Донецький юридичний інститут луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 511.83kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 647.37kb.
- Плани розглянуто та затверджено на засіданні кафедри криміналістики Луганського державного, 1907.99kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 628.82kb.
- Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ Реферат, 173.01kb.
- Містять тематичний план курсу, плани практичних занять, завдання для практичних занять,, 881.72kb.
- Методика розслідування крадіжок чужого майна (слідчо-криміналістичні вчення), 220.71kb.
- Для обговорення пропонуються такі проблеми, 93.26kb.
- Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
Висновки до розділу 2
Дослідивши адміністративне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, нами було виявлено певні особливості, що характерні для цих правопорушень, і зроблено такі висновки по другому розділу:
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
4. Суб’єктивна сторона правопорушення – це елемент, який дає уявлення про внутрішні психічні процеси, які відбуваються у свідомості й волі особи, яка вчиняє правопорушення, і характеризується конкретною формою вини, мотивами, метою; по-друге, з суб’єктивної сторони правопорушення, передбачене ст. 51-2 КУпАП, характеризується щодо вчинення діяння лише прямим умислом, а до наслідків у вигляді завдавання суб’єкту права інтелектуальної власності матеріальної шкоди може характеризуватися як умислом, так і необережністю; по-третє, юридичні особи несуть адміністративну відповідальність за правопорушення, вчинені винно його працівником у процесі трудової (службової) діяльності. Працівник юридичної особи, який вчинив адміністративне правопорушення, зобов’язаний відшкодувати збитки, які було ним завдано юридичній особі; по-четверте, мотив та мета цього правопорушення є факультативними елементами суб’єктивної сторони і на його кваліфікацію не впливають, але в практичному сенсі мають важливе значення, оскільки дозволяють диференційовано підходити до призначення покарання, а також з’ясувати та розробити профілактичні заходи щодо боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності.
Розділ 3
Реалізація адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
3.1. Порушення справи і з’ясування обставин справи про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Багато вчених-юристів погоджуються з існуванням початкової стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Проте її назву і зміст розуміють по-різному. Одні автори початкову стадію провадження називають стадією порушення справи про адміністративне правопорушення [141, с. 226; 176, с. 347], переносячи тим самим в адміністративний процес положення цивільного та кримінального кодексів. Вони вважають, що в адміністративному процесі необхідна наявність процесуального моменту порушення адміністративного провадження (також необхідним є розслідування) і пропонують у зв’язку з цим розробити положення інституту заяви про адміністративне правопорушення, постанови про порушення адміністративного провадження тощо. В.К. Колпаков і О.В. Кузьменко виділяють поряд з адміністративним розслідуванням також стадію порушення справи [186, с. 301].
Інші автори дотримуються такої ж точки зору щодо назви стадії, але вказують, що справи порушуються складанням протоколу про адміністративне правопорушення [82, с. 62; 187, с. 69] і усі процесуальні дії, що здійснювалися до цього моменту, передують власне адміністративному провадженню, сприяючи створенню умов для якісного та ефективного розгляду справи, що порушується [176, с. 347].
Вважаємо недостатньо коректним розгляд авторами складання протоколу про адміністративне правопорушення із процесуальним моментом порушення справи про адміністративне правопорушення, оскільки всі процесуальні дії, здійснювані уповноваженим органом до цього моменту, виявляються поза провадженням і, як наслідок, поза цією стадією. Зрештою, ці дії процесуально не менш значущі, ніж складання протоколу, і, по суті, будь-яка з них може стати актом процесуального порушення справи. Вони формують, обслуговують адміністративну юрисдикцію, перебуваючи в нерозривному зв’язку з усіма її стадіями.
Перша стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення, на думку зазначених авторів, починається зі складання протоколу і називається стадією порушення справи про адміністративне правопорушення. Проте широке коло науковців першою стадією адміністративного процесу вважають адміністративне розслідування, виділяючи такі етапи: порушення справи, з’ясування фактичних обставин, процесуальне оформлення результатів розслідування, направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю [73, с. 541; 188, с. 229; 83, с. 55-56; 109, с. 153]. Наприклад у кримінальному процесі Німеччини не існує процесуального порушення кримінального провадження. Будь-яка процесуальна дія, здійснена уповноваженим державним органом (посадовцем) для встановлення події та обставин правопорушення, автоматично тягне залучення механізму розслідування [189].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
На момент порушення справи про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності не обов’язково мати вичерпні відомості про ознаки цього правопорушення. Проте на особливу увагу заслуговують ознаки, що дозволяють відмежувати адміністративне правопорушення від злочинів і цивільно-правових деліктів.
Необхідним елементом порушення справи про адміністративне правопорушення є наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки адміністративного правопорушення. Сукупність фактичних даних, що свідчать про ознаки адміністративного правопорушення, дозволяє зробити висновки про достатність підстав порушення справи про адміністративне правопорушення. У кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення справи про адміністративне правопорушення вирішується уповноваженим посадовцем відповідно до його внутрішнього переконання з урахуванням усіх первинних матеріалів [194, с. 21].
У кожному випадку отримання і перевірки інформації про адміністративне правопорушення, так само як і безпосереднього виявлення такого правопорушення, уповноважений державний орган (посадовець) приймає одне з таких рішень:
а) про передачу матеріалів справи на розгляд за підвідомчістю;
б) про подальше провадження у справі;
в) про припинення провадження у справі (ст. 247 КУпАП).
Другий етап стадії порушення провадження у справах про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності пов’язаний із офіційною діяльністю уповноважених органів зі з’ясування обставин правопорушення. Він нерідко пов’язаний із застосуванням заходів адміністративно-процесуального забезпечення.
Таким чином, тільки після офіційного отримання інформації про адміністративне правопорушення починається її перевірка, і якщо вона підтвердиться, орган (посадовець) переходить до другого етапу стадії порушення провадження у справі – подальшого з’ясування обставин адміністративного правопорушення, або як ще його називають – до адміністративного розслідування. Ми цілком поділяємо думку Ю.А. Шилова, який вважає, що адміністративне розслідування є особливою формою порушення справи і тому не повинне виділятися окремо [195, с. 17].
Слід зауважити, що чинне законодавство про адміністративну відповідальність не закріплює інституту попередньої перевірки, що, на наш погляд, не враховує специфіки провадження у справах про правопорушення у сфері інтелектуальної власності. Особливо це стосується повідомлень і заяв фізичних і юридичних осіб, а також матеріалів, отриманих від інших державних органів, наприклад від органів Державної митної служби України. Ми вважаємо, що наявність інституту перевірки інформації про правопорушення, який мав би чіткі часові межі, дозволить уникнути прийняття необґрунтованих рішень про порушення справи про адміністративне правопорушення і пов’язаних з цим негативних наслідків. У випадку легалізації попередньої перевірки інформації підставою для порушення адміністративної справи стала би дійсна, а не передбачувана наявність делікту.
Основною метою цього етапу діяльності уповноваженого органу (посадовця) є оперативне реагування щодо виявлення ознак вчиненого правопорушення, з’ясування обставин справи, їх дослідження, фіксація у встановленій формі ознак протиправної поведінки й створення умов для притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Виконання вказаних вимог забезпечує можливість об’єктивно оцінити обставини справи, встановити ступінь провини правопорушника і правильно кваліфікувати вчинене адміністративне правопорушення.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Можна виділити чотири етапи цієї стадії, що мають специфічні цілі й завдання, що характеризуються певною взаємопов’язаною, логічною послідовністю і завершеністю: 1) підготовка до розгляду справи; 2) розгляд справи по суті; З) прийняття і оформлення рішення за справою; 4) оголошення прийнятого рішення.
Згідно зі ст. 221 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 51-2 КУпАП “Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, розглядають судді районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судів. Саме тому після завершення першої стадії складанням протоколу за справою матеріали в порядку, визначеному ст. 257 КУпАП, надсилаються для подальшого розгляду до відповідного суду.
На першому, підготовчому етапі суддя, до якого надійшла справа, з’ясовує питання, зазначені в ст. 278 КУпАП [39]:
- Чи належить до його компетенції розгляд цієї справи? Оскільки главою 17 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції 46 органів, то перевірка правильності визначення підвідомчості має значення для вчасного і правильного вирішення кожної справи.
- Чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення? Неналежне оформлення протоколу про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності та інших матеріалів справи свідчить про недостатньо повне дослідження події правопорушення і особи, яка його вчинила. Повернення протоколу про адміністративне правопорушення може статися, якщо допущені порушення є істотними. Істотними слід вважати ті порушення, які призвели до обмеження або ускладнення гарантованих законом прав учасників процесу або іншим шляхом вплинули чи могли вплинути на всебічність, повноту і об’єктивність дослідження обставин справи – наприклад, якщо особі, відносно якої порушено справу про адміністративне правопорушення, що не володіє мовою, якою ведеться провадження за справою, не наданий перекладач.
- Чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду? Правозастосовна практика виявила в Кодексі низку недоліків, зокрема тих, що стосуються процедурних питань розгляду справ. Так, необхідна деталізація й більш чітке врегулювання процедури сповіщення осіб, відносно яких розглядаються справи про адміністративні правопорушення. Стаття 268 КУпАП передбачає обов’язкову участь особи, відносно якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, у розгляді справи. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Проте визначення терміну “своєчасне” і порядку такого сповіщення в КУпАП не міститься, на відміну від кримінально-процесуального законодавства, де в ст. 254 КПК України чітко встановлено: “повістка про виклик до суду вручається підсудному під розписку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді” [189, с. 122]. Такий самий порядок сповіщення й інших учасників кримінально-процесуального провадження. На практиці сповіщення осіб, які беруть участь у розгляді справ про адміністративне правопорушення, здійснюється неналежним чином. У більшості випадків це роблять усно або через третіх осіб, що не мають відповідних повноважень, або в письмовій формі, але без зазначення суті справи про адміністративне правопорушення, статті КУпАП, точного часу й місця розгляду справи. За даними узагальнення судової практики, під час розгляду справ зазначені в ст. 268 КУпАП вимоги виконані тільки в 52 справах із 126. Лише в 16 справах наявне повідомлення про місце та час розгляду справи. У решті справ немає даних, які б підтверджували, що таке повідомлення було надіслане [191].
- Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Одним із основних процесуальних документів при розгляді справи про адміністративне правопорушення, серед іншого й порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є протокол. У ньому зазначають усі процесуальні дії, які здійснювалися в ході безпосереднього розгляду. Протокол є необхідним джерелом інформації для судді вищестоящого суду, і тому його зміст, порядок складання і форма повинні точно відповідати вимогам закону. Зі змісту ст. 281 КУпАП стає зрозумілим, що обов’язковість складання протоколу передбачена лише в тому випадку, якщо справа перебуває у провадженні колегіального органу [39]. Тому одним із недоліків норм КУпАП, що передбачають процедуру розгляду справ про адміністративні правопорушення, є відсутність вказівки на обов’язкове ведення протоколу при розгляді справи про адміністративне правопорушення одноосібним органом адміністративної юрисдикції. Відсутність законодавчого закріплення обов’язку вести протокол не тільки ускладнює роботу, але й може спричинити істотне порушення прав особи, щодо якої ведеться провадження у справі. Без протоколу не видається можливим прослідкувати порядок розгляду справи. Під час розгляду справи про адміністративне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності зазвичай надаються усні пояснення особи, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, заявляються клопотання, не виключені допит свідків і заслуховування пояснень експерта за висновками. Обсяг отримуваних таким чином відомостей може бути значним, а можливість їх процесуальної фіксації не передбачена. Більше того, якщо в постанові у справі про адміністративне правопорушення зміст цих відомостей буде спотворений, процесуальне заперечування такого акта буде ускладненим або неможливим.
Фіксація процесуальних дій дозволяє судити про дотримання вимог, передбачених КУпАП, а також підвищує гарантованість прав громадян в адміністративно-юрисдикційному процесі. Практика свідчить, що нерідко справи розглядаються без участі осіб, притягуваних до адміністративної відповідальності, у них відсутні дані про виклик свідків і потерпілих, порушуються терміни розгляду, не зазначається інформація щодо речових доказів, можливих відводів й самовідводів, заперечення особи, притягуваної до адміністративної відповідальності або її представника чи захисника. Все це приводить до втрати інформації, яка може мати важливе значення для наглядової інстанції під час перевірки правильності прийнятого судом рішення.
У зв’язку з цим вважаємо вірною позицію багатьох юристів [135, с. 24-25; 201, с. 18], відповідно до якої КУпАП повинен містити норми, що прямо передбачають можливість ведення протоколу при розгляді справи, враховуючи право подавання зауважень до протоколу, не тільки колегіальним органом, а й одноосібним. Саме тому, з метою підвищення гарантованості прав громадян в адміністративно-юрисдикційному процесі до ст. 281 КУпАП доцільно внести зміни та викласти її у такій редакції:
“Стаття 281. Протокол розгляду справи про адміністративне правопорушення
Органом (посадовою особою) при розгляді справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому повинні бути зазначені:
- дата й місце засідання;
- найменування органу, який розглядає справу, його склад (у разі розгляду колегіальним органом);
- зміст справи, що підлягає розгляду;
- відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;
- пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх зауваження, клопотання і результати їх розгляду;
- документи й речові докази, досліджені під час розгляду справи;
- відомості про оголошення прийнятої постанови і роз’яснення порядку та строків її оскарження.
Протокол підписується особою, яка проводить розгляд, або головуючим колегіального органу і секретарем цього органу”.
Винесення однієї з постанов, передбачених ч. 1 ст. 284 КУпАП, є кульмінаційним етапом стадії розгляду справи.
Постанова виноситься на основі застосування норм матеріального і процесуального права.
Законодавець пред’являє певні вимоги до змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення (ст. 283 КУпАП). Вважаємо недоцільним Зупинятися на їх перерахуванні, оскільки зміст цього процесуального документа досить повно викладено у відповідній статті. Слід зауважити, що при розгляді справ про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності доволі часто одночасно з розглядом питання про накладення адміністративного стягнення вирішується питання про відшкодування майнової шкоди. За таких обставин є обов’язковим зазначення у постанові розміру, порядку і строків відшкодування.
Постанова про накладення адміністративного стягнення виноситься у випадку, якщо матеріалами справи доведено винність особи у вчиненні адміністративного правопорушення, якщо немає обставин, що виключають адміністративну відповідальність, і відсутні підстави для звільнення особи від адміністративної відповідальності. Визначення виду стягнення здійснюється в межах, установлених ст. 51-2 КУпАП, у точній відповідності до законодавства про адміністративні правопорушення і з урахуванням принципів законодавства про адміністративні правопорушення.
За порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності законодавцем у санкції ст. 51-2 КУпАП передбачене накладення штрафу від десяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання й матеріалів, призначених для її виготовлення. Недоліком практики застосування штрафів щодо зазначеної категорії справ є відсутність методики обчислення розмірів штрафів за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.
Значення постанови про накладення адміністративного стягнення обумовлена тим, що цей акт посідає особливе місце серед актів, що видаються в процесі провадження. Саме в постанові реалізується рішення судді про застосування стягнення. Постанова про накладення адміністративного стягнення породжує правові обов’язки як для правопорушника, так і для державних органів щодо його виконання.
Постанова про припинення провадження у справі про адміністративне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності виноситься у випадку:
1) наявності матеріальних або процесуальних підстав для припинення справи, які передбачено ст. 247 КУпАП;
2) висловлення усного зауваження, що передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності в разі малозначності вчиненого правопорушення;
3) припинення провадження у справі й передавання матеріалів справи прокуророві, до органу досудового слідства або органу дізнання у випадку, якщо в дії (бездіяльності) наявні ознаки злочину;
4) недоведення факту вчинення правопорушення або винності особи в його вчиненні.
Зрештою, завершальним етапом зазначеної стадії є оголошення постанови. Слід зазначити, що на практиці не рідко оголошується тільки резолютивна частина постанови, що є порушенням норм ст. 285 КУпАП, оскільки вона повинна бути оголошена у повному обсязі негайно після завершення розгляду справи. Також необхідно провести всі процесуальні дії, передбачені адміністративним законодавством [39].
Одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 51-2 КУпАП, є виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню цих правопорушень. Суд під час розгляду справи про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, встановлює конкретні причини та умови, які сприяють вчиненню зазначених правопорушень, і вносить клопотання до відповідних організацій й посадових осіб про прийняття заходів щодо усунення зазначених причин і умов.
3.3 Перегляд постанов у справі про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Підставою стадії перегляду постанови у справі є ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожній людині право на звернення зі скаргою до відповідних органів і на судове оскарження рішень і дій органів державної влади. Реалізація цих конституційних норм у законодавстві здійснюється шляхом створення спеціальних процесуальних інститутів, серед інших і стадії перегляду постанов, прийнятих у процесі адміністративного провадження. Г.Н. Габрічідзе зазначає, що право на оскарження є одним з інструментів демократичного контролю щодо поновлення порушеного права і справедливості [202, с. 220-222]. Про важливість стадії перегляду зазначено і у Пленумі Верховного суду України “Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення”, в якому мова йде про те, що встановлений законом порядок розгляду скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення є важливою гарантією забезпечення законності в діяльності органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, захисту прав громадян та посадових осіб, запобігання правопорушенням, ефективним засобом виховання поваги до закону прав і свобод, честі й гідності інших людей [203]. Отже, існування стадії перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення свідчить про демократичність розвитку адміністративного процесу в Україні.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Кодексом України про адміністративні правопорушення чітко врегульовано строк подачі скарги на постанову про адміністративне правопорушення, який становить десять днів, але строк принесення прокурором протесту законодавчо не визначений. За таких обставин використовують аналогію процесуального закону, оскільки вона є конституційним засобом заповнення законодавчих прогалин.
Верховний суд України роз’яснює, що протест (подання) прокурора розглядається відповідно до вимог статей 292, 293 КУпАП [205]. На наш погляд, у справах про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 51-2 КУпАП “Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, копія протесту (подання) прокурора на постанову суду (судді) з повідомленням про час і місце його розгляду повинна направляється не тільки особі, щодо якої винесено постанову, її законному представникові, адвокатові, який брав участь у розгляді справи, а й суб’єкту права інтелектуальної власності, права якого порушено, чи його законному представникові або офіційному представникові на території України, оскільки вони також зацікавлені в перебігу певної справи.
Зазначені особи мають право давати пояснення, але їх явка до суду, який розглядає протест прокурора, не є обов’язковим. Неприбуття прокурора в судове засідання також не є перешкодою для розгляду протесту.
Протест прокурора на постанову є обов’язковим для розгляду. При його розгляді суддя чи голова вищестоящого суду, керуючись положеннями ст. 293 КУпАП “перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови, обґрунтованість доводів протесту (подання) та приймає одне з передбачених рішень:
1) залишає постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено” [39].
Ми підтримуємо думку, що в зазначеній статті не враховується принцип презумпції невинуватості особи, притягуваної до адміністративної відповідальності, а навпаки – послідовність рішень свідчить про необхідність дотримання іншого принципу – принципу винуватості особи, притягуваної до адміністративної відповідальності [206; 207].
Як зазначено в ст. 293 КУпАП, за результатами розгляду протесту (подання) прокурора виноситься рішення в процесуальній формі незалежно від того, чи він задовольняється. КУпАП не вказує на назву цього процесуального документа, але з урахуванням практики й відмінності цієї стадії провадження у справі видається правильним прийняття саме постанови.
Таким чином, проведений аналіз процесуальної конструкції стадії перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 51-2 КУпАП, свідчить, що глава 24 КУпАП потребує серйозної процесуальної модернізації, заповнення наявних прогалин, приведення процесуальних механізмів перегляду у відповідність до новітнього процесуального законодавства іншої галузевої приналежності.
3.4. Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Завершальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 51-2 КУпАП, є стадія виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, загальні положення застосування якої закріплено в розділі п’ятому КУпАП. ЇЇ завданнями щодо зазначеної категорії справ є забезпечення виконання винесеної постанови, захист законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері інтелектуальної власності, профілактика адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51-2 КУпАП, і злочинів, передбачених статтями 176, 177, 229 КК України, а також виховання громадян у дусі поваги й дотримання законів, прав інших громадян, відповідальності перед суспільством. Зазначена стадія є особливим видом правової діяльності уповноважених на те органів, і полягає в реалізації адміністративно-правової санкції. Під час цієї стадії складаються специфічні адміністративно-процесуальні правовідносини, що відрізняються від правовідносин, характерних для інших стадій, об’єктом і суб’єктним складом. В.В. Дорохін зазначає, що на стадії виконання постанови роль суб’єкта адміністративної юрисдикції, який виніс постанову, обмежена зверненням постанови до виконання і (за потреби) розглядом питань, пов’язаних із виконанням постанови про призначення адміністративного стягнення (про відстрочення, припинення виконання постанови, про стягнення штрафу, накладеного на неповнолітнього, з його батьків або інших законних представників тощо). Після звернення постанови до виконання адміністративно-юрисдикційні правовідносини зазнають змін, до них вступає інший владний суб’єкт – орган, посадовець, уповноважений виконувати винесену постанову [209, с. 156].
Суть виконання, як стадії, полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику юрисдикційним органом (посадовою особою). У процесі виконання постанови особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, зазнає відповідних збитків та обмежень особистого, морального або матеріального характеру [163, с. 725].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Як уже зазначалося, за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності основним стягненням є штраф. Стаття 27 КУпАП визначає штраф як грошове стягнення. У юридичній літературі також можна зустріти аналогічне визначення. Як справедливо відзначають багато фахівців, таке формулювання неприпустимо лаконічне, не розкриває вповні правове призначення адміністративного штрафу [212, с. 292]. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають визначення цього поняття, розроблені доктриною.
Необхідно відзначити, що законодавство не встановлює єдиного порядку виконання постанови про накладення адміністративного стягнення стосовно штрафу. Строки його виконання залежать від низки чинників: добровільності сплати за правопорушення штрафної суми, наявності скарги або протесту на постанову, наявності чи відсутності постійного заробітку, місця накладення штрафу [113, с. 160]. Слід зауважити, що переважна більшість накладених штрафів за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності залишається невиконаною. Однією з причин цього є незнання особи, яка повинна сплатити штраф, про порядок його сплати, строки й відповідальність.
Недоліком практики застосування штрафів щодо зазначеної категорії справ є відсутність методики обчислення розмірів штрафів за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Законодавцем встановлено такі межі розміру штрафу: від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – але за яких обставин застосовується та чи інша сума, які чинники впливають на її розмір, не зрозуміло Зазначимо, що суб’єктом правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, може бути як фізична особа, так і посадова – і, безумовно, що посадова особа повинна нести більш суворе покарання, ніж фізична. Слід зазначити, що навіть у Кримінальному Кодексі України розміри штрафів зазначені диференційовано. Так, ч. 1 ст. 176 КК України для фізичних осіб передбачено застосування штрафу в розмірі від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а ч. 3 цієї статті для службових осіб передбачає застосування штрафу в розмірі від п’ятсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому, на наш погляд, досить слушною є позиція Т.О. Коломоєць, яка пропонує в перспективному адміністративному законодавстві передбачити диференційований підхід до визначення розмірів штрафів залежно від особи, на яку він накладається: для фізичних осіб, для посадових осіб та фізичних осіб-суб’єктів господарювання, для юридичних осіб [213, с. 221]. Такої ж думки дотримується В.Г. Остапчук, яка вважає, що штрафи для посадових осіб мають перевищувати штрафи громадян утричі, а штрафи для юридичних осіб мають перевищувати штрафи для громадян у десять разів [137, с. 53].
Стаття 307 КУпАП регулює порядок добровільної сплати порушником штрафу протягом п’ятнадцяти днів від дня вручення йому постанови про накладення такого стягнення. Слід зауважити, що в Україні існує негативна практика щодо добровільної сплати штрафів за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Так, у 2006 році добровільно сплачено штрафів на суму 13230 гривень, що становить 18,4 % від загальної суми накладених штрафів [210, с. 48]. За таких обставин вступає в дію ст. 308 КУпАП “Примусове виконання постанови про стягнення штрафу”, яка реалізується відділами державної виконавчої служби.
Іншим видом адміністративного стягнення, застосовуваного до порушників прав на об’єкт права інтелектуальної власності, є конфіскація незаконно виготовленої продукції та обладнання й матеріалів, призначених для її виготовлення, під якою, відповідно до ст. 29 КУпАП, розуміють безоплатну передачу предмету у власність держави. Слід наголосити, що особливість конфіскації незаконно виготовленої продукції та обладнання й матеріалів, призначених для її виготовлення за порушення, передбачені ст. 51-2 КУпАП, полягає в тому, що зазначені конфісковані предмети підлягають знищенню або можливій передачі їх правовласникові об’єкта права інтелектуальної власності за його проханням.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Таким чином, аналіз чинного законодавства, яке передбачає виконання постанов про накладення адміністративних стягнень за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, свідчить, що його реалізація на сьогодні є досить проблематичною.
Висновки до розділу 3
На підставі викладеного вище можна зробити такі висновки по третьому розділу:
1. Першою стадією провадження у справах про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є стадія “Порушення і з’ясування обставин справи про адміністративне правопорушення”, яка складається з трьох етапів, кожен із яких характеризується сукупністю процесуальних дій уповноважених органів. Для адміністративних справ про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності проведення адміністративного розслідування є обов’язковим, оскільки сфера інтелектуальної власності потребує особливих знань, передбачає необхідність встановлення осіб, право інтелектуальної власності яких порушується, та наявність цього права взагалі, у деяких випадках проведення експертизи.
2. У другій стадії дисертант виділяє чотири етапи, що мають специфічні цілі та завдання, характеризуються певною логічною послідовністю і завершенням: 1) підготовка до розгляду справи; 2) розгляд справи по суті; 3) прийняття і оформлення рішення у справі; 4) оголошення прийнятого рішення.
Вивчаючи правозастосовну практику, у Кодексі України про адміністративні правопорушення виявлено недоліки у процедурних питаннях розгляду справ. Потребує деталізація процедури сповіщень осіб, які беруть участь в адміністративному провадженні, про час і місце розгляду справи: встановлення його форми, змісту, термінів і порядку. Обґрунтовується необхідність залучення фахівців, що володіють спеціальними знаннями у сфері інтелектуальної власності для сприяння всебічному, достовірному і повному встановленню всіх обставин справи. З метою підвищення гарантованості прав громадян в адміністративно-юрисдикційному процесі до доцільно передбачити можливість ведення протоколу під час розгляду справи не тільки колегіальним органом, а й одноособово суддею, право подавати зауваження на протокол.
3. Чинне законодавство не тільки не передбачає процедури оскарження судового рішення по зазначеній категорії справ, а прямо забороняє його, що, на наше переконання, є суттєвим обмеженням конституційних прав громадян. Вважаємо за необхідне в проекті нового Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачити апеляційний порядок оскарження постанов місцевих судів до вищестоящих судів, що найбільш повно забезпечить захист прав як осіб, стосовно яких ведеться провадження, так і потерпілого. Чітко визначити процесуальний порядок принесення прокурором протесту.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
5. Внесення запропонованих нами змін не лише забезпечить реалізацію важливих функцій адміністративної відповідальності, але й посилить захист інтелектуальної власності в Україні та приведе наше законодавство у відповідність з базовими нормами Світової організації торгівлі щодо охорони інтелектуальної власності.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової задачі, що полягає в комплексному дослідженні адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, передбаченого ст. 51-2 КУпАП.
У результаті дослідження проблем адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, аналізу чинного законодавства України, практики його застосування запропоноване авторське бачення основоположних висновків, визначень, змін і доповнень до чинного законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності. Серед них найбільш суттєвими є такі:
1. Досліджено генезис правової охорони інтелектуальної власності. Виділено чотири основні етапи історичного розвитку законодавства про інтелектуальну власність :
1) зародження (період Античності III ст. до н.е. - ІІ ст.);
2) становлення (період Середньовіччя V-XVII ст.);
3) розвиток (період Нового часу XVII-XIX ст.);
4) удосконалення і приведення у відповідність із соціально-економічним та політичним розвитком (з ХІХ - дотепер).
Доведено, що кожний із зазначених етапів характеризується зміненням політичних процесів і законодавства.
2. Трактування терміна “інтелектуальна власність” у наукових колах характеризується плюралізмом теорій та поглядів, існуванням, конкуренцією та поєднанням різних теоретичних концепцій інтелектуальної власності. На сьогодні, у світовій науці про інтелектуальну власність домінують дві концепції: виключних прав і пропрієтарної власності.
Висловлено думку, що під інтелектуальною власністю необхідно розуміти сукупність виняткових прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об’єкти, конкретний перелік яких встановлений чинним українським законодавством.
3. В основу сучасних процесів у сфері інтелектуальної власності повинно бути покладено процес удосконалення правового регулювання інтелектуальної власності, в якому втілюються такі зміни, доповнення, що дозволять створити зрештою комплексний правовий інститут інтелектуальної власності.
Після виходу правового регулювання інтелектуальної власності на законодавчий рівень та його стабілізації неминуче постало питання про систематизацію законодавства в означеній сфері. Однією з найголовніших властивостей права є його системність, тобто поділ права на окремі структурні елементи, погоджені та взаємозалежні. Системна побудова права має важливе значення, бо дозволяє більш точно і правильно застосовувати її на практиці. Оптимальним способом приведення роз’єднаного українського інтелектуального законодавства у відповідність із загальновизнаним принципами, нормами і положеннями міжнародних актів є, поза сумнівом, кодифікування. На жаль, в Україні цей процес не набув іще свого законодавчого виразу, і як норми охорони, так і норми правового регулювання розокремлено існують в різних правових актах, зокрема підзаконних.
На сучасному етапі питання інтелектуальної власності постають предметом великої кількості міжнародних нормативно-правових актів, саме тому не менш важливим і необхідним способом удосконалення правового регулювання інтелектуальної власності є його гармонізація та уніфікація з вимогами і нормами ГАТТ-СОТ, що дозволить сформувати економічні, інституційні, матеріальні й інші передумови для поступового включення України до світових господарських процесів і прискорить набуття нею членства в СОТ.
4. Потребує законодавчого регулювання питання термінологічного уточнення дефініцій “комп’ютерна програма”, “виконання”, “передача (програма) мовлення”, розмежування дефініцій “винахід” і “корисна модель”.
5. Сьогодні в Україні існує система державних органів та громадських організацій, які здійснюють охорону інтелектуальної власності, а також протидіють порушенням зазначених прав. Аналіз структури державної системи органів охорони у сфері інтелектуальної власності в Україні дозволяє дійти висновку про те, що організаційні структури, створені в країні, можна поділити на чотири категорії:
- органи, які є складовими державного апарату та відповідають за визначення загальної політики в цій сфері;
- органи поза державним апаратом, для яких може передбачатися державний нагляд;
- особливі структури в судових органах;
- громадські організації.
6. Детальний аналіз системи заходів протидії порушенню прав на об’єкт права інтелектуальної власності дає можливість стверджувати, що адміністративна відповідальність як один із видів адміністративно-правових заходів посідає вагоме місце в цій системі та є одним із найбільш поширених видів юридичної відповідальності, оскільки дозволяє негайно й оперативно реагувати на неправомірні діяння.
Адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності становить реалізацію адміністративно-правової санкції, яка полягає в застосуванні судом до винної особи, котра вчинила адміністративне правопорушення у сфері інтелектуальної власності, стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно до визначеної законом процедурою.
7. Підставою адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є адміністративне правопорушення – суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дію або бездіяльність) фізичної або юридичної особи, що порушує закріплені в законах або інших нормативно-правових актах права на результати інтелектуальної діяльності й прирівняні до них об’єкти, за що ст. 51-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність.
Узагальнюючи дискусії щодо проблеми об’єкта адміністративного правопорушення, дисертантом визначено, що об’єктом порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є майнові та особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності й прирівняні до них об’єкти, регульовані правовими нормами і охороняються заходами адміністративної відповідальності.
Аналізуючи визначення предмета правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, вважаємо його одним із основних та обов’язкових ознак порушень прав на об’єкт права інтелектуальної власності.
Об’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності полягає у незаконному використанні такого об’єкта. Перелік дій, віднесених до узагальненого поняття “незаконне використання”, є досить широким і має певний спектр дії для кожної окремої групи об’єктів: для авторських прав, суміжних прав, патентних прав, для засобів індивідуалізації учасників господарського обігу, товарів та послуг тощо. Саме тому ми пропонуємо створити в структурі КУпАП чотири окремі склади: а) порушення прав на об’єкти авторських суміжних прав; б) порушення прав на об’єкти промислової власності; в) порушення прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів, послуг; г) порушення прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності – в диспозиції кожного з яких чітко визначити перелік дій, які вважаються незаконним використанням відповідної групи об’єктів інтелектуальної власності.
Суб’єктами адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51-2 КУпАП можуть бути як фізичні , так і юридичні особи.
У проекті нового КУпАП у нормах Загальної частини доцільно передбачити визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності.
В КУпАП прямо зазначити статті, за порушення яких настає адміністративна відповідальність юридичних осіб. До числа таких статей віднести й ті, що передбачають порушення прав у сфері інтелектуальної власності.
Із суб’єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, характеризується щодо діяння лише прямим умислом, що прямо визначено в її диспозиції, а до наслідків у вигляді завдання суб’єктові права інтелектуальної власності матеріальної шкоди може характеризуватися як умислом, так і необережністю. Вина юридичної особи повинна з’ясовуватися залежно від вини її посадових осіб і працівників. Юридична особа визнається винною у вчиненні адміністративного правопорушення, якщо буде встановлено, що у посадовців або представників юридичної особи була можливість для додержання правил і норм, за порушення яких законодавством встановлено адміністративну відповідальність, але ними не вжито заходів щодо їх дотримання.
8. Провадження у справах про адміністративні правопорушення, що порушують право на об’єкт права інтелектуальної власності характеризується наявністю певних осіб, які приймають участь у провадженні, особливостями процесуальних дій, специфікою процедури їх оформлення, а також послідовністю стадій, які необхідні для досягнення загальної мети:
1) порушення справи і з’ясування обставин справи:
– офіційна реєстрація уповноваженим органом (посадовцем) фактичних даних, які в юридичній літературі називаються приводами для порушення справи про адміністративне правопорушення;
– офіційна діяльність уповноважених органів щодо з’ясування обставин правопорушення;
– складання протоколу.
2) розгляд справи і винесення постанови:
– підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення;
– безпосередній розгляд справи;
– прийняття і оформлення рішення;
– оголошення прийнятого рішення.
3) перегляд прийнятого рішення (факультативна стадія):
– принесення протесту;
– розгляд протесту;
– винесення рішення за протестом;
4) виконання постанови у справі:
– звернення постанови до виконання;
– безпосереднє виконання;
– відстрочка виконання (факультативний етап);
– припинення виконання.
9. З метою створення єдиної збалансованої системи адміністративно-правових норм пропонуємо вмістити статті 51-2, 164-3, 164-6, 164-7, 164-9 КУпАП в окрему главу, за наявністю спільності рис: їх родовим об’єктом є суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності; їх предметом є окремі об’єкти права інтелектуальної власності; діяння, що утворюють їх об’єктивну сторону, є фактично тотожними – умисне порушення права інтелектуальної власності на певні об’єкти права інтелектуальної власності.
Обґрунтоване положення про те, що web-сайт є твором і може визнаватися окремим об’єктом правової охорони, саме тому необхідне законодавче визначення цього об’єкта авторського права і суміжних прав шляхом внесення доповнень до Закону України “Про авторське право і суміжні права”.
Вважаємо необхідним установлення в Кодексі форми, змісту, термінів і порядку сповіщень осіб, які беруть участь у адміністративному провадженні, про час і місце розгляду справи.
З метою підвищення гарантованості прав громадян у адміністративно-юрисдикційному процесі КУпАП доцільно доповнити нормами, що прямо передбачають можливість ведення протоколу під час розгляду справи не тільки колегіальним органом, включаючи право подавання зауважень до протоколу. Статтю 281 КУпАП замінити статтею такого змісту:
“ Стаття 281. Протокол розгляду справи про адміністративне правопорушення
Органом (посадовою особою) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому повинні бути зазначені:
1) дата й місце засідання;
2) найменування органу, який розглядає справу, його склад (у разі розгляду колегіальним органом);
3) зміст справи, що підлягає розгляду;
4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;
5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх зауваження, клопотання і результати їх розгляду;
6) документи й речові докази, досліджені під час розгляду справи;
7) відомості про оголошення прийнятої постанови і роз’яснення порядку та строків її оскарження.
Протокол підписується особою, яка проводить розгляд, або головуючим колегіального органу і секретарем цього органу”.
Наголошується на необхідності в проекті нового Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачити апеляційний порядок оскарження постанов місцевих судів до вищестоящих судів, що найбільш повно забезпечить захист прав як осіб, відносно яких здійснюється провадження, так і потерпілого.
Дисертантка зазначає, що сучасний стан виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у справах про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності спонукає до необхідності вдосконалення регламентації порядку виконання стягнень зазначеної категорії справ, розроблення нових дієвих механізміву цьому напрямі.
Частину 1 ст. 24 доповнити новим видом стягнення: п. 41 “Безоплатне вилучення предмета”.
Доповнити Кодекс статтею 291 такого змісту:
“Стаття 291 Безоплатне вилучення предмета
Безоплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні з подальшим знищенням, утилізацією або зверненням у власність держави відповідно до чинного законодавства без надання особі, в якої цей предмет було вилучено, оплати в будь-якій формі ”.
Санкцію статті 51-2 викласти в такій редакції: “…тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з безоплатним вилученням і знищенням незаконно виготовленої продукції та обладнання й матеріалів, призначених для її виготовлення”.
Аналіз чинного законодавства, яке регламентує адміністративну відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, практика його застосування, теоретичне осмислення низки наукових праць з адміністративного права свідчить, що його реалізація на сьогодні є досить проблематичною. Внесення запропонованих нами змін не лише забезпечить реалізацію важливих функцій адміністративної відповідальності, сприятиме державним органам у ефективному подоланні проблем боротьби з правопорушеннями в зазначеній сфері, але й посилить захист інтелектуальної власності в Україні та приведе наше законодавство у відповідність до базових норм Світової організації торгівлі щодо охорони інтелектуальної власності.