Geum.ru

Дипломна робота

Вид материалаДиплом

Содержание


2.4.Міжнародний чинник у легітимації зовнішньої агресії
Подобный материал:
1   2   3   4   5

2.3.Роль ідеології в легітимації зовнішньої агресії


Окремі автори, що займаються дослідженням військових конфліктів, наприклад Е.С Синявська, схильні змішувати різні фактори легітимації, а саме пропаганду, ідеолгічний фактор, міжнародний фактор в один. Безумовно, на практиці всі легітимаційні заходи можуть уявляти собою єдиний массив дій, який складно розділити на складові, проте, на нашу думку, ці фактори варто розділити, хочаб для того щоб побудована теоретична модель давала більш структурованне уявлення про процеси що досліджуються.

Отже, другим напрямом політики легітимації зовнішньої агресії можна назвати ідеологічний напрям. Сутність цього напряму полягає в апелюванні до цінностей що містяться в ідеологіях, а також спробах впливу на формування нових цінностей. Так, бергер і Лукман пишуть: “Нескладно помітити, що символічна сфера повязана з усебічним рівнем легітимації і що ця сфера виходить за межі практичного застосування раз і назавжди”[15;169]. А апелювання до цих цінностей є характерною особливістю любої їдеології. Ті чи інші символічні юніверсуми свідомо або несвідомо беруться на озброєння при її конструюванні. Здійснюючи функцію інтеграції усіх розрізнених процесів ідеологія легітимує і окремі інститути, завдяки їх включенності в загальний порядок. Тому набагато легше звертатись до людини що підтримує певну ідеологію, аніж до людини що позбавленна цієї риси. Тобто, діючи через ідеологію можна говорити на одній мові з людиною.

В нашому випадку під ідеологію слід розуміти не лише традиційні ідеологічні доктрини, такі як наприклад лібералізм або соціал–демократія, а і окремі вчення, концепції, традиції, звичаї і стереотипи, що діютьу суспільстві схлжи образом. Власне, до цього розуміння близьке поняття державної ідеології, тобто сукцпності певних цінносте та норм, що поділяються більшістю політиків та громадян, в незалежності від того яка партія знаходиться при владі. Сутність всих цих понять полягає в конструюванні певних ідеальних конструкцій, матриць, що підпорядковують життя в сфері політики. Тобто, розглядаючи політичну дійсність носій ідеології підпорядковує її певній матриці.

Наприклад, як ідеологія на базі якої може відбуватись легітимація агресії виступає концепція прав і свобод людини, що реалізована в “Декларації прав людини”, прийнятій ООН у 1949 р.. В цій декларації дається європоцентричне бачення проблеми. Що, можливо, викликано спробою універсалізації цінностей людства, проте ця універсалізація стає інструментом легітимації втручання “світової спільноти” у справи інших держав.

Ідеологія може виконувати ряд суспільнокорисних функцій, важливих в процесі здійснення легітимації. Серед цих функцій можна виділити наступні:

1)Інтегруючу – ідеологія обєднує своїх прибічників, як і релігія, на базі спільного погляду на світ, проте має раціональних характер.

2)Світоглядну – формує цілісний погляд на політичний світ, що дозволяє оцінювати події що відбуваються в ньому

3)Мотиваційну – стимулює громадян та політиків до певних дій, що спрямовані на реалізацю ідеалів.

Отже, звертання до ідеології може дозволити обєднато суспільство навколо певної проблеми, на базі спільного світогляду, та виробити мотиваційну основ для подальших дій. Не варто забувати, що агресія передбачає не лише дії уряду, і підтримку громадян, а і дії окремого солдата, який має знати за що він воює.

На перший погляд може здатись, що ідеологічний напрям тотожній пропагандиському, проте, вони відрізняються за рядом ознак, хоча і реалізовуються паралельно. Серед цих ознак можна виділити:

1)Пропаганда створюється політиками як потік брехливої інформації в яку вони самі не вірять, ідеологія ж так чи інакше поділяється і громадянами і елітою.

2)Пропаганда стосується всіх сфер життя а ідеологія лише політичної, тому менше “тисне” на людину.

3)Ідеологія створюе цілісну непротирічну картину політичного світу, пропаганда ж зацікавленна у поточних цілях, тому може апелювати до ідеології по різному трактуючи її сутність. Тобто пропаганда завжди є потирічною .

4)Ідеологія виникає як спроба пояснити світ та покращити його, пропаганда – як викривлення світу, та надання йому потрібних рис.

Тому, навіть за найбільш цинічною пропагандою стоїть віра у ідеологічні цінності на яких вона базується. Так, образ терориста, що активно поширений в американській пропаганді уявляє собою певну квінтесенцію загрози “порядку”, як цінності що була засвоєна американським суспільством з ідеологій консерватизму. Терорист – руйнівник порядку, що загрожує усталеному руху справ.

Кожна з ідеологій містить в собі ряд цінностей, на яких ґрунтується мотивація зовнішньої агресії. Наприклад у ліберальних США поширеним є звертання до захисту свободи, фашиські режими зверталися до цінності нації, комуністичні – до праці.


Ідеологія
Цінність

Лібералізм
Свобода, приватна власність

Консерватизм
Стабільність, традиції

Соціал - демократія
Єдність, солідарність

Комунізм
Праця, рівність


Сутність поняття ідеологія, його вплив на маси та еліту розкриває причини успішної легітимації агресії в демократичних державах. На нашу думку широка підтримка агресивних дій не лише з боку простих громадян а і журналістів, музикантів, кіноакторів викликана тим, що вони дійсно, як і політики поділяють певні ідеологічні цінності.

Так, дуже важливо щоб мотивація агресивних дій базувалась на цінностях які поділяються більшістю населення, інакше агресія буде виглядати абсолютно безглуздою. Гірше, якщо агресія буде базуватись на незрозумілих, чужих основній масі населення закликах.


2.4.Міжнародний чинник у легітимації зовнішньої агресії


Важливим напрямком легітимації зовнішньої агресії є міжнародний напрямок. Адже, з розвитком процесу глобалізації взаємний вплив держав все збільшується, тому для успішного проведення агресивної політики необхідна підтримка міжнародної спільноти. Сутність міжнародних легітимаційних заходів полягає у спробах держави агресора отримати міжнародну підтримку своїх дій. Для цього недостатньо лише засобів пропаганди, адже зробити це неможливо, не маючи хоча б формальної підтримки. Тому покликання міжнародного напряму, саме отримання реальної підтримки, від співчування, до військової допомоги.

Міжнародний напрям має декілька цілей:

1)Моральна підтримка інших держав та міжнародних організацій. Може реалізовуватись в дозволі “миротворських” операцій, або просто мовчазній згоді. Створення військово політичних блоків, наприклад таких як НАТО є одночасно засобом політичного тиску на владні еліти та засобом легітимації, що демонструє підтримку великої кількості інших країн.

2)Фінансово – технічна підтримка. Широко поширена в агресії що здійснюється США – залучаються військові контингенти країн союзників, розмір яких не може значно вплинути на хід конфлікту, адже має саме легітимуючий характер. Також може здійснюватись у наданні повітряного простору для прольоту військових літаків, наданні території для базування військ та інших засобів

3)Легітимація зовнішньої агресії в очах громадян. Дуже важлива для ефективної кампанії ціль, адже без її досягнення агресія може бути неефективною.

Легітимюча дія цього напряму полягає в тому що громадяни держави агресора відчувають що агресія є виправданою адже, вона її підтримують і інші. При цьому держава агресор зацікавлена представити свої дії як дії від ім’я людства, або певної його частини, наприклад часто вживаються словосполучення типу “цивілізоване людство”, від ім’я якого нібито діє агресор.

Завжди необхідно діяти від імені народу, ООН, світової спільноти або всього людства. Військова операція проти Саддама Хусейна називалась “Свобода Іраку”, проте ніхто не питав самих іракців, чи хочуть вони свободу принесену на крилах “томагавків”. Розв’язуючи війну США та їх союзники , що проголосили своїм принципом встановлення та розвиток демократичних інститутів у всьому світі, просто сплюндрували основний принцип демократії – повагу до волі більшості. У Австралії більша частина громадян виступила проти війни, у Великобританії агресію не підтримали 60% населення, в Іспанії – 80%, Японії – 90%. Антивійськові настрої поділялись більшістю людей і у всіх інших країнах, що увійшли чи не увійшли в коаліцію. Єдина країна де ідея війни користувалась популярністю – США, адже план легітимації в цій країні виконувався бездоганно.

У випадку, коли держава не отримує міжнародного визнання агресії проводяться заходи по мінімізації негативного впливу цього фактору. Так, наприклад виключення СРСР з Ліги націй у зв’язку з нападом на Фінляндію, отримало чітку реакцію у ЗМІ. Газета “Правда” писала: ”Ліга Націй, за милістю її режисерів, перетворилась з не аби якого інструменту миру, яким вона могла бути, в дійсний інструмент англо – французького військового блоку, по підтримці розпалювання війни в Європі”. Проте, навіть наймогутніші країни намагаються отримати підтримку міжнародної спільноти. Так США під час підготовки війни в Іраку намагались отримати дозвіл ООН. Госсекретар Колін Пауел намагався довести прямий зв’язок уряду Іраку з Аль Каідою, а також факт розробки Іраком хімічної зброї. Проте, не дивлячись на його ствердження про підтримку авторитету ООН та святості міжнародного права, це не вдалося йому і ООН не підтримало США в їх іракській агресії. Безумовно, цей факт не міг сильно вплинути на міжнародне становище США, проте частина населення відмовилась підтримувати військову операцію. Це стало одним з чинників поступового зниження підтримки агресивних дій населенням.

Для отримання підтримки міжнародної спільноти країни агресори часто дають інформацію, що підтвердила б анти гуманність режиму, на який здійснюється напад. Так, перед нападом на Ірак США звинувачувало режим у вбивстві у 1988 році 5000 курдів, за допомогою хімічної зброї. А перед нападом на Афганістан одним з підтверджень агресивності режиму стала смерть декількох західних журналістів. І ці дії часто стають досить ефективними. Так, наприклад за даними опитування громадської думки у 2001 р. 36,4% росіян підтримували агресію США в Афганістані, у Великобританії та США ці дії підтримали 74%. Отже, цифра яку демонструють громадяни Росії є досить високою, при тому що вплив на них в основному здійснюється через міжнародний напрямок.

Серед форм міжнародної легітимації можна назвати:
1)Отримана дозволу, або хоча б мовчазної згоди ООН

2)Дія в межах міжнародних організацій, наприклад таких як НАТО

3)Залучення союзників до агресивних дій

4)Створення тематичних міжнародних заходів, наприклад антитеррористичних форумів

Реалізація міжнародної підтримки здійснюється через інформаційний вплив на країни та міжнародні організації. Так, під час агресії Нато та США в Югославії основними об’єктами впливу були: широкий загал країн НАТО, інших держав Європи, включаючи Росію. Головною ціллю було забезпечення міжнародної підтримки курсу США та їх союзників, переконанні світової спільноти що у Югославії порушуються права албанців, та виправданні застосування військової сили.

Важливою рисою структури аргументації на сучасному етапі розвитку легітимації є домінування цінностей пов’язаних з особистістю, а не з державою. Так агресор може апелювати до порушення прав та свобод особистості, але в той самий час порушувати суверенітет держави що стає об’єктом нападу.

Всі напрямки легітимації зовнішньої агресії реалізуються разом, проте в залежності від умов наголос робиться на одному з них. Легітимаційні заходи можуть бути розділені на декілька етапів, кожен з яких містить в собі елементи пропагандиського, ідеологічного та міжнародного напряму:

1)Підготовчий – головна задача якої підготуватись до акту агресії, переконати в його необхідності населення та міжнародну спільноту;

2)Поточний – проводиться під час розвитку конфлікту та має на меті мінімізувати негативний вплив інформації з зони агресивних дій на громадян;

3)Постконфліктний – проводиться після закінчення конфлікту з ціллю знищити всі можливі докази негативних наслідків агресії, та переключити увагу громадськості на інші проблеми.

Кожен з цих етапів має свої цілі та характерні прийоми, основні з яких перераховані в таблиці:
Підготовчій
Поточний

Постконфліктний

Цілі
1)Продемонструвати агресивні наміри потенційного ворога

2)Сформувати негативний образ ворога

3)Індивідуалізувати образ ворога

4)Показати загрозливість ворога для всього людства

5)Отримати міжнародну підтримку
1)Показати безальтернативність агресивних дій

2)Підкреслити вимушеність агресивних дій

3)Запобігти розповсюдженню негативної інформації

4)Перебільшувати успіхи політики агресії

5)Доведення інформації що була поширена на попередньому етапі
1)Усуненя можливих джерел розповсюдження негативної інформації

2)Переключення уваги громадян на інші проблеми

3)Пошук нового ворога

Період дії
До початку агресії
В період здійснення агресії
Після завершення дій

Прийоми застосування
1)Демонстрація військ ворога та їх ворожи намірів

2)Викриття жахливих фактів біографії лідера ворогів

3)Розповіді “очевидців” про злочини ворога

4)Виступи авторитетних діячів, що підтримують агресивне вирішення питання
1)Обмеження показу фото загиблих

2)Викривлення статистики

3)Обмежити доступ ЗМІ в зону конфлікту

4)Продемонструвати знайдені свідоцтва агресивних намірів ворога
1)Допомога організаціям жертв конфлікту

2)Сюжети про закінчення агресії та її успіхи

3)Виступи політиків, що одноголосно звертають увагу на інші проблеми

Отже, поряд з пропагандою та ідеологічним напрямом міжнародний напрям легітимації зовнішньої агресії має досить велике значення. Він адже дозволяє, отримавши хоча б формальну підтримку, міжнародної спільноти мати великі козирі в пропаганді на державному рівні. Що робить агресивні дії більш ефективними.


Міжнародне право


Висновки


Для більш глибокого розуміння проблеми що постала, в даній роботі була проаналізована сутність та основні підходи до феноменів що складають сутність досліджуваного поняття. Були розглянуті поняття агресія, її місце в різних науках та державній політиці, легітимність та легітимація.

В процесі дослідження виявилось що саме поняття агресія в різних науках розуміється по різному. Так, в міжнародних відносинах під агресією розуміється пряме використання збройної сили, психологія ж розуміє агресію ширше – як спробу завдати фізичну або моральну шкоду. На нашу думку агресію в державній політиці варто розглядати ширше аніж просто використання військових засобів, тому виділяється ще і політична, економічна та інформаційна агресія. До агресивних дій в політиці були віднесені дії політичних акторів, що порушують юридично закріплені права об’єкту на які вони спрямовані, та містять в собі явно виражену насильницьку складову.

В сучасному світі державна агресія застосовується досить широко, проте, вона використовує комплексно різні типи агресії, при домінуванні інформаційної. Але, військова форма, як така що несе більше очевидних жертв для громадян країни агресора потребує легітимації в більшій мірі.

Співставлення основних понять дозволило виробити підхід до вирішення питання про легітимацію зовнішньої агресії. Якою, на нашу думку, може бути названий комплекс дій держави по виправданню, поясненню вимушеності, та безальтернативності агресивної політики з ціллю збереження підтримки громадян. Адже ця підтримка визначає результат агресивної політики.

Необхідність легітимації військової агресії викликана тим, що вона сприймається як аморальна та може нести певні втрати для населення. Важливо підкреслити те, що державна агресія я в любому випадку переходить на міжособистістний рівень, адже воля держави виконується конкретними людьми. Саме тому ці люди мають бути мотивовані таким чином, щоб у них не виникало сумнівів у необхідності здійснення волі держави. В протилежному випадку агресія як інструмент політики може виявитись абсолютно неефективною.

Основними напрямами легітимації зовнішньої агресії були визначенні: пропагандиський, ідеологічний, міжнародний. Серед основних принципів легітимаційної пропаганди, на нашу думку можна виділити:

1)Відкидання власних агресивних прагнень

2)Персоніфікація образу ворога
3)Пояснення своїх дій з позицій гуманізму

4)Демонізація образу ворога

5)Перебільшення свої успіхів та втрат супротивника

6)Розповсюдження чуток та дезінформації

Повне виконання цих принципів дозволяє зробити легітимацію ефективною, а агресію такою що досягає своєї мети.

Можна зазначити, що при правильно сформованому образі ворога головною причиною зменшення підтримки агресивних дій буде не співчування мирному населенню протилежної сторони, а отримання інформації про власні втрати(які можуть бути на порядок нижчі ніж втрати ворога). Окрім заходів спрямованих на роботу з громадянами легітимація передбачає також і вплив на міжнародну спільноту, тому доцільно виділити два напрямки легітимації агресії – зовнішній та внутрішній.

Ідеології використовуються як певний ціннісний базис для ведення пропаганди, адже всі месседжі що має отримати населення підкріплене певними цінностями. В залежності від ідеологій що домінують у суспільстві відрізняється і характер пропаганди.

Одним з напрямів легітимаційної політики, що був виділений є міжнародний напрям, головною метою якого є підтримка міжнародної спільноти. Важливість цього напряму яскраво простежується у сучасних конфліктах.

Інструменти легітимації агресивних дій значно відрізняються в різних режимах. Легітимація на державному рівні здебільшого відбувається через пропаганду, проте сама сутність та характер пропаганди змінюється в залежності від рівня втручання держави в суспільні процеси. Так, при авторитарному та тоталітарному режимі можуть застосовуватись пряма пропаганда, що здійснюється через підконтрольні ЗМІ. Демократичний же режим обмежує пропаганду існуванням вільних ЗМІ, проте в цьому випадку можуть використовуватися інші – непрямі методи, що дозволяють здійснити м’який вплив. Сьогодні для такої пропаганди використовуються найновіші методи, основані на сучасних технологіях. Це в тому числі комп’ютерні ігри, художні фільми. На нашу думку сьогодні кінематографічна продукція Голівуду постає як могутній інструмент легітимації, проте засоби якими здійснюється вплив уряду на кінематографів залишається до кінця незрозумілим. Можливо, річ йде про непрямий вплив – коли суспільний інтерес, стимульований державою породжує соціальне замовлення на таку продукцію.

Легітимація зовнішньої агресії здійснюється у декілька етапів, кожен з яких має свої цілі та засоби. Серед етапів були виділені: підготовчий, поточний, та постконфліктний. Підготовчий етап здійснюється до акту агресії та має забезпечити високий рівень підтримки громадян, поточний етап контролює рівень підтримки громадянами агресії під час конфлікту. Постконфліктний період в залежності від результатів дій має або звернути увагу на успіхи, або переключити її на інші проблеми. Кожен з етапів використовує характерні прийоми.


Перелік посилань


1. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль СПб., 2001.

2.Лоренц К. Так называемое зло. К естественной теории   агрессии., М., 1998.

3.Бэрон Р. Ричардсон Д. Агрессия., СПб., 2001.

4.К.Клаузевитц, О Войне. – М., 1997.

5.Торкунов А.В. Современные международные отношения., М., 1999

6. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология.— М.: ЮНИТИ. 1999.

7.Ловцов Д.А., Сергеев Н.А. О проблеме организационного оружия // Военная мысль. 1997 №

8.Почепцов Г. Как ведутся тайные войны., Харьков., 2000.

9.Лисичкин В.А., ШелепинЛ.А Третья мировая (информационно – психологическая) война М., 1999

10.Макиавелли Н. Государь., СПб., 1997.

11.Громыко А.А, Пономарева Б.Н. История внешней политики СССР М., 1981.

12.Фукуяма Ф. Конец истории // Вопросы фмлософии. – 1996. - №3

13.Хантингтон С. Столкновение цивилизаций// Полис. – 1994. - №1

14.Конишев В.Н Война как средство политики: современные американские подходы// ОНС. – 2004. - №5

15.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М., 1995.

16. Еллинек Г. Общее учение о государстве. - СПб.: Общественная польза, 1903.

17.Вебер М. Избранные произведения., М., 1990.

18. Фурс В. Н. Вебер Макс. // Всемирная энциклопедия: Философия. M.:, 2001. — С. 153.

19. Гайденко П. П. Социология Макса Вебера. // Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. - С. 5 - 43.

20. Habermas J. Communication and the Evolution of Society / Trans. аnd with an Introduction by Thomas McCarthy. - London: Heinemann Educational Books, 1979. - 239 p.

21. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна.- М.: 1998.

22. Качанов Ю. Л. Политическая топология: структурирование политической действительности. - М., 1995.

23. Висоцький О. Сутність легітимації політики // Політичний менеджмент.- 2004.- № 4

24. Высоцкий А. Ю. Легитимность: анализ понятия. // Грані. – 2003. - №1

25. Попова И. Социологический подход к исследованию легитимности и легитимации // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2000. - №3

26.Сенявская Е.С. Психология войны в ХХ веке: исторический опыт России., М., 1999.

27. Д.М. Азми Эрих Фромм о политическом обществе на рубеже XX-XXI вв.// Право и политика. - 2000. - №7

28.Фатеев А.В. Образ Врага в советской пропаганде. 1945 – 1954 гг. К., 1999

29. Макаренкова В. Видеоигры в информационной и психологической борьбе // Зарубежное оенное оборение. – 2005. – №2