„Управлінські аспекти організаційно економічного механізму імпорту сільськогосподарської техніки в Україну”

Вид материала

Документы

Содержание 1.1. Поняття імпорту та його значення для економіки країни 8 Розділ 2. аналіз та ефективність імпорту Розділ 3. основні шляхи підвищення ефективності імпорту Список використаних джерел 99 Розділ 1 теоретичні основи зовнішньоекономічної діяльності Розділ 2. аналіз та ефективність імпорту сільськогосподарської техніки в україну.

Подобный материал:

• Теоретико-методичні засади організаційно-економічного механізму санації підприємств, 489.67kb.
• Методологічні засади формування організаційно-економічного механізму функціонування, 264.13kb.
• «Кримський інженерно-педагогічний університет», 340.23kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Зміст вступ розділ поняття та структура економіко-правового механізму забезпечення, 1038.16kb.
• Тернопільська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної, 45.16kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Сторони стосовно недоцільності застосування антидемпінгових заходів щодо імпорту, 206.12kb.
• С. Г. Давтян " " квітня 2010 року, 327.8kb.
• Індекс усвідомлення екологоорієнтованої компетенції як елемент механізму оцінки організаційно-економічної, 385.93kb.

1.1. Поняття імпорту та його значення для економіки країни 8

1.2. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності 11

1.3. Методика розрахунку ефективності імпортних операцій 25


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІМПОРТУ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНУ 30


2.1. Сучасний стан та основні тенденції в імпорті

сільськогосподарської техніки в Україні 30

2.2. Законодавчо-правове забезпечення імпорту та виробництва сільськогосподарської техніки в Україні 43

2.3. Ефективність імпортних операцій з сільськогосподарською

технікою 50


РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІМПОРТУ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНУ 66


3.1. Пріоритети технічної політики в аграрному секторі України 66

3.2. Забезпечення оснащення сільськогосподарських підприємств

України технічними засобами як альтернатива імпорту 73

3.3. Основні заходи щодо раціоналізації структури імпорту сільськогосподарської техніки в Україну 90


ВИСНОВКИ 96


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 99


ДОДАТКИ

ВСТУП

Якість, технічний рівень, надійність і сервіс вітчизняної сільськогосподарської техніки були та є складною і хронічно болючою проблемою для машинобудівників і сільгоспвиробників (її споживачів) тому, що затратна частина від використання ненадійної техніки істотно і негативно впливає на виробництво конкурентноздатної сільськогосподарської продукції.

Для власника сільськогосподарської техніки в умовах ринкової економіки важливо знати й бути впевненим, що тією чи іншою машиною, яку він придбав, зможе вчасно та якісно виконати польові роботи й отримати запланований урожай і, відповідно, певний прибуток. Таку впевненість дає змогу мати якісна і надійна техніка. За інших обставин виконання будь-якої технологічної операції в полі чи на стаціонарі перетворюється у “битву за врожай”, тобто всі польові роботи перетворюються в суцільну битву з труднощами, а всі селяни — у “бійців видимого і невидимого фронтів”.

Якісна і надійна техніка для хліборобів — це насамперед зекономлений час на зменшенні простоїв, їх тривалості, ремонтних, регулювальних роботах і, відповідно, виграний час для польових робіт.

Вітчизняне виробництво сільськогосподарської техніки знаходиться на надто низькому рівні. Тому українські хлібороби все частіше віддають перевагу закордонним виробникам такої необхідної якісної і надійної техніки.

Метою магістерської роботи є обґрунтування ефективності імпорту сільськогосподарської техніки для сільськогосподарських підприємств агропромислового комплексу України. Для цього необхідно:

з’ясувати поняття і значення імпорту для економіки країни;

описати державне регулювання в сфері зовнішньоекономічної діяльності;

дослідити оснащення сільгоспвиробників основними видами техніки та сучасний стан імпорту сільськогосподарської техніки в Україні;

вивчити основні нормативні і законодавчі документи, що впливають на імпорт та виробництво сільськогосподарської техніки в Україні;

дослідити методику визначення ефективності імпорту;

здійснити оцінку й аналіз імпортних операцій та визначити ефективність імпортних операцій на досліджуваному підприємстві (ВАТ „Синявське”)

визначити пріоритети державної політики для покращення технічного забезпечення сільгоспвиробників;

висвітлити необхідність раціоналізації внутрішнього виробництва сільськогосподарської техніки;

внести пропозиції щодо поліпшення технічного забезпечення АПК;

окреслити заходи для раціоналізації імпорту сільськогосподарської техніки, запасних частин та комплектуючих до неї в Україні.

Об’єктом проведення досліджень виступає зовнішньоторговельна діяльність, а саме операції по закупівлі сільськогосподарської техніки.

Предметом сукупність теоретичних, методичних та практичних питань, пов’язаних з визначенням ефективності імпорту сільськогосподарської техніки в Україні.

В процесі написання дипломної роботи застосовувалися наступні методи дослідження:

порівняння;

аналізу статистичних даних;

абстрактно-логічний;

економіко-статистичний;

розрахунково-конструктивний;

графічний.

Отримані результати роботи:

проведено детальний аналіз обсягів і структури імпорту сільськогосподарської техніки в Україні;

доведено ефективність здійснення імпорту сільськогосподарської техніки в Україну;

розроблено систему заходів по вдосконаленню структури імпорту сільськогосподарської техніки та виділено основні напрямки державної політики для раціонального вирішення матеріально-технічної кризи в агропромисловому комплексі України.

При написанні роботи були використані законодавчі і нормативні документи, наукові видання, підручники, періодичні видання, Інтернет-ресурси, а також документація досліджуваного підприємства.


РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


1.1. Поняття імпорту та його значення для економіки країни


Згідно Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”:

„Імпорт (імпорт товарів) — купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами”[3].

Імпорт - це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнах.

Або: імпорт це ввезення товарів і послуг з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку країни-імпортера або використання в межах кооперації. Імпорт в західних країнах звичайно оцінюється митною статистикою у момент перетинання товарами кордону країни-імпортера. Імпорт фіксується у цінах СІФ. У деяких країнах імпорт фіксується в цінах ФОБ[24, с. 60].

Під імпортом розуміють та статистично обраховують:

1) ввезення до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських, будівельних та інших підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або з метою вивезення з країни;

2) ввезення товарів з вільних економічних зон та приписних складів;

3) ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;

4) ввезення товарів з метою переробки під митним контролем. Це такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою наступного вивозу готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому вигляді. Наприклад, ввезення рослинної олії для виробництва на експорт сардинових консервів. В цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати митного збору.

Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни-контрагента, що передбачає попереднє виконання певних митних формальностей і процедур, до яких входить і надання інформації для статистичного обліку[20, c. 547].

Митний облік експортно-імпортних вантажів - база статистичного обліку міжнародних товарних потоків.

Вплив імпорту на функціонування національної економіки. Імпорт здійснює різноплановий вплив на розвиток національної економіки, який проявляється, насамперед, у функціях імпорту:

1) функція компенсації недостатніх елементів національного виробництва, необхідних для його відтворення;

2) трансформаційна функція, яка проявляється у здатності зовнішніх чинників виробництва змінювати та урізноманітнювати натурально-речову структуру ВВП і пристосовувати її до потреб споживання, нагромадження та відновлення засобів виробництва. За рахунок цієї функції розширюється асортиментна гама ринкових фондів;

3) ефектостворююча функція, яка ґрунтується на здатності зовнішніх чинників сприяти максимізації національного доходу при зменшенні витрат праці на його виробництво[16, c. 207].

Розрізняють прямий та непрямий ефекти від імпорту.

Прямий економічний ефект локалізується в імпортуючих галузях, тобто при його визначенні враховуються витрати та результати безпосередньо в цих галузях.

В той же час, імпорт певних видів продукції, забезпечуючи пряме зниження суспільних витрат, впливає на умови функціонування галузей не пов'язаних з галузями виробництва, та народного господарства в цілому. В зв'язку з цим говорять про непрямий економічний ефект, який проявляється в розвитку суміжних виробництв. Розмір цього ефекту може в декілька разів перевищити значення прямого безпосереднього ефекту[15, с. 303].

Залежно від того, чи сприяє імпорт одержанню додаткової економії в інших галузях та на макрорівні в цілому, або, навпаки, викликає додаткові витрати, непрямий ефект від здійснення імпорту може бути позитивний або негативний.

Повна оцінка сукупного ефекту від імпорту потребує повного врахування прямих та непрямих ефектів і витрат, що виникають у взаємопов'язаних галузях економіки країни на основі динамічних моделей оптимізації виробництва та зовнішньоекономічних зв'язків.


1.2. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності


Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з метою:

- забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

- Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

- недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

- самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

- законів України;

- передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

- економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

- рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

- угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України[3].

Система державних органів управління зовнішньо­економічною діяльністю. Принципова структура інституцій, які управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислове розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять кабінет міністрів, міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне статистичне управління (міністерство), міністерство закордонних справ, податкові відомства[17, с. 53].

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України.

До компетенції Верховної Ради України належать:

- прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

- встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

- затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Кабінет Міністрів України:

- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

- приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

- проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

- відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;

- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

- здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

- забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності

Національний банк України:

- здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

- представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

- здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

- здійснює інші функції відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:

- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

- здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

- проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

- виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

Державна митна служба України:

- здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України:

- здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

- здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

- місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

- територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

Компетенція органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів визначається Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.

Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів України та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України[3].

Засоби зовнішньоторговельної політики будь-якої країни набувають форми самостійних односторонніх актів її уряду, які встановлюють режим зовнішньої торгівлі даної країни, або форми угод з урядами інших країн, що регулюють торговельні взаємовідносини.

Звідси два основні правові джерела торговельно-політичних засобів: національне законодавство, котре встановлює режим експорту й імпорту товарів, і торговельні договори й угоди (дво і багатосторонні) уряду однієї країни з урядами інших країн[17, c. 63].

Митні тарифи. Митний тариф будь-якої країни являє собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар оподатковується. Для групування товарних позицій застосовуються класифікації, розроблені ООН.

Мито — це податок, що стягається у зв'язку із ввозом іноземного товару в країну. Воно стягується при випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, ввезеного в країну, і створює різницю в ціні того самого товару на світовому ринку й у межах даної країни.

Мито в тарифі встановлюються двома методами. Один із них — це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається митом від ціни, або адвалорним. Інший метод — це установлення розміру мита безпосередньо в грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, обсягу або штуки товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається специфічним митом[17, c. 72].

У сучасних митних тарифах застосовуються обидва види мита. Проте адвалорні та специфічні мита по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін ефективнішим виявляється адвалорне мито, при зниженні — специфічне. Оскільки в повоєнний період ціни на товари постійно зростали, то у сучасній митній політиці розвинутих країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалорного мита у тарифах.

У 1953 р. деякі промислове розвинуті країни уклали конвенцію про уніфікацію методів визначення митної вартості товарів. Відповідно до цієї конвенції адвалорне мито стягується з так званої нормальної ціни товару. Це — ціна, що існує в момент подання митної декларації. Вона включає усі витрати на доставляння товару до кордону[24, c. 335].

За своїм походженням мито може бути автономним або конвенційним. Автономне мито стягується згідно з рішенням державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито установлюється в процесі укладання угоди або договору з іншою країною і фіксується в цьому договорі. Воно не може змінюватися протягом терміну його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу, коли договори, за якими вони були надані, припиняють свою дію.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) і складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару, незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає для кожного товару дві й більше ставок мита. Звичайно найвища ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною. Вона застосовується щодо товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, мінімальна, ставка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торговельні договори й угоди і, що особливо важливо, яким надано режим найбільшого сприяння.

У сучасних умовах на світовому ринку існує кілька видів митних угруповань. Митний союз — це угода двох або кількох держав про скасування митних кордонів між ними. Територія держав, що входять у митний союз, являє собою єдину митну зону з загальним митним тарифом. Зона вільної торгівлі також передбачає ліквідацію митних кордонів між державами, котрі уклали угоду про її створення, але, на відміну від митного союзу, країни — учасниці зони не створюють єдиного загального митного тарифу для країн, що не беруть участі в цій угоді.

Кожна держава має свою національну структуру тарифу. Протягом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До певної уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди, укладені після Другої світової війни (ГАТТ — Генеральна угода про тарифи і торгівлю, ЄЕС — Європейське економічне співтовариство, НАФТА — Північно-Американська угода про вільну торгівлю та ін.), що вимагали зіставлення тарифів різних країн. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена так звана брюссельська схема митного тарифу. Відповідно до цієї схеми в основу уніфікації було покладено поділ товарів за виробничим принципом. Товари, що належать до певної галузі виробництва, починаючи з сировини і закінчуючи готовим продуктом, об'єднані в один розділ. За цією схемою нині установлені митні тарифи Англії, Франції, Німеччини, Італії й інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвиваються, Азії, Африки і Латинської Америки[24, c. 46].

Рівень митних ставок, як правило, зростає в міру підвищення ступеня обробки, науко- та техномісткості: сировина оподатковується низьким митом або взагалі не оподатковується ним, техномісткі, готові товари і послуги оподатковуються високим митом.

Кількісні обмеження. Необхідно зазначити, що поряд із митом у зовнішній торгівлі для боротьби за ринки застосовуються також кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту — це так зване контингентування та ліцензійний порядок імпорту.

Контингентування — це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю або сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть установлюватися через укладення двосторонніх угод. У цьому разі контингенти дійсні тільки для країн, що уклали угоду. В іншому разі уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни. Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпортера тільки тією країною, котрій цей контингент надано.

Від контингентів, що встановлюють кількість товарів, котрі дозволено імпортувати в країну, слід відрізняти так звані тарифні контингенти, які дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або безмитне. Товар, що ввозиться понад тарифний контингент, оподатковується звичайним митом, установленим у митному тарифі. Тарифні контингенти широко використовують країни Європейського співтовариства і США.

При ліцензійній системі вільний ввіз тих або інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом — ліцензією.

Ліцензія — це дозвіл, що дає право імпортеру ввозити певну кількість товару в країну. Ліцензії, як правило, видаються урядовими органами найбільшим імпортерам товарів. Вони звичайно застосовуються у формі генеральних або індивідуальних ліцензій[11, c. 306].

Індивідуальна ліцензія — це здебільшого разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну.

Генеральна ліцензія являє собою список товарів, які дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного в ній періоду. Генеральна ліцензія, як правило, публікується в офіційних виданнях країн. Багато країн світу застосовують кількісні обмеження і щодо експорту.

Поряд із прямими обмеженнями ввозу товарів у вигляді мита і кількісних обмежень розвинуті країни широко використовують цілу систему заходів непрямого протекціонізму. В їх число входять різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні норми, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, котрі прямо не перешкоджають імпорту, але, по суті, створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів. Так, поширеними формами непрямого протекціонізму е внутрішні податки й акцизні збори.

Торговельні договори й угоди. Торговельні договори й угоди належать до числа найважливіших засобів сучасної торговельної політики країн світу. Вони визначають правові умови, на яких будуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, що підписали договір. Торговельні договори й угоди застосовуються порівняно давно.

Торговельні договори укладаються на тривалі терміни (п'ять — десять років) і передбачають можливість продовження терміну їх дії на наступний період. Вони підписуються від імені урядів сторін, що договорюються, і, як правило, підлягають ратифікації.

Велика частина статей торговельних договорів розвинутих країн присвячена питанням ввозу і вивозу товарів і капіталів, придбання нерухомого майна в чужій країні, захисту капіталовкладень від націоналізації тощо. Ця група питань посідає головне місце в сучасних торговельних договорах. Правовий режим цієї групи питань звичайно встановлюється в торговельних договорах шляхом взаємного надання сторонами режиму найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння — це положення про те, що кожна з держав, які договорюються, зобов'язується надати іншій державі — учасниці договору такі ж сприятливі права, переваги, привілеї і пільги, як і ті, що їх вона надає або надасть у майбутньому будь-якій третій державі. У сучасних торговельних договорах цей режим застосовується в так званій безумовній формі. Це означає, що пільги і переваги, які уже надані третій державі однією з договірних сторін, або ті, що можуть бути надані в майбутньому, поширюються на іншу договірну сторону автоматично, тобто безумовно[13, c. 75].

Режим найбільшого сприяння поширюється в торговельних договорах на ввіз, вивіз і транзит товарів, умови використання морських портів, мореплавання та ін.

Багато країн укладають також різноманітні торговельні угоди, котрі, на відміну від торговельних договорів, регулюють окремі сторони економічних відносин, зокрема обсяг і товарну номенклатуру взаємної торгівлі, порядок взаємного надання контингентів та їх розмір, умови і способи розрахунків за торговельними операціями тощо. Ці угоди мають різноманітні назви — угода про товарообіг, угода про торгівлю і платежі, угода про взаємні товарні поставки тощо. Звичайно вони укладаються на основі чинних торговельних договорів і ґрунтуються на закладених там принципах. Термін їх дії здебільшого один рік, рідше — кілька років. Вони, як правило, не підлягають ратифікації і набувають чинності відразу після підписання. Умови цих угод мають двосторонній характер, тобто вони не поширюються на інші країни, пов'язані з даною державою договірними відносинами (на відміну від багатьох умов торговельних договорів, що поширюються на треті країни на основі принципу найбільшого сприяння). Тому угоди подібного типу часто називають угодами про двосторонню торгівлю.

Одним із найважливіших типів угод у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є угоди про ліквідацію подвійного оподаткування.

Антидемпінгове регулювання і засоби боротьби з недобросовісною конкуренцією.

У міжнародній зовнішньоторговельній практиці іноземні компанії, що виробляють масову продукцію і не знаходять їй збуту на традиційних ринках, нерідко вдаються до спроби розширити свою ринкову частку на ринках інших країн за рахунок демпінгу. Під демпінгом розуміють навмисне заниження цін на товари, що конкурують із товарами, виробленими національними підприємствами, з метою придбання більшої частки ринку і витіснення інших (національних) виробників. Існують також і приховані форми демпінгу, коли імпортні товари продаються із застосуванням усіляких знижок, відстрочок платежів, бонусів і т. п., що також завдає шкоди іншим постачальникам на даному ринку.

Законодавство передбачає певні повноваження і функції державних органів, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням антидемпінгових правил. Постачальники, обвинувачені в демпінгу, як правило, піддаються суворим санкціям аж до прийняття рішень відповідними судовими інстанціями, уповноваженими розглядати претензії державних органів щодо нагляду за дотриманням антидемпінгового законодавства. Антидемпінгові правила діють також і у відносинах між національними виробниками.

Антимонопольне регулювання в останнє десятиліття у зв'язку з високими темпами міжнародної економічної інтеграції і зростанням концентрації капіталу (злиттям найбільших

міжнародних корпорацій і банків) набуває особливого значення з погляду захисту національних економічних інтересів і економічної безпеки держав. Наслідки монополістичної побудови світової економіки можуть бути загрозливими насамперед для країн, що розвиваються, і країн із перехідним типом економіки. Антимонопольні закони мають уже понад вікову історію, проте сьогодні їх роль ще більше зросла у зв'язку з процесами міжнародної інтеграції і концентрації капіталу [24, c. 332].

Спеціальні імпортні процедури

До спеціальних імпортних процедур, що застосовуються в Україні, належать:

- застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;

- режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки.

Державні закупки по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фонду України мають обов’язково провадитись з використанням процедури міжнародних торгів.

Режим попередніх імпортних депозитів запроваджується Національним банком України з метою регулювання платіжного балансу України. При цьому Національний банк України встановлює порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та відносний розмір сум депозитів у процентах до вартості договору (контракту), який не може перевищувати 50 процентів.

Попередній імпортний депозит відкривається не пізніш як через три робочих дні з моменту набрання договором (контрактом) юридичної сили. В разі порушення зазначеного строку або інших умов відкриття попередніх імпортних депозитів до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності застосовуються санкції, які визначаються порядком, затвердженим Національним банком України.

Кошти, що надходять на рахунки попередніх імпортних депозитів, відображаються на зведеному спеціальному рахунку, який відкривається кожним комерційним банком, що веде операції з попередніми імпортними депозитами, на користь Національного банку України. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні Національного банку України.

Суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності, що відкрив попередній імпортний депозит, відповідним банком видається довідка встановленої форми, яка є підставою для пропуску товару через митний кордон України. В разі передачі товару іноземними суб’єктами господарської діяльності через банківсько-кредитні установи України і відсутності перетину товаром митного кордону України зазначена в цьому пункті довідка є підставою для проведення розрахунків з іноземним суб’єктом господарської діяльності через банківсько-кредитні установи України або для пропуску через митницю відповідної суми готівкою.

Забороняється застосування режиму попередніх імпортних депозитів щодо товарів, до яких запроваджується режим ліцензування і квотування імпорту[3].


1.3. Методика розрахунку ефективності імпортних операцій


З включенням до зовнішньоекономічних зв'язків великої кількості підприємств України їх діяльність в цій сфері стала одним із важливих об'єктів економічного аналізу.

Економічний аналіз дає можливість досліджувати економіку як в цілому за всією сукупністю господарських процесів, що відбуваються в ній, так і за окремими її елементами. Економічний аналіз покликаний вирішити три групи проблем:

 по-перше, стан і розвиток світового господарства і економіки регіону будь-якої окремо взятої країни; економіки окремого адміністративного району будь-якої країни (республіки, області, краю тощо), галузі і підгалузі народного господарства;

 по-друге, господарську діяльність об'єднання, підприємства, структурної одиниці підприємства (цеху, відділу, фірми);

 по-третє, господарську діяльність будь-якої ділянки та окремого робочого місця.

При визначенні економічної ефективності імпортної діяльності підприємства доцільно виділити дві групи показників:

показники ефективності імпорту товарів виробничого призначення;

показники ефективності імпорту товарів народного споживання.

Визначення економічної ефективності та ефекту імпортної діяльності підприємства можна проводити у наступній послідовності:

1) розрахунок беззбиткової зовнішньоторговельної ціни імпортного товару народного споживання відповідно до базисних умов постачання (при відомій його внутрішній вартості);

2) розрахунок мінімально допустимої вартісної оцінки імпортного товару народного споживання (при відомій зовнішньоторговельній ціні відповідно до базисних умов постачання);

3) розрахунок економічного ефекту імпорту товару народного споживання;

4) розрахунок економічної ефективності імпорту товару народного споживання;

5) розрахунок економічної ефективності імпорту товарів виробничого призначення.

При розрахунку показників ефективності імпорту товарів народного споживання необхідно враховувати наступні умови:

 ціна на імпортну продукцію зовнішньоторговельних операторів зафіксована в українській валюті;

 ціна за імпортну продукцію зовнішньоторговельних операторів зафіксована у валюті експортера або третіх країн;

 ціна за імпортну продукцію зовнішньоторговельних операторів зафіксована у валюті експортера або третіх країн, оплата здійснюється шляхом комерційного кредиту.

1. Розрахунок беззбиткової зовнішньоторговельної ціни імпортного товару народного споживання (при відомій його внутрішній вартісній оцінці) з врахуванням умов необхідно проводити за наступними формулами:

В ім. б. ц = С ім. т (1.1)

де В ім. б.ц - беззбиткова імпортна ціна товару, гри.;

С ім. т - вартісна оцінка одиниці імпортного товару на внутрішньому ринку, грн.[8].

В якості вартісної оцінки може виступати ціна аналогічної продукції на внутрішньому ринку або ціна, по якій можна реалізувати імпортні товари народного споживання на внутрішньому ринку:

В ім,б.ц1 = С ім,т : k в.е., (1.2)

де В ім. б.ц1 - беззбиткова імпортна ціна товару, грн.

В ім.б.ц2 = С ім.т : (k в.е. х k кр), (1.3)

де В ім. б. ц 2 - беззбиткова імпортна ціна товару, грн.

2. Розрахунок мінімально допустимої вартісної оцінки імпортного товару народного споживання (при відомій зовнішньоторговельній ціні) з врахуванням наведених вище умов виглядає наступним чином:

С ім.т = В ім.т., (1.4)

де С ім. т - мінімально допустима вартісна оцінка імпортного товару, грн.;

В ім. т. - повні валютні витрати на імпорт товару (ціна товару та витрати, пов'язані із їх закупівлею на зовнішньому ринку), грн.

С ім.т1 = В ім.т. х k в.е., (1.5)

де С ім. т 1 - мінімально допустима вартісна оцінка імпортного товару, грн.

С ім.т2 = В ім.т. х k в.е х k кр, (1.6)

де С ім. т 2 - мінімально допустима вартісна оцінка імпортного товару, грн.

Якщо С ім.т (С ім.т1 , С ім.т2) < В ім.б.ц , то імпорт даного товару для підприємства неефективний.[21, c. 112]

3. Розрахунок економічного ефекту імпорту товару народного споживання. Прямий економічний ефект імпорту даного товару може бути виражено з врахуванням умов такими формулами:

Е ім.п. = С ім. Т – В ім. т, (1.7)

де Е їм. п - економічний ефект імпорту товару, грн.

Е ім.п1 = С ім.т - (В ім.т х k ве.), (1.8)

де Е ім. п 1 - економічний ефект імпорту товару, грн.

Е ім. п 2 = С ім. т - (В ім. т x k ве Х k кр), (1.9)

де Е ім. п 2 - економічний ефект імпорту товару, грн.

Якщо показники Е ім.п (Е ім.п.1 , Е ім.п2) є додатніми, то імпорт такої продукції економічно вигідний, і слід шукати можливості для його збільшення з врахуванням досягнутого попиту на внутрішньому ринку.

Величина Е ім.п (Е ім. п.1 , Е ім. п 2) характеризує прибуток від реалізації імпортних товарів на національному ринку.

4. Розрахунок економічної ефективності імпорту товарів народного споживання з врахуванням умов наступний:

ЕЕ ім.п. = С ім.т : В ім.т, (1.10)

де ЕЕ ім. п - економічна ефективність імпорту.

ЕЕ ім.п1 = С ім.т : (В ім.т х k ве), (1.11)

де ЕЕ ім. п 1 - економічна ефективність імпорту.

ЕЕ ім.п2 = С ім. т - : (В ім.т Х k ве Х k кр), (1.12)

де ЕЕ ім.п2 - економічна ефективність імпорту.

Якщо ЕЕ ім.п (ЕЕ ім.п1, ЕЕ ім.п 2) >1, то імпорт економічно вигідний.

5. Розрахунок економічної ефективності імпорту товарів виробничого призначення[8; 22].

Для розрахунку показників ефективності імпорту машин та технологічного устаткування потрібно визначити повну їх вартість за формулами:

Ц ім.п = Ц к + Е р (1.13)

Е р = ВТ с.м + ВТ п.с + ВТ р + ВТ зч + З п (1.14) ;

де Ц ім. п - повна ціна імпортного товару, тис. грн.;

Ц к - купівельна ціна імпортного товару, тис. грн.;

Е р- експлуатаційні витрати при використанні імпортного товару, тис. грн.

ВТ с.м - вартість сировини і матеріалів, які споживаються на одиницю продукції, яка випускається на імпортному технологічному устаткуванні, тис. грн.;

ВТ п. е - вартість палива та енергії, які споживаються на одиницю продукції, що випускається на імпортному технологічному устаткуванні, тис. грн.;

ВТ р - вартість ремонтів імпортного технологічного устаткування, тис.грн.

З п - заробітна плата працівників, які обслуговують імпортне технологічне устаткування, тис. грн.

Далі розраховуються показники економічної ефективності за формулою:

ЕЕ ім.п1 = О т : В ім.п (1.15)

де ЕЕ ім.п1 - економічна ефективність імпортного технологічного устаткування;

О т - обсяг продукції, що випускається на даному технологічному устаткуванні у середньорічних цінах, тис. грн.;

В ім.п - витрати на імпорт даного технологічного устаткування, тис. грн.

На підставі показників, розрахованих за формулами (1.7.-1.15.) можна зазначити, що чим більше показник ЕЕ ім. п наближується до 1, тим імпорт відповідного товару ефективніший. На основі цього показника підприємство може обрати найбільш прийнятний товар з врахуванням не тільки його ціни, але і майбутніх експлуатаційних витрат.

При оцінці роботи підприємства велике значення має показник ефективності імпортної операції – Еі. Даний показник характеризує відносний рівень вигідності для підприємства операцій по імпорту товарів.[17, c. 251]. Визначається за формулою:

Еі = (Ц вн. : Ц ім.) х 100% (1.16)

Показники ефективності ряду імпортних угод доцільно використовувати на підприємстві: при закупівлі товарів на зовнішньому ринку; аналізі імпортної діяльності за попередні роки; плануванні імпортної діяльності; визначенні імпортної політики підприємства.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІМПОРТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНУ.


2.1.Сучасний стан та основні тенденції в імпорті сільськогосподарської техніки в Україні


Темпи оновлення номенклатури вітчизняної складної сільськогосподарської техніки у 2-5 разів нижчі, ніж за кордоном, що не дає змоги забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної техніки незважаючи на більшу її пристосованість до роботи в умовах України і нижчу вартість (у 2-3 рази від вартості закордонних аналогів).

Зменшення імпортного мита на трактори в минулому році спричинило значне зростання закупівель імпортних енергонасичених машин. З іншого боку, скорочення державного фінансування українських підприємств, передбачене в Держбюджеті на 2010 рік, призвело до труднощів із ре­алізацією тракторів, скорочення виробництва та утворення величезних товарних залишків на складах підприємств. Найголовнішою тенденцією 2007 року слід вважа­ти наближення до насичення сегменту ринку тракторів потужністю 80-100 к.с., унаслідок чого продажі цієї техніки значно зменшилися. На цьому фоні ключовий гравець ринку — Мінський тракторний завод (далі — МТЗ) почав втрачати свої позиції.

Загалом усі зазначені вище зміни мають лише позитивний характер для розвитку ринкових відносин в АПК України, забезпечуючи здорову конкуренцію серед виробників техніки та справедливі ціни на неї.

Єдина проблема, яку й досі не вирішено, — це оновлення застарілого машинно-тракторного парку, але вона лежить у площині фінансово­го забезпечення аграріїв. Нині ця тема особливо актуальна після скорочення бюджетного фінансування компенсації вартості вітчизняної техніки та призупинення компенсації відсоткових ставок за кредитами на її закупівлю.

За останні п'ять років обсяги продажів зернозбиральної техніки практично не змінилися і залишаються сталими в кількісному виразі. Обсяги продажів зернозбиральних комбайнів після значного скорочення в 2003 році, спричиненого відчутним зменшенням врожаю зернових, мають позитивну динаміку. За останні три роки ринок зростав зі швидкістю 15-20$ на рік завдяки сприятливій кон'юнктурі на аграрному ринку. Та вже в поточному році очікується призупинення темпів росту внаслідок скорочення площ під озимими, які формують близько половини врожаю зернових. Якщо за кількісними показниками ринок залишається фактично незмінним, то про якісні зміни варто згадати. Найголовніша полягає в тому, що з року в рік зростає частка нової техніки, на яку припало понад 76% торішніх продажів. П'ять років тому аналогічний показник коливався в межах 50—60%. Стрімко зростає й середня вартість машини — 642 тис. гри у 2008 р. проти 575 тис. гри у 2004 р., що свідчить про зростання частки на ринку нової та дорожчої техніки із заходу. З іншого боку, це пов'язано з природним подорожчанням продукції через зростання цін на метал та енергоносії. Загалом аграрії щороку витрачають близько 1 млрд. грн. для закупівель зернозбиральної техніки (у 2001 р. ця цифра становила близько 700 млн. грн.) [26, с. 109].

Про обсяги імпорту комбайнів в Україну можна судити по рисунку 2.1. Як показує динаміка, закупівля даного виду техніки має стабільно високий рівень.

Ще одна тенденція на ринку, про яку слід згадати, — збільшення частки роторних машин до 20% ринку. Це пов'язано із стрімким розвитком виробництва кукурудзи та сої в Україні. Та в найближчі роки частка роторних комбайнів навряд чи перевищить чверть ринку, бо більше їх просто не потрібно через специфіку нашого рослинництва. Звичайно, позитивні зрушення очевидні та беззаперечні, але їх не достатньо для оновлення й розвитку комбайнового парку.