Донецький юридичний інститут луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 511.83kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 647.37kb.
- Плани розглянуто та затверджено на засіданні кафедри криміналістики Луганського державного, 1907.99kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 628.82kb.
- Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ Реферат, 173.01kb.
- Містять тематичний план курсу, плани практичних занять, завдання для практичних занять,, 881.72kb.
- Методика розслідування крадіжок чужого майна (слідчо-криміналістичні вчення), 220.71kb.
- Для обговорення пропонуються такі проблеми, 93.26kb.
- Донецький юридичний інститут мвс україни, 655.44kb.
1.2. Державна система органів охорони права інтелектуальної власності
З проголошенням курсу на розбудову іноваційно-інвестиційної моделі розвитку України, створення ринкової економіки, правовим закріпленням розмаїття форм і видів власності, законодавчим визначенням об’єктів інтелектуальної власності постає необхідність удосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує створення нових дієвих інфраструктур як в державних органах, так і в недержавних інституціях, запровадження нових форм і методів діяльності, розробки принципів взаємодії між різними структурами державної системи органів охорони права інтелектуальної власності.
Охорона інтелектуальної власності нині є одним із пріоритетних завдань кожної держави. На сьогодні процес формування державної системи органів охорони права інтелектуальної власності в Україні перебуває в еволюційному стані, потребує науково-теоретичних розробок, виявлення нових організаційних проблем, пошуку методів та засобів їх розв’язання.
Як відомо, механізм державної охорони інтелектуальної власності має дві складові: чинну нормативно-правову базу в сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства [10, с. 185].
Інтелектуальна власність на сучасному етапі виступає не тільки як особливий інститут права, але і як високоорганізований вид діяльності, який потребує державної охорони. Від того, наскільки успішною буде робота, здійснена у сфері вдосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності, залежить швидкість якісних змін у її діяльності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує більш жорстких санкцій і дієвого контролю з боку державної системи органів хорони права інтелектуальної власності.
Відповідно до чинного законодавства, охорона прав інтелектуальної власності є діяльністю відповідних державних органів із визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності. Не можна не погодитися з думкою вчених І.А. Близнеця та К.Б. Леонтьєва про те, що сфера інтелектуальної власності потребує досить дієвого контролю з боку держави та наявності достатньо жорстких санкцій [35, с. 2]. Вагомість відносин інтелектуальної власності для держави, на думку А.Б. Венгерова, обумовило появу нової функції: підтримка й захист інтелектуальної власності [36, с. 58]. Діяльність державних органів щодо охорони інтелектуальної власності повинна бути спрямована на удосконалення нормативно-правової бази в зазначеній сфері, на формування і розвиток виконавчої інфраструктури, необхідної для реалізації законодавчих норм.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Віднесення Міністерства юстиції України [47], яке здебільшого координує законотворчу діяльність у сфері інтелектуальної власності, до державної системи органів охорони є небезпідставним особливо сьогодні, коли вельми актуальним є питання адаптації вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу.
В Україні існує чимала кількість органів виконавчої влади, які прямо чи опосередковано в межах наданих їм повноважень здійснюють функції з охорони прав інтелектуальної власності. І.Г. Запорожець, розглядаючи систему органів управління у сфері інтелектуальної власності, виділяє як окрему групу правоохоронні органи: “органи внутрішніх справ України, Службу безпеки України, органи прокуратури, податкову міліцію України, Управління державної охорони України, органи державного департаменту з питань виконання покарань, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, органи охорони державного кордону” [41, с. 41]. Науковець зазначає, що “аналіз нормативних актів, які закріплюють правовий статус вказаних державних правоохоронних інституцій (а саме їх завдання, функції та повноваження) свідчить, що деякі з них (органи внутрішніх справ України, Служба безпеки України, податкова міліція України) є суб’єктами управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності” [41, с. 42]. На наявність функцій з охорони прав інтелектуальної власності у зазначених вище правоохоронних та правозахисних органів вказувалося у багатьох наукових працях [48; 49; 50]
Тобто їх можна виокремити також як державні органи охорони інтелектуальної власності. Протидія активності правопорушників потребує підтримки з боку професіоналів – органів внутрішніх справ, митниці, податкових органів та інших державних служб. Тільки завдяки співробітництву між різними державними органами і службами можливо досягти певних успіхів у боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності.
Заходів щодо запобігання, припинення та розкриття правопорушень прав на об’єкти права інтелектуальної власності вживає Міністерство внутрішніх справ України. З метою підвищення якості протидії порушенням інтелектуальної власності у 2001 році в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю було створено спеціалізовані підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій. Слід зауважити, що на сьогодні не лише працівники зазначених спеціалізованих підрозділів складають адміністративні протоколи за ст. 51-2 КУпАП, а й більшість працівників усієї Державної служби боротьби з економічною злочинністю. Так, за даними анкетування працівників ДСБЕЗ ГУМВС України в Донецькій області, 70,37 % під час виконання своїх службових обов’язків постійно складають протоколи про порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності. загалом, майже 63 % респондентів задовільно оцінюють діяльність працівників ОВС щодо здійснення боротьби із правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності. Як негативні чинники, що впливають на стан боротьби з зазначеними правопорушеннями, вони вказали такі: відсутність методичних рекомендацій щодо боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності – 18,52%; відсутність певних спеціальних знань – 3,71 %; незадовільні умови праці (технічне та організаційне забезпечення оперативно-розшукового підрозділу) – 33,33 %; відсутність або неналежна взаємодія з іншими державними органами охорони прав інтелектуальної власності – 14,81 %; неоднозначність законодавства у сфері інтелектуальної власності – 22,22%; інше – 11,11 % (Додаток В).
Особливе місце в державній системі органів охорони інтелектуальної власності належить Антимонопольному комітету України, який забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності [51]. Це підтверджується словами колишнього заступника голови Антимонопольного комітету України О.І. Мельниченка, який зазначав, що “становлення та розвиток в Україні ринкових відносин і відповідно конкуренції між окремими суб’єктами господарювання зумовили потребу створення системи захисту від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності. Зараз така система здебільшого створена та діє досить ефективно. Водночас існують невирішені проблеми законодавчого та правового характеру, що спричинює поширення в країні типових порушень правил підприємницької діяльності та чесної конкуренції, зокрема – неправомірне використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, назв місць походження товару. Подолання цих проблем дозволить значно підвищить ефективність захисту суб’єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції, тим самим зміцнивши систему охорони інтелектуальної власності в країні загалом” [52, с. 65].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Отже, охорона інтелектуальної власності вимагає запровадження нових організаційно-правових заходів. Для їх здійснення необхідно об’єднати зусилля різних органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій, визначити подальші шляхи розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності.
1.3. Поняття та сутність адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
На сьогодні в Україні значно зросла роль адміністративної відповідальності, яка виконує важливі завдання щодо забезпечення законності та правопорядку в сфері регулювання адміністративно-правових відносин. Особливої актуальності набуває інститут адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Щоб інтелектуальна власність дійсно відігравала провідну роль у суспільстві й забезпечувала його розвиток, необхідна надійна система її правової охорони й ефективного захисту від правопорушень.
За умов зростання рівня правопорушень в сфері охорони інтелектуальної власності заходи адміністративного впливу дозволяють оперативно реагувати на ці негативні прояви, а також попереджувати можливе скоєння злочинів у зазначеній сфері.
Проблема адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності в сучасних умовах потребує більш глибокого, всебічного, комплексного та порівняльного аналізу цього виду юридичної відповідальності, виявлення її особливостей. Саме тому в Україні існує нагальна потреба термінового вжиття як законодавчих, так і правозастосовних заходів зі створення цілісної ефективної системи охорони та захисту інтелектуальної власності, важливе місце в якій повинен відігравати адміністративний примус та як один з його видів – адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.
Пізнання поняття й сутності адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності неможливе без з’ясування теоретичних положень, які розкривають функціональний зміст юридичної відповідальності. Між усіма видами юридичної відповідальності, попри наявність специфічних особливостей, існує тісна діалектична спільність схожих ознак та якостей.
Для з’ясування поняття адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності необхідно визначити, що таке юридична відповідальність взагалі, оскільки адміністративній відповідальності притаманні всі ознаки останньої.
Юридична відповідальність є однією з фундаментальних категорій юриспруденції.
Відповідно до тлумачення С.І. Ожегова, відповідальність – це “необходимость, обязанность отвечать за свои действия, поступки, быть ответственным за них” [56, с. 72].
У сучасних українських словниках надається таке загальновживане тлумачення: відповідальність – це необхідність, обов’язок відповідати за щось, усвідомлювати значення своїх дій, вчинків, необхідність поруки за когось [57, с. 136].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Це пов’язано з тим, що Конституцією України гарантоване право приватної власності, при цьому “ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду”. Що стосується адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51-2 КУпАП, то їх розгляд законодавцем покладено на районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) [39].
Метою адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності є захист не лише адміністративно-правових відносин, але й відносин, урегульованих, зокрема, нормами конституційного і цивільного права.
Інша особливість адміністративної відповідальності в тому, що вона настає за вчинення адміністративного правопорушення і застосовується до осіб, які не перебувають у службовій підпорядкованості органу, який застосовує відповідальність. Саме цим адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної та матеріальної. В адміністративно-правовій науці немає загальноприйнятого поняття природи адміністративного проступку. І.О. Галаган стверджував, що адміністративна відповідальність настає за порушення винним адміністративно-правових обов’язків [78, с. 32]. При цьому природу такого обов’язку дослідник вбачав у тому, що вона за своїм характером виражена в нормах адміністративного права.
Аналогічну позицію ще в більш категоричній формі висловлювала О.М. Якуба. Вона звертала увагу на те, що об’єднувальним началом адміністративної відповідальності є реалізація санкції адміністративно-правових норм і тому поняття проступку та інших правопорушень, за якими настають різноманітні заходи адміністративної відповідальності, пов’язане з порушенням організуючої виконавчо-розпорядницької діяльності відповідних державних органів. Адміністративні правопорушення стосуються сфери державного управління і полягають в порушенні або невиконанні адміністративно-правових норм, які регулюють різні галузі управління [69, c. 80]. Безумовно, норми забороню вального характеру за порушення яких встановлено адміністративну відповідальність, за своєю галузевою приналежністю становлять каральне адміністративне право. Тому винний порушує адміністративно-правову норму в тій частині, де встановлено заборону на вчинення конкретної дії. Ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна протиправність. Безумовно, адміністративне право охороняє як власне адміністративні правовідносини, так і правовідносини, регульовані іншими галузями права. Яскравим прикладом цього може слугувати право інтелектуальної власності, регульоване здебільшого нормами цивільного права, а охоронюване нормами адміністративного та кримінального. Останніми роками в науці адміністративного права переважає позиція про те, що норми адміністративного права передбачають склади адміністративних правопорушень (суспільно шкідливих діянь) безвідносно до того, які суспільні відносини порушено: ті, що регулюються цивільним, податковим, фінансовим або адміністративним правом. Сутність адміністративного делікту в тому, що це порушення певних інтересів, яке завдає шкоди встановленим державою правовідносинам у різних сферах правового регулювання. Об’єктивно такі заборони встановлюються в нормах адміністративного права під загрозою застосування адміністративної відповідальності. Тому суб’єктивно адміністративне правопорушення порушує норму адміністративного права, а застосування відповідальності є реалізацією адміністративно-правової санкції.
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності встановлений законодавством і полягає в обов’язковому складанні протоколу, формуванні й оцінці доказів, винесення постанови тощо.
Отже, адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є відповідальністю за окремий вид правопорушень, і у зв’язку з цим їй властиві всі ознаки й принципи цілісного інституту адміністративної відповідальності. Саме тому, завершуючи аналітичний огляд теоретичних положень щодо проблеми адміністративної відповідальності, можна сформулювати поняття адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності як реалізацію адміністративно-правової санкції, яка полягає в застосуванні судом до винної особи, котра вчинила адміністративне правопорушення у сфері інтелектуальної власності, стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно до визначеної законом процедури.
Висновки до розділу 1.
Аналіз інтелектуальної власності як об’єкту адміністративно-правової охорони дозволяє зробити такі висновки:
- Трактування терміну “інтелектуальна власність” в наукових колах характеризується плюралізмом теорій та поглядів, існуванням, конкуренцією та поєднанням різних теоретичних концепцій інтелектуальної власності. На сьогодні, у світовій науці про інтелектуальну власність домінують дві концепції: виключних прав і пропрієтарної власності. Підтримуючи теорію виключних прав, під інтелектуальною власністю пропонуємо розуміти сукупність виключних прав особистого та майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об’єкти, конкретний перелік яких встановлюється чинним українським законодавством.
- Дослідження генезису правової охорони інтелектуальної власності дозволило виділити чотири етапи історичного розвитку:
- Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
4. Відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є одним із складних об’єктів правового регулювання в інституті адміністративної відповідальності, а отже їй властиві всі ознаки останньої.
Адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності являє собою реалізацію адміністративно-правової санкції, яка полягає в застосуванні судом до винної особи, яка вчинила адміністративне правопорушення у сфері інтелектуальної власності, стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно до визначеної законом процедури.
Розділ 2
Підстави і зміст адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
2.1. Поняття адміністративного правопорушення як підстави для адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Підставою застосування адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності є однорідна група адміністративних правопорушень – адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності.
Ці правопорушення мають схожі ознаки, що витікають з особливостей сфери людської життєдіяльності, в якій вони вичиняються, і дозволяють відокремити їх від інших правопорушень. Проте розкриття поняття адміністративного правопорушення у сфері інтелектуальної власності вимагає, передусім, уваги до загальнотеоретичного поняття і ознак адміністративного правопорушення.
До законодавчого закріплення дефініції “адміністративне правопорушення” в теорії адміністративного права воно активно розроблялося багатьма вченими.
Ще в 1949 році С.С. Студенікін запропонував визначати адміністративне правопорушення як порушення громадянином, установою, організацією або посадовцем адміністративно-правової норми, стягнення за яке накладається владою органу державного управління (посадовця), а не в судовому порядку [79, с. 23].
У 1950 році було запропоновано визначати адміністративне правопорушення через зіставлення зі злочином, як дію або бездіяльність, що відрізняється від злочину тим, що не містить небезпеки для основ радянського ладу, але у деяких випадках може містити загрозу для соціалістичного правопорядку. Згодом, також шляхом зіставлення з кримінальним злочином В.О. Власов визначив, що адміністративне правопорушення є протиправним та винним діянням чи бездіяльністю, що відрізняються від злочину малозначністю та відсутністю шкідливих наслідків, які тягнуть відповідальність в адміністративному порядку [80, с. 184].
О.М. Якуба під адміністративним правопорушенням розуміла шкідливе, протиправне винне діяння (бездіяльність), що порушує загальнообов’язкові правові норми, які тягнуть за законом відповідальність у вигляді адміністративних стягнень [69, с. 138].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Крім того, слід зазначити, що ознака адміністративної караності тісно пов’язана з юридичними наслідками застосування заходів адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 39 КУпАП, “Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративній відповідальності” [39].
Цей, так званий, стан адміністративної караності є юридично однозначним: якщо протягом терміну його дії (один рік) особа повторно вчинить однорідне адміністративне правопорушення, то це розцінюватиметься як обставина, обтяжуюча адміністративну відповідальність. Наявність такої обставини, як правило, спричиняє накладення більшого штрафу в межах санкції норми Особливої частини КУпАП або застосування до порушника жорсткішого виду адміністративного покарання, якщо така альтернатива, знову-таки, передбачена санкцією.
Таким чином, стан адміністративної караності є мірою адміністративного попередження, оскільки не тягне за собою негативних наслідків для правопорушника, а виконує лише превентивну функцію, тобто спрямований на попередження повторного здійснення особою адміністративних правопорушень.
Слід зауважити, що в деяких випадках наявність усіх ознак адміністративного правопорушення в діянні особи ще не означає, що це діяння автоматично спричиняє адміністративну відповідальність, передбачену КУпАП.
Так, наприклад, відповідно до статті 18 КУпАП, діяння, яке містить усі ознаки адміністративного правопорушення, не є таким у випадку, якщо воно було вчинене в стані крайньої необхідності.
Щодо діянь, які порушують права інтелектуальної власності, така ситуація може виникнути, наприклад, у разі використання запатентованої формули винаходу без згоди патентовласника для створення лікарського засобу, необхідного для збереження життя і здоров’я людини (групи людей). При цьому терміновість не дозволяє скористатися процедурами отримання дозволу патентовласника або примусової ліцензії.
Враховуючи вищезазначене, виходячи з наведених ознак, адміністративне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності можна визначити як суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дію або бездіяльність) фізичної або юридичної особи, що порушує закріплені в законах або інших нормативно-правових актах права на результати інтелектуальної діяльності й прирівняні до них об’єкти, за що ст. 51-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність.
2.2. Юридичний склад адміністративного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності