творів постмодернізму.

Як ви можете донести до користувачів творчість сучасних письменників? Пропонуючи книжкові виставки "Сучасна українська проза", "Українська література: вчора, сьогодні, завтра", "Своєрідність сучасного літературного процесу"; виставки-звернення, виставки-діалоги "Гімн людині" чи щось інше?", "Ти відкриєш сучасну книгу...", "Жалем горнеться серце моє...", ви допомагаєте осягнути літературний процес і в той же час звернутися до часописів "Березіль", "Кур'єр Кривбасу", "Сучасність", "Слово і час" та ін., тому що саме вони пропонують нам твори сучасних письменників.

Книжкова виставка „Своєрідність сучасного літературного процесу” може мати розділи:

- Злам епох - злам художнього мислення;

- Випробування постмодернізмом;
  • Людське буття, цінності: нові підходи і оцінка

або "Сучасна українська проза" за розділами:

- Велич історичного минулого;

- У вимірах часу;

- Нам болить Україна.

Для вчителів української та всесвітньої літератури готуються тематичні добірки літератури, інформаційні списки "Зверніть увагу на цю книгу", "Знайомтесь -новинка", День інформації "Література сьогодення", "Досягнення в прозі", День вчителя-предметника.

Бажано проводити презентації літературно-художніх журналів "Дзвін", "Київ", "Березіль", "Вітчизні-85", звернути увагу при цьому на рубрики "Проза", "Поезія", "Критика".

Для старшокласників пропонуємо літературні години "Мандрівка місцями героїв", "Джерело людської духовності", години спілкування "Що означає розуміти літературу?"

Хочеться звернути Вашу увагу ще на один аспект. Щоб зрозуміти зміст твору, осмислити дії героїв, потрібно мати уяву про письменника, про епоху, в яку він живе, творить.

Ключ до розуміння художньої палітри письменника захований у життєписі письменника. При викладі життєпису необхідно уважно відбирати і оцінювати ті факти (історичні, літературні, побутові), які були б значущими і свідчили про зв'язки митця з епохою, з тим середовищем, де він творив. Отже, потрібно, щоб вони розкривали моральне й естетичне обличчя письменника, себто його світогляд.

Проявляється світогляд творця художніх книг у його громадянських справах, ставленні до явищ культурного життя, в його публікаціях і епістолярній спадщині, але не в меншій мірі дає себе знати в літературних образах твору. З цього приводу згадалися слова Й .В. Гете: "Хто хоче розуміти поета, мусить піти в поетову країну". Зрозуміти письменника допоможуть книжково-ілюстративні виставки, виставки-портрети, вечори, композиції, де виклад біографії письменника можна подати в формі художнього нарису, використати документальні матеріали та інформації, "інтригуючий фактор" у розповіді, спогади сучасників про особу письменника, художні твори про митців слова.

Перед слухачами письменник повинен постати як жива людина і творець.

Як приклад, звернемося до творчості окремих письменників, в даному випадку Валерія Шевчука і Євгенії Кононенко.

Суть творчості Валерія Шевчука напрочуд точно відбивають слова Ф. Фіцджеральда: "Письменник пише не тому, що хоче сказати що-небудь, а тому, що має, що сказати". У центрі кожного його оповідання чи роману, кожної новели чи повісті - людина, її душевні пориви і приземленість, світлі думки і ганебні вчинки, сила волі й легкодухість.

Шевчуків герой - людина будня, із тих, котрих щоденно зустрічаємо на вулиці, на роботі, у крамниці. У цього письменника "...нема негативних і позитивних героїв чи розфасованих за класовими порціями носіїв ідей та істин; у справжнього творця не може бути корисних чи не корисних істот. А у Валерія Шевчука... всі люди, він їх добре знає, він відає людську суть, він їх розкусив, і тому не палає до них любов'ю, він великодушно в чомусь найбільшому і, можливо, найпотаємнішому співчуває їм, людям своїм, бо ж відомо, без великого співчуття і без великого серця ніколи не здобутися великого таланту". У наведених словах Є. Концевича - привід до роздумів, адже поняття гуманізму має дві складові: людинознавство і людинолюбство. Іноді здається, що поєднати ці речі неможливо. Чи може письменник, помічаючи всі вади людської природи - від найдрібніших до глобальних, - бачачи недосконалість мешканців цього світу, - чи може він залишатися терпимим, мудро милостивим? Відповідь на таке провокаційне запитання дав сам В. Шевчук: „...є один із непереступних законів мистецтва: митець, коли прагне здобути вершин своєї вправності, мусить героїв своїх не судити, а бачити, тобто він ніби свідок у світовому судовому процесі, а не прокуратор чи суддя, а борони, Боже, - кат ".

Перед персонажами Шевчукових творів як історичної, так і сучасної тематики стоять вічні філософські проблеми: визначення місця в житті, мети існування, пошук щастя.

У романі "На полі смиренному" бачимо "...сумніви, вагання, пошуки, страждання героїв. Усі вони гинуть, караються, ведуть себе дивакувато, мовби прийшли не зі світу цього. Постійно роздумують над сенсом людського буття, власне, намагаються пізнати його таємницю і знайти себе в ньому. Ці спроби і пошуки закінчуються трагічно — майже всі герої гинуть або втрачають своє істинне обличчя. Але ця трагічність очищає душу, вивищує її, в пізнанні "світу людина пізнає себе, в пізнанні цьому в щось вірить ".

У повісті "Місяцева зозулька із Ластів'ячого гнізда" Юлька знає, що для щастя потребує дитина. Інша героїня твору, Людка, шукає своє покликання у стеженні. Мала таке хобі: коли по сусідству відбувався новий роман, "... не могла побороти слідчої спокуси і не могла не розпочати вивідів... "

Дуже схожа на Юльку головна героїня ще однієї повісті - горбунка Зоя. Дівчина розуміла, що, маючи таку фізичну ваду, не зможе втримати чоловіка. І знайшла єдино можливій вихід: "...мотиви поведінки горбунки Зої були прості, не суперсексуальні і не містичні – вона хотіла дитини, а не чоловіка". Мети своєї, зрештою, досягає, але ціною зіпсованих стосунків з компанією. Тепер вона викликає у колишніх друзів ненависть, утім, почуття взаємне.

Цей ряд можна продовжувати і продовжувати. У широкому контексті Шевчукових творів про сутність буття і людське щастя гідне місце займає й іронічно-готична повість "Двері навстіж". Практично всі персонажі твору прагнуть щастя. Більшість із них впевнена, що знає, як його досягти. Насправді ж вони не відають, чого хочуть, або, навіть знаючи, не можуть досягти бажаного. Тому жоден з героїв не отримує від життя радості, наснаги. Такі собі сліпці на роздоріжжі.

Чим можуть приваблювати старшокласників твори В. Шевчука?

Насамперед, осмисленням проблем теперішньої молоді, ствердженням ідеї необхідності пошуку людиною істини на шляхах власного самовдосконалення, пошуку нею щастя як сенсу життя. Крім того, творчість захоплює і витонченим гумором, і мудрою іронією, ваговитістю художнього слова у відтворенні юначої фантазії і прози звичайного людського життя. Популяризувати творчість В. Шевчука можна різними формами. Це може бути - літературна година "Сад житейських думок, трудів і почуттів", урок-диспут "Життєва філософія Валерія Шевчука і його героїв". Епіграф "Кожна людина має власну долю, кожна людина може і мусить вирішувати як їй велить власний, а не чийсь розум" Валерій Шевчук.

Літературний салон „Шлях на гору в „дім” і „сад”.

Знайомимо старшокласників із життям і творчістю письменника, його громадянською позицією, даємо загальну характеристику творчості.

Бесіда-діалог „Осмислення вічних проблем людського буття у романі-баладі „Дім на горі”. Запитання для бесіди даються блоками: добро-зло, любов-ненависть, мудрість (духовність), свобода особистості (незалежність-залежність). До цього заходу оформляється книжкова виставка „Голос дому, дороги голос”.

Дискусія „Проблеми молодої людини в сучасному світі” за повістю-притчею „Місяцева зозулька з Ластів’ячого гнізда”. Бібліотекар пропонує читачам поділитися на три групи відповідно до персонажів: А – Юлька, В – Шурка, С – Колька, щоб створити „дискусійний ланцюжок: група А дискутує з групою В, ...”Можна створити між групами „дискусійну атаку”, коли групи дискутують не між собою, а дві проти однієї. В ході підготовки до заходу оформляється книжкова виставка „Пошук щастя в творчості Валерія Шевчука”. Література не лише навчає, а й більшою чи меншою мірою виховує, формує естетичний смак, визначає певний ідеал, збагачує художнім досвідом. Тож твори В. Шевчука відповідають саме цим вимогам.

Кожного разу, коли читаєш сучасну прозу, авторами якої є жінки (т.зв. "жіноча проза"), переконуєшся, що вона має свої особливості. Можливо, ця особливість у своєрідному світосприйнятті, яка реалізується в мові твору, моделюється на образну систему і є визначальним фактором формування проблемно-тематичного центру. Це підтверджують твори Євгенії Кононенко - прозаїка, поета, перекладача.

Представляти Євгенію Кононенко читачеві не треба. Сьогодні вона чи не найпопулярніша українська письменниця. Майже культова. Її друкують, справді читають (і не тільки колеги), нею захоплюються, її критикують, про неї сперечаються, а головне - до її текстів не слабне читацький інтерес. Не той, штучно підтримуваний саморекламою чи рекламою видавництв, яким треба збувати книгу розкрученого автора. А той, що йде від спраги на хорошу людяну цікаву книгу, в якій би віддзеркалювалася мінлива ріка дійсності, а в тій ріці і твоє неповторне заклопотане обличчя. Тобто, на справжню, неперебутню літературу, яка, переживши моду на себе, залишається актуальною, свіжою, а тому й затребуваною. І це – головне. І це стосується якраз творчості Євгенії Кононенко, що й підтвердила видана "Кальварією" її нова книжка "Повії теж виходять заміж”, укладена із "старих" новел, що були написані й оприлюднені ще на початку 90-х, з яких, власне, почалася її популярність, секрети і загадки якої і спробуємо розгадати.

Отож, секрет перший. Присутність Євгенії Кононенко в українському пострадянському літературному просторі почалася задовго до її широковідомих романів "Імітація", "Зрада”, ще 1992 року з новели, або тексту, як вона вперто називає свої твори, "Нові колготи". Тоді, дванадцять років тому, вона писала про те, про що ніхто не писав, а тому так, як ніхто не писав: жорстко, експресивно, безбожно одверто відкриваючи такі содомітські глибини обивательського єства, вирощеного в апокаліптичних джунглях великого міста, про які інші або не здогадувались, або соромилися говорити на гребені всенародного пробудження та всеочищаючих змагів за державність і незалежність.

Потім були потрясаючі новели "Повії теж виходять заміж", "Діалоги та непорозуміння", "Поцілунок у сідницю" та ін., в яких письменниця не побоялася серед суцільної ейфорії першою вказати на ті жахні неочікувані проблеми, що обрушилися на нас Ніагарою, - про ситуацію жінки у час великих перемін у країні – на зламі формацій. І знову писала без удаваної цноти, називаючи речі своїми іменами, а тому незвично для нашої "закритої" суспільної ментальності, як може писати тільки жінка, якій самій довелося покипіти у триклятім котлі соціальних проблем, що зводилися до однієї - виживання. Фізичного порятунку за умови збереження хоч і пошматованої, загидженої, але все-таки живої і ридаючої душі.

Власне, інтуїтивно модерністка Євгенія Кононенко йшла проторованим класиками шляхом - через жіночі долі відкриваючи і викриваючи соціальні виразки суспільства "на грані", у жіночих "ликах", як у магічному дзеркалі, відтворюючи гримаси часу і світу. Згадаймо "Булочку" Мопассана, "Анну Кареніну" Толстого, "Повію" Панаса Мирного, врешті -"Катерину" Тараса Шевченка! За трагічними образами цих жінок - панорама суспільного буття Франції, Росії, України минулих століть. За долями героїнь Євгенії Кононенко - цілий пласт життя України кінця XX - початку XXI століть, зосередженого у її серці - столиці.

Секрет другий. Можливо, письменниця, щиро відгукуючись на злобу моменту, і не усвідомлювала, що пише літопис епохи національного відродження, яка почалася саме із відродження самоповаги жінки. І це не перебільшення. Сьогодні, перечитуючи її новели часу, переконуєшся в її геніальному відчутті драматичних реалій, глибинній громадянській позиції, про яку вона ніде не згадує. Адже тоді, коли тільки-но зароджувалися, керовані спонтанним протестом, перші феміністські організації, вона перша з письменниць стала на захист не сексуального, а соціального розкріпачення української жінки, передчуваючи, в яку прірву небезпек штовхає її наша юна демократія і торжество всіх свобод. І читацька аудиторія це відчула, мимоволі шукаючи відповідей на питання жорстокої реальності у прозі Кононенко.

І, вірогідно, знаходили, наприклад, у новелі "Повії теж виходять заміж", якою починається книжка. Молоденьке фабричне дівча Олена Драган - одна із тисяч .мимовільних жертв неосмисленої свободи вибору, яку кримінальні покидьки з верхів і низів в змиг ока перетворили у работоргівлю.

Третій секрет успіху прози Євгенії Кононенко - у її оптимістичній настроєності. Її героїні, пройшовши всі випробування розчаруванням, відчаєм, приниженням, виходять із всього... сухими і чистими. Наперекір усьому: ситуації, обставинам, навіть - долі. А що робити? -ніби запитує нас письменниця і відповідає вчинками своїх феміністок: - Іншого виходу просто нема.

І це свята правда. Розпад радянської системи спаралізував привчених до передбачуваних ситуацій, запрограмованих на мінімальну соціальну стабільність (постійна робота, стала, хоч і мізерна зарплата, соціальні гарантії) чоловіків. І жінкам довелося і самим виборсуватися, і чоловіків витягати за чуби із цього паралітичного стану, рятуючи інститут сім’ї і підвалини суспільства від епохального розвалу і занепаду, власних дітей від примітивного голоду. І ніхто так живописно, так тонко і драматично не описав цей подвиг українок початку 90-х минулого століття, як Євгенія Кононенко. Подвиг, присмучений гіркою тугою навіть не за лицарем, а надійним чоловічим плечем. Не розпуста, навіть не ностальгія за нормальним чоловіком, а відчай від злиднів, від безпорадності батьків своїх дітей штовхає наукового співробітника Київського інституту гуманітарних проблем сучасності Нелю Тимченко з новели "Special women", інтелігентних інтелектуалок Руслану ("Діалоги та непорозуміння"), Гелену, солом'яну вдову при живому чоловікові ("Нема раю на всій землі") у любовні авантюри з іноземцями. Але... дороги їхні повертають із ситої Європи до рідних злиднів, до розгублених чоловіків, що рятуються писаниною віршів від суїцидальних поривів, до зашорених і майже святих своїх старих матерів, до дітей, яких ще треба ростити для України. Бо як же інакше? Бо інакше не може милосердна українська жіноча душа...

Секрет четвертий - у її письмі, лаконічному і логічному, без словоблудства із завитушками, до чого змушений вдаватися письменник, коли бракує живого життєвого матеріалу. Євгенії Кононенко ніколи того не бракує. Вона знає міське, точніше, столичне "буття в таких подробицях”. Однак їй часом дорікають мовою, не розцвіченою діалектизмами і різними "фігурами". Бо передовсім авторку, як математика (перша професія філолога Кононенко) і перекладача, цікавить коефіцієнт корисної дії фрази, її інформаційна наповненість. Це нове письмо, розраховане не тільки на залюбленого у розкоші рідної мови українського читача, а й на читача іномовного, перед яким ми всі так мріємо розкрити душу рідного народу і глибини трагічної історії. Власне, це та мова, яку вже сприймає і наше комп'ютеризоване наймолодше покоління читачів.

Отож, перечитуючи нібито давно відомі тексти щойно видрукуваної книжки, починаєш розуміти, в чому секрети популярності Євгенії Кононенко. Чому літературний процес епохи незалежності виявився її літературним простором, і вона ввійшла в нього рішуче і поважно зрілим майстром, перед тим відгостривши "стило" своє і стиль над перекладами кращих зразків французької літератури. Зрілим майстром, можливо, й не сподіваючись, що їй прийдеться формувати морально-естетичні засади постмодерної вітчизняної прози.

Історії, долі... виписані точними мазками, жорстко, іноді з іронією, іноді із сумом за незбутньою мрією, яка розбивається, як вутлий човник, об рифи реальності. З них авторка вміло монтує жорстоку мелодраму київського життя, в якій кожен марить щастям, як уміє, бореться за нього і цим оправдовує своє нелегке гріховне існування. Однак, захищаючи своїх героїнь, Кононенко не жаліє їх. Як і нас, читачів. Вона нас карає правдою, гіркою правдою життя без імітацій. Водночас письменниця любить своїх неспокійних, буремних емансипанток... і, певно, тому ніколи не ставить у своїх (у їхніх!) історіях жорстоку крапку. Вона залишає своїх героїв або на порозі невідомого, або на півдорозі до мрії чи й... додому. Милосердно, як і належить Творцеві, залишає їм перспективу. Шанс. І цей хід, ця обнадійлива незавершеність сюжету, а отже, й продовження життя - ще один секрет успіху творчості Кононенко. Адже її фемінізм, як і тексти, - не елітарний, для вибраних і посвячених, а глибоко соціальний, який починається з громадянської позиції жінки, що прагне жити в нормальній державі з нормальним суспільством. А отже, оправданий і життєздатний. А проза - талановита і читабельна у найвищому значенні цього слова.

Осмислення творчості сучасних письменників це довготривалий процес. Тому можна розробити цикл заходів "Література у вимірі часу" і проводити їх з окремими групами читачів, в творчих об'єднаннях, клубах, вітальнях.

Пропонуємо тематику зустрічей в літературній вітальні:

- Шлях до подолання зла добром. Творчий феномен Валерія Шевчука.

- "На нашу думку, фантастика може все те, що й реалізм, але до того плюс іще дещо". Марина та Сергій Дяченки.

- Вічні істини в творчості В’чеслава Медвідя

- Анатолій Дністровий "Місто уповільненої дії": випробування людини життям, долею, Богом.

- Ю. Андрухович . Стежинами життя.

- На ниві історичної прози.

- Жіноча проза в контексті сучасної літератури.

Думки та ідеї, породжені XX століттям, ще довго потребуватимуть нашої уваги й осмислення. Переоцінка цінностей, що зараз має місце в українському літературознавстві не дадуть остаточної відповіді на запитання про те, які імена і тексти варті того, щоб їх читали наші нащадки. Найкращим суддею тут є час.


Використана література


1. Ніколенко О. Постмодернізм - один з найвагоміших мистецьких напрямків ХХст. //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003 - №4 - С. 48-51.

2. Пахаренко В. Художнє слово: Порадник для вчителів української літератури //Українська мова та література. - 2001 - Число 29 - 30, (серпень). - С. 75-84.

3. Пахаренко В. Постмодерн //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002 - №5 – 6. - С. 3 - 7.

4. Пахаренко Н. Дороги і роздоріжжя блудних дітей //Українська мова та література. - 2002 - Число 20 (травень), - С. 9 - 13.

5. Пахаренко Н. Шлях подолання зла добром //Українська мова та література. - 2003 - Число 20 (травень) - С. 3 - 8.

6. Черних О. Виховання учнів засобами бібліотечної. комунікації: аксіологічний підхід. //Рідна школа. - 2004 - №1 - С. 25.

7. Шпильова Н. Вивчення творчості Валерія Шевчука в 11 -му класі. //Українська мова та література. - 2003 - Число 20 (травень) - С. 8 - 22.


Т. Ротар, зав. відділом автоматизації та комп’ютерних технологій ОЮБ ім. О. М. Бойченка


НОВІТНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ


Серед закладів культурно-просвітницького спрямування найдоступнішими та найбільш відвідуваними залишаються бібліотеки. Сьогодні вони та їхні фондові зібрання - це не тільки гордість та багатство нашого народу, але й одна з найважливіших складових інформаційної політики держави, спрямована на задоволення духовних, культурних, освітніх потреб нації.

Але час невпинно рухається вперед, змінюючи і нас, і те, що нас оточує. Ключовими напрямами у діяльності сучасної книгозбірні є автоматизація бібліотечних процесів, виконання традиційних функцій із застосуванням новітніх технічних засобів, адаптування цих функцій до нових умов роботи.

Роль сучасної бібліотеки, в першу чергу юнацької, за останні десятиліття підвищилася в багато разів: необхідно передати молоді знання, набуті раніше, і підготувати їх до життя в суспільстві, в якому накопичення інформаційних масивів йде дуже швидкими темпами. Успішно справитися з цією роллю можна лише при умові активного використання і впровадження сучасних новітніх технологій.

Наша бібліотека однією з перших серед юнацьких бібліотек України розпочала автоматизацію бібліотечних процесів. На сьогодні найбільш актуальною проблемою залишається необхідність формування автоматизованих баз даних. Серед них провідну роль відіграє електронний каталог, що цілком може замінити існуючу традиційну систему каталогів і картотек.

Юнацтво - категорія користувачів, яка прагне зекономити свій час, цікаво і змістовно проводити дозвілля. Йому потрібна оперативна реферативна, текстова, документально-фактографічна інформація. Тому користувачі надають перевагу таким послугам, як ксерокопіювання, складання бібліографічних списків до наукових, курсових та дипломних робіт, підготовка фактографічних довідок, використання бібліографічних дайджестів тощо.

Великою популярністю серед користувачів юнацького віку користуються різні бази даних: "Де вчитися?", "Ринок праці", "Освіта та працевлаштування", "Банк соціальної інформації з питань молоді та юнацтва" тощо. Особливо варто виділити БД "Освіта", де збирається інформація про навчальні заклади основної і додаткової освіти, позашкільні виховні установи, різні форми безперервної освіти і допоміжні можливості самоосвіти в регіоні.

У 2003 році обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка отримала грант від Посольства США в Україні на реалізацію проекту "Інтернет для читачів публічних бібліотек", завдяки якому має цілодобовий доступ до мережі Інтернет. Інтернет значно розширив інформаційні можливості бібліотеки, покращив якість задоволення запитів.

Анкетування користувачів Інтернет-центру "Доступ до Інтернету - як бібліотечна послуга", проведене у 2004 році підтвердило, що Інтернет відіграє важливу роль в задоволенні інформаційних потреб молоді, є сучасним і привабливим джерелом інформації.

Реалізація проекту "Інтернет для читачів публічних бібліотек" дала можливість зробити певні висновки, накреслити завдання для вдосконалення подальшої роботи. Практична робота в бібліотеці щодо інформаційного сприяння освіті з використанням Інтернет-технологій ведеться за двома напрямками:

- забезпечення освітньої діяльності користувачів, що навчаються (школярів, учнів, студентів);

- інформаційна підтримка, забезпечення інформацією педагогів, менеджерів у галузі освіти, фахівців позашкільних закладів тощо.

Сьогодні головним критерієм оцінки діяльності бібліотеки є рівень організації її інформаційних ресурсів. Освоєння комп'ютерних технологій, створення локальної автоматизованої мережі довели необхідність переходу до корпоративних методів роботи. Підключення до мережі Інтернет дало нашій бібліотеці можливість виконати деякі завдання перспективного плану розвитку бібліотеки: з січня 2004 р. приєднатись до 5 обласних універсальних наукових бібліотек України по створенню Центрального українського кооперативного каталогу (ЦУКК). Створення корпоративних ресурсів бібліотек буде сприяти розвитку бібліотечної справи, зросте їх дієвість і соціальна значимість.

Окремим напрямком роботи бібліотеки є створення нового бібліотечного продукту - вебліографії. Стало нормою доповнювати книжкові виставки відсилками на веб-сайти за темами виставок, створення віртуальних виставок.

Автоматизація бібліотечних процесів - один з головних напрямків діяльності кожного відділу бібліотеки: ведеться щоденна кропітка робота по створенню нових та поповненню існуючих баз даних. Адже електронні носії інформації за своїми властивостями - довговічністю, ємністю, надійністю збереження - мають багато переваг над іншими матеріальними носіями. А це відкриває достатньо широкі перспективи для роботи. Безумовно, для цього потрібно забезпечити користувачів як технічними засобами, так і відповідними методичними матеріалами.

На сьогодні бібліотека має 13 власних баз даних, в яких налічується понад 50 тис. записів. Особливої важливості набувають повнотекстові бази даних: краєзнавчих матеріалів; методичної діяльності; творів української та світової літератури, які нещодавно введено до навчальних програм освітніх закладів і кількість примірників яких в бібліотеці обмежена.

В зв’язку з тим, що сьогодні світова цивілізація переживає період інформаційного буму, швидкими темпами розвиваються системи телекомунікацій, збільшується число комп'ютерів, що мають вихід на мережу Інтернет, та кількість її користувачів, для бібліотек як носіїв всесторонньої корисної для користувачів інформації особливо актуальним стає вирішення питань створення сучасних високотехнологічних інформаційних центрів, освоєння Інтернету, налагодження процесів оперативного використання інформації, представлення інформації про себе шляхом створення Web-сайтів. Все це разом взяте допоможе оптимізувати роботу бібліотек та підвищити її ефективність.

Пропоную Вашій увазі деякі рекомендації щодо розробки і розміщення власного сайту в Інтернеті, рекламуючи та надаючи користувачам власні інформаційні ресурси та послуги.

Сподіваємося, що вони стануть в нагоді і тим, хто тільки має намір приступити до цієї відповідальної роботи. Рекомендації не є догмою, якої слід обов'язково дотримуватися. Адже кожен бачить свою бібліотеку краще, знає її сильні і слабкі сторони, творчі здобутки, бачить перспективу. Представити бібліотеку на сайті можна по-різному. Головна вимога до сайта - він має бути цікавим і корисним для користувачів.