„Управлінські аспекти організаційно економічного механізму імпорту сільськогосподарської техніки в Україну”

Вид материала

Документы

Содержание Рис. 2.5 Непрямий метод зовнішньоекономічних операцій Розділ 3. основні шляхи підвищення ефективності імпорту сільськогосподарської техніки в україні

Подобный материал:

• Теоретико-методичні засади організаційно-економічного механізму санації підприємств, 489.67kb.
• Методологічні засади формування організаційно-економічного механізму функціонування, 264.13kb.
• «Кримський інженерно-педагогічний університет», 340.23kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Зміст вступ розділ поняття та структура економіко-правового механізму забезпечення, 1038.16kb.
• Тернопільська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної, 45.16kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Сторони стосовно недоцільності застосування антидемпінгових заходів щодо імпорту, 206.12kb.
• С. Г. Давтян " " квітня 2010 року, 327.8kb.
• Індекс усвідомлення екологоорієнтованої компетенції як елемент механізму оцінки організаційно-економічної, 385.93kb.

Рис. 2.5 Непрямий метод зовнішньоекономічних операцій

Тут потрібно зауважити, що розвиток економіки тісно залежить від зовнішньоекономічної діяльності та її конкурентоспроможності. Справедливо зауважити, що цілком обґрунтоване прагнення держави збільшити експорт, а не імпорт товарів, можна розглядати і як парадокс – нація свідомо прагне віддавати товари, а не отримувати їх. В умовах відкритої економіки зовнішні фактори впливають на виробництво, рівень доходів і зайнятість всередині країни і, таким чином, з допомогою зовнішніх чинників можна впливати на макроекономічну рівновагу. Експортні товари дійсно споживають громадяни зарубіжних країн, експорт дає поштовх росту національного виробництва, доходу і зайнятості. Експорт діє як складова витрат поряд з споживанням, державними витратами, точніше він збільшує попит. Більшому обсягу витрат відповідає більш високий рівень збалансованості обсягу виробництва. Отже ріст експорту може збільшувати національний доход. Імпорт теж можна розглядати як функцію національного доходу. Мова йде про те, що на товари, котрі імпортуються, вимагається витрачати частину виробленого в країні національного доходу, стимулюючи цим самим виробничу активність в іншій країні. Таким чином, імпорт, збільшуючи кількість товарів, приводить до скорочення витрат на виробництво всередині країни.

Майже всі види товарів, що завозяться на Україну накладаються імпортним митом, за винятком деяких товарів, наприклад (фунгіциди, карналіт, сильвініт). Тоді, як податок на добавлену вартість та митний збір стягується на всі товари без винятку (таб.2.4).

Коли розглядати покупку сільськогосподарської техніки, то вартість її, в залежності від видів зростає від 25 до 50 і більше відсотків. Засоби захисту рослин та добрива в межах 30%. На всі імпортні товари потрібна сертифікація, карантинний та радіологічний контроль, що потребує додаткових витрат.

Для аграрних підприємств, щоб купити імпортні товари, потрібно сплатити їх вартість та всі митні платежі, а на це необхідні фінансові ресурси. На даний час господарства не мають грошей, а обмеженість в довгостроковому кредитуванні не дає можливості фінансувати потреби господарств. Одним із виходу в даній ситуації – є короткострокове кредитування для договору купівлі-продажу імпортних товарів.


Таблиця 2.4

Основні платежі на ввезення імпортних товарів на Україну

Назва товарів	Мито		ПДВ, %	Митний збір, %
	Пільгове, %	Повне, %
Плуги, борони, культиватори	20	40	20	0,2
Розкидачі, садильні машини	2	5	20	0,2
Сівалки, бурякозбиральна техніка	5	10	20	0,2
Зернозбиральні комбайни	10	20	20	0,2
Трактори потужністю: не <18 квт.; від 35 до 37 та понад 90 квт.	25	40	20	0,2
Трактори потужністю: від 18 до 25; від 37 до 59; 59 до 75 квт.	10	20	20	0,2

Джерело: Державний інфомаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків


Для прикладу, розглянемо розрахунок купівлі імпортного зернозбирального комбайна на Україну, прямим і непрямим методами. Вартість зернозбирального комбайна Кейс-2366 (Німеччина) – 210 тис. дол. США. З рахунком виплати імпортного мита (10%) – 21 тис. дол. США, (з 210000+21000=231000 - ПДВ (20%) – 46,2 тис. дол. США, митного збору (0,2%) – 420 дол. США загальна вартість комбайна (без врахування перевезення) складає 210000 + 21000 + 46200 + 420 = 277620 дол. США. Послуги експедиційної фірми може скласти максимум 8800 дол. США (це при самому дорогому варіанті – німецький перевізник), при використанні вітчизняного перевізника ця цифра може зменшитись до 5 тис. дол. США, близько (5%) вартості комбайна складе: сертифікація, карантинний та радіологічний контроль, інші витрати – 10500 дол. США. Тоді прямим методом вартість комбайна буде становити 277620 + 5000 + 10500 = 298120 дол. США. В процентному співвідношенні вартість техніки від продавця до покупця зросла (згідно співвідношення 210000 – 100%, 298120 - х) на 41,96%. Тоді, як непрямим методом, вартість імпортного комбайна зросте ще на відсотків 8-12, в залежності які свої і тереси закладе посередник. А загальна вартість комбайна перевищить 50%.


РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІМПОРТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНІ


3.1. Пріоритети технічної політики в аграрному секторі України


Машинно-технологічне забезпечення аграрного сектору є головним чинником підвищення ефективності галузі. Його функціонування в технологіях виробництва визначає конкурентоспроможність продукції.

Завдяки відновленню машинно-технологічної бази, передбачається в 2015 р. виробити: зерна — 46 млн. т, цукрових буряків — 24–25, насіння соняшнику — 3,5–3,6, картоплі — 18–19, молока — 18, м’яса — 4,7–4,8 млн. т, яєць —13–14 млрд. штук [46].

Першопричиною негараздів з технічним забезпеченням стало різке зростання диспаритету цін між технікою та сільськогосподарською продукцією, знецінення в результаті грошової реформи основних засобів, недосконала амортизаційна політика. Амортизації, нарахованої на весь наявний в господарстві МТП, не вистачає, щоб купити один трактор.

Поява на ринку України зарубіжної техніки загострила проблему якості, особливо вітчизняної техніки. Без кардинального вирішення цієї проблеми вітчизняне сільгоспмашинобудування втратить позиції на ринку держави.

Невирішеними залишаються проблеми створення виробництва тракторів високої потужності, економічних двигунів для мобільної сільськогосподарської техніки, не вирішено питання розроблення уніфікованої елементної бази, не здійснено перехід на нові принципи побудови конструкцій машин на блочно-модульній основі.

Прискорення технічного переозброєння сільськогосподарського виробництва вимагає впровадження енергонасичених тракторів потужністю 250-300 кінських сил, переходу на модульно-блочну конструкцію машин з використанням в якості енергетичних засобів потужних інтегральних тракторів. Не вистачає універсально-просапних тракторів. Те ж саме стосується і виробництва тракторів для фермерських та се­лянських господарств потужністю 25-50 кінських сил типу ХТЗ-2511, ХТЗ-5020. Експлуатація 60 тис. парку тракторів типу Т-150 та нового покоління ХТЗ вимагає раціонального їх завантаження не лише на обробітку ґрунту, а й на збиранні кормових культур, цукрових буряків. Необхідно передбачити розробку і впровадження типорозмірного ряду відповідних причіпних машин.

Крім того, відсутність вітчизняного двигунобудування, використання застарілих марок двигунів з великими витратами палива (питомі витрати палива на 15-20% більші ніж у зарубіжних аналогах), встановлення різноманітних двигунів закордонного виробництва ускладнюють їх експлуатацію, проведення ТО і поточного ремонту.

Сучасний стан із впровадженням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур потребує впровадження широкозахватних комбінованих агрегатів, нових робочих органів та їх комбінацій. В той же час перехід на сучасні технології посіву потребує розробки та налагодження виробництва високопродуктивних сівалок, в першу чергу для посіву зернових з можливістю проведення якісного їх посіву за різних умов попереднього обробітку ґрунту, посіву цукрових буряків, кукурудзи та соняшнику. Технічного переозброєння потребує техніка для збирання цукрових буряків. За наявності двох потужних спеціалізованих заводів (м. Дніпропетровськ, м. Тернопіль) виробляються лише прості одно операційні агрегати, до мають низьку продуктивність, потребують значної кількості одночасної ро-5оти енергетичних засобів та зорієнтовані на виробництво цукрових буряків а невеликих площах при незначній та середній врожайності. Використання таких машин призводить до значного росту собівартості цукросировини та стримує розвиток галузі буряківництва. Машини, що виробляються протягом 30 років, не можуть істотно покращити ситуацію у зв’язку з високою ресурсо- та енергозатратністю таких технологій збирання. Що стосується машин для вирощування та збирання таких культур, як ;картопля, льон, хміль, овочі, то їх :серійне виробництво відсутнє.

Досвід тракторо-комбайнобудівних заводів наших сусідів Росії і Білорусії свідчить, що для того, щоб конкурувати на внутрішньому і зовнішньому ринках, при створенні нових зразків техніки вони використовують двигуни, гідравліку га трансмісії відомих світових виробників. Такий підхід дозволяє протягом 2-3 років створити надійну сучасну техніку, розвиваючи при цьому власне виробництво і поставляючи на ринок надійні машини. Необхідно спільно з науковцями на вітчизняних заводах оговорювати не окремі зразки машин, а високоефективні комплекси, які могли б реалізувати сучасні технології виробництва основних культур. Такі комплекси повинні пройти перевірку в різних регіонах і при їх ефективності широко впроваджуватись у сільськогосподарське виробництво [47].

Основним засобом досягнення цих результатів стане застосування прогресивних технологій виробництва продукції, забезпечених ефективною машинно-технологічною базою. Провідним фактором інтенсифікації виробництва продукції і забезпечення її конкурентоспроможності буде рівень продуктивності праці, який слід збільшити втроє-вчетверо.

Для цього потрібно:

 зосередити виробництво сільгосппродукції у великих агропромислових корпораціях із закінченим циклом виробництва, в складі яких на договірних засадах об’єднаються виробники сільгосппродукції та її переробники;

 модернізувати вітчизняне сільгоспмашинобудування, забезпечивши його інтегрування з провідними машинобудівними фірмами Західної Європи, створити та організувати виробництво на цій основі високопродуктивної надійної техніки нового покоління;

 забезпечити формування  сільгосптоваровиробниками раціональної структури машинно-тракторного парку з урахуванням грунтово-кліматичних умов, виробничої спеціалізації та обсягів робіт;

 забезпечити раціональні форми організації механізованих польових робіт, їх технологічне та технічне обслуговування, високу якість і економічність на основі спеціалізації і кооперації у використанні ресурсів;

 підвищити ефективність управління виробництвом на основі прогресивних методів планування та організації праці, економічних важелів стимулювання її високої продуктивності й інформаційного забезпечення;

 організувати ефективну ринкову систему ресурсного та сервісного забезпечення аграрних підприємств із використанням наявної інфраструктури технічного сервісу;

 забезпечити надійне енергопостачання сільськогосподарських об’єктів і соціально-побутових потреб сільських населених пунктів.

Щоб сільгосптоваровиробники сформували раціональну структуру машинно-тракторного парку і довели його кількісний склад до рівня технологічної потреби, впродовж 10–12 років потрібний щорічний обсяг інвестицій у сумі 14–15 млрд. гривень.

 Крім того, слід істотно підвищити технічний рівень вітчизняної техніки. Для цього доцільно створити спільно із західноєвропейськими фірмами підприємства з виробництва сучасної елементної бази та компонентів конструкцій машин, насамперед дизельних двигунів внутрішнього згоряння, гідросистем, приводних пасів, засобів автоматизації режимів роботи.

Іншим важливим завданням сучасного етапу розвитку аграрного сектору є призупинення катастрофічного зменшення кількісного складу наявного машинно-тракторного парку завдяки відновлювальним ремонтам з частковою модернізацією основних видів сільськогосподарської техніки.

На ці потреби знадобиться 2,2–2,5 млрд. грн. щороку. Але тільки за таких умов можна буде найближчим часом вивести з експлуатації 30–40% техніки, що відпрацювала свій амортизаційний термін.

Модернізація тракторів і комбайнів із встановленням на них нових вузлів і агрегатів подовжить строк їх експлуатації на 5–6 років і забезпечить виконання ними в цей період близько 50–60% обсягів механізованих робіт із вдвічі-втричі меншими затратами, ніж у разі придбання їх нових аналогів [53].

Важлива складова вирішення проблеми технічного забезпечення аграрного сектору — розвиток системи сервісного забезпечення сільськогосподарської техніки.

Правовою засадою організації робіт із технічного сервісу є Закон України “Про захист прав покупців сільськогосподарських машин”. Згідно з вимогами цього Закону, виробники машин організовують технічно-сервісні роботи, а також виробництво і постачання належної кількості та асортименту запасних частин, обмінних вузлів і агрегатів упродовж усього строку виробництва машин, а після зняття їх із виробництва — впродовж наступних 10 років.

Для цього виробники машин створюють фірмову мережу підприємств технічного сервісу, яка забезпечує підготовку машин до продажу, гарантійне та післягарантійне технічне обслуговування та усунення несправностей, навчає правил ефективного використання машин.

Підприємства-виробники сільгосптехніки забезпечують підприємства технічного сервісу нормативною документацією з ремонту і технічного обслуговування машин, комплектують їх відповідним ремонтно-технологічним обладнанням, навчають робітників і спеціалістів.

Міністерство промислової політики України розробляє й реалізує економічні та правові засади формування й розвитку ринку сільгосптехніки та обладнання.

Результативність технічної політики в аграрному секторі з впровадження досягнень науково-технічного прогресу, збереження та ефективного використання наявного в аграрному секторі інженерно-технічного потенціалу значною мірою залежить від управлінських рішень, координації дій, їх інформаційного забезпечення. Тому актуальними є маркетингові дослідження, підготовка кадрів, створення єдиного інформаційного простору й бази даних із використанням сучасних комп’ютерних технологій та оргтехніки, наближення їх до сільгосптоваровиробників.

Поширювачами інженерно-технічних інновацій будуть висококваліфіковані фахівці з питань раціонального комплектування та організації ефективного використання машинно-тракторного парку, вдосконалена система підготовки та підвищення кваліфікації інженерно-технічних спеціалістів і механізаторів.

Ситуація, що склалась в аграрному секторі з його технічним забезпеченням, потребує державної підтримки та невідкладних організаційно-економічних заходів. Під час їх здійснення треба забезпечити перехід від неефективних програм в аграрній сфері до прозорих адресних схем підтримки безпосередніх виробників сільгосппродукції.

Щоб зупинити сповзання аграрного виробництва до повного занепаду, конче потрібно:

 розробити й реалізувати нормативно-правові засади формування ринку матеріально-технічних ресурсів, урегулювати питання технічної політики;

 забезпечити в повному обсязі виконання Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”;

 переоцінити основні засоби виробничого призначення, встановити їх на рівні, еквівалентному вартості їх сучасних аналогів;

 урегулювати амортизаційну політику щодо порядку нарахування та обліку амортизації на сільськогосподарську техніку та її дальше цільове використання для просування на ринок вітчизняної техніки;

 створити фонд відновлення машинно-тракторного парку завдяки відрахуванню до нього частки коштів від експорту сільськогосподарської продукції та митних зборів на імпорт сільськогосподарської техніки та її комплектуючих;

 удосконалити систему державного цільового кредитування технічного переоснащення аграрних підприємств;

 урегулювати ринок матеріально-технічних та енергетичних ресурсів для аграрного виробництва, вдосконалити лізингову торгівлю;

 вдосконалити систему комплектування машинно-тракторного парку аграрного сектору та форм його використання, в тому числі створити обслуговуючі кооперативи;

 запровадити державний реєстр сільськогосподарської техніки;

 вдосконалити систему сервісного обслуговування: забезпечити виробникам сільськогосподарської техніки фірмове обслуговування з організацією дилерської мережі та лізингу техніки її виробниками;

 сприяти створенню корпорацій аграрних і переробних підприємств із закінченим циклом виробництва продукції.

Виконання цих вимог забезпечить реалізацію аграрної політики уряду передусім у частині виведення галузі на етап сталого економічного розвитку, відродження вітчизняного машинобудування, зростання прибутковості виробництва та конкурентоспроможності продукції, збільшення зайнятості населення й підвищення якості життя.


3.2. Забезпечення оснащення сільськогосподарських підприємств України технічними засобами як альтернатива імпорту.


Структурна трансформація сільського господарства в Україні залежить від багатьох чинників, основними з яких є питання земельної власності, земельних відносин, форм господарювання, взаємовідносин держави та ринку, банківської кредитної системи, матеріально-технічного забезпечення, формування сучасного ринку з відповідною його інфраструктурою [36, с. 4-9; 40, с. 19-27].

За період аграрних реформ в Україні ефективність сільськогосподарського виробництва не підвищилась. Відбувся не короткостроковий спад, який допустимий у процесі корінних перетворень, а руйнівний процес, що торкнувся, насамперед, матеріально-технічного забезпечення, природно-ресурсного потенціалу, виробництва та переробки продукції.

Сільське господарство України ніяк не може вийти з кризового стану: ресурсна база аграрного виробництва деградує й виснажується, техніко-технологічна оснащеність знижується, що призводить до деіндустріалізації виробництва, занепадає соціальна сфера. Рівень безробіття на селі втричі вищий, ніж у містах і продовжує зростати.

Внаслідок низького рівня забезпеченості сільськогоспо­дарських підприємств матеріально-технічними засобами не виконуються окремі тех­нологічні операції. Загальні втрати сільгосптоваровиробників, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин, за недобором врожаю становлять понад 30%, за перевитратами пального — близько 15% [42, с. 12-15].

З кінця 90-х й донині кількість засобів механізації, що потребують агровиробники, скоротилась у 2,5—3 рази, рівень зносу машин досяг 80—90%, коефіцієнт технічної готовності їх знизився до 0,6—0,65. Знизилася й купівельна спроможність споживачів техніки на її придбання [37, с. 41].

За даними Міністерства аграрної політики України, у 2007 році в середньому по країні сезоне навантаження на комбайн становило 330 га. А якщо за базу розрахунків взяти не фізичну кількість комбайнів, а кількість працездатних та укомплектованих (а це близько 80% від їх фізичної кількості), то сезоне навантаження на комбайн становитиме 412 га.

За такого стану технічного оснащення Україна значно відстає від інших країн світу. Якщо, наприклад, у 1991 році сезоне навантаження на фізичний комбайн в Україні становило 138 га, то в Росії – 157 га, США – 62,5 га, Німеччині – 31,3 га (рисунок 3.1).




Як свідчать дані рисунка, у розвинутих країнах навантаження на комбайн за останні 16 років практично не змінилося, тоді як в Україні воно зросло майже у 2,4 рази.

Щоб навантаження на сільськогосподарську техніку довести до рівня США, Україні треба мати 220 тис. Зернозбиральних комбайнів, а до рівня Німеччини – близько 400 тис. Це означає, що підприємства України повинні щороку одержувати по 10 тис. Комбайнів і не списувати їх протягом 40-50 років взагалі.

Якщо в 1990 році наявним парком зернових комбайнів в Україні за годину під час жнив намолочували в середньому близько 200 тис. т зернових, то в 2007 році – близько 50 тис. т/год., тобто в 4 рази менше. За таких темпів, щоб зібрати 35 млн. т, жнива у 2007 році тривали 630 год., або 2,5 місяця. Втрати врожаю від осипання через затягування строків жнив становили близько 8 млн. т, або майже 22% вирощеного врожаю.

Сезоне навантаження 330 га на фізичний комбайн складно оцінити у відриві від технічних характеристик, стартових і поточних показників технічного стану техніки. Сучасні зернові комбайни із п'ятиклавішним соломотрясом збирають близько 2,5 га. Зміна технічного стану неминуче знижує середнє значення продуктивності за годину жнив. На продуктивність комбайнів негативно впливає також строк їхньої експлуатації.

У розвинутих країнах світу в міру старіння техніки сезоне навантаження знижується, про що свідчать такі дані. Якщо зернокомбайн використовувати пртягом 5 – 9 років, його річне навантаження становить 547 акр. При використанні комбайнів віком 15 – 19 років навантаження знижується до 213 акр., тобто в 2,5 раза[56, ст58-59].

Наявну кількість сільськогосподарської техніки в господарствах України можна прослідкувати з додатку А а, також оцінити наявність окремих видів техніки у 2009 році із таблиць 3.1., 3.2.


Таблиця 3.1

Наявність бурякозбиральних машин (без гичкозбиральних) у сільськогосподарських підприємствах за регіонами на 1 січня 2009 року

	Кількість	У % до 2007р.
Всього	5774	87,7
Крим	7	77,8
Вінницька	866	93,0
Волинська	137	93,2
Дніпропетровська	212	88,0
Донецька	29	96,7
Житомирська	166	84,3
Запорізька	39	75,0
Івано-Франківська	49	80,3
Київська	489	87,5
Кіровоградська	468	92,5
Луганська	18	75,0
Львівська	150	84,7
Миколаївська	114	78,1
Одеська	167	84,8
Полтавська	579	89,5
Рівненська	83	84,7
Сумська	316	80,6
Тернопільська	257	84,5
Харківська	592	93,7
Херсонська	8	100,0
Хмельницька	424	83,1
Черкаська	324	83,1
Чернівецька	84	75,0
Чернігівська	196	92,0