Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра біологічної хімії методичні вказівки для практичних занять з біологічної хімії (для студентів стоматологічного факультету)

Вид материала

Документы

Содержание Теоретичні питання Практична робота Матеріальне забезпечення Клініко-діагностичне значення. Матеріальне забезпечення Побудова калібрувальної кривої. Клініко-діагностичне значення. Питання контролю виконання практичної роботи Індивідуальна самостійна робота студентів Актуальність теми. Конкретні завдання.

Подобный материал:

• Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького кафедра біологічної, 1954.66kb.
• Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра пропедевтики, 240.18kb.
• Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра фізичної, 971.43kb.
• Довідник для студента з вивчення біоорганічної та біологічної хімії, 618.02kb.
• Методичні вказівки та контрольні завдання з біологічної хімії для студентів факультету, 3316.97kb.
• Горького Кафедра фармацевтичної та токсикологічної хімії методичні вказівки для студентів, 2971.74kb.
• Кафедра фармацевтичної та токсикологічної хімії методичні вказівки для студентів, 2193.23kb.
• Тематичний план лекцій з біологічної хімії для студентів 2 курсу медичного факультету, 611.76kb.
• Зміст навчальної програми з біологічної хімії для студентів 2 курсу медичного факультету, 189.59kb.
• Календарно-тематичний план практичних занять з біологічної хімії для студентів медичних, 845.47kb.

Теоретичні питання

1. регуляція слиновиділення. Механізм утворення слини.
   
2. функції слини людини (травна, захисна, мінералізуюча, протикарієсна).
   
3. кількісні показники секреції слини в нормі та при патології.
   
4. густина, в’язкість і рН слини в нормі та при патології.
   
5. органічні речовини слини – білки та ензими, їх роль у забезпеченні функцій слини. Зміни при патології органів ротової порожнини та організму в цілому.
   
6. небілкові азотисті компоненти слини, вуглеводи та ліпіди.
   
7. гормони слини, їх роль у регуляції метаболічних процесів ротової порожнини та організму в цілому.
   
8. неорганічні компоненти слини (мікро- та макроелементи), їх зміни при патології органів ротової порожнини.
   
9. Захисні механізми слини при палінні.
   

Практична робота

Дослід №1. Виявлення в слині роданідів.

Принцип методу. роданіди слини виявляють за появою червоного забарвлення при додаванні до слини хлорного заліза. Поява забарвлення викликана утворенням комплексної сполуки, що містить залізо та роданід.

Матеріальне забезпечення: слина, 0,01 % розчин хлорного заліза, 2 % розчин хлоридної кислоти.

Хід роботи. У пробірку вносять 5 крапель слини, 2 краплі 2 % розчину хлоридної кислоти та 2 краплі 0,01% розчину хлорного заліза. Виникає червоне забарвлення, інтенсивність якого залежить від вмісту в слині роданідів.

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. У людей, які палять, виділяється велика кількість роданідів, тому що в тютюновому димі крім нікотину, фенолів, чадного газу, канцерогенів типу бензпірену тощо, міститься синильна кислота, яка метаболізується під впливом ензиму роданідази до роданідів, які спричинюють утворення речовин канцерогенної дії – нітрозамінів. Останні, поряд із бензпіреном, нікотином можуть бути причиною розвитку передракового стану органів ротової порожнини – лейкоплакії або злоякісних новоутворень. При хронічній інтоксикації цими речовинами збільшується в’язкість слини, знижується рН, посилюється відкладання зубного каменю, що сприяє розвитку гінгівіту та пародонтиту.

Дослід №2. Визначення активності лужної та кислої фосфатази в змішаній слині.

Принцип методу. метод базується на здатності фосфатаз слини за певних умов гідролізувати ефірний зв’язок у паранітрофенілфосфаті. Вивільнений паранітрофенол у лужному середовищі (для лужної фосфатази) чи кислому середовищі (для кислої фосфатази) обумовлює утворення жовтого забарвлення розчину.

Матеріальне забезпечення: субстратний розчин паранітрофенілфосфату (натрієвої солі), 0,15 М аміачний буфер (рН = 10,0), 0,2 М ацетатний буфер (рН = 4,8), стандартний розчин паранітрофенолу, 1н і 0,02 н розчини NаОН, змішана слина, ФЕК, центрифуга, водяна баня, термометр.

а) Хід роботи визначення активності лужної фосфатази. У дві пробірки (дослідну та контрольну) вносять по 0,8 мл 0,15 М аміачного буферу (рН = 10,0) і 0,5 мл субстрату паранітрофенілфосфату. проби поміщають у водяну баню при температурі 37º С. Потім у дослідну пробірку додають 0,2 мл слини. Друга пробірка служить контролем на реактиви. Проби інкубують впродовж 60 хв при температурі 37º С. Після закінчення інкубації в обидві пробірки додають по 0,5 мл 1,0 н розчину їдкого натру, а в контрольну пробу вносять 0,2 мл слини. Об’єм проб доводять до 5 мл дистильованою водою і фотометрують при довжині хвилі 400 нм проти контролю.

б) Хід роботи визначення активності кислої фосфатази. у дві пробірки (дослідну та контрольну) вносять по 0,8 мл 0,2 М аміачного буферу (рН = 4,8) і 0,5 мл субстрату паранітрофенілфосфату. проби поміщають у водяну баню при температурі 37º С. Потім у дослідну пробірку додають 0,1 мл слини. Друга пробірка служить контролем на реактиви. Проби інкубують впродовж 60 хв при температурі 37º С. Після закінчення інкубації в обидві пробірки додають по 0,5 мл 1,0 н розчину їдкого натру, а в контрольну пробу вносять 0,1 мл слини. Об’єм проб доводять до 5 мл дистильованою водою і фотометрують при довжині хвилі 400 нм проти контролю.

Побудова калібрувальної кривої. 0,5мл, 1,0 мл, 1,5 мл, 2,0 мл, 2,5 мл стандартного розчину, які містять відповідно 0,05 – 0,25 мкмоль паранітрофенолу, з допомогою 0,02 н розчину їдкого натру доводять до об’єму 5,0 мл і виміряють оптичну густину на ФЕКу проти 0,02 н розчину їдкого натру. На основі отриманих результатів будують калібрувальну криву, відкладаючи по осі ординат значення показників оптичної густини при 400 нм, а по осі абсцис – кількість мкмолей паранітрофенолу.



Активність лужної та кислої фосфатаз слини виражають у нмолях паранітрофенолу, вивільненого з паранітрофенолфосфату за 1хв при температурі 37 º С з 1 мл слини. Активність фосфатаз розраховують за формулою:



де: С – кількість паранітрофенолу (мкмоль), знайдена за калібрувальною кривою;

1 000 – коефіцієнт перерахунку активності ензиму в нмолі паранітрофенолу;

60 – час інкубації в хв;

а – кількість слини, взятої для аналізу.

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. У нормі активність лужної фосфатази (ЛФ) 1,8 – 5,8 нмоль паранітрофенолу/мл слини/хв, активність кислої фосфатази (КФ) – 8,6 – 21,0 нмоль паранітрофенолу/мл слини/хв.

Активність фосфатаз у слині зростає при запальних процесах пародонта та корелює з тяжкістю запального процесу в порожнині рота. У людей з високою активністю КФ відзначена стійкість до карієсу. активність ЛФ знижується при закисленні слини, декомпенсованому каріозному процесі. Разом із тим варто пам’ятати, що зміна фосфатазної активності слини може і не бути пов'язана з патологією слинних залоз чи пародонта, оскільки її концентрація змінюється при низці патологічних процесів внутрішніх органів (активність ЛФ зростає при патології кісток, особливо при рахіті, знижується при старечому остеопорозі, гіпотиреозі, гіповітамінозі С; активність КФ зростає при карциномі передміхурової залози).


Питання контролю виконання практичної роботи

1. У слині неорганічні речовини представлені аніонами та катіонами. Аніони яких солей є продуктом знешкодження ціанідів у людей, що палять?