Бех Юлія Володимирівна саморозгортання соціального світу

Вид материала

Документы

Содержание Розділ іісторико-методологічні аспекти вивчення

Подобный материал:

• Сумський державний університет чорток Юлія Володимирівна, 385.8kb.
• Кот Юлія Володимирівна (Національний авіаційний університет), 98.8kb.
• Сумський державний університет На правах рукопису Чорток Юлія Володимирівна, 2128.39kb.
• Навчальні програми, посібники: Бех І. Д. Психологічні джерела виховної майстерності:, 258.87kb.
• В. П. Бех, Є. О. Шалімова, 3370.63kb.
• Косенко Юлія Володимирівна, методист обласного інституту післядиплом, 244.46kb.
• Узаконодавчих документах, як правило, домінує термін «інвалід», 396.07kb.
• Удк 005. 212 Шатілова Олена Володимирівна, 38.71kb.
• Частина 1 актуальні питання громадської освіти І виховання учнівської та студентської, 152.35kb.
• Програми соціального захисту населення "Турбота " на період до 2015 року, 234.88kb.

Вступ

Глобальні перетворення світової цивілізації спонтанно загострили проблему цілісного сприйняття соціального світу. Людська активність увійшла в антиномічну суперечність із тотальною залежністю від імперативів економічної й технологічної ефективності. Гостро постало питання про примирення ідентичності з ефективністю, традиційних цінностей із культурою Інтернету. Крокуючи ХХІ століттям, світова й вітчизняна філософська й наукова думка поступово починає розмірковувати над проблемами саморозгортання соціального світу, і шукає шляхи опановування його атрибутивними властивостями, що складають нову соціальну реальність, яка виникла у ході накопичення продуктів біфуркаційних викидів його глибинних пластів на поверхню.

На сучасному етапі соціальна теорія в цілому знаходиться в тисках міцної парадигмальної кризи, що стосується осмислення загальноприйнятої «картини соціального світу» й методу, що породив цю картину світу. Ця криза є результатом тих кардинальних зрушень у стилі мислення й розуміння світу, що знаменують перехід від класичної парадигми знань до некласичної й постнекласичної парадигми. Суть проблеми зводиться до того, що класичні пояснювальні принципи й схеми не здатні повною мірою відповісти на ті запитання, які ставить сучасна епоха постнекласичності. Використовуючи термінологію А. Тойнбі, можна сказати, що сучасна соціальна теорія шукає Відповідь-на-Виклик сучасної епохи.

Ключем до нового бачення соціального світу є проблема співвідношення наявного буття та становлення нової картини світу, що розглядається сучасною синергетикою. Саме синергетична методологія в соціальному контексті орієнтується не лише на вивчення синергетичних процесів самоорганізації, але й на ідеологію (й практику) співробітництва, свідомої спільної дії індивідів та соціальних груп у пошуку універсального консенсусу, балансу позицій та інтересів суб’єктів історичного процесу.

Отже, актуальність дослідження проблеми саморозгортання соціального світу полягає в цілій низці чинників. З теоретичного боку до цього нас підштовхує диференціація філософського знання про соціальний світ, оскільки вона намагається дослідити всі аспекти людської життєдіяльності. Саме така обставина спонукає теоретиків утворювати «конкретні філософії» – соціальну філософію, філософію політики, філософію техніки, філософію освіти, філософію медицини, філософію економіки, філософію коштів, філософію туризму тощо. У той же час усвідомлення цілісності світу, системи «природа й суспільство» дозволяє чіткіше зрозуміти загрозу й небезпеку «розбалансованого» світу, розірваного на «цивілізацію» та «культуру», неприпустимість абсолютизування одних зі складових «знання», наприклад, політичного, та ігнорування інших. Саме із цього приводу влучно зауважив Б. Расел: «...яким є світ у найзагальніших рисах?» – питання, котрим ніяка наука, крім філософії, не займалася, не займається і не буде займатися» [219].

У дослідженні цієї проблеми є й гостра практична потреба, яка знайшла відображення в роботі такою всесвітньою організації, як ООН – у вересні 2005 року була запроваджена спеціальна Комісія з розбудови цілісності світу, яка має допомагати країнам при переході від війни до миру. Це свідчить про те, що існує потреба в координації саморозгортання соціального світу. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан назвав створення нового органу «великим кроком уперед», оскільки всі операції, що раніше виконувались різними структурами, будуть під одним дахом.

До цього можна додати низку інших аргументів на користь цілісного відтворення процесу саморозгортання соціального світу, оскільки останнє є найскладнішою й глибинною проблемою, над якою споконвічно «б’ється» світова й вітчизняна філософська думка.

Гострота вивчення проблеми саморозгортання соціального світу значно зросла під тиском кризи соціального життя людей, що охопила нашу планету наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., оскільки масштаб, темпи і глибина сучасної кризи соціального життя, сила соціальної стихії значно загострили потребу в масштабніших пропозиціях з боку філософської і теоретичної громад щодо фундаментальної раціоналізації соціального життя. Вона визріла не тільки на пострадянському просторі, де марксизм-ленінізм не зміг довести своєї переваги над іншими теоретичними й практичними програмами, ідеалами, завданнями, а й у всьому світі суспільствознавці почали пошуки нових підходів для створення концепції оцінки протистояння й взаємодій соціальних, політичних, економічних, інтелектуальних сил у глобальному масштабі.

Актуальність даного дослідження зростає в площині Україною подолання перехідного стану, що вже тривалий час намагається усунути наслідки досить затяжного й не дуже вдалого експерименту зі створення суспільства соціалістичного/комуністичного типу, в результаті якого вона зазнала значних людських, матеріальних і моральних втрат, так і не досягнувши рівня найрозвинутіших країн світу. Тому сьогодні дуже важливо «вписати» реформування країни в загальноеволюційну тенденцію саморозгортання соціального світу.

Ступінь наукової розробки проблеми саморозгортання соціального світу визначити досить проблематично, оскільки, з одного боку, той величезний масив наукової й емпіричної інформації, що накопичений людством за минулий історичний період, має безпосереднє відношення до неї, може бути використаним як емпірична база даного дослідження, а з іншого, – у нашому розпорядженні немає досліджень, в яких би безпосередньо розглядався морфогенез та цілісність сучасного соціального світу, хоча використання ідеї морфогенезу поступово проникають у галузь соціальної філософії, соціології й інших суспільствознавчих наук.

Найрізноманітніші аспекти сучасної кризової проблематики соціального розвитку висвітлюються в працях таких відомих закордонних вчених, як Д. Келлнер, Р. Рорті, П. Фейєрабент (США), З. Бауман, К. Дейвіс, А. Хеллер (Великобританія), К.-О. Аппель, У. Бек, Б. Гройс, А. Копф, Ю. Габермас, Ф. Хіппель (Німеччина), Е. Агацці, Ю. Бохенський, Г. Люббе (Швейцарія), Р. Гароді, Ж. Дерріда, А. Котта, П. Ланс (Франція), І. Пригожин, І. Стенгерс (Бельгія), У. Хіммельстранд (Швеція).

Певний висновок у дослідження даної проблеми зробили сучасні вітчизняні та російські дослідники: А. Аршинов, В. Бранський, Л. Бевзенко, В. Василькова, А. Венгеров, Л. Горбунова, А. Давидов, І. Добронравова, О. Донченко, І. Єршова-Бабенко, С. Капиця, С. Кримський, О. Князєва, С. Курдюмов, О. Куценко, В. Лутай, М. Ожеван, М. Попович, І. Предборська, С. Пожарський, Ю. Романенко, Ю. Романовський, Ю. Саєнко, Є. Сєдов, Я. Свірський, Т. Титаренко, І. Черненко, С. Шноль та ін.

Авторами найзначніших праць, які склали методологічну основу досліджень інформаційного суспільства, є Д. Белл, З. Бжезинський, П. Дракер, М. Кастельс, Н. Луман, М. Маклюен, Е. Тоффлер, А. Турен, Ю. Хаяші. Теорія інформаційного суспільства розвивається в працях таких відомих учених, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньєр, Ф. Уебстер та ін.

Інформаційне суспільство, як принципово новий рівень цивілізації, досліджується в роботах вітчизняних і російських вчених В. Андрущенка, В. Баркова, В. Беха, Г. Волинки, В. Горбатенка, В. Кременя, С. Кримського, В. Крисаченка, В. Ляха, М. Михальченка, Л. Мельника, В. Пазенка, М. Поповича, Ю. Римаренка, М. Степика, В. Ткаченко, А. Чухно, Р. Абдєєва, С. Вартанова, В. Іноземцева, В. Когана, І. Мелюхіна, М. Моісєєва, О. Панаріна, Ш. Ейзенштадта, Ю. Яковца та ін.

Таким чином, фактологічну базу дослідження складають високоінтелектуальні продукти минулих генерацій дослідників — концепції суспільного розвитку планетарного людства, в яких «заспокоїлися» емпіричні дані про соціальне життя людей. Це означає, що в ході дослідження треба піддати поглибленому філософському переосмисленню основні ідеї саморозгортання суспільного життя, закладені в соціальній доктрині марксизму, теорії соціальної інтеграції М. Вебера, «масовому суспільстві» К. Мангейма, «постіндустріальному суспільстві» Д. Белла, «стадіях економічного зростання», «демократичного елітизму» У. Ростоу й Дж. Шумпетера, «технотронній ері» З. Бжезинського, «єдиному індустріальному суспільстві», «деідеологізації» Р. Арона, “політичної утопії» М. Оекшотта, «колективної демократії» Ч. Бірра, «помірному проектуванні соціальних інститутів» К. Поппера, «соціальних інститутах як видах об’єктивації людської волі» Н. Роттенштрайха, «суперіндустріальному й суспільстві третьої хвилі» О. Тоффлера, «активному суспільстві» А. Етціоні, «постреволюційному суспільстві» Й. Галтунга, «трансформаційному суспільстві» Дж. Дейтора, «кібернетичному суспільстві» Дж. Платта, «постцивілізаційному суспільстві» К. Болдуїнга, «споживчому суспільстві» А. Гартмана і Ф. Рісмана, «суспільстві світового села» М. Маклюена, «суспільстві без кордонів» Л. Брауна, «суспільстві рівноваги» Л. Мемфорда, «консенсусній моделі суспільно-політичної системи» С. Хантінгтона, «моделі адміністративної ефективності» В. Вільсона, «планетарному суспільстві» Г. Хиршфельда, Ж. Робена, Р. Кокса, «нових формах широкого демократичного контролю» М. Харрінгтона, «Новому Левіафані» Р. Коллінгвуда, «трудовому суспільстві», «інформаційному суспільстві» і цілій низці інших концепцій сучасних західних і східних дослідників. Тому наші зусилля повинні бути спрямовані на конструктивний синтез ідей останніх у цілісну доктрину саморозгортання соціального життя планетарного людства.

Проблемною ситуацією даної роботи є суперечність між нашими уявленнями про етапність саморозгортання соціального світу, практичною поведінкою людей, з одного боку, і силами природи, що діють стихійно, руйнуючи «однополюсний світ», накопичуючи суперечності та глобалізуючи конфлікти, з іншого. По-іншому, не зважаючи на несприятливі об’єктивні умови для розвитку теоретичних досліджень, перед суспільствознавцями всього світу й України, зокрема, постало гостре пізнавально-конструктивне завдання – здійснити зворотний перехід від ідеологічного сприйняття суспільного розвитку до теоретичного відтворення механізму його самоорганізації.

Мета дослідження полягає в розкритті алгоритму саморозгортання соціального світу шляхом відтворення специфіки його процесів і станів/продуктів на кожному з рівнів саморуху універсуму, тобто на мікро-, макро- та мегарівнях.

Об’єктом дослідження є соціальний універсум як гносеологічна та онтологічна єдність матеріального та духовного світів, універсальні засади та передумови модальностей можливості та дійсності соціального світу.

Предметом дослідження є процес саморозгортання соціального світу за ієрархією мікро-, макро- та мегарівнів саморуху універсуму.

Методологічною основою дослідження є концепція філософського плюралізму, яка поєднана з основами ідей діалектики, збагачених нині ідеями синергетики. Використання останньої дозволило розглянути соціальний світ як певну систему, що має свої складові (які отримали назву мікро-, макро- та мегарівнів) і розгортається згідно з власною підставою. Діалектика виявляє внутрішній взаємообумовлений зв'язок між вказаними рівнями. У роботі широко використовуються методи: від абстрактного до конкретного, аналізу й синтезу, формалізації, ідеалізації, моделювання тощо.

РОЗДІЛ І
ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ

Саморозгортання соціального світу