Конспект (розділів 5, лекцій 9 (18 годин)). Вступ
| Вид материала | Конспект |
- Конспект лекцій до самостійного вивчення розділів з дисципліни, 899.63kb.
- Конспект лекцій вступ метою дисципліни "Економіка підприємства", 822.54kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 06050901 "радіотехніка", 379.3kb.
- Освітньо-професійної програми спеціальності 06. 070201 «Радіофізика І електроніка», 451.3kb.
- Світлана Леонідівна Капіруліна, доцент кафедри методики природничо-математичної освіти, 177.59kb.
- Конспект лекцій, 1500.74kb.
- Конспект лекцій Удвох частинах Частина 1 Суми, 2323.63kb.
- Конспект лекцій Удвох частинах Частина 2 Суми, 1998.47kb.
- Робоча навчальна програма дисципліни для студентів Ікурсу напряму 040103 геологія Затверджено, 388.24kb.
- Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010, 2423.29kb.
БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Конспект (розділів 5, лекцій 9 (18 годин)).
ВСТУП.
В наш час суспільство зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих та ін. Забезпечення екологічної, техногенної та соціальної безпеки стає однією з головних проблем будь-якої держави.
В Україні під час роботи щорічно гине близько 1000 людей
Від інших причин:
| | 2003 | 2004 | 2005 |
| Отруєння (в т.ч. алкогольні) | 14100 10000 | 15120 10637 | 13298 9614 |
| Самогубства | 12322 | 11259 | 10605 |
| Смерть від пошкоджень | 10697 | 9192 | 9467 |
| Транспорт | 9875 | 9189 | 9694 |
| Вбивств | 5265 | 4988 | 4523 |
| Утоплень | 3430 | 3913 | 4163 |
| Випадкові падіння | 3092 | 3252 | 3202 |
| Закупорка дихальних шляхів | 2690 | 2882 | 2836 |
| На пожежах | 796 | 656 | 688 |
| В цілому, з урахуванням інших причин | 72000 | 70354 | 68448 |
Тільки в Черкаській області від алкоголю щорічно гине 300-400 людей. Усе це вказує на потребу формування знань, вмінь, навичок з безпеки життєдіяльності як необхідної умови безпечного та повноцінного життя людини. Тому ця дисципліна є фундаментальною і обов’язковою для вивчення студентами всіх спеціальностей.
Література:
Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – К.: «Каравела», 2005. – 344с.
Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. Навч. посібник – Львів «Бескид БІТ», 2005. – 304с.
Плахтій Д.П. та ін. Безпека життєдіяльності в запитаннях та відповідях: Навч. посібник – Кам’янець-Подільський, 2005. – 256с.
Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – Суми: УніверситетКнига, 1999. – 301с.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навч. посібник – Львів: Банківський коледж, 1998. – 192с.
Гайченко В.А., Коваль Г.М. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч. посібник – К.: МАУП, 2002. – 232с.
Бакка М.Т. та ін. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч. посібник – Житомир, РВВ ЖІТІ, 1997. – 340с.
Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304с.
Скирта Л.Г. та ін. Конспект лекцій з дисципліни «Безпека життєдіяльності». – Харків, Академія пожежної безпеки України, 2001. – 82с.
Гандзюк М.П. та ін. Основи охорони праці: Підручник – К.: Львів, 2000. – 408с.
Розділ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. (Лекції 1,2).
Лекція 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності (2 години).
План.
Об’єкт та предмет БЖД, основні завдання науки про безпеку людини.
Концепція ООН про сталий розвиток людства – основа безпеки життєдіяльності.
Життєдіяльність як фізіологічно-структурне поняття.
Основні поняття та визначення БЖД.
Сучасні проблеми життєдіяльності людини.
Шість загроз планетарного масштабу.
Література: [1, 2, 3, 6, 7]
1. Безпека життєдіяльності – це наука, покликана виявляти можливі причини та шляхи виникнення небезпеки, передбачати вірогідність виникнення небезпеки, а також захищати людей від небезпеки, ліквідувати наслідки її проявів тощо. Концентруючи свою увагу на людині, ця наука ідентифікує небезпечні та шкідливі чинники навколишнього середовища, розробляє заходи, пов’язані зі створенням сприятливих умов для існування людини.
Об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному). Предметом вивчення є вплив на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх та внутрішніх факторів.
Завдання безпеки життєдіяльності є виявлення умов позитивного та негативного впливу на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх та внутрішніх факторів, обґрунтування оптимальних умов та принципів життя.
БЖД використовує досягнення та методи фундаментальних та прикладних наук, зокрема: філософії, біології, фізики, хімії, психології, соціології, екології, економіки, менеджменту і тісно пов’язана з практичною діяльністю людини. Тому при вивченні дисципліни «Безпека життєдіяльності» потрібні знання з біології, фізики, хімії, екології, психології, валеології, філософії, соціології, природознавства тощо.
Дисципліна «Безпека життєдіяльності» має світоглядно-професійний характер.
2. Концепції безпечного сталого розвитку світового співтовариства була присвячена конференція ООН в Ріо-де-Жанейро (1992р.), на якій був прийнятий документ «Порядок денний ХХІ століття» та зроблено висновок про необхідність глобального партнерства держав з метою досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства. На сучасному історичному етапі розвитку механізми взаємодії людини та природи, людини та техніки, індивіда та суспільства порушуються дедалі частіше, що призводить до багатьох нових небезпек для нормальної життєдіяльності. Суспільство зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих та ін. Забезпечення екологічної, техногенної і соціальної безпеки, в тому числі і у випадку надзвичайних ситуацій, стає однією із головних проблем будь-якої держави.
Концепція ООН про сталий розвиток людства означає гармонізацію продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людства.
Основою стійкого розвитку є паритетність відносин у тріаді «людина-господарство-природа». Стійкий розвиток узагальнює процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.
Дисципліна «Безпека життєдіяльності» почала викладатись з 1995 року. Розроблені державні програми і на їх основі наказом Міністра освіти України було встановлено, починаючи з 1999-2000 навчального року обов’язкове вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» студентами всіх вищих закладів освіти.
3. Життя – такий спосіб існування систем, який передбачає обмін речовин, енергією, здатність до саморегуляції, росту, розмноження і адаптації до умов середовища існування.
Діяльність – акт зіштовхування спрямованої на ціль вільної свободи суб’єкта і об’єктивних закономірностей буття. У структурі діяльності виділяють суб’єктну (скерований на ціль суб’єкт) та об’єктну (предмет діяльності, знаряддя діяльності, продукт діяльності) компоненту.
Діяльність людини постає як особливий, специфічний прояв людської активності. Діяльність є універсальним середовищем, що поєднує людину зі світом, у тому числі з її особливим духовним універсумом.
Виділяють три основні види людської діяльності:
матеріально-практична: перетворення природні; подолання опору матеріалу; дія з об’єктами;
духовна – усвідомлення; знання; мислення; створення понять; ідей;
духовно-практична – створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).
Життєдіяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у зміні та перетворенні в її інтересах середовища проживання. В процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впливом небезпек як реальних, так і потенційних.
Діяльність людини є функціональним процесом, в якому використовуються її фізіологічні та психологічні якості і залучаються всі органи і системи організму – мозок, м’язи, судини, серце, легені, органи травлення та ін. Активізуються всі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам'ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосередженість, напруження, стомлення. Діяльність – це також побудова сім’ї, турбота за близьких, бажання професійного зростання та ін. На все це використовується фізіологічний процес витрачання людської енергії, реалізації комунікативної функції психіки, яка виявляється у спілкуванні, у конфліктах, у міжособисних відносинах.
Отже життєдіяльність – це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють буття людини в оточуючому середовищі.
До принципів забезпечення життєдіяльності треба віднести захищеність суб’єкта діяльності від небезпек, загроз (ушкоджень, травм чи їхніх потенційностей).
Головним методологічним принципом безпеки життєдіяльності людини є системно-структурний підхід, а методом, який використовується у ній – системний аналіз. Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують, або виникають в системах. Принцип системності розглядає явища у їх взаємозв’язку, комплексно. Зокрема, у сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов’язаних людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природних об’єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.
4. Небезпека – це явище, процес, об’єкт, суб’єкт, властивість або їх сукупність, що діють постійно і здатні за певних умов завдавати шкоду кому (чому) - небудь. Небезпеки поділяються на:
Вражаючі – це чинники, які можуть призвести до загибелі людини.
Небезпечні – це чинники, які за певних умов можуть стати причиною травм та аварій.
Шкідливі – це чинники, що можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людей як у явній, так і в прихованій формі.
Ризик небезпеки – імовірність події (подій), яка (які) є небезпечна. Ризик небезпеки є критерієм реалізації небезпеки. Він визначений ймовірністю прояву небезпеки та ймовірність присутності людини в небезпечній зоні. Чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.
5. Сучасні проблеми життєдіяльності людини включають: вплив психофізіологічних небезпечних та шкідливих факторів на здоров’я людини, захист людей від радіації, випромінювання, хімічних речовин, ураження струмом, травмонебезпечні фактори. Розглядаються гігієнічні, медичні аспекти безпеки життєдіяльності, правила поведінки людей у побуті, на воді, на дорогах, на пожежах, у транспорті; розглядається вплив біоенергетики, аномальні явища і феномени, наркоманія і токсикоманія, СНІД, правила наданні першої долікарської допомоги потерпілим. Вивчаються причини «хвороб цивілізації» - гіпертонії, інфаркту міокарда (у 2005 році в Україні померло від інфаркту 90 тис. людей і зареєстровано 150 тис. нових захворювань), раку, діабету, туберкульозу, неврозів, розладу обміну речовин та ін.
Фактори, які скорочують життя – це життя у великому місті, матеріальна незабезпеченість, нервовий характер, відсутність руху, паління, вживання алкоголю, холостяцьке життя, часті захворювання, надлишок ваги та ін.
В умовах загострення екологічної ситуації, соціальних та воєнних протиріч, суттєвих змін у техногенній сфері посилюється імовірність виникнення шести глобальних небезпек:
загроза світової війни;
екологічні катаклізми;
велика різниця в розвитку багатих і бідних країн планети;
демографічна загроза;
вичерпання ресурсів планети;
наслідки науково-технічної революції.
Заборона війн, випробувань або використання ядерної зброї одне з найболючіших питань людства. Навіть одного відсотка існуючого ядерного арсеналу буде достатньо, щоб знищити не тільки людей, а й флору і фауну на Землі (все згорить у полум’ї, або загине під час «ядерної ночі»).
Екологічна криза грізно нависла над усім світом, найвизначніші вчені США, Японії, Росії, України в результаті поглибленого аналізу, ретельних досліджень і моделювання сучасних природних процесів, які розвиваються в біосфері, дійшли висновку, що у 21-му столітті наша Земля може обернутися на безлюдну пустелю, а ресурсів біосфери вистачить усього на кілька десятиліть.
Багаті країни, що використовують високі новітні технології, залишили далеко позаду так звані «бананові республіки», які стали сировинними придатками з дуже низьким рівнем життя населення.
Розглянемо суть демографічної загрози: як зростає населення планети. На початок н.е. (від РХ) на планеті було 220 млн.людей, у 1900 р. – 1.65 млрд., у 1950 – 2.5 млрд., у 1987 – 5 млрд., у 2000 – більше 6 млрд. Гіпотеза філософа 18 ст. Р.Т.Мальтуса справдовується: населення зростає за геометричною прогресією, а створювані блага, і насамперед продовольство – за арифметичною. Вже зараз 80% населення планети не забезпечено продовольством, житлом, лікарнями, товарами повсякденного попиту.
Щорічно на нашій планеті видобувається майже по 30 т різних корисних копалин на людину. За сучасних темпів видобування навіть найбільші родовища нафти будуть вичерпані через кілька десятків років. Запаси бокситів, міді, газу, свинцю, цинку, вольфраму, кобальту будуть вичерпані ще швидше.
Науково-технічна революція сприяла різкому збільшенню за останні десятиліття обсягів промислового та сільськогосподарського виробництв, розвитку транспорту, енергетики, хімізації, зростанню урбанізації, що негативно впливає на природне середовище (забруднення атмосферного повітря, водоймищ, деградація ґрунтів, знищення природних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем та ін.)
Лекція 2. Класифікація небезпек. Концепція допустимого ризику. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності (2 години).
План.
Класифікація небезпек.
Загальні методи оцінки ризику.
Інженерний метод оцінки ризику.
Експертний метод оцінки ризику.
Оцінка ризику за допомогою дерева рішень.
Концепція допустимого ризику.
Управління ризиком.
Теорія катастроф.
Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності
Література: [1, 2, 4, 5]
Класифікація небезпек.
За походженням: природні, техногенні, соціальні.
За локалізацією: космос, атмосфера, літосфера, гідросфера.
За сферою прояву: побутові, транспортні, виробничі, військові, спортивні.
За наслідками: загибель, травма, захворювання, зниження нормального фізичного, психічного, емоційного рівня життєдіяльності.
За часом прояву: імпульсні, кумулятивні.
За структурою: прості, складні, похідні.
За характером дії на людину: активні, пасивні.
Чинники небезпек природної сфери:
кліматичні – залежать від метеоумов, сонячної активності, коливання барометричного тиску, похолодання та спеки, дощі, бурі, урагани;
ґрунтові – ерозії, зсуви, обвали, утворення ярів, що призводить до руйнування будівель, шляхів, комунікацій;
геоморфологічні – землетруси, виверження вулканів;
біотичні – вплив на людину небезпечних представників флори і фауни, вірусів і мікробів;
Чинники небезпеки в техногенній сфері:
технічні – ненадійність устаткування, низький рівень ступеня ергономічності, ненадійність засобів сигналізації та блокування, технологічних процесів;
санітарно-гігієнічні – наявність шкідливих речовин, недостатнє освітлення, підвищений рівень шуму, вібрації, незадовільний мікроклімат, наявність різноманітних випромінювань, порушення правил особистої гігієни та ін.
організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв’язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів, планово-попереджувальних ремонтів, організацію нагляду за небезпечними роботами: правильним використанням інструменту та устаткування;
психофізіологічні чинники небезпеки визначають втомою людини через надмірні фізичні та психологічні навантаження, недотримання здорового способу життя, психогігієни.
Чинники небезпеки в соціальній сфері:
державно-правові чинники: недостатня законодавчо-правова база може призвести до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів населення на захист своїх прав;
етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії, що склалась історично. Утиски, обмеження прав викликає міжнаціональні конфлікти, становить небезпеку і для людей і для цілісності держави;
інформаційно-психологічні чинники небезпек визначають надмірним інформативним тиском на суспільство, особу;
психологічні чинники небезпек – поява психічно неврівноважених людей, маніяків, асоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності людини і суспільства.
Ідентифікація небезпек – знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, потрібних для розробки заходів щодо її попередження, усунення чи ліквідації наслідків.
Загальні методи оцінки ризику.
Ризик – усвідомлена можливість виникнення події з певними небажаними наслідками. Індивідуальний ризик – це імовірність небажаних впливів певного виду, що виникають при реалізації певних небезпек у конкретній точці простору. Соціальний ризик – це залежність частоти виникнення небажаних подій від числа людей, що піддаються впливам певного виду небезпек. Соціальний ризик дозволяє судити про масштаби небажаних наслідків.
У сфері життєдіяльності розглядаються види ризиків:
- за масштабами розповсюдження;
- з позицій доцільності (обґрунтований і безглуздий);
- за волевиявленням – добровільні і вимушені;
- за ступенем припустимості ризик буває знехтуваним, прийнятним, гранично допустимим. Останній – це максимальний ризик, який не повинен перевищувати, незважаючи на очікуваний результат.
Якісна оцінка ризику – визначення можливих видів ризику, оцінка ступеня їх небезпеки і виділення чинників, що впливають на рівень ризику.
Кількісна оцінка ризику полягає в наданні ризику числового значення. Її визначають, використовуючи багато факторів, в тому числі здібностями і кваліфікацією особи, що приймає рішення до ризику, доступністю інформації, чинниками, що створюють ризик та ін.
Чинники бувають контрольованими і неконтрольованими. Контрольовані чинники можуть взагалі зняти ризик.
Ризикову ситуацію створюють неконтрольовані чинники, які не підвладні зацікавленій стороні. Вони бувають невизначені і випадкові, тому оцінити ризик надзвичайно важко.
Ризик в абсолютному вираженні. Імовірність виникнення збитків R = P(x),
де Х – випадкова величина збитку.
Умовна шкала ризику:
| мінімальний ризик 0.0-0.1 | малий ризик 0.1-0.3 | середній ризик 0.3-0.4 | високий 0.4-0.6 | максимальний ризик 0.6-0.8 | критичний 0.8-1.0 |
Наприклад, загибель від блискавки складає 10-7. Здавалося б, що ця імовірність мізерна, але чи варто під час грози її ігнорувати?
Інженерний метод оцінки ризику.
Інженерний метод спирається на статистику. Імовірність виникнення події А.
R = P(A) =
,де m – кількість несприятливих випадків;
n – загальна кількість можливих випадків.
Наприклад, у 2005 році від отруєнь загинуло 13298 людей, в т.ч. 9614 людей від алкоголю.
На 47 млн. жителів України числове значення смертельних випадків:
R1 =
, R2 = 
Для Черкаської області з населенням в 1.45 млн. це може скласти отруєних 410 людей; в т.ч. за рахунок алкоголю 297 людей. Нагадую, що фактично у 2004 році в Черкаській області загинуло від алкоголю 360 людей.
В інженерному методі класифікують можливість аварій, проводячи дослідження ризику, за шкалою:
клас 1 – безпечні: помилки персоналу не призводять до істотних порушень системи; клас 2 – граничні: помилки персоналу призводять до істотних порушень у системі, однак виправляються без людських жертв і суттєвих збитків обладнанню; клас 3 – критичні: система порушується загалом, а людей і обладнання треба негайно рятувати; клас 4 – катастрофічні: іде руйнування обладнання, травми персоналу і людські жертви.
Експертний метод оцінки ризику.
Згідно з даним методом ймовірність ризику визначають шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів. Для відбору експертів використовують коефіцієнт компетентності:
К =
,де К1 – чисельне значення рівня теоретичного знання проблеми;
К2 – чисельне значення самооцінки практичного досвіду;
К3 – чисельне значення самооцінки здатності до випробування.
До групи експертів належать ті, в кого
. Кожний показник безпеки виробу або процесу експерти оцінюють в балах від 0 до 10 і знаходять узагальнений показник безпеки і порівнюють його з базовим. Це співвідношення К = Кзаг/Кбаз і є рівень безпеки виробу (процесу); К = 0.2-0.4 – надзвичайно низький; К = 0.5-0.9 – незадовільний; К = 1.0 – допустимий; К = 1.1-1.3 – високий; К>1.4 – оптимальний.У випадку розробки нового виробу приймальна комісія ухвалює одне з таких рішень: рекомендувати виріб для серійного виготовлення; доробити зразок за окремими показниками.
Оцінка ризику за допомогою дерева рішень.
Цей метод передбачає графічну побудову варіантів рішень. Побудуємо дерево послідовності подій для визначення ризику простудних захворювань:
Це графічна модель логічно впорядкованої множини можливих завершених станів. Гілка рішень передбачає прийняття того чи іншого рішення.
Концепція допустимого ризику.
Забезпечити в середовищі нульовий ризик неможливо. Тому набула поширення концепція прийнятого ризику, суть якої полягає у прагненні мати такий рівень безпеки, який суспільство може дозволити собі на даний час і який є економічно виправданим.
0 Вопт Видатки
Рис. Визначення прийнятного ризику: 1 - технічний ризик; 2 - соціально-економічний ризик; 3 - сумарний ризик; 4 - область допустимого ризику. Rтіп - мінімальний ризик; Вопт - оптимальні видатки на охорону праці
Збільшення витрат на охорону праці дозволяє значно зменшити величину технічного ризику. Проте зростання витрат зменшує фінансування соціальної і бюджетної сфери. Тому треба шукати компроміс. Досліджуючи функцію на екстремум
, можна визначити величину оптимальних витрат Копт. та мінімального ризику. Прийнятний ризик – не перевищує гранично допустиме значення. Неприйнятний ризик – перевищує гранично допустиме значення.Управління ризиком.
Під управлінням ризиком розуміють оптимальний вибір шляхів і можливостей забезпечення чи відновлення безпеки, навіть через уникнення ризику. Вже на перших стадіях розробки продукту треба до проекту включати елементи, що виключають небезпеки. Якщо її не можна виключити повністю, необхідно зменшити ймовірність ризику до допустимого рівня. Це можна зробити кількома шляхами, наприклад:
повна або часткова відмова від робіт, які мають високий ступінь небезпек;
заміна небезпечних операцій менш небезпечними;
удосконалення технологічних систем та об’єктів;
розробка та використання спеціальних засобів захисту;
організаційно-управлінські заходи, а це навчання людей, контроль за станом безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.
Може використовуватись комплекс цих заходів. Для аналізу використовують порівняння витрати з рівнем зменшення шкоди, що очікується.
Теорія катастроф – геологічна концепція, згідно з якою в історії Землі відбуваються явища, під час яких змінювалось залягання гірничих порід, загинула фауна і флора. Після кожної катастрофи виникли нові види рослин і тварин. Згідно з теорією катастроф Ж.Кюв’є, висунутою в 1812 році, на клімат Землі, її біоту неодноразово впливали космічні і геологічні події: зіткнення планети з астероїдами, кометами, метеоритами, зміна сонячної прецесії, осі обертання і магнітних полюсів, вулканізм, землетруси тощо.
Внаслідок падіння на Землю крупного астероїда 250 млн. років тому, сліди якого було знайдено в Японії, Китаї та Угорщині, загинуло приблизно 70% наземних хребетних тварин і 90% у океані. Причина – раптовий перегрів планети. 100 мільйонів років тому вимерли величезні динозаври. Наукове передбачення, прогнозування катастроф неможливе.
Інша справа антропогенні екологічні катастрофи (АЕК), які зумовлені діяльністю людини. Тому Д.Д.Зербіно пропонує як причину АЕК розглядати недостатність робочої функції людини, а саме: недостатньо продумані технології, проекти, транспортні засоби, порушення техніки експлуатації; недостатній професіоналізм; недостатні знання; недостатність технічних функцій, зумовлених шкідливими звичками (алкоголізм, токсикоманія), хворобою, соціальними чварами, наперед свідомі злочинні дії та ін.
Яскравим прикладом АЕК є Чорнобильська катастрофа.
Катастрофу можна розглядати як стрибкоподібні зміни у вигляді раптової реакції системи на цілковиту зміну зовнішніх умов. Згідно з теорією катастроф можна пропонувати таку модель функціонування економічних, екологічних, суспільних та технічних систем: етап стабільного існування системи, етап кризи, етап модернізації або перебудови. Теорія катастроф є об’єктивним знаряддям моделювання еволюції складних динамічних систем, які використовують в усіх галузях життєдіяльності сучасної техногенної цивілізації.
Основні принципи і способи забезпечення безпеки життєдіяльності.
Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (повітря, питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети споживання).
Принципи взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем (параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища). Життєдіяльність впливає на середовище життя: регулює параметри споживання, виснажує енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище. Виникає імовірність техногенних і технологічних криз.
Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи організації. Цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці. Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне зношення засобів виробництва, як правило призводять до аварійних ситуацій.
Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов'язаний з продуктивністю праці, яка визначається:
людським фактором (способом матеріального заохочення);
працездатністю виробничого персоналу;
ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним)
Порушення цього принципу можуть призвести до надзвичайних ситуацій.
Принципи захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для цього людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін. В надзвичайних ситуаціях на захист людей і народного господарства створюється цивільна оборона, Міністерство з надзвичайних ситуацій, комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.
Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності. Кожна держава повинна мати професійно придатні структури для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Розділ 2. ЛЮДИНА В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА - СЕРЕДОВИЩЕ». (Лекції 3,4).
Лекція 3. Фізіологічні, психологічні та соціальні основи забезпечення безпеки людини (2 години).
План.
Людина – відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система.
Вплив психофізіологічних факторів на життєдіяльність людини.
Вплив психічного стану на безпеку життєдіяльності.
Роль центральної нервової системи в забезпеченні життєдіяльності.
Вплив біоритмів на рівень індивідуального ризику.
Захисні властивості людського організму.
Світогляд, мораль, духовність і екологічне мислення як визначальні фактори особистої безпеки.
Вплив характеру й темпераменту людини та її безпеку.
Література: [1,2,4,7,8]
Людина – відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система.
Будь-який живий організм, в тому числі і людина, є відкритою системою, його не можна відокремити від навколишнього середовища. Щоб зберегти себе і розвиватися, організм повинен мати вищий рівень організації, ніж нежива матерія. Якісне вираження рівня неорганізованості називається ентропією. Тобто у живого організму чи системи рівень ентропії як міри невизначеності має бути нижчим, ніж у навколишнього середовища. В термодинаміці ентропією системи називається кількість такої енергії, яка не може використовуватись для будь-якої роботи, тобто зв’язаної енергії. Організм позбавляється ентропії (невизначеності) за рахунок підвищення ентропії навколишнього середовища, при цьому він набуває вищого рівня організації, а середовище – нижчого.
Рівень організації живої системи залежить від кількості одержаної ним інформації, отримання ж інформації означає звільнення від ентропії, а це означає що жива система чи організм інформується, тобто набуває нової форми, структури, активності, способу поведінки. Організм людини являє собою відкриту біоенергетичну та духовно-інформаційну систему – єдину за найвищим саморегулюванням. Біоенергетика людини – це дуже складне природне явище, яке ще недостатньо вивчене. Вважається, що енергетичне поле людини складається з трьох шарів, що її оточують: ментальне (інтелектуальне), астральне (емоційне) й ефірне (життєве) поля.
Об’єкти високого ступеню складності, до яких відноситься організм людини, являють собою багаторівневу організацію, у якій системи більш високого рівня і складності містять у собі системи більш низького рівня, утворюючи ієрархію підсистеми. Зв'язок елементів у системі будь-якого рівня здійснюється шляхом передачі інформації. В організмі людини інформація закодована у певній структурі біологічних молекул, а також у нервових імпульсах. За допомогою передачі цієї інформації здійснюються процеси регуляції (керування фізіологічними функціями, діяльністю клітин, тканин, органів, систем, поводженням організму, здійсненням взаємодії організму і навколишнього середовища). Головним регуляторним (керуючим) механізмом в організмі людини є нервова система, яка забезпечує єдність систем та цілісність організму людини, її гомеостаз – тобто відносну динамічну сталість складу і властивості внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму. Це забезпечує існування клітини організму в середовищі, що її оточує (міжклітинна рідина і кров з певною концентрацією солей, активних іонів водню, певної температури тощо). Наприклад, за допомогою тремтіння тіла при переохолодженні організм намагається забезпечити сталість фізіологічних функцій.
Вплив психофізіологічних факторів на життєдіяльність людини.
Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори діляться на групи:
фізичні перенавантаження (статичні і динамічні);
нервово-психічні перенавантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перенапруження);
На більшості виробництв найбільш поширеними психофізіологічними небезпечними і шкідливими факторами є алкоголь, гіподинамія, гіпокінезія, динамічні перенавантаження, перенапруга аналізаторів, перевантаження емоційні і розумові, психофізіологічна несумісність, робоча поза, соціальний клімат, сонливість, статичні перенапруження, стреси, втома та ін.
Алкоголь є несумісним зі здоровим способом життя. з безпекою праці. Вживання спиртного призводить до серйозних порушень фізіологічних та психічних функцій організму людини. Порушується розумова та фізична працездатність, посилюється втома. Працівник, схильний до зловживання спиртним - це потенційний порушник правил безпеки.
При потраплянні алкоголю в організм людини в першу чергу на нього реагує нервова система, тому що нервові тканини містять в значних кількостях ліпіди (жирові утворення), які легко розчиняють спирти. При систематичному вживанні спиртів нервові клітини перероджуються, а потім гинуть.
Кінцевою стадією алкоголізму є деградація особистості. Крім цього, в неї зростає вірогідність виникнення багатьох хвороб, в тому числі захворювань печінки, виразки шлунку та ін.
Гіподинамія – це порушення функції організму (кровообігу, дихання, травлення, опорно-рухового апарату), що обумовлено обмеженням рухової активності, зниження сил опору м’язів. Профілактика гіподинамії передбачає гімнастику, зміну робочої пози в ході роботи, загальні заходи по зменшенню втоми і монотонності праці.
Гіпокінезія – вимушене зменшення об’єму довільних рухів (мала рухомість).
Вплив психічного стану на безпеку життєдіяльності.
Еволюційний розвиток людини за останні десятки тисяч років відбувався головним чином у психіці: під впливом навколишнього середовища ускладнювалась нервова система.
Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у психічних процесах, психічних станах, психічних властивостях.
Психічні процеси – це відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо.
Психічні стани – це настрій, депресія, стрес.
Психічні властивості – це темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо.
Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Вплив небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини. Встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватими є люди.
Причинами ушкоджень можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовищ. Отже, ті чи інші властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії , вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.
Психологія безпеки – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають в процесі праці та інших видів діяльності, і психологічні фактори підвищення їх безпеки.
Об’єктом дослідження психології безпеки є різні види предметної діяльності людини, пов’язані з небезпекою.
Предметом дослідження даної області є:
психічні процеси, які породжуються діяльністю і впливають на її безпеку;
психологічний стан людини, який впливає на безпеку її діяльності;
властивості особистості, які впливають на безпеку діяльності.
ВИКОНАТИ САМОСТІЙНУ РОБОТУ: ПСИХОЛОГІЯ БЕЗПЕКИ
Роль центральної нервової системи в забезпеченні життєдіяльності.
До нервової системи відносять головний і спинний мозок, нервові стовбури, нервові вузли, нервові сплетіння і нервові закінчення. Нервова система здійснює пристосування організму до безперервно мінливих умов існування шляхом сприйняття подразнень із зовнішнього і внутрішнього середовища, здійснює аналіз і синтез подразнень, що надійшли і виробляє найбільш доцільні реакції організму як єдиного цілого.
Нервова система людини складається з двох підсистем, що називаються периферійною нервовою системою і центральною нервовою системою.
До складу периферійної нервової системи входять рецептори, аферентні нейрони і нервові вузли:
рецептори – нейрони, що сприймають зовнішні впливи;
аферентні нейрони переносять сигнали від рецепторів до нервових центрів;
еферентні нейрони передають сигнали відповідних реакцій від нервових центрів до ефекторів – виконавчих органів (м’язам або залозам).
До складу центральної нервової системи входять спинний мозок і головний мозок.
Таким чином, периферійна нервова система забезпечує сприйняття зовнішніх впливів, їхню передачу, а також передачу сигналів відповідних реакцій від нервових клітин до ефекторів. Центральна нервова система здійснює обробку інформації про зовнішні впливи і формування сигналів відповідних реакцій.
Таким чином, однією із найважливіших функцій нервової системи є захист організму від небезпеки шляхом аналізу зовнішніх впливів і вироблення відповідних реакцій.
Проявами діяльності нервової системи є рефлекси й емоції.
Рефлекс – неусвідомлена відповідна реакція організму на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Ланцюжок нейронів, що забезпечує рефлекторний акт, називається рефлекторною дугою. Вона містить у собі п’ять ланок: рецептор, аферентний нейрон (нервовий центр), еферентний нейрон і ефектор – м’яз або залозу, що здійснює відповідну діяльність.
Емоція – загальний термін для визначення будь-якого з ряду суб’єктивно переживаних станів (любов, страх, ненависть, жах).
Розрізняють рефлекси умовні і безумовні. Безумовні найбільш прості. Вони уроджені і спадково передаються організму. У їхньому прояві головний мозок не бере участі, тому їх іноді називають спинномозковими рефлексами. Ці рефлекси забезпечують найбільш важливі життєві потреби (здійснення рухів, харчування, оборона, дихальний рефлекси).
Умовні рефлекси формуються на базі безумовних в процесі життєдіяльності і полягають в аналізі і ідентифікації інформації. Умовні рефлекси (навички) можуть бути вироблені шляхом спеціальної підготовки і дозволяють значно підвищити безпеку організму.
Однією з найважливіших функцій нервової системи є захист організму від зовнішніх впливів шляхом їх аналізу, мобілізації резервів організму і формування відповідних реакцій – рефлексів і емоцій.
Вплив біоритмів на рівень індивідуального ризику.
Наука, яка вивчає біологічні ритми, називають хронобіологією. Стан організму, окремих його органів і клітин змінюється, повторюючись через різні проміжки часу. Це стосується всіх живих організмів на планеті.
Працездатність людини найчастіше змінюється. Періоди активності фізіологічних функцій між 10-12 годинами та 16-18 годинами, а з 12 до 14 години і у вечірні години працездатність падає.
Крім того, одні люди краще працюють у першій половині дня (жайворонки), інші ввечері (сови). Жайворонки прокидаються вранці, в першій половині дня почувають себе бадьорими і працездатними, ввечері відчувають сонливість і рано лягають спати. Сови засинають далеко за північ, прокидаються пізно і важко, оскільки найбільш глибокий період сну у них вранці.
Працездатність серцевого м’язу впродовж 24 годин не однаковий:
двічі на добу, близько години дня і дев’яти вечора вона спадає до мінімуму. Тому піддавати себе в цей час всіляким перевантаженням – наприклад продовжений біг або сауна явно не треба.
Сезонні ритми – навесні обмін речовин в організмі більш активний в порівнянні осінніх і зимових місяців. Взимку і весною гемоглобіну в крові більше, а влітку знижується до мінімуму. Кров’яний тиск теж вищий взимку.
Останній місяць перед днем народження людини і другий місяць після – найнебезпечніші дні для тих, хто схильний до серцево-судинних захворювань, а перший місяць від дати народження максимально безпечний.
У кожної людини з моменту її народження діють три ритми: 23-добовий фізичний, 28-добовий емоційний, 33-добовий інтелектуальний. Критичними днями є такі, коли ритми проходять через нуль. Особливо небезпечно коли співпадають критичні дні двох чи тим більше всіх трьох ритмів: знижується реакція, увага, обережність. Так, ще в 30-х роках минулого століття було проаналізовано 1400 нещасних випадків. Було підраховано, що кожні шість з десяти постраждали саме в свої нульові дні. Японські біологи досліджували обставини 153 вуличних пригод, коли постраждали пішоходи. Сто вісім з них, тобто понад 70%, потрапили в халепу в небезпечні для них дні.
Олександр Чижевський зібрав всі історичні дані про появи чуми з 430 року до 1899 і виявив чітку закономірність: в епідеміях чуми і холери, віспи і інфлюенці і інших хвороб проявлявся ритм, котрий повністю відповідав ритму сонячної активності – виникла наука – геліобіологія.
Київські медики в 1966 році опублікували, що інфаркт міокарда помічається частіше всього за 2-3 дні до магнітних бур і через добу після них. Сонячні збурювання впливають на психіку людей. Майже вдвічі збільшується кількість нещасних випадків на дорогах, на підприємствах.
Захисні властивості людського організму.
Людський організм – це сукупність систем тілесних (соматичних) і фізіологічних (кровообігу, дихання, травлення, серцево-судинна, сенсорна, опорно-рухова, нервова тощо).
Еволюція забезпечила людський організм великими резервами стійкості та надійності, що зумовлено цілісністю і взаємодією всіх систем, спроможністю їх до адаптації та компенсації, а також відносно динамічною рівновагою внутрішнього середовища. Про надзвичайно високі резерви організму людини свідчать окремі приклади. Організм людини може витримувати навантаження на порядок більші від тих, які зустрічаються в повсякденному житті, тобто запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10. Щодо людського мозку, то на думку фахівців, його можливості зреалізовуються на 2…6% від потенційних. Якщо серце протягом усього життя людини забезпечує не менше мільярда скорочень, то найсучасніша система, зроблена людиною – не більше десяти мільйонів. Це дає можливість людині як біологічному виду виживати в найскладніших умовах.
Організм людини має імунітет – активний захист тіла від інфекції. Імунна система людини – надзвичайно складна система, функції якої заключаються в захисті тіла від інфекції. Основними діючими елементами цієї системи є лейкоцити, що розвиваються в кістковому мозку і вилочковій залозі.
При виявленні певних чужерідних клітин виникають імунні реакції, бо система навчається розпізнавати білки, які маркірують чужерідні організми і продуціювати певні антитіла (імуноглобуліни), які нападають і знищують їх.
Адаптація – пристосування, зміна чутливості сенсорного рецептора або органу почуттів, що має тимчасовий характер – також важлива властивість людського організму (наприклад адаптація ока до темряви, до яскравого світла тощо).
Світогляд, мораль, духовність і екологічне мислення як визначальні фактори особистої безпеки.
Світогляд – це система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до оточуючої її дійсності і до самого себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.
На безпеку життєдіяльності найбільш впливають два основних типи світогляду – житейський і релігійний. На житейському рівні світогляд визначається безпосередніми умовами життя, праці, що передаються з покоління до покоління. Він існує у вигляді здорового глузду, стихійних несистематизованих традиційних уявлень, а також у вигляді знань і навичок, отриманих освітою.
Мораль регулює поведінку і свідомість людини у всіх сферах суспільного життя – в праці, побуті, в політиці, в науці, в сімейних, особистих, внутрішньо групових, міжкласових і міжнародних відносинах.
Духовність – властивість душі, що складається з переважання духовних, моральних і інтелектуальних інтересів над матеріальними.
Безпека життєдіяльності охоплює гармонійну відповідність особистісного образу світу людини до оточуючої реальності і насамперед до екології. Із минулого відомо, що найстрашнішим злом для навколишнього середовища є забруднення людської свідомості хибними, злочинним ідеями. Суспільства, яким було притаманне хижацьке ставлення до природи, які пропагували зверхність одних націй, класів чи інших груп людей над іншими, як свідчить історія, неодмінно гинули. А щодо нас, то наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства. Для цього треба виховувати екологічну свідомість всього населення Землі.
Вплив характеру й темпераменту людини та її безпеку.
Характер – сукупність найбільш стійких психічних рис особливості людини, які виявляються в її вчинках і діях. Основні риси характеру поділяються на 4 групи:
за відношенням до суспільних явищ і подій: мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм тощо;
за ставленням людини до інших людей: товариськість чи замкнутість, відвертість чи скритність, чуйність чи черствість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;
за ставленням до праці: працелюбність чи лінощі, акуратність чи недбалість, ініціативність чи рутинність, добросовісність чи безвідповідальність;
за ставленням до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість, егоїзм чи альтруїзм.
Темперамент – індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється в силі, швидкості, напруженості і урівноваженості перебігу психічних процесів індивіда, в яскравості та стійкості його емоцій і настроїв.
Холерик – неврівноважений тип нервової системи, характеризується швидкістю дій, сильними почуттями і пристрастями в мові, жестах, міміці. Холерик завжди вважає себе правим, важко визнає свої помилки.
Сангвінік – врівноважений тип нервової системи, характеризується жвавістю, швидкою збуджуваністю та легкою зміною емоцій. Сангвінік товариський, але не є постійним, на нього не можна покластися у скрутну хвилину.
Флегматик – врівноважений тип нервової системи, характеризується поміркованістю, не поспішає у вирішенні проблем. Надійний, не дратівливий, не скаржиться, проте байдужий до інших.
Меланхолік – неврівноважений тип нервової системи, характеризується схильністю до депресії, настроїв суму, пригніченості. Впадає у відчай у надзвичайних і екстремальних ситуаціях, стає нездатним подолати труднощі.
Емоції – це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить, до людей, до їх дій і вчинків, до своєї праці, до самого себе і своїх вчинків. Емоційні переживання завжди супроводжуються певними змінами у фізіологічному стані організму (людина червоніє або блідне, від страху «мурашки по спині забігали», щемить серце, змінюється частота пульсу і дихання: у водія за кермом частота пульсу змінюється від 70 до 145 уд/хв.). Може наступити емоційний стрес, підвищується вміст адреналіну в крові в зв’язку з тим, що починається посилене утворення цукру із глікогену печінки. Це збільшує силу і працездатність м’язів. Емоції – вічні супутники стресу.
Стрес – (англ.. - напруга) – це сукупність захисних фізіологічних реакцій, які виникають в організмі у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів.
Розглядають три фази стресу:
тривога (мобілізація захисних сил);
резистентність (пристосування до важкої ситуації);
виснаження (при тривалому стресі). Може мати місце невроз, захворювання і навіть смерть.
Фобії – (грецькою – страх, бóязнь) – боязнь вогню, боязнь ночі, боязнь крові, боязнь собак, боязнь публічного виступу тощо.
Показником сили темпераменту є здатність нервової системи витримувати великі навантаження, мати витривалість до сильних подразників, що забезпечує самовладання в небезпечних, екстремальних ситуаціях.
Емпатія – це співчуття і розуміння емоцій і почуттів іншої людини.
Егоцентризм - це навпаки, індивід зосереджений на собі і відносно не чуткий до інших;
Гуманність – направленість на благо інших, людяність, чуйність. Саме колективізм, емпатія, гуманність, взаєморозуміння, взаємодопомога створюють прекрасний психологічний клімат в колективі.
Лекція 4. Роль сприйняття оцінці небезпек (2 години).
План.
Оцінка небезпечних факторів середовища за допомогою аналізаторів.
Закон Вебера-Фехнера.
Характеристика зорового аналізатора.
Характеристика слухового аналізатора.
Інші аналізатори.
Основні методи боротьби з шумом.
Вплив вібрації на організм людини.
Оцінка небезпечних факторів середовища за допомогою аналізаторів.
Людина отримує різноманітну і невичерпну інформацію про навколишній світ завдяки функціям аналізаторів. Їх зараз розрізняють вісім: зоровий, слуховий, вестибулярний, смаковий, нюховий, шкіряний, руховий і вісцеральний (внутрішніх органів).
З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Отримана інформація передається в мозок людини: він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам.
Аналізатори – це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.
Структура будь-якого аналізатора: рецептор, в якому виникає процес збудження від подразника; від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему до певної ділянки кори головного мозку. Кожний аналізатор реагує тільки на свій адекватний подразник
Психофізіологічні властивості аналізаторів:
надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників;
наявність абсолютної диференційної та оперативної межі чутливості до подразника;
здатність до адаптації;
спроможність тренування;
здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;
перебування в наступній взаємодії один з одним.
Закон Вебера-Фехнера.
Німецький фізіолог Вебер і фізик Фехнер вивчали феномен чутливості. Абсолютна межа чутливості має нижній рівень – це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість, і верхній рівень, коли максимальна величина подразника ще не викликає в людини біль. Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відкрити його зміну (так званий поріг чутливості). Саме це положення і покладено в основу психофізичного Закону фізіології Вебера-Фехнера:
де
- інтенсивність або сила відчуття;
- розмір чинного подразника;
- коефіцієнт пропорційності;
- константа.Характеристика зорового аналізатора.
Понад 90% інформації про зовнішній світ ми дістаємо через зоровий аналізатор, бо він найбагатший за всі інші. Особливо він має велике значення для водіїв. Проведена в Німеччині перевірка зору у водіїв безпосередньо на місці ДТП показала, що водіїв, винних в аваріях через дефекти зору в 5-6 разів більше, ніж водіїв з нормальним зором. Наше око чутливе до електромагнітної енергії.
Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці відповідно до стандарту 12.04.026.76 встановлено чотири сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений і синій.
Червоний колір сигналізує про безпосередню безпеку. В червоний колір фарбують кнопки «стоп», огородження, електрошафи, трубопроводи з гарячим паром: водою, ємності з горючими речовинами.
Жовтий застосовується для попередження небезпеки: фарбуються рухомі частини обладнання, балони зі світильним газом, огородження рухомих деталей сільськогосподарських машин, борти електрокарів.
Зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме так, а синій – для вказівних знаків.
Кольори по-різному діють на психіку людини, викликають певні емоції. Психологи і фізіологи виявили, що зелений діє заспокійливо на нервову систему, знімає головний біль, втому, дратівливість, червоний збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує працездатність; жовтий викликає хороший настрій, стимулює мозкову діяльність; фіолетовий покращує роботу серця, судин, легенів, цей колір збільшує витривалість організму; жовтогарячий підвищує настрій, тому незамінний у стресових ситуаціях, чорний – похмурий, важкий, знижує настрій; білий – холодний.
Гігієна освітленості потребує, щоб освітлення було рівномірним і досить сильним, не створювало яскравості і блиску в полі зору працюючих, відповідало до Правил техніки безпеки.
Для гігієнічної оцінки умов праці використовуються світлотехнічні одиниці: світловий потік (в люменах), освітленість (в люксах), яскравість (в канделах на квадратний метр) поверхні.
Орган зору людини здатний бачити об’єкт при освітленні від 0.1 до 100000 лк.
4. Характеристика слухового аналізатора.
Слуховий аналізатор людини сприймає звукові коливання і є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. Наше вухо реагує на механічні впливи від коливання повітря, що діють із певною частотою і періодичною появою областей високого і низького тиску і сприймаються нами як звуки.
Вухо є допоміжним апаратом периферичної частини аналізатора. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремена) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання). Нервові імпульси від звукових рецепторів надходять по слуховому нерву у головний мозок.
Людина може чути звуки з коливанням в діапазоні від 16 до 20 тис.Гц. Коливання нижче 16 Гц називаються інфразвуком, а понад 20 тис.Гц – ультразвуком.
За одиницю вимірювання інтенсивності звуку прийнято децибел (дБ), тобто 0.1 Бела.
Рівень шуму від різних джерел у дБ:
вибух снаряду – 170,
блискавка – 130,
відбійний молоток – 120,
рок-музика – 110, больові відчуття мають місце при інтенсивності 120дБ
у вагоні метро – 100,
звичайна розмова – 65,
шепіт в 1 метрі – 20.
Вплив шуму на організм людини:
Інтенсивний шум – акустичний стрес, який призводить не тільки до порушення слухового аналізатора, але і до захворювань внутрішніх органів та нервової і ендокринної систем. Це гіпертонічна і ішемічна, виразкова хвороба.
5. Інші аналізатори.
Вестибулярний – з його функціонуванням пов’язані відчуття положення і переміщення тіла в просторі, а також відповідні їм реакції з боку скелетної мускулатури і внутрішніх органів.
Смаковий – смакові відчуття людини являють собою наслідок складного комплексу фізико-хімічних, нейрофізіологічних та психологічних процесів, які мають виняткову біологічну значущість у нашому житті.
Нюховий аналізатор – аналізує запах, а це суб’єктивний образ одного з явищ реальної дійсності, яке полягає в дії молекул легких речовин на орган нюху. Аналізатор дозволяє розрізняти запахи і визначати викиди шкідливих речовин, дим тощо і дає інформацію про небезпеку.
Шкірний або тактильний аналізатор – аналізатор відіграє виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. При втраті зору і слуху людина з допомогою тактильного аналізатора може чути, читати, тобто діяти і бути корисним суспільству. Особливо важлива інформація про температуру навколишнього середовища, електричний потенціал і навколишні предмети.
Температурно-сенсорну систему розглядають як частину шкірного аналізатора завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідникових шляхів, що передають нервовий імпульс до центральної нервової системи у її вищий відділ – до кори головного мозку, де і формується відчуття. При високій температурі зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій навпаки.
Руховий – м’язова рухова активність практично безперервно супроводжує всі вияви людської діяльності. Коли людина рухається, спокійно стоїть, сидить і навіть лежить чи спить, її скелетна мускулатура не буває ніколи в стані цілковитого спокою.
Аналізатор внутрішніх органів або вісцеральний – на відміну від зовнішніх аналізаторів визначає небезпеки прихованого, неявного характеру, пов’язаного з внутрішнім середовищем організму (кров’ю, лімфою, тканинною рідиною, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість. Про цю властивість, що називається гомеостазом, ми вже згадували в лекції 3 п.2.
Зовнішнє і внутрішнє середовище діалектично єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.
Вісцеральний аналізатор сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але й про діяльність внутрішніх органів людини. Внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів.
6. Основні методи боротьби з шумом.
- у джерелі виникнення;
- конструктивними заходами – озеленення території, вдосконалення конструкцій двигунів машин та вузлів, зменшення частоти обертання деталей, вузлів, заміна механічних передач гідроприводом, застосування мало шумних підшипників, застосування малошумних тертьових деталей, удосконалення індивідуальних засобів захисту;
- технологічними заходами: удосконалення технологічних процесів виготовлення деталей, підвищення точності та чистоти обробки деталей, забезпечення встановлених допусків і посадок, співвісності валів, поліпшення якості складання вузлів;
- експлуатаційними заходами – виконання щозмінного технічного обслуговування та регулювання, своєчасне проведення ремонтів і технічного обслуговування, зменшення спрацювання, усунення перекосів осьових люфтів, установка демпфіруючих ланцюгів, своєчасне регулювання та змащування з’єднувальних деталей.
Заходи боротьби з шумом на шляху його поширення: розміщення джерел шуму відносно оператора машини, дистанційне керування машинами, повна автоматизація процесів, звукоізоляція за допомогою кожухів, встановлення звукоізолюючих кабін, постів і екранів, встановлення глушників шуму.
Заходи боротьби з шумом за допомогою організаційних та методичних заходів: раціональний режим праці, суміщення шумних і безшумних робіт, приймання теплих душів і ванн, повноцінний сон і відпочинок, медичний відбір за професійною придатністю, періодичний медичний огляд, експертиза працездатності в умовах шуму, раціональне харчування, вітамінна їжа.
Індивідуальні заходи захисту від шуму: протишумові тампони, втулки, навушники, шумозахисні шоломи, протишумовий одяг.
7. Вплив вібрації на організм людини.
Не менш важливе значення для здоров’я і самопочуття людини має вібрація.
Вібрація – це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс.
Часто вібрації супроводжуються почутим шумом.
Вібрація впливає на центральну нервову систему, шлунково-кишковий тракт, вестибулярний апарат, викликає запаморочення, оніміння кінцівок, захворювання суглобів, може викликати струс мозку.
Тривалий вплив вібрації викликає професійне захворювання – вібраційну хворобу.
Локальна вібрація зумовлена коливаннями інструмента і устаткування, що передаються до окремих частин тіла.
Загальна вібрація передає коливання всьому тілу від механізмів через підлогу, сидіння або робочий майданчик.
Найбільш небезпечна частота загальної вібрації 6-9Гц, оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, що призводить до ушкодження внутрішніх органів.
Резонансна частота серця, живота і грудної клітки – 5Гц, голови – 20Гц, центральної нервової системи – 250Гц, частоти сидячих людей складають від 3 до 8Гц.
Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота ƒ(Гц), амплітуда зсуву А(м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість V (м/с); коливальне прискорення а (м/с2).
У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламентуються нормативними документами. Зниження впливу вібрації досягається зменшенням у джерелах утворення, ізоляцією і віброізоляцією, вібропоглинанням, евакуацією персоналу з зони вібрації.
Розділ 3. СЕРЕДОВИЩЕ В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА-СЕРЕДОВИЩЕ».
Лекція 5. Середовище життєдіяльності і його негативні фактори (2 години).
План.
Безпека системи «людина-середовище».
Ноосфера.
Класифікація негативних факторів. Поняття ГДК.
Вплив шкідливих факторів на здоров’я людини.
Методи та технічні засади визначення й оцінки рівня негативних факторів середовища.
Література: [1, 2, 3, 6, 7]
Людина є одним з елементів системи «людина-середовище» і активно впливає на всю систему. У процесі розвитку людства між людиною і навколишнім середовищем установилася деяка рівновага. Це відбулося тому, що система «людина-середовище», як і будь-яка велика система відповідно до законів системотехніки прагне до стабільності. Будь-який вплив елементів системи один на одного, що порушує стабільність системи, варто вважати шкідливим. Отже, безпечним може вважатися стан найвищої стабільності системи, тобто такий стан, при якому виключені шкідливі впливи елементів системи один на одного.
На організм людини діють безперервно змінювані чинники навколишнього середовища. Проте ці зміни не спричиняють захворювання, бо організм людини пристосовується до них. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага, захворювання виникає лише тоді, коли ця рівновага порушується, тобто на людину діють чинники навколишнього середовища, незвичні за силою і якістю.
Безпека життєдіяльності вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина-життєве середовище». Ця система є частиною Всесвіту, де перебуває в даний час людина і функціонують її системи життєзабезпечення.
Життєве середовище складається з трьох компонентів:
- природне середовище (земний грунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо). До небезпек природного середовища слід віднести екологічні катастрофи, стихійні лиха, аномальні прояви матеріальних чинників – хімічних, фізичних (абіогенних) та біологічних (біогенних), аномальних чинників, що спричиняють екстремальні умови (температура, вологість, тиск тощо);
- соціальне, соціально-політичне (форми спільної діяльності людей, єдність способу життя). До небезпек слід віднести війни, тероризм, злочинність, криміногенні ситуації, конфлікти, стреси, нервові зриви, психічні розлади тощо. До соціальних небезпек відносяться також наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління, суїцид.
- техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо). Техногенне середовище характерне величезною кількістю небезпек в результаті катастроф, аварій, шкідливих викидів, з якими ми познайомимося в окремій лекції.
Техногенне середовище поділяють на побутове та виробниче.
Побутове середовище – це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд культурного і спортивного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Характеризується розміром житлової площі, ступенем водопостачання, газифікації, електрифікації, наявністю центрального опалення, розвитку громадського транспорту тощо.
Виробниче середовище – це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Характеризується видами продукції і економічними показниками. Крім цього, є параметри, які визначають умови праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочих місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засіб захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.
Ноосфера.
Екологічна характеристика життєдіяльності.
Французький учений Ж.Лабейрі підрахував, що тільки і період з 1975 по 1990 рр. людина посилила експлуатацію природних ресурсів у тисячу разів, а військова міць зросла в мільйон разів. Сьогодні людина не лише використовує всі елементи таблиці Менделєєва, а й створює такі, яких раніше не було на Землі, наприклад плутоній. Усе, добуте з надр Землі, людина розсіює на величезних просторах, колосально прискорюючи переміщення хімічних елементів у біосфері Землі, порушуючи традиційні біогеохімічні цикли, що складалися протягом мільйонів років. Запаси, які природа накопичувала протягом цілих геологічних періодів, людина розтратила за лічені десятиліття. Натомість вона вносить у природу нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. Безтурботність людства базується на екологічній безграмотності і невігластві. Суспільство продовжує застосовувати такі методи одержання потрібного продукту (металу, хліба тощо), які забезпечують вихід у кращому разі 1-2% сировини, а решта в зміненому, екологічно спотвореному стані повертається в біосферу у вигляді відходів.
Людина повинна дихати, й притому чистим повітрям, а нині чистого повітря на планеті немає ніде.
Нам потрібно пити чисту воду, а сьогодні на планеті немає абсолютно чистої води.
Нам треба їсти, а врожайність ґрунтів знижується через постійне забруднення промисловими викидами, нерозумну меліорацію.
Перед людством постала реальна загроза деструкції механізмів підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства.
Ноосфера як наступний етап розвитку людства.
Ноосфера (з грецьк. – «сфера розуму»). Цей термін виповнив змістом і розвив В.І.Вернадський. Зміст його концепції такий: впливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Це означає, що у ноосфері визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини. Досягнувши певного ступеня могутності, людське суспільство, його розум й мудрість стануть основним гарантом подальшого розвитку.
Умови, які необхідні для створення ноосфери:
людство має стати єдиним в економічному та інформаційному відношеннях;
ноосфера – явище всепланетне, тому людство повинно прийти до цілковитої рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри й інших відмінностей;
ноосфера не може бути створена до припинення війни між народами;
у людства просто немає іншого виходу, як перейти до розумного, виваженого господарювання на своїй планеті.
Класифікація негативних факторів. Поняття ГДК.
ГДК – гранично допустима концентрація – це максимальна кількість небезпечних речовин в одиниці об’єму чи ваги, яка при щоденному впливі протягом необмеженого тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень, а також наступних негативних змін у потомстві. Також використовується термін ГДР – гранично допустимий рівень небезпеки.
За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки: надзвичайно небезпечні, високо небезпечні, помірно небезпечні, мало небезпечні.
По токсичній дії шкідливі речовини поділяють на:
кров’яні отрути, які гальмують здатність гемоглобіну до приєднання кисню (СО, бензол, сполуки ароматичного ряду тощо);
нервові отрути (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн тощо);
подразнюючі отрути, що вражають слизові оболонки, шкіру, дихальні шляхи і легені (аміак, сірчана та соляна кислота, луги);
печінкові отрути (спирти, дихлоретан, чотири хлористий вуглець);
алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини);
канцерогени, що утворюють злоякісні пухлини (бензопірен, каміновугільна смола);
мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та інші речовини);
Вплив шкідливих факторів на здоров’я людини.
Здоров’я людини залежить від багатьох факторів – кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування і їх цінності, соціально-економічних умов, а також стану медицини.
Негативними чинниками способу життя є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і фізичне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгоди в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.
Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природно-кліматичні умови, висота місцевості, інтенсивність випромінювань, переміщення повітря, атмосферний тиск, вологість повітря тощо.
На здоров’я людини впливає біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді метаболізму, (вся енергія і матеріальні перетворення, що виникають в живих клітинах) рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.
Суттєво на стан здоров’я населення впливають чинники соціального середовища: демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації, урбанізація, конфлікти тощо.
Негативні фактори викликають такі захворювання: онкологія, серцево-судинні, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.
Методи та технічні засади визначення й оцінки рівня негативних факторів середовища.
Механічні фактори. До них відносяться шум, вібрації, ультразвук, інфразвук.
Для вимірювання шуму і вібрації використовують вимірювач шуму і вібрації. Нормами передбачаються робочі зони з рівнем звуку, що перевищують 85дБА (вимірюються по шкалі Δ шумоміра) позначати спеціальними знаками, а працюючих забезпечувати індивідуальними засобами захисту. Забороняється навіть короткочасне перебування у зоні з октавним рівнем тиску, що перевищує 135дБ у будь-якій октавній смузі.
Термічні фактори. Під впливом високих температур відбувається коагуляція білків шкіри. Шкірні клітини гинуть і піддаються некрозу. Чим вища температура травмую чого агента і довша його дія, тим глибше ураження шкіри. Розрізнюють 4 ступені опіків.
І ступінь – стійка гіперемія, ІІ ступінь – відшаровування епідермісу й утворення пухирів, ІІІ ступінь - вигоряння власне шкіри (дерми): ІІІа – вершневі шари, ІІІб – глибокі, ІV ступінь – вигоряння шкіри і глибше лежачих структур. Опіки І-ІІ ступеня гояться без утворення рубців, опіки ІІІ ступеня супроводжуються рубцюванням. При опіках ІV ступеня може настати обвуглення і некроз кінцівки, що вимагає ампутації. Термічні опіки можуть виникати від відкритого вогню, електричного струму, нагрітих поверхонь; від дії ЕМП тощо.
Електромагнітні поля і випромінювання включають в себе сонячну активність (магнітні бурі), сонячне інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове, рентгенівське та φ
-випромінювання, а також техногенні ЕМП-радіо, телецентри, ретранслятори, засоби радіозв’язку, лінії електропередач, особливо високовольтні, а також різні електроустановки і електротранспорт, персональні комп’ютери. ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль з параметрами: довжина хвилі, частота коливань і швидкість розповсюдження.
У результаті дії на організм людини електромагнітних випромінювань в діапазоні 30 кГц – 300 МГц спостерігається: загальна слабкість, підвищена втома, сонливість, порушення сну, головний біль та біль в ділянці серця. З’являється роздратованість, втрачається увага, сповільнюються рухово-мовні реакції. Виникає ряд симптомів, які свідчать про порушення роботи окремих органів – шлунку, печінки, підшлункової залози. Погіршуються харчові та статеві рефлекси, діяльність серцево-судинної системи, змінюється склад крові. Підвищується кров’яний тиск, з’являються трофічні явища – випадання волосся, ламкість нігтів.
Для збереження здоров’я необхідно обмежувати час перебування людей в зоні впливу електростатичного та електромагнітного полів.
Ступінь впливу ЕМВ залежить від інтенсивності. Так, при інтенсивності близько 20 мкВт/см2 починає проявлятися явна реакція на опромінення. Випромінювання інтенсивністю 100 мВт/см2 викликають стійку гіпотонію, стійкі зміни серцево-судинної системи, двосторонню катаракту і дуже швидку втрату зору.
Іонізуюче випромінювання - під його впливом з нейтральних молекул та атомів утворюються іони. В біологічних структурах клітини викликає іонізацію і хімічні реакції. В організмі виникають хімічні, фізичні та біологічні процеси. Розрізняють квантове (електромагнітне) та корпускулярне іонізуюче випромінювання:
квантове:
ультрафіолетове, яке генерується внаслідок зміни стану електронів на зовнішніх оболонках атома;
рентгенівське – генерується внаслідок зміни стану електронів на внутрішніх оболонках атомів;
гамма-випромінювання генерується збудженими ядрами атомів та елементарними частками;
корпускулярне:
альфа-випромінювання - це потік позитивно заряджених часток – атомів гелію, що виникають під час розпаду радіоактивних ізотопів;
бета-випромінювання – це потік електронів чи позитронів, які випромінюються атомними ядрами при бета розпаді радіоактивних ізотопів;
потоки часток – це потоки нейронів чи протонів, що виникають під час ядерних реакцій;
Кількісною характеристикою джерела випромінювання є активність. За одиницю активності прийнятне одне ядерне перетворення за секунду (розпад/с) = 1 бетрель. Позасистемна одиниця є кюрі: 1Кю = 3.77·1010 Бк.
Одиниця активності Кю дорівнює 1 г радію, але для урану-238 – 3 тони.
У результаті аварії на ЧАЕС сумарний викид радіоактивності становить 5·107Кю, тобто майже 1.9·1018 Бк, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих на Хіросіму.
Міра дії іонізуючого випромінювання залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання:
експозиційна доза для повітря – вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна доза – рентген (Р); 1Кл/кг = 3.88 х 103 Р;
поглинута доза для одиниці і маси речовини – вимірюється в греях Гр (1Гр = 1Дж/кг); позасистемна одиниця – рад (1рад. = 0.01Гр = 0.01Дж/кг);
еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв); 1Зв = 1Дж/кг (для рентгенівського
, β-випромінювання). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1бер = 0.01Зв.Біологічна дія іонізуючих випромінювань.
Особливості дії на організм людини:
органи чуття не реагують на випромінювання;
малі дози накопичуються в організмі (кумулятивний ефект);
випромінювання викликає генетичний ефект;
різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання.
Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей уражається більше клітин ніж у дорослих.
Гранично допустима доза (ГДД) для людей становить 2бер на рік.
ХІМІЧНІ ФАКТОРИ НЕБЕЗПЕКИ.
Загальна характеристика хімічних речовин:
Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:
промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники), є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);
отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);
лікарські препарати;
хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;
хімічна зброя.
Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.