Geum.ru

Стандарт лікування віл-позитивних людей, які є споживачами ін’єкційних наркотиків

Вид материалаДокументы

Содержание


Моделі надання допомоги ВІЛ-інфікованим СІН
Виправні заклади
Медична допомога ВІЛ-інфікованим СІН Первинне обстеження
Психо-соціальне, психіатричне та наркологічне обстеження на вживання наркотиків та наявність наркозалежності
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   41

Моделі надання допомоги ВІЛ-інфікованим СІН


Пацієнти з поєднаною проблемою ВІЛ/СІН потребують багатопрофільної допомоги, що має грунтуватися на тісному мультидисциплінарному співробітництві та бути максимально функціонально та територіально інтегрованою. Це означає, що максимальний спектр послуг з медичного та немедичного супроводу за можливості мають надаватися пацієнтам в одному місці, або бути максимально наближеними між собою та до користувачів послуг. Програми лікування не можуть бути відокремлені, а повинні тісно співпрацювати з програмами ЗШ. Це необхідно для максимального охоплення та утримання СІН у програмах лікування, а також забезпечення для них консультування стосовно зниження ризикованої поведінки та доступності необхідних засобів, зокрема презервативів, стерильних голок, шприців, тощо.

Таким чином, лікування та догляд, включно з наданням ВААРТ, повинні бути складовою частиною плану організації допомоги СІН. Об’єднання або інтеграція служб лікування ВІЛ-інфекції та наркозалежності дозволяють попередити розповюдженя ВІЛ-інфекції, сприяють високій прихильності до ВААРТ та ЗПТ та підвищують якість надання допомоги. Існує декілька моделей ефективного поєднання профілактики, лікування та догляду при ВІЛ-інфекції із лікуванням наркозалежності:
  • проведення лікування ВІЛ-інфекції та наркозалежності в одному закладі:
    • надання медичної допомога з приводу ВІЛ/СНІД в наркологічних закладах; або
    • лікування наркозалежності в закладах служби СНІДу;
  • проведення лікування ВІЛ-інфекції та наркозалежності в різних закладах, які розташовані поблизу та тісно співпрацюють між собою;
  • проведення лікування ВІЛ-інфекції та наркозалежності проводиться в закладах первинної ланки лікарями загальної практики.

Ефективність вказаних моделей залежить від інфраструктури та організації системи охорони здоров’я. За наявності спеціалізованих закладів розповсюдженою практикою є ведення пацієнта різними медичними установами за умови їх координації та на основі налагоджених функціональних зв’язків.

Наведена можлива схема обстеження пацієнта та взаємодія між різними службами



У випадку організації лікування ВІЛ-інфікованих з наркозалежністю необхідно налагодити координацію роботи наступних служб: загального медичного профілю; зменшення шкоди; служби ВІЛ/СНІДу; наркологічної; протитуберкульозної служби; служб психологічної та соціальної допомоги.

      1. Виправні заклади


Дуже важливо охопити послугами СІН, які перебувають в закладах пенітенціарної системи. Ув’язнені СІН повинні бути забезпечені адекватними послугами. Лікування ВІЛ/СНІДу та наркозалежності може розпочинатися до ув’язнення, у такому випадку необхідно гарантувати продовження ВААРТ у місцях позбавлення волі.

Проведення заходів з профілактики, лікування та ЗШ у виправних закладах для СІН має велике значення для суспільства в цілому. Ці програми повинні передбачати:
  • надання інформації, навчання та освіту з питань ВІЛ/СНІДу;
  • консультування і тестування на ВІЛ;
  • розповсюдження презервативів;
  • забезпечення дезінфектантами;
  • обмін голок та шприців;
  • замісну підтримувальну терапію;
  • медичну допомогу ув’язненим з наркозалежністю відповідно до стандартів лікування;
  • медичну допомогу щодо ВІЛ-інфекції (включно з АРТ), гепатитів та туберкульозу;
  • послідовність допомоги через налагодження контактів із закладами МОЗ.

Необхідно гарантувати послідовність та спадковість надання допомоги після звільнення ув’язнених, що вимагає наявності тісних контактів між центрами лікування наркозалежності, закладами позбавлення волі, центрами зайнятості, тощо. Перебування у виправних закладах необхідно розглядати як можливість здійснення заходів з профілактики ВІЛ-інфекції, лікування та реабілітації.

  1. Медична допомога ВІЛ-інфікованим СІН

    1. Первинне обстеження


Під час надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим СІН необхідно враховувати характер вживання наркотиків, наявність наркозалежності, психологічних та соціальних проблем, а також ускладнень, пов’язаних із вживанням ін’єкційних наркотиків або ВІЛ-інфекцією.

      1. Психо-соціальне, психіатричне та наркологічне обстеження на вживання наркотиків та наявність наркозалежності


Метою обстеження є встановлення наркологічного діагнозу та ідентифікація психіатричних розладів.

Для скринінгу та оцінки факту вживання наркотиків та наркозалежності необхідно використовувати стандартні методи обстеження. Усі види обстеження проводяться добровільно, після отримання інформованої згоди пацієнта та пояснення, чому медичним працівникам необхідно знати про проблеми пацієнта, пов’язані з наркотиками. Пацієнти часто приховують факт вживання наркотиків, тому усі повинні проходити скринінг на вживання наркотиків та наркозалежність.

Пацієнтам, які визнають вживання наркотиків, а також тим, хто не визнає цього, але має характерні ознаки або симптоми (наприклад, сліди від ін’єкцій), призначається додаткове обстеження. Важливо діагностувати наркозалежність, оскільки її наявність впливає на тактику ведення пацієнта. Діагноз «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання наркотиків» встановлюється на підставі аналізу симптомів, що виявляють у пацієнта завдяки опитуванню, огляду та, інколи, біохімічних аналізів (вміст наркотичних речовин у крові або в сечі). Відповідно до МКХ-10 для встановлення діагнозу «синдром залежності від опіоїдів» (наведено у додатку 5) необхідно констатувати не менш як три з наведених нижче проявів:
  • Толерантність до наркотичної речовини, збільшення ПАР для досягнення ейфоричного ефекту, зменшення тривалості ефекту при тій самій кількості ПАР;
  • Фізична залежність: характерні симптоми відміни (гострий абстинентний синдром), усунення симптомів відміни при вживанні вказаної або близької за фармакологічним ефектом ПАР;
  • Часткова або повна втрата контролю;
  • Численні безуспішні намагання відновити контроль або припинити прийом ПАР;
  • Витрачання значної кількості часу на добування ПАР;
  • Зниження важливих соціальних, професійних та трудових видів активності;
  • Продовження зловживання, незважаючи на усвідомлення його хибності/необхідності припинення.

Оцінка факту вживання наркотиків та наркозалежності включає збір анамнезу про вживання наркотиків та наркологічне лікування, а також фізикальне обстеження. Наркологічний анамнез повинен включати наступну інформацію:
  • перелік речовин, які вживав пацієнт включно з алкоголем та комбінаціями психоактивних речовин, а також вік пацієнта на момент початку вживання;
  • спосіб вживання наркотиків;
  • активність споживання протягом життя, протягом останнього часу та на момент обстеження;
  • зміни у дії наркотиків з плином часу;
  • анамнез толерантності, передозувань та абстинентного синдрому;
  • періоди абстиненції та спроби відмови від наркотиків;
  • ускладнення, пов’язані з вживанням наркотиків (гепатит, абсцеси, тощо);
  • нагальні проблеми, включно з важкістю залежності;
  • характер та результати попередніх курсів лікування наркозалежності.


Для оцінки ступеню важкості наркозалежності може бути застосовано Індекс важкості залежності (ASI), Європейська версія 6 (EuropASI6) (наведено у додатку 9).

Під час фізикального обстеження можна виявити ознаки вживання наркотиків та/або пов’язаних з ними ускладнень. При плануванні лікування необхідно виявити та врахувати соматичні ускладнення опіоїдної або інших видів залежності.

Подальше планування лікування проводиться наркологом або за умови тісної співпраці з ним. Окрім того, важливо оцінити ризик інфекцій, що передаються через кров, зумовлених ризикованою поведінкою. Опитувальник для оцінки ризику інфікування вірусами, що передаються через кров наведено у додатку 8.