Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. III харків 2010 ббк 73 І 57
| Вид материала | Документы |
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Сінчук Т. В, 46.99kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
Национальный технический университет
«Харьковский политехнический институт», г. Харьков
Особое место среди загрязняющих окружающую среду веществ занимают радиоактивные отходы (РАО), основным источником которых является АЭС.
Способами обращения с РАО являются их утилизация, обезврежива-ние и захоронение. Первые два трудно реализуются и применяются крайне ограниченно. Практически применение имеет только захороне-ние. Предлагаются следующие варианты захоронения:
вывод отходов в открытый Космос или устройство «могильников»
на Луне – вариант не проработан ни технически ни экономически;
в океанских глубинах – запрещается принятой в 1972 г. «Между-
народной конвенцией о предупреждении загрязнения моря отходами»;
в земной коре – по мнению Национального исследовательского со-вета США считается «единственно научно и технически обоснованным
долговременным решением проблемы РАО». Причем, согласно Закону «Об обращении с радиоактивными отходами» низко- и среднеактивные отходы должны размещаться в приповерхностных хранилищах, а высо-коактивные – в глубоких геологических формациях.
Основными недостатками захоронения являются:
необходимость чрезвычайно длительных сроков хранения;
высокая степень риска, связанная с возможностью нарушения целостности контейнеров;
затруднение мониторинга за поведением РАО;
высокая стоимость процедуры локализации.
Ни один вариант обращения с РАО не дает 100% гарантии безо-пасности, а в случае аварии возможны тяжелейшие и, даже, глобальные последствия. Единственное и наиболее безопасное, с точки зрения екологии, направление – снижение количества РАО. Этого можно достичь путем сознательного ограничения потребляемой електро-энергии, уменьшением доли атомной энергетики при производстве электроэнергии за счет получения энергии из альтернативных источников. Но решение этих вопросов, в первую очередь, связано с изменением мировоззрения человека.
НАСЛІДКИ НОВОЇ СПОЖИВЧОЇ КУЛЬТУРИ
Латишева М.М.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», Харків
На початку ХХ століття розпочалося систематичне вивчення численних факторів, шкідливих для здоров'я, пов’язаних із розвитком і широким впровадженням у виробництво нових технологій.
Архітектори-проектувальники пишуть про урбоекологію, хоча не завжди зрозуміло, відноситься цей термін до екології міста чи до екології його мешканців. Незважаючи на їхні зусилля щодо вдосконалення суспільних надбань, є і зворотній бік медалі – негативний вплив сучасного будівництва на стан здоров'я мешканців цих будівель. Це явище отримало сучасну назву "синдрому хворої будівлі", яке використовується у випадку недотримання гігієнічних норм та правил при формуванні безпечного житлового простору з використанням нових технологій їх будівництва та експлуатації. Небезпека криється в матеріалах, що використовуються при будівництві. Як відомо, житлові будинки проектуються і будуються так, щоб людина мала можливість жити в квартирі з мікрокліматом, який забезпечує комфортне і безпечне існування.
До ери агломерацій утилізація відходів була полегшена завдяки здатності ґрунту та води до самоочищення та відновлення. Селяни спрямовували свою продукцію з ланів відразу до столу, обходячись без переробки, транспортування, упаковки, реклами, торгівельної мережі, привносили мало відходів. Овочеві залишки та подібне до цього згодовувалося чи використовувалося у вигляді добрив ґрунту на благо майбутнього врожаю. Пересування у міста призвело до формування зовсім іншої споживчої структури.
Міста ростуть, зменшується кількість місць для сміттєзвалищ, а неприємні запахи, викликані ними, стали нестерпними. Величезна кількість пацюків, що живуть на сміттєзвалищах, та порушення санітарного стану на місцях зберігання побутових відходів, здатні впливати і на виникнення вогнищ інфекційних захворювань. Наразі наша країна спрямовує свою діяльність на європейський вектор, підписавши та ратифікувавши Стокгольмську та Роттердамську конвенції, що вимагає боротися із спалюванням сміття та відходів, тим самим обмежуючи викиди в атмосферу стійких органічних сполук, які зберігаються в оточуючому природному середовищі необмежений термін.
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ВОДОПІДГОТОВКИ
Лісогор О.С.1), Слєпцов В.Г., Слєпцов Г.В.2)
1)Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
2)НВФ «Екополімер», м. Харків
Основні проблеми підготовки води полягають в отриманні якісної питної води, а також в забезпеченні сучасного рівня як екологічності, так і енерго- та ресурсозбереження. Ці проблеми тісно пов’язані, а точніше, обумовлені природою домішок та технологією очищення води.
Практично на всіх водопроводах, що використовують воду поверхневих джерел, процес виробництва питної води складається з реагентної обробки, коагуляції та освітлення обробленої води.
Утворення осаду починається тільки після подолання системою певного енергетичного бар’єра. Тому відомий прийом прискорення процесу утворення осаду базується на додаванні у воду замутнювача -затравки, що відіграє роль центрів кристалізації і утворення пластівців. Замутнювач вибирають так, щоб він не тільки забезпечував присутність центрів виділення нової фази, але й виключав необхідність подолання енергетичного бар’єра. Як правило, в якості затравки використовують осад, що утворився раніше. Цей прийом є найбільш простим.
Можна навести ще один приклад використання затравки для утворення пластівців без врахування властивостей самого замутнювача. Наприклад, використання глини в якості замутнювача часто приводить до утворення агрегативно стійкої зависі через утворення алюмосилікатів, які вміщують іони алюмінію і кремнію, що мають не однаковий заряд. В результаті утворюються кислотні центри Льюіса або Бренстеда. Дисоціація цих центрів приводить до появи заряду на частинках, через що завись стабілізується електростатично. Для коагуляції та наступного осадження зависі алюмосилікату необхідно використання додаткового коагулянту або флокулянта. Таке рішення може бути економічно більш доцільним порівняно зі збільшенням дози коагулянту (сульфату алюмінію).
Основною проблемою при використанні сульфата алюмінію є неприпустимо висока залишкова концентрація алюмінію в питній воді. Цьому сприяє багато факторів. Зокрема, недостатньо очищена вода від гумусових кислот здатна утримувати алюміній у вигляді розчинних комплексних з’єднань алюмінію з гумусом. Зміна рН, а також утворення колоїдних структур, призводить до підвищеної розчинності солі алюмінію.
На загальну екологічну обстановку суттєво впливає також об’єм і склад відходів процесу очищення питної води. Тому необхідно переходити на безстічний процес підготовки води з повною утилізацією відходів.
ОЧИСТКА МАСЛОСОДЕРЖАЩИХ СТОЧНЫХ ВОД
Любченко И.Н.
Национальный технический университет
"Харьковский политехнический институт", Харьков
Загрязняющими компонентами промышленных сточных вод являются масла и нефтепродукты. Нефтепродукты являются наиболее распространенными загрязняющими компонентами, как промышленных сточных вод, так и поверхностных стоков. Маслосодержащие сточные воды образуются на машиностроительных, металлообрабатывающих предприятиях, где используют смазочно-охлаждающие жидкости и моющие растворы. Проблема очистки таких промышленных сточных вод актуальна, т.к. в последние годы наблюдается рост стоимости питьевой воды и каждое предприятие стремится снизить расходы. Внедрение в производство оборотных циклов водоснабжения бы решить эту проблему.
На кафедре охраны труда и окружающей среды НТУ "ХПИ" в течение определенного промежутка времени уделяют внимание проблемам очистки именно маслосодержащих сточных вод.
Маслосодержащие сточные воды представляют собой устойчивые эмульсии типа "масло в воде ". Агрегативная устойчивость таких эмульсий достаточно высокая и использование отстаивания не эффективно. Для очистки маслосодержащих вод использовали как реагентный метод так и электрофлотационный. Электрофлотационная очистка маслосодержащих сточных вод промышленных предприятий является более универсальной и эффективной. При этом предприятия, на которых такие установки используются, не требуют дополнительных складских помещений для хранения реагентов, а также нет проблем с утилизацией шламов, которые образуются при реагентной очистке.
Опытное внедрение установки для очистки маслосодержащих вод на одном из предприятий показало перспективность электрофлотационного метода. При такой очистке в проточном электрофлотаторе удается снизить содержание частиц масел с 3000 – 3 мг/дм
. Вторичное пропускание очищаемой воды через аппарат позволяет достичь результатов, которые позволяют использовать воду в системах оборотного водоснабжения предприятия.ВИЗНАЧЕННЯ КОНЦЕНТРАЦІЙ СО ТА SO2 У ПОВІТРІ
РОБОЧОЇ ЗОНИ ЛИВАРНОГО ЦЕХУ
Макаренко В.В., Котлярова С.В., Бондаренко Т.С.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Машинобудування є один із складних напрямків промисловості України до складу якого належить ливарне виробництво. Таке виробництво супроводжується рядом професійних шкідливих та небезпечних факторів, серед яких найбільше значення мають окис вуглецю та сірчаний газ, які негативно впливають на стан здоров’я людини. Дослідження рівня концентрацій СО та SO2 проводилось на дослідному заводі НТУ «ХПІ» на ливарній ділянці.
Концентрації СО та SО2 визначались при плавленні сірого чавуну в залежності від використання вентиляційних пристроїв та відстані від місця утворення шкідливих газів. Виявлялась залежність частоти професійних захворювань від величини концентрацій СО та SО2. Заміри проводились при робочому стані печі марки ІСТ – 0,4, температура плавлення 1450оС та ковша підігріву, теплоносієм в якому використовується газовий пальник з температурою підігріву 400оС. Експериментальні результати свідчать, що при діючих місцевих вентиляційних установках концентрації наведених газів знаходяться у межах гранично допустимих значень при віддаленні робітника на відстань більш 70 см від джерела виникнення шкідливих газів. Найбільша концентрація сірчаного газу виявлено в зоні печі підігріву. Підвищені концентрації СО та SО2 на ділянках плавлення та підігріву пов’язані з використанням в якості пального природного газу. На основі статистичних даних встановлено вплив між підвищенням забруднення повітря робочої зони SО2 та частотою респіраторними захворюваннями. Максимально разова доза концентрації повинна не перевищувати 0,5 мг/м3.
Таким чином, були виявлені найбільш небезпечні зони перебування робітників в процесі плавлення сірого чавуна, проведено аналіз експериментальних даних по розподілу СО и S02 в повітрі робочої зони, побудована адекватна математична модель процесу розподілу, зроблені відповідні рекомендації по охороні праці робітників ливарного цеху.
ОСНОВНІ ВИМОГИ ЩОДО СТУПЕНЯ ОЧИЩЕННЯ
ПОВЕРХНЕВО-ЗЛИВНОГО СТОКУ
ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
Максименко О.А.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Основними забруднюючими компонентами поверхневих стоків промислових підприємств є зважені речовини, нафтопродукти й специфічні забруднюючі речовини, які не характерні для поверхневого стоку із селітебной території: сполучення важких металів, емульговані нафтопродукти й інші специфічні домішки. Враховуючи негативний вплив поверхнево-зливового стоку на якість води у водоймах, перспективної є очищення й використання ПЗС для технічного водопостачання. Якісний і кількісний склад поверхневого стоку, що утворюється на майданчиках промислових підприємств, вимоги до води при скиданні або при подальшім використанні, визначають ступінь очищення ПЗС.
Поверхневі стоки, що скидаються у водні об'єкти, можуть містити домішок не більш гранично припустимих концентрацій (ГДК) їх у водоймі без обліку їх змішання. При використанні поверхневого стоку як технічної води на виробництві вимоги до їхньої якості можуть бути значно знижені.
Необхідний ступінь очищення ПЗС визначається необхідністю й ступенем їх подальшого використання. Можливі наступні варіанти використання очищених ПЗС: гідротранспорт матеріалів, полив й мийка території, гасіння коксу, мийка транспорту, підживлення газоповітряочисток і оборотних циклів охолодження, охолодження трансформаторів, гальванічні виробництва, підживлення парокотельних установок. Коли використання ПЗС у технічнім водопостачанні підприємства неможливо, допускається його відведення у водні об'єкти. Місця випуску ПЗС у водний об'єкт узгодяться з органами по регулюванню використання й охороні вод, санітарно-епідеміологічною службою й рибоохороною. При цьому поверхневий стік обов'язково повинен зазнати очищенню від плаваючих домішок, нафтопродуктів зважених речовин і специфічних домішок. В особливих випадках, при узгодженні з відповідними органами, очищений поверхневий стік можна направляти в міську каналізаційну мережу.
РОЛЬ НАУКИ В ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНОМУ
РОЗВИТКУ КРАЇНИ
Мовмига Н.Є.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
В останнє десятиліття в Україні відбуваються складні економічні і соціальні зміни. Без рішення пріоритетних екологічних завдань неможливо стати на шлях стійкого економічного розвитку країни, забезпечити нормальні умови життєдіяльності майбутніх поколінь. Маючи потужний науково-технічний потенціал, значні природні ресурси й висококваліфіковані кадри, Україна може й повинна зайняти відповідне місце серед країн світового співтовариства.
Основна ланка, що визначає характер і темпи прямування до стійкого розвитку, – знання та їх творець і носій – наука. Скорочення витрат на науку пов'язано, перш за все, з особливостями соціальної системи. Головною рушійною силою формування еколого-орієнтованої інституційної системи є наука, роль якої в сучасному суспільстві безперервно зростає. Наука створює нові методи вилучення природних ресурсів, знешкодження і утилізації відходів людської діяльності, відновлення і поліпшення достатку природної середи, її асиміляційного потенціалу.
З появою в термінології вітчизняної екологічної науки поняття «екологічний менеджмент» з'явилися певні можливості нового підходу до екологічних проблем підприємства. З екологічним менеджментом безпосередньо пов'язані активізація й об'єднання вже існуючих широких можливостей і численних засобів практичного вирішення пріоритетних екологічних проблем. У основі розробок механізму екологічної сертифікації, екологічного страхування, еколого-економічного управління відходами, формування ринку екологічних послуг лежать фундаментальні положення теорії управління як цілеспрямованої дії на ситуацію для стабілізації або зміни її так, щоб виконати поставлене завдання. Важливий висновок для екологічно стійкого соціально-економічного розвитку: наслідком екологічного менеджменту в різних сферах природокористування повинне стати зменшення ризику порушення процесу постійного зниження навантаження на навколишнє середовище.
Дослідження повинні базуватися на системному підході, в якому застосовані методи еколого-економічного моделювання, прогнозування, наукового узагальнення, агрегації, еколого-економічного, соціологічного і статистичного аналізу, експертних оцінок, спостережень і інші методи вивчення складних суспільно-економічних явищ.
ПРО НЕОБХІДНІСТЬ УТИЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОГО СМІТТЯ
Павленко Т.С.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Ризик в широкому розумінні слова – це можливість настання певної небажаної події (землетрус, повінь, вибух на виробництві, падіння курсу акцій, фінансове банкрутство, поранення, захворювання, втрата працездатності тощо). Цілком очевидно, що різні види ризиків супроводжують нас протягом всього життя.
"Світ природи" та "Світ людини", - слушно зауважує Я.В.Мінкавічус, - розрізнені й протиставлені один одному, страждають кожний окремо: природа – від екологічних криз, культура – від кризи духовної.
Технічні досягнення людства здійснили якісно новий прорив у всіх галузях людської діяльності.
Досвід останніх десятиліть переконливо довів, що відсутність інформування щодо екологічного ризику не лише унеможливлює досягнення консенсусу при обговоренні гострих питань регуляторної політики, але й нерідко стає джерелом протиріч в суспільстві. Тому ця складова інформаційного забезпечення громади є важелем підвищення якості життя та збереження здоров'я громадян.
Сучасну людину складно уявити без соціуму з усіма його досягненнями, без Інтернету, який за такий короткий проміжок часу набув шаленої популярності і незамінності. Відповідно різко збільшується обсяг електронних відходів. Усі ті речі, які ми, не замислюючись, використовуємо у побуті, насправді можуть і шкодити нам, проте кого це хвилює, якщо на нашій землі ще є їжа і вода.
ООН стурбована зростанням рік у рік обсягів електронного сміття, яке містить токсичні речовини і становить загрозу для довкілля і здоров'я населення планети.
Експерти Програми ООН з питань довкілля зазначають, що комп'ютери, мобільні телефони й телевізори стають доступними для переважного числа сімей навіть у бідних країнах.
Багато країн, які розвиваються, перетворилися на смітник індустріально розвинених країн і, незважаючи на офіційні заборони, продовжують приймати електронне сміття з-за кордону.
ВІДНОВЛЕННЯ КАЛІЙНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ, ЯК ОДИН З
ВИХОДІВ З НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ У КАЛУШІ
Семенов Є.О., Гринь Г.І.
Національний технічний університет
“Харківський політехнічний інститут”, м. Харків
Багато хто знаю, що Україна одна з не багатьох країн, яка має природні запаси майже всіх цінних й корисних хімічних елементів, багато яких міститься у кількості достатній для організації промислових виробництв. Тому, незважаючи на відносно малу територію, вона має дуже могутній потенціал. Але цей потенціал або практично втрачено, або не розкрито за різних обставин. Таким прикладом є екологічна ситуація, яка склалась у м. Калуш Івано-Франківської області.
Раніше там розташовувався один з найпотужніших у світі діючих калійних комбінатів. На цих територіях розташовано калійні рудники, єдиний у світі Домбровський калійний кар’єр, відвали засолених ґрунтів, хвостохранилища та шламонакопичувач.
Згідно з офіційними даними у Калузькому районі була зруйнована екологічна рівновага у прошарку гірських пород Калуш-Голинського родовища калійних солей. Це привело до багаторазовим провалам земної поверхні над поверхнею шахтних полів в Калуші, руйнуванню осель та комунікацій, засоленню водоносних горизонтів в цьому місті і декілька селах. Крім того, має критичний стан хвостохранилище №2 Калуш-Голинського родовища калійних солей, в якому міститься понад 10 млн. м3 відходів, де від осадків зростає рівень висококонцентрованих розсолів калійних солей.
Проте ця ситуація утворилась не за один день, а за декілька років. Вже зараз йдеться мова про евакуацію людей з району надзвичайної ситуації. Проте, й на сьогоднішній день з відходів калійного виробництва можна отримати тисячі тон цінної хімічної продукції, серед яких й необхідні калійні добрива, яка Україна імпортує, кухонна сіль, хлорид магнію, сполуки рідкоземельних елементів та інші.
Одним з цінних хімічних продуктів, який також можна отримати з розсолів калійних солей є карбонат калію. На сьогоднішній день Україна його не виробляє, а закуповує. Для отримання K2CO3 спочатку потрібно виділити з розсолу калію хлорид, а потім використовуючи аліфатичні аміни та двоокис вуглецю отримати поташ.
Таким чином необхідно комплексне рішення екологічної ситуації у м. Калуш, яке не тільки поновить екологічне становище у регіоні, але й сприятиме відродженню калійної галузі України, яку на сьогодні нажаль зруйновано.
ОЦЕНКА ВОЗМОЖНОСТИ ФИТООЧИСТКИ СТОЧНЫХ ВОД ОТ ИОНОВ ТЯЖЁЛЫХ МЕТАЛЛОВ
Стовба Я. В.
Национальная металлургическая академия Украины,
Днепропетровск
Физико-химическим анализом установлено, что содержание ионов таких тяжелых металлов как свинец, кадмий, цинк и медь в почве промышленных зон и сточных водах крупных предприятий г. Днепропетровска составляет 141,6; 4,1; 107,8 и 63,0 относительных единиц соответственно. Данный уровень загрязненности водной среды стал устойчивым для водных экосистем техногенно загрязнённых водоемов области и привёл к существенной трансформации сообщества высших водных растений, формированию доминирующих групп из устойчивых видов.
Гидромакрофиты играют существенную роль в самоочищении водоемов. Целью исследований являлось изучение роли гидромакрофитов (доминантных видов) в самоочищении водоемов от тяжелых металлов в лабораторных условиях с использованием коммунальных и промышленных сточных вод. Получены данные по аккумуляции тяжёлых металлов для видов: вероника поручейная (Veronica beccabunga) 1,5-2,5 кг/м3; рдест плавающий (Potamogeton natans) 1,0-2,0 кг/м3, охватывающих глубину водной среды соответственно 5, 20-40 и 50-70 см и способствуют более полной очистки вод от тяжелых металлов. Результатами опытов установлено, что после культивирования в течение семи суток, в сточных водах концентрации ионов свинца и кадмия снижаются до 75-85%, что соответствует уменьшению ионов тяжелых металлов в среднем по 0,021-0,016 мг/ л в сутки (рис. 1).
Дополнительная интенсификация очистки вод происходит за счёт высокой скорости размножения и большой рабочей площади вегетативных органов водных растений, что позволяет поглощать из воды боль
ше загрязняющих веществ.ПРОБЛЕМА МІСЬКИХ ЗВАЛИЩ
Твердохлєбова Н.Є.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Людина постійно піддається неусвідомленому ризику з боку негативних чинників довкілля, що вимагає формування суспільного рівня екологічної свідомості у відношенні до чинників ризику антропогенно зміненого урбанізованого середовища існування. Кожен день людина стискається з незчисленною кількістю екологічних чинників хімічної, фізичної та біологічної природи, які можуть істотно впливати на ризик втрати здоров'я та життя.
Сьогодні міські звалища розляглися на десятки і сотні гектарів, чадять, димлять, забруднюють грунт, повітря, воду. Там утворюється цілий букет надзвичайно сильних отрут і токсинів – бензопірени, меркаптани й одна з "найсвіжіщих" і найсильніших отрут – діоксин. Таким чином, гонитва за сьогохвилинною дешевиною обертається виникненням неподалік від міст потужних термохімічних мін уповільненої дії, розмінування яких вимагає з часом неабияких витрат.
У західних країнах давно зрозуміли, що "задешево" сміттєву проблему не розв’язати; тому держави виділяють великі кошти на інтенсивні науково-дослідні роботи зі створення екологічно чистих технологій переробки та знешкодження промислового й побутового сміття.
В Україні розробкою технологічних процесів утилізації сміття практично не займалися. Тому жодної власної такої технології сьогодні у нас немає і потрібне устаткування доводиться купувати за кордоном. Але воно настільки дороге, що навіть великі міста не завжди в змозі його придбати. Тому й виходить, що не маючи ні своїх технологій, ні коштів на придбання чужих Україна ще довго матиме найгострішу екологічну проблему утилізації міського сміття.
Міста ростуть, відходів дедалі більше, з року в рік, а ставлення до сміттєвої проблематики практично не змінюється.
На мою думку, головним завданням будь-якої людини є збереження життя – своїх рідних і навколишнього світу для них. Нажаль, більшість усвідомлює, яку відповідальність несе людина, коли викидає пластиковий пакет не до смітника, адже один такий пакет розкладається двісті років, а ми застосовуємо їх усюди, не рахуючи, бо не звикли рахувати, а отже, не усвідомлюємо, до яких наслідків це може призвести.
Екологічні аспекти технології добування жирів та білків з насіння соняшнику
Тесленко С.О., Толстоусова О.В., Перевалов Л.І.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Існуюча технологія переробки насіння соняшнику з метою одержання олії та харчового безлушпинного шроту багато в чому є технологією минулого століття. Наша ціль змінити її в сторону безпечності з метою отримання соняшникової олії та високоякісних білкових продуктів із соняшникового шроту.
Звичайна технологія використовує в процесі одержання олії з обрушеного насіння соняшнику нафтові розчинники. На даний момент часу це екстракційні бензини марки А та нефраси (А63/75, А65/75). Вони в своєму складі містять: бензен – при потраплянні навіть малих кількостей – викликає загальне отруєння організму; 3,4 – бензпірен – є речовиною канцерогенного походження та може в подальшому викликати утворення злоякісних пухлин(рак шкіри). Кількість бензену та 3,4 – бензпірену в початковому розчинникові складає 1,5%. Повне видалення їх з рослинної олії та шроту не можливо.
Альтернативою звичайній технології добування є розроблена на кафедрі ТЖ нова технологія, що дає можливість отримати більш екологічні та поживні продукти. Перш за все це одержання безлушпинного ядра соняшнику. Отримане ядро може бути використане для одержання харчового білкового борошна з підвищеною енергетичною та біологічною цінністю. А для одержання олії використовуємо холодне пресування ядра при температурі 60-700С (денатурація білків незначна,а олія має низькі кислотне і перекисне числа). Отриману після пресування макуху ми направляємо на спиртову екстракцію для видалення залишкової олії. Перевагами способу, що ми пропонуємо, є: менша шкідливість розчинника (відсутність 3,4-бензпірену, ароматичних вуглеводнів); етиловий спирт не залишає в олії та шроті ані смаку, ані запаху; олія підлягає меншому температурному впливові,а як наслідок зберігаються поживні речовин в нативному стані – це вітаміни А,Д, Є, К, фосфоліпіди, стероли, білки; отримання шроту з вмістом білка 47%; заміна білків м’яса на білки соняшнику, що по амінокислотному складові майже від них не відрізняються, а по кількості окремих амінокислот навіть переважають; зниження енерговитрат за рахунок виключення деяких стадій, що використовуються в звичайній технології добування.
РЕСУРСОСБЕРЕГАЮЩИЕ ХИМИЧЕСКИЕ ПРОЦЕССЫ И
АППАРАТЫ РЕГУЛИРОВАНИЯ ПАРАМЕТРОВ ВОДНЫХ
ТЕХНОЛОГИЧЕСКИХ СРЕД
Товажнянский Л.Л., Березуцкий В.В.
Национальный технический университет
«Харьковский политехнический институт»
Технологии металлообработки предусматривают применение водных технологических сред, таких как промышленные эмульсии для охлаждения и смазки режущих инструментов, что определяет необходимость контроля изменения химических показателей этих сред с течением времени. Определив факторы, влияющие на изменение химических параметров эмульсий, можно управлять этими процессами, обеспечив их длительное применение и ресурсосбережение. Сложность решения этой проблемы заключается в разработке высокоэффективных, компактных и малой энергоемкости процессов и устройств. Применение технологических эмульсий в процессах металлообработки, связано с выполнением, определенной технологическим регламентом функции – повышения качества процессов резания, сверления и других, а также сохранения долговечности применения инструмента. Многообразие составов промышленных эмульсий усложняет процесс поддержания этого качества в неизменном состоянии. Эмульсии быстро загрязняются, после чего начинают негативно влиять на технологические процессы, в водных средах появляются микроорганизмы, что делает их дальнейшее применение не возможным. Сокращение сроков применения эмульсий, по указанным выше причинам, делает их очень дорогими и опасными для работающих. Кроме этого, частые замены эмульсий сопровождаются и частыми сбросами в окружающую природную среду, что определяет их экологическую опасность.
Исходя из этого, была поставлена задача – разработать ресурсосберегающие химические процессы и аппараты регулирования параметров водных технологических сред для промышленных предприятий. Для этого необходимо было решить следующие задачи – определить гидродинамические, физические, химические и биохимические особенности процессов в оборудовании, которое используется на производстве, совершенствовать его и предложить новые теоретические и практические решения рассматриваемой проблемы.
ТЕПЛОСТІЙКИЙ НАПОВНЮВАЧ «ПРЕМІКС» –
ВЛАСТИВОСТІ ТА ЕКОЛОГІЧНА НЕБЕЗПЕКА
Уберман В.І.1), Васьковець Л.А.2)
1) Український НДІІ екологічних проблем,
2) Національний технічний університет
«Харьківський політехнічний інститут», м. Харків
Одна з найбільш резонансних екологічних проблем сучасної України виникла внаслідок ввезення на територію Закарпатської області у 1995–2005 рр. з Угорщини більше 4 тис. т сипкої суміші дрібнодисперсних твердих речовин, задекларованої як «мінеральні речовини для використання в технологіях виготовлення систем гальмування (теплостійкий наповнювач „Премікс”)» (ТНП). Значна частина імпортованої маси ТНП накопичувалася на територіях різних підприємств Берегівського району і залишилася не запитаною. На даний час решта маси ТНП оцінюється як 1448 т, розташованих у 10 місцях тимчасового зберігання. Першою експертизою залишки ТНП було необґрунтовано визначено як відходи 1–го класу небезпеки (особливо небезпечні). Органами державної і місцевої влади здійснювалися заходи щодо зменшення впливу ТНП на населення та навколишнє середовище (перезатарювання у щільні контейнери, упорядкування зберігання на майданчиках тощо). Це призвело до засмічення ТНП, але не зменшило стурбованості місцевого населення. Наступна експертиза також не змогла достовірно визначити ані виробничого походження ТНП, ані його належності до матеріалів або відходів (вторинної сировини).
Подальші дослідження 42–х проб з різних міст зберігання ТНП виконувалися за напрямками: фізичні та дисперсні характеристики суміші; хімічні характеристики; вміст металів; специфічні включення та ознаки, виробничі експерименти; екологічна небезпека; відповідність фактичних характеристик документації виробника, постачальника, одержувача, споживача та державних установ України та Угорщини. Виявлено наступне: 1) незасмічена частина ТНП є небезпечними (за складом) промисловими відходами й одночасно вторинною сировиною, проби не мають єдиного джерела технологічного походження; 2) при наявності технологічної документації та дотриманні умов безпеки праці ТНП може використовуватися як додатковий матеріал у виробництві гальмівних колодок для залізничного й автомобільного транспорту, гумовотехнічних виробів. Як доказ виготовлено дослідні зразки гальмівних колодок для автомобілів DAEWOO „Lanos”, середня маса однієї колодки 245 г, із включенням 20% маси ТНП. Клас небезпеки ТНП як відходів не повинен і не може визначатися.
ИССЛЕДОВАНИЕ СПОНТАННЫХ МИКРОБИОЛОГИЧЕСКИХ
ПРОЦЕССОВ, ВЫЗЫВАЮЩИХ ДЕСТРУКЦИЮ СОЖ