Кримінально-виконавчий кодекс україни

Вид материала

Кодекс

Содержание Нагляд і контроль за виконанням Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розта­шовані Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням по­карань на в Особлива частина

Подобный материал:

• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3072.32kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
• Президента України Віктора Януковича Андрій Портнов: Ухвалення нового Кримінально-процесуального, 429.21kb.
• Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень, 321.79kb.
• Кримінально-виконавче законодавство україни, 1221.59kb.
• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• О. В. Новіковим закон україни про внесення змін до Кримінально-процесуального кодекс, 52.38kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести до Кримінального ( 2341-14 ) та Кримінально-процесуального, 182.04kb.
• Верховна Рада України [Електронний ресурс] . - режим доступу до сайту : www zakon rada, 134.86kb.

Глава 4

НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ

КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ

У ВИПРАВЛЕННІ ІРЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ

Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань

1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при вико­нанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпо­рядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру»(1789-12 ).
   
2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані викону­вати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.
   

1. Згідно з Законом України «Про прокуратуру» на прокурату­ру покладається функція нагляду за додержанням законів при ви­конанні судових рішень у кримінальних справах, а також при за­стосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
   
2. Прокурорський нагляд — це важлива гарантія правильної, такої, що відповідає інтересам української держави, роботи право­охоронних органів, а також належної охорони прав громадян. Від­повідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру поклада­ється нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рі­шень у кримінальних справах, а також при застосовуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особис­тої свободи громадян. Основними задачами прокурорського нагля­ду є: забезпечення дотримання законодавства про порядок та умо­ви виконання кримінальних покарань, забезпечення реалізації встановлених законом прав та обов'язків засуджених до цих пока­рань, нагляд за законністю вироків та своєчасністю їх виконання.
   

70

71


3. Предметом нагляду стосовно органів та установ виконання
покарань є додержання встановленого кримінально-виконавчим
законодавством порядку та умов утримання або відбування пока­
рання особами, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Така ді­
яльність здійснюється Генеральним прокурором України і підлег­
лими йому прокурорами (ст. 22 КВК України). Зокрема, контро­
люється: 1) додержання законів про недоторканність особи,
соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи грома­
дян, захист їх честі і гідності; 2) відповідність актів органів та
установ, які виконують кримінальні покарання, вимогам Консти­
туції України та чинним законам.

Перевірки проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагу­вання, а за наявності приводів — також з власної ініціативи про­курора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в оперативну діяльність, якщо така ді­яльність не суперечить чинному законодавству.

4. При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і за­
стосуванням законів прокурор має право:

• безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити в приміщення органів державної влади, підпри­ємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпо­рядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено;
  
• мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для про­ведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять конфіденційну інформацію, письмово вимагати подан­ня в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матері­алів, видачі необхідних довідок.
  
• вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструк­ції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;
  
• вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення спеціа­лістів для проведення перевірок;
  
• викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.
  

5. Для виявлення порушень закону прокурор або його заступ­
ник у межах своєї компетенції мають право: 1) опитувати осіб, зна­
йомитись з документами, на підставі яких ці особи відбувають по­
карання; 2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і поста­
нов співробітників цих установ, зупиняти виконання таких актів,
опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законо­
давству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допуще­
них порушень; 3) порушувати в установленому законом порядку

кримінальну справу, дисциплінарне провадження або проваджен­ня про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; 5) вносити подання до державних ор­ганів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

6. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановле­них законодавством порядку і умов виконання покарань є обов'яз­ковими. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором терміни. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену за­коном відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з'ясовуються прокурорською перевіркою.
   
7. Одними з основних нормативно-правових актів, що регулю­ють діяльність прокуратури по здійсненню нагляду за додержан­ням законів при виконанні судових рішень у кримінальних спра­вах є Закон України «Про прокуратуру» та наказ Генерального прокурора України від 23.04.2004 р. № 8/Гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у слідчих ізоля­торах, при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» та Мето­дичними рекомендаціями щодо прокурорського нагляду за додер­жанням законів при виконанні кримінальних покарань, не пов'я­заних з позбавленням волі.
   
8. Організацію роботи з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, що призначаються судом покладено:
   

— у слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного депар­таменту України з питань виконання покарань в Автономній Рес­публіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, у тому чис­лі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних до­мів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів — на відділи прокуратур Автономної Республіки Крим та областей (старших помічників прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;

у виправних та виховних колоніях, у кримінально-виконав­чих установах відкритого типу (виправних центрах), у дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, у лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) Державного депар-

73

таменту України з питань виконання покарань в Автономній Рес­публіці Крим та областях — на прокурорів з нагляду за додержан­ням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а в разі відсутності таких прокурорів — на відповідних начальників відділів прокуратур областей (старших помічників прокурорів областей).

Прокурори Автономної Республіки Крим та областей, де не створені спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням за­конів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, мо­жуть покладати організацію нагляду за додержанням законів у вказаних установах безпосередньо на міських, районних та між­районних прокурорів за місцем їхнього розташування:

• у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України — на військових прокурорів регіонів; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, — на відповідних військових прокуро­рів гарнізонів;
  
• у військових частинах щодо службового обмеження для вій­ськовослужбовців — на військових прокурорів гарнізонів за міс­цем дислокації військових частин;
  
• у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській об­ласті, м. Севастополі — на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їх розташування.
  

Стаття 23. Відомчий контроль

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійсню­ється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

1. Ст. 23 КВК України встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами Державного департаменту Укра­їни з питань виконання покарань та його регіональних управ­лінь.

Контроль за загальним значенням полягає у перевірці та обліку діяльності органів та установ, що безпосередньо виконують кримі­нальні покарання; це спостереження, перевірка, оцінка і порів­няння суб'єктом керування контрольованих параметрів з норма­тивно встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на керовані об'єкти для того, щоб попередити або вчасно виявити й усунути відхилення в їхньому розвитку і функціонуван­ні, забезпечити єдність рішення і виконання, досягнення постав­лених соціально-економічних і виховних цілей і задач.

2. Державний департамент України з питань виконання пока­рань вказує на необхідність вирізнення трьох видів контролю: по­передній або превентивний, поточний або активний та заключний.

Попередній контроль здійснюється в процесі підготовки управ­лінських рішень (планів роботи, наказів, вказівок). Він поклика­ний забезпечити своєчасність розроблення і прийняття рішення, обґрунтованість і відповідність його законам і підзаконним актам, чіткість і конкретність викладення, забезпеченість людськими та матеріально-технічними ресурсами, відповідною підготовкою ка­дрів, оперативність доведення рішення до виконавців.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході прове­дення робіт, передбачених управлінським рішенням. Його предме­том є регулярна перевірка практичної діяльності служб і підрозді­лів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, вияв­лення труднощів, усунення недоліків і оцінка фактичного стану виконавчої дисципліни. Він дозволяє вносити необхідні коректи­ви в рішення, не порушуючи при цьому режиму роботи.

Заключний або наступний контроль здійснюється після закін­чення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих ре­зультатів. Завдяки йому оцінюється ступінь реалізації поставле­них завдань, ефективність прийнятого рішення, його вплив на конкретні результати діяльності, фіксуються проблеми, які виник­ли при цьому, що дозволяє намітити шляхи їх усунення в майбут­ньому, виробити заходи щодо недопущення виявлених недоліків у подальшій роботі.

3. До основних методів організації і здійснення контролю у спе­
ціальній літературі відносять:

• метод ведення, який припускає жорсткий контроль за вико­навцями і постійне внесення поправок в їх діяльність. Його реалі­зація виявляється при повсякденному оперативному контролі фактичного виконання рішення;
  
• метод стеження, тобто періодичний контроль. Він викорис­товується під час різних перевірок, не сковує ініціативи виконав­ців. Його реалізацією є, зокрема, цільові і разові перевірки.
  

4. Контрольна діяльність завжди проходить декілька стадій:
1) збирання інформації (шляхом отримання різноманітних ста­
тистичних звітів, проведенні комплексного або інших видів ін­
спектування, звернення громадян та інших органів чи установ
тощо); 2) аналіз зібраної інформації (отримана інформація являє
собою перелік відомостей, що потребують обробки за напрямками,
які цікавлять контролюючі органи. Аналіз інформації проходить
декілька стадій узагальнення, що обумовлено потребами боротьби
зі злочинністю); 3) вживання заходів по запобіганню порушенням
(одержання й аналіз інформації спрямовано на виявлення пору­
шень порядку виконання-відбування покарання засудженими і
виконавцями вимог вироку. Можна сказати, що виявлення пору-

шень і відповідне на них реагування є основною метою всієї контрольної діяльності. Відразу після отримання і перевірки ін­формації про порушення порядку виконання-відбування покаран­ня контролюючий орган повинен вжити заходів до їх запобігання. Реагування має бути оперативним, тому що протиправна діяль­ність засуджених чи співробітників може спричинити значні збит­ки); 4) виявлення винних і притягнення їх до відповідальності (це заключний етап контрольної діяльності. Після припинення пору­шення порядку виконання-відбування покарання контролюючий орган ініціює розгляд питання про притягнення до відповідаль­ності винних у цьому порушенні. Ця стадія дозволяє не лише від­новити правопорядок і соціальну справедливість, але і досягти мети спеціальної превенції, як однієї з цілей покарання).

5.3а визначенням Державного департаменту України з питань виконання покарань, в органах і установах виконання покарань контролюється виконання законів, актів вищих органів державної влади та управління з питань діяльності кримінально-виконавчої системи, відомчих нормативно-правових актів, доручень керівни­цтва, планових заходів, комплексних програм та інших докумен­тів. Персональну відповідальність за стан виконавської дисциплі­ни несуть керівники підрозділів, на які покладено виконання від­повідних документів. Для забезпечення чіткості та усунення дублювання у цій роботі здійснюється розмежування функцій контролю між структурними підрозділами органів і установ вико­нання покарань у межах їх компетенції.

6. Основними формами контролю, що використовуються у кри­мінально-виконавчій системі, називаються: поточний або опера­тивний контроль, зональний контроль, інспекторський контроль. Поточний (оперативний) контроль — це щоденна попередня, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Це постійний контроль за фактичним виконанням законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, відом­чих нормативно-правових актів, програм, планів, рішень колегії та оперативних нарад Державного департаменту України з питань виконання покарань. Іншими словами — це щоденна організацій­на робота керівників органів і установ виконання покарань.

Зональний контроль — це контроль за діяльністю підпорядко­ваних установ на основі територіального принципу обслуговуван­ня з урахуванням оперативної обстановки та інших факторів. Ця форма контролю здійснюється на основі закріплення певних груп співробітників за зоною обслуговування.

Інспекторський контроль, як правило, здійснюється планово шляхом всебічного аналізу діяльності органів та установ виконан­ня покарань регіону або окремої установи, структурного підрозді­лу, окремого питання. Залежно від мети інспекторський контроль

має більш конкретні форми: комплексна інспекторська перевірка, контрольна перевірка, цільова перевірка тощо.

Головними завданнями комплексної інспекторської перевірки Державний департамент України з питань виконання покарань визнає:

• визначення спроможності керівництва виконувати покладе­ні на нього функціональні обов'язки;
  
• вивчення діяльності органів та установ виконання покарань за усіма напрямками, а також громадської думки про їх роботу;
  
• підготовка плану заходів щодо усунення виявлених недолі­ків у роботі, негативних тенденцій тощо, розповсюдження пози­тивного досвіду.
  

Державний департамент України з питань виконання покарань звертає увагу, що останнього часу набуває актуальності автомати­зований контроль з використанням комп'ютерної техніки та спе­ціальних програм. Він дозволяє своєчасно і систематично отриму­вати інформацію про реалізацію управлінських рішень, забезпе­чує керівництво і галузеві служби оперативною інформацією про зміст і строки виконання заходів.

Він також визначає, що система контролю — це певна для дано­го рівня управління сукупність суб'єктів та об'єктів контрольної діяльності, що взаємодіють як єдине ціле на основі встановлених форм, методів і засобів контролю в інтересах досягнення цілей та розв'язання завдань системи.

7. Періодичність комплексних та контрольних перевірок визна­чається графіком, який складається Державним департаментом України з питань виконання покарань та його управліннями на рік.

Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань передбачено, що правом інспектування установ виконання покарань користуються Голова Департаменту, його заступники, начальники територіальних органів управління Департаменту та їх заступники. Інші працівники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених по­садовими особами, зазначеними в частині першій цього пункту.

Комплексне інспектування установ виконання покарань прово­диться один раз на п'ять років Департаментом і один раз на два роки його територіальним органом управління.

У кожній установі виконання покарань ведеться книга заува­жень і пропозицій, яка зберігається у канцелярії і до якої особи, які інспектують, уносять свої зауваження і пропозиції.

Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань

1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю мають право:


76

77

Президент України;

Прем'єр-міністр України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розта­шовані;

народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими ра­дами;

Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням по­карань на відповідній території;

сільський, селищний, міський голова — на території відповід­ної місцевої ради.

2. Представники засобів масової інформації та інші особи мо­жуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазна­ченими установами.

1. Стаття, що коментується, визначає процедуру відвідування установ виконання покарань спеціальними суб'єктами, на яких покладено здійснення контролю за забезпеченням прав громадян при виконанні кримінальних покарань. Через вільне відвідування вказаними особами установ виконання покарань здійснюється контроль вищих органів державної влади та органів місцевого са­моврядування за даною діяльністю.
   
2. Президент України є гарантом забезпечення прав та свобод особи та громадянина (ст. 102 Конституції України); Кабінет Міні­стрів України приймає заходи по забезпеченню прав та свобод лю­дини та громадянина (ст. 116 Конституції України); парламент­ський контроль за додержанням конституційних прав і свобод лю­дини і громадянина в процесі виконання покарань на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); органи місцевого самоврядування здійснюють контроль виконання покарання на відповідній терито­рії самостійно або через свої органи (спостережні комісії та служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад). Під час відвідування установ ви­конання покарань вказані посадові особи мають право ознайомлю­ватися зі звітністю, в тому числі й статистичною, провадити реві­зії, робити запити, здійснювати інспектування, перевіряти вико­нання, узгоджувати, оскаржувати незаконні дії посадових осіб, проводити особистий прийом, ознайомлюватись з особовими спра­вами засуджених, іншими документами тощо.
   

З. Засоби масової інформації України мають право висвітлюва­ти усі аспекти діяльності органів державної влади, в тому числі і тих, які виконують кримінальні покарання. Органи державної влади зобов'язані надавати їм відомості про свою діяльність через відповідні інформаційні служби, забезпечувати журналістам віль­ний доступ до неї, не чинити на них будь-якого тиску і не втручати­ся в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть про­водити власне розслідування і аналіз діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Слід звер­нути увагу, що за ч. 2 ст. 24 КВК України представники засобів масової інформації можуть відвідувати установи виконання пока­рань за спеціальним дозволом, який надається не Державним де­партаментом України з питань виконання покарань, а адміністра­цією цих установ або органів управління зазначеними установами (регіональних управлінь Департаменту).

Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і

ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань

1. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, нада­вати допомогу органам і установам виконання покарань у поряд­ку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
   
2. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань ство­рюються спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабі­нетом Міністрів України.
   

1. Положення даної статті спрямовані на забезпечення реаліза­ції принципу участі громадськості в діяльності органів та установ виконання покарань,
   
2. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати таку участь шляхом:
   

• проведення правової пропаганди з засудженими та організа­ція шефства над важковиховуваними;
  
• залучення засуджених у культурно-масових та спортивних заходах;
  

• надання економічної допомоги засудженим;
  

— сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях.
Організаційні форми участі громадських організацій та інших

органів чи установ є достатньо різноманітними: спостережні комі-


78

79

сії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колек­тивів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.

3. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про
об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне гро­
мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спіль­
ної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання грома­
дян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка
тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією
або громадською організацією.

4. Також у діяльності органів та установ виконання покарань можуть приймати участь релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання при­бутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального само­врядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громад­ської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, профспіл­ки). Діяльність кожного з названих об'єднань регулюється окре­мим законом.
   
5. Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукра­їнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поши­рюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська орга­нізація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на тери­торію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.
   
6. Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних до­кументах, зареєстровані об'єднання громадян користуються до­статньо широкими правами, однак, слід звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов'язана з досягненням закріплених цілей.
   
7. Особливе місце серед об'єднань громадян слід відвести місце­вому самоврядуванню. Поняття місцевого самоврядування закріп­лено у ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування», відпо­відно до якої місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жи­телів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Украї­ни. У містах з районним поділом за рішенням територіальної гро-
   

мади міста або міської ради утворюються районні в місті ради. Ра­йонні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

8. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самовряду­
вання» , органи виконавчої влади також мають повноваження щодо
забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і за­
конних інтересів громадян. Вони покликані: сприяти діяльності
органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх
справ та адвокатури; вносити подання до відповідних органів про
притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнору­
ють законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, при­
йняті в межах їх повноважень; утворювати комісії у справах непов­
нолітніх та спостережної, спрямовувати їх діяльності.

9. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням
прав засуджених під час виконання кримінальних покарань при
виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів створю­
ються спостережні комісії. Постановою Кабінету Міністрів Украї­
ни № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про
спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних вихов­
них установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюють­
ся при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і
республіканського підпорядкування) районних у містах та облас­
них Рад народних депутатів.

Основними завданнями спостережних комісій є:

1) організація громадського контролю за дотриманням прав і
законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування

покарання;

2) сприяння органам і установам виконання покарань у виправ­
ленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для
їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організа­
цій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності
та громадян;

3. організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;
   
4. надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.
   

Крім цього, спостережні комісії розробляють та здійснюють у межах області, міст Києва та Севастополя заходи щодо сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціа­лізації засуджених, надання допомоги у соціальній адаптації осо­бам, звільненим від відбування покарання.

Поряд з цим, спостережні комісії мають право:

1) доручати членам комісії:

— брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з органами і установами виконання покарань подань щодо умовно-


80

81

дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

— подавати клопотання про помилування засуджених та ви­
словлювати свою думку по суті клопотання про помилування, що
подає засуджений через орган або установу виконання покарань;

• одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ вико­нання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконан­ня покладених на спостережні комісії завдань;
  
• проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення;
  
• заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до компетенції спостережних комісій, інформацію посадових осіб ор­ганів і установ виконання покарань, підприємств, установі органі­зацій незалежно від форми власності, які беруть участь у виправ­ленні і ресоціалізації засуджених, вносити пропозиції щодо вдо­сконалення їх діяльності з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених;
  

• доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснюва­ти контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення цієї роботи;
  
• заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представни­ків громадських організацій і трудових колективів, що здійсню­ють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільне­ними від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та пове­дінку в побуті, у разі потреби запрошувати та заслуховувати інформацію цих осіб;
  

— вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів міс­
цевого самоврядування пропозиції щодо: удосконалення діяльнос­
ті органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав
і законних інтересів засуджених; поліпшення на підприємствах, в
установах і організаціях незалежно від форми власності індивіду­
ально-профілактичної та виховної роботи із засудженими до гро­
мадських або виправних робіт та особами, умовно-достроково звіль­
неними від відбування покарання; організації трудового та побуто­
вого влаштування осіб, звільнених від відбування покарання,
сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соці­
ального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.

10. Прийняті в межах компетенції постанови спостережних ко­місій про усунення недоліків підлягають обов'язковому виконан­ню. Адміністрація органів та установ, які виконують кримінальні

покарання повинні в двотижневий термін повідомити спостереж­ну комісію про заходи, ужиті по виконанню її постанови.

11. Згідно зі ст.1 Закону України «Про органи і служби у спра­
вах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» здій­
снення соціального захисту і профілактики правопорушень серед
неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх
обласних, Київської та Севастопольської міських, районних дер­
жавних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у
містах рад. Окрім іншого, їх завданням є здійснення контролю за
умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних
установах для неповнолітніх. Для цього служби у справах непов­
нолітніх мають право:

• перевіряти умови утримання і виховання осіб, які не досягли повноліття, у спеціальних установах;
  
• приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установа­ми та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами;
  
• звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, подання їм іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
  

12. Крім цього, відповідно до Порядку проведення консультацій
з громадськістю з питань формування та реалізації державної по­
літики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
15.10.2004 р. № 1378, з метою залучення громадян до участі в
управлінні державними справами, надання можливості для їх віль­
ного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої вла­
ди, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в ді­
яльності цих органів, проводяться консультації з громадськістю.

Організацію і проведення консультацій з громадськістю забез­печує орган виконавчої влади, який безпосередньо готує пропози­ції, пов'язані з формуванням та реалізацією державної політики у визначеній сфері державного і суспільного розвитку, або виступає головним розробником нормативно-правового акта.

Для координації заходів, пов'язаних з проведенням консульта­цій з громадськістю та моніторингу врахування громадської дум­ки, при органах виконавчої влади утворюються консультативно-дорадчі органи — громадські ради, які діють на підставі положень, що затверджуються цими органами.

До складу громадських рад включаються представники гро­мадських організацій, професійних спілок та інших об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування, засобів масової ін­формації.


82

83

13. Громадські ради являють собою постійно діючі консульта-тивно-дорадчі органи, утворені при територіальних органах управ­ління Державного департаменту України з питань виконання пока­рань наказом Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань від 12.12.2004 р. № 238 «Про утворення громадських рад при державному департаменті України з питань виконання по­карань та при його територіальних органах» відповідно до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами», Указу Президента України від 31.07.2004 р. № 854/2004 «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації дер­жавної політики» та постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2004 р. «Деякі питання щодо забезпечення участі громад­ськості у формуванні та реалізації державної політики».

Створена при Голові Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань громадська рада носить назву Громад­ської колегії.

14. Основними завданнями громадської ради та колегії є: 1) спри­яння створенню ефективних організаційних та правових умов для реалізації громадянами України конституційного права на участь в управлінні державними справами в процесі виконання-відбуван-ня кримінальних покарань, забезпечення відкритості діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи; 2) забезпечен­ня врахування громадської думки у процесі підготовки та органі­зації виконання рішень з питань формування та реалізації держав­ної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до покладених на них завдань, громадська рада та колегія:

• сприяє участі громадськості в роботі органів та установ ви­конання покарань, зокрема, проводить громадські обговорення, консультації з громадськістю та громадську експертизу проектів нормативно-правових актів;
  
• здійснює контроль за виконанням державних програм у сфе­рі виконання кримінальних покарань відповідними органами та установами;
  
• виконує дорадчу функцію під час обговорення та прийняття рішень Департаментом, а також здійснює моніторинг їх практич­ної реалізації;
  
• привертає увагу громадськості до проблем кримінально-ви­конавчої системи, залучає державні органи, установи та підпри­ємства різних форм власності до вирішення питань виконання-від-бування кримінальних покарань;
  
• здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень.
  

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ

З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ