1. Економічні погляди в суспільствах Стародавнього Сходу

Вид материала

Закон

Содержание Засновник та голова 33. Економічне вчення Дж. Кларка Основні праці Головною проблемою ПЕ Заслуга Кларка 1-а з головних теорій Особливістю концепції Кларка 34. Модель рівноваги народного господарства Л.Вальраса. Леона Вальраса Природу рівноваги Головна праця Концепція маржинальної корисності Основні з-ни 35.Теорія ринкової рівноваги В.Парето. Теорія добробуту або теорія ек-ного оптиму-му 36.Класичний напрям в українській економічній думці (Т.Степанов, І.Вернадський, М.Вольський). Професор Новоросійського університету в Одесі Михайло Вольський 37.Дослідження марксистської економічної теорії М.Зібером. 38.Ліберально-народницька українська економічна думка (А.Червінський, В.Варзар, О.Шлікевич, О.Русов).

Подобный материал:

• Зовнішньоекономічні зв'язки країн сходу особливості торговельних та фінансово-економічних, 1597.25kb.
• Теми доповідей І рефератів, 49.04kb.
• Філософія Стародавнього Сходу”, 64.17kb.
• План Філософія та її роль в суспільстві ст. 2 Філософія стародавнього сходу ст., 301.48kb.
• Економіка економічні учення стародавнього світу, 431.99kb.
• 1. Завершальний етап розвитку класичної політичної економії. Джон Стюарт Міль, 227.5kb.
• 1. Основні концепції політичної думки Мислителів Стародавнього сходу, 4128.39kb.
• План: Релігійні уявлення Стародавнього Сходу. Іудаїзм, 220.64kb.
• Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Історія вчень про державу, 134.58kb.
• Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.

32.Політична економія А. Маршалла.

Засновник та голова кембріджської школи був Маршалл(1842-1924). А. Маршалл (слідом за Джевонсом) запропонував замість понят­тя «ПЕ» поняття «економікс» і дав власне визна­чення цієї науки: ПЕ, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона роз-глядає ту частину індивідуальних або сус-них дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням і спож-ням мат атрибутів добробуту» . Це визн-ня суттєво відрізнялось від тих, що давали йо­го попередники, які обмежували предмет ПЕ лище наукою про багатство. У центрі нау-кових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової ек-ки. Суть йо­го теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні 2-х груп факто­рів, що впливають на ринкову ціну. З 1-го боку, є ціна по-питу. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається кор-стю продукту. Ця група факторів має ринкове походження. З іншого — є ціна пропозиції, яка залежить від витрат В, тобто зв'язана з процесом В. Середню ціну (в-сть) Маршалл трактує як рез-т ціноутво-рення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

Фактори В — земля, праця, ка­пітал і організатор-ські здібності — визначають ціну пропозиції. Він визнає наявність певних труднощів формування ціни пропозиції на деякі товари і фактори В, які зв'язані з так званою фіксо­ваною пропозицією. Так, земля є одним із факторів, пропозиція яко­го фіксована, і контролювати її людина не в змозі. Але елемент часу, вважає він, допомагає пояснити відмінності між фіксованою й еластичною пропозиціями.

Поряд з теорією ціни ек-не вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із фак­торів В — земля, праця, капітал і під-ка діяль­ність — також підлягають дії попиту і пропозиції. Використання факторів визначається загальними умовами попиту щодо пропози­ції, виходячи з того, що кожний з них використовується тільки до моменту, коли його гранична прод-сть стане = його граничній в-сті. Кожний фактор В має ціну по­питу, яка встановлюється його граничною прод-стю, і, з ін­шого боку, ціну пропозиції, яка встановлюється граничними витра­тами на нього.

Важливим чинником організації та ефективного управління ек-кою є людський капітал. Маршалл дотримував­ся думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби В, як і будь-який інший вид капіталу. Визнання освіти, фахової підго-товки, навичок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рікардіанську динаміку капіталу, що базувалася на неухильному спаданні граничної прод-сті капіта-лу. Кін­цевий рез-т залежить від способу застосу­вання знань. Якщо капітал потрапить до рук обдарованих людей, то вони примножать його , якщо ні — вони його знищать. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної прод-сті капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спо­стерігається в тих галузях і видах В, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної пром-сті, в яких значну роль відіграє людина, діє з-н зрос­тання віддачі капіталу.


33. Економічне вчення Дж. Кларка

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний амери-канський варі­ант теорії граничної корисності. Засновник - професор Колумбійського університету Джон Бейте Кларк (1847 — 1938).

Основні праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл ба­гатства» (1899). «Проблеми моно- полій» (1901). «Суть ек-ної теорії» (1907). Кларку належить авторство так званого з-ну спадної прод-сті праці й капіталу, що його вчений по­клав у основу власної теорії граничної прод-сті.

Спираючись на методологічні принципи австрій-ської школи стверджував, що основними факто-рами розв-ку ек-ки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во.

Головною проблемою ПЕ називав проб­лему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він до-водив, що роз­поділ сус-ного доходу відбувається згідно з природним з-ном, який забезпечує кож-ному власникові фактора В стільки багатства, скі-льки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних за-собів наукового досл-ня, розробив власний ме-тод. За аналогією з теоре­тичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. 2-а аналізує їхню дію за умов перебування органі-зованого госп-ва у нерухомому стані, в якому ви-ключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, техніка і по­треби населення. Ста-тичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав статичні.

Динаміку він трактував як рез-т дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розв-к і порушують рівновагу. На відміну від своїх попередників розглядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

Кожний фактор В хар-ся специфічною прод-стю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому на-лежить. Так капітал забезпечує банкірові про-цент, капі­тальні блага породжують ренту, діяль-ність під-ця — під-кий прибуток, а праця гарантує робітнику зар-пл. Річ­ний дохід сус-ва розподіляв на 3 великі частини: за­гальну суму зар-пл, зага-льну суму %-ів і сукупний прибуток.

Заслуга Кларка - намагався знайти принцип роз­поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті.

Концепцію спадної кор-сті переносить на ви­робничі фактори, замін-юючи теорію поведінки спож-ча, теорію спожив-чого попиту теорією вибору вироб-их факторів. Кожний під-ць прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез­печує мінімум витрат і макси-мум доходів.

Капітал розглядав не як 1 фактор, а як 2 (грошо-вий капітал і капітальні блага). За умов статики під-кий прибуток від­сутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу серед­нього при-бутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цьо-го під-цями називав тільки тих осіб, які мають до­статню ділову кваліфікацію і власний капітал.

1-а з головних теорій — теорія граничної про­д-сті —грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнсна. З-н спадної прод-сті праці й капіталу Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий вне-сок праці у В за незмінних розмірів капіталу від-бувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся мен­шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній. Згідно з його теорією не-має ніякої експлуатації праці. І якщо зар-пл робіт-ників дорівнює мінімальному продукту гранично-го робітника, то за збільшення к-ті зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же Туво-рюється лише за «динамічного стану», коли під-ць виступає як новатор.

Особливістю концепції Кларка - його теорія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» вироб-их фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Кларк не обійшов увагою і процес монополізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді, коли на-явний 1-оосібний контроль над ринком. Такий ви-падок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як засіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.


34. Модель рівноваги народного господарства Л.Вальраса.

У цілісному вигляді мате-матичну теорію ек-ної рівноваги ре­презентують праці великого француза Леона Вальраса (1834 — 1916). Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівни­ми, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і прода­жна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их по­слугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В.

Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізува­ти за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюва­тися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну.

Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математи­чну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-­сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держа­ви, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права.

Власники вироб-их послуг є продавцями цих по­слуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів.

Отже, в основу математичної моделі Вальра-са покладено ринко­вий підхід до ек-них явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринко­вий механізм, через обмін.

Основний істру-мент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання по-питу і пропозиції товарів відбувається за допомо-гою пошуку вза­ємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у то-чці рівноваги між кор-с­тю товарів і витратами на їх В. Ціна є регулятором про­порцій обміну.

Концепція маржинальної корисності була тіль-ки 1-им кроком у розвку теорії, відомої як Вальра-сова сис-ма загальної рівнова­ги. Його сис-ма включає всю сферу прояву в-сті й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він пока­зав, що досягнен-ня загальної рівноваги за даних умов ринку пот-ре­бує виконання певних правил. По-1-е, для будь-якого індивіда існує крива кор.-сті кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-2-е, індивід максимізує кор-сть товару або по­слуги шляхом обміну. По-3-є, він має отримати макси-мальне за­доволення, якщо ціна, сплачена за об-міну, пропорційна маржипальній корисності куп-леного товару. По-4-е, пропозиція кожного това-ру й послуги має = попиту на них, а відтак ціна кож­ного товару або послуги — = змінним витра-там, які зро­блено в процесі довготривалого В.

Основні з-ни, що забезпечує рівновагу:

1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки 1-у ціну; 2) ціна товару зрівнює к-ть запро-поновану і к-ть спо­живану; 3) ціна має забезпечу-вати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю.


35.Теорія ринкової рівноваги В.Парето.

Вільфредо Парето (1848—1923) — італієць. Голо­вна ідея полягала у створенні ек-ної тео­рії, «очищеної» від понять цінності й кор-сті. ПЕ має вивчати механізм встано­влення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхнього задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаємозалежності всіх ек-них факторів, що впливають на сус-не В і спож-ня, він широко користувався математичними методами аналізу.

Теорія добробуту або теорія ек-ного оптиму-му - оптимальний розподіл ек-них ресурсів і благ, що виробляються. В рез-ті еквівалентного обмі-ну кожен його учас­ник отримує максимум кор-сті. Удосконалюючи теорію загаль­ної ек-ної рівнова-ги Вальраса, уточнив критерії стій­кої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оп-тимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як ек-ний стан, за якого неможливо поліпшити ста-новище когось з учасників обміну, не по­гіршивши становища хоча б 1-о з них. Рівновага настає то-ді, ко­ди діаметрально протилежні сили та бажан-ня й усі численні пере­шкоди буде збалансовано. Обгрунтував неправомірність визн-ня сукупної кор-сті як суми індивідуальних кор-стей, Кор-сть можна ви­міряти, але не к-но, а шляхом оцінюван-ня ступеня пріоритет­ності для покупця - споживчі в-сті (кор-сті) ранжуються за критерієм переваги, за рівнем пріоритетності. Кор-сть для окремої ос-оби чи фірми не рівнозначна кор-сті для всього сус-ва, За споживацькими перевагами здійснює-ться й порівнювання рез-тів і витрат. Коли ек-ка досягає оптимуму, то дальше по­ліпшення будь-яких важливих показників можливе лише вгаслі-док глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив важливий соц-ний висновок: для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпе-чити прискорене збільшення багатства порівняно з к-тю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою ство­рення багатства.


36.Класичний напрям в українській економічній думці (Т.Степанов, І.Вернадський, М.Вольський).

Політична економія як наука набула певного розвитку в Україні на початку XIX століття. Розвиток української політичної економії XIX століття відбувався насамперед у сфері впливу класичної школи, а також західноєвропейських і російських соціалістичних ідей, німецької «історичної» школи, марксизму і маржиналізму на вітчизняному соціально-економічному грунті. Українські теоретики відзначали, що політична економія сприяє правильному й глибокому розумінню суспільних явищ і практичному вирішенню соціально-економічних проблем..

Одним із перших навчальних курсів політичної економії в Україні — до цього користувались підручниками іноземних авторів — став курс, розроблений професором Харківського університету Тихоном Степановии (1795 -1847).

В своїх наукових працях Степанов торкався майже всіх проблем, які розглядала класична політична економія. Степанов був прихильником багатофакторності в створенні багатства, підкреслював роль праці, капіталу і землі в цьому, водночас наголошуючи на особливому значенні фактора праці, який приводить в рух всі інші фактори виробництва. Перспективи економічного розвитку він пов'язував з просвітою і прогресом науки.

Прихильником принципів класичної політичної економії був також професор Київського університету Іван Вернадський (1821 - 1884). В своїх наукових працях І. Вернадський проповідував доктрину економічного лібералізму на основі відомого принципу вільної конкуренції і вільного підприємництва. Він вважав, що економічний протекціонізм, будь-яке втручання держави в приватну ініціативу суперечить об'єктивній дії економічних законів.

В своїх працях «Предмет політичної економи», «Курс політичної економії», «Нариси політичної економи» та інших український вчений розкривав предмет економічної теорії, суть і механізм дії об'єктивних економічних законів, роль праці в створенні суспільного багатства та зміну її форм. На думку Вернадського, завдання політичної економії полягає у дослідженні природи і механізму дії економічних законів, які він трактував природними, універсальними, вічними і незмінними; За його переконанням, політична економія не є наукою про матеріальне багатство взагалі, вона досліджує лише одну його сторону — цінність речей, яка проявляється тільки в обміні і відбиває відношення покупців до речей. Єдиним фактором вартості, джерелом багатства і доходів І. Вернадський визнавав працю. Він розрізняв корисність, яку називав «придатністю», мінову вартість і вартість товару.

Професор Новоросійського університету в Одесі Михайло Вольський в праці під назвою «Завдання політичної економи і її співвідношєня з іншими науками» (1872) в центр свого дослідження поставив проблему предмета політичної економії. На його думку, предметом економічної теорії є «праця з суспільної точки зору», яка охоплює всі сфери матеріальної і духовної людської діяльності.


37.Дослідження марксистської економічної теорії М.Зібером.

Марксистська політична економія почала широко розповсюджуватись в Україні з 70-80-х років XIX століття серед прихильників теорії трудової вартості та її логічного продовження — теорії додаткової вартості К. Маркса, серед яких варто виділити таких вчених, як С. Подолинський, М. Коссовський, але особливе місце займав М. Зібер.

Микола Зібер зробив чи не найбільший внесок в поширення марксистського економічного вчення в Україні. М. Зібер з марксистських позицій досліджував широке коло економічних проблем. Зокрема, в своїй праці «Нариси первісної економічної культури» (1883) він велику увагу приділив вивченню закономірностей економічного розвитку первісного суспільства, виникненню і еволюції різних форм власності, великого і дрібного виробництва в землеробстві. В своїй магістерській дисертації «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'язку з пізнішими доповненнями і роз'ясненнями», яку захистив в 1871 році, Зібер доводив, що теорія вартості і капіталу К. Маркса е прямим продовженням і розвитком теорії Сміта - Рікардо в нових умовах. Протягом 1876 -1882 років Зібер пише й публікує ряд статей під загальною назвою «Економічна теорія К. Маркса», в яких викладає і коментує зміст першого тому «Капіталу». В 1885 році побачила світ його праця «Давід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-вкономічних дослідженнях», в якій продовжується широка популяризація марксистської політичної економії. Як коментатор і популяризатор марксистського економічного вчення, М. Зібер намагається показати антагоністичні суперечності капіталістичного виробництва, всіляко відстоює теорію трудової цінності і теорію додаткової вартості, детально аналізує розвиток форми вартості і процес виникнення грошей, характеризує їх функції.

Значну увагу в своїх працях М. Зібер приділяв аналізу категорій капіталу і прибуткуНовий суспільний лад — соціалізм, на його думку, здійсниться внаслідок поступового еволюційного розвитку капіталізму, в якому відбудеться соціалізація виробничих відносин. Він сподівався також, що новий колективістський соціальний устрій виникне на основі міжнародної домовленості урядів провідних капіталістичних країн.


38.Ліберально-народницька українська економічна думка (А.Червінський, В.Варзар, О.Шлікевич, О.Русов).

Ліберально-народницький напрям сусно-ек-ної думки виникає в Україні вже в 70-ті рр. Його пре-дставники були зв'язані з революційним народ-ництвом, співчували йому, проте не ставили пи-тання про селянську революцію. Критикуючи кап-зм, лібе­ральні народники протиставляли йому дрібне В селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного В вони надавали різ-ним формам кооперації.

Представник - П. А. Червінський (1849 — 1931). Як і народники в цілому, він намагався обгрунту-вати самобутній шлях ек-ого роз-ку Росії. Проте якщо більшість народни­ків заперечували можли-вість застосування вчення К. Маркса до російсь-кої дійсності, то П. Червінський намагався овес-ти цю мож­ливість. Його погляди було викладено в статтях, опублі­кованих в «Неделе» (1875—1876). Трактує процес історичного роз-ку, і зокре-ма проблему майбутнього Росії, спираючись на положення історичного матеріалізму. У роз-ку людського сус-ва виділяє 4 типи народного госп-ва: патріархальне, рабське, кріпосне й това-рне. Підставою зміни типів народного госп-ва є ек-ні явища.

1-і 3 типи госп-ва він об'єднує одним терміном — особисте госп-во, в якому продукт не виходить за його межі (тобто натуральне госп-во). Ідеалізує нату­ральне госп-во й протиставляє йому товар-не, якому властива протилежність інтересів по-купців та продавців як товарів, так і ро­бочої сили.

Ек-ка Росії перебуває в перехід­ному стані від на-турального до товарного В.

Не бачить в Росії ум-ов для роз-ку кап-зму і вва­жає, що тут велика пром-сть поки що не може розвинутись, «тому що немає в наявності першої, найнеобхіднішої умови її про­цвітання — пролетаріату». Виступає на за­хист общини, бо її знищення приведе до ут-ворення пролетаріату, а отже, і буржуазії.

Кап-зм в Росії можна штучно наса­джувати, затри-мати або зовсім припинити його роз-ток. Стоїть за те, щоб запобігти кап-ному роз-ку Росії. Проте розуміє переваги великого В перед дрібним, пе-реваги, які несе НТП. Він зазначає, що ці перева-ги з роз-тком сус-ва зростатимуть і відмовлятись від них невигідно, а згодом буде просто немоли-во. Але прогресив­ний роз-ток сус-ва він не зв'язу-вав з кап-змом, а мріяв про новий «своєрідний тип» народного госп-ва. Основою такого госп-тва має бути община, яка використовує сучасну тех.-ніку, але зберігає натуральне В. Погляди П. Чер-вінського не лишались незмінними. Характерна для ліберального народництва 70-х рр. риса — зв'язок з революцій­ним рухом, властива була й йому.

Ліберальні народники на прикінці 70-х рр. пори-вають з революційним рухом, зближую­чись із буржуазними лібералами, і починають пропагу-вати теорію «малих діл», вирішення найближчих проблем. Саме з вирішенням цих найближчих практичних питань зв'язував П.Червінський, як і ліберальні народники в цілому, настання ліпших часів.

Ідеї народників знайшли відображення в працях земських ста­тистиків.

У 90-х рр. представниками ліберального народ-ництва в Україні були М. Левитський, Б. Грінчен-ко, М. Биков, Т. Осадчий та інші.

П. Червінський (1849 - 1931) намагався обгрунтувати самобутній характер економічного розвитку Росії і України, опираючись на поєднання теорій марксизму і німецької «історичної школи» в політичній економії. При цьому Червінський виділив чотири типи господарства в розвитку людства, які змінюють одне одного: патріархальне, рабське, кріпосне і товарне. Три перших типи він об'єднав під назвою «особисте натуральне господарство», протисталяючи йому «товарне господарство», останньому властива протилежність інтересів продавців і покупців товарів і робочої сили. Економіку Росії П. Червінський розглядав як перехідну від «особистого натурального» до товарного господарства. Тому він пропонує поєднати натуральне господарство з великим технічно вдосконаленим товарним виробництвом. В поєднанні «корінних основ» російського господарського ладу із «здоровою основою європейської цивілізації» П. Червінський вбачав найвигідніший господарський устрій і своєрідність вітчизняного шляху економічного розвитку.