Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусії. Дискусія сприяє глибокому розумінню проблеми, виробленню самостійної позиції, добору аргументів та оперуванню ними, розвиткові критичного мислення. Дискусія навчає чути й розуміти співрозмовника, сприяє уточненню власних переконань, формуванню власного погляду на світ.

Дидакти відносять дискусію як до методів навчання, так і до форм організації навчання. Дехто з фахівців вважає дискусію різновидом співробітництва, коли щодо обговорюваної проблеми висловлюються всі учасники спільної діяльності.

Щодо функцій дискусії в навчанні теж висловлюються різні погляди. Метод дискусії можна застосовувати на етапі засвоєння знань, їхнього закріплення або систематизації. Крім того, дискусію можна застосовувати як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів, а також як метод стимулювання й мотивації школярів.

Досвід використання дискусій у навчальному процесі дозволяє сформулювати деякі організаційно-педагогічні підвалини, спільні для будь-яких різновидів дискусії:

проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання (тобто такого, яке не має однозначної відповіді й допускає різні варіанти вирішення, зокрема протилежні);
усі висловлювання мають не виходити за межі обговорюваної теми;
кожне з висловлюваних тверджень повинне супроводжуватись аргументацією; учитель може ставити навідні питання на зразок: “Які факти свідчать на користь цієї думки?”, “Яким чином ви дійшли такого висновку?”;
дискусія може завершитися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливих моментів: час, необхідний для її проведення, місце, що забезпечує можливість здійснювати всі пересування учням, які дискутують, і стежити за дискутуванням решті учнів класу; матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів. Упродовж усієї роботи учитель тримає в полі зору такі моменти:

мета, від якої не слід відхилятися;
час, якого слід дотримуватись;
чіткість організації вступної частини дискусії, оскільки саме вона створює емоційний та інтелектуальний настрій дискутування.

Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплення навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяльності учнів, можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

вивчення теми як підготовки до дискусії, яка має відбутися на останньому уроці;
включення дискусійного компонента в окремі уроки на етапах перевірки домашнього завдання та закріплення щойно вивченого матеріалу;
навчання у формі самостійної або групової роботи учнів з наступним обговоренням її результатів.

Як організувати роботу

Підготовка дискусії
- Обрати тему для дискусії: вона має бути сформульована проблемно, щоб підходи до її висвітлення були різновекторні.
- Спланувати дискусію. Маючи такий план (його слід оприлюднити заздалегідь), учні можуть підготуватися: опрацювати літературу, підготувати нотатки тощо.
- Залучити до складання плану учнів. У такому разі план обговорення заздалегідь відомої теми складається безпосередньо на початку дискусії.
- Скласти список запитань, які допоможуть привернути увагу класу до проблеми й спрямувати обговорення.
- Потурбуватися про створення в класі атмосфери довіри та взаємоповаги.
Хід дискусії
- Повторити з учнями основні правила участі в дискусії.
- Попередити учнів про те, що вони не можуть виходити за межі обговорюваної проблеми.
- Уважно вислуховувати учнів, стежити за ходом обговорення, настроєм, не давати відхилятися від теми.
- Скеровувати хід дискусії. Щоб повернутися до теми обговорення, можна сказати так: “Схоже, ми відхилилися, давайте повернемося до...».
- Якщо дискусія вщухає, змінити формулювання проблеми.
- Завершуючи обговорення, обов’язково запитати: “Чи хоче хтось щось додати?».
- Сприяти тому, щоб підсумки підбили самі учні за такою схемою:
  - Які найбільш переконливі аргументи обох сторін? Перерахуйте їх.
  - Якщо в процесі обговорення виникли додаткові запитання, де можна отримати на них відповіді?

Дискусія у стилі телевізійного ток-шоу

Це технологія структурованої дискусії, у якій беруть участь усі учні класу. Їі мета – набуття школярами навичок публічного виступу, формулювання й захисту власної позиції, формування громадянської активності.

Учитель є ведучим (рідше ведучого обирають серед учнів класу). Він оголошує тему дискусії, пропонує учням коротку розповідь або перегляд кінофрагмента, що стосується досліджуваної проблеми. Після цього запрошує висловитися на запропоновану тему “запрошених” і надає слово тим, хто хоче поставити “запрошеним” запитання або висловити власну думку. “Запрошені” мають відповідати якомога конкретніше й коротше. Ведучий має право й сам ставити запитання або зупиняти того, хто виступає надто довго.

Як організувати роботу

Підготовка
- Тему дискусії заздалегідь повідомити її учасникам.
- Попросити учнів визначити власну позицію щодо дискутованого питання.
- Запросити (чи вибрати з-поміж учнів класу) 2-5 експертів.
- Попросити учнів скласти запитання для експертів.
- Дібрати для ток-шоу промовисту назву.
- Обладнати аудиторію за типом телестудії (учні сідають півколом біля експертів).

Хід дискусії
- Сформулювати тему обговорення.
- Повідомити правила проведення ток-шоу:

Слово для виступу може надати тільки ведучий.
Учасники дискусії говорять конкретно й стисло (1-2 хв).
Ведучий може зупинити виступаючого, який перевищив ліміт часу.
Експерти можуть ставити запитання один одному.
Учні можуть ставити запитання експертам чи робити повідомлення (до 1 хв.)
Підсумки дискусії підбивають і за змістом, і за формою її проведення.

Оцінювальна екскурсія

Мета такого виду дискусії – не стільки прояснення позицій сторін, скільки вдосконалення навичок дискутування. Оцінювальну дискусію можна проводити лише за умови, що учні навчилися працювати в групах і засвоїли технологію вирішення проблем. У такій дискусії учасники працюють у малих групах і одержують бали за свою роботу. Учитель, який веде дискусію, оцінює участь кожної особи, а по закінченні – обговорює її результати разом із учасниками.

Учні заздалегідь об’єднуються в кілька підгруп по 6-8 осіб. Одна з підгруп розташовується в центрі аудиторії, решта разом із учителем розміщується довкола них. Тривалість дискусії – від 8 до 20 хв (залежно від теми).

Учасники дискусії користуються планом, аби не відхилитись від теми. Кожна підгрупа обговорює один з пунктів плану (кому який пункт дістанеться, заздалегідь не відомо, тому готуються до дискусії за всіма пунктами).

Головний принцип складання плану – логічна послідовність: кожен наступний пункт має виходити з попереднього, хоч усі пункти перебувають у діалектичній єдності.

Важливим є момент переходу від одного пункту плану до іншого: перехід має бути переконливим і обґрунтованим. Проте до наступного пункту переходять лише за відсутності бажаючих висловитись або щось додати. Завдання вчителя – вміло керувати процесом, заохочуючи учасників до висловлювання.

По ходу дискусії вчитель записує бали у спеціально підготовлену таблицю оцінювання з прізвищами учасників. Тут зазначено вид діяльності, за який можна давати заохочувальні й штрафні бали. Заохочувальні надаються за чітке дотримання теми обговорення, за цікаву інформацію, активність. Штрафні бали записуються за перебивання, відхилення від теми обговорення тощо. Наприкінці дискусії вчитель підраховує кількість балів і виставляє оцінку кожному учаснику.

По закінченні дискусії вчитель підбиває підсумки й оголошує суму набраних кожним балів. Крім того, що оцінюється персональна діяльність учасників, можна відзначити особливості колективної роботи. Доцільно зосередити увагу учнів на допущених помилках, визначити ключові моменти і, якщо є потреба, винести їх на окреме обговорення за межами дискусії.

Для закріплення одержаних у ході дискусії знань учитель може на завершення дати класу письмове завдання за варіантами. Практика засвідчує, що після його виконання в класі практично не залишається учнів, які не засвоїли тему, опрацьовану за технологією оцінювальної дискусії.

Як організувати роботу

Підготовка
- Об’єднати учнів у групи по 8-10 осіб у кожній.
- Одну з груп розташувати у центрі класу, решту учнів з учителем розмістити довкола неї. Ці учні є спостерігачами: за кожним із них учитель “закріплює” одного з учасників дискусії.
- Тривалість дискусії, яку веде група, 8-10 хв (залежно від теми).
- У роботі учасники дискусії користуються планом (щоб не відхилятися від теми).
- Переходити до наступного пункту плану можна лише за відсутності бажаючих щось додати.
- По ходу дискусії учні та вчитель записують у спеціальну таблицю заохочувальні та штрафні бали.

Зразок

№	Рід діяльності	Кількість балів	Прізвище
1	Чітке визначення власної позиції щодо обговорюваної проблеми	+2 б
2	Формулювання суттєвого зауваження	+ 1 б
3	Добір аргументів	+ 2 б
4	Використання різноманітних джерел інформації	+1 б
5	Залучення до дискусії інших учасників	+1 б
6	Формулювання уточню вальних запитань, що слугують розвитку дискусії	0 б
7	Виявлення протиріч у висловлюваннях опонентів	+2 б
8	Активність/пасивність	-1 б
9	Перебивання учасників дискусії	- 2 б
10	Намагання говорити тільки самому	-1 б
11	Приниження опонентів	0 б
Загальна кількість балів		1 бал

Оцінюється робота кожного з учасників дискусії. У кінці дискусії вчитель підраховує кількість балів і виставляє кожному оцінку за урок: “6” ставиться в межах набраних 3 балів, “8” при набраних 4-6 балах, “11” ставиться при набраних 7-9 балах.

Культура ведення дискусії

Щоб дискусія була відвертою й демократичною, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги. Учні повинні знати правила ведення дискусії.

Висловлюватися слід почергово.
Не можна перебивати того, хто говорить.
Критикувати слід ідеї, а не осіб, які їх висловлюють.
Необхідно поважати всі висловлені думки (позиції).
Сміятися можна лише над жартами.
Не можна змінювати тему дискусії.
Потрібно заохочувати до участі в дискусії інших.

Якщо вчитель володіє культурою ведення дискусії, доречно вибирає й грамотно організовує різновиди дискутування, доцільно застосовує метод дискусії на уроках, його учні мають шанси розвинути здатність до критичного мислення.

Використана література

Нор Е.Ф. Технология организации групповой учебной деятельности. – Николаев; 1998.

Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін., за ред. О.М.Пєхоти. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.

Пометун О., Пироженко Л.Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К., 2004.

Чередов И.М. Формы учебной работы в средней школе. – М.: Педагогика, 1988.

Щукина Г.И. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся. – М.: Педагогика, 1979.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ УРОКУ ЗА ІНТЕРАКТИВНИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ.

Правила організації інтерактивної роботи учнів на уроці.

•1. До роботи повинні бути залучені різною мірою всі учні.

•2. Необхідно дбати про психологічну підготовку учнів. Корисними є різноманітне та постійне стимулювання учнів за активну участь у роботі; надання можливості для самоорганізації та ін.

•3. Тих, хто навчається в інтерактивні, не повинно бути багато. Продуктивна робота в малих групах. Кожен має бути почутий.

•4. Приміщення має бути спеціально підготовленим. Учні повинні мати змогу легко пересуватися під час роботи в малих групах. Усі матеріали для роботи малих груп готуються заздалегідь.

•5. Під час уроку необхідно дотримуватись регламенту та процедури, проявляти терпимість до будь-якої точки зору, уважно вислуховувати всіх учасників, поважаючи їх.

•6. Уважно ставитися до учнів під час формування груп.

•7. На одному уроці бажано застосовувати 1-2 інтерактивних прийоми роботи.

•8. Під час підготовки питань учителю необхідно продумувати різні варіанти можливих відповідей і заздалегідь виробляти критерії оцінки ефективності уроку.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес і мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість учнів значною мірою залежить від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків, яка, за О.Пометун, складається з п'яти елементів:

        *мотивація;

        *оголошення, представлення теми й очікування результатів;

         *надання необхідної інформації для розв'язання завдань;

         *інтерактивна вправа - центральна частина заняття;

         *підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо кожен із цих елементів інтерактивного уроку грунтовніше.

МОТИВАЦІЯ.

Мета цього етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі та викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає змогу учням усвідомити, що перед ними зовсім інші завдання порівняно із звичайним уроком. Суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість, усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих мотивів учіння, мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання.

Із цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути й коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, і нескладна інтерактивна технологія ( «мозковий штурм», «мікрофон», «криголам» тощо). Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання певних проблем. Як правило, матеріал, що пропонується для обговорення учням під час мотивації, наприкінці підсумовується, стає «місточком» для представлення теми уроку. Цей елемент уроку має займати не більше п'яти відсотків часу заняття. ОГОЛОШЕННЯ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ТЕМИ Й ОЧІКУВАНИХ НАВЧАЛЬНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ.     Мета - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці, чого від них чекає вчитель. Для того, щоб почати з учнями спільний процес руху до результатів навчання, у цій частині інтерактивного уроку О.Пометун рекомендує: * назвати тему уроку або попросити когось із учнів прочитати її;* якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звернути на це увагу учнів;*попросити когось із учнів оголосити очікувані результати за записом учителя на дошці, зробленим заздалегідь, або спонукати до висловлення власної думки; * нагадати учням, що наприкінці уроку вони будуть перевіряти, чи досягли вони запланованих результатів, а також пояснити, яким буде оцінювання результатів.

Цей елемент уроку має займати не більше п'яти відсотків часу заняття.

НАДАННЯ НЕОБХІДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

Мета цього елемента уроку - дати учням достатньо інформації для того, щоби вони на її основі могли виконати практичні завдання за мінімально короткий час. Це може бути читання тексту підручника, ознайомлення з роздатковим матеріалом, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або інших видів наочності. Ця частина уроку займає близько 10-15 відсотків часу.

ІНТЕРАКТИВНА ВПРАВА - центральна частина заняття. ЇЇ метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60 відсотків часу на уроці. Обов'язковими є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:

•·        Інструктування - учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила виконання, послідовність дій і кількість часу, що відводиться на виконання завдань, запитує, чи все зрозуміло учасникам ( 2-3 хв.).

•·        Об'єднання в групи та (або) розподіл ролей ( 1-2 хв.).

•·        Виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним ( 5-15 хв.).

•·        Презентація результатів виконання вправи ( 3-5 хв.).

РЕФЛЕКСІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення або із застосуванням інших прийомів ( 5-15 хв.).

Рефлексія є природним невід'ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає змогу учням і вчителю:

•·        усвідомити, чого вони навчились;

•·        оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу;

•·        порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших;

•·        побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.

Рефлексія здійснюється в різних формах: індивідуальна робота, робота в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формах. Вона завжди містить кілька елементів: фіксація того, що відбулось, визначення міркувань і почуттів щодо отриманого досвіду. Плани на майбутній розвиток.

Технологія рефлексії після найважливіших інтерактивних вправ може бути у вигляді усного обговорення за запитаннями: з якою метою ви робили цю вправу, які думки і почуття вона у вас викликала, чому ви особисто навчились, чому хотіли б навчитись у подальшому.

Прийоми інтерактивного навчання ( «Акваріум», «Коло ідей», «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Американська мозаїка», «Навчаючи - учусь», «Ток-шоу», «Ажурна пилка», «Карусель» тощо ) добре і доступно описані у Л.Пироженко та О.Пометун.

Список використаних джерел

•1. Житник Б.О. Методичний порадник. - Харків:

Основа, 2005

•2. Кондратюк О.//Бібліотека шкільного світу. -

Київ: Редакції педагогічних газет, 2005

•3. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок.

Інтерактивні технології навчання. - К.:АСК,2004

•4. Стребна О., СошенкоА. Інтерактивні методи

Навчання в практиці роботи початкової школи. - Харків: Основа, 2005

Роль учителя в підготовці до кооперативного навчання

1. Мета

Групові уроки завжди мають дві мети: спочатку треба визначити академічний рівень знань і виховну мету; визначити взаємовідносини, потребу вироблення певних умінь і розвитку мислення. Друга мета, виховна,— спілкування.

2. Визначення кількості учнів у групі

Кількість учнів у групі впливає на досягнення мети. Вирішуючи це питання, враховуйте такі фактори:

а) радимо починати парами або з трійки, в яких мусить працювати кожен;

б) заняття, які вимагають ширших умінь і спеціалізацій, краще організовувати в більших групах (три-чотири особи);

в) чим більша група, тим більше вимог до взаємин учасників групи;

г) часто завдання саме вимагає певної кількості учнів у групі;

д) кількість людей у групі залежить також від часу: короткий час — менша група і менший обсяг завдань.

3. Склад групи

Щоб досягти мети, важливо правильно організувати групи. Враховуйте такі обставини:

а) диференційовані групи переважно кращі. Бажано включати в одну групу і слабших, і кращих учнів;

б) створені вчителем групи набагато кращі. Вчитель може виробити специфічні умови для учнів, які не вміють працювати з іншими або роблять це з труднощами;

в) учні повинні разом працювати в групі до завершення завдання. Навіть якщо з'являються проблеми, групи не можна розбивати, бо учні ніколи не навчаться, як вирішувати проблеми. Групи, які мають труднощі, потребують більше уваги й допомоги вчителя, але краще, коли вони самі подолають ці труднощі.

4. Підготовка класу

Перед заняттям разом розмістити парти таким чином, щоб учні сиділи один навпроти іншого і між групами був перехід, це полегшить можливість співпраці. Бажано виробити систему, щоб учні швидко й тихенько організувалися в групи.

5. Підготовка матеріалів

Друга частина

1. Пояснити, якими повинні бути взаємини між учнями

Учні краще працюватимуть, коли знатимуть, що успіх залежить від того, як кожний виконає свої обов'язки. Вони мають одну спільну мету та несуть взаємну відповідальність. Кожен знає, що повинен робити. Діляться матеріалами.

Мета всього класу — разом одночасно завершити роботу в групах.

2. З'ясувати, які знання вимагаються

Пояснити, як треба моделювати дослідження. Обговорити з учнями важливість поєднання матеріалу з минулим, теперішнім і майбутнім. Перевірити, чи всі зрозуміли завдання.

3. Пояснити критерії успіху

Учні разом з учителем можуть виробити критерії оцінювання, потрібні для доброї оцінки дослідницької роботи:

а) закінчити вчасно — необхідно зазначити тривалість роботи (ЗО хв.);

б) вказати на правильну відповідь;

в) задати певну кількість ідей, наприклад п'ять ідей, які підтримують думку групи;

г) виховна мета — підкреслити необхідність позитивного ставлення в групі один до одного (навести приклади).

4. Організувати індивідуальну відповідальність кожного в групі

Кожен мусить самостійно виконати певні завдання. Учні тоді знають, що треба робити кожному; можна вимагати відповіді, присвоїти кожному члену групи номер. Заповнити форму самооцінки та зазначити, хто що зробив у групі.

5. Пояснити, що треба дотримуватися певного правопорядку, вислухати всіх, підбадьорити один одного, чергувати в дискусії

Пояснити, як треба поводитися одному з одним. Треба допомогти учням зрозуміти, чому вміння спілкуватися таке важливе та як саме його слід застосовувати. Таким чином виробляються соціальні вміння спілкування.

Груповий метод, або кооперативне навчання,—це спосіб спільного вирішення проблем.

Існує п'ять складових кооперативного навчання (групового методу), які стають знаряддям при вирішенні завдань цього методу.

1. Позитивне взаємовідношення

Учні працюють разом у групі. Вся група має одну мету. Всі мусять разом досягти мети, покладаючись один на одного

2. Індивідуальна відповідальність

Кожен мусить допомогти іншим досягти мети.

3. Взаємне спілкування

Кожен член групи мусить з повагою вислухати інших.

4. Комунікативні вміння

У кожного учня важливо виробити вміння слухати інших, допомагати, з'ясовувати, перевіряти, розуміти, розпитувати. Ці вміння допомагають розв'язувати конфлікти та вирішувати проблеми, посилюють комунікабельність, довір'я, вчать керувати.

5. Поступове вироблення вмінь, процедування

Спільне вирішення того, як можна поліпшити процес кооперативного навчання.

Завдання вчителя в кооперативному навчанні

1. Підготувати навчальні матеріали та виробити підходи до навчання.

2. Коротко викласти основний зміст уроку.

3. Створити та організувати групи.

4. Ознайомити учнів з тим, як потрібно працювати в групі.

5. Пояснити правила поведінки в групі:

• що вимагається від учнів;

• повага один до одного;

• толерантність до іншої думки;

• уміння слухати один одного;

• навести приклад робочої атмосфери в класі.

6. Дати вказівки, слідкувати за тим, чи всі члени груп виконують свої обов'язки.

7. Слухати дискусії, ставити запитання, де потрібно, допомагати.

8. Допомагати зрозуміти навчальний матеріал.

9. Допомагати учням в оцінці ними самими їхньої роботи, з'ясувати, чи досягли вони мети, підказати, як можна поліпшити результати своєї праці.

10. Оцінити результати роботи групи та внесок кожного в реалізацію проекту чи виконання завдання.

Як можна виробити навички співпраці

Щоб досягти успіху в групі, необхідно:

1) визначити спільну мету всієї групи;

2) групі працювати на одну загальну оцінку, а не на індивідуальні;

3) групі отримувати один навчальний матеріал, щоб навчити учнів співпрацювати;

4) кожному виконувати певну функцію / певне завдання (провідник, писар, представник, спостерігач);

5) визначити підпорядкованість y групі;

6) вмотивувати стимуляцію — всі мусять виконати свою роботу, щоб досягти успіху групою;

7) прагнучи успіху, не конкурувати між собою в групі; конкуренція може існувати тільки між різними групами;

8) визначити вплив середовища: члени фізично пов'язані, разом сидять, разом працюють;

9) бути причетними до спільного вирішення єдиної мети, теми.

Під час уроку вчитель:

1. Стежить за діяльністю учня. Учитель постійно переходить від групи до групи й бачить, хто що робить у групі. Це вимагає відповідальності від учнів і дає вчителеві нагоду в разі необхідності втручатися в групові дії. Один учень може бути спостерігачем групи та робити свої специфічні зауваження.

2. Допомагає у поясненні вимог, вмінь, запитань, відповідей на запитання. Коли треба, старається знайти розв'язок у групі. Учні повинні передусім покладатися один на одного, виробляти вміння співпраці.

Як поводитися, коли група не вміє цього робити?

Один не хоче нічого робити. Як можна його заохотити?

Спробуйте дати групі нагоду вирішити цю проблему під проводом учителя. Не втручайтеся, бо учні почнуть надіятися на вчителя, а не на себе у розв'язанні проблем.

3. Оцінює результати дослідження й сам процес кооперативного навчання; учитель оцінює учнів, учень — сам себе, та учні — один одного в групі. Оцінюють увесь процес дослідження роботи в групі.

4. Формулює висновки. Учнів треба об'єднувати й давати нагоду поміркувати про своє навчання в групі. Вчитель у цьому допомагає їм, дає нагоду учням узагальнювати діяльність. Треба оцінити знання та вміння співпраці в групі.

5. Підбиває підсумки. Треба оцінити, наскільки старанно виконане завдання:

Результат може бути оцінений учителем або учнем. Один учень групи може представити дослідження.

Технологія колективно-групового навчання

До цієї групи відносять інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всієї академічної групи. Залежно від змісту та мети навчання можливі такі варіанти колективно-групового навчання

1. „Коло”. Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних положень, привертання уваги студентів до складання або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань. Викладач має заохочувати всіх студентів до рівної участі та дискусії.

Для цього бажано розташувати стільці або аудиторні столи по колу. Вся академічна група обговорює ситуацію, проблему чи подію, що стосується якоїсь певної теми. Обговорення будується навколо запланованої або імпровізованої теми, яку слід визначити зрозуміло для всіх присутніх до початку обговорення. Студенти висловлюються за бажанням. Обговорення триває доти, доки є бажаючі висловитися. Викладач бере слово, якщо вважає за потрібне, наприкінці обговорення, висловлюючи свою думку щодо почутого.

2. „Мікрофон”. Різновид колективно-групової технології, яка надає можливість кожному студенту сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Організація роботи академічної групи:

поставити чітко сформульоване запитання чи проблему;
запропонуйте групі якийсь предмет, який виконуватиме роль уявного мікрофона, який студенти передаватимуть один одному, по черзі беручи слово;
надавайте слово тільки тому, хто отримує уявний мікрофон;
запропонуйте студентам говорити лаконічно й швидко, не більше ніж 1-2 хвилини;
не коментуйте і не оцінюйте подані відповіді;
підведіть підсумок обговорення.

3. „Незакінчені речення”. Така технологія майже поєднується з „Мікрофоном” і дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх х іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Визначивши тему, з якої студенти будуть висловлюватись в колі ідей або використовуючи мікрофон, викладач формулює незакінчене речення і пропонує студентам, висловлюючись, закінчувати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад:

„Ця інформація дозволяє нам зробити висновок, що...”;
„Це рішення було прийнято тому, що...”;
„На сьогоднішньому занятті для мене найбільш важливим відкриттям було...” тощо.

4. „Мозковий штурм”. Це відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для прийняття рішень щодо розв’язання конкретної проблеми чи ситуації. Мозковий штурм (атака) спонукає студентів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки, проявляти творчу фантазію.

Мета „мозкового шторму” чи „мозкової атаки” полягає в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо озвученої проблеми від усіх студентів протягом обмеженого періоду часу, визначеного викладачем.

Організувати роботу за цією технологією можна наступним чином. Після презентації проблеми чи ситуації та їх чіткого формулювання (краще записати на аудиторній дошці чи дисплеї) запропонуйте всім студентам висловити ідеї, коментарі, навести цитати, фрази чи ключові слова, пов’язані з цією проблемою. При цьому потрібно зауважити, що ідеї або пропозиції можуть бути будь-які, навіть фантастичні.

Запишіть усі ідеї та пропозиції на дошці (великому аркуші, дисплеї) в порядку їх надходження від студентів без зауважень, коментарів чи запитань.

Зверніть увагу на такі головні моменти:

Під час висування ідей чи пропозицій не пропускайте жодного, навіть, на перший погляд абсолютно безглуздого. Якщо ви будете судити їх під час висловлювання, студенти зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі.
Необхідно заохочувати всіх до висування якомога більшої кількості ідей. Варто підтримувати й фіксувати навіть фантастичні ідеї. Якщо під час мозкового штурму не вдається одержати багато ідей, що може пояснюватися тим, що студенти піддають свої ідеї цензурі — добре подумають, перед тим, як висловлять.
Спонукайте всіх студентів розвивати або змінювати ідеї інших. Об’єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висування нових, що перевершують первинні.
В аудиторії можна повісити такий плакат:
- „Кажіть усе, що спаде на думку.
- „Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших”.
- „Розширення запропонованої ідеї заохочується”.
  1. Кількість ідей заохочується. В остаточному підсумку кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники штурму мають можливість творчо пофантазувати.
  2. На закінчення обговоріть і оцініть запропоновані студентами ідеї.

Blog

Технології опрацювання дискусійних питань

Содержание