Geum.ru

„Управлінські аспекти організаційно економічного механізму імпорту сільськогосподарської техніки в Україну”

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7



Таблиця 3.2

Наявність зернозбиральних комбайнів у сільськогосподарських підприємствах на 1 січня 2009 року
С/г підприємства
Недержавні
З них фермери
Державні

одиниць
у % до 2007
одиниць
у % до 2007
одиниць
у % до 2007
одиниць
у % до 2007

УКРАЇНА
39091
95,3
36300
95,3
8734
101,9
1661
94,7

Крим
1069
93,3
976
92,8
145
99,3
73
105,8

Вінницька
2714
97,5
2596
97,5
447
108,0
71
102,9

Волинська
1358
89,2
1287
89,0
282
98,6
58
95,1

Дніпропетровська
2316
102,3
2195
102,8
872
102,8
92
96,8

Донецька
1678
96,9
1363
98,6
349
104,5
63
96,9

Житомирська
1685
86,3
1614
87,1
252
95,1
56
67,5

Закарпатська
255
89,2
205
89,5
57
111,8
41
100,0

Запорізька
2033
102,1
1874
102,2
496
106,2
113
98,3

Ів.-Франківська
478
91,4
424
89,6
133
97,1
34
117,2

Київська
1923
93,6
1738
93,8
341
103,3
124
91,2

Кіровоградська
2201
101,4
2112
101,5
758
104,3
51
98,1

Луганська
1348
100,9
1291
101,2
403
106,3
42
91,3

Львівська
1216
90,3
1115
90,4
360
99,4
51
87,9

Миколаївська
1568
95,3
1448
95,3
494
103,3
66
90,4

Одеська
2566
95,7
2347
95,5
551
92,4
124
96,1

Полтавська
2104
98,8
1957
99,3
410
111,4
80
90,9

Рівненська
965
84,4
895
83,8
254
95,8
46
97,9

Сумська
1469
90,3
1391
90,1
278
101,1
44
97,8

Тернопільська
1129
88,1
1056
87,8
195
106,0
43
91,5

Харківська
2012
102,4
1892
103,2
473
107,3
89
89,9

Херсонська
1172
96,8
1065
96,8
352
87,3
88
100,0

Хмельницька
1942
91,5
1799
90,4
358
98,1
62
96,9

Черкаська
1579
96,1
1480
95,9
222
105,2
66
94,3

Чернівецька
365
74,9
339
73,7
68
109,7
19
100,0

Чернігівська
1946
97,8
1841
97,7
184
102,8
65
98,5

Фінансова неспроможність, зношення машинно-тракторного парку змушує сільськогосподарських товаровиробників шукати нові форми господарювання і в необхідній кількості поповнювати технічні засоби.

Через недосконалість державної політики сільськогосподарські підприємства будь-яких форм власності та господарювання для виконання механізованих польових робіт змушені залучати машинно-тракторні агрегати (МТА) зі сторони.

Показники наявності й потреби додаткових засобів механізації наведено в таблиці 3.3 [37, с. 43].

Таблиця 3.3


Показники наявності й потреби додаткових засобів механізації для машинообслуговування сільгоспвиробників Білоцерківського району Київської області


Найменування і марка машин

Наявність машин, шт.
Потреба в додаткових машинах

шт.
%

Трактори – всього
1052
1160
52,4

К -700, к – 701
5
6
54,5

Т -150 К
109
115
51,3

Т – 150
65
77
54,2

ХТЗ – 17021
27
31
53,4

МТЗ -80
293
323
52,4

МТЗ -82
152
178
53,9

ЮМЗ – 6Акл
230
250
52,0

Комбайни зернозбиральні - всього

228
326
58,8

„Дон - 1500 Б”
43
61
58,6

КЗС-9-1 „Славутич”

5
34
87,1

СК” Нива”

151
191
55,8

Жниварка
93
124
57,1

Кормозбиральні комбайни - всього

164
189
53,5

КСК – 100А
8
13
61,9

„Рось-2”

15
19
55,8

КПИ-2,4

77
83
51,8

Кукурудзозбиральні комбайни

48
57
54,2

ККП - 3
36
38
51,3

„Херсонець-200”

10
15
60

Бурякозбиральні комбайни

76
88
53,6

Плуги

435
436
50,1

Комбіновані ґрунтообробні агрегати

48
51
51,5

Борони дискові

50
58
53,7

БДВ-6,5

33
36
52,1

БДВ-3

8
10
55,5

Сівалки — всього

458
466
50,4

Зернові сівалки

335
343
50,5


Після визначення „пікових” періодів проведення механізованих робіт (весняний, літній, осінній) виявляють види та обсяги робіт, які необхідно виконувати залученою технікою (табл.3.4)

Як видно з таблиці 3.4, питома вага виконання робіт, що потребують залученої техніки, для таких видів робіт як сівба кукурудзи, цукрових буряків, внесення мінеральних добрив, збирання .просапних і кормових культур становить 40—60% [37. с.43].

Таблиця 3.4


Види робіт, які виконуються залученою технікою колективними сільгоспвиробниками Білоцерківського району Київської області

Види робіт
Загальний обсяг робіт, га
Обсяги робіт, які необхідно виконати додатковою технікою, га
Питома вага робіт, що потребують додаткової техніки, %

Сівба:

озимих зернових культур
24394
5000
20,7

кукурудзи, соняшнику
10007
5940
59,4

цукрових буряків
8481
4740
55,0

Внесення добрив: органічних
22380
6912
30,0

мінеральних
74097
38398
51,0

Збирання: зернових культур
39119
6470
10,0

кукурудзи на зерно
2132
820
38,7

цукрових буряків
8481
4802
57,3

кормових культур
15347
210
47,0

Оранка
87471
12500
18,5


Зменшення кількісного складу засобів механізації, зниження різня їхньої технічної готовності призвели до збільшення в 1,5—2,5 раза навантаження на трактори, комбайни та інші сільськогосподарські машини [23, с.45]. Внаслідок цього порушуються строки виконання .робіт, вимоги агротехніки, що призводить до втрат урожаю [37, с. 41].

На даний час основними сільськогосподарськими машинами аграрні підприємства забезпечені лише на 45-65%. З них понад 95% відпрацювали свій технічний ресурс. Темпи щорічного списання зношеної техніки в декілька разів перевищують темпи її закупівлі, машинно-тракторний парк зменшується майже на 11 тис. тракторів та понад 2,5 тис. зернозбиральних комбайнів. Внаслідок цього збільшилося в 2,5-3 рази навантаження на машини, що призводить до швидкого зношення та зменшення кількісного складу. Через технічні несправності не беруть участі в польових роботах до 30% сільськогосподарської техніки, розтягуються строки виконання польових робіт, зростають втрати врожаю, знижується ефективність виробництва [35, с. 52].

Вітчизняними машинобудівними підприємствами виготовляється близько 2 тис. найменувань модернізованих та понад 500 нових моделей машин і обладнання, зокрема малогабаритні, енергонасичені та універсально-просапні трактори, зернозбиральні комбайни, які визначають ефективність сільськогосподарського виробництва в країні.

У галузі машинобудування для агропромислового комплексу працює 129 спеціалізованих підприємств і конструкторських бюро, близько 40 підприємств колишнього військово-промислового комплексу. У сфері виробництва технічних засобів, вузлів, агрегатів і запасних частин та їх ремонту задіяно майже 350 підприємств. Потужності цих підприємств можуть забезпечити щорічне виробництво техніки на суму до 9 млрд. гривень.

Базовими підприємствами з виробництва тракторів різних класів є ВАТ "Харківський тракторний завод" та ВО "Південний машинобудівний завод", з виробництва зернозбиральних комбайнів -ВАТ "Херсонські комбайни" та ДП "Завод імені В.О. Малишева", з виробництва дизельних двигунів - ВАТ "Серп і молот", ВАТ "Харківський завод тракторних двигунів" та ВАТ "Південдизельмаш".

Технологічні можливості підприємств з виробництва зазначеної техніки та їх фінансовий стан у даний час є незадовільними. Без технічного переоснащення вони неспроможні самостійно швидко відновити внутрішній та зовнішній ринок і забезпечити агропромисловий комплекс якісною конкурентоспроможною складною сільськогосподарською технікою.

Обсяги виробництва та реалізації тракторів і комбайнів недостатні для задоволення технологічної потреби агропромислового комплексу, триває тенденція до зменшення їх реалізації [6].


Таблиця 3.5


Виробництво зернозбиральних комбайнів в Україні (за даними Держкомстату України)



Марка
Роки

2003
2004
2005
2006
2007
2007 до 2003, %

"Дніпро"
45
0
40
140
63
140

"Дон" + "Нива"
0
122
323
140
116
•

"Славутич"
107
70
60
129
200
187

"Обрій"
10
17
21
11
4
40

"Єнісей"
0
47
27
12
17
-

Усього
162
256
471
432
400
247



За період, який ми розглядаємо, найбільших втрат зазнали традиційні українські виробники тракторів. Їхня частка на внутрішньому ринку скоротилася з майже половини в 2003 році до 30% - 2007році.

У цілому за останні два роки український ринок тракторів сталий, змінюється лише його структура.

На відміну від комбайнової техніки, потенціал вітчизняних тракторобудівних підприємств, хоча частково, але зберігся. Традиційно


основними виробниками техніки є ХТЗ і ПМЗ. Харківський завод за останні п’ять років поступово збільшує виробництво техніки. Найбільше зростання зафіксовано в 2006 та 2007 роках, коли на підприємство прийшов приватний інвестор. Проте, попри позитивні зміни, завод усе ще залежний від експортних поставок і державної програми компенсації вартості складної техніки вітчизняного виробництва. На підприємстві не дуже переймаються поліпшенням якості машин, розвитком розгалуженої системи продажів і сервісу, а покладають усі надії на програму державної компенсації та державну лізингову програму.

1 грудня 2008 року керівництво заводу обмежило роботу підприємства, а товарні залишки на кінець року становили 786 одиниць техніки, або 32% виробленого. Частка експорту в продажах підприємства торік становила близько 68%.

На ПМЗ виробнича програма почала пробуксовувати вже в 2007 році. Бо з підприємства пішов один-єдиний партнер, який забезпечував виробництво та реалізацію продукції, — компанія “Вітчизняний трактор”. Оскільки вона має доволі глибоке донецьке коріння, її панування завершилося невдовзі після помаранчевої революції. Самотужки торік заводчани спромоглися продати трохи більше тисячі машин, а виробництво скоротилося в півтора раза. Проблема ПМЗ залишається сталою. Тракторний завод — це лише невеличкий придаток до високотехнологічного космічного виробництва і, допоки перший залишатиметься в такому статусі, перспектив у дніпропетровських тракторобудівників немає.

У таблиці 3.6 наведено дані про виробництво тракторів в Україні у 2003-2007 роках [27, с. 116].


Таблиця 3.6


Виробництво тракторів в Україні, шт.


Виробник
Роки

2003
2004
2005
2006
2007
2007 у % до 2003

ХТЗ
2013
1700
1550
2003
2450
122

ПМЗ (ЮМЗ)
1365
858
1639
1895
1233
90

Укравтозапчастина
0
300
1203
1773
1594
-

Інші

262
122
139
132
139
53

Всього

3640
2980
4531
5803
5416
149



Більшість спеціалізованих машинобудівних заводів оснащені жорсткими технологічними лініями, які не дають можливості швидко і з малими витратами переходити на виробництво нових більш прогресивних моделей техніки. Обладнання підприємств спрацьовано на 60-85 відсотків, їх виробничий та науково-технічний потенціал оптимально не структурований. Не сформовані замкнені макротехнологічні галузеутворюючі комплекси, які відповідають сучасному постіндустріальному устрою промисловості і дають змогу з найбільшою ефективністю конкурувати на світовому ринку та динамічно відтворювати виробництво.

Незважаючи на те, що створена протягом останніх років складна сільськогосподарська техніка вітчизняного виробництва користується реальним попитом, для забезпечення її сталого положення на внутрішньому та зовнішньому ринку потрібно докорінно модернізувати визначальні елементи та освоїти нові технології з метою забезпечення щорічного виробництва техніки на суму 7-8 млрд. гривень [6].

Ось, власне, коротка характеристика традиційних виробників техніки. “Укравтозапчастина” є останнім із найпотужніших українських виробників тракторів, якого з великою натяжкою можна вважати українським. Бо основу виробничої програми цієї компанії становить великовузлове збирання тракторів МТЗ із частковим використанням вітчизняних комплектуючих. Саме завдяки активній діяльності цього підприємства, за останні роки зросла загальна кількість вироблених тракторів. Перевагою його над іншими постачальниками білоруських тракторів є можливість отримання державної компенсації вартості техніки та залучення державної лізингової програми. Враховуючи те, що Укравтозапчастина збирає виключно МТЗ-80 і МТЗ-82, значного збільшення їх виробництва не очікується [27, с. 118].

2006 рік став зламним у плані уваги відомих західних виробників до українських підприємств сільськогосподарського машинобудування. В усякому разі “одруження” “Моро” і Тернопільського комбайнового заводу, кіровоградського заводу “Червона Зірка” і фірми “Лемкен”, а також компанії “Амацоне” — реалії саме цього року. Тобто відтепер технікою вітчизняного виробництва буде й продукція з логотипами відомих західних компаній [51].

Відомо, що рівень потенційних можливостей підприємства залежить від збалансованості матеріальних ресурсів, їх раціонального кількісного та якісного співвідношення, відповідності вимогам новітніх технологій. Зміни у виробництві продукції потребують певних змін технології й технічної сумісності машин з його вимогами. Технічні засоби повинні відповідати технологічним потребам, а не технологія пристосовуватись під наявні матеріально-технічні засоби.

Формування оптимальної структури машинно-тракторного парку є актуальною проблемою. Вітчизняна техніка повинна задовольняти товаровиробників різних форм власності, використовуватись як в одному господарстві, так і в міжгосподарських об'єднаннях, а також на основі оренди та прокату. Тому слід мати добре відпрацьовану науково обґрунтовану систему спільного використання сільськогосподарської техніки.

Строки служби машин вітчизняного виробництва мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати на їхнє виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду експлуатації.

Якщо забезпечити сільськогосподарське виробництво технікою підвищеної продуктивності та високої технічної надійності, то це в перспективі дасть можливість значно скоротити парк сільськогосподарських машин.

Техніка і обладнання повинні бути високоякісними, ремонтопридатними, пристосованими до обслуговування. Висока якість, наприклад, тракторів має забезпечуватись випробуванням нового зразка на Державній машинно-випробувальній станції, яка повинна бути єдиною в Україні, як це практикується в США. Випробування необхідно проводити згідно з міжнародним стандартом ОЕСД і важливо, якими будуть характеристики під час продажу. Радянські трактори востаннє проходили такі випробування в 1982 році. В результаті за продажем і відповідно за цінами вони зайняли одне з останніх місць у світі. Важливим чинником конкурентоспроможності сільськогосподарської техніки є її надійність [31, c. 13].

Підвищення надійності тракторів і сільськогосподарських машин досягається:

 удосконаленням методів конструювання, відпрацюванням конструкцій різних вузлів і деталей на стадії проектування, перевіркою їх надійності до початку виробництва;

 застосуванням у конструкціях машин досконалої елементної бази;

 застосуванням нових високоякісних матеріалів для виготовлення деталей, вузлів і базових елементів машини;

 удосконаленням технологій і конструкцій, якості матеріалів, комплектуючих на заводах на всіх етапах виробництва.

Головним для придбання вітчизняної техніки, а також і для відродження машинобудування є гарантовані державою оптимальні ціни на продукцію сільського господарства, не нижчі від світових. В Україні, внаслідок дії багатьох чинників, ціни на сільськогосподарську продукцію не покривають витрати виробництва для більшості виробників. Вкрай складним залишається фінансовий стан галузі. Тому слід вирішити на державному рівні питання взаєморозрахункових відносин між промисловістю та сільським господарством.

Торгові націнки під час реалізації матеріально-технічних засобів мають бути диференційованими і не перевищувати 15% від витрат на їх виготовлення, тоді як нині вони становлять понад 50%. Потрібно визначитись із пільговими умовами оподаткування підприємств, які здійснюють техсервісне забезпечення, опрацювати ефективні організаційні форми агротехсервісних послуг — асоціації підприємств, машинно-технологічні станції, фінансово-кредитні, інвестиційно-лізингові операції тощо.

Сучасний стан в Україні із взаєморозрахунками за послуги сільгосп-товаровиробникам не регульований, тоді як у розвинених країнах це контролюється державою, де договірні ціни за послуги визначають на базі стабільного показника, яким є повні енергетичні витрати.

Успіх у виконанні робіт, що пов'язані з постачанням, технічним обслуговуванням і ремонтом, а також використанням сільськогосподарської техніки, залежить значною мірою від чітко налагоджених договірних економічних взаємовідносин між заводами-виготовлювачами, службами технічного сервісу та споживачами машин.

Відносини під час виконання матеріально-технічного забезпечення АПК залежать від структури виробничо-технічних зв'язків між споживачами — посередниками — заводами-виготовлювачами. У ринкових умовах вони мають базуватися на таких принципах:

 взаємна заінтересованість партнерів у виконанні договірних робіт;

 впровадження економічних стимулів (санкцій) залежно від результатів роботи;

 уникнення монополізму під час виконання послуг.

Одним із основних напрямів підвищення ефективності діяльності суб'єктів аграрного сектора має бути:

 створення належної ринкової фінансової інфраструктури;

 переоснащення заводів сільськогосподарського машинобудування з метою випуску техніки, яка забезпечуватиме впровадження сучасних високопродуктивних і ресурсозберігаючих технологій;

 переоснащення матеріально-технічної бази АПК удосконаленням довгострокового кредитування, частковою компенсацією вартості техніки державою, розвитком сис­теми фінансового лізингу, підтримкою розвитку інфраструктури матеріально-технічного забезпечення, формуванням механізмів і визначенням управлінських стру­ктур, які забезпечуватимуть її реалізацію на всіх рівнях.

У період дії інфляційних процесів, щоб уникнути свавілля під час формування цін на послуги технічного сервісу, оцінку виробничих витрат доцільно вести на базі незалежного стабільного показника, яким може бути показник повних витрат енергії. Маючи нормативну базу повних витрат енергії на сільськогосподарську продукцію, технічні засоби та послуги техсервісу і методику їх трансформування у грошову форму з урахуванням поточних цін, стає можливим налагодити паритетні відносини між виробничими суб'єктами.

В Україні слід розробити нормативну базу повних енергетичних витрат на всі види виробництва сільськогосподарської продукції, роботи та послуги подальшим трансформуванням енергії у гроші (за цінами на даний момент), що забезпечить еквівалентний обмін між виробничими структурами. Все це треба обумовити відповідними державними законодавчими актами.

Підготовка та перепідготовка механізаторських кадрів в Україні заслуговує на увагу. Відомо, якою б надійною не була техніка, її використання і підтримання в робото здатному стані повністю залежить від рівня підготовки механізаторів, ремонтників. Проте протягом останніх 14 років підготовка й перепідготовка кадрів механізаторів не проводиться, а якщо і проводиться, то на досить низькому рівні. Тому необхідно в кожній області при кількох підприємствах, які мають відповідну матеріаль­но-технічну базу і кадри, створити школи з перепідготовки механізаторів, робітників по ремонту і технічному обслуговуванню сільськогосподарської техніки. Перепідготовку та підвищення кваліфікації механізаторів, ремонтників й інженерно-технічних працівників слід вести на державному рівні. Створити в регіонах України на базі науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, технікумів відповідну кількість постійно діючих курсів, використавши їх матеріально-технічну базу і кадри. Розробити та видати необхідні програми, методики, нову літературу. Якщо цього не зробити, то через 3—4 роки в Україні нікому буде забезпечити ефективне використання техніки і підтримувати її в робочому стані [31, с. 15].

Найголовніше — це наявність у нашій державі потужних ресурсів, насамперед — інтелектуального, машинобудівного — і досвіду. Навіть якщо рахувати формально, то в нашій країні є 14 факультетів механізації сільськогосподарського виробництва, кілька інститутів механізації та сільськогосподарського машинобудування, всього ж близько двадцяти колективів розробників сільськогосподарської техніки. Щоб розробити перспективні конкурентоспроможні машини, потрібні талановиті вчені та конструктори. І вони в Україні є [53].

Матеріально-технічне й кадрове забезпечення АПК повинні йти у напрямі наближення виробника до споживача, підвищення відповідальності товаровиробників за якість, надійність та економічність своєї продукції. Реалізувати ці вимоги можливо через створення регіональних торгово-технічних центрів з реалізації сільськогосподарських машин, обладнання й іншого товару, мережі фірмових технічних центрів з ремонту сільськогосподарської техніки, а також дилерських пунктів на базі частин агротехсервісних підприємств, що має здійснюватися державною структурою.

Нині основна увага повинна бути спрямована на розробку надійного механізму створення і функціонування ринку матеріально-технічних засобів виробництва й інженерних послуг. У сучасних умовах практично відсутня організаційно-економічна і нормативно-правова база з питань матеріально-технічного забезпечення АПК, тоді як прогрес розвитку аграрного сектору можливий за умови оновлення матеріально-технічної бази, підвищення рівня механізації та електрифікації виробництва [31, с. 16].


3.3. Основні заходи щодо раціоналізації структури імпорту сільськогосподарської техніки в Україну.


В аграрному секторі економіки залишається низка складних проблем, найбільш гострою з яких є докорінне оновлення техніко-технологічної бази виробництва. Кількість сільськогосподарських машин скоротилася удвічі. Нині знос техніки галузі у 10 разів перевищує темпи її оновлення. Наявна кількість тракторів і комбайнів не відповідає технологічній потребі. Зокрема, потреба у тракторах задовольняється лише на 62%, а у зернозбиральних комбайнах на 54%.

Мінімальна щорічна технологічна потреба у тракторах становить  17 тисяч, у зернозбиральних комбайнах 5 тисяч. В той же час обсяги виробництва та реалізації тракторів і комбайнів підприємствами Державного департаменту тракторного та сільськогосподарського машинобудування Мінпромполітики недостатні для задоволення технологічної потреби агропромислового комплексу.

Що стосується машинно-тракторного парку сільськогосподарських товаровиробників та формувань різних форм власності, то він налічує частину техніки іноземного виробництва, яка потребує для нормальної її експлуатації закупівлі за кордоном комплектуючих і гумотехнічних виробів, запасних частин, вузлів і агрегатів, які не виготовляються в Україні. Зокрема, це понад  6 тис. тракторів різних модифікацій майже 30 зарубіжних фірм, біля 9 тис. зернозбиральних комбайнів 20 фірм, 6 тис. кормо - та бурякозбиральних комбайнів 20 фірм, ґрунтообробна і посівна техніка, машини для хімічного захисту рослин, прес-підбирачі та інші сільськогосподарські машини.

Враховуючи, що на кожну марку тракторів, самохідних комбайнів іноземних виробників потрібно понад 7 тис. найменувань деталей, і вони, переважно, не взаємозамінні і потребують при виході з ладу закупівлі за кордоном, необхідно складати та затверджувати Урядовим рішенням щорічно перелік комплектуючих виробів та запасних частин для звільнення їх від сплати ввізного мита, оподаткування податком на додану вартість з тим, щоб охопити наявну техніку всіх іноземних фірм [52].

Невирішеними залишаються проблеми створення виробництва тракторів високої потужності, економічних двигунів для мобільної сільськогосподарської техніки, не вирішено питання розроблення уніфікованої елементної бази, не здійснено перехід на нові принципи побудови конструкцій машин на блочно-модульній основі.

Прискорення технічного переозброєння сільськогосподарського виробництва вимагає впровадження енергонасичених тракторів потужністю 250-300 кінських сил, переходу на модульно-блочну конструкцію машин з використанням в якості енергетичних засобів потужних інтегральних тракторів. Не вистачає універсально-просапних тракторів. Те ж саме стосується і виробництва тракторів для фермерських та селянських господарств потужністю 25-50 кінських сил типу ХТЗ-2511, ХТЗ-5020. Експлуатація 60 тис. парку тракторів типу Т-150 та нового покоління ХТЗ вимагає раціонального їх завантаження не лише на обробітку ґрунту, а й на зби­ранні кормових культур, цукрових буряків. Необхідно передбачити розробку і впровадження типорозмірного ряду відповідних причіпних машин.

Крім того, відсутність вітчизняного двигунобудування, використання за­старілих марок двигунів з великими витратами палива (питомі витрати палива на 15-20% більші ніж у зарубіжних аналогах), встановлення різноманітних двигунів закордонного виробництва ускладнюють їх експлуатацію, проведення ТО і поточного ремонту [46].

У зв'язку з будівництвом нових і реконструкцією діючих тваринницьких комплексів великим попитом користується імпортне обладнання для молочних тваринницьких комплексів (доїльні зали, охолоджувачі молока та ін.),  птахівництва (інкубатори, брудери та ін.) та переробних підприємств.

Для утримання свиноматок з поросятами, молодняку свиней і відгодівельного поголів'я приміщення повинні бути оснащені автонапуванням, годівницями, локальним обігрівом поросят під свиноматками, системами вентиляції приміщень і видалення гнойових стоків.  До реформування економіки згадане вище обладнання виготовлялося вітчизняними промисловими підприємствами, а нині воно не випускається. Підприємства з виробництва свинини вимушені закуповувати його із Франції, Німеччини, інших європейських країн.

Оскільки Україна вступила до СОТ необхідно постійно підвищити рівень якості і конкурентної спроможності молочної продукції, що потребує створення  сприятливих умов для технічного переоснащення підприємств.

Спеціалізованого машинобудування для молокопереробної та м’ясопереробної промисловості, а також виробництва приладів контролю  якості молочних продуктів з програмним забезпеченням в Україні на даний час не має, вітчизняне обладнання для молокопереробної та м’ясопереробної  галузей практично не  виробляється. Тому на оснащенні у молокопереробних та м’ясопереробних підприємствах переважно є автоматизовані технологічні комплекси закордонного виробництва.

На даний час фінансовий стан багатьох молокопереробних та м’ясопереробних підприємств не дозволяє сплатити ПДВ у момент перетину кордону закупленого імпортного устаткування, що ускладнює вирішення проблеми заміни  застарілого обладнання.

Прийняття законопроекту щодо звільнення від сплати податку на додану вартість та встановлення нульової ставки ввізного мита на операції з імпорту сільськогосподарської техніки, комплектуючих виробів, запасних частин до сільськогосподарської техніки, обладнання для тваринництва, птахівництва, м’ясопереробних та молокопереробних підприємств надасть можливість вирішити питання енергозбереження та конкурентоспроможності  української продукції на світових ринках [52].

Державні механізми регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, зокрема в агропромисловій сфері, в попередні роки не були досконалими, що значною мірою вплинуло на виробничий потенціал і фінансово-економічний стан галузі. Останнім часом з'явились нові політичні й економічні обставини, розширились можли­вості розвитку міжнародної співпраці. Посилення глобалізаційних процесів у світі підвищує значення розвитку зовнішньоекономічних відносин України, її участі в між­народному поділі праці. Тому пошук науково обґрунтованих засобів підвищення ефективності експортно-імпортних операцій в сфері технічного забезпечення АПК, забезпечення продовольчої безпеки держави зумовлюють необхідність визначення перспективних напрямів розвитку зовнішньої торгівлі та розробки механізмів регулювання зовнішньоекономічної діяльності АПК [15; 41].

Разом з тим значна частина проблем у цій складній сфері потребує глибшого вивчення. До них, зокрема, належать шляхи удосконалення експортної та імпортної політики держави в агропромисловому секторі й геостратегічні пріоритети інтеграції вітчиз­няного агропромислового виробництва. Важливим елементом державного регулювання економіки є регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що передбачає створення відповідних механізмів та умов, які забезпечують ефективний розвиток і здійснення діяльності у цій сфері. Воно проявляється у зовнішньоекономічній політиці держави, яка спрямована на досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку та, одночасно, на захист внутрішнього ринку від конкуруючих імпортних поставок.

Традиційною і найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля. Тому основною складовою зовнішньоекономічної політики держави є зовнішньоторговельна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю сільськогосподарською технікою через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій [25, с.23].

Поліпшення механізмів регулювання імпорту продукції АПК пов'язане з диверсифікацію джерел поставок агропромислової продукції (передусім товарів критичного та пріоритетного імпорту) з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників. До товарів критичного імпорту відносять товари, що взагалі неможливо виробити в Україні або товари, що неможливо виробити в достатній кількості без великих інвестиції та тривалого часу (наприклад, пестициди), а товари пріоритетного імпорту — товари, масове виробництво яких існувало в Україні та втрачене внаслідок економічної кризи або товари, виробництво яких найближчим часом може бути налагоджене окремо чи спільно українськими та іноземними суб'єктами господарської діяльності (наприклад, сільськогосподарська техніка) [18, c. 135].

Структуру ввезення сільськогосподарської техніки слід привести у відповідність до потреб максимального збереження та розвитку виробничого, науково-технічного і технологічного потенціалу та виходу економіки країни із кризового стану.

Розв'язанню завдань у сфері регулювання імпорту може сприяти створення системи стимулів для найповнішого забезпечення потреб у поставках товарів критичного та пріоритетного імпорту, а також іншої продукції виробничо-технічного призначення, необхідної для використання наявних виробничих потужностей, на економічно вигідних для інтересів держави та споживачів умовах.

Важливим важелем впливу на структуру імпорту є митна політика держави, яка має бути спрямованою на захист економічних інтересів суб’єктів системи інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу та здійснюватися відповідно до митного законодавства.

Митна політика при ввезенні на митну територію України технічних засобів для агропромислового комплексу як нових, так і тих, що були в користуванні, комплектуючих виробів та запасних частин до них, аналоги яких виробляються підприємствами вітчизняного машинобудування, має здійснюється в інтересах національних товаровиробників. Митно-тарифні та нетарифні заходи до експортних операцій з вітчизняними технічними засобами для агропромислового комплексу, комплектуючими виробами та запасними частинами до них повинні здійснюватися в інтересах вітчизняних товаровиробників і для стимулювання нарощування експортного потенціалу[4].

Також є потреба у створенні ефективного механізму раціонального обмеження імпорту сільськогосподарської техніки та запасних частин до неї, що в достатній кількості може вироблятися в Україні та збереження належного рівня якості імпортованої техніки з урахуванням інтересів сільгоспвиробників.

Згідно законодавства України спеціально уповноважений орган виконавчої влади з інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу розробляє і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо надання митних пільг на імпорт окремих технічних засобів, комплектуючих виробів для складної сільськогосподарської техніки, які не виробляються в Україні [4].

Необхідно відзначити, що при формуванні механізмів державного регулювання експорту та імпорту потрібно врахувати обмеженість можливостей держави, її не­спроможність підтримувати на належному рівні правову, виконавчу, платіжну та по­даткову дисципліни. Треба також зважати на недостатній професійний рівень, досвід та компетентність апарату управління, відсутність достовірної і своєчасної інформації щодо стану об'єктів і процесів державного регулювання. Ефективність останнього обмежується також реформованістю ринкових відносин, недостатньою розвиненістю ринкової інфраструктури, недосконалістю законодавчої бази[41,c. 109].