1. Економічні погляди в суспільствах Стародавнього Сходу

Вид материала

Закон

Содержание 39.Теорія енергетичної економіки С.Подолинського. 40.Економ. теорії М.1. Туган-Барановського 41.Теоретична система Дж. Кейнса. Механізм регулювання національної 42.Неокейнсіанська теорія циклу Е. Хансена 43.Теорія економічної динаміки Р. Харрода 44.Теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна. Ек-на рівновага 45.Економічна теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон. 46.Теорія економічного розвитку Й.Шумпетера 48.Монетаризм. Монетарна модель М. Фрідмана. 49.Економічна теорія пропозиції. Крива Лаффера та її економічний зміст. 50.Теорія раціональних очікувань 51.Сутність, методологічні особливості та еволюція інституціоналізму. 52.Ранній американський інституціоналізм Соц-но-психологічний інституціоналізм. 53.Соціальний інституціоналізм Дж. Гелбрейта 54.ТеоріЇ трансакційних витрат і прав власності. Теорема Коуза. Ек-на теорія прав власності 55.Теорії підприємницької економіки та інформаційного суспільства П-Друкера

Подобный материал:

• Зовнішньоекономічні зв'язки країн сходу особливості торговельних та фінансово-економічних, 1597.25kb.
• Теми доповідей І рефератів, 49.04kb.
• Філософія Стародавнього Сходу”, 64.17kb.
• План Філософія та її роль в суспільстві ст. 2 Філософія стародавнього сходу ст., 301.48kb.
• Економіка економічні учення стародавнього світу, 431.99kb.
• 1. Завершальний етап розвитку класичної політичної економії. Джон Стюарт Міль, 227.5kb.
• 1. Основні концепції політичної думки Мислителів Стародавнього сходу, 4128.39kb.
• План: Релігійні уявлення Стародавнього Сходу. Іудаїзм, 220.64kb.
• Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Історія вчень про державу, 134.58kb.
• Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.

39.Теорія енергетичної економіки С.Подолинського.

Сергій Подолинський. С. Подолинський трактував соціалізм з позицій громадівства, тобто як «громадство», з рисами анархізму і федералізму. Соціалістичні перетворення передбачалось здійснити через селянську революцію.

Погляди С. Подолинського знаходились також під суттєвим впливом марксистського вчення, яке він популяризував і використовував для аналізу економічних процесів, що відбувались в Україні. Зокрема, в праці «Ремесла і фабрики на Україні», спираючись на вчення К. Маркса про три стадії розвитку капіталізму в промисловості — просту кооперацію, мануфактуру і фабрику, він доводить, що капіталізм в промисловості України, як і в інших країнах, проходить через стадії ремесла, мануфактури і фабрики. З марксистських позицій дослідник показує переваги капіталізму над феодалізмом, історичну минучість капіталізму і закономірність його заміни соціалізмом. У праці „Про бідність” С. Подолинський популярно викладає марксистську теорію додаткової вартості і механізм капіталістичної експлуатації на прикладі виробництва зерна і цукру в Україні. Пояснюючи категорії «капітал», «необхідний продукт», «додатковий продукт», «робочий час», «додаткова вартість», «норма додаткової вартості», він робить висновок, що головне зло капіталізму — приватна власність, а з ним можна покінчити, лише перейшовши до соціалізму через насильницьку соціальну революцію.

Як представник природничої науки, С. Подолинський намагався довести неминучість переходу до соціалізму, виходячи із дії природних законів. У статті «Праця та її відношення до розподілу енергії» (1880) він, за власними словами, робить спробу «погодити додаткову працю з пануючими фізичними теоріями». Виходячи з положення про єдність фізичних сил та кількісну незмінність енергії, український дослідник доводив, що енергія Всесвіту — величина стала, але розподіляється вона по його простору нерівномірно. На розподіл енергії має вплив праця людей, якій властиво нагромаджувати сонячну енергію і впливати на її розподіл так, щоб найдоцільніше використовувати сили природи для задоволення людських потреб. Способом виробництва, який щонайкращим чином використовує природну енергію для втамування потреб людей, на думку Подолинського, є соціалістичний.


40.Економ. теорії М.1. Туган-Барановського Сприйняття і пропаганду суб'єктивно-психологіч-ної теорії цін­ності австрійської школи в Росії й Україні було доповнено спробами поєднати її з трудовою теорією в-сті. Цю спробу зробив видат­ний український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919). Став першовідкривачем сучасної інвес­тиційної теорії циклів. Ще 1894 р. він опублікував працю «Пром-ві кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя».

Критично проаналізував сучасні йому теорії рин-ку та криз і високо оцінив теоретичні засади «тео-рії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропо-зиція породжує попит.

Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа В визначається прод-ими силами людства і аж ніяк не розмірами його спож-ня». Великого значення у про­блемі відтво-рення він надавав виробничому спож-ню. Він пи-сав, що «попит на товари створюється самим В і жодних зо­внішніх меж для розширеного відтво-рення, крім браку прод-­них сил, не існує» .

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв'язок пром-­вих коливань з періодичним зроста-нням основного капіталу. Розглядає проблему криз, аналізуючи ек-ні коливання, рух «ек-ної ак-тивності», а також фактори, що зу­мовлюють таку активність. Звертає увагу на виявлення головно-го внутрішнього рушія «ек-них активнос­тей» і ро-бить висновок, що таким є рух інвестицій. Він 1-им сформулював основний з-н інвестиційної те-орії циклів: фази пром-ого циклу визначаються активністю ін­вестування. Саме збільшення інвес-тицій у галузях, що виготовляють засоби В поро-джує мультиплікаційний процес всіх елементів ек-ної активності.

Підкреслює анархічний характер кап-ого В, дисп-ропорційність у розміщенні вільних грошових ка-піталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи.

Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромаджен­ня і витрачання сус-ого капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капіта-льні блага відкриває можливості для безмежного розширення кап-ого В. Критичний аналіз ПЕ шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну ек-ну ко-нцепцію в дусі прогресивного роз-ку світової ек-ної думки.

Спочатку був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з'являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії в-сті, назвав «фікцією» трудову в-сть і «малозначущою» категорію дода-ткової в-сті. Заперечував марксистське положен-ня, що нова в-сть створюється робочою силою. Джерелом прибутку він називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розви-вати його наукові елементи.

Визнаючи методологію Маркса, його ідеї про виз-начальну роль ек-них явищ у розв-ку сус-ва, кри-тикує Маркса за ек-ний детермінізм, за ігноруван-ня пси­хології людей, їхньої моралі.

Уже 1890 р. у «Вченні про граничну кор-сть госп-ких благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу.


41.Теоретична система Дж. Кейнса. Механізм регулювання національної

економіки.

Кейнсіанство – одна з провідних течій сучасної ек-ної думки. Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)

Головна праця - “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936). Чітко сформулював новий напрям ек-ної теорії – теорія держ. регулювання ек-ки. На відміну від ін. буржуазних ек-стів, які зо-середжували свою увагу на діяльності окремих госп-ких од., значно розширив рамки досл-ня, ро-блячи спробу розглянути нац-не кап-не госп-во вцілому, оперувати агрегатними категоріями – величинами, котрі визначають рівень та темп зростання нац-ого доходу. Відповідно до з-ну Сея: пропо-зиція породжує свій власний попит. Піддав сумні-ву дію автоматичного механізму як на ринку то-варів, так і на ринку робочої сили та капіталу. Він поставив під сумнів існування в умовах монопол. кап-зму вільного руху цін у напрямку зниження.

Показав неможливість безмежного зниження но-рми % з метою стимулювання інвестицій.

Намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, на якому базуєть-ся неокласична теорія, є утопією. Сучасний рі-вень В залежить від сукупного і ефективного по-питу, що забезпечений грішми, тобто від реаль-них витрат на придбання товарів та послуг. У зв’язку з цим звертає увагу на проблему реаліза-ції та показує, що неузгодженність саме у сфері попиту і створюють у кап-ому сус-ві головну пе-решкоду для використання ресурсів, що трудно-щі з реалізацією якраз й призводять до порушень процесу відтворення. Нац-ний доход витрачаєть-ся на спож-ня і нагромадження, складається з ос-обистого та виробничого попиту. Розглядав доход, що є у розпоряджен-ні, як першочерговий фактор, що визначає стр-ру спож-ких витрат. Витрати на спож-ня зростають у міру збільшення цього доходу. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу – “ос-новний психологічний з-н”. Виробничий попит є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Він відображується в інвестиціях. Осно-вними факторами, що впливають на обсяг інвес-тицій є норма % і норма очікуваного прибутку. Ін-вестиції можуть здійснюватися лише у тому випа-дку, якщо очікуваний прибуток буде вищим, ніж %, що сплачується в рахунок отримання позики. Величину процента ставив у залежність від про-позиції та попиту на грошові засоби. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки та її перебуван-ня у стані рівноваги полягає у тому, щоб вакуум, утворюваний внаслідок розриву між рівнем дохо-ду та спож-ня заповнювався збільшенням інвес-тиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень. Це можливо тіль-ки тоді, коли інвестиції = заощадженням. Заоща-дження здійснюють спож-чі, а інвестиції – вир-ки. Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші за-мість активів, що приносять доход (земля, будів-лі, акції, облігації). До них належать: трансакцій-ний мотив (бажання мати готівку для непередба-чених платежів), мотив остороги та спекулятив-ний мотив (страх втратит капітал). Цілісна карти-на ек-ної сис-ми відповідно може бути представ-лена такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат сус-ва на спож-ня та очікуваних вит-рат сус-ва на інвестиції. Існує єдиний рівень нац-ого доходу, при якому сукупні витрати сус-ва (су- купний попит) = нац-ому прибутку (сукупній про-позиції). Це і є необхідний рівень рівноваги нац-ого доходу. Ек-на сис–ма не зможе досягти рівно-ваги за будь-якого ін. рівня нац-ого доходу, бо в цьому випадку плани покупців не будуть співпадати з діями вир-ків.

Основоположним є твердження про те, що ціни на продукцію та зар-пл у короткостроковому пе- ріоді, нееластичні у напрямку зниження, тобто падіння сукупного попиту не справляє впливу на їх рівень. Кейнсіанці вважають, що сукупний по-пит нестабільний навіть якщо і не відбувається ніяких змін у пропозиції грошей. Зниження сукуп-ного попиту вплине на обсяг В та зайнятість. Щоб уникнути величезних витрат від спадів та криз, необхідно активне макроек-не регулюва-ння сукупного попиту з боку держави. Конкретні напрями державного втручання в ек-ку і держ. регулювання охоплюють 3 основні сфери: грошо-вий обіг та грошову політику, нагромадження ка-піталу та інвестування і реалізацію виробленних товарів. У своїй книзі “Загальна теорія зайнятос-ті, % та грошей” Кейнс розглядав гроші як 1 з ти-пів багатства та частина портфелів активів, яку господарюючі агенти бажають зберігати у формі грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють властивість ліквідності. Кейнсіанська теорія попиту на гроші зветься теорією “переваги ліквідності”. Ліквідність – це можливість продати за од. часу максимально дорожче будь-яке май- но. Збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, що обумовлено іс-нуванням трансакційного мотиву та мотиву обе-режності. Зниження норми позичкового % також збільшує попит на гроші, що зумовлено існуван-ням спекулятивного мотиву. Виступав прихиль-ником наявності великої к-ті грошей в обігу, що повинно було впливати на зниження % ставки. Вважав, що високий % є перешкодою для пере-творення грошових ресурсів в інвестиції, відстою- вав необхідність максимального зниження рівня % як засобу, який заохочує використання нагро-маджень на виробничі цілі.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу. Основ-ним стратегічним напрямом ек-ної політики дер-жави повинна стати підтримка інвестиційної дія-льності, сприяння тому, щоб максимально мож-ливо заощадження перетворювалися у капітало-вкладення. Зменшення рівня інвестиційної діяль-ності вважав основною причиною Великої Депре-сії 30-х років. Щоб подолати основну слабкість кап-ної ек-ки держава повинна брати на себе ф-ції безпосереднього капіталовкладчика. Концепт-ція Кейнса серед найважливіших заходів, здат-них компенсувати відставання попиту, активізу-вати “схильність до спож-ня”, виділяє проведення фіскальної політики, що регулює величини чис-тих податків та держ. закупівель.

При загрозі ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити подат-ки, зменшити трансфертні платежі, відкласти за-плановані державні закупівлі.


42.Неокейнсіанська теорія циклу Е. Хансена

Елвін Хансен (1887-1976) Характерною рисою ек-ної теорії післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших ек-них проблем вирішальне місце належить інвестиціям. У питаннях теорії вони виходять з того, що причина циклічності і причина періодичних криз та безробіття, полягає у "коливаннях динаміки інвестицій”. Неокейнсіанська теорія циклу детально викладена у роботі Е.Хансена “Ек-ні цикли та нац. доход” (1958). Вона доповнила основні положення Кей-нса деякими новими (механізм акселератора). Рушійною силою, першопричиною В є технічний прогрес, який вимагає нових капіталовкладень – автономних інвестицій. Рез-том кожної нової пор-ції автономних інвестицій є розгортання мультип-лікаційно-акселераційного процесу. Інвестиції по-роджують доходи, сума яких тим вища, чим біль-ша “схильність до спож-ня”. Зростання ж доходів викликає похідні інвестиції, які збільшують нац-ний доход. На думку Хансена, технічний прогрес визначає рівень капітального коефіцієнту, аксе-лератора. Інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно хар-ром тех-нічного прогресу. Хансен визначає причини, що викликають припинення процесу зростання і по-чаток спаду: причина пов’язана з поступовим вичерпуванням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку із зростан-ням інвестицій, збільшення цін капітальних това-рів і підвищення процента; пов’язана з послабле-нням “понадкумулятивного процесу”, що пород-жується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та інтенсивність піднесення визначаються вирішальною мірою обсягом та інтенсивністю автономних інвестицій. Рівновага ринкової сис-ми передбачає загальну або макроек-ну рів-новагу ринку товарів, грошей, облігацій та робочої сили. Макроек-на рівновага зводиться до вза-ємодії 2-х ринків – товарів та облігацій або това-рів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса – Хансена. Хансен, взявши за основу кейнсіанський варіант, включив до нього діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропози-ції на ринку праці (IS – крива “інвестиції-заощад-ження” - крива рівноваги грошового ринку, LM – крива “ліквідність – гроші” - крива рівноваги това-рного ринку). Модель Хікса – Хансена відкриває великі можли-вості для досл-ня взаємодії ринкі товарів та гро-шей. Сприймаючи імпульси ззовні, ринкова ек-ка здатна переміщуватися з одного стану рівноваги в другий. Спочатку слідом за імпульсом йде сплеск госп-кої активності, а потім взаємодія рин-ків товарів і грошей гасять її та стабілізуть стан.


43.Теорія економічної динаміки Р. Харрода

Кейнсіанська теорія розглядала ек-ку у рівновазі, а не у стані динаміки.

У післявоєнні роки на 1-ий план соц-но-ек-ого розв-ку західних країн виступають не проблеми повної зайнятості, як це було у кейнсіанстві, а проблема ек-ого зростання. Теоретична модель зростання, побудована Ке-йнсом, передбачала можливість впливати на ве-личину сукупного попиту, зайнятості та нац-ого доходу шляхом регулювання “незалежних змін-них” – схильність до спож-ня, граничної ефектив-ності капіталу та норми процента. Висунуті Кейнсом положення були розвинуті його послідовниками Р.Харродом, Е.Домаром та ін. Після ІІ світової війни, відзначивши недоліки мо-делі Кейнса, неокейнсіанці висунули свої моделі ек-ого зростання (зокрема моделі Р. Харрода, Е. Домара). Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періо-ду, то неокейсіанці роз-ширили часові межі дії мультиплікатора, викорис-товуючи цю модель і у динамічному аналізі. Важ-ливим нововведенням неокейсіан. теорії є вклю-чення “виробничого ефекту” у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання ек-ки (динамічної рівно-ваги).Послідовник теорії Кейнса англ. ек-ст Р.Харрод розробив динамічний варіант теорії ек-ого зро-стання. Динаміка передбачає стійкий темп зрос-тання протягом тривалого періоду, що передба-чає просте відтворення. В основі ек-ого зростан-ня лежить 3 фактори: робоча сила, випуск проду-кції або доход на душу населення, розмір наяв-ного капіталу. Для розробки своєї моделі він за-провадив показник капіталомісткість – відношен-ня капіталу до випуску продукції. У працях запро-понував своє рівняння “гарантованого зростан-ня”, воно має відношення до однопродуктової за-мкненої ек-ки. Має вигляд: Gn = S/ Cr

Gn – темп зростання ВНП; S – відношення чистих заощаджень до сукупного доходу або норма наг-ромадження; Cr – маргінальний коефіцієнт капі-таломісткості або відношення капіталу до випус-ку продукції. Дане рівняння показує, що тепм зростання прямо пропорційний коефіцієнту заощаджень (інвести-цій) та обернено пропорційний коефіцієнту капі-таломісткості. Для забезпечення стійкості темпу зростання В при повній зайнятості частка доходу (Gn * Cr), що інвестується, повинна = частці (S), що заощаджу-ється.

Р.Харрод розділив ек-ку на 2 сектори: сектор, що виробляє інвестиційні блага та сектор спож-ких благ. Загальна нейтральність технічного про-гресу не вимагає нейтральності інновацій у кож-ному секторі. Технічний прогрес, у цілому є капі-талозберігаючим, оск він знижує витрати капіталу на реальні капіталовкладення у кожному секторі навіть при постійній ставці процента. Йому належить класифікація, спеціально призна-чена до стійкого потоку технічних удосконалень: працезберігаючий технічний прогрес збільшує, а капіталозберігаючий, навпаки, зменшує показник капіталомісткості, нейтральний технічний прогрес залишає його незмінним, до того ж, це відбуває-ться при фіксованій процентній ставці. Цей вис-новок Харрода врахував існуючі на той час запе-речення, що увесь технічний прогрес веде до зменшення середньої капіталомісткості. Показ-ник капіталомісткості виявляється показником темпу інноваційної діяльності.


44.Теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна.

Теорія монополістичної конкуренції. Провідна ідея ек-ної теорії Едварда Хейстінгса Чемберлі-на - в процесі монополізації В виникає нове яви-ще, не властиве ринковим ситуаціям чистої кон-куренції та чистої монополії. Воно є рез-том син-тезу цих ситуацій і породжує монополістичну кон- куренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропо-зицію, так і попит. Будує модель, за допомогою якої аналізує дії незалежних продавців однорід-ного продукту. Підставою для встановлення їх-ньої монополії стають ознаки диференціації това-ру:виняткові якісні характеристики продукту; мар-ка фірми; особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми обслуговування; рекла-ма, що підкреслює винятковість товару. Монопольна конкуренція – це конкуренція, що відповідає таким вимогам: к-ть продавців однорі-дного товару є достатньо великою, щоб їхня ек-на діяльність не справляла особливого впливу на ін. конкурентів, на відміну від недосконалої конку-ренції не зачіпала їхніх ек-них інтересів; продукт і справді якісно різнорідний, диференційований, і покупець може вільно вибрати конкурентного продавця; будь-хто має право безперешкодно виробляти товар даної групи, ринок не є закри-тим. Якщо продукт і ринок диференційовано – ко-жен продавець одночасно є й монопорлістом і конкурентом. Ознакою диференціації є різнорід-ність навіть однойменних товарів різних виробни-ків, завдяки чому покупці віддають перевагу яко-мусь конкретному товару. Аналізує 3 напрямки монополістичної конкурен-ції: цінової (маніпулювання цінами), неціновий (внесення якісних змін у продукт), рекламний. Цінова конкуренція. Монопольний прибуток – головна мета ринкової стратегії виробника. Його максимізація досягається зменшенням обсягів В та підвищенням цін. Інструментами нецінової конкуренції є підвище-ння якості товарів, випуск нових моделей, дос-коналий дизайн, поліпшення умов обслуговуван-ня клієнтів, удосконалення сис-ми збуту. Попит визначається не тільки прибутками, інтересами та вподобаннями покупців – його організовують постачальники товарів.

Ек-на рівновага досягається за рахунок вільно-го ціноутворення. Монополістична конкуренція диференційованих продуктів включає елементи досконалої конкуренції і сприяє досягненню ек-ної рівноваги. Диференціація призводить до того, що утворюється мережа відособлених ринків. Але ситуація рівноваги не завжди є корисною для сус-ва, адже її порушення часто супроводжує Ін-новаційну перебудову ек-ки. Диференціація дає покупцям свободу вибору. Ек-ка саморегулюється і за умов монополії, але врівноважуючі сили з часом трансформуються – управління попитом і пропозицією поступово ви-тискає колишній саморегулятор – об’єтивне спів-відношення попиту і пропозиції. Чемберлін і Робінсон переглянули класичну тео-рію ринку, пристосувавши її до сучасних умов. На відміну від Маршалла, вони у своїх теоретич-них розробках намагалися тісно пов’язати аналіз цін конкуренції з реаліями ек-ної дійсності. Вони виступили проти твердження, що виробник не має можливості впливати на ціну, і довели, що він отримує цю можливість, коли займає винятко-ве становище на ринку.


45.Економічна теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Теорія ндосконалої конкуренції. Джоан Вайолет Робінсон ставить собі на мету довести, що конкуренція за умов монополізації В видозмінює-ться, але зберігається. Категорія досконалої кон-куренції є абстрактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку. Її увагу приверта-ють інші ринкові ситуації: чиста монополія, моно-псолія, олігополія та зв’язані з ними форми моно-полізації ринку. Їхню природу виводить із відно-шення ек-них агентів до факторів В та диферен-ціації товарного світу. Чиста (абсолютна) монополія - володіння про-дуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (1 продавець – багато покупців). Цілу галузь реп-резентує 1 виробник, котрий і диктує ціну на рин-ку. Він повністю контролює обсяги В товару і його ціну, отримуючи надприбуток. Але абсолютний контроль є можливим тільки за умови, що сам ви-робник є власником мат факторів В. Ще 1 суттє-вий чинник, що обмежує владу монополіста на ринку, - це спадання попиту зі зростанням ціни, а отже, зменшення обсягів збуту. Монопсонія – ситуація, протилежна чистій моно-полії (1 покупець – багато продавців). Показує, що монопсоніст також може застосовувати ціно-ву дискримінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами. Реальним для ринку є щось промжне між чистою конкуренцією та чистою монополією і такий стан наочніше відображає чинники поведінки монопо- лістів на ринку. Це тип ринку, який контролюєть-ся кількома фірмами, - оліго полія. Фірми об’єд-нуються і перешкоджають вступу ін. фірм на ри-нок. У рез-ті там панує обмежена к-ть виробників однородного або взаємозамінного продукту. Це уможливлює контроль за ціноутворенням, збере-ження напівмонопольного становища, отримання надприбутку і дає змогу позбутись негативних для нагромадження капіталів наслідків конкурен-ції. Конкуренція зберігається, але в особливих формах: її ф-ції, зокрема стимулювання й врівно-важування ек-ки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкурен-цією. Ціноутворення Особливістю олігополії є взає-мозалежність рішень панівних фірм у галузі ціно-вої політики. Оліго-поліст, який отримує виграш лише за рахунок ни-жчих ніж у конкурентів витрат, змушений заміню-вати цей фактор ін. – мат, тобто олігополія сприяє зростанню безробіття. Цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, змни його функціональності, поліпшення реклами, заправа-дження нових форм торгівлі. 1 продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого готунку, тобто дорожчим. Але Робінсон не приділяла окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, в сус-ві кожен виробник є наперед визначеним монополістом. Диференціація продукту є не єдиною і не визна-чальною умовою влади монополіста на ринку. Передумава виникнення олігополії і недоскона-лої конкуренції - концентрація В. Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робін-сон дотримувалася антимонополістичної позиції, виступала проти засилля монополії.


46.Теорія економічного розвитку Й.Шумпетера


47.Концепція соціального ринкового господарства німецького неолібералізму.

Теорію “соц-ого ринкового госп-ва” кельнсь-кої школи наз. серединним “3-ім шляхом”, що пролягає між кап-мом і соціалізмом та веде до свободи й справедливості. Сенс “соц-ого ринков-ого госп-ва” полягає у принципі свободи ринку поєднаного з принципом соц-ого вирівнювання. “Соц-не вирівнювання” вирішує проблему однобі-чного ринкового утворення доходів частково за допомогою соц-них витрат держави, але перева-жно завдяки здійсненню певної податкової полі-тики. Соц-не ринккове госп-во не ідентичне Віль-ній ринковій ек-ці, яка виконує ф-цію вирівнюван-ня, згладжування гострих соц-них відмінностей й конфліктів. Основні елементи структури соц-ого ринкового госп-ва: 1). конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби В; 2). ринок як координуючий механізм і регулятор госп-кої діяльності; 3).домашні госп-ва, пром-сві, с-г, банківські, торгівельні та ін. під-ва як суб’єкти госп-ня; 4).держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функ-ня ринкової сис-ми та сприяє соц-ому вирівнюванню. Найважливішим інструментом державного втру-чання в процес перерозподілу (соц-ого вирівню-вання), на думку А.Мюллера-Армака, є оподатку-вання, яке регулюється відповдно до ек-ної ситу-ації: для стимулювання чи стримування ініціати-ви, урівноважування попиту та пропозиції згідно з рівнем доходу та з урахуванням його джерел, а також із нац-ною структурною політикою держа-ви.Усе це має бути спрямоване на досягнення основної мети державного управління  прове-дення соц-но орієнтованої політики. Цільовою настановою соц-ого ринкового госп-ва є зав-ня досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості членів сус-ва в умовах ек-ної свободи на основі конкурентного ладу. З цього погляду концепція такого госп-ва є поки що найбільш науково обгрунтованим і доведеним на практиці синтезом лібералізму й державного ре-гулювання в інтересах соц-но-ек-ого прогресу. В 1957р. на з’їзді Християнсько-демократичного союзу Л.Ерхард проголосив початок нового етапу розв-ку “соц-ого ринкового госп-ва”. Він підкрес-лив, що І етап, тобто пошук найліпшого “природн-ого ек-ого порядку”, завершився утвердженням “сформлваного сус-ва”, яке досягло високого рівня добробуту та ек-ної стабільності.


48.Монетаризм. Монетарна модель М. Фрідмана.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий хар-р, неокласики пропонували обме-жити державне регулювання ек-ки контро-люванням грошової маси, емісії грошей, к-ті грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а та-кож забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий бан­ківський про-цент. На думку представників неоліберальної оп-озиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному з-ну грошо-вого обігу. В основі його дії лежить к-сна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформу­льована Д. Рікардо. Поєднання неокла-сичних підходів і монетарної концепції держав-ного регулювання характеризувало особливий напрям неолібе­ральної школи, що згодом отримав назву монетаризму. Фрідмен (1912). Метод теоретичних досл-нь Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивіст-ським, заснованим на емпіричних та статистич-них узагальненнях. Багато положень його теорії було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статич-ного в ек-них явищах. Він використовує абстракт-тні визн-ня, дані ще класичною ПЕ. Його моне-таризм — це сукупність кількох неокласикних те-орій, які мають самостійне значення, але об'єд-нуються к-сною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей». Важливим принциповим підходом до досл-ня механізмів розв-ку сучасного кап-зму, за Фрідменом, є визнання необхід­ності ек-ної свобо-ди, що зумовлює всі інші свободи в сус-ві. Ек-на свобода, завдяки якій реалізується ідея сус-ної рівноваги, є невід'ємною від ринкової сис-ми, що перебуває в про­цесі постійного розв-ку. Основ-ною та визначальною рисою ринкової сис-ми за-лишається вільна конкуренція, яка має прони-зувати всі сфери сус-ого життя, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання ек-ки. Ідея ек-ної свободи реалізується невтру-чанням держави в ек-ку та зменшенням тієї час-тки нац-ого продукту, що становить доходи дер-жави і є мат основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Державне втручання в ек-ку, під-креслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуля-торів, що сприяють встановленню рівноваги, во-но орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які неперед­бачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибра­ного напрямку. Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.


49.Економічна теорія пропозиції. Крива Лаффера та її економічний зміст.

На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони (монетаристи) висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з про-блем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід — індивідуальний капітал та ін-дивідуальна праця, які виробляють з певною ме-тою. Тому державне регулюван­ня ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюд-жету та вирішування їх за допомогою оподатку-вання. Ці засадні принципи політиків знайшли да-льший розв-к у пра­цях ек-стів. Серед тих, хто об-грунтував їх теоретично, були американські про-фесори А. Лаффер (університет Південної Каре-ліни) та Р. Мендель (Колумбійський університет) , які вважали, що ек-ка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капі-талу та державних фінансів. Передовсім вони по-ставили під сумнів висновок Кейнса, що заощад-ження є причиною скорочення обсягів В, ек-­ної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його реко-мендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визна­ли за недоцільні. Основний шлях до зростання В вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту дер­жавного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема. Високі податки знижують прибутковість В, скорочу­ють розміри доходів, а відтак і заощаджень під-ця. Збільшення граничних ставок прибуткового пода-тку є згубним для ек-ого зростання, оск зменшує обсяг пропозиції ін­вестицій. Інвестиційні фонди спустошуються податками незалежно від того, чи збалансовано бюджет. Крім негативного впливу на інвестиції, високі прогресивні ставки податків скорочують обсяг пропозиції праці, оск тру­дові зусилля перестають окупатися. Стимулювання пропозиції праці прямо зв'язане з розмірами зар-пл, витрати на яку становлять значну частку су-купних витрат. Зменшення податків позитивно ві-дбиватиметься на розмірі зар-пл, збереже її пев-ний реальний рівень, а це позитивно позначати-меться на дохо­дах під-ця. Розумна податкова по-літика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, вестиме до зростання обсягів та змен­шення витрат В, що є основою збільшен-ня пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання нац-ого доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпа-ки, збільшить подат­кову базу. Цей причинно-нас-лідковий зв'язок промоделював Лаффер, показа-вши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Він зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроково-му періоді зниження податків однозначно спричи-няє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того щоб став відчутним вплив змін в оподатку­ванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оск це зв'язано з процесом В, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим. Графічне зоб-раження моделі має назву «Крива Лаффера». Ек-ний зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходже-ння в бюджет спо­чатку зростають, а згодом почи-нають зменшуватись. Це відбуваєть­ся тому, що зниження прибутковості В стимулює спа­дання ді-лової активності, збільшення схильності до спож-ня та скорочення обсягів інвестування, тобто фі-зично звужується база оподаткування. Крім того, скорочується сфера легального бізнесу. Прагне-ння держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставок податків у ко-роткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу ак-тив­ність, що згодом збільшить і надходження. Лаффер указав на необхідність визн-ня оптима-льної ставки податку, яка, на його думку, зале-жить від ек-ної ситуації, роз­мірів та структури виробничої сфери, нац-них, культурних, психо-логічних та ін. чинників. Отже, основним в теорії «ек-ки пропозиції» було запере­чення маніпуля-тивної фіскальної політики та існуючої сис-ми прогресивного оподаткування як такої, що нега-тивно впливає на ділову активність, оск не сти-мулює заощаджень та інвестицій, зумовлює не-раціональний розподіл факторів В, перероз­поділ нац-ого доходу між В та спож-ням на користь ос-таннього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виник-нення тіньової ек-ки, бартерного обміну, скритої зайнятості.


50.Теорія раціональних очікувань

У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних ек-них дій, урахування колишніх поми­лок. На підста-ві «адаптивних очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї «раціона-льних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.


51.Сутність, методологічні особливості та еволюція інституціоналізму.

Інституціоналізм — своєрідний напрям в ек-ній науці. Йо­го своєрідність полягає у тім, що прихи-льники інститу­ціоналізму в основу аналізу беруть не тільки ек-ні проблеми, а зв'язують їх з пробле-мами соц-ими, політичними, етичними, правови-ми. Вони не сприйняли абстрактного методу кла-сиків. Критикували їх за те, що ті відмовились від аналі­зу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному су­с-ому середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірва-ність від реальності. Інституціоналізм став своє- рідним опо­зиційним напрямом в ек-ній науці, хоч і не мав значного впливу на ек-ну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким. Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав но­вих рис, змінилося його місце, у науці ідеї ін-ституціоналізму позна­чилися на поглядах бага-тьох ек-стів. Можливо, саме тому нині відокреми-ти «чистих інституціоналістів» досить складно. Оск його адептам притаманні прагматизм і реалі-стичний підхід до аналізу ек-ної дійсності, значе-ння інституціоналізму постійно зростає. Інституці-оналізм у ПЕ почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено Америка-сь­ким ек-стом і соціологом Т. Вебленом. Прихи-льники інституціоналізму вирішальну роль у сус-ому розв-ку надають інститутам. Відтак ек-ні про-цеси в інституціоналістів набувають психологіч-ного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зро-зуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхі-дно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, яки-ми керуються окремі особи, професійні або соц-ні групи у своїх діях. Інституціоналі­сти не лише посилили психологічне трактування ек-ого проце-су, а й почали, по суті, конструювати психологіч-ну теорію ек-ого розв-ку. Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. На відміну від психологічної школи граничної кор-сті інститу-ціоналісти рушієм ек-ого розв-ку визнають психо-логію колективу, сус-ва, а не окремих суб'єктів госп-ня — «робінзонів». Інституціоналісти підда-ли критиці неокласичну кон­цепцію конкурентної ек-ки з її основною ідеєю ринкової рівно­ваги, ві-дкинули постулат «гармонії інтересів». Визн-ню неокласиками ринку як універсального, високо-ефе­ктивного механізму розподілу ек-них ресур-сів, а отже, як фак­тора ефективного функ-ня ек-ки в цілому, інституціо­налісти протиставили досл-ня ринку як соц-ого інституту, що зазнає глибоких змін із розв-ком сус-ва. Інстнтуціоналіс-ти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання ек-­ки і виступали за впровадження сус-ого контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розв-ку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили фор-мування в її рамках різноманітних напрямів. Пе-редовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм. У рамках раннього інститу-ціоналізму склались 3 основні на­прями: 1) соц-но-психологічний, 2) соц-но-правовий, 3) емпірик-ний (кон'юнктурно-статистичний).


52.Ранній американський інституціоналізм

У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні на­прями: соц-но-психологічний, соц-но-правовий, емпі­ричний (кон'юнктурно-статистич-ний).

Соц-но-психологічний інституціоналізм. Торс ген Верлен проти матеріалізму і марксист-ського філософського матеріалізму. Дав своєрід-не тлумачення предме­та ек-ної науки. У центр досл-ня ставить ідею розв-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Вимагає, щоб ек-на наука звільнилась від раціоналіс­тичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, та­ку, що є рез-том спостережень за людською дія-льністю. Визнавши обмеженість такого підходу до аналізу ек-них явищ, ставить зав-ня — роз-ширити сферу досл-ня за рахунок вивчення сус-ної психології, інстинктів, навичок і схи­льностей людей - заклав основи нового напряму в іс­торії ек-ної думки і її соц-но-психологічного відгалужу-ння — інституціоналізму. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, «соц-ною психологією». Виступає як при-хильник еволюціоналізму, однак, поєднує його із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природ­ного добору, боротьби за існування на сферу сус-ого життя («Теорія бездіяльного класу»). Закономірності сус-ого розв-ку в нього підляга-ють дії біологічних з-нів. Формулює ідею супереч-ностей еволюційного розв-ку. За його концеп-цією, інститути в процесі розв-ку сусп-ва вступа-ють у суперечність з новими умовами життя, з новим сус-ним середо­вищем. А оск нормальний розв-к сус-ва відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколишньому середовищу, то інститути, що не пристосовують-ся до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для сус-ого розв-ку. Рушійні сили, які спонукають людину до прод-ної ек-ної діяль-ності є: батьківські почуття, інстинкт майстернос-ті, тобто майже напівсвідомий потяг до добре ви-конаної та ефективної роботи, допитливість. У розв-ку людського сус-ва виділяє кілька стадій. Вихідна стадія еволюції - дикунство, якому при-таманні колекти­вістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція сус-ва проходить через варварство до сучасної ма­шинної сис-ми. Кап-зм - «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головна суперечні-сть кап-зму - суперечність між «індустрією» і «біз-несом». «Індустрія» — це без­посередній процес В, що грунтується на машинній техні­ці. «Бізнес» — це певна інституціональна сис-ма, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит. Ця суперечність проявляється в тім, що «бізнес» («психологія бізнесу») перешкоджає розв-кові машинної техніки. Сфера «індустрії» має на меті підвищення прод-сті й ефе­ктивності В на відміну від сфери «бізнесу», яка домагає­ться високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу. Розрізняє пром-вий і фінансовий капітал. 1-ий функціонує у В, але за умов монополістичного кап-з­му відбу-вається підкорення, поневолення власників спра-вжнього ба­гатства, тобто прод-них елементів сус-ва, власниками не­мат активів — фінансови-ми магнатами. Пром-вий процес сам собою не породжує криз. Першо­причину таких треба шука-ти у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом пром-вий процес і спож-ня. Виступає за реформування кап-зму, рекомендуючи замінити бізнесменів пром-во-технічною інтелігенцією. Ін-дустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи. Вони ство­рюватимуть генеральний штаб індустріальної сис-ми, котрий візь­ме під ко-нтроль усе сус-во. Панування техноструктури за-безпечить ефективний і раціональ­ний розподіл ресурсів, ефективне функ-ня ек-ки, спря­мованої на задоволення людських потреб. Майбутнє сус-во уявляє як панування «індустрії», керованої технократією.

Соціально-правовий інституціоналізм.

Джон Роджерс Ком­монс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові нор­ми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти­туціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним спо­собом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди. Суди він розгля-дає як важливий фактор ек-ого розв-ку. В основу вирішення ек-них проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливос­тями його розв-ку в США, зокрема відсутністю кодифі-кації (відпо­відних кодексів) так званого загально-го права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'яз­кову си-лу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумача­ми права. Формулює «юридично-міно-ву концепцію» сус-ого розв-ку - в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-­на категорія - юридичне по-няття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус-ва. Відносини між капіталістом і ро-бітником теж є угодою рівноправних членів сус-ва. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі сус-ні конфлікти, усі супере­чності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне ре-гулю­вання правил «угоди». Конфлікт може і му-сить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої ро-зумної ціннос­ті. ПЕ — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Ек-на наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи до­бробуту, прагне людина. Уся ек-на діяльність пояснюється бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме то­му слід встановити такий юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для чекання. З розв-ком «банкірського кап-зму» поняття в-сті ви-пливає з угоди про виконання в майбутньому пе-вного контракту. Така теорія виводить в-сть із пе-реговорів, її остаточне встановлення завер-шується в судах. Витрати В розглядає із суб'єкти-вно-психологічних позицій як притаманну людині внутріш­ню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, пере­дачі власності в найма-ння на невигідних умовах). Саме в ре­з-ті такої протидії і виникає «розумна в-сть». Розглядає в-сть як очікуване право на майбутні блага й пос-луги. Власність по­діляється на 3 категорії: речо-ву, неречову (борги і боргові зо­бов'язання) і Неві-дчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу ці-нних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власно­сті». Ці угоди є головною ознакою кап-ної ек-ки, а фіктивний капітал — основною ек-ною категорією. Держава має забезпечити уп-равління розв-ком кап-ної ек-ки, регулювати кон-флікти не лише між окремими ка­піталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив гене-тичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати голов-ним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом В і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорі-нені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремлі-ння до певних рез-тів. 1-им із них є тяжіння до прибутків. До цього зво­диться логіка сучасного життя. В товарів підпорядкова­не не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку. Прагнення при­бутку зумовлене існуючою «сис-мою». Без прибутку під-ць не може виготовляти товари. Саме цим пояснює необхід­ність вивчен-ня грошового госп-ва. Грошова ек-ка має недолі-ки, їй притаманні су­перечності, але вона — най-ліпша форма орга­нізації сус-ва, оск забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям ус-тановлення взаємодії і співробітництва в сус-ві.

Підкреслює й інший бік пробле­ми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші. Цю звичку він називає рушієм ек-ки, яка визначає хар-р сучасних інститутів. Зав-ня ек-ної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового госп-ва й поведінкою людей. Гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме при­дбанню грошей надають великого зна-чення в сучасній грошовій ци­вілізації, то ін. бік їх-нього призначення постійно недооцінюють. Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марно­тратства, а розглядає її з позицій залеж-ності від факторів, що не контролюються індивід-уумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумо-влене потребами, а диктується намаганням під-тримати імідж, перевершити суперника. Особли-ву увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні колива-ння кон'юнктури — ділові цикли. Циклічний хар-р кап-ого відтворення спричиняється дією багатьох факторів «сис-ми грошового гос­п-ва». Дає дета-льний аналіз ек-­ної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного підне-сення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін, зар-пл, процентних ставок, грошового обігу, банків­ських операцій. Основну увагу він звертає на категорію при­бутку. Піднесення і спади ділової активності випливають із праг­нення одержати прибуток. Циклічність не є неодмінною властивіс-тю процесу товарного В. Вона випливає із «гро-шового госп-ва», на якому тримається вся кап-на ек-ка. Цикли — це специфічне явище, притаман-не лише сфері інститутів підприєм­ництва. Виз-нає, що циклічні коливання не є випадковими, а ма­ють регулярний хар-р. Саме ця регулярність, закономірність зу­мовлює можливість впливати на цикли і навіть запо­бігати їм. Факторами впливу на ек-ку він вважає фінанси, грошовий обіг, кре-дит. Він прихильник державного регулю­вання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є пла-нування. З допомогою планування він сподівався ви­рішити складні ек-ні й соц-ні проблеми сус-ва.

Відтак можна сказати, що Мітчелл застосовує те-хнологічний підхід до аналізу закономірностей сус-ого розв-ку. У цілому його погляди були пози-тивно оцінені ек-стами й соціоло­гами. Проте його критикували за описовий хар-р досл-нь і брак те-оретичного аналізу.

Погляди ек-стів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інти-туційналізму», розквіт якого припадає на 20—30-ті роки XX ст. Ек-на криза 1929—1933 рр. породи

53.Соціальний інституціоналізм Дж. Гелбрейта

Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) У своїх 1-их працях розробив концепцію «врівноважуваль-ної си­ли», пропагував «сус-во добробуту». В пра-цях, опублікованих у 50-х рр., розглядає техніку, як основу ек-ого прогресу. Виступив зі своєрід-ним різновидом теорії «індуст­рного сус-ва», яка підсумовувала й розвивала цей науковий нап-рям. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі най-важливіші закономірності сучасного кап-зму. Цю т-рію викладено у книжці «Нове індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в тім, що усунен­ня конку-ренції внаслідок концентрації капіталу не призво-дить, про­те, до утворення монополій, оск той са-мий процес породжує нейтралізуючу, «врівнова-жуючу силу» у вигляді великих об'єднань покуп-ців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» роз­глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан­ня, профспілки, різні торго-вельні об'єднання.Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкод-жає утворенню монополій, а й у тім, що вона за-мінює конкуренцію, котра колись була регулятор-ром ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучас-ного часу ринком з невеликою к-тю продавців, як-их активно приборкують не конкуренти, а 2-ий бік ринку — сильні покупці». Гелбрейт— представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і поста-новкою проблеми. У працях неоінституістів кап-зм розглядається як «сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во за­гального благоден-ства». Саме таким зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-во достатку» (1958) він робить вис-новок, що проблему В завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб­лему розподілу Критично ставиться до чинної сис-ми розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи сус-ні по­слуги і збільшуючи добробут .У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розгляну-ти всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв'язує з техніч-ним прогресом - сутніс­ть, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і органі-зація визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє 2 форми кап-ної ек-ки з погляду рівня техніки, мас-штабів В і форми організації під-в — великі кор-порації і дрібне В (не відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці). Основу сучасної ек-ки станов­лять ве-ликі корпорації, породжені передовою технікою Частину ек-ки, репрезентовану великими корпо-раціями, нази­ває «індустріальною сис-мою», кот-ра й визначає суть «нового індустр-ного сус-ва»

Індустріальна сис-ма у свою чергу, визначаєть­ся високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішаль-них сферах ек-ки, необхід­ність великих капітало-вкладень, ускладнення умов і зростання ви­трат часу на виконання зав-нь, що постають перед В у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досл-нь і не-обхідності на­лежних лабораторних випробувань, підвищення вимог до кваліфіка­ції робітників і ке-руючих корпораціями, і, нарешті, потреба у лікві­дації ризику для великих корпорацій, котра пот-ребує планування. В «індустр-ому сусп-ві» зрос-тає і роль держави, яка му­сить узяти на себе час-тину витрат для забезпечення технічного прогре-су і зменшення ризику під-ця від його запровад-ження Тобто саме техніка визначає всю ек-ну струк-ру сус-ва. Відокремлює 2 рівні розв-ку кор-порацій: «під-ку» і «зрілу» У «під-кій корпорації» (20—30-ті рр XX ст) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу Його основ-ною метою була максимізащя прибутку Конт­роль над корпорацією зумовлювався капіталом під-ця, а не йо­го компетентністю Така корпорація не пот-ребувала планування і державного втручання На зміну «під-кій корпорації» приходить «зріла» Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимога­ми «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «сус-ною кап-ною власністю» На чолі «зрілої кор-порації» стоїть не окремий під-ць, а «технострук-тура», до якої переходить влада(це «союз знань і кваліфікації», основний керівний персонал вели-ких корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на кері­вництві В, збутом, фінан-сами, корпоративним плану­ванням, тобто тих, хто приймає рішення - саме цю групу людей про-понує назвати «техноструктурою») Перехід у кор-пораціях влади до «техноструктури» змінює й ме-ту діяльності корпорацій Передовсім вона відоб-ражає не особистий ін­терес під-ця, а сус-ний, ке-рується не максимізацією прибу­тку, а сус-ною метою На 1-ий план «техноструктура» ставить ек-не зростання, яке сприяє ефективному функ-ню корпорації, що відповідає як інтересам сус-ва, так і й власним інтересам Ефективне функ-ня ко-рпорації забезпечує висо­кий рівень дивідендів Отже, має місце узгодження інтересів сус-ва, ко-рпорацій і індивідів Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від ре-шти прибутку корпорації Неправомірним є й визн-ня грошових доходів «техноструктури» як зар-пл, що нібито не заохочує її максимізувати прибу­ток корпорації в цілому. Важливою рисою «індустріа-льної сис-ми» називає планування, яке теж поро-джується розв-ком науки і техніки Вели­ка корпо-рація з її складною технікою, значними капіталов-кладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ри­нок перестав бути на-дійним регулятором В. Йому на змі­ну приходить планування корпоративної діяльності. Плануван-ня має забезпечити здійснення передбачених фі-рмою, корпорацією рез-тів і «замінити ціни й ри-нок, як механізм, що визначає те, яка про­дукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, ко-тре встанов­лює, що буде виготовлятись і спожи-ватись і за якими цінами». Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкурен-цію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намага­ється замінити конкуренцію й ри-нок монополією (великою корпо­рацією) і плану-ванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає непри­пустимим ототожнення великої корпорації з мо-нополією.

У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов «зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта мала на меті спростувати марксистське вчення про проти-лежність інтересів праці та капіталу. Проте Гелб-рейт не міг ігнорувати реальних суперечностей кап-зму, не міг не бачити бідності, безробіття. І якщо в друго­му виданні «Сус-ва достатку» (1969) він називає бідність «пе­режитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне сус-во» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині ек-ки, що перебуває поза «індустріаль-ною сис-мою», тобто сфері дрібного В. Що ж до «індустріальної сис-ми», то вона керується сус-ими інтересами, а відтак не призводить до злид-нів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього авто-матично зумовлює необхід­ність втручання дер-жави в ек-не життя. Він визнає необхід­ність пла-нування на державному рівні, регулювання дер-жавного по­питу, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-­ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною. У концепції «індустріального сус-ва» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розу-міє складність вирішення соц-них проблем у ме-жах «індустріального сус-ва». Майбутнє «індуст-ріального сус-ва» він зв'язує з діяльністю інтелі-генції, яка на противагу «техноструктурі» керува-тиметься тільки ек-ими пріоритета­ми, сприятиме розв-ку «естетичних цінностей», спрямуванню «ін­дустріальної сис-ми» на служіння широким соц-ним інтересам.


54.ТеоріЇ трансакційних витрат і прав власності. Теорема Коуза.

Рональд Коуз (1910р. нар.) — ам. tк-ст англ. по-ходження. 1991 р. він одержав Нобелівську пре-мію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соц-них ви-трат» (1960). 1-а з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визна­чив і запровадив у на-уковий обіг таку категорію, як трансакційні витра-ти (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт­нерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в Інститу­ціоналізмі так звано-го контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, ек-ної теорії та організа-ції. Госп-ка сис-ма — це своєрідно впорядкова-на сис-ма зв'язку між виробниками мат і немат благ і по­слуг та спож-чами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виго-товляти, для кого виготовляти, може здійснюва-тися 2 способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією. Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шля­хом, у процесі розв-ку людської цивілізації. За умов ринкової сис­-ми інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків спож-чів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб'єктам госп-ня, може передаватися лише через механізм ко-ливання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку партнерів тощо) потребує великих витрат , які Коуз назвав трансакційними. Ієрархія, тобто сис-ма, коли з 1-го центру йде ни­зка наказів і до-ручень до виконавця (виробника). Прикладом ієрар­хічного порядку був соціалізм, де панувала командно-адмністративна сис-ма, і всі накази щодо В й розподілу ресурсів віддавала держава через сис-му державних органів і партійних ін-ти-туцій. Ієрархія має місце в будь-якій фірмі, де ке-рівник віддає накази своїм підлеглим. У фірмі ро-бітники не займаються пошуком інфор­мації, вони одержують наказ. Це забезпечує скорочення тра-нсакцій­них витрат. Таку саму роль виконує й дер-жава. Відтак може склас­тись враження, що саме ієрархія, тобто централізоване керівництво, ефе-ктивніша, бо потребує менших трансакційних ви-трат. Насправді це залишається справедливом тільки щодо фірми. Що ж до держави, то вона взагалі не може здійснювати ефективного регу-лювання всіх ек-них процесів. В 1-у центрі немов-ливо сконцентрувати всю необхідну інформацію про наявність ресурсів, їх використання, попит, смаки спож-чів. Отже, ставити питання, що кра-ще — спонтанне регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава), або, як ми часто говоримо, «ринок чи план» — неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій економії трансакційних ви-трат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з ек-ого погляду надзвичайно важливий. Скорочення трансакційних витрат, отже, підвищення ефекти-вно­сті функ-ня ек-ки забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юр-идичними нормами (правами власності) і транса-кційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі: визн-ня прав власно-сті є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спон­танний, ціновий механізм не пе-редбачав витрат часу й коштів на пошук інфор-мації та укладання контрактів, то не було б і не-обхід­ності в опрацюванні прав власності (юриди-чних норм). Але функ­-ня ек-ки без трансакційних витрат неможливе. І не випадково амер. ек-ст Дж. Стіглер писав, що світ з нульовими трансак-ційними витратами такий же страшний, як при­родний світ без тертя.

Ек-на теорія прав власності

Своєрідність цієї теорії полягала в трак­туванні власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи ек-ого аналізу. Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу. Ця частка включає 11 ел-ементів: право володіння, право корис­тування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії – категорія власності виводиться з проблеми обме-женості ресурсів. Ті ресурси, к-ть яких не обме-жена, не стають об'єктом власності. З приво­ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин. Права власності мають бути чітко виз-начені, і саме вони стають об'єктом купівлі і про-дажу. Чітке визн-ня прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів госп-ня. Ці обставини сприя-ють створенню умов для придбання прав власно-сті тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для ринку не має значен-ня, хто персонально володіє ресурсом. Важливо, щоб був такий власник. Для успішного функ-ня ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як­що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визна-чені і виконуються суб'єктами госп-ня — ринок здатний до са­морегулювання настільки, що може усувати навіть соц-не зна­чущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з ек-ною діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є учасниками даної ринкової уго-ди. Наприклад, забруднення навколишнього се-редовища якимось під-вом, шум аеропор­ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні за-ходи, але далеко не завжди ком­пенсує їх.

Досліджувати цю проблему почав іще англ. ек-ст А. Пігу. Він доводив, що ринкова сис-ма нездатна її розв'язати, оск зовнішні ефекти не можна оці-нити. Тому він обгрунтував необхідність держав-ного втручання і запровадження спеціального по-датку на винних. Р. Коуз довів помилковість тео-ретичних виснов­ків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні вит-рати учасників ринкової угоди без будь-якого втру­чання держави. Цей висновок має назву тео-реми Коуза. Державне втручання не завжди ба-жане. Воно буде ефективним тоді, коли ви­трати державного втручання будуть меншими за витра-ти, зв'язані з нестабільністю ринку. У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається пев-на роль: прийняття відповідних з-нів і забезпече-ння їх дотримання, В сус-них благ, оборона, дер-жавний апарат, інфраст­руктура, соц-ні потреби.


55.Теорії підприємницької економіки та інформаційного суспільства П-Друкера

Роботи П.Друкера “Інновації і підприємництво”, “Посткапіталістичне суспільство”.

Екон.зростання визначено як безпосередній наслідок інноваційних змін. Пріоритетне значення в економіці відіграють мільйони малих та середніх підприємствБагато під-ств характеризуються низьким капіталовкладенням в новий сектор – безприбуткових суспільних організацій (за П.Друкером там працювало близько 2 млн.)

Мета – неоюхідня економіка, яка досліджує необхідні зміни в екології, НТП, освіті.