Донецький юридичний інститут луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 511.83kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 647.37kb.
- Плани розглянуто та затверджено на засіданні кафедри криміналістики Луганського державного, 1907.99kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 628.82kb.
- Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ Реферат, 173.01kb.
- Містять тематичний план курсу, плани практичних занять, завдання для практичних занять,, 881.72kb.
- Методика розслідування крадіжок чужого майна (слідчо-криміналістичні вчення), 220.71kb.
- Для обговорення пропонуються такі проблеми, 93.26kb.
- Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
2.2.1. Об’єкт порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Встановлення об’єкта статті 51-2 КУпАП “Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності” має важливе значення для виявлення характеру і ступеня суспільної небезпечності цього протиправного посягання, його правильної кваліфікації, відмежування від суміжних правопорушень тощо. Теоретична і практична значущість об’єкта адміністративного правопорушення зумовила великий інтерес науковців до цієї проблеми. Вивчення об’єкта правопорушення дозволяє встановити систему цінностей, охоронюваних адміністративним правом, і розкриває політичний зміст адміністративно-правового захисту конкретних соціальних цінностей, які визнано як головні державні й суспільні цінності.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
У диспозиції ст. 51-2 КУпАП законодавець визначив узагальнене поняття предмета цього правопорушення як літературні чи художні твори, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерні програми, бази даних, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, топографії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин тощо.
Однак, оскільки диспозиція цієї правової норми має бланкетний характер, слід дослідити й інші нормативно-правові акти щодо інтелектуальної власності як цивільно-правової категорії, щоб з’ясувати предмет названого правопорушення.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права”, а також поглядів вчених предметами протиправного посягання можуть бути [3; 24; 124; 125]:
1. Літературні та художні твори (романи, поеми, статті та інші письмові твори; виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори (у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії); твори ужиткового мистецтва (у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо); ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; твори містобудування і садово-паркового мистецтва).
2. Комп’ютерні програми. Перше визначення комп’ютерних програм було сформульоване у вищезазначеному законі як набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його в дію для досягнення певної мети або результату, причому це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, що виражені у вихідному або об’єктивних кодах. Враховуючи темпи розвитку інформаційних технологій, на сьогодні це визначення потребує уточнення. Ми солідарні з думкою В.С. Дмитришина і В.І. Бережанської про необхідність внесення змін до наведеного визначення: “комп’ютерна програма – створений творчою діяльністю фізичної особи набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, втілений на носіях буд-якого виду (електронних, паперових тощо) для використання в автоматичних пристроях для обробки інформації або іншому обладнанні, що базується на цифровій техніці з метою приведення його у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, що виражені у вихідному тексті або об’єктному коді, а також допоміжні та проміжні матеріали розробки, що приводять до створення комп’ютерної програми, якщо тільки сутність цих матеріалів така, що результатом їх є створення на наступній стадії комп’ютерної програми” [126, с. 53].
3. Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
- Інші твори.
Більшість інформації в Інтернеті міститься на web-сайтах, які є явищем, притаманним лише глобальній комп’ютерній мережі. Якщо комп’ютерні програми і бази даних виділено законодавцем як окремі види об’єктів авторського права, то питання визнання web-сайтів як предметів протиправного посягання, донині законодавчо не розглянуто. Попри те, що переважна більшість інформації на web-сайтах міститься в публічних доменах, тобто доступна для використання і копіювання, все більш значна частина її охороняється як інтелектуальна власність [127, с. 26].
Дотепер у науці немає єдиного підходу до визначення правової природи web-сайтів.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
На нашу думку, чітке визначення предмета правопорушення дозволяє на практиці правильно кваліфікувати правопорушення, відмежувати одне від одного.
Наведені міркування та аналіз відповідних статей спеціальних законів щодо захисту інтелектуальної власності дозволяють висновувати, що законодавець залишив відкритим перелік можливих предметів правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП “Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності”, що дозволяє застосовувати цю статтю за різних фактичних обставин.
Дослідження предмету цього виду правопорушень має велике значення оскільки саме через вплив на предмет правопорушення правопорушник посягає на майнові та особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності.
2.2.2. Об’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Стрімкі економічні, соціальні та політичні зміни зумовлюють збільшення значущості охорони сфери інтелектуальної діяльності. На сьогодні саме об’єкти інтелектуальної власності є визначальним фактором технологічного, наукового та інформаційного розвитку будь-якого суспільства.
Проте всебічний розвиток інтелектуальної власності в Україні, на жаль, не оминули суспільно небезпечні діяння, спрямовані на порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності.
Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.. 51-2 КУпАП, представляє собою сукупність ознак, що характеризують порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності як зовні виражену поведінку.
З практичної точки зору, важливість дослідження об’єктивної сторони вищезазначеного правопорушення пояснюється тим, що від точного встановлення всіх елементів залежить правильна кваліфікація протиправного діяння, а відповідно і рівень законності в сфері інтелектуальної власності. До того ж аналіз Верховного Суду України показав, що досить часто допускаються помилки при встановленні ознак саме об’єктивної сторони, що призводить до скасування вже прийнятих рішень.
Оскільки тільки акт зовнішньої вольової поведінки людини, який виявляється через вчинення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), розглядається як правопорушення, то аналіз об’єктивної сторони має важливе значення для юридичної оцінки будь-якого правопорушення. Об’єктивна сторона – досить складне правове поняття. Як правило, з ним пов’язують зовнішній бік протиправного посягання на суспільні відносини, охоронювані законом.
Як свідчить аналіз наукових робіт І.Л. Зайцевої [135], В.Г. Корчевного [117], В.О. Негрескул [136], В.Г. Остапчук [137], останніми роками дослідження об’єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, зосереджувалося суто на порушенні авторських і суміжних прав. Але об’єктивна сторона цього правопорушення є значно ширшою і передбачає також порушення інших прав інтелектуальної власності. Вченими практично не розглядаються питання правової оцінки порушень патентних і виключних прав. Таке ігнорування викликало наукову прогалину в цій галузі дослідження, неоднозначне трактування диспозиції ст. 51-2 КУпАП.
Об’єктивну сторону адміністративісти розуміють як систему передбачених адміністративно-правовою нормою ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку [73, с. 490; 110, с. 230; 138, с. 37].
До ознак об’єктивної сторони адміністративного правопорушення належить: діяння у формі дії або бездіяльності; шкідливі наслідки діяння, які іноді називають шкодою від посягання; причиновий зв’язок між діянням та його наслідками [83, с. 219]. Але зміст об’єктивної сторони адміністративного правопорушення не вичерпується лише діянням і результатом, що настав, він може також відбиватись у цілій системі ознак, до яких належать місце, час, спосіб, характер, знаряддя, засоби вчинення правопорушення.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Привласнення авторства на об’єкти авторського права і суміжних прав – це вчинення будь-яких дій з метою реалізації як виключних, так і невиключних, майнових і немайнових прав, відповідно до статей 14, 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Зокрема, йдеться про використання твору як власного, тобто із зазначенням свого прізвища (псевдоніма), надання дозволу іншим особам використовувати твір від свого імені як від автора твору, надання дозволу на відтворення твору, публічні виконання, сповіщення, демонстрацію і показ, а також на переклад твору, перероблення, адаптацію або аранжування, передачу прав автора (відчуження) іншій особі [24].
Відповідно до конструкції об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, відповідальність за це правопорушення настає також у разі будь-якого іншого умисного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Законодавець не дав визначення терміна “інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, це формулювання має бланкетний характер. Вважаємо, що такий варіант закріплення об’єктивної сторони має як переваги, так і недоліки. Оскільки передбачити заздалегідь повний перелік протиправних дій не завжди вдається, і в разі вчинення дій, не зазначених раніше, необхідно повсякчас вносити доповнення до відповідних законів. Позитивним є те, що таке формулювання дозволяє зберегти незмінною матеріальну норму, яка передбачає адміністративну відповідальність. Але водночас невизначеність формулювання “інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності” на практиці завдає труднощів, бо під час кваліфікації будь-якої незаконної дії необхідно звертатися до спеціального закону, яким врегульовано правовідносини у сфері захисту конкретного об’єкта права інтелектуальної власності [150, с. 155].
Наведені міркування та аналіз відповідних статей спеціальних законів щодо захисту інтелектуальної власності дозволяють дійти висновку, що об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП “Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності”, не обмежена зазначеними у законі діями, а має сприйматися у більш широкому розумінні, що обумовлює певні труднощі в її практичному застосуванні. Законодавець залишив відкритим перелік можливих порушень прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що дозволяє застосовувати цю статтю за різних фактичних обставин учинення правопорушення. На сьогодні ця стаття здійснює охорону декількох інститутів права інтелектуальної власності: авторського і суміжного права, промислової власності, виключних прав. Очевидно, що на практиці порушення різних видів прав інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки, у зв’язку з цим і ступінь їх суспільної небезпечності різний. Виходячи з цих міркувань, виникає необхідність диференціації адміністративної відповідальності за порушення права на об’єкт права інтелектуальної власності залежно від об’єкта. Саме тому доцільно створити в структурі КУпАП чотири окремі склади:
- Порушення прав на об’єкти авторських суміжних прав.
- Порушення прав на об’єкти промислової власності.
- Порушення прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів, послуг.
- Порушення прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.
Такі зміни неодноразово пропонувалися науковцями, але всі вони так і залишилися поза увагою законодавця [116, с. 46; 117, с.104].
До речі, в межовій Росії захист різних інститутів права інтелектуальної власності: авторського і суміжного права, промислової власності, виключних прав – передбачено ч. 1 ст. 7.12 КпАП РФ, ч.2 ст. 7.12 і ст. 14.10 КпАП РФ відповідно [151]. Також у Кодексі Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення захист різних інститутів права інтелектуальної власності передбачено трьома різними статтями: ст. 128, ст. 129 і ст. 145 КРКпАП [152]. Варто зазначити, що і в кримінальному праві України захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється окремо і диференційовано: в КК України існують три окремі склади злочинів [153]. Ці приклади ще раз підтверджують необхідність реформування адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності в Україні.
Таким чином, подальші дослідження щодо адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності слід спрямувати на законодавче закріплення диференціації адміністративної відповідальності за порушення права на об’єкт права інтелектуальної власності.
2.2.3. Суб’єкт порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. На жаль, дотепер відсутній теоретико-методологічний аналіз основних аспектів суб’єкта правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, що не дозволяє одержати всебічне уявлення про значення вказаного елементу для всієї системи елементів складу цього правопорушення. На нашу думку, це зумовлено порівняно незначним періодом адміністративної охорони інтелектуальної власності. Навіть аналіз джерел, присвячених розгляду питань кримінальної відповідальності за аналогічні діяння, не дозволяє “створити” цілісну картину щодо розуміння суб’єкта злочину, який розглядається.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Відсутність у радянський період закріпленої в Кодексі про адміністративні правопорушення адміністративної відповідальності юридичних осіб є логічною у зв’язку з тим, що всі підприємства, установи і організації, що займалися господарською діяльністю, були державними. Найбільш ефективним у такій ситуації може бути лише збільшення особистої відповідальності посадовців та інших працівників цієї організації.
Проте не можна стверджувати, що інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб на той час був повністю відсутній. Юридичні особи визнавалися суб'єктами адміністративних правопорушень, передбачених іншими нормативно-правовими актами. Так, наприклад, Митний кодекс СРСР 1991 року передбачав відповідальність підприємств і організацій за порушення митних правил, за винятком випадків, коли правопорушення сталося внаслідок непереборної сили або неправомірних дій посадовців митних органів СРСР.
Крім того, існували акти, які опосередковано свідчать про наявність інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб у законодавстві. Як приклад можна навести Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1981 року Х2 3942-Х “Про порядок введення в дію законодавства Союзу РСР і Союзних Республік про адміністративні правопорушення”, який встановлював, що “набуття чинності Основ не зачіпає чинних актів законодавства з питань відповідальності юридичних осіб в адміністративному порядку” [161, с. 32].
Ю.П. Битяк вважає, що положення чинного законодавства яскраво свідчать про те, що чинне законодавство України, на відміну від положень КУпАП передбачає відповідальність не тільки фізичних, а й юридичних осіб [141, с. 194-197].
Значні соціально-економічні перетворення в країні вплинули на всі сторони життя суспільства і держави. Сьогодні провадить діяльність велика кількість юридичних осіб у всьому розмаїтті своїх організаційно-правових форм. Нові реалії потребують перегляду цілого кола відносин, що складаються між державними органами і юридичними особами.
Особливого значення у зв’язку з цим набуває інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб, покликаний закріпити правові механізми регулювання відносин, пов’язаних із притягненням до відповідальності за правопорушення в різних сферах, вчинені колективними суб’єктами.
Багато країн, зіткнувшись із різким зростанням кількості правопорушень у сфері інтелектуальної власності, вчинюваних колективними суб’єктами, пішли шляхом закріплення інституту відповідальності юридичних осіб (як кримінальної, так і адміністративної). Адміністративна відповідальність юридичних осіб встановлена в Німеччині, Італії та Португалії. Широко цей інститут використовується і в юридичній практиці Європейського Союзу [164, с. 88–92; 165, с. 6–9]. У пострадянських країнах юридичних осіб визнано суб’єктами адміністративного правопорушення відповідними положеннями нових Кодексів про адміністративні правопорушення Російської Федерації [151], Республіки Білорусь [167], Азербайджанської республіки [168], Республіки Казахстан [152].
Отже, означений інститут адміністративного права є ефективним, про що свідчить практика його існування й застосування у розвинених іноземних державах. Актуальність розвитку інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні визначена необхідністю гармонізації та інтеграції українського й міжнародного законодавств.
Таким чином, у світі простежується певна тенденція у розгляданні цього питання. Вважаємо, що юридичні особи як колективні суб’єкти також можуть бути суб’єктами адміністративних правопорушень, серед іншого й у сфері інтелектуальної власності. Підтримують таку позицію і практичні працівники ОВС, які на запитання “Чи вважаєте Ви за потрібне у новому КУпАП у нормах Загальної частини визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності?” і “Чи вважаєте Ви за потрібне ст. 51-2 КУпАП віднести до статей, за порушення яких настає адміністративна відповідальність юридичних осіб?” у 81,19 % випадків відповіли ствердно.
Саме тому норми Загальної частини КУпАП 1984 року потребують переосмислення та наукового обґрунтування адміністративної відповідальності юридичних осіб і на цій основі – побудови її принципів і загальних засад. Відома дослідниця Л.Р. Біла, проаналізувавши положення деяких нормативних актів, доходить висновку, що нормативну базу для визнання юридичної особи суб’єктом адміністративної відповідальності вже створено, але тільки на рівні окремих законів. Тепер справа лише за тим, щоб у Проекті КУпАП юридичну особу було передбачено як суб’єкт адміністративної відповідальності [169, с. 228-230].
Останніми роками, у зв’язку з триваючою адміністративною реформою та необхідністю прийняття нового Кодексу України про адміністративні правопорушення вельми актуальною і потребуючою додаткового наукового дослідження є проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб, яка на сьогодні вважається дискусійною.
Дискусійність цього питання пов’язана з сутністю юридичної особи як правової фікції, що виявляється, зокрема, у відсутності в неї волі та психічного ставлення до вчиненого протиправного діяння.
Тлумачення юридичної особи в адміністративному праві ще не вироблено, тому для з’ясування цього терміна необхідно звернутися до цивільного законодавства (ст. 80 ЦК України), яким визначено, що юридична особа, в першу чергу, – це організація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку [3].
У законодавстві не розкривається сутність поняття “організація”. У науці адміністративного права організацію розуміють як колектив людей в організаційній єдності, юридично оформлений і призначений для виконання відповідних завдань соціально-культурного, господарського або іншого характеру. Кожна організація має свою структуру з органом або системою органів управління. Тим часом не кожна така організація вважається юридичною особою. Для того, щоб організація могла набути статусу юридичної особи, необхідна наявність таких рис:
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Між іншим, притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності в деяких випадках негативно впливає на матеріальні інтереси колективу організації. Це один із негативних наслідків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб.
У науковій літературі з адміністративно-деліктного права, а також серед практичних працівників існує думка про можливість (припустимість) притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності навіть за відсутності адміністративного правопорушення, а в разі наявності лише факту протиправності за так званим об’єктивним поставленням [175, с. 52]. Вважаємо, що така думка є помилковою та не відповідає принципам юридичної відповідальності (у тому числі адміністративної) її завданням та меті. Такий підхід може призвести до свавілля в галузі адміністративної відповідальності, грубого порушення прав і законних інтересів юридичних осіб.
Підсумовуючи зауважимо, що актуальність розвитку інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні визначається необхідністю гармонізації та інтеграції українського і міжнародного законодавств.
2.2.4. Суб’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. За загальним правилом, підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення – протиправного винного діяння. Якщо протиправність є формально-правовою ознакою, яка не викликає ускладнень під час кваліфікації, то проблема визначення вини суб'єкта завжди становила інтерес як для науковців, так і для практиків.
Однією з ознак суб’єктивної сторони будь-якого правопорушення є вина. Кодекс України про адміністративні правопорушення не дає офіційного поняття вини, а визначає її у статтях 10 та 11 КУпАП через форми: умисел та необережність. Поняття вини дає наука адміністративного права. Вина – це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.
Практичне значення з’ясування вини у правопорушеннях, передбачених ст. 51-2 КУпАП, полягає в необхідності доказування умисного заподіяння шкоди праву на об’єкти права інтелектуальної власності.
Аналіз диспозиції статті ст. 51-2 КУпАП, дозволяє дійти висновку про наявність умисного порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності, що завдало матеріальної шкоди у певному розмірі.
Відповідно до ст. 10 КУпАП, умисел може бути прямим (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) або непрямим (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання) [39]. Отже, винна особа при порушенні прав на об’єкт права інтелектуальної власності усвідомлювала, що незаконно використовує об’єкти права інтелектуальної власності, привласнює авторство на такі об’єкти або по-іншому умисно порушує права на об’єкти права інтелектуальної власності, передбачала можливість завдавання матеріальної шкоди і бажала або допускала ці наслідки.
Вольовий зміст умислу з’ясовується через ставлення суб’єкта до суспільно небезпечного діяння, вчинюваного ним. Інтелектуальний момент прямого умислу передбачає усвідомлення суб’єктом фактичного змісту вчинюваних ним дій, тобто усвідомлення суспільної небезпеки. Особа повинна усвідомлювати окрім фактичних результатів свого діяння, і те, що ним порушується чуже суб’єктивне право и те, що це порушення не має під собою законних підстав. Усвідомлення суспільної небезпеки означає, що особа оцінює своє діяння як суспільно небезпечне. Воно вміщує уявлення суб’єкта про характер права інтелектуальної власності, на яке спрямоване посягання, зміст дій, за допомогою яких порушується це право тощо.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Вина – це психічне ставлення особи до вчиненого протиправного діяння. Для того, щоб установити вину колективу людей (юридичної особи), необхідно визначити щодо кожного члена колективу, припускаючи їх осудність, що він активно чи пасивно брав участь у вчиненні діяння умисно або через необережність. Практично це зробити неможливо. Встановлюється вина конкретної фізичної особи, яка за вчинене адміністративне правопорушення несе адміністративну відповідальність. Не виключається вина у вчиненні цього правопорушення й інших осіб як співучасників, але в жодному випадку не всього колективу юридичної особи.
А. Шестобітов і В.Є.Овчаров вважають, що юридична особа відповідає за все, що перебуває у причиново-наслідковому зв’язку з її діяльністю. У спричиненні адміністративним правопорушенням шкоди, у наявності причинового зв’язку між дією або бездіяльністю юридичної особи й настанням шкоди саме полягає протиправність діяння, що призвела до адміністративної відповідальності цього суб’єкта [183, с. 102; 184, с. 103]. Якщо погодитися, що адміністративна відповідальність юридичної особи є наслідком всього, що перебуває у причиново-наслідковому зв’язку з її діяльністю, тобто за діяння, вчинені її працівниками в процесі трудової діяльності, необхідно відмовитися від подвійного суб’єкту відповідальності: фізичної особи, винної у вчиненні адміністративного правопорушення; і юридичної особи, у трудових відносинах з якою перебуває ця фізична особа. Відповідальність повинен нести хтось один.
У зв’язку із зазначеним в окремій статті Загальної частини КУпАП необхідно було би передбачити, що юридичні особи несуть адміністративну відповідальність за правопорушення, вчинені винно їх працівниками в процесі трудової (службової) діяльності. Працівник юридичної особи, який вчинив адміністративне правопорушення, зобов’язаний відшкодувати збитки, які ним було завдано юридичній особі.
У наукових колах пропонується також інший варіант. Фізична особа юридичної особи, яка вчинила правопорушення в процесі трудової (службової) діяльності, несе адміністративну відповідальність за конкретною статтею Особливої частини, а юридична особа відшкодовує завдану вчиненим правопорушенням матеріальну шкоду [175, с. 53].
Хотілося б вказати, що гранична стриманість при законодавчому регулюванні інституту вини юридичних осіб пояснюється, з одного боку, недостатньою розробленістю його в доктрині адміністративного права, а з іншого – бажанням не приймати поспішних рішень з надзвичайно непростого питання.
Правопорушення, вчинювані з умислом, до яких належать порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, характеризуються мотивом і метою дій винної особи.
Слід зауважити, що мотив та мету при порушенні прав на об’єкт права інтелектуальної власності в диспозиції ст. 51-2 КУпАП законодавцем не передбачено, а отже вони не є обов’язковими ознаками цього правопорушення і не впливають на кваліфікацію. Вважаємо доцільним підтримати думку, що порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності може вчиниться з різних мотивів: отримання прибутку, призначення на посаду, заради слави тощо. Наприклад, плагіат може бути здійсненим з метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо [139, с. 98]. Деякими вченими пропонувалося визнавати метою правопорушень у сфері інтелектуальної власності користь [117, с. 141; 139, с. 97; 185, с. 37]. Матеріали проаналізованих справ також свідчать про пріоритетність корисливих мотивів зазначених правопорушень. Наведемо приклад корисливої спрямованості правопорушень, передбачених ст. 51-2 КУпАП. Безплатний обмін неліцензійними комп’ютерними програмами не можна назвати безкорисним, оскільки придбано послугу (використання можливостей комп’ютерної програми), яка в нормальних економічних відносинах є платною, а винна особа користується нею, не вносячи ніякої плати, частина якої повинна йти правовласникові. Саме тому корисливість полягає вже в тому, що особа шляхом використання об’єкта права інтелектуальної власності звільняє себе від будь-яких витрат. Отже, доходимо висновку про те, що в більшості випадків порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності вчиняються з корисливих мотивів.
Мета адміністративного правопорушення в більшості випадків збігається з його мотивами, хоча іноді набуває самостійного значення. Мета правопорушення як остаточний результат, до якого прагне порушник, вчиняючи діяння передбачене ст. 51-2 КУпАП, – це нажива, незаконне збагачення, суспільне визнання тощо. Ми вважаємо, що не впливаючи на кваліфікацію у випадку порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, мета повинна враховуватися під час призначення стягнення.