Методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять з дисципліни «правознавство»

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание 2.2. Тема: Основи трудового права. 2.3. Тема: Основи сімейного права. 3.1. Тема: Основи підприємницької діяльності. 3.2. Тема: Основи адміністративного права. 3.3. Тема: Основи кримінального права. Законодавство про судочинство і нотаріат. 4.Теми рефератів з дисципліни «Правознавство»

Подобный материал:

• Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів за фахом 060101 "Правознавство", 428.91kb.
• Плани та методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять з дисципліни, 427.95kb.
• Методичні рекомендації для викладачів до семінарських занять для студентів ІІ курсу, 893.04kb.
• Методичні рекомендації до семінарських занять та організації самостійної роботи з курсу, 961.94kb.
• Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни, 477.57kb.
• Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів денної та заочної, 963.48kb.
• Методичні рекомендації для проведення практичних занять з дисципліни, 631.56kb.
• Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів спеціальності 060101, 815.52kb.
• Організаційно-методичні рекомендації, 823.47kb.
• Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи, 372.3kb.

2.2. Тема: Основи трудового права.

План:

1. Трудовий договір; зміст, строки, форми.
   
2. Порядок укладення трудового договору. Трудова книжка.
   
3. Підстави припинення трудового договору.
   
4. Робочий час і час відпочинку.
   
5. Заробітна плата, гарантії та компенсації.
   
6. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству.
   
7. Трудові спори.
   

Трудовий договір – це угода між найманим працівником і власником підприємства, установи, організації, або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов’язується працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці необхідні для виконання роботи, що передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір має свій зміст, тобто сукупність умов, якими визнаються права та обов’язки сторін договору. Ці умови можуть бути обов’язковими та додатковими (ст. 21 – 35 КЗпП).

Трудовий договір укладається як правило у письмовій формі відповідно до вимог ст.. 24 КЗпП. При укладенні договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну, національну приналежність, походження та документи, подання яких не передбачено законодавством. Укладення трудового договором оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.

Ст.. 48 КЗпП визначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Вона ведеться у порядку, встановленому законом та постановою Кабінету Міністрів України від 27.04. 1993 року №301 „Про трудові книжки працівників” та інструкцією «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці, юстиції, соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.

Всі підстави припинення трудового договору визначені в ст.. 36 – 45 КЗпП, вони класифікуються на групи:

• за домовленістю сторін договору;
  
• за ініціативою працівника;
  
• за ініціативою роботодавця;
  
• за ініціативою третіх осіб, які не є стороною трудового договору.
  

Робочий час - це частина календарного часу протягом якого найманий працівник зобов’язаний знаходитися на своєму робочому місці і виконувати обумовлену трудову функцію. Законодавство встановлює різні види робочого часу:

• робочий час нормальної тривалості;
  
• скорочений робочий час;
  
• неповний робочий час;
  
• ненормований робочий час;
  
• надурочний робочий час (ст.. 50 – 65 КЗпП).
  

Час відпочинку – це визначений законом, колективним та трудовим договором календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків і який працівник використовує на власний розсуд (ст.. 66 – 84 КЗпП).

Заробітна плата – це винагорода, яку отримує найманий працівник відповідно до норм виробітку часу роботи, обслуговування чи чисельності. Оплата праці може бути за відрядними розцінками, тарифними ставками та окладами, а також може провадитися за індивідуальними чи колективними результатами роботи. Закон встановлює мінімальний розмір заробітної плати, її індексацію, форми і системи оплати праці (ст.. 94 – 117 КЗпП).

Гарантії та компенсації визначенні ст.. 118 – 129 КЗпП.

Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству - це вид юридичної відповідальності, що може бути:

• у обмеженому розмірі – у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника;
  
• у повному розмірі;
  
• у підвищеному розмірі;
  
• колективною (бригадною) див. ст.. 130 – 138 КЗпП.
  

Трудові спори – це певні розбіжності між найманим працівником і роботодавцем з приводу застосування норм трудового законодавства, а також зміни чи встановлення нових умов праці, що не врегульовані шляхом переговорів між ними. Трудові спори розглядаються комісіями по трудовим спорам чи місцевими судами. Підвідомчість спорів та порядок їх розгляду визначено в ст.. 221 – 2411 КЗпП.


2.3. Тема: Основи сімейного права.

План:

1. Умови та порядок укладання шлюбу.
   
2. Особисті та майнові права і обов'язки подружжя.
   
3. Права і обов'язки батьків.
   
4. Права і обов'язки дітей.
   
5. Шлюбний договір.
   
6. Влаштування дітей позбавлених батьківського піклування.
   

Шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Умови та порядок укладення шлюбу конкретизовано 21 – 37 СКУ.

Права і обов'язки подружжя поділяються на немайнові та майнові, вони закріпленні в ст.. 49 – 91 СКУ.

Немайнові права пов’язані з правом на материнство та батьківство, на повагу до своєї індивідуальності, на зміну прізвища, на спільне вирішення питань життя сім`ї, тощо.

Майнові права та обов’язки стосуються матеріальних благ і пов’язані з особистою приватною власністю дружини і чоловіка, спільною сумісною власністю на майно, а також на утримання.

Права та обов’язки батьків по відношенню до дітей є особистими та майновими. Вони базуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку (ст.. 121 – 197 СКУ).

Права та обов’язки дітей мають взаємний характер по відношенню до батьків і також є особистими та майновими. Серед майнових обов’язків слід підкреслити обов’язок повнолітніх дочки та сина щодо утримання батьків (ст.. 202 – 206 СКУ).

Шлюбний договір – це цивільний правочин, що базується на домовленості нареченого та подружжя відносно встановлення майнових прав та обов’язків подружжя на період існування шлюбу (див. ст.. 92-103 СКУ).

Діти позбавлені батьківського піклування відповідно до СКУ можуть бути усиновленими або над ними може бути встановлене опіка чи піклування.

Усиновленням – є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Мета усиновлення дитини полягає у захисті її інтересів та для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя (див. ст.. 207 – 242 СКУ).

Опіка та піклування є особливим видом державної турботи щодо дітей, які з різних причин втратили батьківське піклування, вона встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках передбачених ЦКУ (див. ст.. 243 – 251 СКУ, і ст.. 55 – 79 ЦКУ).


Модуль №3

3.1. Тема: Основи підприємницької діяльності.

План:

1. Поняття підприємницької діяльності,
   
2. Види організаційно-правових форм підприємницької діяльності.
   
3. Підприємство – як основна ланка виробничої діяльності. Види підприємств.
   
4. Об`єднання підприємств.
   
5. Господарські товариства.
   
6. Договори в підприємницькій діяльності.
   

Підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво можуть здійснювати фізичні та юридичні особи. Загальні принципи підприємницької діяльності, особливості її здійснення регламентовано в ст.. 42-51 ГКУ.

Суб’єкти підприємницької діяльності мають бути зареєстрованими державою відповідно до вимог закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15 травня 2003 року.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах передбачених законом на вибір підприємця.

Основною організаційно-правовою формою підприємництва є підприємства різних форм власності – юридичні особи:

• господарські організації, створені відповідно до вимог ЦКУ (ст.. 119-162);
  
• підприємства, створені відповідно до вимог ГКУ (ст.. 73 – 117 ГКУ);
  

Підприємством є юридична особа, створена відповідно до вимог законодавства України, яка займається виробничою та іншою діяльністю. ГКУ закріплює правовий статус різних підприємств:

• державного підприємства (в тому числі казенного);
  
• комунального підприємства;
  
• підприємства колективної власності;
  
• приватного підприємства;
  
• орендного підприємства;
  
• підприємства з іноземними інвестиціями та інші.
  

Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової, та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об’єднання утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають право утворювати об’єднання підприємств (ст.. 118 – 127 ГКУ).

Господарські товариства – це юридичні особи створені відповідно вимог ЦКУ, вони можуть бути:

• повними товариствами (ст.. 119 – 132 ЦКУ);
  
• командитними товариствами (ст.. 133 – 139 ЦКУ);
  
• товариствами з обмеженою відповідальністю (ст.. 140 – 150 ЦКУ);
  
• товариствами з додатковою відповідальністю (ст.. 151 ЦКУ);
  
• акціонерними товариствами (ст.. 152 – 162 ЦКУ).
  

Господарським договором є домовленість суб’єктів господарювання щодо встановлення, зміни або припинення господарських зобов’язань. ГКУ визначає, що сторони господарського договору можуть визначати його зміст на основі:

• вільного волевиявлення;
  
• примірного договору, рекомендованого органом управління;
  
• типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим органом державної влади;
  
• договору приєднання.
  

Істотні умови господарського договору, загальний порядок його укладання, в тому числі особливості договорів за державним замовленням, договорів укладених на біржах, ярмарках, публічних торгах чи за рішенням суду, а також, порядок зміни та розірвання господарського договору регламентовано в ст.. 179 – 188 ГКУ. Окремі види господарських договорів визначені в ст.. 263 – 294 ГКУ.


3.2. Тема: Основи адміністративного права.

План:

1. Поняття, предмет, метод адміністративного права.
   
2. Суб’єкти адміністративного права.
   
3. Поняття адміністративного правопорушення.
   
4. Підстави для адміністративної відповідальності.
   
5. Види адміністративних стягнень.
   
6. Відповідальність за окремі види адміністративних правопорушень.
   

Адміністративне право – це галузь права, норми якої регулюють відносини, які виникають у процесі організації і реалізації виконавчої влади, а також відносини пов’язані з внутрішньою діяльністю державних органів, організацій, органів місцевого самоврядування, застосовуючих заходи адміністративного впливу та примусу з метою належної організації спільної організації людей, їх об’єднань, забезпечення чіткої взаємодії для досягнення певного передбачуваного результату. Предметом адміністративного права є суспільні відносини пов’язані з управлінською діяльністю. Методами адміністративно-правового регулювання є:

• владний метод (імперативний);
  
• рекомендаційний метод;
  
• метод узгодження;
  
• метод рівності учасників адміністративних правовідносин.
  

Суб’єктами адміністративного права є особи, які наділені певними управлінськими правами та обов’язками. Їх класифікують на:

• колективні суб’єкти (державні органи та організації, недержавні організації);
  
• індивідуальні суб’єкти (фізичні особи).
  

Суб’єкти адміністративного права повинні володіти адміністративною право і дієздатністю. Статус цих суб’єктів визначений Конституцією України, окремими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Адміністративне правопорушення (проступок) – це протиправна, винна (умисна чи необережна дія чи бездіяльність), яка посягає на державний лад або громадський порядок, на власність, права чи свободи громадян і за яку законодавством встановлено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення характеризується ознаками:

• адміністративною протиправністю;
  
• суспільною шкодою;
  
• виною (умисною чи необережною);
  
• адміністративною караністю (ст.. 9 – 22 КпАП).
  

Підставами адміністративної відповідальності є:

• наявність правової підстави, тобто конкретної норми Особливої частини КпАП, в якій певне діяння визнається правопорушенням і за його вчинення конкретизовані певні адміністративні стягнення;
  
• наявність фактичної підстави – складу адміністративного правопорушення;
  
• наявність процесуальної підстави – постанови суду чи іншого державного органу, в якому визначена міра покарання винної особи (ст.. 283 – 297 КпАП).
  

КпАП закріплює наступні види адміністративних стягнень:

• попередження;
  
• штраф;
  
• оплатне вилучення предмета;
  
• конфіскація предмета;
  
• позбавлення спеціального права;
  
• виправні роботи;
  
• громадські роботи;
  
• адміністративний арешт;
  
• видворення за межі України іноземців, які вчинили адміністративні правопорушення в Україні (ст.. 23 -32 КпАП).
  

КпАП в своїй Особливій частині передбачає відповідальність за порушення:

• вимог законодавства про працю та охорони праці;
  
• в галузі охорони здоров’я населення;
  
• правопорушення, що посягають на власність;
  
• в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії так культури;
  
• в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;
  
• у сільському господарстві;
  
• на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку та інші (ст.. 41 – 212 КпАП).
  

3.3. Тема: Основи кримінального права. Законодавство про судочинство і нотаріат.

План:

1. Кримінальний Кодекс України.
   
2. Поняття, ознаки і склад злочину.
   
3. Кримінальна відповідальність і її підстави.
   
4. Кримінальне покарання та його види.
   
5. Система судів загальної юрисдикції.
   
6. Функції та обов’язки нотаріату в Україні.
   

Єдиним нормативно-правовим актом кримінального права є Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Його завдання - правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

ККУ складається із Загальної та Особливої частин.

Норми Загальної частини об’єднані в 15 розділах (ст.. 1- 108 ККУ), вони закріплюють основні принципи кримінального права та положення, що мають відношення до будь-якого злочину.

Норми Особливої частини конкретизують діяння, щ є злочинами і розподіляються за родовим об’єктом на 20 розділів (ст.. 109 – 447 ККУ).

Злочином є передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Злочин характеризується ознаками:

• кримінальною протиправністю;
  
• суспільною небезпекою;
  
• виною (умисною чи необережною);
  
• кримінальною караністю.
  

Злочин має місце тільки тоді, коли суспільно небезпечне діяння містить склад, елементами якого є:

• об’єкт злочину;
  
• об’єктивна сторона злочину;
  
• суб’єкт злочину;
  
• суб’єктивна сторона злочину (див. ст.. 2, 11 – 49 ККУ).
  

Кримінальна відповідальність – це найсуворіший вид юридичної відповідальності, встановлений державою в санкціях статей Особливої частини ККУ, що застосовується тільки судом у кримінально-процесуальному порядку до суб’єкта злочину і полягає у позбавленні винної особи певних належних їй благ матеріального, організаційного чи особистого характеру. Підставами цієї відповідальності є:

• наявність правової підстави – норми Особливої частини ККУ, в якій визначено покарання за порушення цієї норми;
  
• наявність фактичної підстави – складу злочину;
  
• наявність процесуальної підстави – вироку суду (див. ст.. 3, 10, 50 – 64 ККУ; 332 – 341 КПК).
  

Кримінальна відповідальність реалізується через кримінальне покарання, що є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи визнаної винною у вчинені злочину і полягає в передбаченому законом обмежені прав і свобод засудженого.

Кримінальні покарання являють собою систему заходів впливу держави на суб’єкта злочину. Ця система представлена:

• основними покараннями;
  
• додатковими покараннями;
  
• змішаними покараннями, які можуть застосовуватися як основні та і як додаткові покарання (ст.. 50 -64 ККУ).
  

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суди загальної юрисдикції будуються за принципами територіальності і спеціалізації, їх система визначена Законом України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року і вона складається із:

• місцевих судів;
  
• Апеляційного суду України;
  
• Касаційного суду України;
  
• вищих спеціалізованих судів (адміністративного та господарського);
  
• Верховного суду України.
  

Судова система України забезпечує доступність правосуддя для кожної особи.

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб на яких покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії передбачені законом з метою надання їм юридичної вірогідності.

Правовою основою діяльності нотаріату є: Конституція України, Закон України „Про нотаріат” від 2 вересня 1993 року, ЦКУ, ЦПКУ.


4.Теми рефератів з дисципліни «Правознавство»

Студент, вправі самостійно обрати тему свого реферату, попередньо узгодивши її з викладачем. По бажанню студента , він може запропонувати викладачу свою тему реферату, на тему, яка його більш цікавить. Реферат готується студентом і захищається на семінарському занятті, тема реферату що захищає студент, повинна бути в межах тем, які вивчаються на певному занятті певного модуля.

1. Фізична особа - підприємець.
   
2. Бандитизм.
   
3. Види господарських товариств, їх особливості.
   
4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.
   
5. Виконання та забезпечення виконання господарських зобов'язань.
   
6. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
   
7. Господарське законодавство та його роль у розвитку ринкових відносин.
   
8. Джерела приватного права.
   
9. Диференціація дієздатності фізичної особи.
   
10. Законодавство України про господарські об'єднання.
    
11. Зміст цивільного правовідношення. Види цивільних правовідносин.
    
12. Зовнішньоекономічний контракт, зміст, порядок укладення.
    
13. Ім'я фізичної особи. Місце проживання фізичної особи.
    
14. Державний нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства.
    
15. Доплати і надбавки.
    
16. Єдність та диференціація в правовому регулюванні праці.
    
17. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників.
    
18. Колективний договір і колективні угоди.
    
19. Колективні трудові спори.
    
20. Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові.
    
21. Міжгалузеві та галузеві принципи трудового права.
    
22. Міжнародно-правове регулювання праці.
    
23. Нормування праці.
    
24. Облік робочого часу.
    
25. Організація оплати праці на підприємствах.
    
26. Організація охорони здоров'я та працездатності працівників на підприємстві.
    
27. Основні трудові обов'язки сторін трудового договору.
    
28. Особливості методу трудового права в умовах формування ринкових відносин.
    
29. Охорона здоров'я жінок, неповнолітніх і осіб зі зниженою працездатністю.
    
30. Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти та аспірантурі.
    
31. Пільги для працівників, які навчаються у професійно-технічних закладах освіти.
    
32. Керівні органи держави та їх повноваження.
    
33. Класифікація юридичних осіб.
    
34. Конституція України, етапи становлення.
    
35. Кредитний договір. Види кредитних договорів
    
36. Ліквідаційна процедура в процедурі банкрутства.
    
37. Мале підприємництво, поняття, суб'єкти.
    
38. Опіка та піклування.
    
39. Оренда майна державних підприємств в Україні.
    
40. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя.
    
41. Особливості формування цивільного права в Україні.
    
42. Поняття і ознаки юридичної особи.
    
43. Поняття цивільного правовідношення.
    
44. Порядок відкриття рахунків у банках.
    
45. Порядок розгляду господарських спорів господарськими судами.
    
46. Порядок створення банків. Правова основа діяльності Національного банку України.
    
47. Правове регулювання ліцензування господарської діяльності
    
48. Правове регулювання приватизації майна.
    
49. Правові засади економічної конкуренції в Україні.
    
50. Правові системи сучасності.
    
51. Прокуратура України. Статус, структура, функції.
    
52. Служба безпеки України.
    
53. Судова система України.
    
54. Сутність юридичної особи.
    
55. Фінансове право України.
    
56. Фонд державного майна України.
    
57. Функції і принципи Конституції України.
    
58. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи
    
59. Юридична відповідальність за порушення екологічного права.
    
60. Адміністративне провадження у діяльності органів ДПС.
    
61. Адміністративне судочинство в Україні.
    
62. Адміністративний процесс.
    
63. Адміністративний арешт активів платників.
    
64. Злочини та його головні ознаки.
    
65. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.
    
66. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
    
67. Злочини у сфері службової діяльності.
    
68. Злочини, що посягають на безпеку руху або експлуатацію залізничного, водного чи повітряного транспорту. Пошкодження шляхів сполучення i транспортних засобів.
    
69. Співучасники злочинів.
    

.